Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №160/11626/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокуСправа №160/11626/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_2 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.05.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Майданника Дмитра Григоровича до військової частини НОМЕР_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_2 , в якій представник позивача з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у формуванні та наданні довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності, за формою визначеною окремим Дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/у необхідної для здійснення відповідних дій у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 сформувати та надати довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності, за формою визначеною окремим Дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/у необхідної для здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченою пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходить військову службу у Збройних Силах України та, у зв`язку із виконанням завдань із захисту України в умовах воєнного стану, набув право на реалізацію передбачених законодавством соціальних гарантій для військовослужбовців. Позивач зазначає, що у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 26.10.2023 року по 19.01.2025 року він безпосередньо брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджується наявними у нього документами, зокрема довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України №900окП від 18.09.2025 та витягами з журналів бойових дій. Позивач вказує, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», якою передбачено можливість виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн військовослужбовцям, які відповідають визначеним умовам, у тому числі щодо тривалості безпосередньої участі у бойових діях. З метою реалізації положень зазначеної постанови Міністром оборони України було видано окреме доручення від 26.09.2025 №5601/уд, яким визначено порядок організації роботи військових частин щодо збору, перевірки та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про виплату відповідної винагороди, у тому числі шляхом отримання довідок з попередніх місць проходження військової служби. Як зазначає позивач, військова частина НОМЕР_2 , у якій він проходить службу на теперішній час, здійснила необхідні заходи для оформлення документів щодо отримання ним зазначеної винагороди та звернулася до військової частини НОМЕР_1 для отримання необхідної інформації та відповідної довідки. Однак військова частина НОМЕР_1 відмовила у формуванні та наданні довідки, посилаючись виключно на те, що на момент зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 йому виповнилося 26 років. На думку позивача, така відмова є протиправною, оскільки відповідачем неправильно застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України №153 та фактично не враховано, що військову службу під час воєнного стану позивач розпочав 25.02.2022 року у віці 24 років. Позивач вважає, що відповідач не наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання щодо наявності або відсутності права військовослужбовця на отримання винагороди, оскільки його завданням є лише оформлення та надання достовірної інформації про проходження служби, участь у бойових діях, наявність або відсутність випадків притягнення до відповідальності та інших обставин, необхідних для прийняття подальшого рішення уповноваженим органом. На переконання позивача, ненадання відповідачем передбаченої формою довідки створює перешкоди для реалізації його права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153, а тому така бездіяльність та відмова військової частини НОМЕР_1 підлягають визнанню протиправними із зобов`язанням відповідача оформити та надати відповідний документ.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 05.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 11.05.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

27.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження вказану позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач не має права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», оскільки не відповідає визначеному нормативним актом віковому критерію. Зокрема, відповідач вказав, що старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 26.10.2023 року по 28.01.2025 року. При цьому, на момент зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2023 №223, йому вже виповнилося 26 років. Відповідач зазначив, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 право на отримання одноразової грошової винагороди мають особи рядового, сержантського та старшинського складу Збройних Сил України, які до набрання чинності зазначеною постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що у сукупності становить не менше шести місяців. На переконання відповідача, законодавець встановив чітку та обов`язкову умову для участі у зазначеному експериментальному проєкті, а саме - відповідність військовослужбовця віковому критерію до 25 років саме на момент прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану. Військова частина НОМЕР_1 наголосила, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом саме 26.10.2023 року, тобто після досягнення ним 25-річного віку, оскільки 26 років йому виповнилося 14.03.2023 року. У зв`язку з цим, на думку відповідача, позивач не належить до категорії військовослужбовців, щодо яких може бути реалізований механізм виплати винагороди, передбачений постановою Кабінету Міністрів України №153. Також відповідач зазначив, що доводи позивача про початок проходження військової служби 25.02.2022 року у віці 24 років не можуть бути підставою для формування спірної довідки, оскільки, за твердженням військової частини НОМЕР_1 , предметом перевірки є саме проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , до списків особового складу якої позивача було зараховано 26.10.2023 року. Крім того, відповідач послався на те, що командуванням військової частини НОМЕР_1 неодноразово надавалися відповіді на звернення представників позивача та військової частини НОМЕР_2 , у яких повідомлялося про відсутність правових підстав для оформлення та видачі довідки за формою, визначеною окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд. За твердженням відповідача, оформлення такої довідки за відсутності передбачених законом умов фактично створило б передумови для безпідставного отримання позивачем бюджетних коштів, оскільки військова частина не має права підтверджувати обставини, які свідчать про наявність права на виплату, якщо одна з обов`язкових умов - віковий критерій - відсутня. З огляду на викладене, відповідач вважає, що відмова військової частини НОМЕР_1 у формуванні та наданні довідки була законною, обґрунтованою та здійсненою у межах наданих повноважень, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

16.06.2026 року від представника позивача Майданника Д.Г. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими та такими, що не спростовують правомірності заявлених позовних вимог. Представник позивача звернув увагу, що відповідач не заперечує факту проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а також не спростовує факт його безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, яка підтверджується відповідними документами. На думку представника позивача, військова частина НОМЕР_1 неправомірно перебрала на себе повноваження щодо оцінки наявності у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, оскільки її функція у межах реалізації зазначеного нормативного акту полягає у формуванні та наданні довідки про фактичні обставини проходження військової служби, участі військовослужбовця у бойових діях, відсутності (наявності) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин. Представник позивача зазначив, що відповідач не наділений повноваженнями здійснювати власне тлумачення положень постанови Кабінету Міністрів України №153 та самостійно вирішувати питання щодо відповідності військовослужбовця критеріям отримання винагороди. На переконання представника позивача, питання щодо наявності права на виплату одноразової грошової винагороди має вирішуватися уповноваженим органом під час перевірки документів та прийняття рішення про її призначення, а не на стадії оформлення довідки. Представник позивача наголосив, що єдиною підставою відмови військової частини НОМЕР_1 у наданні довідки стало посилання на те, що на момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 26.10.2023 року йому виповнилося 26 років. Разом з тим, представник позивача вказав, що відповідач помилково ототожнює момент зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 із моментом прийняття на військову службу під час воєнного стану, оскільки позивач фактично був прийнятий на військову службу 25.02.2022 року, тобто у віці 24 років, що відповідає вимогам пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153. Також представник позивача зазначив, що відповідачем не наведено жодних доказів, які б свідчили про відсутність у позивача необхідної тривалості безпосередньої участі у бойових діях, наявність випадків притягнення до відповідальності або інших обставин, які могли б бути підставою для ненадання відповідної довідки. Крім того, представник позивача послався на положення окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, яким визначено порядок взаємодії військових частин щодо збору, перевірки та оформлення документів для реалізації положень постанови Кабінету Міністрів України №153, та зазначив, що вказане доручення не передбачає права військової частини відмовляти у видачі довідки з мотивів попередньої оцінки права військовослужбовця на отримання виплати. Представник позивача також звернув увагу суду на принцип належного урядування, сформований у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Рисовський проти України», відповідно до якого державні органи повинні діяти послідовно, своєчасно та передбачувано, а помилки чи недоліки в організації діяльності органів державної влади не можуть покладатися на особу, яка звертається за реалізацією своїх прав. З огляду на викладене представник позивача вважає, що відмова військової частини НОМЕР_1 у формуванні та наданні довідки є протиправною, оскільки прийнята без належних правових підстав та фактично перешкоджає реалізації позивачем права на отримання одночасної грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153, у зв`язку з чим просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

16.06.2026 року від військової частини НОМЕР_2 до суду надійшли письмові пояснення, в яких третя особа висловила позицію щодо заявлених позовних вимог та зазначила про їх обґрунтованість. У своїх поясненнях військова частина НОМЕР_2 зазначила, що не заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки саме ненадання військовою частиною НОМЕР_1 необхідних документів унеможливлює завершення процедури оформлення та виплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Третя особа повідомила, що профільною комісією військової частини НОМЕР_2 з виконання Порядку реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, було розглянуто документи позивача щодо виплати йому відповідної винагороди. За результатами опрацювання документів військовою частиною НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_3 у період з 26.02.2022 року. У подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 11.10.2023 року позивача було звільнено з військової служби у запас за сімейними обставинами. Військова частина НОМЕР_2 зазначила, що відповідно до інформації, отриманої на її запит, позивач у період проходження військової служби під час воєнного стану у віці до 25 років безпосередньо брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій загальною тривалістю 369 днів, при цьому до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності не притягувався. Крім того, третя особа вказала, що за результатами розгляду рапорту позивача комісією військової частини НОМЕР_2 було прийнято протокол №10 від 31.10.2025, яким погоджено виплату ОСОБА_1 винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, після чого пакет документів було направлено на перевірку до оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Разом із тим, відповідно до акта попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 від 03.01.2026 №607/382, оперативним командуванням « ІНФОРМАЦІЯ_2 » документи щодо позивача не були прийняті до оформлення з огляду на необхідність отримання додаткової інформації від військової частини НОМЕР_1 . На виконання зазначених зауважень військова частина НОМЕР_2 направила до військової частини НОМЕР_1 запит від 08.01.2026 №902/268 щодо надання інформації про проходження позивачем військової служби, зокрема довідки про безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин за формою, визначеною окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд. Однак, як зазначила військова частина НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_1 листом від 09.01.2026 №1148/88 повідомила про неможливість надання запитуваної інформації, мотивуючи це тим, що позивач уклав контракт про проходження військової служби саме з військовою частиною НОМЕР_1 26.10.2023 року, коли йому виповнилося 26 років. На думку третьої особи, така позиція військової частини НОМЕР_1 перешкоджає завершенню процедури оформлення документів та вирішенню питання щодо виплати позивачу передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 винагороди. Військова частина НОМЕР_2 також наголосила, що вирішення питання щодо відповідності позивача умовам отримання винагороди та остаточного призначення виплати не належить до її виключної компетенції, однак ненадання військовою частиною НОМЕР_1 необхідної інформації унеможливлює реалізацію передбаченої законодавством процедури. У зв`язку із викладеним військова частина НОМЕР_2 просила суд врахувати наведені пояснення та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовослужбовцем Збройних Сил України, який на момент розгляду справи проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді механіка взводу ударних авіаційних комплексів 1 роти ударних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач розпочав проходження військової служби під час дії воєнного стану в Україні, а саме 26 лютого 2022 року, у військовій частині НОМЕР_3 за призовом під час мобілізації.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 11 жовтня 2023 року позивача було звільнено з військової служби відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами та зараховано в запас.

У подальшому, 26 жовтня 2023 року, позивач уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 жовтня 2023 року №35-РС, та був зарахований до списків особового складу цієї військової частини.

Як встановлено судом, у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України.

Зокрема, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 18 вересня 2025 року №900 окП про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, позивач у періоди:

11.11.2023 - 26.12.2023;

25.01.2024 - 28.01.2024;

04.02.2024 - 13.02.2024;

24.02.2024 - 29.02.2024;

16.03.2024 - 02.04.2024;

01.08.2024 - 03.08.2024;

05.08.2024 - 22.09.2024;

24.09.2024 - 08.10.2024;

01.12.2024 - 04.01.2025

брав участь у заходах із забезпечення оборони України у Донецькій області, зокрема на території Бахмутського району, Сіверської міської територіальної громади, Краматорського району, Лиманської міської територіальної громади та Іллінівської сільської територіальної громади.

Зазначена інформація підтверджується також витягами з журналу ведення бойових дій (дій) 5 зенітної ракетної батареї 2 зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 , зокрема за номенклатурою справ за 2024 рік №533/дск, де зазначено, що підрозділ виконував бойові завдання із здійснення протиповітряної оборони, а позивач, старший солдат ОСОБА_1 , залучався до виконання бойових завдань у визначених районах.

Також судом встановлено, що після переведення позивача до військової частини НОМЕР_2 останньою було організовано розгляд питання щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Як вбачається з листа військової частини НОМЕР_2 від 15 квітня 2026 року №3648, профільною комісією військової частини було розглянуто документи позивача та встановлено, що останній звернувся із рапортом щодо отримання винагороди, передбаченої постановою №153.

Під час розгляду документів військова частина НОМЕР_2 отримала інформацію від інших військових частин щодо проходження позивачем військової служби.

Так, відповідно до інформації, отриманої від військової частини НОМЕР_5 , встановлено, що у період проходження військової служби з 26.02.2022 по 11.10.2023 позивач, перебуваючи у віці до 25 років, брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій загальною тривалістю 369 днів.

При цьому військовою частиною НОМЕР_5 було підтверджено, що позивач:

не притягувався до кримінальної відповідальності;

не притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення військових адміністративних правопорушень;

не має поранень, травм, контузій чи каліцтв, отриманих під час захисту Батьківщини.

Відповідно до протоколу №10 від 31 жовтня 2025 року профільна комісія військової частини НОМЕР_2 погодила рапорт позивача щодо виплати винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах та направила пакет документів до оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » для проведення перевірки.

Разом з тим, як зазначено у листі військової частини НОМЕР_2 , 03 січня 2026 року за вих. №607/382 оперативним командуванням « ІНФОРМАЦІЯ_2 » було направлено акт попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди, у якому зазначено про неприйняття документів позивача через ненадання належної довідки про безпосередню участь у бойових діях за попередні місця проходження служби.

З метою усунення зазначених зауважень військова частина НОМЕР_2 08 січня 2026 року за вих. №902/268 звернулася до військової частини НОМЕР_1 із запитом щодо надання необхідних документів, у тому числі довідки за формою, визначеною окремим дорученням Міністра оборони України від 26 вересня 2025 року №5601/уд.

У відповідь військова частина НОМЕР_1 листом від 09 січня 2026 року №1148/88 повідомила, що не може надати запитувану довідку, оскільки, на її думку, позивач уклав контракт про проходження військової служби 26 жовтня 2023 року, коли йому вже виповнилося 26 років, а тому він не відповідає критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України №153.

У подальшому військова частина НОМЕР_1 листами від 10 лютого 2026 року №144 ОКП та від 10 березня 2026 року №221/ОКП повторно повідомила про відсутність підстав для оформлення довідки, посилаючись на те, що станом на дату укладення контракту позивачу було понад 25 років.

Разом з тим, судом встановлено, що спірним у даній справі є саме питання щодо правомірності відмови військової частини НОМЕР_1 у формуванні та наданні довідки, необхідної для реалізації позивачем права на отримання одночасної грошової винагороди відповідно до постанови №153.

При цьому суд звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено: позивач почав проходження військової служби саме під час дії воєнного стану 26.02.2022, тобто у віці 24 років, а факт його участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій підтверджений належними доказами.

Отже, фактичні обставини проходження позивачем військової служби, тривалість його участі у бойових діях та відсутність випадків притягнення до відповідальності підтверджені документально, що стало підставою для звернення позивача до відповідача щодо оформлення відповідної довідки за формою, визначеною окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд.

Вважаючи протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у формуванні та наданні довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин за формою, визначеною окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, яка є необхідною для здійснення подальших дій щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена конституційна норма встановлює фундаментальний принцип діяльності суб`єктів владних повноважень, відповідно до якого останні не можуть діяти довільно або на власний розсуд, а зобов`язані застосовувати нормативно-правові акти з урахуванням їх юридичної сили та ієрархії.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на військовій службі, а також членів їхніх сімей.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що предметом спору у даній адміністративній справі є не безпосереднє стягнення з відповідача на користь позивача одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153), а правомірність дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання (відмови у формуванні) довідки про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин за формою, визначеною окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в особливий період.

Судом встановлено, що позивач був призваний на військову службу під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX.

Згідно з наявними у матеріалах справи документами, позивач проходив військову службу:

у військовій частині НОМЕР_4 з 26.02.2022 по 11.10.2023;

після звільнення за сімейними обставинами відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» був прийнятий на військову службу за контрактом до військової частини НОМЕР_1 ;

наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2023 №35-РС зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

з 19.01.2025 переведений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .

Матеріалами справи підтверджено, що під час проходження військової служби позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Так, військовою частиною НОМЕР_2 у листі від 15.04.2026 №3648 зазначено, що за результатами розгляду документів позивача профільною комісією військової частини було встановлено, що ОСОБА_1 у період проходження військової служби з 26.02.2022 по 11.10.2023 брав безпосередню участь у бойових діях загальною тривалістю 369 днів, до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності не притягувався, а також не має захворювань, поранень, травм, контузій чи каліцтв, отриманих під час захисту Батьківщини.

Крім того, встановлено, що військовою частиною НОМЕР_2 відповідно до протоколу комісії №10 від 31.10.2025 було погоджено рапорт позивача щодо виплати винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах та сформовано пакет документів, який направлено до оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » для проведення перевірки.

Разом з тим, листом оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 03.01.2026 №607/382 було повідомлено про неприйняття документів позивача у зв`язку із відсутністю належним чином оформленої довідки за попередні місця проходження військової служби.

Саме з цієї причини військова частина НОМЕР_2 звернулася до військової частини НОМЕР_1 із запитом від 08.01.2026 №902/268 щодо отримання необхідної інформації, у тому числі довідки про безпосередню участь позивача у бойових діях, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Однак військова частина НОМЕР_1 листами від 10.02.2026 №144 ОКП та від 10.03.2026 №221/ОКП фактично відмовила у формуванні та наданні відповідної довідки, мотивуючи це тим, що на момент укладення контракту з військовою частиною НОМЕР_1 - 26.10.2023 - позивачу виповнилося 26 років 7 місяців, у зв`язку із чим він, на думку відповідача, не відповідає критеріям, визначеним Постановою №153.

Оцінюючи такі доводи відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 реалізація експериментального проекту спрямована на підвищення мотивації до проходження військової служби окремими категоріями громадян України під час воєнного стану.

Відповідно до положень Постанови №153 право на одноразову грошову винагороду мають особи рядового, сержантського та старшинського складу, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців.

Таким чином, визначальним юридичним фактом для застосування положень Постанови №153 є саме факт прийняття або призову особи на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, а не вік військовослужбовця на момент подальшого переведення, укладення нового контракту або проходження служби в іншій військовій частині.

Як встановлено судом, позивач був призваний на військову службу 26.02.2022, тобто у віці 24 років, оскільки народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, на момент первинного прийняття на військову службу під час воєнного стану позивач відповідав віковому критерію, визначеному Постановою №153.

При цьому укладення позивачем контракту з військовою частиною НОМЕР_1 26.10.2023, коли йому вже виповнилося 26 років, не змінює факту первинного прийняття його на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років.

Суд звертає увагу, що положення Постанови №153 не містять вимоги щодо того, що військовослужбовець повинен перебувати у віці до 25 років на кожному етапі проходження військової служби або на момент звернення за отриманням винагороди.

Інше тлумачення фактично призводило б до звуження змісту права військовослужбовця, який був прийнятий на військову службу у відповідному віці та виконав передбачені державою умови щодо участі у бойових діях, виключно через подальше продовження служби після досягнення ним 25-річного віку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та військового управління, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом; з використанням повноваження з метою, з якою його надано; обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

У даному випадку відповідач, відмовляючи у формуванні довідки, не здійснив належного аналізу усіх обставин проходження військової служби позивачем, зокрема:

дати первинного призову позивача на військову службу;

його віку на момент призову;

тривалості участі у бойових діях;

відсутності випадків притягнення до відповідальності;

фактичного виконання умов, передбачених Постановою №153.

Фактично відповідач обмежився лише оцінкою віку позивача на дату укладення контракту з військовою частиною НОМЕР_1 , що не відповідає змісту правового регулювання Постанови №153.

Аналогічний підхід щодо необхідності оцінки суб`єктом владних повноважень усіх істотних обставин при прийнятті рішення неодноразово висловлювався Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №823/59/17 зазначено, що повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними у випадку, коли законодавством визначено конкретний порядок поведінки такого органу за настання передбачених законом умов.

У постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №464/5990/16-а суд вказав, що протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є неприйняття рішення або невчинення юридично значимих дій, які були необхідними та можливими для реалізації прав особи.

Разом з тим, суд зазначає, що саме по собі визнання відповідача таким, що неправильно застосував положення Постанови №153, не є достатньою підставою для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 безпосередньо видати довідку із встановленим змістом, оскільки оформлення такої довідки передбачає перевірку та оцінку службових документів, даних обліку військової служби, відомостей про участь у бойових діях та інших обставин.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 24.09.2020 у справі №640/15625/19 та від 17.03.2021 у справі №160/6829/20, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та перебирати на себе його дискреційні функції, якщо законом передбачено необхідність прийняття органом відповідного рішення після проведення визначених процедур.

У такому випадку належним способом захисту порушеного права є зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути відповідне питання з урахуванням правової оцінки суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відмова військової частини НОМЕР_1 у формуванні та наданні позивачу довідки за формою, визначеною окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, є передчасною та такою, що прийнята без повного з`ясування всіх юридично значимих обставин.

Водночас, враховуючи необхідність проведення відповідачем перевірки документів та оформлення відповідної довідки у межах його компетенції, суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання щодо формування та надання ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин за формою, визначеною окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд визнає протиправною відмову відповідача у вирішенні питання по суті, однак не вбачає правових підстав для прямого зобов`язання військової частини сформувати та видати конкретну довідку без повторного здійснення передбачених нормативними актами процедур перевірки.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_2 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у формуванні та наданні довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності, за формою визначеною окремим Дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/у необхідної для здійснення відповідних дій у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання щодо формування та надання ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин за формою, визначеною окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник