Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №727/4583/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/4583/26

Провадження № 2/727/1919/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

02 липня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівці

в складі:

головуючого судді Терещенко О.Є.

при секретарі Довженко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація, в особі уряду ро-сійської федерації, про стягнення моральної (немайнової) шкоди, завданої в результаті військової агресії (військового вторгнення) –

встановив :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Чернівці із позовом до Держави Російська Федера-ція в особі Уряду Російської Федерації (далі – відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, в яко-му просить стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 35 000 євро (тридцять п`ять тисяч євро), що еквівалентно 1 760 930,50 грн за офіційним курсом НБУ на дату подачі позову.

Позов мотивований тим, що внаслідок повномасштабної збройної агресії Росій-ської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, позивачці було завдано майнову та моральну шкоду. Позивач зазначає, що проживала у місті Маріуполі, яке під час активних бойових дій зазнало масованих артилерійських, ракетних та авіа-ційних обстрілів. Вона перебувала у зоні постійної небезпеки, була вимушена ховатися від обстрілів, пережила вимушене розлучення з членами сім`ї, евакуацію, принизливі пе-ревірки на блокпостах, стала свідком загибелі мирного населення та руйнування міста. Належна їй на праві власності квартира, що розташована у місті Маріуполі, була повні-стю знищена внаслідок обстрілів та пожежі, спричинених військовими діями, а потім знесена так званою окупаційною владою. Крім втрати житла та майна, позивачці завда-но значну моральну шкоду, яка полягає у пережитих душевних стражданнях, постійному страху за власне життя та життя близьких, втраті звичного способу життя, вимушеному переміщенні, неможливості піклуватися про своїх близьких та рідних людей, а також тривалих психологічних наслідках пережитих подій. Посилаючись на наведені обстави-ни, позивач вважає, що наявні всі підстави для стягнення з відповідача завданої їй мо-ральної шкоди, яку оцінює у розмірі 35 000 євро, що станом на момент звернення до су-ду становить суму 1 760 930 грн 50 коп..

Ухвалою суду від 03 квітня 2026 року справу прийнято до розгляду в порядку за-гального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання по справі.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги, наполягала на пов- ному задоволенні позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Щодо неявки представника відповідача, суд враховує наступне.

У зв`язку з військовою агресією держави відповідача проти України, Указом Пре- зидента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч.1 ст.12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03. 2022р., з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнарод-них договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправ-леннями та поштовими переказами з державою відповідача, а відтак, суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вручення доку-ментів.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 року, щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації, в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022р.) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією, у зв`язку з широкомасштабною збройною аг-ресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС України з органами влади РФ за посередництва третіх дер-жав також не здійснюється.

Враховуючи наведене, для повідомлення учасників справи, які перебувають на території країни-агресора, або самої країни-агресора є можливим розміщення інформації на офіційному веб-порталі Судової влади України відповідного оголошення, в порядку передбаченому ст.128 ЦПК України, а також на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду м.Чернівці Чернівецької області, що здійснювалося судом у межах судо-вого процесу у даній справі.

Враховуючи вжиті судом заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового розгляду, а також оприлюднення процесуальних документів у Єдиному дер-жавному реєстрі судових рішень, які знаходяться у вільному доступі, суд вважає, що ро-сійська федераця належно повідомлена про розгляд даної справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомо-гою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України. До початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації була зареєстрована за адре-сою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Управління соціального захисту населення від 05.01.2023 №7726-5002485626, ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, фактична адреса проживання/перебування зазначена: АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_1 є власником квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Дер-жавного реєстру речових прав на нерухоме майно № 30171847 та договором дарування вищевказаної квартири від 28.11.2014 року. Загальна площа квартири становить 63,5 кв. м, житлова площа - 43,5 кв. м.

У результаті численних обстрілів військами російської федерації міста Ма-ріуполь, житловий будинок, в якому знаходиться квартира позивачки, було суттєво по-шкоджено, а потім, внаслідок обстрілів, сталася пожежа, в результаті якої будинок згорів повністю і, згодом, окупаційна влада повністю його знищила.

Таким чином, квартира позивачки АДРЕСА_3 , була знищена, що під- тверджується долученими копіями фотографій.

16.02.2023 року, за заявою ОСОБА_1 до органів поліції, було відкрито кримі-нальне провадження, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного реєстру досу-дових розслідувань.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові мтаеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд враховує наступне.

Загальновідомим є той факт, що 24.02.2022 року Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24.02. 2022 року воєнного стану на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02. 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в країні», який діє до даного часу.

14.04.2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02. 2022 року, геноцидом Українсь-кого народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Феде-рацією геноциду в Україні», схваленої Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" су-ди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території Укра-їни.

Згідно з ч.1 ст 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відпо-відача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів за-безпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжна-родним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передба-чено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним держа-вам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжи-то до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків за-значеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий іму-нітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомим, тобто таким, що не потребує дока-зування, є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло б бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція Організації Об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відобража-ють тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні ме-жі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 р. у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є на-явність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у спра-ві №990/80/22, оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, то й зобов`язань дотримуватися суверенітету вказаної держави та поважати його на цей час немає.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України, 24.02.2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу із цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Ро-сійської Федерації в Україні через припинення його роботи на території України.

За висновком Верховного Суду, починаючи з 2014 року немає необхідності в на-правленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди бути відпо-відачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федера-цією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку з розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією.

Зазначена держава, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт зброй-ної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого су-веренного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права Ук-раїни, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 (провадження №61-19853св21) та №311/498/20 (провадження № 61-988св22).

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 (провадження №61-8291св21) та у справі №760/17232/20-ц (провадження №61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрис-дикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-право-вими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російсь-кої Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного сувере-нітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими ак-тами агресії.

Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, у спорах про відшкодування шко-ди, завданої збройними силами/військовою агресією Російської Федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 року у справі №463/14365/21 (провадження №61-4498 св22) з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єд-наних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року (яка відображає підставу для обмежен-ня судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуван-ню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підпи-савши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет Російської Федерації не підля-гає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтри-мання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`я-заннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Подібна позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 р. у справі №910/5699/23.

Отже, виходячи з наведеного, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача.

Судом також береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 р. у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про можливість розгляду зазначеної справи про стягнення з Російської Федерації збитків без згоди компетентних органів вказаної держави.

Вирішуючи питання, щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для ви-моги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національ-ного законодавства України.

Згідно зі ст.10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному дого-ворі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Згідно зі статтями 1,17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в націо-нальне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внут-рішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу ін-корпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розгляда-ється як частина національного права.

З огляду на викладене суд доходить висновку про те, що до спірних відносин під-лягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Згідно із частинами 1-3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші пра-вочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право звернутися до су-ду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Як вже зазначалось, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжна-родних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недо-торканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чи-ном, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 р. як акт агресії кваліфікується, зокрема вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є резуль-татом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави тери-торії іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Догово-ру про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде ви-користовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність Укра-їни. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів Ук-раїни.

Наказом Міжнародного суду справедливості Організації Об`єднаних Націй №182 від 16.03.2022 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 р. про заяву Вер- ховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визна-но геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керів-ництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 р.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та право-вий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недотор-каною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з по-рушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими кон-венціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморан-думу про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозпов-сюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправ-ним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За наведених обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії від-повідача за своєю суттю є актом збройної агресії у відношенні до України.

Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є завдання позивачу ушкодження здоров`я, в рамках реалі-зації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на сухо-долі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відпо-відають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка пору-шує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її зброй-них сил.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів протиправної поведінки позивача, відтак дії відповідача, внаслідок яких позивач отримав осколочні поранення були вчи-нені всупереч законам і звичаям війни, отже відповідач несе повну відповідальність, як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, запо-діяну здоров`ю позивача.

Також, при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відобра-жений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928 , а також одна із за-сад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає пра-во), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедли-вості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

Як встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агре-сією Російської Федерації, позивачу було завдано моральної шкоди.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то законодавст-вом України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у за-подіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Таким чином, суд вважає, що, в контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає; у фізичному бо-лю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкод-женням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з про-типравною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та ду-шевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливо-сті їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підста-вою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне зна-чення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і спра-ведливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підля-гає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним страж-данням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених частиною дру-гою цієї статті.

Судом встановлено, що саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агре-сією Російської Федерації, позивачу було завдано моральну шкоду , що полягає у фі-зичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здо-ров`я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та членів її сім`ї

Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, мно-жинний характер порушень основоположних конституційних прав, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, умисного характеру дій Російської Федерації, суд вважає достатнім та справедли-вим розмір компенсації за заподіяну позивачці моральної шкоди в заявленому нею роз- мірі 35 000 Євро, що на момент звернення до суду становить суму, еквівалентну 1 760 930 грн 50 коп, а, відтак, суд враховує позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі задоволення позову, з відпові-дача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 263-265, 268, 273, 280, 282-289, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив :

Ухвалити заочне рішення.

Позов ОСОБА_1 до держави російська федерація, в особі уряду російської федерації, про стягнення моральної (немайнової) шкоди, завданої в результаті військової агресії (військового вторгнення) - задовольнити.

Стягнути з держави російська федерація, в особі уряду російської федерації, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 8640, моральну (немайнову) шкоду в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) євро, що еквівалентно сумі 1 760 930 (один мільйон сімсот шістдесят тисяч дев`ятсот тридцять) грн. 50 коп.

Стягнути з держави - російська федерація в особі уряду російської федерації на користь держави Україна судовий збір з розгляду справи в розмірі 26 413 (двадцять шість тисяч чотириста тринадцять) гривень, 96 (дев`яносто шість) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: О.Є. Терещенко