Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №341/134/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 341/134/26

Провадження № 22-ц/4808/1011/26

Головуючий у 1 інстанції ГАПОЛЯК Т. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни на рішення Галицького районного суду від 23 березня 2026 року, ухвалене в складі судді Гаполяка Т. В. в м. Галичі, у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказано, що 11 грудня 2020 року між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 20117628928, на підставі якого останньому видано кредитну картку з кредитним лімітом в розмірі 3000 гривень, який в подальшому було збільшено до 37 500 грн.

Відповідач зобов`язався погашати кредит в термін, встановлений умовами Кредитного договору. Однак, своїх зобов`язань по своєчасному поверненню кредиту згідно умов Кредитного договору не виконав, внаслідок чого станом на 24 листопада 2025 року у нього виникла заборгованість у загальному розмірі 60 615 грн 56 коп., з яких: 37 474 грн - заборгованість за тілом кредиту; 23 140 грн 73 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

На час звернення до суду відповідач не сплатив заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.

Тому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 60 615 грн 56 коп. та вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Галицького районного суду від 23 березня 2026 рокупозов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за Кредитним договором № 20117628928 від 11 грудня 2020 року у розмірі 60 615 гривень 56 копійок та 2662 гривні 40 копійок сплаченого судового збору.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Зачепіло З. Я. подала апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що позивач не надав підписаних відповідачем Умов та правил обслуговування в АТ «ПУМБ», які входили до Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» про укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб при наданні банківських послуг щодо продуктів АТ «ПУМБ», Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту, хоча вони повинні містити підпис позичальника, оскільки саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Посилається на практику Верховного Суду України, викладену в ухвалах від 11 березня 2015 року (№ 6-16с15), від 22 березня 2017 року (№ 6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).

Також, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що надані позивачем Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «ПУМБ», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної з сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (що відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17).

Вказує, що в матеріалах справи відсутні належні документи, які б підтверджували факт повідомлення відповідача щодо збільшення його кредитного ліміту з 3000 грн до 37 500 грн, а надана позивачем довідка про збільшення кредитного ліміту не містить підтверджуючої інформації щодо того, чи був ОСОБА_1 належним чином повідомлений та ознайомлений щодо вищезазначених дій.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки.

Вважає, що позивачем не було доведено факту видачі відповідачу кредитних коштів у заявленому позивачем розмірі, тому відсутні підстави їх стягнення.

Крім того, вказує, що відповідачем систематично вносилися оплати заборгованості з погашення суми кредиту, загальний розмір яких складає 394 250,37 грн, та оплати суми простроченої заборгованості за відсотками за користування кредитом, загальний розмір яких складає 7265,94 грн, що свідчить про належне виконання ним своїх грошових зобов`язань у значному обсязі і суттєво перевищує суму первісно встановленого кредитного ліміту. Відповідно, ставить під сумнів правильність і достовірність наданого позивачем розрахунку.

Однак із поданих матеріалів неможливо встановити, яким саме чином зазначені оплати були враховані позивачем при формуванні остаточного розрахунку заборгованості.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом заборгованості. А позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки та ін.).

Просить рішення Галицького районного суду від 23.03.2026 по скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог АТ «ПУМБ» відмовити повністю.

Позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно з частиною 1 ст. 369 ЦПК України, ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості в розмірі 60 615,56 грн. Тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Галицького районного суду від 23 березня 2026 рокузазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11 грудня 2020 року між сторонами укладено Кредитний договір № 20117628928 шляхом підписання заяви від 11 грудня 2020 року про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за якою АТ «ПУМБ» надав ОСОБА_1 кредитний ліміт в сумі 3000,00 грн (а.с. 9).

Відповідно до заяви № 20117628928 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 11 грудня 2020 року, яку відповідач підписав та прийняв публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладання договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua в повному обсязі, з урахування умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані їй в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін), погодився на обрання будь-яких послуг передбачених ДКБО, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у Банку), підписанням цієї заяви підтвердив свою згоду на укладання Договору на наданих умовах. Відкрити на його ім`я поточний рахунок у гривнях та надати кредитну картку № НОМЕР_1 ; встановити на поточний рахунок у гривнях, відкритий за цією заявою, кредитний ліміт у сумі 3000,00 грн. Строк дії кредитного ліміту – 12 місяців з дня надання кредитного ліміту. Зі спливом вказаного строку дія кредитного ліміту продовжується кожного разу на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої зі сторін або підстав для його скорочення у порядку, визначеному ДКБО. Стандартна процентна ставка складає 47,88 % річних, реальна процентна ставка - 47,88 % річних.

Вказані умови також підтверджуються підписаним позичальником Паспортом споживчого кредиту (а.с. 10).

Відповідно до Довідки про збільшення кредитного ліміту по Договору № 20117628928 від 11 грудня 2020 року відповідачу за наданим кредитом неодноразово було збільшено кредитний ліміт, останній раз кредитний ліміт встановлено 13.05.2022 у розмірі 37 500,00 грн (а.с. 19 (зворот)).

Також до матеріалів справи долучено виписку за рахунком ОСОБА_1 за період з 11.12.2020 по 24.11.2025, де відображено усі операції за картковим рахунком (а.с. 23 (зворот) – 38).

Згідно наданого розрахунку заборгованості внаслідок порушення відповідачем зобов`язань зі сплати кредиту станом на 24.11.2025 утворилась заборгованість у загальному розмірі 60 615 грн 56 коп., з яких: 37 474 грн 83 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 23 140 грн 73 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом (а.с. 20-23).

21.11.2025 АТ «ПУМБ» листом № КНО-44.2.2/1345 направило позичальнику ОСОБА_1 вимогу про повернення всієї суми кредиту 60 615 грн 56 коп. за кредитним договором протягом 30 календарних днів від дати одержання цієї вимоги (а.с. 17-18).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджено, що 11 грудня 2020 року між відповідачем та АТ «ПУМБ» було укладено кредитний договір. Доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором суду не надано, розмір заборгованості підтверджується долученим позивачем розрахунком, який не спростований відповідачем, позов обґрунтовано належними правовими підставами.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628.1475.19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з положеннями статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до норм статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 підписав Заяву на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО) № 20117628928, та своїм підписом підтвердив, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення такого договору, яка розміщена на сайті банку, в повному обсязі з урахуванням умов надання послуг, як обраних безпосередньо при акцептуванні ДКБО так і послуг, що можуть бути надані в процесі обслуговування.

Відповідно до розділу «Підтвердження та запевнення» вказаної Заяви, підписанням цієї заяви, відповідач надає підтвердження, що ознайомлений з ДКБО, Тарифами банку та цілком згодний. Всі умови ДКБО йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

За умовами договору, АТ «ПУМБ» відкриває на ім`я клієнта поточний рахунок у гривнях та надає кредитну картку із встановленим кредитним лімітом 3000 грн, реальна річна процентна ставка складає 47,88 %, платіжна дата 30 число місяця, строк дії кредитного ліміту 12 місяців, зі спливом якого кредитний ліміт кожного разу продовжується на такий самий строк за відсутності заперечень будь-якої із сторін.

Крім того, 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 підписав також «Паспорт споживчого кредиту. Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит», де зазначено детальну інформацію про кредитодавця, суму кредиту, строк кредитування; мета отримання кредиту; спосіб та строк надання кредиту; розмір реальної річної процентної ставки та інші умови.

Умовами Публічної пропозиції ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб передбачено право банку змінювати клієнту кредитний ліміт.

Банк, взяті на себе зобов`язання, виконав у повному обсязі, та перерахував відповідачу кредитні кошти.

Відповідно до довідки про збільшення кредитного ліміту відповідачу за наданим кредитом неодноразово було збільшено кредитний ліміт. Останній раз кредитний ліміт встановлено 13.05.2022 у розмірі 37 500,00 грн.

Оскільки, умови кредитування узгоджено сторонами у Заяві № 20117628928 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО) від 11 грудня 2020 року, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що на підтвердження умов договору позивач не надав підписаних відповідачем Умов та правил обслуговування в АТ «ПУМБ», які входили до Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» про укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб при наданні банківських послуг щодо продуктів АТ «ПУМБ», Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту, та що банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими.

Також не можуть бути прийняті до уваги посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції правових висновків, викладених постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки зазначена справа не є релевантною до справи, яка переглядається, за фактичними обставинами. У підписаній відповідачем заяві на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування викладені усі суттєві умови, притаманні кредитному договору: строк кредитування, сума кредиту, порядок пролонгації договору, розмір процентів за користування кредитними коштами, що виключає необхідність звертатися до інших документів Банку (Публічної пропозиції тощо) для з`ясування змісту спірних правовідносин.

Крім того, апелянтом визнається підписання 11 грудня 2020 року Заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, користування кредитом та часткова сплата тіла кредиту і відсотків.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено Випискою по особовому рахунку за період з 11.12.2020 по 24.11.2025, з якої вбачається, що ОСОБА_1 активно користувався кредитною карткою № НОМЕР_1 , здійснював покупки та платежі, зняття готівки, частково погашав кредит. Останнє погашення – 30.09.2022 (а.с. 20, 23).

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача (постанова Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21)).

Розмір заборгованості по кредиту відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

З наведеного вбачається, що відповідач отримав кредит, користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.

Крім того, суду не надано належних доказів незгоди відповідача зі зміненими розмірами кредитного ліміту та його звернень до позивача з відповідними заявами. А тому нарахування відсотків проведено позивачем у межах строку кредитування.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправильне нарахування позивачем заборгованості з огляду на систематичне внесення відповідачем сум на погашення кредиту, які суттєво перевищують розмір первісно встановленого кредитного ліміту.

Умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено як повернення тіла кредиту, так і сплату відсотків за користування кредитними коштами. Відповідач тривалий час активно користувався кредитними коштами, здійснював покупки та платежі, зняття готівки, частково погашав кредит. І розрахунок заборгованості та виписка з рахунку містять всі внесені ним платежі. Іншого розрахунку на спростування вказаного, чи платіжних документів, не врахованих банком, ним не надано.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до їх переоцінки, незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи та особистого тлумачення норм права й обставин справи. Такі доводи ґрунтуються на фактах, які вже були предметом дослідження та оцінки суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. А тому підстав для його зміни чи скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, у тому числі витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, немає.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду від 23 березня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 27 липня 2026 року.