Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №909/504/26 — Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2026 року м. Чернігівсправа № 909/504/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Фізична особа-підприємець Возняк Степан Богданович,

РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

адреса для листування: АДРЕСА_2

Відповідач: Фізична особа-підприємець Борисенко Анастасія Олександрівна,

РНКОПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3

предмет спору: про стягнення 172 270,16 грн.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Возняк Степан Богданович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Борисенко Анастасії Олександрівни про стягнення 155 369,56 грн заборгованості за поставлений товар, 5031,42 грн 3% річних та 11 869,18 грн інфляційних нарахувань.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 21.04.2026 справу №909/504/26 на підставі ст.27, 31 Господарського процесуального кодексу України передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд Господарському суду Чернігівської області.

Матеріали справи № 909/504/26 супровідним листом №909/504/26/8612/26 від 07.05.2026 направлено до Господарського суду Чернігівської області.

11.05.2026 за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа № 909/504/26 передана на розгляд судді Шморгуна В.В., про що сформований протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду, шляхом подання до суду та відповідачу у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України накладних №5 від 13.11.2024, №42 від 01.11.2024, №904 від 13.11.2024, підписаних постачальником та одержувачем.

02.06.2026 від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 18.05.2026, до якої додано накладну №5 від 13.11.2024, а також викладено пояснення стосовно поставленого товару за спірними накладними.

Ухвалою суду від 04.06.2026 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

Ухвала суду від 04.06.2026 була направлена позивачу та відповідачу рекомендованою поштовою кореспонденцією та отримана позивачем 15.06.2026 (ШКІ R068107027363), відповідачем - 10.06.2026 (ШКІ R068107014474), що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов?язань в частині повної оплати вартості товару, поставленого за накладними №42 від 01.11.2024, №5 від 13.11.2024, №904 від 13.11.2024.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

У позовній заяві позивач - Фізична особа-підприємець Возняк Степан Богданович зазначає про те, що ним було здійснено поставку товару відповідачу - фізичній особі-підприємцю Борисенко Анастасії Олександрівни на підставі видаткових накладних №42 від 01.11.2024 на суму 140 756,70 грн, №5 від 13.11.2024 на суму 5760,00 грн, № 904 від 13.11.2024 на суму 118 858,50 грн, всього на загальну суму 265 375,20 грн.

За доводами позивача, відповідачем (покупцем) проведено часткову оплату за поставлений товар на суму 110 000,00 грн, відповідно до прибуткових касових ордерів №117 від 13.11.2024 на суму 70 000,00 грн та №135 від 09.11.2024 на суму 40 000,00 грн (підстава: оплата накл. №42 від 01.11.2024) (а.с.8).

На підтвердження неоплаченої заборгованості в сумі 155 369,56 грн позивач надав Акт звірки розрахунків станом на 11.03.2025, підписаний сторонами (а.с.9).

07.10.2025 позивач рекомендованою поштовою кореспонденцією направив відповідачу претензію від 02.10.2025 з вимогою сплатити 155 369,56 грн заборгованості, яка вручена відповідачу 11.10.2025 (ШКІ 7601801148661) (а.с.10-12).

Відповідач кошти в сумі 155 369,56 грн не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Крім того, позивачем нараховано та пред?явлено до стягнення 5031,42 грн 3% річних та 11 869,18 грн інфляційних нарахувань.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Виходячи з приписів ст. 202, ст. 205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу частини 1 статті 639 цього Кодексу договір може бути укладений в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ст. 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (зокрема, відвантажила товари), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

За змістом норм статті 642 ЦК України прийняття пропозиції щодо укладення договору може відбутися не лише шляхом направлення акцепту у вигляді листа (документу, що відображає повне і безумовне погодження, зазначених та відображених у оферті, істотних умов), а й шляхом вчинення дії (дій) з боку акцептанта, зміст та характер якої (яких) відповідає умовам пропозиції укласти договір.

Отже, однією із підстав виникнення господарського зобов`язання є юридично значимі дії суб`єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов`язків сторін.

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За приписами ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець згідно договору купівлі-продажу передає або зобов`язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити.

З огляду на приписи ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає про існування між сторонами правовідносин з поставки товару, що виникли на підставі видаткових накладних №42 від 01.11.2024 на суму 140 756,70 грн, №5 від 13.11.2024 на суму 5760,00 грн, № 904 від 13.11.2024 на суму 118 858,50 грн, за якими позивачем було поставлено фізичній особі-підприємцю Борисенко Анастасії Олександрівни (відповідачу) товар на загальну суму 265 375,20 грн.

За доводами позивача, відповідачем було проведено часткову оплату за поставлений товар на суму 110 000,00 грн, що підтверджується прибутковими касовими ордерами №117 від 13.11.2024 на суму 70 000,00 грн та №135 від 09.11.2024 на суму 40 000,00 грн (підстава: оплата накл. №42 від 01.11.2024) (а.с.8), тому враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату та існуючу переплату відповідача в сумі 5,64 грн станом на 01.11.2024, решта неоплаченої заборгованості відповідача становить 155 369,56 грн, що підтверджується двостороннім Актом звірки розрахунків станом на 11.03.2025, підписаним сторонами, яка заявлена позивачем до стягнення.

Виходячи зі змісту статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд констатує, що суб`єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки/купівлі-продажу товару, як у письмовій формі як шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та Цивільного кодексу України, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов`язань, зокрема обов`язку щодо оплати поставленого товару.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

При цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Зі змісту ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2.3. Положення).

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою; повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо (п. 2.4. Положення).

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (п. 2.14. Положення).

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною).

Сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Разом з тим, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналіз викладеного свідчить про те, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання.

Таким чином, учасники господарської операції можуть доводити/спростовувати факт здійснення постачання товару як первинними документи бухгалтерського обліку, так і іншими доказами.

За твердженнями позивача, між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо поставки товару та його часткової оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Судом встановлено, що єдиний письмовий договір на поставку товару між сторонами не укладався.

На підтвердження факту поставки товару відповідачу позивачем додано до матеріалів справи видаткові накладні №42 від 01.11.2024, №5 від 13.11.2024, № 904 від 13.11.2024, які містять обов`язкові реквізити: назву документа, дату їх складання, назву підприємства від імені якого складено накладні і якому здійснюється поставка за цими накладними, зміст та обсяг господарської операції, кількість товару, одиниця виміру господарської операції, ціна, сума з ПДВ, вартість.

Натомість, як встановлено судом, наявні в матеріалах справи накладні №42 від 01.11.2024 та № 904 від 13.11.2024 не підписані ані постачальником, ані одержувачем, а накладна №5 від 13.11.2024 підписана лише постачальником (позивачем).

За доводами позивача, оскільки товар отримувався водієм, а не безпосередньо відповідачем, позивач з метою належного документального оформлення господарських операцій направив на адресу відповідача накладні для підписання. Вказане поштове відправлення було вручено уповноваженій особі за довіреністю 06.08.2025, на підтвердження чого позивач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.48).

Разом з тим, належні докази того, що товар дійсно отримувався водієм, а не безпосередньо відповідачем, в матеріалах справи відсутні.

Довіреність, на підтвердження повноважень водія та його особи на здійснення господарських операцій в інтересах відповідача - ФОП Борисенко А.О., в матеріалах справи відсутня.

Інші дані, які б дали можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони відповідача (отримувача) накладні не містять та позивачем не зазначені.

Будь-які товарно-транспортні чи податкові накладні, які б підтверджували факт здійснення господарської операції - поставки товару позивачем відповідачу або хоча б його перевезення також в матеріалах справи відсутні.

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, отримане 06.08.2026 (як зазначає позивач уповноваженою особою за довіреністю), на яке посилається позивач як на доказ направлення відповідачу спірних накладних для підписання, не може бути належним доказом на підтвердження зазначених обставин, оскільки опис вкладення до рекомендованого листа відсутній, тому незрозуміло яке саме документальне вкладення направлялось відповідачу, а з урахуванням часу поставки (листопад 2024 року) та часу направлення цієї поштової кореспонденції (серпень 2025 року) взагалі виникає сумнів у їх пов?язаності.

Первинні документи - спірні видаткові накладні, складені з порушенням приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами), а тому не можуть бути належними та допустимими доказами, які підтверджують факт передачі товару відповідачу та здійснення господарської операції - поставки товару, та відповідно укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Суд зауважує, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи (правова позиція постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №915/905/16).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.

Конклюдентні дії (від лат. сoncludere - "робити висновок") - це дії особи, які свідчать про її волю до встановлення, зміни або припинення правовідносин, але виражені не в явній словесній чи письмовій формі, а через поведінку, яка однозначно свідчить про намір. Іншими словами, це воля, виражена не словами, а конкретними діями.

На підтвердження доказів укладення договору поставки у спрощений спосіб та здійснення відповідачем часткової оплати поставленого товару в розмірі 110 000,00 грн позивачем надано прибуткові касові ордери №117 від 13.11.2024 на суму 70 000,00 грн та №135 від 09.11.2024 на суму 40 000,00 грн (підстава: оплата накл. №42 від 01.11.2024) (типова форма №КО-1 додаток 2 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні).

Виходячи з приписів підпунктів 10 пункту 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №148 від 29.12.2017 (далі - Положення), касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим (п. 25 Положення).

З прибуткових касових ордерів №117 від 13.11.2024 на суму 70 000,00 грн та №135 від 09.11.2024 на суму 40 000,00 грн вбачається, що кошти прийнято нібито від ФОП Борисенко Анастасії Олександрівни, підстава: оплата накл. №42 від 01.11.2024, отримано готівку від водія.

Жодних даних, за якими можна було б ідентифікувати особу водія, в тому числі його прізвища, ім?я, по батькові, вищезазначені прибуткові касові ордери не містять. Документів, в тому числі, довіреності, на підставі яких водій був уповноважений передавати готівку від імені ФОП Борисенко А.О. чи діяти в її інтересах, матеріали справи також не містять.

Враховуючи вищевикладене, прибуткові касові ордери №117 від 13.11.2024 на суму 70 000,00 грн та №135 від 09.11.2024 на суму 40 000,00 грн не можуть бути належним доказом підтвердження оплати відповідачем поставленого товару за видатковою накладною №42 від 01.11.2024 та відповідно вчинення відповідачем конклюдентних дій, якими відповідач визнав правомірність вимог позивача та поставку йому товару, а також визнав наявність своїх грошових зобов`язань по оплаті вартості цього спірного поставленого товару.

При цьому ці ордери складені особисто позивачем, тобто зацікавленою особою, а належних доказів, що підтверджують здійснення оплати особисто та дійсно безпосередньо відповідачем позивачем суду не надано.

Отже, позивач належних доказів (як первинних документів бухгалтерського обліку щодо здійснення спірних господарських операцій, так і інших доказів на підтвердження здійснення поставки спірного товару відповідачу) суду не надав.

Щодо наданого позивачем двостороннього Акту звірки розрахунків станом на 11.03.2025, підписаного сторонами, який на думку позивача, підтверджує часткову оплату відповідача за поставлений товар у розмірі 110 000,00 грн, його переплату (сальдо в сумі 5,64 грн станом на 01.11.2024) та залишок неоплаченої заборгованості у розмірі 155 369,56 грн, яка заявлена позивачем до стягнення суд зазначає, що Акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.06.2026 у справі №910/14613/24.

Приймаючи до уваги, що позивачем не надано суду належних та допустимих первинних документів на підтвердження факту поставки товару відповідачу, тому вищезазначений Акт звірки розрахунків станом на 11.03.2025 не може вважатися доказом у справі в підтвердження наявності заборгованості відповідача в розмірі 155 369,56 грн та визнання такої заборгованості відповідачем.

Таким чином, розрахунок заборгованості, покладений позивачем в основу позову, здійснений не на підставі належним чином оформлених первинних документів, а фактично ґрунтується на даних Акта звірки розрахунків, що саме по собі не може свідчити про реальність та обсяг господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення поставки товару, а надані позивачем докази не можуть підтверджувати таку поставку з достатньою вірогідністю.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами поставку товару відповідачу на загальну суму 265 375,20 грн, а отже не довів наявність у останнього заборгованості з його оплати у розмірі 155 369,56 грн, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Щодо заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач також просить стягнути з відповідача 5031,42 грн 3% річних та 11 869,18 грн інфляційних нарахувань за період прострочення з 11.03.2025 по 08.04.2026.

У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 5031,42 грн 3% річних та 11 869,18 грн інфляційних нарахувань, нарахованих на таку заборгованість.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

При ухваленні рішення в справі суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судовий збір та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун