Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №753/23589/19 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23589/19

провадження № 2/753/155/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., представника позивачів - адвоката Мельник С.Р., представника відповідача - адвоката Рудої О.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Державний нотаріус Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Бочкова Ніна Георгіївна про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , в якому просять визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений 17 травня 2019 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Бочковою ГН.Г. та зареєстрований в реєстрі за №3-291.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі у справі є дітьми ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 17 травня 2019 року державним нотаріусом дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н.Г. було посвідчено договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_3 (Обдарований), за яким у власність обдарованому передано квартиру АДРЕСА_1 .

Позивачі вказують, що перед смертю ОСОБА_4 важко хворів, був прикутий до ліжка (протягом останнього року не виходив з квартири) та потребував стороннього догляду. За станом здоров`я, як хронічно хворий, змушений був приймати ліки, які впливали на його розумовий та психічний стан. Тому він не міг усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та свідомо укласти договір дарування квартири.

ОСОБА_3 знав про тяжку хворобу брата і скориставшись безпорадним критичним станом ОСОБА_4 , який не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, з метою заволодіння нерухомим майном уклав з ним 17 травня 2019 року договір дарування квартири.

Також позивачі стверджують, що ОСОБА_4 знаходився у тяжкому хворому стані і не мав змоги підписати договір дарування квартири, який, як вбачається з його змісту, був посвідчений в приміщенні державної нотаріальної контори, а не за місцем проживання ОСОБА_4 , який був лежачим важко хворим, носив памперси, так як мав порушення функції тазових органів по центральному типу (нетримання сечі), був слабким, не виходив з дому, що унеможливлювало підписання ним договору дарування в приміщенні нотаріуса.

Після ознайомлення з текстом договору дарування квартири, позивачі виявили, що вчинений підпис від імені ОСОБА_4 не схожий на його підпис і напис прізвища « ОСОБА_4 » навпроти підпису відрізняється від почерку батька, а отже на думку позивачів ОСОБА_4 не підписував спірний договір дарування квартири.

Позивачі зазначають, що при спілкуванні з дітьми ОСОБА_4 жодного разу не обмовився про зміну своїх намірів щодо розпорядження квартирою АДРЕСА_1 та не повідомляв про наміри подарувати квартиру ОСОБА_3 , а за життя завжди зазначав, що цю квартиру він залишить дітям. Зокрема, у листопаді 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого належну йому на праві власності земельну ділянку він заповідав своєму брату ОСОБА_3 , а все інше майно своїм дітям.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 10 грудня 2019 року для розгляду справи визначено суд у складі головуючого судді Мицик Ю.С.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у поданому відзиві просив відмовити у задоволенні позву. В обґрунтування заперечень проти позову вказував, що дійсно ОСОБА_4 страждав на епілепсію, проте почалося це не внаслідок оперативного втручання в 2002 році, а ще за часів Радянського Союзу та участі в бойових діях в Афганістані.Проте, не дивлячись на наявність цієї хвороби, в 1988 році ОСОБА_4 успішно закінчив Київський медичний інститут, отримав кваліфікацію лікаря психіатра, закінчив клінічну ординатуру в 1990 році Московського інституту судової психіатрії ім. Сербського, а потім і очну аспірантуру. 22 липня 1994 року за результатами комп`ютерної томографії було підтверджено наявність у ОСОБА_4 пухлини головного мозку. Саме з того моменту, з липня 1994 року, в якості підтримуючої терапії ОСОБА_4 почав приймати препарати ламіктал, депакін-хроно та сібутин, які позивачі безпідставно вважають препаратами, вільний обіг яких обмежений законом, хоча вони використовуються як підтримуюча терапія для зменшення або виключення ризику виникнення епілептичних нападів і не мають негативного впливу на розумовий і психічний стан пацієнтів та їх дієздатність.

Як зазначає відповідач, не дивлячись на наявність епілептичної хвороби, ОСОБА_4 продовжував роботу в найбільших міжнародних фармацевтичних компаніях Upjohn (США), Pharmacia & Upjohn (США), SmithKline Beecham (Великобританія) в якості СЕО і в компанії Richard Bittner AG (Австрія) в якості провідного спеціаліста, а згодом до 01 січня 2016 року працював директором і директором з розвитку бізнесу вітчизняної компанії. У 1999 році він брав участь у зустрічі уряду України і Президента України з керівниками 10-ти найбільших міжнародних фірм, які працювали на Україні, і був доповідачем на цій зустрічі. 15 грудня 1999 року, за особистий внесок в розвиток бізнесу в Україні, він був нагороджений іменною Грамотою Президента України Л. Д. Кучми.

Відповідач стверджує, що ОСОБА_4 не був прикутий до ліжка, як про це заявляють позивачі, він був активною людиною увесь час працював, у квітні - вересні 2016 він особисто займався оформленням документів для встановлення статусу інваліда війни з багаторазовим відвідуванням комісій, експертиз, військкоматів, госпіталів, оформленням запитів і отриманням відповідей.

ОСОБА_4 не перебував на обліку у будь-якій психоневрологічній лікарні/установі, мав лише медичні проблеми з опорно-руховим апаратом, і потребував лише сторонньої допомоги по господарству, що не впливало на розумовий та психічний стан.

Як зазначає відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто за три місяці до смерті, ОСОБА_4 брав участь у голосуванні в першому турі виборів Президента України, особисто прибувши на виборчу дільницю.

Те, що ОСОБА_4 не мав проблем з розумовим та психічним станом підтверджують його сусіди, домогосподарки, які були залучені відповідачем для допомоги по дому своєму братові, які надали нотаріально засвідчені пояснення, в яких підтверджують, що ОСОБА_5 був адекватним, ходив на прогулянки, спілкувався з «афганськими» друзями, щодня робив зарядку, самостійно справлявся з технічними приладами, в т.ч. сигналізацією, і до останніх днів працював за комп`ютером та перекладав з англійської мови. До обов`язків домогосподарок входило приготування їжі, прання, прасування, прибирання приміщень, і головне - це спостереження за ОСОБА_6 на предмет можливого епілептичного нападу і можливості виклику медичної допомоги за необхідності, а також супровід ОСОБА_7 під час прогулянок, враховуючи його проблеми саме з опорно-руховим апаратом.

Відповідач також заперечує посилання позивачів на те, що вчинений підпис і почерк від імені ОСОБА_4 не схожий на його підпис і відрізняється від почерку батька, вказуючи, що це може бути зумовлене переломом пальців і кістки правої руки з наступним накладенням гіпсу, що відбулося 27 вересня 2017 року.

Відповідач наголошує, що позивачі, які є дітьми померлого і мали б допомагати хворому батьку-пенсіонеру, інваліду війни, фактично самоусунулися як від догляду за батьком, так і від спілкування, а один з позивачів, свідомо змінивши прізвище, взагалі наніс величезну рану своєму батькові.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, провадження у справі зупинено.

30 квітня 2024 року до суду надійшов висновок експертів.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2024 року поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2024 року призначено посмертну почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено.

24 лютого 2025 року від експертів надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи разом з матеріалами справи.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2025 року поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року направлено матеріали справи до експертної установи для проведення почеркознавчої експертизи, провадження у справі зупинено.

27 червня 2025 року до суду надійшов висновок експертів разом з матеріалами справи.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 28 липня 2025 року поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 08 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29 жовтня 2025 року.

29 жовтня 2025 року відкладено розгляд справи на 27 листопада 2025 року, викликано в судове засідання свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

У зв`язку з відрахуванням судді Мицик Ю.С. зі штату Дарницького районного суду міста Києва розпорядженням керівника апарату Дарницького районного суду міста Києва № 110 від 04 грудня 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 грудня 2025 року справу передано для розгляду судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2026 року прийнято справу № 753/23589/19 до провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 12 березня 2026 року, викликано як свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

12 березня 2026 року розгляд справи відкладено на 30 квітня 2026 року, 30 квітня 2026 року - на 16 червня 2026 року, а 16 червня 2026 року - на 14 липня 2026 року.

14 липня 2026 року суд розглянув справу по суті і відклав проголошення судового рішення до 27 липня 2025 року.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.

Як встановив суд, ОСОБА_1 , 1987 року народження та ОСОБА_2 , 2000 року народження є дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами про їх народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, на підтвердження чого позивачі надали копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 24 червня 2019 року Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Матеріали справи свідчать, що 17 травня 2019 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарований) укладено договір дарування квартири, посвідчений державним нотаріусом дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3-291, відповідно до умов якого дарувальник зобов`язується передати (подарувати), а обдарований прийняти в дарунок належну дарувальнику квартиру АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що (1) укладаючи вказаний договір ОСОБА_4 внаслідок хвороби не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а також (2) наявні обґрунтовані сумніви, що ОСОБА_4 підписував вказаний договір, діти ОСОБА_4 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить визнати цей договір недійсним.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (стаття 203 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

Згідно із частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правова природа правочинів, укладених дієздатною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, була предметом дослідження у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14, у якій зазначено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним з доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатувала, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 229/7156/19 також зазначено, що в справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), а й те, що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

За висновком судово-психіатричного експерта № 745 від 20 липня 2023 року, виконаним судовими експертами Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» Ревенком О.В., Васильєвою Н.Ю. , Мирошниченком О.О. :

- у період укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , а саме станом на 17 травня 2019 року, ОСОБА_4 виявляв ознаки Органічного ураження головного мозку поєднаного (травматичного, неопластичного, нейрохірургічне втручання, судинного, атрофічного) ґенезу з психоорганічним синдромом, епілептиформними нападами в анамнезі (F07.9 - згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду).

- на час укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , а саме 17 травня 2019 року ОСОБА_4 за психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

- у момент укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 17 травня 2019 року державним нотаріусом дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н.Г. та зареєстрованого в реєстрі №?3-291, ОСОБА_4 за психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

- на момент укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , а саме станом на 17 травня 2019 року, ОСОБА_4 виявляв ознаки Органічного ураження головного мозку поєднаного (травматичного, неопластичного, нейрохірургічне втручання, судинного, атрофічного) ґенезу з психоорганічним синдромом, епілептиформними нападами в анамнезі.

- на момент укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 , а саме станом на 17 травня 2019 року, ОСОБА_4 виявляв ознаки Органічного ураження головного мозку поєднаного (травматичного, неопластичного, нейрохірургічне втручання судинного, атрофічного) ґенезу з психоорганічним синдромом, епілептиформними нападами в анамнезі, при цьому наявні в нього вищевказані порушення психічної діяльності не сягали вираженого ступеня і не позбавляли його в зазначений період часу (а саме на 17травня 2019 року) здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Також згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, складеним судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Оленою Захаренко:

- досліджувані підпис від імені ОСОБА_4 та рукописний запис « ОСОБА_4 » в договорі дарування квартири, посвідченого 17 травня 2019 року державним нотаріусом дев?ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-291 - виконані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

- досліджувані підпис від імені ОСОБА_4 та рукописний запис « ОСОБА_4 » в Реєстрі нотаріальних дій щодо вчинення договору дарування квартири, посвідченого 17 травня 2019 року державним нотаріусом дев?ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-291 від імені ОСОБА_4 особисто ОСОБА_15 - виконані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

- підпис та напис « ОСОБА_4 » в договорі дарування квартири від 17 травня 2019 року та в Реєстрі нотаріальних дій щодо вчинення договору дарування квартири, посвідченого 17 травня 2019 року державним нотаріусом дев?ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-291, виконані під дією на процес письма ОСОБА_4 в момент написання досліджуваних записів та підписів "збиваючих" факторів, ймовіршіше за все природнього характеру, до яких можуть відноситися і умови виконання (незручні для виконавця зовнішні умови: положення пишучого приладу, аркуша, незручна поза), а також незвичайний психофізіологічний стан виконавця (стан пригніченості, хвилювання, збудження, хворобливий стан). Встановити конкретні "збиваючі" причини, які діяли на процес письма в момент виконання досліджуваних підписів та рукописних записів, не виявляється можливим у зв?язку з неможливістю віддиференціювання діагностичних ознак, що свідчили б про змінений психофізичний стан виконавця або незручні для виконавця зовнішні умови нанесення підписів та записів від тих діагностичних ознак, що викликані

хворобливим станом виконавця.

- підпис та напис « ОСОБА_4 » в договорі дарування квартири від 17 травня 2019 року та в Реєстрі нотаріальних дій щодо вчинення договору дарування квартири, посвідченого 17 травня 2019 року державним нотаріусом дев?ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-291 виконані під дією на процес письма ОСОБА_4 в момент написання досліджуваних записів та підписів "збиваючих" факторів, ймовіршіше за все природнього характеру, до яких можуть відноситися і умови виконання (незручні для виконавця зовнішні умови: положення пишучого приладу, аркуша, незручна поза), а також незвичайний психофізіологічний стан виконавця (стан пригніченості, хвилювання, збудження, хворобливий стан). Встановити конкретні "збиваючі" причини, які діяли на процес письма в момент виконання досліджуваних підписів та рукописних записів, не виявляється можливим у зв?язку з неможливістю віддиференціювання діагностичних ознак, що свідчили б про змінений психофізичний стан виконавця або незручні для виконавця зовнішні умови нанесення підписів та записів від тих діагностичних ознак, що викликані хворобливим станом виконавця

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а отже кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

За змістом статей 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 560/898/16-ц висловлено висновок, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Як закріпленого у частині третій статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу», забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконання щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємного зв`язку, розглядаючи цей спір в межах заявлених вимог, суд дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що волевиявлення померлого ОСОБА_4 на час укладення оспорюваного договору не було вільним та не відповідало його волі, а сам він у момент укладення не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Також матеріалами справи спростовуються доводи позивачів, що ОСОБА_4 не підписував спірний договір дарування квартири.

З огляду на викладене, під час розгляду справи судом не встановлено підстав для визнання договору недійсним, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення померлого. Ні з письмових доказів, наявних в матеріалах справи, ні з пояснень учасників справи судом не встановлено, що оспорюваний договір був вчинений померлим у стані сильного душевного хвилювання, під чиїмось тиском, погрозами або його вчинення було вимушеним, а також у стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а позивачі під час розгляду справи не спростували презумпцію правомірності правочину.

З огляду на викладене у позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Державний нотаріус Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Бочкова Ніна Георгіївна про визнання договору дарування недійсним відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27 липня 2026 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК