Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №240/11683/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/11683/26

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним, недійсним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №063550008081 від 17.03.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням загального страхового стажу, в тому числі за період навчання згідно диплому НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку та незарахуванням до загального трудового стажу періоду навчання. Зокрема, позивач зауважує, що нею дотримано усіх законодавчих підстав для призначення їй пенсії.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області не надіслало до суду відзив.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

09.03.2026 позивач звернулася до Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Подана заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №063550008081 від 17.03.2026 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Зокрема зазначено, що наявний у позивача страховий стаж становить 32 роки 9 місяців 19 днів. Відповідно до наданих документів до страхового стажу не зарахований період навчання з 01.09.1987 по 25.06.1990 згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки зазначене по батькові особи ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним заявниці.

Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить – 1 рік 6 місяців 3 дні, всього – 32 роки 2 місяці 2 дні. До періодів проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 22.08.1990 в с. Рокитне Овруцького району згідно довідки №837 від 31.05.2018 не зараховані періоди навчання з 01.09.1987 по 25.06.1990 в м. Житомир.

Таким чином, відповідно до наданих документів Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області у рішенні вказало, що право на призначення пенсії позивачу за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"відсутнє, оскільки не виконана головна умова – станом на 1 січня 1993 року особа прожила або відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

Разом із тим, не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в ст.55 Закону №796-XII.

Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ст.55 Закону №796-XII).

Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

В даному ж випадку, оскаржуваним рішенням №063550008081 від 17.03.2026 позивачу відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку із не підтвердженням проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 не менше трьох років.

Що стосується не підтвердження періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, то суд зазначає наступне.

Так, як видно із оскаржуваного рішення, підтверджений відповідачем період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 складає 1 рік 6 місяців 3 дні.

При цьому, відповідач вказав на відсутність підстав для зарахування до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення часу навчання позивача з 01.09.1987 по 25.06.1990 у місті Житомир.

В даному ж випадку, обґрунтовуючи вимоги позову в цій частині, позивач зазначає, що документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, є відповідне посвідчення та довідки про періоди проживання на територіях радіоактивного забруднення.

Позивач зазначила, що станом на 01 січня 1993 року постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що підтверджується посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та довідками виданими:

- Словечанською сільською радою Овруцького району Житомирської ради від 31.05.2018 №837 – про те, що позивач проживала і була зареєстрована в селі Рокитне Овруцького району Житомирської області з 26.04.1986 по 22.08.1990 (с. Рокитне відноситься до зони гарантованого добровільного відселення);

- виконавчим комітетом Гладковицької сільської ради Коростенського району Житомирської області від 13.01.2025 №39 – про те, що позивач постійно проживала і була зареєстрована в с. Личмани Коростенського району Житомирської області з 27.04.1994 по 03.02.2000 (с. Личмани відноситься до зони гарантованого добровільного відселення);

- виконавчим комітетом Овруцької міської ради від 25.02.2026 №501 - про те, що позивач зареєстрована і проживає у м. Овруч з 04.02.2000 по теперішній час (м. Овруч відноситься до зони гарантованого добровільного відселення).

Надаючи оцінку даним твердженням позивача, суд враховує наступне.

Абзацом 3 пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501) визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б..

Згідно з пунктом 2 Порядку №501 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про cтатус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачі посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих визначено Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 (далі - Порядок №551) в редакції, чинній на даний час.

Відповідно до пункту 10 Порядку №551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 65 Закону №796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Із системного аналізу статей 9, 14, частини третьої статті 65 Закону №796-XII слідує, що дійсно основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене чи/або не скасоване посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке є підставою для встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі №708/1022/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №212/12245/13-а.

Як видно із матеріалів справи, позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

При цьому судом враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17.

Зокрема, те що посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення з 1986 (категорія 3) серії НОМЕР_2 , на переконання суду, не може вважатись беззаперечним доказом проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року не менше трьох років.

Суд звертає увагу на те, що спірним в межах розгляду даної справи є питання щодо зарахування до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення періоду її навчання з 01.09.1987 по 02.07.1990 згідно записів у трудовій книжці та наданого диплому в Житомирському кооперативному технікумі.

Слід зазначити, що місце розташування даного навчального закладу є місто Житомир.

Тому такі обставини, на переконання суду, ставлять під сумнів факт постійного проживання позивача у період з 26.04.1986 по 22.08.1990 у селі Рокитне.

Суд наголошує, що наявність реєстрації позивача у селі Рокитне не свідчить про те, що вказана особа фактично проживала протягом вказаного періоду в цій місцевості.

Відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні гарантованого добровільного відселення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17 та від 17.06.2020 у справі №572/456/17.

Також Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем цілком обґрунтовано відмовлено в зарахуванні позивачу до періоду її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення періоду її навчання з 01.09.1987 по 02.07.1990, оскільки у позивача відсутній необхідний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

Крім того оскаржуваним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу період навчання з 01.09.1987 по 25.06.1990 згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки по батькові в дипломі не відповідає паспортним даним.

З приводу відмови у зарахуванні вищезазначеного періоду суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 38 Закону України "Про професійно-технічну освіту" встановлено, що час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівника, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Аналогічна, за змістом, вимога міститься і в абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою КМУ від 05.08.1998 р. №1240.

Також, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Отже, з наведених норм вбачається, що період навчання також зазначається у трудовій книжці, а у разі її відсутності підтверджується іншими документами.

Згідно рішення пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії, позивачу не зарахований період навчання з 01.09.1987 по 25.06.1990, оскільки по батькові в дипломі не відповідає паспортним даним. В дипломі по батькові позивача вказано ОСОБА_2 , а в паспорті та всіх інших документах по батькові зазначено ОСОБА_3 .

Разом з тим період навчання згідно диплому НОМЕР_1 записано до трудової книжки позивача. Навчання позивач проходила з 01.09.1987 по 02.07.1990, а не як невірно вказує відповідач по 25.06.1990.

Оцінюючи існуючу невідповідність написання даних позивача в дипломі НОМЕР_1 , а саме зазначення по батькові ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 , то суд вважає надмірним формалізмом, тому що відмінність у написанні однієї літери в по батькові позивача не змінює змісту персональних даних особи та не свідчить про належність диплома іншій особі.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що відповідач обрав упереджений підхід при наданні оцінки відомостям, які містяться у дипломі позивача та протиправно відмовив у зарахуванні позивачу періоду навчання до страхового стажу роботи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що період навчання позивача з 01.09.1987 по 02.07.1990 підтверджується записом у трудовій книжці та дипломом НОМЕР_1 та підлягає зарахуванню до страхового стажу.

При цьому, встановлено, що у межах даної справи не підтверджено наявність у позивача необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

Як наслідок, підстави для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.

Втім, решта наведених вище обставин щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду навчання позивача вказують на протиправність рішення відповідача №063550008081 від 17.03.2026.

Крім того, враховуючи обставини, встановлені в ході судового розгляду даної справи, на думку суду, наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, як органу, який здійснював розгляд заяви позивача, зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1987 по 02.07.1990.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягаю частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська обл., Сумський р-н, 40009, код ЄДРПОУ: 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №063550008081 від 17.03.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1987 по 02.07.1990.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 665,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов

28.07.26