Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №159/4081/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/4081/26 Провадження №33/802/780/26 Головуючий у 1 інстанції:Чалий А. В.

Доповідач: Гапончук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

судді - Гапончука В.В.,

за участю

особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП України,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07.07.2026 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, та накладено на нього адміністративне стягнення виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 22.06.2026 року о 14 годині 40 хвилин на а/д М-19 Даманове-Ковель-Чернівці-Тереблече, 110 км, керуючи транспортним засобом марки «Kia Sorento», д.н.з. НОМЕР_2 , в порушення п.2.3 б, 12.1 ПДР України, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, не дотримався безпечної швидкості руху, в результаті чого здійснив з`їзд в правий по ходу кювет, в результаті чого відбулося перекидання, що призвело до механічних пошкоджень транспортного засобу, чим вчинив правопорушення передбачене ст.124 КпАП України (а.с.16).

Не погоджуючись із постановою судді Слободян В.П. подав апеляційну скаргу в якій вважає, що оскаржувана постанова суду прийнята з порушеннями норм матеріального та процесуального права, є незаконною, необґрунтованою, а відтак підлягає скасуванню.

Вказує на те, що подія сталася не з його вини, а внаслідок підрізання його транспортного засобу автомобілем, який здійснював обгін та намагався втиснутися між його авто та авто, що рухалося попереду. Вважає твердження суду про те, що ним не було дотримано безпечної швидкості руху є недоцільним (доказів про перевищення швидкості руху, суду не надано).

Крім того, вважає, що ним також не було порушено п.2.3.б ПДР, оскільки він навпаки намагався зреагувати і зреагував на зміну дорожньої обстановки, уникаючи ДТП з авто, яке здійснювало обгін (та можливим зіткненням з авто, що рухалося попереду). Він був вимушений здійснювати екстрене гальмування аж до повної зупинки транспортного засобу (що він і намагався зробити, про що і свідчив його тормозний шлях) та маневрувати задля уникнення зіткнення його авто з авто, яке здійснювало обгін, та задля відвернення від ще більш небезпечних наслідків.

Також звертає увагу на те, що внаслідок ДТП, механічні пошкодження отримав виключно його власний транспортний засіб. Жодним іншим учасникам дорожнього руху, майну держави, територіальної громади чи будь-яких третіх осіб шкоди завдано не було, що свідчить про відсутність обов`язкової ознаки правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, а саме заподіяння шкоди третім особам, а тому не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України.

Окрім цього, просить звільнити його від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням, у зв`язку з малозначністю діяння, якщо суд дійде висновку, що в його діях таки вбачається вчинення правопорушення за ст.124 КпАП України.

Крім того, звертає увагу суду, що він раніше не притягався до адміністративної та кримінальної відповідальності, не здійснював порушень правил дорожнього руху та паркування транспортних засобів, а також в даній ситуації лише він є потерпілою стороною.

Просить скасувати постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07.07.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП України та закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КпАП України у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с.19-20).

На адресу Волинського апеляційного суду 24.07.2026 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі. Вважає, що при винесенні постанови, суддя не врахував його пояснення та клопотання, обмежився лише посиланням на окремі матеріали справи, зокрема, на протокол. Вказує на те, що із складеним протоколом про адміністративне правопорушення не погоджується, оскільки підписуючи протокол, він перебував у стресовому стані і не зовсім усвідомлював його зміст. Протокол про адміністративне правопорушення не є безумовним і достатнім доказом його вини, оскільки він лише фіксує обставини інциденту за версією інспектора. Поліцейський не є очевидцем події, тому його особиста думка у протоколі є суб`єктивною. Просить врахувати його пояснення під час розгляду його апеляційної скарги у даній справі (а.с.23-24).

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши ОСОБА_1 , який підтримав останню з мотивів, викладених в ній, та просив її задовольнити, приходжу до наступного висновку.

За положеннями статтей 245, 252, 280 КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На думку апеляційного суду вказаних вимог закону при розгляді справи суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.

Висновок суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, за обставин, викладених у постанові, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю доказів, перевірених у судовому засіданні та належно оцінених судом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КпАП України, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, а також іншими документами.

Факт вчинення ОСОБА_1 згаданого адміністративного правопорушення за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджується зібраними у справі і належним чином дослідженими судом доказами. Так, його вина у вчиненні цього адміністративного правопорушення доводиться:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №699959 від 22.06.2026 року щодо ОСОБА_1 за ст.124 КпАП України (а.с.1);

- схемою місця ДТП від 22.06.2026 року (а.с.6);

-письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 22.06.2026 року (а.с.3);

-рапортом від 23.06.2026 року (а.с.4-6);

-фото місця ДТП та транспортного засобу (а.с.8, 9, 10).

Вищевикладені докази у своїй сукупності відтворюють реальну картину перебігу подій, є чіткими та послідовними та не викликають сумніву в апеляційного суду.

Твердження апелянта, які містяться в апеляційній скарзі, а також дані ним під час апеляційного розгляду, суд не бере до уваги, оскільки вважає їх намаганням уникнути передбаченої законом відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КпАП України.

Таким чином за результатами розгляду всіх фактичних обставин справи в судовому засіданні встановлено, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, оскільки він порушив приписи п.2.3 б, 12.1 ПДР України, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, не дотримався безпечної швидкості руху, в результаті чого здійснив з`їзд в правий по ходу кювет, в результаті чого відбулося перекидання, що і стало причиною ДТП, що призвело до механічних пошкоджень транспортного засобу.

Доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на необґрунтованість прийнятої у справі постанови щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України.

Доводи апелянта про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася не з його вини, а внаслідок неправомірних дій водія іншого автомобіля, який, здійснюючи обгін, нібито підрізав його транспортний засіб, чим змусив останнього застосувати екстрене гальмування та маневрувати для уникнення зіткнення, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Такі твердження є обраною апелянтом версією розвитку події, яка не підтверджується належними та допустимими доказами, дослідженими судом першої інстанції. Натомість наявні у справі докази у своїй сукупності свідчать про те, що дорожньо-транспортна пригода стала наслідком недотримання апелянтом вимог Правил дорожнього руху.

Посилання апелянта на відсутність доказів перевищення ним встановленої швидкості руху не спростовує висновків суду першої інстанції. Пунктом 12.1 Правил дорожнього руху передбачено обов`язок водія під час вибору швидкості руху враховувати дорожню обстановку, особливості вантажу, що перевозиться, стан транспортного засобу та мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним. Отже, поняття безпечної швидкості не є тотожним поняттю дозволеної (максимальної) швидкості руху, а тому для встановлення порушення зазначеної норми не вимагається доведення факту перевищення встановлених швидкісних обмежень. Вирішальним є те, чи забезпечувала обрана водієм швидкість можливість постійного контролю за рухом транспортного засобу та безпечного реагування на зміну дорожньої обстановки.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про відсутність порушення ним вимог п. 2.3 «б» Правил дорожнього руху. Сам по собі факт застосування екстреного гальмування або вчинення маневру ще не свідчить про належне виконання водієм обов`язку бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою та відповідно реагувати на її зміну. Навпаки, обставини дорожньо-транспортної пригоди свідчать про те, що апелянт не забезпечив такого контролю за рухом транспортного засобу, який би дав можливість уникнути втрати керованості та настання дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, навіть за умови наявності неправомірних дій іншого учасника дорожнього руху це саме по собі не виключає обов`язку водія дотримуватися вимог Правил дорожнього руху та не звільняє його від відповідальності у разі встановлення причинного зв`язку між допущеним ним порушенням і наслідками у вигляді дорожньо-транспортної пригоди. У даній справі такий причинний зв`язок судом першої інстанції встановлено, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Доводи апелянта про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, з тих підстав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди механічні пошкодження отримав виключно належний йому транспортний засіб, є безпідставними.

Диспозиція ст.124 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. При цьому наведена норма не містить вимоги про те, що пошкодження має бути заподіяне виключно майну третіх осіб або інших учасників дорожнього руху.

Об`єктивна сторона зазначеного адміністративного правопорушення полягає у порушенні Правил дорожнього руху, наслідком якого стало пошкодження транспортного засобу чи іншого майна, незалежно від того, кому саме належить пошкоджене майно. Тому факт того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкодження зазнав лише транспортний засіб, яким керував апелянт і який належить йому на праві власності, сам по собі не виключає наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відтак посилання апелянта на відсутність обов`язкової ознаки складу адміністративного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну третіх осіб ґрунтується на помилковому тлумаченні положень ст.124 КпАП України та не спростовує правильності висновків суду першої інстанції щодо доведеності його вини.

Клопотання апелянта про звільнення його від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КпАП України у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення також не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст.22 КпАП України звільнення особи від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення є правом, а не обов`язком суду та допускається лише у виняткових випадках, коли з урахуванням характеру вчиненого діяння, особи правопорушника, ступеня його вини та інших обставин справи суд дійде висновку, що застосування заходів адміністративної відповідальності є недоцільним.

Разом з тим, встановлені у справі обставини не свідчать про малозначність вчиненого апелянтом правопорушення. Порушення Правил дорожнього руху призвело до дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження транспортного засобу, що свідчить про настання тих наслідків, для запобігання яким законодавцем і передбачено адміністративну відповідальність за ст.124 КпАП України. Будь-яких виняткових обставин, які б істотно знижували ступінь суспільної шкідливості вчиненого або давали підстави для застосування положень ст.22 КпАП України, матеріали справи не містять, а апелянтом таких обставин не наведено.

За таких обставин підстав для звільнення апелянта від адміністративної відповідальності із оголошенням усного зауваження апеляційний суд не вбачає.

Посилання апелянта на те, що він раніше не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності, не допускав порушень Правил дорожнього руху та правил паркування транспортних засобів, а також що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди саме він зазнав матеріальних збитків, не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин вчинення адміністративного правопорушення та не є підставою для звільнення його від адміністративної відповідальності.

Вказані обставини характеризують особу апелянта, однак самі по собі не свідчать про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, та не впливають на правильність висновків суду щодо його винуватості. Водночас факт заподіяння шкоди виключно власному транспортному засобу не змінює правової природи вчиненого діяння, оскільки відповідальність за ст.124 КпАП України настає за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів чи іншого майна, незалежно від того, кому належить пошкоджене майно.

Таким чином, наведені апелянтом обставини не спростовують доведеності його вини, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не є підставами для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

З огляду на викладені в обгрунтування поданої апеляційної скарги доводи, з урахуванням наявних по справі доказів, не дають жодних сумнівів в правильності висновків суду першої інстанції та не спростовують встановлені судом обставини події, а зводяться виключно до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

При розгляді справи судом порушень вимог ст.ст.279, 280 КпАП України не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст.252 КпАП України, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.

Враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, суд прийшов до вірного висновку про необхідність застосування адміністративного стягнення у виді штрафу, яке буде необхідне і достатнє для виховання особи та запобігання вчиненню ним нових правопорушень.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення, при цьому доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.

Спираючись на встановлені фактичні обставини даного адміністративного провадження, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, є доведеною поза розумним сумнівом.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтею 294 КпАП України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП України залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського апеляційного суду Гапончук В.В.