Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №240/6069/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/6069/26

категорія 112030700

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

- визнати протиправною дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень - Військоюї частини НОМЕР_1 , що полягає у не розгляді і, відповідно, у не задоволенні заяви позивачки ОСОБА_1 про визнання військовослужбовця в/ НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 особою такою, що був позбавлений свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, який є військовополоненим або вважається безвісти зниклим, та відповідно, у не проведенні нарахування та у не виплаті позивачці як дружині (сім`ї) безвісті зниклого чоловіка, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 - ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн за жовтень 2025 року;

- зобов`язати відповідача - Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії (переглянути та задовольнити заяву з урахуванням висновків суду) визнати військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 особою такою, був позбавлений свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, який є військовополоненим або вважається безвісти зниклим, та відповідно, провести нарахування та виплату позивачці як дружині (самі) безвісті зниклого чоловіка, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 - ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100000 грн, за жовтень 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що є дружиною військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 , зниклого безвісти під час виконання ним бойових завдань та службових обов`язків у період забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, на утриманні якого перебуває позивач та неповнолітня дитина.

Вказує, що звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про визнання старшого солдата ОСОБА_2 особою, що був позбавлений свободи внаслідок збройної агресії рф проти України, який є військовополоненим або вважається безвісти зниклим та виплатити додаткову грошову винагороду за жовтень 2025 року у розмірі 100000, як дружині зниклого безвісти військовослужбовця, однак ані відповіді на заяві, ані нарахування грошового забезпечення, позивач не отримала. Просить позов задовольнити.

Суддя своєю ухвалою від 20.02.2026 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 02.03.206 (вх. від 04.06.2026). Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що листом Військової частини НОМЕР_1 від 10 листопада 2025 року за № 10183 ОСОБА_1 надано аргументовану відповідь на її звернення від 30 жовтня 2025 року, а саме повідомлено, що Військова частина НОМЕР_1 не органом уповноваженим на встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

У відзиві зазначається також, що у Військової частини НОМЕР_1 відсутні повноваження приймати рішення про встановлення факту позбавлення військовослужбовця ОСОБА_2 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про не підтвердження вказаного факту. На переконання відповідача, для виплати вказаних допомог військовослужбовець має бути позбавлений особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» від 22 серпня 2024 року за №2690 - ОД старший солдат ОСОБА_2 вважається зниклим безвісти з 15 липня 2024 року.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає також, що після внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та поданих документів право на отримання грошового забезпечення ОСОБА_2 рівними частинам однак не більше 50%, а саме: 1.дружина ОСОБА_1 - 16,6% частини грошового забезпечення; 2. мати ОСОБА_3 -16,6% частини грошового забезпечення; 3. батько ОСОБА_2 - 16,6% частини грошового забезпечення. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2025 за №68 виплатити належне зниклому безвісти 15 липня 2024 року старшому солдату призваному по мобілізації ОСОБА_2 грошове забезпечення, членам сім`ї військовослужбовця виплати яким передбачена «Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовцям захоплених в полон або заручниками, а також інтернованими у нейтральних державах або безвісти відсутніх, затвердженого постановою КМУ від 30 листопада 2016 року № 884, а саме - 16,6% частини грошового забезпечення дружині ОСОБА_1 ; 16,6% частини грошового забезпечення матері ОСОБА_3 ; 16,6% частини грошового забезпечення батьку ОСОБА_4 . 50 % грошового забезпечення старшому солдату призваному по мобілізації ОСОБА_2 депонується на рахунках Військової частини НОМЕР_1 . Отже, з жовтня 2024 року по січень 2025 року (включно) позивач отримувала 100% грошового забезпечення свого чоловіка, зниклого безвісти старшого солдата призваному по мобілізації ОСОБА_2 . Із лютого 2025 року позивач отримує 16,6% грошового забезпечення свого чоловіка, зниклого безвісти старшого солдата призваному по мобілізації ОСОБА_2 . Вказана обставина підтверджується довідкою про грошове забезпечення від 07 січня 2026 року № 180/Ф.

До суду 04.03.2026 надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залучення співвідповідача.

Ухвалою суду від 09.03.2026 постановлено залучити Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України до участі у справі №240/6069/26, як другого відповідача.

Відзив Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України надійшов до суду 27.04.2026 (вх. від 27.04.2026). Разом з відзивом подано заяву про поновлення пропущеного строку для подання відзиву.

Ухвалою суду від 30.04.2026 постановлено заяву представника Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України задовольнити. Визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач у відзиві зазначає, що не є належним відповідачем у даній справі, оскільки посадовими особами Комісії незаконних дій (бездіяльності) по відношенню до ОСОБА_1 не допускалося, а позовні вимоги до Комісії відсутні.

У відзиві зазначається, що ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України в порядку визначеному Законом до Комісії не зверталась, а тому Комісія не є тим суб`єктом владних повноважень, який повинен відповідати за даним позовом. У випадку звернення ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України з заявою про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відносно ОСОБА_2 в порядку визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» Комісія розгляне її з урахуванням вимог законодавства, що регулює такий вид правовідносин.

Представник відповідача у відзиві вказує також, що з 01.02.2025 (дня введення в дію Закону України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») змінено порядок призначення та виплати грошового забезпечення, що передбачене п. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». З цієї дати виплата такого грошового забезпечення залежить від наявності/відсутності особистого розпорядження військовослужбовця, кола родичів та черги, до якої належить родич/родичі військовослужбовця; встановлено відсотковий розмір грошового забезпечення, що виплачується родичам рівними частками (не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення), а інша частина - залишається на рахунках військовослужбовця з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Водночас, у разі визнання судом військовослужбовця безвісно відсутнім чи оголошення судом померлим, його родичі зберігають за собою право на спадщину на збережені на рахунках військовослужбовця (депоновані) грошові кошти. Отже, відбулася лише зміна механізму реалізації права на соціальне забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та членів його родини, який в свою чергу не ставиться в залежність від визнання зниклого безвісти військовослужбовця особою такою, що був позбавлений свободи внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, який є військовополоненим або вважається безвісти зниклим. Просить відмовити у задоволенні позову.

У період із 17.04.2026 по 24.04.2026 головуюча у справі суддя перебувала на навчанні, а із 22.06.2026 по 26.06.2026 та із 13.07.2026 по 27.07.2026- у відпустці.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

07 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, після реєстрації якого дружина отримала прізвище ОСОБА_6 (а.с. 24).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2023, солдата ОСОБА_7 призначено на посаду водія відділення підвозу засобів інженерного взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти (а.с. 26).

Сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_1 №183 № 7/4884 від 01.08.2024 ОСОБА_3 повідомлено, що її син, старший солдат ОСОБА_2 зник безвісти 15.07.2024 поблизу населеного пункту Прогрес Покровського району Донецької області під час виконання обов`язку військової служби при захисті Батьківщини (а.с. 25).

У наказі командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.08.2024 №2690-ОД "Про результатами службового розслідування за фактом зникнення безвісти військовослужбовця військової служби за мобілізацією старшого сержанта ОСОБА_2 » було підтверджено факт зникнення безвісті 15.07.2024 старшого сержанта ОСОБА_2 під час виконання службових (бойових) завдань за призначенням із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України ". (а.с. 27-29).

У п. 4 наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2024 №2690-ОД вказано начальнику фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 " Забезпечити виплату грошового забезпечення членам сім`ї військовослужбовця, а в разі їх відсутності - спадкоємцям, за їх зверненням, на підставі наказу командира військової частини про виплату, належне, але не отримане зниклим безвісти (полоненим) військовослужбовцем грошове забезпечення, у тому числі одноразові види грошового забезпечення".

ОСОБА_1 звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою від 30.10.2025 (а.с. 14-15) у якій просила:

1. визнати її чоловіка, ОСОБА_2 , таким, що був позбавлений свободи внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМУ №1122 від 11.12.2019;

2. виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 100000,00 грн за жовтень 2025 року.

До суду не надано доказів, що ОСОБА_1 була виплачена одноразову грошову допомогу у розмірі 100000,00 грн за жовтень 2025 року, або докази надання відповіді на її заяву від 30.10.2025.

Представником військової частини НОМЕР_1 до відзиву надано лист, адресований позивачці, однак він є відповіддю на звернення ОСОБА_1 до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, а не відповідь на її заяву від 30.10.2025.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вважає протиправним та таким, що порушує її права, не розгляд і, відповідно, у не задоволенні заяви про визнання військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 особою такою, що був позбавлений свободи внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, який є військовополоненим або вважається безвісти зниклим, та відповідно, у не проведенні нарахування та у не виплаті позивачці як дружині (сім`ї) безвісті зниклого чоловіка, додаткову грошову винагороду в розмірі 100000 грн, за жовтень 2025 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) та інших нормативно-правових актів.

Щодо позовних вимог, що стосуються "визнання військовослужбовця в/ НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 особою такою, що був позбавлений свободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, який є військовополоненим або вважається безвісти зниклим", суд зазначає наступне.

Основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» № 2010-IX від 26.01.2022 (далі - Закон №2010).

Згідно із статтею 3 Закону №2010, прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).

Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Згідно із пунктом 1 Положення про Комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 (далі - Положення), Комісія утворюється при Мінрозвитку з метою виконання завдань, визначених Законом.

Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є: 1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

3) прийняття рішень про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення з урахуванням положень, зазначених у пункту 15 цього Положення.

Згідно із пунктом 8 Положення, для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 цього Положення громадянин України, якого було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р., або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї такого громадянина звертається до Мінрозвитку із заявою за формою, встановленою Мінрозвитку.

До заяви додаються: довідка Міноборони, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах, або документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах; витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи); повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Отже, Військова частина НОМЕР_1 не є належним суб`єктом з розгляду заяви про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині.

При цьому, доказів, що позивач зверталась до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України із заявою та визначеними Законом документами, матеріали справи не містять.

Щодо позовних вимог в частині що стосується "нарахування та виплату позивачці як дружині (самі) безвісті зниклого чоловіка, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 - ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100000 грн, за жовтень 2025 року", суд зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:- дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-IX від 08.10.2024 щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" зазначену правову норму викладено в наступній редакції:

"За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення."

Дані зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-IX від 08.10.2024 введені в дію 01 лютого 2025 року.

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Згідно з пунктом 8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Пунктом 3 розділу XXX Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зокрема безвісно відсутніми (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.

Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550» Порядок № 884 викладено у новій редакції.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 884 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449) виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

З аналізу викладеного випливає, що з 01.02.2025 рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).

Тобто, при виплаті членам сім`ї грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, слід керуватися тим, що частка кожного з них є рівною.

При цьому суд зазначає, Закон №3995-IX від 08.10.2024 прийнятий на виконання Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.

Проект Закону розроблено на виконання доручення Віце-прем`єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 №8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).

Нова редакція повністю узгоджується із Конституцією України та правовим висновкам Конституційного Суду, адже завдяки цьому законопроекту після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50 % чи 80 % належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Зазначений закон прийнято саме згідно вимог принципу соціальної справедливості, так як 50 % чи 20 % його грошового забезпечення повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50 % чи 80 % залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Так як у разі виплати 100 % грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим по поверненню додому. Водночас, родичі та сім`я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошові кошти у разі визнання його загиблим. А отже, жодного звуження прав позивача не відбулося.

Крім того, Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-IX від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, є чинним, а отже, обов`язковим до виконання на всій території України.

Суд зауважує, що дія нормативно-правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб`єктів права, що виникає після набрання чинності актом.

Позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, суд враховує, що у рішенні від 12 липня 2019 року №5-р (I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Відтак, суд зазначає, що правовідносини, які виникли раніше і тривали на момент набрання чинності Законом України від 08.10.2024 №3995-IX, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Суд звертає увагу, що є чинними положення статті 9 Закону №2011-XII в редакції з 01.02.2025, через набрання чинності Законом України від 08.10.2024 №3995-IX, а отже вони не дозволяють застосовувати положення статті 9 Закону №2011-XII у попередній редакції.

У рішенні від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 11 грудня 2025 року в справі №990/244/23 та від 19 лютого 2026 року в справі №240/7215/24.

Отже, суд висновує, що правовідносини, що виникли між позивачем і військовою частиною НОМЕР_1 щодо виплати дружині грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, які виникли до внесення змін до Закону №2011-XII Законом №3995-IX, та тривають після набрання чинності таких змін, тобто з 01.02.2025, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням, з огляду на що, відсутні підстави для виплати позивачу грошового забезпечення її чоловіка, який уважається таким, що зник безвісти, у розмірі 100000 грн, оскільки положення пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII до змін, внесених Законом №3995-IX, на теперішній час є не чинними.

З аналізу викладеного правового регулювання, чинного на дату звернення позивачки із заявою від 30.10.2025, вбачається, що з 01.02.2025 рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).

Тобто, при виплаті членам сім`ї грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, слід керуватися тим, що частка кожного з них є рівною.

При цьому, судом при наданні правової оцінки спірним правовідносинам ураховується інформація, про яку вказує у відзиві представник військової частини НОМЕР_1 , а саме про наявність звернення матері та батька зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 про нарахування та виплату їм грошового забезпечення зниклого сина.

До відзиву додано довідку від 10.12.2025 про грошове забезпечення ОСОБА_2 за період із лютого 2025 року по жовтень 2025 року, у якій міститься інформація про виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних сумах (а.с. 58).

До суду не надано доказів наявності особистого розпорядження ОСОБА_2 на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення на користь дружини - ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (проспект Берестейський, 14, м. Київ, 01135) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук

28.07.26