Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №554/8309/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/8309/24 Номер провадження 22-ц/814/2801/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області та Полтавської обласної прокуратури

на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 березня 2026 року, ухвалене в м. Полтава під головуванням судді Материнко М. О.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь відшкодування моральної шкоди у сумі 628 800 грн, витрати за надання правничої допомоги під час здійснення кримінального провадження - досудового розслідування та у судах першої й апеляційної інстанції у сумі 65 000 грн та судові витрати у вигляді понесених витрат на професійну правничу допомогу при розгляді цивільної справи у суді у сумі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 12.02.2021 слідчим Полтавського РУП ГУ НП в Полтавській області в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження № 12021170420000136 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України (хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень), за яке передбачено покарання від трьох до семи років позбавлення волі.

Близько 14 години 12.02.2021 позивач був затриманий співробітниками поліції, а слідчим Полтавського РУП Марюхно Я. О. без ухвали суду проведено огляд автомобіля Toyota Camry д.н.з НОМЕР_1 , яким керував позивач, але фактично належав іншій особі - ОСОБА_2 . Після огляду автомобіль було вилучено та поміщено на штрафмайданчик.

У подальшому, 15.02.2021 Октябрським районним судом, м. Полтави, відмовлено у задоволенні клопотання слідчого, погодженого з прокурором, про надання дозволу на такий огляд. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18.02.2021 відмовлено прокурору Пічугіну Р. І. у відкритті апеляційного провадження.

17.02.2021 Октябрським районним судом м. Полтави слідчому Чалову В. В. було відмовлено у задоволенні клопотання про накладення арешту на автомобіль Toyota Camry д.н.з НОМЕР_1 . Цього ж дня, старший слідчий ГУ НП в Полтавській області Маляренко Т. Г. повторно звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з клопотанням про поновлення строку на арешт майна, але ухвалою Октябрського районного суду від 19.02.2021 клопотання слідчого про арешт майна, залишено без розгляду.

18.02.2021 відповідно до постанови заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Байрачного А. П. матеріали кримінального впровадження було скеровано до СУ ГУНП в Полтавській області та змінено групу прокурорів.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04.03.2021 апеляційна скарга прокурора Пічугіна Р. І. залишена без задоволення.

Вважає, що своїми рішеннями суди підтвердили незаконність огляду автомобіля, вилучення стартового пістолету, який було офіційно придбано в торгівельному гіпермаркеті «Епіцентр», а також вилучення автомобіля, який було повернуто лише через 30 днів після вилучення.

18.02.2021 старший слідчий Маляренко Т. Г. за погодженням прокурора, звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з клопотанням про проведення обшуків за місцем проживання позивача та в автомобілі Toyota Camry д.н.з НОМЕР_1 , яким він користувався, а також за місцем проживання його знайомої ОСОБА_3 . Дані клопотання судом були задоволені.

09.03.2021 старший слідчий ГУ НП в Полтавській області Маляренко Т. Г. за погодженням прокурора оголосив підозру позивачу в кримінальному провадженні № 12021170420000136 в скоєнні тяжкого злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 3 до 7 років.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 15.03.2021 за клопотанням старшого слідчого ГУ НП в Полтавській області Маляренка Т. Г. від 11.03.2021 обрано позивачу запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

25.06.2021 йому було повідомлено про закінчення досудового розслідування, а 02.09.2021 обвинувальний акт скеровано до Октябрського районного суду м. Полтави.

25.09.2023 на стадії закінчення судового розгляду, обвинувачення в кримінальному проваджені № 12021170420000136 було змінене з частини четвертої на частину першу статті 296 КК України.

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 29.11.2023 його визнано невинуватим та виправдано, оскільки не доведено, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18.06.2024 апеляційне провадження закрито, у зв`язку з відкликанням апеляційної скарги стороною обвинувачення.

Таким чином, він незаконно перебував під слідством та судом з 09.03.2021 (день повідомлення про підозру) до 18.06.2024 (день набрання законної сили рішення Шевченківського (на той час Октябрського) районного суду м. Полтави, тобто 3 роки 3 місяці та 9 днів, та має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України № 266/94-ВР від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 339 837,07 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги під час здійснення кримінального провадження - досудового розслідування та у судах першої й апеляційної інстанції у сумі 65 000 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач перебував під слідством та судом 3 роки 3 місяці та 9 днів, тобто всього 39 місяців та 9 днів, у зв`язку з чим йому заподіяна моральна шкода, яка підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України у розмірі, що дорівнює мінімальному розміру заробітної плати за час перебування під слідством і судом.

Не погодившись з вказаним рішенням, представники відповідачів подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі представника Державної казначейської служби України ставиться питання про скасування рішення суду в частині стягнення з Державного бюджету України витрат за надання професійної правничої допомоги під час здійснення кримінального провадження та витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав порушення судом норм процесуального права.

Доводи скарги ґрунтуються на тому, що правнича допомога надавалась позивачу не за рахунок Держави, у зв`язку з чим розподіл таких судових витрат повинен здійснюватися у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, а саме за рахунок сторін у справі - Головного управління Національної поліції в Полтавській області та Полтавської обласної прокуратури.

Крім того, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким керувався суд при ухваленні рішення, не передбачено права у особи на відшкодування з Держави Україна судових витрат, понесених у цивільній справі.

Вважає, що суд порушив основну засаду цивільного судочинства - верховенство права.

Звертає увагу на те, що Державний бюджет України (за жодною бюджетною програмою) не передбачає асигнувань для виплати витрат на правничу допомогу адвоката у цивільній справі. Отже, судове рішення про стягнення коштів з Держави Україна, без встановлених бюджетних призначень Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане.

На думку апелянта відповідні судові витрати можуть бути стягнуті саме з суб`єкта, у зв`язку з протиправними діями якого подано позов.

Представник Головного управління Національної поліції в Полтавській області в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в частині задоволених вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що сам по собі факт постановлення виправдувального вироку не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі, а підлягає оцінці судом з урахуванням конкретних обставин справи.

Вказує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення.

Зазначає, що судом не встановлено фактів протиправних дій працівниками поліції та прокуратури, які здійснювали всі необхідні слідчі дії в межах своїх повноважень, передбачених КК України та КПК України та які були зумовлені реальною процесуальною необхідністю і відповідали принципу невідкладності. Тимчасове вилучення майна було обґрунтованим, є первинною процесуальною дією, а сам факт подальшої відмови суду у накладенні арешту на майно не свідчить про незаконність його тимчасового вилучення. Факт не задоволення судом окремих клопотань слідчого та прокурора не свідчить про протиправність їх дій, а лише підтверджує існування судового контролю та змагальності процесу.

Звертає увагу на те, що до позивача було застосовано найм`якіший запобіжний захід - особисте зобов`язання, що не передбачає обмеження свободи пересування, не включає ізоляції від суспільства, не обмежує конституційні права, окрім формального зобов`язання з`являтися на вимогу органів досудового розслідування та суду.

Додатково зауважує, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів погіршення стану здоров`я та реального впливу неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності на його психоемоційний стан чи здоров`я, висновків медико-психологічної експертизи або довідки від лікарів про наявність страждань, що виникли саме через дії працівників правоохоронних органів.

Таким чином, визначена судом першої інстанції сума моральної шкоди є надмірно завищеною та необґрунтованою.

Вважає, що навіть у разі доведення моральних страждань ОСОБА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» сума відшкодування не повинна перевищувати 62 967,74 грн, що є вичерпною та максимально можливою для забезпечення справедливої сатисфакції у даному випадку.

Також вказує, що позивачем не надано доказів, які дійсно підтверджують факт сплати понесених витрат на правничу допомогу, а заявлений до стягнення розмір є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

В апеляційній скарзі представник Полтавської обласної прокуратури, посилаючись на необґрунтованість рішення, не відповідність висновків суду фактичним обставинами справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Доводи скарги мотивовано тим, що позивач перебував під слідством і судом 39 місяців та 9 днів, а тому з урахуванням вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» гарантований Законом розмір моральної шкоди у цьому випадку може дорівнювати 62 880 грн.

Вказує, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Звертає увагу, що позивачем не наведено доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж законодавчо гарантований мінімум, а також належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством до відшкодування, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням його під слідством та судом, що могло б бути підставою для застосування більшого розміру.

Окрім посилання на матеріали кримінального провадження, вирок суду та власні твердження про моральні страждання, інших належних, допустимих та достовірних доказів щодо погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості позивач не надав.

Також вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 75 000 грн, які не підтверджені жодними доказами.

У той же час суд першої інстанції, надаючи оцінку обсягу виконаних робіт та послуг, обмежився лише посиланням на те, що витрати на оплату правової допомоги є співмірними зі складністю даної справи та не встановив реальності факту оплати позивачем наданих послуг з надання професійної правничої допомоги, чим самоусунувся від виконання приписів статей 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 229 ЦПК України у частині дослідження доказів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги.

У відзивах на апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Полтавській області та Полтавської обласної прокуратури представник ОСОБА_1 - адвокат Тимохіна Л. С. просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг відповідачів, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі судом встановлено та не заперечується сторонами, що з 09.03.2021 по 19.06.2024, тобто 39 місяців та 9 днів, позивач ОСОБА_1 перебував під слідством і судом, будучи обвинуваченим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України, кваліфікація якого була згодом змінена на частину першу статті 296 КК України.

Вироком Шевченківського районного суду міста Полтави від 29 листопада 2023 року у справі № 554/8436/2 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною першою статті 296 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення (а. с. 50-53, т. 1).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційне провадження закрито, у зв`язку з відкликанням апеляційної скарги стороною обвинувачення (а. с. 54, т. 1).

Згідно пункту 2 частини другої статті 1167, частини першої статті 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (частини друга, сьома статті 1176 ЦК України).

Відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР), у разі постановлення виправдувального вироку у особи виникає право на відшкодування моральної шкоди внаслідок, зокрема, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.

Відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблений висновок про те, що у випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Присуджуючи позивачеві 339 837,07 грн у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2026 рік» - 8 647 грн, та періоду перебування позивача під слідством і судом, починаючи з дня повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення - 09.03.2021 до набрання виправдувальним вироком суду законної сили - 19.06.2024, що становить 39 місяці 9 днів. Вказаний розмір відшкодування моральної шкоди гарантовано державою у разі незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується виправдувальним вироком суду, а наявність моральних втрат у позивача, який незаконно перебував під слідством і судом, презюмується.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Доводи апеляційних скарг щодо застосування розміру мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду, визначеної у статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» в розмірі 1 600 грн, є помилковими та відхиляються апеляційним судом.

У постанові від 15 січня 2026 року у справі № 607/24623/24 (провадження № 61-13114св25) Верховний Суд зазначив, що Закон № 266/94-ВР є спеціальним законом і саме його норми регулюють порядок і умови визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах. Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду у сумі 1 600 грн не підлягає застосуванню під час вирішення спору.

Такий правовий висновок щодо неможливості застосування спеціальної розрахункової величини, визначеної Законом про Державний бюджет України, для обчислення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та органів досудового розслідування, узгоджується також із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22, від 12 лютого 2025 року у справі № 753/75/23, від 27 лютого 2025 року у справі № 161/20724/23, від 09 квітня 2025 року у справі № 757/1549/21.

Аналіз релевантної правозастосовної практики щодо розгляду справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом дає підстави для висновку, що Верховний Суд неодноразово роз`яснював необхідність застосування мінімальної заробітної плати, чинної на час розгляду справи, тобто виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент ухвалення судом відповідного рішення.

Безпідставними є і посилання в апеляційних скаргах на необхідність доведення обсягу моральних страждань позивача, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР, яким встановлено порядок визначення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, що окремому доказуванню не підлягає.

Наявність виправдувального вироку суду є достатньою підставою для відшкодування державою моральної шкоди, завданої незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності (стаття 2 Закону № 266/94-ВР), тому колегія суддів відхиляє й інші доводи апеляційних скарг.

Факт застосування відносно позивача найм`якішого виду запобіжного заходу, не спростовує презумпцію завдання йому моральної шкоди внаслідок тривалого, безпідставного перебування під слідством та судом за наявності виправдувального вироку суду та не позбавляє його права на компенсацію державою моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 зазначено, що порядок застосування Закону визначено Положенням.

Згідно з абзацом третім пункту 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.96 № 6/5/3/41 (далі - Положення), до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).

При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22), від 24 квітня 2024 року у справі № 711/1765/22 (провадження № 61-4710св23).

По справі встановлено, що на підставі договорів про надання правничої (правової) допомоги від 17.07.2021 та 13.02.2024, укладених між адвокатом Тимохіною Л. С. від імені Адвокатського бюро «Тимохіна АТУМ» та ОСОБА_1 , свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 509, виданого Полтавською обласною КАДКА на підставі рішення № 1 від 22.02.2007, позивачу надавалась правнича допомога адвокатом Тимохіною Л. С. та наявними у матеріалах справи доказами документально підтверджено понесення позивачем витрат за надані адвокатом послуги у кримінальному провадженні на загальну суму 65 000 грн, що доводиться актами про надану правничу допомогу ОСОБА_1 від 30.11.2023 та 19.06.2024, а також квитанцією від 17.02.2021 про сплату ним вказаних коштів Адвокатському бюро «Тимохіна АТУМ» (а. с. 53-66, т. 1).

Встановивши факт сплати позивачем гонорару адвокату у сумі 65 000 грн та участь адвоката у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу у кримінальній справі у розмірі 65 000 грн з Державного бюджету України на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР, що доводами апеляційної скарги не спростовується.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника Державної казначейської служби України про безпідставне стягнення судом витрат на правничу допомогу з Державного бюджету України, а не з органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки такі доводи суперечать положенням ЦК та ЦПК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та усталеній практиці Верховного Суду.

Відповідно до статті 2 ЦК України, статті 48 ЦПК України держава Україна є самостійним учасником цивільних відносин та може бути позивачем і відповідачем.

Держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин.

Оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, кошти на відшкодування шкоди та судових витрат державою підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 135/90/21 (провадження № 61-19170св21), від 09 листопада 2022 року у справі № 459/1070/17 (провадження № 61-5575св21).

За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг представників відповідачів, доводи яких не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області та Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна