Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №569/28067/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/28067/25

Провадження № 22-ц/4815/1252/26

Головуючий у Зарічненському районному суді

Рівненської області: суддя Світличний Р.В.

Рішення суду першої інстанції ухвалено:

31 березня 2026 року в селищі Зарічне

Вараського району Рівненської області

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" (далі – ТОВ "ФК "Ейс") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №№679864936 від 07 серпня 2024 року в розмірі 87 345 гривень.

Позов мотивовано тим, що внаслідок порушень ОСОБА_1 своїх зобов`язань за укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" (далі – ТОВ "Манівео") кредитним договором у неї утворилась спірна заборгованість, яка у зв`язку з переуступленням на користь ТОВ "ФК "Ейс" права вимоги підлягає стягненню на користь нього в судовому порядку.

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Ейс" заборгованість за договором №679864936 від 07 серпня 2024 року у розмірі 87 345 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Ейс" 2 422,40 гривні судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Ейс" 1 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій покликалася на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності встановлених судом обставин, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, зводилися до того, що судом не було враховано обставини, які є істотними для вирішення спірних правовідносин, а саме: неукладеність договору кредитної лінії, на підставі якого заявлено до стягнення заборгованість, та неотримання відповідачем кредитних коштів.

Крім того, незважаючи на наведені твердження, ОСОБА_1 зважала й на те, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані за ставкою, більшою (1,5 % на день), аніж законодавчо обмеженою (1 % на день). Також вказувалося про нарахування відсотків поза межами фактично погодженого строку кредитування та про відсутність будь-яких підстав для продовження строку кредитування до дня, станом на який кредитором здійснено розрахунок заборгованості.

Стислий зміст вимог апеляційної скарги полягав у заявленні клопотання про витребування у емітента зазначеної в кредитному договорі банківської картки позичальника та первісного кредитора доказів переказу кредитних коштів, і у останнього — примірника оригіналу електронного кредитного договору, а також у проханнях відхилити наявні в матеріалах справи докази, якщо їх не буде підтверджено в порядку, передбаченому частиною шостою ст. 95 ЦПК України, та скасувати оскаржуване рішення з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Позивач правом надання відзиву не скористався, хоча про це роз`яснювалося ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2026 року, яку отримано ним наступного дня.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 07 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Манівео" було укладено в електронній формі договір кредитної лінії №№679864936 шляхом вчинення певних дій в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором WTJK-3459, який був попередньо надісланий на номер оператора стільникового зв`язку НОМЕР_1 . Такі дії сторін повністю повністю узгоджувалися з вимогами ст.ст. 6, 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію".

За цим договором товариство зобов`язалося надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 27 000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.

Суд встановив, що первинний кредитор свій обов`язок виконав, і це підтверджується наданими на виконання ухвали суду відомостями №4217-В від 03 березня 2026 року, згідно з якими 27 000 гривень було перераховано ОСОБА_1 на платіжний інструмент № 5375411426524448, а номер оператора стільникового зв`язку НОМЕР_1 був фінансовим номером за відповідним картковим рахунком.

Про зазначені ідентифікаційні, контактні та платіжні дані наведено в угоді щодо кредиту.

Матеріалами справи підтверджується послідовна низка відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № 679864936 від 07 серпня 2024 року: від ТОВ "Манівео " до ТОВ "Таліон Плюс" — за договором факторингу № МВ-ТП/3 від 08 жовтня 2024 року; від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" — за договором факторингу № 28/0525-01 від 28 травня 2025 року; та в наступному від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до ТОВ "ФК "Ейс" — за договором факторингу № 16/07/25-Е від 16 липня 2025 року.

Пред`являючи позов, новий кредитор стверджував, що заборгованість ОСОБА_2 перед ним становить 100 845 гривень, з яких: 27 000 гривень – за тілом кредиту; 60 345 гривень – за відсотками за користування кредитом; 13 500 – за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Матеріально-правовими вимогами обумовлено стягнення заборгованості без неустойки.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні передбачено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частиною третьою ст. 5 Закону № 675-VIII передбачено, що правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Між тим, із дослідженої угоди щодо надання грошових коштів позичальникові вбачається, що за своїм змістом вона повністю відповідає визначенню кредитного договору, наведеному у ч. 1 ст. 1054 ЦК України, відповідно до якої банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник — повернути кредит та сплатити проценти.

Факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, які містять відомості про укладення договору в електронній формі та його підписання відповідачем із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог ч. 1 ст. 205 ЦК України, ст.ст. 3, 11 та 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Будь-яких належних і допустимих доказів того, що персональні дані відповідача (паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер оператора стільникового зв`язку, реквізити банківської платіжної картки) були використані сторонніми особами без його волі для укладення спірного договору, матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів не подано.

Так само не спростовано належність ОСОБА_1 банківської платіжної картки, на яку були перераховані кредитні кошти, а також самого факту отримання ним грошових коштів.

Поготів, такий факт був навіть підтверджений банківською випискою.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі №372/223/17, від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц.

За існуючих в справі обставин самі собою посилання заявника на положення ч. 6 ст. 95 ЦПК України не спростовують факту виникнення між сторонами договірних правовідносин. Наведена норма регулює питання допустимості письмових доказів, однак не встановлює презумпції неукладеності правочину у разі неподання паперового примірника договору, який із самого початку був укладений в електронній формі.

Більше того, виходячи з положень Цивільного кодексу України, кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей.

Однак, як правильно на це покликається позичальник, нарахована попередніми кредиторами заборгованість за відсотками за користування кредитним коштами здійснена поза межами строку кредитування.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За умовами пункту 1.1.5 договору дисконтний період кредитування період користування кредитом, протягом якого позичальник має право отримувати нові транші, у тому числі у разі часткового погашення кредиту протягом строку дії договору.

Пунктом 3.1 кредитного договору обумовлено, що позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. Сторонами узгоджено, що на момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування кредитом складає 30 (тридцять) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку, передбаченому пунктом 3.2. договору.

У пункті 3.2. угоди сторони також погодили, що встановлений пунктом 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань, строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Згідно з довідкою щодо дій позичальника в ІТС ТОВ "Манівео" та заявкою на отримання грошових коштів в кредит ОСОБА_1 мала намір отримати 27 000 гривень, обравши строк кредитування 30 днів із процентною ставкою 1,5% в день.

З порядку дій споживача в ІТС ТОВ "Манівео" (двох редакціях) з метою акцепту оферти та укладення електронного договору та отримання фінансових послуг під торгівельною маркою "Moneyveo" вбачається, що клієнт міг обрати суму кредиту від 500 до 25 000 гривень з терміном лише від 1 до 65 днів (редакція від 25.07.23), а також від 100 до 12 000 гривень з терміном лише від 1 до 30 днів (редакція від 16.08.2021).

Тому колегія суддів зважає на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22), де зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Однак спірна заборгованість за відсотками в межах правовідносин виникла внаслідок недобросовісних дій первинного кредитора та запропонування позичальнику неповної інформації про продукцію, в подальшому їхнє нарахування спочатку за однією ставкою та в межах одного строку, а згодом — за іншою та упродовж збільшеного періоду, істотно ускладнило для пересічного споживача розуміння реальних умов користування кредитом. Очевидно, що зміст кредитного договору є перенавантаженим спеціальною інформацією, фінансовими формулами тощо, а це об`єктивно позбавило споживача можливості належним чином оцінити фінансові наслідки зміни відсоткових ставок. У таких умовах споживач лишився незахищеним від потенційних зловживань з боку кредитора, який має інформаційну та професійну перевагу. З огляду на це обґрунтованим та справедливим є підхід, за яким відсотки повинні нараховуватися за однією та в межах одного строку. Такий спосіб розрахунку забезпечує передбачуваність зобов`язання для споживача, унеможливлює приховане збільшення фінансового навантаження та відповідає принципам добросовісності, прозорості та справедливості у сфері споживчого кредитування.

Тому колегія суддів виходить з того, що інформація щодо строку користування кредитом тривалістю 30 є основоположними умовами кредитного договору, які безпосередньо визначають період існування кредитних правовідносин. Отже, посилання позивача на окремі положення договору не можуть тлумачитися відокремлено від зазначених умов та призводити до фактичної зміни погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто саме такий строк кредитування є визначальним критерієм для встановлення меж реалізації прав кредитодавця та обсягу обов`язків позичальника, у зв`язку з чим інші положення договору підлягають застосуванню лише у системному взаємозв`язку з ним, а не всупереч йому.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно із ч.ч. 3-4 ст.12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Разом з тим, як правильно на це покликається позичальник, Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Цим Законом розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнено пунктом 17, згідно з яким тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Оскільки закон набрав чинності 24 грудня 2023 року, а 2024 рік був високосним (у лютому 29 днів), вказані періоди розподіляються таким чином: перший період за максимальною денною ставкою 2,5% з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року (включно); другий період за максимальною ставкою 1,5 % з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року (включно).

З 20 серпня 2024 року почала діяти базова ставка не більше 1 % на день.

Отже, позов підлягав до часткового задоволення шляхом стягнення на користь нового кредитора з позичальника 36 855 гривень заборгованості, адже тіло кредиту становить 27 000 гривень, строк кредитування 30 днів, нараховані у межах цього строку проценти за передбаченою кредитним договором ставкою у розмірі 1,5% на день за період з 07 по 19 серпня 2024 року – 5 265 гривень, а за решту 17 днів відсотки підлягали нарахуванню за законодавчо обмеженою максимальною денною відсотковою ставкою в розмірі 1%, що складало 4 590 гривень.

Підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2026 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" 36 855 (тридцять шість тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) гривень заборгованості.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.О. Гордійчук