Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №922/4742/25 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" липня 2026 р.м. Одеса Справа № 922/4742/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової Ю.О.

за участю представників:

від позивача: адвокат Пройдак С.М.

від відповідача: адвокат Кравчук А.В, адвокат Сорока О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 922/4742/25

за позовом: Фізичної особи-підприємця Махмудова Нурулла Таги Огли ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Компанії "Adidas AG" ("Адідас АГ") (Adi-Dassler-Strasse 1, 91074, Herzogenaurach, Germany/Аді-Дасслер-Штрассе 1, 91074, Херцогенаурах, Німеччина)

про стягнення 11 873 017,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

Фізична особа - підприємець Махмудов Нурулла Таги Огли (надалі - ФОП Махмудов) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Компанії "Adidas AG" (надалі - Компанія "Адідас АГ"), згідно якого з урахуванням уточнень, просить суд стягнути з Компанії "Адідас АГ" на його користь матеріальні збитки у розмірі 11 873 017,00 грн, що еквівалентно 240 466,17 євро за офіційним курсом Національного банку України.

В обґрунтування позову позивач вказує про безпідставне ініціювання відповідачем зупинення митного оформлення товарів позивача на території України, що спричинило істотні збитки у його господарській діяльності, зокрема пов`язаних із блокуванням поставок, затримкою товару на митниці, додаткових витрат на зберігання товару на митниці, витрат на проведення судової експертизи та складання звіту про визначення збитків, а також із втратою можливості своєчасної реалізації продукції та отримання очікуваного прибутку.

2. Аргументи учасників справи.

2.1. Аргументи Позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що дії Компанії "Адідас АГ" щодо ініціювання призупинення митного оформлення товару та подання заяви про забезпечення позову були протиправними, не обґрунтованими, що в діях відповідача наявні ознаки недобросовісності та зловживання правом. Наведене позивач обґрунтовує наступним.

Так, позивач вказує, що починаючи з 17.10.2022 його товар був протиправно зупинений на митниці, а підставою цьому стало те, що 02.11.2022 відповідач подав до Господарського суду Одеської області заяву про забезпечення позову, в якій просив суд заборонити Одеській митниці або будь-якому іншому митному органу здійснювати митне оформлення товару, який поданий до митного оформлення за декларацією № UA807200/2022/003021 від 07.10.2022, а саме: Взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретану) та верхом з натуральної шкіри, у кількості 5330 пар, торговельна марка: "Olympia", виробник: Golsar Shoe Manufacturing Company (Olympia), країна виробництва - Ісламська Республіка Іран, імпортером якого є ФОП Махмудов, а декларантом - ТОВ "ТМ БРОК".

Як зазначає позивач, Компанія "Адідас АГ" в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову вказала, що вона є власником прав інтелектуальної власності на торговельну марку за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1 від 17.03.2000, яка має правову охорону на території України. Вказана торговельна марка зареєстрована та охороняється відповідно до міжнародного і національного законодавства України для товарів 25 клас Міжнародної класифікації товарів і послуг (МКТП), отже заявник є єдиною офіційною особою на території України, що має виключне право дозволяти та забороняти використання вказаної торговельної марки. Компанія "Адідас АГ" наголошувала, що ні ФОП Махмудову, ні ТОВ "ТМ-БРОК" не надавалось дозволів на використання торговельної марки, зазначеної на імпортованій продукції, а тому на її думку, ввезення спірного товару на територію України здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності Компанії "Адідас АГ" на торговельну марку міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1. Необхідність забезпечення позову Компанія "Адідас АГ" обґрунтовувала тим, що у разі здійснення митного оформлення товару існувала реальна загроза порушення її виключних прав інтелектуальної власності, що могло призвести до обігу контрафактної продукції на території України та завдання істотної шкоди правам та інтересамзаявника.

Позивач зауважує, що 04.11.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області у справі 916/2927/22 заяву Компанії "Адідас АГ" про забезпечення позову було задоволено, заборонено Одеській митниці та будь-якому іншому митному органу здійснювати митне оформлення належної позивачу партії товару - взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретану) та верхом з натуральної шікіри, у кількості 5330 пар, торговельна марка: "Olympia", виробник: Golsar Shoe Manufacturing Company (Olympia), країна виробництва - Ісламська Республіка Іран, імпортером якого є позивач, а декларантом - ТОВ "ТМ-БРОК" і який знаходився на митному оформленні в Одеській митниці, до набрання законної сили рішенням по суті спору. Того ж дня ухвала суду набрала чинності.

Позивач також вказує, що у подальшому відповідач звернувся до Господарського сулу Одеської області з позовом до ФОП Махмудова та ТОВ "ТМ-БРОК" в якій просив визнати імпортовані товари контрафактними; заборонити використання позначення, розміщеного на спірній партії товару; заборонити введення цього товару у цивільний оборот; зобов`язати ФОП Махмудова знищити відповідний товар.

При цьому позивач звертає увагу на те, що у межах розгляду справи № 916/3142/22 судом була призначена судова експертиза об`єктів інтелектуальної власності, проведення якої було доручено експерту Відокремленого структурного підрозділу державного підприємства "Інформаційні судові системи" "Центр судової експертизи та експертних досліджень" Ткачук Т.М., яка мала відповідне свідоцтво на проведення даного виду експертиз.

На вирішення експерта судом було поставлено питання: чи є позначення у вигляді паралельних смуг, що розміщене на бічній поверхні спортивного взуття на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри, задекларованого за митною декларацією №UA807200/2022/003021 від 07.10.2022 року у кількості 8 пар за артикулами 200-40-WK, 140-11-N, U0-12-N, 140-22-N, 110-22-N, Green-20, 110-11-N, Green-30, схожим настільки, що його можна сплутати із знаком, зареєстрованим за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1.

Позивач звертає увагу на те, що за результатами проведеної судової експертизи експерт надала висновок № 004-ТТМ/23 від 10.01.2024, в якому зазначила, що позначення у вигляді паралельних смуг, що розміщене на бічній поверхні спортивного взуття, задекларованого за митною декларацією № UA807200/2922/003021 від 07.10.2022, зразки якого надані для проведення експертизи, не є схожим настільки, щоб його можна було сплутати із знаком, зареєстрованим за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1.

За наслідками розгляду справи № 916/3143/22 Господарський суд Одеської області 18.04.2024 виніс рішення, яким у задоволенні позову Компанії "Адідас АГ" було відмовлено повністю, а також суд скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2022 року у справі № 916/2927/22. Наведене рішення постановою Південно західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 було залишено без змін.

При цьому позивач звертає увагу на те, що у період з 04.11.2022 по 01.10.2024 діяла ухвала Господарського суду Одеської області у справі № 916/2927/22, якою Одеській митниці та будь-якому іншому митному органу було заборонено здійснювати митне оформлення спірної партії товару, у зв`язку з чим протягом усього вищевказаного періоду він був фактично позбавлений можливості розпоряджатись своїм товаром; отримати доступ до коштів, сплачених у вигляді митних платежів; виконувати господарські договори, пов`язані з поставкою зазначеного товару.

Отже, позивач стверджує, що затримка товару на митниці виникла внаслідок претензій Компанії "Адідас АГ", спричинила для нього істотні негативні наслідки, зокрема, значні майнові збитки, упущену вигоду, зрив договірних поставок та фактичне блокування коштів, сплачених за митне оформлення.

Крім того, позивач вказує, що він був змушений нести додаткові витрати на зберігання товару протягом зазначеного періоду, що також спричинило істотні матеріальні збитки та негативні наслідки його господарської діяльності.

Позивач звертає увагу на те, що 19.06.2025 він направив на адреси Компанії "Адідас АГ" та її офіційного представника в Україні письмову претензію українською та німецькою мовами, в якій ним була заявлена відповідачу вимога про добровільне відшкодування збитків у розмірі 11 873 017,00 грн (що еквівалентно 247 870,92 євро). Проте, як зазначає позивач, станом на день подання позовної заяви, відповіді по суті викладених у претензії вимог отримано не було, так само як і не відбулося перерахування коштів у відшкодування завданих збитків.

Позивач із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, обґрунтовує свої позовні вимоги наступним.

Щодо наявності збитків, понесених унаслідок дій Компанії "Адідас АГ" позивач вказує, що ЦК України передбачено загальний принцип повного відшкодування заподіяних збитків, тобто принцип за яким відшкодування здійснюється в розмірі, еквівалентному заподіяним збиткам, а обмеження майнової відповідальності допускається лише у виняткових, прямо.

Позивач зазначає, що його діяльність пов`язана із систематичним надходженням та розмитненням товарів. Економічна діяльність у сфері оптової торгівлі взуттям передбачає обов`язкове дотримання плану своєчасної реалізації партій товарів для оптових покупців, оскільки взуття є сезонним товаром, а тому за ствердженням позивача, зупинення митного оформлення його товарів на тривалий період призводить до негативних наслідків у вигляді збитків, зокрема упущеної вигоди.

З метою належного підтвердження понесених збитків позивач замовив у ТОВ "Оцінка 24" проведення незалежної оцінки розміру збитків та упущеної вигоди, за результатами якої був складений повний Звіт про визначення розміру збитків та упущеної вигоди, понесених унаслідок дій Компанії "Адідас АГ", станом на 01.05.2025 (надалі - Звіт).

Позивач зауважує, що у Звіті про визначення розміру збитків зазначено, що у зв`язку із тривалим перебування товару на митниці ним були понесені значні втрати.

Зокрема, позивач вказує, що у Звіті відображено, що відповідно до умов Договору поставки № 325 від 15.01.2021 (надалі Договір № 325) та специфікацій до нього, укладених між ФОП Махмудовим та ФОП Скваронським, позивач був зобов`язаний закупити товар у Фірми "Atlas Gostar Novin Vaziri" (м. Астара, Іран) на підставі Договору поставки № 72 від 15.12.2020 та Специфікацій № 1-6 (надалі - Договір № 72) та поставити товар контрагенту у строки, визначені цими специфікаціями.

При цьому позивач звертає увагу на те, що передплата за митне оформлення товару була здійснена ним 26.09.2022, однак фактичне отримання товару відбулося лише на початку 2025 року. Увесь цей час кошти позивача були фактично заморожені на рахунках митниці, що позбавило його можливості користуватися власними грошовими ресурсами, що затримка товару на митниці протягом майже двох років призвела до відтермінування його продажу та, відповідно, до відстроченого отримання прибутку впродовж 854 днів.

Позивач із посиланням на Звіт зазначає, що у ньому оцінювачем наведено покрокові розрахунки упущеної вигоди за результатами аналізу поставок відповідно до Договору № 325, що очікуваний прибуток від реалізації товару визначався як різниця між договірною ціною продажу та закупівельною ціною відповідних партій з урахуванням періоду компаундування.

Отже, позивач зазначає, що за результатами проведених розрахунків, викладених у Звіті, оцінювачем встановлено, що сумарний очікуваний прибуток від реалізації товару за шістьма пунктами поставками склав 279 830,00 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 11 604 744 грн упущеної вигоди, а також зазначені витрати позивача, понесені внаслідок неправомірних дій Компанії "Адідас АГ", станом на 01.05.2025, а саме: витрати на проведення судової експертизи у розмірі 27 105,00 грн; плата за зберігання товару на митниці за період з 01.10.2024 по 05.01.2025; плата за зберігання товару на митниці за період з 05.01.2025 по 14.02.2025 у сумі 53 674,00 грн; плата за складення повного звіту про визначення розміру збитків та упущеної вигоди, понесених унаслідок дій Компанії "Адідас АГ" у сумі 50 000 грн, що у загальному розмірі становить, станом на дату оцінки, 11 873 017,00 грн.

Щодо протиправності поведінки Компанії "Адідас АГ" позивач зазначає, що відповідно до загальних положень цивільного та господарського законодавства, протиправною вважається поведінка суб`єкта, яка порушує імперативні норми права або умови договору, що призводить до порушення прав іншої особи. Така поведінка може проявлятися як у формі дій, так і у формі бездіяльності або прийняття неправомірних рішень.

Так позивач вказує, що Господарським судом під час розгляду справи № 916/3143/22 було прямо встановлено, що товари, заявлені ФОП Махмудовим для митного оформлення, не містять ознак тотожності або схожості настільки, що їх можна сплутати із торговельною маркою Компанії "Адідас АГ" за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1.

Таким чином, позивач вважає, що наведене рішення Господарського суду від 18.04.2024 прямо встановлює відсутність будь-яких правопорушень з боку ФОП Махмудова та підтверджує необґрунтованість вимог Компанії "Адідас АГ" щодо порушення її прав інтелектуальної власності.

Отже позивач вважає, що, незважаючи на відсутність ознак порушення прав інтелектуальної власності відповідача, що підтверджено висновком судового експерта № 004-TTМ/23 від 10.01.2024, а також встановлено рішенням Господарського суду від 18.04.2024 у справі № 916/3143/22, Компанія "Адідас АГ" безпідставно ініціювала зупинення митного оформлення товару позивача, чим фактично створила перешкоди у здійсненні його законної господарської діяльності.

Таким чином, на думку позивача, перераховані докази, а також судове рішення у справі № 916/3143/22 підтверджують, що дії відповідача були неправомірними, безпідставними та такими, що прямо спричинили значні матеріальні збитки позивачу. У зв`язку з чим позивач вважає, що відповідно до положень статті 1166 ЦК України та статті 224 ГК України, відповідач зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду у повному обсязі.

Щодо причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою Компанії "Адідас АГ" позивач зазначив, що причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності означає, що шкода має бути прямим і безпосереднім наслідком протиправної поведінки правопорушника. У даному випадку такий зв`язок чітко простежується у спірних правовідносинах.

Протиправні дії Компанії "Адідас АГ", на переконання позивача, полягали у поданні до суду безпідставних вимог щодо зупинення митного оформлення товарів позивача, що підтверджується матеріалами справи № 916/3143/22 та рішенням Господарського суду від 18.04.2024 за наслідками її розгляду, яким встановлено відсутність порушення прав інтелектуальної власності відповідача.

Позивач вважає, що наслідком протиправних дій відповідача, стало фактичне понесення ним збитків (упущеної вигоди), які визначені у Звіті, сумарний розмір якої станом на дату оцінки склав 11 873 017,00 грн.

Позивач вважає, що саме затримка товару на митниці на 854 дні безпосередньо спричинила невчасний продаж товару, що також підтверджує причинний зв`язок між протиправними діями Компанії "Адідас АГ" та його втратами.

Із посиланням на правову позицію КЦС Верховного Суду, викладену у постанові від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-1, позивач зазначає, що для доведення упущеної вигоди достатньо підтвердження реальної можливості отримання доходів, яка була втрачена через протиправні дії іншої особи. У даному випадку така можливість підтверджується договорами поставки, фактом ввезення товару, затримкою на митниці, оплатою передплати, а також розрахунками очікуваного прибутку, наведеними у звіті оцінювача.

Виходячи з наведеного, позивач вважає, що наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями Компанії "Адідас АГ" та понесеними ним збитками у вигляді прямих витрат та упущеної вигоди є встановленим і підтверджує правову підставу для відшкодування шкоди у повному обсязі згідно зі статтями 22, 1166 ЦК України та статтею 224 ГК України.

Щодо наявності вини Компанії "Адідас АГ" позивач зазначив що у спірних правовідносинах відповідач здійснив безпідставні (протиправні) дії щодо зупинення митного оформлення товарів позивача, попри відсутність будь-яких ознак порушення її прав інтелектуальної власності.

Так, ФОП Махмудов стверджує, що його товари не містять ключових ознак зареєстрованої торговельної марки Компанії "Адідас АГ" за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1, проте, незважаючи на це, відповідач ініціював зупинення митного оформлення товарів позивача, що призвело до фактичного блокування поставок, затримки товару на митниці та понесення значних витрат ФОП Махмудовим.

На переконання позивача, такі дії відповідача, свідчать про наявність в нього умислу у вигляді усвідомлення можливих негативних наслідків для позивача та свідомого порушення його прав, а також є проявом зловживання правом на судовий захист.

Таким чином, позивач вважає, що протиправна поведінка відповідача має явні ознаки вини у формі умислу, що підтверджується, як конкретними діями відповідача, так і наявними доказами, судовими рішеннями та висновками експертизи.

Відповідно до викладеного, позивач стверджує, що дії відповідача містять усі необхідні складові цивільного правопорушення, а саме: вони є протиправними, оскільки було безпідставно зупинено митне оформлення товарів позивача, які не порушували прав інтелектуальної власності відповідача; ці дії спричинили реальні збитки позивача у вигляді витрат на зберігання та експертизу в загальному розмірі 11 873 017 грн; існує прямий причинний зв`язок між протиправними діями відповідача та понесеними позивачем збитками; дії відповідача вчинені з умислом та свідомим ігноруванням настання негативних наслідків для позивача.

Отже позивач вказує, що наявні всі правові підстави для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу завдані збитки у повному обсязі.

Позивач стверджує, що доведення ним наявності та розміру упущеної вигоди та інших збитків ґрунтується на безспірних доказах його реальних фінансових втрат та прямого причинно-наслідкового зв`язку з протиправними діями відповідача, що є підставою для повного відшкодування завданих збитків, а тому керуючись чинним законодавством України, він був змушений звернутися до суду з позовом до Компанії "Адідас АГ" про стягнення збитків та упущеної вигоди, понесених унаслідок її протиправних дій.

2.2. Аргументи відповідача (Компанії "Адідас АГ").

Компанія "Адідас АГ" вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо обставини вжиття заходів забезпечення позову Компанією "Адідас АГ" у справі №916/3143/22 відповідач зазначає, що він є власником прав інтелектуальної власності, зокрема, на торговельну марку за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1 від 17.03.2000 із правовою охороною на території України (надалі - торговельна марка), яка використовується для маркування продукції Компанії "Адідас АГ", у тому числі й в Україні.

Із посиланням на приписи п. 5 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон) відповідач стверджує. що має виключне право дозволяти та забороняти використання торговельної марки в Україні. З метою захисту прав інтелектуальної власності за допомогою митних процедур торговельна марка внесена до митного реєстру об`єктів права інтелектуальної власності за номером 615.

Відповідач зазначає, що Одеська митниця повідомленням № 2022/032/П01 від 17.10.2022 поінформувала його представника про призупинення митного оформлення товару - взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри 5330 пар торговельна марка - "Olympia", виробник: Golsar Shoe Manufacturing Company (Olympia), країна виробник: IR, у зв`язку із підозрою у порушенні прав інтелектуальної власності Компанії "Адідас АГ". До повідомлення митницею було додано інформацію, пов`язану із призупиненням митного оформлення товарів, а також фотографічні зображення спірних товарів, що підозрюються у порушенні прав інтелектуальної власності. Також в повідомленні було зазначено особу одержувача/імпортера товару та декларанта.

Відповідач, посилаючись на ст. 398 Митного кодексу України, зауважив, що у відповіді на повідомлення Одеської митниці, він зазначив про те, що виходячи з аналізу наданих фотографічних зображень товарів, він вважає, що вони є такими, що підозрюються у порушенні прав інтелектуальної власності, а тому попросив митний орган продовжити строк призупинення митного оформлення спірного товару на десять робочих днів із взяттям зразків вищезгаданих товарів (по одній одиниці кожної моделі та кольору) з метою передання їх представнику Компанії "Адідас АГ" для проведення експертизи.

В подальшому, Одеською митницею відповідно до ст. 399 МК України, було продовжено призупинення митного оформлення зазначених товарів на 10 робочих днів, при цьому відповідач вказує, що власник спірних товарів - ФОП Махмудов подав до митниці свої заперечення щодо їх знищення (Додаток - 7).

Відповідач вказує, що оскільки він не надавав ФОП Махмудову та ТОВ "ТМ-БРОК" дозволу на використання позначень, які містилися на імпортованих товарах, та які є схожими із зареєстрованою торговельною маркою, то він вважав, що зазначені товари імпортувалась (ввозилась) на територію України з порушенням його прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

Відповідач зауважує, що чинне законодавство України, зокрема Митний кодекс України, чітко регламентує порядок захисту прав інтелектуальної власності на торговельну марку при незаконному імпорті (ввезенні) товару маркованого такою торговельною маркою, а тому у зв`язку із зазначеним, він, з дотриманням вимог ч. 2 ст. 13 ЦК України, ст. 49 ГК України (чинного на день подання заяви про забезпечення позову), звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснювати митне оформлення спірного товару, яка ухвалою Господарського суду Одеської області про забезпечення позову від 04.11.2022 у справі № 916/2927/22 була задоволена, Одеській митниці або будь-якому іншому митному органу було заборонено здійснювати митне оформлення, поданого до митного оформлення спірної партії товару, імпортером якого є ФОП Махмудов, а декларантом - ТОВ "ТМ- БРОК", який знаходиться на митному оформленні у Одеської митниці до набрання рішенням суду законної сили.

За ствердженням відповідача, наведені обставини свідчать про те, що він діяв виключно в межах та у спосіб, прямо передбачених чинним законодавством України, оскільки він є власником торговельної марки за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1, включеної до митного реєстру об`єктів права інтелектуальної власності та реалізував передбачені ст. 398, 399 МК України механізми захисту своїх прав у разі підозри їх порушення під час переміщення товарів через митний кордон України.

А тому відповідач зазначає, що подання заяви про забезпечення позову відповідало вимогам ГПК України та МК України було спрямоване на запобігання порушення його прав та можливому введенню спірного товару в цивільний обіг до вирішення спору по суті.

Як вказує відповідач, ухвала про забезпечення позову від 04.11.2022 у справі № 916/2927/22 була постановлена судом за результатами перевірки наявності передбачених законом підстав, що додатково підтверджує правомірність його дій компанії.

Отже, на переконання відповідача, його дії щодо ініціювання призупинення митного оформлення спірної партії товару позивача та подання до суду заяви про забезпечення позову були законними й обґрунтованими та здійснювалися з метою захисту його майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, а ознаки недобросовісності, зловживання правом чи протиправної поведінки в цих діях відсутні.

Щодо відсутності доведених правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків Компанія "Адідас АГ" вказує, що з урахуванням ст. 22, 1166 ЦК України застосування такого способу відповідальності, як відшкодування збитків, можливе лише за наявності сукупності всіх елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії або бездіяльності); наявності шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою та вини особи, яка її заподіяла, а відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість покладення обов`язку з відшкодування збитків, при цьому відповідач звертає увагу на те, що аналогічний правовий підхід висловлено у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 200/10900/18.

Відповідач вважає, що ствердження позивача про те, що він діяв недобросовісно та зловживав процесуальними правами при поданні заяви про забезпечення позову у справі №916/2927/22, не відповідає дійсності, оскільки подання заяви про забезпечення позову прямо передбачене приписами ГПК України та є формою реалізації права на судовий захист, гарантованого статтею 4 ГПК України. Сам по собі факт звернення до суду та ініціювання забезпечення позову не може розцінюватися як протиправна поведінка.

Також, відповідач зауважує, що обов`язок правовласника подати ухвалу про забезпечення позову для продовження митного призупинення товару, щодо якого є підозра в порушенні права інтелектуальної власності, прямо передбачено ч. 9 ст. 399 МК України.

Компанія "Адідас АГ" вказує на те, що нею у заяві до суду належним чином була обґрунтована необхідність застосування заходів забезпечення позову, що стосуються конкретної партії спірних товарів, при цьому не встановлюючи ширших обмежень на підприємницьку діяльність ФОП Махмудова.

Відповідач зауважує, що з метою підтвердження порушення його права інтелектуальної власності на торговельну марку, його представник звернувся до судового експерта для вирішення питання чи є позначення у вигляді паралельних смуг, що розміщене на бічній поверхні товару, митне оформлення якого було зупинене Одеською митницею, схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком, зареєстрованим за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1.

Як вказує відповідач, в результаті проведеного дослідження експертом було складено висновок від 16.11.2022 № 177-11/22, в якому експерт встановив, що позначення у вигляді паралельних смуг, що розміщене на бічній поверхні спірного товару є схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком, зареєстрованим за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1.

Отже, відповідач зазначає, що ним був отриманий доказ того, що нанесені на спірний товар позначення є схожим настільки, що їх можна сплутати із торговельною маркою, що підтвердило його сумнів щодо наявності порушень прав на торговельну марку.

Таким чином, як стверджує відповідач, його звернення до суду із заявою про забезпечення позову було спрямоване на запобігання можливому введенню спірного товару в цивільний обіг до вирішення спору по суті. Ухвала про забезпечення позову була постановлена судом, який перевірив наявність передбачених ГПК України підстав, що виключає можливість вважати дії відповідача неправомірним обмеженням прав позивача.

Крім того, відповідач зауважує, що про правомірність його дій додатково свідчить стала судова практика по справам зі схожим предметом спору, зокрема, рішеннями Господарського суду Одеської області від 13.03.2018 по справі № 916/1506/17, від 14.09.2023 у справі № 916/3519/22 тощо.

Позивач звертає увагу на те, що у наведених справах судом також були застосовані заходи забезпечення позову до подання позовної заяви, відповідно до яких було заборонено митному органу здійснювати митне оформлення товару, який поданий до митного оформлення до вирішення спору по суті.

Отже, відповідач зауважує, що звернення правовласника до суду за захистом своїх прав, у тому числі, з заявою про забезпечення позову, з метою призупинення митного оформлення товарів, які можуть порушувати права на торговельну марку, є звичайною та передбаченою законодавством практикою реалізації механізмів захисту прав інтелектуальної власності. Такий спосіб захисту є складовою передбаченої законом процедури реагування правовласника на призупинення митного оформлення товарів та загалом відповідає усталеній судовій практиці у спорах щодо порушення прав на торговельні марки. Відповідний механізм може застосовуватися будь-яким власником торговельної марки з метою запобігання введенню в обіг товарів, що містять позначення, тотожні або схожі із зареєстрованою торговельною маркою.

А отже дії Компанії "Адідас АГ" по відношенню до ФОП Махмудова, на переконання відповідача, не можуть бути кваліфіковані як протиправна поведінка.

Також відповідач вважає, що суттєвою для оцінки правомірності його дій є та обставина, що ФОП Махмудов не оскаржував ухвалу про забезпечення позову від 04.11.2022 у справі № 916/2927/22 в суді апеляційної інстанції з мотивів її незаконності чи безпідставності.

Отже, за ствердженням відповідача, жодним судовим рішенням не було встановлено, що на момент звернення із заявою про забезпечення позову він діяв без належних правових підстав або з порушенням вимог ГПК України.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що під час розгляду справи № 916/3143/22 ФОП Махмудов пропонував укласти мирову угоду з Компанією "Адідас АГ" та проведення демаркування спірного товару, що свідчить про його готовність врегулювати спір мирним шляхом та не узгоджується з подальшими його твердженнями про недобросовісність чи протиправність дій Компанії "Адідас АГ".

В свою чергу відповідач вважає, що посилання позивача на те, що відмова судом у задоволені позову у справі №916/3143/22, не свідчить про недобросовісність чи протиправність дій Компанії "Адідас АГ" на момент подання заяви про забезпечення та під час розгляду справи по суті.

Відповідач зауважує, що оцінка правомірності поведінки здійснюється з урахуванням обставин, відомих особі на час вчинення відповідних дій, а не з позиції подальшого процесуального результату, а тому твердження позивача про недобросовісність або зловживання правами є припущеннями, що суперечить вимогам статті 79 ГПК України, відповідно до якої, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Крім того, відповідач зауважує, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у справі №916/3143/22, суд не встановив обставин, які б свідчили про недодержання Компанією "Адідас АГ" вимог, передбачених ст. 13 ЦК України та, відповідно, не констатував наявності зловживання правом.

Водночас відповідач акцентує увагу на тому, що саме встановлення судом такого факту є необхідною передумовою для застосування наслідків, передбачених ч. 6 ст. 13 ЦК України, згідно з якою у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, визначених у наведеній статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. За відсутності встановлення судом факту зловживання правом застосування відповідних правових наслідків є безпідставним.

З урахуванням викладеного відповідач зазначає, що позивач не навів належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у діях Компанії "Адідас АГ" протиправної поведінки.

Натомість, на думку відповідача, встановлені у справі № 916/3143/22 обставини підтверджують, що він діяв у межах наданих йому процесуальним законом повноважень та реалізовував передбачені законодавством механізми захисту прав інтелектуальної власності, зокрема, шляхом призупинення митного оформлення товарів, які могли порушувати права на належну йому торговельну марку.

Відповідач вважає, що відповідно до статей 22, 1166 ЦК України для покладення на нього обов`язку відшкодувати збитки необхідним є наявність у сукупності всіх елементів, цивільного правопорушення, а відсутність хоча б одного з цих елементів виключає можливість задоволення вимог позивача про відшкодування збитків.

На переконання відповідача, позивачем не доведена наявність протиправної поведінки у діях Компанії "Адідас АГ", а тому він стверджує, що відсутня одна з необхідних складових цивільного правопорушення, що вже є достатньою підставою для відмови у позові.

Також відповідач вважає, що позивач не надав доказів, на підтвердження вини компанії "Адідас АГ".

Так, відповідач із посиланням на висновки КЦС ВС, викладені у постанові 19.02.2020 у справі №200/10900/18, зазначає, що принцип вини трансформується через принцип добросовісності. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, так як протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Водночас відповідач зауважує, що не був поінформований про наявність у позивача будь-яких інших комерційних зобов`язань щодо поставки спірних товарів, а під час розгляду справи № 916/3143/22 ФОП Махмудов не повідомив ані Компанію "Адідас АГ", ані суд про існування в нього договорів або інших господарських зобов`язань, виконання яких могло би залежати від митного оформлення спірної партії товару чи на які могли би вплинути тимчасові заходи забезпечення позову.

Більше того, відповідач звертає увагу на те, що після призупинення митного оформлення спірної партії товару позивач продовжував укладати нові специфікації в межах договору поставки №325 з ФОП Скавронським та договору поставки №72 з Фірмою "Atlas Gostar Novin Voziri", не ініціюючи змін до умов поставок, що підтверджується специфікаціями № 5 від 01.11.2022 до Договору № 325 та Специфікацією № 5 від 01.11.2022 до Договору №72, які були підписані вже після призупинення митного оформлення спірної партії товару, а Специфікація № 6 від 10.11.2022 до Договору № 325 та Специфікація № 6 від 10.11.2022 до Договору № 72, взагалі були укладені вже після застосування судом заходів забезпечення позову у справі № 916/3143/22.

При цьому, як стверджує відповідач, ФОП Скавронський та Фірма "Atlas Gostar Novin Voziri" не ініціювали розірвання договорів поставки з ФОП Махмудовим.

Отже, на думку відповідача, наведені обставини свідчать про те, що позивач та його контрагенти продовжували співпрацю за договорами № 72 та № 325 і після виникнення відповідних процесуальних обставин, а позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність, самостійно прийняв ризики, пов`язані з призупиненням митного оформлення спірної партії товару та застосуванням заходів забезпечення позову у справі № 916/2927/22.

За таких обставин відповідач вважає, що твердження про недобросовісність чи протиправність його дій є безпідставними, а отже відсутні підстави вважати, що у його діях наявна вина у заподіянні позивачу будь-яких збитків.

Відповідач, із посиланням на позицію, викладену КГС ВС у постанові від 2.03.2021 у справі №922/1742/20 зазначив, що вимагаючи відшкодування шкоди у вигляді втраченої вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав законні підстави очікувати певного доходу. Однак, лише теоретичне обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його відшкодування, а тому він вважає, що позивач також не довів наявність шкоди (збитків), не надав належних та достатніх доказів того, що отримання заявленого позивачем доходу було реальним та обґрунтовано очікуваним результатом його господарської діяльності.

На переконання відповідача, наведений, у наданому позивачем Звіті, розрахунок фактично базується на припущенні, що відповідні господарські операції обов`язково були би виконані у майбутньому та призвели би до отримання конкретного фінансового результату. Водночас сам по собі факт існування договірних домовленостей або намірів сторін щодо подальшого співробітництва не свідчить про неминучість отримання прибутку.

При цьому відповідач зауважує, що сама по собі господарська діяльність за своєю природою пов`язана з комерційними ризиками, а отримання прибутку залежить від значної кількості факторів, зокрема, ринкової ситуації, умов виконання договорів, поведінки контрагентів, валютних коливань та інших обставин, які не можуть бути передбачені з абсолютною визначеністю. Тому очікування можливого прибутку саме по собі не є тотожним факту завдання збитків.

За таких обставин відповідач стверджує, що наведений у Звіті розрахунок не підтверджує наявності реальної та доведеної шкоди у вигляді упущеної вигоди, а відтак не може бути покладений в основу задоволення позовних вимог.

Відповідач також вказує на те, що позивач не довів наявність причинного зв`язку між поведінкою відповідача та шкодою позивача.

Як зазначає відповідач, обов`язковою умовою задоволення вимог про відшкодування шкоди є доведення прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими позивачем збитками. Такий зв`язок має бути реальним і безпосереднім, тобто саме відповідні дії відповідача повинні об`єктивно спричинити настання шкоди для позивача.

Водночас відповідач зауважує, що сам по собі факт існування у позивача певних господарських відносин або подальша зміна комерційних планів сторін не може автоматично свідчити про наявність такого зв`язку.

Також відповідач звертає увагу на те, що у поданому позивачем Звіті про оцінку збитків відсутнє будь-яке обґрунтування причин, з яких поставки товару за специфікаціями № 3-6 до договорів №325 та №72 були скасовані, звіт не містить аналізу обставин припинення відповідних домовленостей, не наводить жодних документальних підтверджень того, що таке скасування було безпосередньо зумовлене застосуванням заходів забезпечення позову у справі № 916/3143/22, а також не встановлює будь-якого фактичного зв`язку між зазначеними подіями.

Як зазначає відповідач, інших доказів, які б пояснювали причини скасування поставок за відповідними специфікаціями, позивачем до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, на думку відповідача, твердження про те, що саме застосування тимчасових заходів стало причиною скасування поставок за специфікаціями № 3-6 за договорами № 325 та № 72, є необґрунтованим і не підтверджується належними доказами, а відтак, відсутні підстави вважати, що між відповідними діями Компанії "Адідас АГ" та заявленими позивачем збитками існує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок.

Відповідач вважає, що позивачем не доведений розмір завданих збитків (упущеної вигоди).

Так відповідач стверджує, що надані позивачем докази не підтверджують реальність понесених ним збитків, відповідно до специфікацій до договору поставки № 325 від 15.01.2021, а саме, щодо упущеної вигоди за специфікацією № 2 до договору поставки № 325 від 15.01.2021 у сумі 536 353,00 грн, оскільки товар, передбачений цією специфікацією, був поданий до митного оформлення за митною декларацією від 07.10.2022 та саме до нього було застосовано процедуру призупинення митного оформлення у порядку, передбаченому ст. 399 МК України. Отже, зазначена партія товару фактично була ввезена на митну територію України та перебувала на митному контролі, а митне оформлення було тимчасово призупинене у зв`язку із застосуванням заходів щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності. При цьому відповідач звертає увагу на те, що під час визначення розміру збитків за специфікацією № 2 оцінювачем в Звіті не враховано істотну умову п.3.4 Договору поставки № 325, яка безпосередньо впливає на формування ціни товару та, відповідно, на розмір можливого доходу і відповідно до якої передбачено, що у випадку, якщо офіційний курс долара США, встановлений НБУ на дату фактичної поставки товару, відрізняється більш ніж на 10% у більший або менший бік від курсу, що діяв на дату підписання відповідної специфікації, ціна товару підлягає перерахунку.

Із посиланням на вище наведене, відповідач вказує, що ціна товару за специфікацією № 2 не є фіксованою величиною, а прямо залежить від валютного курсу на дату поставки. Проте у поданому позивачем розрахунку збитків вартість товару прийнята як незмінна та остаточно визначена на момент підписання Специфікації № 2, без урахування передбаченого договором механізму перерахунку, а жодного аналізу можливого коригування ціни залежно від фактичного курсу НБУ на дату поставки оцінювачем у Звіті не здійснено, а також не наведено розрахунків того, яким чином зміна валютного курсу могла б вплинути на вартість товару чи очікуваний прибуток.

Таким чином, відповідач вважає, що розрахунок упущеної вигоди за Специфікацією № 2 до Договору № 325 ґрунтується на припущенні про стабільність ціни, хоча за умовами самого Договору така стабільність не гарантувалася.

Відповідач зауважує, що відповідно до ст. 22 ЦК України, упущена вигода може визначатися лише виходячи з реальних, а не гіпотетичних умов виконання зобов`язання. Якщо істотною умовою договору є можливість зміни ціни залежно від валютного курсу, то розрахунок можливого доходу без урахування цієї умови є некоректним. Фактично оцінювач здійснює розрахунок, виходячи з умов виконання зобов`язання, які не узгоджені сторонами у договорі та не відповідають його змісту.

За таких обставин, відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір збитків за специфікацією № 2 до Договору № 325 у розмірі 536 353,00 грн. не може вважатися доведеним, оскільки він сформований без урахування обов`язкового договірного механізму коригування ціни та без аналізу впливу валютних коливань на економічний результат операції. Вказане ставить під сумнів достовірність Звіту як доказу у справі.

Щодо упущеної вигоди за специфікаціями № 3-6 до договору поставки № 325 від 15.01.2021 у розмірі 11 068 391,00 грн відповідач зазначає, що призупинення митного оформлення товару, стосувалося виключно спірної партії товару, поданої до митного оформлення за митною декларацією від 07.10.2022 і саме цей товар був предметом застосування заходів сприяння захисту прав інтелектуальної власності та подальших заходів забезпечення позову.

Водночас, відповідач звертає увагу на те, що поставки товару, передбачені специфікаціями № 3-6 до Договору № 325, не стосувалися спірної партії товару та не були пов`язані з її митним оформленням. Зазначені специфікації передбачали окремі майбутні поставки товару, які на момент застосування заходів забезпечення позову ще не були здійснені, відповідний товар не був заведений на територію України, не був поданий до митного оформлення та не перебував під митним контролем. При цьому відповідач зауважує, що у Звіті, щодо специфікацій № 3-6 до Договору № 325 прямо зазначено відсутність фактичної поставки товару, при цьому саме ці обсяги включені оцінювачем до розрахунку збитків.

Відповідач також стверджує, що Звіт виходить із припущення, що у разі відсутності дій Компанії "Адідас АГ" товар за специфікаціями № 3-6 до Договору № 325 був би поставлений, реалізований та приніс би прибуток позивачу.

Однак, відповідач вказує на те, що позивач не надав підтвердження ним перерахування Фірмі "Atlas Gostar Novin Vaziri" грошових коштів в рахунок оплати за товар по цим специфікаціям та виникнення у Фірми "Atlas Gostar Novin Vaziri" зобов`язань перед позивачем щодо поставки цього товару; інформації про цей товар, фотографій та підтвердження, того, що він є тотожнім товару, митне оформлення якого було призупинено митницею, а також наявності у позивача митних декларацій, які здатні підтвердити факт перетину митного кордону України таким товаром та здійснення або не здійснення його митного оформлення.

Отже відповідач вважає, що товар, який фактично не був поставлений, не був оплачений, не ввезений на митну територію України, строки поставки якого ще не настали, не може вважатися таким, що був підготовлений до реалізації або введений у господарський обіг позивача.

За відсутності факту отримання товару та виникнення обов`язку його оплатити, на думку відповідача, відсутні об`єктивні підстави стверджувати, що позивач мав реальну та доведену можливість отримати дохід від його продажу, а відтак розрахунок упущеної вигоди, на думку відповідача, ґрунтується не на встановленому факті втрати конкретного доходу, а на припущенні позивача щодо можливого виконання договору у майбутньому.

Також відповідач вважає, що позивачем зроблена помилкова кваліфікація підприємницького ризику як упущеної вигоди, при цьому він зауважує, що заявлена позивачем упущена вигода фактично є спробою трансформації звичайного підприємницького ризику у категорію збитків, що не відповідає змісту статті 22 ЦК України.

На переконання відповідача, позивач включає до складу упущеної вигоди вартість товару за специфікаціями № 3-6 до Договору № 325, щодо якого не відбулась поставка, не здійснювалася оплата, не проводилось митне оформлення, а строки поставки визначені: за специфікацією №3 - на 01.02.2023, за специфікацією №4 - на 01.07.2023, специфікацією №5 - на 01.02.2024, специфікацією №6 - на 01.07.2024, таким чином, на момент вжиття заходів забезпечення позову був відсутній факт існування товару у господарському обороті позивача.

Відповідач зауважує, що господарська діяльність за своєю природою пов`язана з ризиком, зокрема ризиком не постачання товару, зміни кон`юнктури ринку, коливання попиту, зміни валютного курсу, зміни логістичних умов та іншими обставинами, що впливають на можливість отримання прибутку. Очікування прибутку від майбутніх поставок, строк виконання яких ще не настав, саме по собі не є гарантованим доходом і не створює безумовного права на його отримання. Фактично позивач ототожнює очікуваний комерційний результат від потенційної господарської операції з доведеним доходом, що підлягає компенсації. Однак упущена вигода підлягає відшкодуванню лише за умови доведення того, що дохід був би отриманий із достатнім ступенем визначеності та за звичайних умов господарювання.

Як стверджує відповідач, такі обставини позивачем не доведені.

А включення до розрахунку збитків вартості товару, поставка якого не відбулася та строки виконання зобов`язань за яким ще не настали, на переконання відповідача, свідчить про те, що розрахунок, ґрунтується на припущенні про можливий розвиток подій, а не на втраті конкретного, реально досяжного доходу.

Таким чином, відповідач вважає, що заявлена позивачем сума упущеної вигоди фактично відображає його очікування щодо майбутнього прибутку, яке є складовою підприємницького ризику, а не доведеними збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

Додатково відповідач зазначає, що у межах ухвали про забезпечення позову у справі № 916/2927/22 та загалом судової справи № 916/3143/22 жодного загального або безумовного обмеження права позивача на здійснення імпорту товару на митну територію України встановлено не було. Ухвала про забезпечення позову стосувалася конкретної спірної партії товару, і не містила заборони на здійснення ФОП Махмудовим господарської діяльності в цілому, зокрема, на укладення та виконання інших зовнішньоекономічних контрактів, вжиті судом заходи забезпечення мали індивідуальний та тимчасовий характер і були спрямовані виключно на запобігання введенню в цивільний обіг конкретної спірної партії товару (по специфікації № 2) до вирішення спору по суті.

Як зазначає відповідач, рішення позивача утриматися від подальшого ввезення товару, фактично свідчить про його власне управлінське рішення щодо обрання моделі його поведінки з урахуванням оцінки потенційних ризиків, що є елементом підприємницької діяльності та належить до сфери комерційного розсуду суб`єкта господарювання. Такий розсуд не може автоматично трансформуватися у підставу для покладення відповідальності на іншу особу.

Отже відповідач стверджує, що навіть якщо позивач, з огляду на ризик можливого призупинення митного оформлення його товарів, прийняв рішення не здійснювати подальший імпорт певного товару, таке рішення є проявом його власної ділової стратегії, а не прямим наслідком поведінки відповідача, а відсутність імпорту товару в майбутньому за специфікаціями № 3-6 до Договору № 325 зумовлена не забороною, встановленою судом, а самостійною оцінкою ризиків позивачем та вжиття внаслідок такої оцінки відповідних дій.

За наведених обставин, відповідач вважає, що відсутні підстави стверджувати про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між його діями та неотриманням позивачем очікуваного доходу за майбутніми поставками за Специфікаціями № 3-6 до Договору № 325.

Щодо витрат, понесених позивачем внаслідок зберігання товару на Одеській митниці, відповідач зазначає, що вони пов`язані зі зберіганням партії товару, митне оформлення якого було зупинено на підставі ухвали суду від 04.11.2022 у справі № 916/2927/22 та виникли внаслідок вжиття Компанією "Адідас АГ" заходів забезпечення позову.

Водночас, відповідач стверджує, що відсутні правові підстави для покладення зазначених витрат на нього, виходячи з наступного.

Так відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду Одеської області від 18.04.2024 (справа № 916/3143/22), залишеним в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024, відмовлено у задоволенні позову Компанії "Адідас АГ" до ФОП Махмудов, а заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2022, скасовані.

Як вказує відповідач, на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 та відповідно до вимог ч. 9 ст. 399 МКУ та "Порядку застосування заходів щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності та взаємодії митних органів з правовласниками, декларантами та іншими заінтересованими особами", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 281 від 09.06.2020, митне оформлення товару позивача було завершено 09.10.2024. Таким чином, починаючи з 10.10.2024 зазначений товар більше не мав статусу такого, митне оформлення якого призупинено за підозрою у порушення прав інтелектуальної власності.

Відповідач звертає увагу на те, що за зберігання товарів на складі митниці за період з 11.11.2022 по 09.10.2024 (включно) Одеській митниці 31.01.2025 було сплачено 912 398,40 грн, отже Компанією "Адідас АГ", як правовласником, була погашена заборгованість за увесь період зберігання спірної партії товару позивача у зв`язку з призупиненням його митного оформлення, відповідно до статті 399 МК України.

Відповідач також зазначає, що після завершення призупинення митного оформлення витрати за зберігання товару виникають у межах публічно-правових відносин між власником товару та митним органом і є наслідком перебування товару під митним контролем у зв`язку з не завершенням митного оформлення товару саме декларантом, а тому такі витрати не є шкодою, завданою неправомірними діями іншої особи, та не можуть кваліфікуватися як збитки у розумінні статті 22 ЦК України.

Відповідач вважає, що позивач фактично намагається покласти на нього витрати, які виникли після припинення дії ухвали про забезпечення позову та після завершення митного оформлення спірної партії товару, тобто, за відсутності будь-яких обмежень, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності.

Такий підхід, на думку відповідача, суперечить як приписам ст.ст. 397, 399 МК України, так і загальним засадам відповідальності, що передбачають наявність прямого причинно- наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими витратами позивача.

Таким чином, відповідач вважає, що вимоги позивача у частині стягнення витрат за зберігання товару є безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, а покладення відповідних сум на відповідача,, за відсутності правової підстави та причинного зв`язку є незаконним.

Заперечуючи проти стягнення витрат на проведення судової експертизи у справі №916/3143/22, відповідач вказує, що заявлений спосіб захисту є необґрунтованим, оскільки не відповідає правовій природі таких витрат, суперечить положенням ГПК України та не узгоджується зі змістом статей 22, 1166 ЦК України, оскільки на переконання відповідача, витрати на проведення судової експертизи, отриманої у межах справи № 916/3143/22, є саме судовими витратами у розумінні процесуального закону і підлягали стягненню відповідно до приписів ст. 129 ГПК України під час постановлення судом рішення у справі № 916/3143/22, а у разі якщо суд не вирішив питання про судові витрати, стаття 244 ГПК України передбачає можливість ухвалення додаткового рішення саме у межах тієї справи, в якій такі витрати були понесені за заявою особи, що понесла судові витрати.

Отже, відповідач зауважує, що законодавець встановив вичерпний та спеціальний процесуальний механізм вирішення питання про компенсацію витрат на проведення експертизи, а їх відшкодування можливе виключно у межах відповідного судового провадження, в якому вони виникли, і в порядку, прямо визначеному ГПК України.

Відповідач зазначає, що витрати на проведення експертизи у судовій справі не є реальними втратами, спричиненими пошкодженням чи знищенням майна, та не є упущеною вигодою. Вони не виникають унаслідок протиправної поведінки іншої сторони, а є результатом реалізації стороною свого процесуального права на подання доказів та доведення власної позиції у спорі. Сам по собі факт участі у судовому процесі та необхідність доказування не утворюють складу правопорушення з боку опонента.

Неприпустимість ототожнення судових витрат із збитками чітко закріплена у правових висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 та від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, відповідно до яких визначені процесуальним законом види судових витрат є вичерпними, порядок їх розподілу регламентується виключно процесуальним кодексом, а такі витрати не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України та не можуть стягуватися шляхом пред`явлення окремого позову.

Велика Палата прямо зазначила, що питання про судові витрати не може вирішуватися іншим судом або в іншій справі, оскільки це суперечить процесуальній природі відповідних витрат. Хоча зазначені висновки сформульовані у межах застосування ЦПК України, їх правова аргументація є універсальною та стосується самої природи судових витрат.

Норми ГПК України щодо складу та розподілу судових витрат є змістовно аналогічними, а отже, наведена правова позиція підлягає застосуванню і в господарському процесі.

Таким чином, відповідач вважає, що заявлена позивачем вимога фактично спрямована на повторне вирішення питання про судові витрати поза межами встановленого законом процесуального порядку, що суперечить статтям 123, 129, 244 ГПК України, статтям 22 та 1166 ЦК України та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з цим вимога про стягнення витрат на проведення експертного дослідження як збитків є юридично необґрунтованою та також не підлягає задоволенню.

3. Процесуальні питання, вирішені судом.

31.12.2025 ФОП Махмудов звернувся з позовною заявою (вх. № 4742/25) до господарського суду Харківській області, яка того ж дня відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями була передана на розгляд судді Бураковій А.М.

05.01.2026 ухвалою Господарського суду Харківської області у справі № 922/4742/25 матеріали позовної заяви (вх. № 4742/25 від 31.12.2025) були передані за територіальною підсудністю до Господарського суду Одеської області.

27.01.2026 справа № 922/4742/25 надійшла до Господарського суду Одеської області, яка того ж дня відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

02.02.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 922/4742/25 позовна заява (вх.№ 244/26 від 27.01.2026) була залишена судом без руху, а позивачу встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви.

09.02.2026 позивач подав до суду заяву (вх. № 4597/26) про усунення недоліків позову разом із доказами їх усунення.

16.02.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 922/4742/25 позовна заява (вх.№ 244/26 від 27.01.2026) була прийнята судом до розгляду, відкрите провадження у справі № 922/4742/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 12:20 год 10.03.2026.

18.02.2026 позивач подав до суду заяву (вх. № 6053/26 від 19.02.2026) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку з використанням власних засобів поза межами суду.

20.02.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області заява позивача (вх.№ 6053/26 від 19.02.2026) була задоволена.

04.03.2026 відповідач подав до суду заяву (вх. № 7678/26 від 19.02.2026) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку з використанням власних засобів поза межами суду.

06.03.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 8160/26) разом із письмовими доказами, а також просив суд встановити додатковий строк для подання висновку судової економічної експертизи та рецензії на Звіт про оцінку збитків. Відзив та докази судом були долучені до матеріалів справи.

10.03.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області заява позивача (вх.№ 7678/26 від 04.03.2026) була задоволена.

Того ж дня, у підготовчому засіданні судом було задоволено усне клопотання відповідача та постановлена протокольна ухвала про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, та, з метою надання можливості відповідачу надати для огляду оригінали письмових доказів, судом постановлена протокольна ухвала про оголошення у підготовчому засіданні перерви до 11:49 год 16.04.2026.

14.03.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив (вх. № 9109/26 від 16.02.2026), яка судом була долучена до матеріалів справи.

20.03.2026 позивач подав до суду з супровідним листом (вх. № 9886/26) оригінали письмових доказів.

24.03.2026 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. № 10332/26) разом із письмовими доказами.

27.03.2026 позивач подав до суду додаткові письмові пояснення (вх. № 10781/26).

15.04.2026 відповідач подав до суду клопотання про долучення доказів (вх. № 13108/26) разом із копіями висновку експерта за результатами проведення економічної експертизи від 13.04.2025 та рецензії на Звіт про оцінку збитків від 01.04.2026.

Підготовче засідання, призначене судом на 11:40 год 16.04.2026, не відбулось у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Цісельського О.В. з 07.04.2026.

23.04.2026 позивач подав до суду свої заперечення (вх. № 14131/26) щодо висновку економічної експертизи від 13.04.2025 та рецензії на Звіт про оцінку збитків від 01.04.2026.

24.04.2026 ухвалою Господарського суду підготовче засідання було призначено на 12:40 год 07.05.2026, про що сторони були повідомлені до їх електронних кабінетів у ЄСІТС.

04.05.2026 позивач подав до суду клопотання про призначення експертизи (вх. № 15415/26).

06.05.2026 відповідач подав до суду письмові пояснення (вх. № 15809/26 від 07.05.2026).

07.07.2026 відповідач подав до суду заперечення (вх. № 15880/26) проти клопотання позивача про призначення у справі експертизи (вх. № 15415/26 від 04.05.2026), які судом були долучені до матеріалів справи.

Того ж дня у підготовчому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про залишення без розгляду його клопотання про витребування доказів, яке судом було задоволено, про що була постановлена протокольна ухвала, також судом були постановлені протокольні ухвали про залишення без розгляду додаткових пояснень позивача (вх. № 10781/26 від 27.03.2026) та додаткових пояснень відповідача (вх. № 15809/26 від 07.05.2026), оскільки їх подання не передбачено приписами ГПК України, окрім того судом були розглянуті клопотання позивача про призначення експертизи (вх. № 15415/26 від 04.05.2026) та заперечення відповідача проти призначення експертизи (вх. № 15880/26), вислухана думка учасників справи та постановлена протокольна ухвала про відмову у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі експертизи, оскільки у матеріалах справи наявні, надані учасниками справи висновки експертів, а питання, поставлені позивачем для вирішення судовим експертом, не потребують спеціальних знань. Після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 12:20 год 28.05.2026.

28.05.2026 у судовому засіданні з розгляду справи по суті, у зв`язку із об`єктивною неможливістю завершити розгляд справи, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви в судовому засіданні до 14:20 год 16.06.2026.

16.06.2026 у судовому засіданні з розгляду справи по суті, у зв`язку із нестабільним з`єднанням з учасниками справи та не можливістю проводити судове засідання, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви в судовому засіданні до 14:40 год 25.06.2026.

25.06.2026 у судовому засіданні з розгляду справи по суті, з метою надання учасникам справи підготуватись до виступу у судових дебатах, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви в судовому засіданні до 14:40 год 07.07.2026.

29.06.2026 відповідач подав до суду клопотання про видачу копії технічного запису судового засідання (вх. № 22526/26), яке судом було задоволено.

03.07.2026 відповідач подав до суду заяву (вх. № 23278/26) про видачу копій внутрішнього опису судової справи, яка судом була розглянута та задоволена.

07.07.2026 позивач та відповідач подали до суду свої письмові виступи у судових дебатах (вх. № 23714/26 та вх. № 23725/26), які судом були долучені до матеріалів справи.

Того ж дня в судовому засіданні судом був завершений розгляд справи по суті та повідомлено учасників справи про час та дату оголошення судового рішення.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті сторони виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Позивач (ФОП Махмудов) у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач (Компанія "Адідас АГ") у своїй вступній промові та судових дебатах проти заявлених позовних вимог заперечував повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні та достатні умови для доведення ними своїх правових позицій, надання доказів, які, на думку учасників справи, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо.

Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та подальших Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

При цьому, згідно Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України, щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

ЄСПЛ щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом" (див. рішення у справах "Walchli v. France" від 26.07.2007 та "ТОВ "Фріда" проти України" від 08.12.2016).

При оцінці розумності строків розгляду справи, на переконання суду, також слід враховувати те, що російські війська систематично здійснюють масовані ракетні та дронові обстріли м. Одеси, де розташований Господарський суд Одеської області, у зв`язку із чим періодично виникає загроза безпеці як учасників судового процесу, так і працівників господарського суду, що безпосередньо впливає на нормальну роботу суду та строки розгляду справи.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, відсутність електроенергії та перебої у системі опалення у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

17.07.2026 після завершення стадії ухвалення судового рішення, судом, відповідно до приписів ст. 240 ГПК України, було проголошено скорочене судове рішення та повідомлено учасників справи про дату складання повного рішення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

15.12.2020 між Фірмою Atlas Gostar Novin Vaziri (постачальник) та ФОП Махмудовим (покупець) був укладений договір поставки продукції № 72 (надалі - Договір № 72) (т.с. 1, а.с 40-42), відповідно до умов п.1.1. якого продавець продає, а покупець покупає на умовах СРТ продукцію, у подальшому Товар.

Пунктом 2.1. договору сторони визначили, що ціна на товар визначена у специфікаціях та/або інвойсах до цього контракту, а валютою контракту сторони визначили долар США (п.2.2. договору).

Відповідно п.2.3. договору його загальна сума становить 500000 дол. США.

Оплата продукції здійснюється покупцем на протязі 90 днів з моменту отримання ним продукції (п.2.4. договору), при умові надання постачальником відповідних інвойсів, а також документів, передбачених даним договором. У протилежному випадку покупець не несе відповідальність за несвоєчасну оплату (п.2.5. договору).

Пунктом 3.2. договору визначено, що датою поставки товару вважається дата митного штампу на інвойсі.

Продукція, що постачається, повинна бути упакована та промаркована таким чином, щоб відповідати вимогам перевезення вантажів та виключити будь-які пошкодження продукції в процесі її перевезення до її прийому покупцем (п.3.4. договору).

Згідно з п.6.3. договору правом, що застосовується до порядку укладення, виконання, а також тлумачення договору, є право України.

Умовами п.7.1. договору визначено, що він діє до 31.01.2023.

На виконання умов Договору № 72 між Фірмою Atlas Gostar Novin Vaziri (постачальник) та ФОП Махмудов (покупець) були складені та підписані Специфікації на товар, а саме:

Специфікація № 1 від 15.01.2021, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити у строк з 15.12.2020 до кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві чорного, біло-чорного, чорно-білого та коричневого кольору у загальній кількості 10500 пар на суму 57750,00 дол. США (т.с.1, а.с. 102);

Специфікація № 2 від 01.08.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити у строк з 01.08.2022 до 01.10.2022 кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 5350 пар на суму 37450,00 дол. США (т.с.1, а.с. 103);

Специфікація № 3 від 01.09.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити у строк з 01.09.2022 до 01.10.2022 кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 3800 пар на суму 26600,00 дол. США (т.с.1, а.с. 108);

Специфікація № 4 від 01.10.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити у строк з 01.10.2022 до 01.11.2022 кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 3800 пар на суму 26600,00 дол. США (т.с.1, а.с. 109);

Специфікація № 5 від 01.11.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити у строк з 01.11.2022 до 01.12.2022 кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 3700 пар на суму 25900,00 дол. США (т.с.1, а.с. 112);

Специфікація № 6 від 10.11.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити у строк з 01.11.2022 до 10.12.2022 кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 3250 пар на суму 22750,00 дол. США (т.с.1, а.с. 115).

15.01.2021 між ФОП Махмудов (постачальник) та ФОП Скавронсьий (покупець) був укладений договір поставки № 325 (надалі - Договір № 325) (т.с. 2, а.с 93,94), відповідно до п.1.1. якого предметом договору є взуття спортивне (кросівки торговельної марки "Olimpia", виробництва Golsar Manufacturing Company (Іран)) в асортименті.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що кількість та номенклатура товару та умови його поставки вказуються у відповідних специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Постачальник зобов`язується поставляти товар, а покупець приймати цей товар та оплачувати його на умовах, визначених цим договором (п.1.3. договору).

Згідно умовам п.2.1. договору якість товару, що поставляється повинна відповідати ДСТУ, ГОСТ та ТУ, встановлених на даний товар. Технічні характеристики товару повинні відповідати діючим нормативно-правовим актам України та Технічним вимогам.

У п.2.3. договору сторони погодили, що термін кожної поставки вказується у відповідних Специфікаціях до договору. Допускається дострокова поставка товару.

Відповідно до п.3.1. договору розрахунки за ним здійснюються у гривні.

Порядок оплати визначений сторонами у п. 3.3. договору як 100% оплата протягом 30 календарних днів після поставки товару.

Згідно п.3.4. договору сторони погодили, що у випадку, якщо офіційний курс дол. США, встановлений НБУ на дату фактичної поставки товару, відрізняється більше ніж на 10% у більший або менший бік від курсу, що діяв на дату підписання відповідної специфікації до цього договору, ціна товару підлягає відповідному перерахунку.

У п.3.5. договору визначена формула перерахунку: Цп = Цс х (Кп/Кс), де Цп - перерахована ціна товару; Цс - початкова ціна товару, визначена у специфікації; Кп - офіційний курс дол. США, встановлений НБУ на дату поставки товару; Кс - офіційний курс дол. США, встановлений НБУ на дату підписання відповідної специфікації.

Згідно з п.4.2. договору у разі несвоєчасної передачі товару постачальник на вимогу покупця сплачує йому пеню у розмірі 0,1% від суми товару за кожний день прострочення.

Пунктом 4.4. договору визначено, що у разі несвоєчасної поставки або недопоставки товару понад 10 календарних днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості недопоставленого (несвоєчасно поставленого) товару.

Штрафні санкції, штраф та пеня сплачуються стороною понад збитків в строк 5 робочих днів з дати надходження письмової вимоги від сторони, яка відповідно до умов договору має право їх вимагати (п.4.5. договору).

У розділі 5 договору сторони погодили обставини непереборної сили (форс-мажор).

Відповідно до п.6.1. договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2025 включно, але у кожному разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов Договору № 325 між ФОП Махмудов (постачальник) та ФОП Скавронсьий (покупець) були складені та підписані Специфікації, відповідно до яких постачальник повинен поставити, а покупець повинен прийняти та оплатити товар, визначений у специфікаціях до договору, а саме:

Специфікація № 1 від 15.01.2021, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити на адресу покупця у термін не пізніше 02.02.2021 товар - кросівки Olimpia чорного, біло-чорного, біло-чорного, чорного та коричневого кольору у загальній кількості 10500 пар на суму 5 546 520,00 грн в тому числі ПДВ 20% (т.с.2, а.с. 95);

Специфікація № 2 від 01.08.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити на адресу покупця у термін не пізніше 15.10.2022 товар - кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 5650 пар на суму 4 408 356,00 грн в тому числі ПДВ 20% (т.с.2, а.с. 96);

Специфікація № 3 від 01.09.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити на адресу покупця у термін не пізніше 01.02.2023 товар - кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 3800 пар на суму 2 973 120,00 грн в тому числі ПДВ 20% (т.с.2, а.с. 97);

Специфікація № 4 від 01.10.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити на адресу покупця у термін не пізніше 01.07.2023 товар - кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 3700 пар на суму 2 894 880,00 грн в тому числі ПДВ 20% (т.с.2, а.с. 98);

Специфікація № 5 від 01.11.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити на адресу покупця у термін не пізніше 01.02.2024 товар - кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 3700 пар на суму 2 894 880,00 грн в тому числі ПДВ 20% (т.с.2, а.с. 99);

Специфікація № 6 від 10.11.2022, відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити на адресу покупця у термін не пізніше 01.07.2023 товар - кросівки Olimpia з натуральної шкіри на поліуретановій підошві моделі 140-22, 140-11, 140-30, 110-22, 110-11, 110-30, 110-12, Support у загальній кількості 3250 пар на суму 2 542 800,00 грн в тому числі ПДВ 20% (т.с.2, а.с. 100).

07.10.2022 декларантом - ТОВ "ТМ-БРОК" була оформлена митна декларація типу ІМ 40 ЕЕ за № UA807200/2022/003021 на партію товару - взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри 5330 пар торгівельна марка: Olimpia, виробник Golsar Shoe Manufacturing Company (Olimpiia), країна виробник: IR. Власником товару визначений ФОП Махмудов.

17.10.2022 листом за № 2022/032/П01 (т.с. 2, а.с. 183-187) Одеська митниця повідомила представника Компанії "Адідас АГ" про те, що під час здійснення митного контрою та митного оформлення товарів ФОП Махмудова було виявлено та призупинено на строк 10 робочих днів (до 28.10.2022 включно) їх митне оформлення у зв`язку із підозрою у порушенні прав інтелектуальної власності та про те, що протягом зазначеного строку слід повідомити митний орган про рішення правовласника об`єкта інтелектуальної власності (позиційна торговельна марка "три смужки"), який зареєстрований у митному реєстрі об`єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону за № 615. До повідомлення були надані фотознімки товару.

20.10.2022 ФОП Скавронський листом за № 38 повідомив ФОП Махмудова про пропуск строку поставки товару за специфікацією № 2 від 01.08.2022 до Договору № 325, та попередив про наслідки несвоєчасного постачання товару у вигляді пені (т.с. 2, а.с 103).

26.10.2022 ТОВ "ТМ-БРОК" разом з листом за № 26/10 (т.с. 3, а.с 51) направило до Одеської митниці додаток № 2 до повідомлення митниці № 2022/032/Д01 від 17.10.2022 з відміткою про те, що вважає що товари не мають ознак порушення прав інтелектуальної власності (т.с. 3, а.с 50) та заперечення власника товару - ФОП Махмудов № 112 від 26.10.2022 (т.с. 3, а.с 49) проти знищення належного йому товару.

27.10.2022 Одеська митниця листом за № 7.10-3/17-03/13/17113 повідомила представника Компанії "Адідас АГ" про продовження призупинення митного оформлення товарів на наступні 10 робочих днів та повідомило, що декларантом - ТОВ "ТМ-БРОК" подано заперечення власника товарів щодо їх знищення (т.с. 2, а.с. 188).

02.11.2022 Компанія "Адідас АГ" звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просила суд заборонити Одеській митниці або будь-якому іншому митному органу здійснювати митне оформлення товару, який поданий до митного оформлення за митною декларацією № UA807200/2022/003021 від 07.10.2022 "Взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри 5330 пар торговельна марка: "Olympia". Виробник: Golsar Shoe Manufacturing Company (Olympia) Країна виробник: IR", імпортером якого є ФОП Махмудов, а декларантом - ТОВ "ТМ- Брок", який знаходиться на митному оформленні у Одеської митниці, до набрання рішенням законної сили по суті спору. В обґрунтування поданої заяви Компанія "Адідас АГ" послалась на те, що є власником прав інтелектуальної власності, зокрема, на торговельну марку за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1 від 17.03.2000 з правовою охороною на території України. Торговельна марка зареєстрована та охороняється відповідно до вимог міжнародного і національного законодавства України для товарів 25 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, а саме для: "Footwear, including sport shoes and casual shoes" (переклад на українську мову: взуття, в тому числі спортивне взуття і повсякденне взуття»), отже, заявник є єдиною офіційною особою в Україні, що має виключне право дозволяти та забороняти використання Торговельної марки.

03.11.2022 ДП "Український інститут інтелектуальної власності" листом за № Вих-10602/2022 на адресу представника Компанії «Адідас АГ" підтвердив, що на території України діє правова охорона торговельної марки за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1 від 17.03.2000 права інтелектуальної власності Компанії "Адідас АГ" (т.с. 2, а.с 177-181).

04.11.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 916/2927/22 (т.с. 2, а.с 32-33) заяву Компанії "Адідас АГ" про вжиття заходів забезпечення позову було задоволено.

16.11.2022 судовим експертом Соповою К.А., на замовлення Компанії "Адідас АГ" за наслідками проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності, був складений Висновок № 177-11/22 (т.с. 2, а.с. 189-205), відповідно до якого експертом було встановлено, що позначення у вигляді паралельних смуг, що розміщене на бічній поверхні товару - взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри, заявленого митною декларацією № UA807200/2022/003021 від 07.10.2022, у кількості 8 пар, за артикулами за артикулами 200-40-WK, 140-11-N, 110-12-N, 140-22-N, 110-22-N, Green-20, 110-11-N, Green-30, є схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком, зареєстрованим за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1.

14.11.2022 Компанія "Адідас АГ" поштою звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ФОП Махмудова та ТОВ "ТМ-БРОК", в якій просила суд визнати імпортовані товари, подані до митного оформлення за митною декларацією типу ІМ 40 ЕЕ від 07.10.2022 № UA807200/2022/003021 "Взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри 5330 пар торговельна марка: "Olympia", виробник: Golsar Shoe Manufacturing Company (Olympia), країна виробника: IR, імпортером яких є ФОП Махмудов, а декларантом ТОВ "ТМ-БРОК" - контрафактними; заборонити ФОП Махмудову та ТОВ "ТМ-БРОК" використовувати позначення, тотожні та схожі з торговельною маркою за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1 від 17.03.2000 настільки, що їх можна сплутати; при нанесенні її на будь-який товар, для якого зареєстровано торговельну марку за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1 від 17.03.2000, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, експорт (вивезення) та імпорт (ввезення), в тому числі шляхом імпорту (ввезення) в Україну товарів "Взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри 5330 пар торговельна марка: "Olympia", виробник: Golsar Shoe Manufacturing Company (Olympia), країна виробника: IR, поданих до митного оформлення за митною декларацією типу ІМ 40 ЕЕ від 07.10.2022 № UA807200/2022/003021; заборонити введення у цивільний оборот та знищити імпортовані товари, подані до митного оформлення за митною декларацією типу ІМ 40 ЕЕ від 07.10.2022 № UA807200/2022/003021 "Взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри 5330 пар торговельна марка: "Olympia", виробник: Golsar Shoe Manufacturing Company (Olympia), країна виробника: IR, імпортером яких є ФОП Махмудов, а декларантом ТОВ "ТМ-БРОК", за рахунок імпортера ФОП Махмудова та зобов`язати ФОП Махмудова компенсувати витрати, пов`язані із зберіганням на складі митного органу товарів "Взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри 5330 пар торговельна марка: "Olympia". Виробник: Golsar Shoe Manufacturing Company (Olympia), країна виробника: IR, імпортером яких є ФОП Махмудов, а декларантом ТОВ "ТМ-БРОК", поданих до митного оформлення за митною декларацією типу ІМ 40 ЕЕ від 07.10.2022 № UA807200/2022/003021.

21.11.2022 ФОП Махмудов звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 04.11.2022 у справі 916/2927/22, яка була обґрунтована тим, що Компанією "Адідас АГ" в строк до 15.11.2022 не надано суду доказів звернення з позовом до ФОП Махмудова та ТОВ "ТМ-БРОК" про захист прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

29.11.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області по справі № 916/3143/22 позовна заява Компанії "Адідас АГ" була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107551821).

01.12.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 916/3143/22 (№ 916/2927/22) (т.с. 3, а.с. 52) у задоволені заяви ФОП Махмудова про скасування заходів забезпечення, вжитих до подачі позову ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2022 у справі № 916/2927/22, було відмовлено. Ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась.

02.02.2023 ФОП Скавронський звернувся до ФОП Махмудова з листом № 44 (т.с. 3, а.с 53), в якому, із посиланням на умови Договору № 325, зазначив про те, що товар за специфікацією № 3 від 01.09.2022 до договору не поставлений, просив повідомити щодо строків поставки та у разі не поставки товару до 01.03.2022, ним буде ініційована відмова від отримання вказаного товару та розірвання вказаної специфікації.

01.03.2022 між ФОП Скавронським (покупець) та ФОП Махмудов (постачальник) була укладена додаткова угода № 1 (т.с. 3, а.с 57), відповідно до якої сторони дійшли згоди про те, що Специфікація № 3 від 01.09.2022 до Договору № 325 втрачає чинність з 01.03.2022 та зобов`язання сторін за нею припиняються.

15.06.2023 на замовлення представника ФОП Махмудова судовим експертом Прохоров-Лукіним Г.В. була виконана Рецензія на висновок експерта № 177-11/22 від 16.11.2022 (т.с. 3, а.с. 38-48), у якій експерт дійшов висновку, що експертне дослідження, за результатами якого був складений рецензований висновок, проведене не повно та не об`єктивно, з використанням джерел методологічного характеру, правомірність та допустимість застосування яких експертом не доведені, з неодноразовими порушеннями вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом МЮУ № 53/5 від 09.10.1998, а зроблені в результаті цього дослідження висновки є необ`єктивними та необґрунтованими, що є порушенням вимог Закону України "Про судову експертизу", ГПК України, а тому цей висновок викликає сумніви у правильності, а відтак не може слугувати джерелом доказів у справі.

03.07.2023 ФОП Скавронський звернувся до ФОП Махмудова з листом № 56 (т.с. 3, а.с 54), в якому, із посиланням на умови Договору № 325, зазначив про те, що товар за специфікацією № 4 від 01.10.2022 до договору не поставлений, просив повідомити щодо строків поставки та якщо у разі не поставки товару до 01.08.2023, ним буде ініційована відмова від отримання вказаного товару та розірвання вказаної специфікації.

25.07.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області по справі № 916/3143/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112545104), яка залишена в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2023, за клопотанням ФОП Махмудова у справі була призначена судова експертиза об`єктів інтелектуальної власності, проведення якої було доручено експерту Відокремленого структурного підрозділу державного підприємства "Інформаційні судові системи "Центр судової експертизи та експертних досліджень" Ткачук Т.М., яка мала відповідне свідоцтво на проведення даного виду експертиз. На вирішення експерта суд поставив питання: чи є позначення у вигляді паралельних смуг, що розміщене на бічній поверхні товару взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри, заявленого за митною декларацією № UA807200/2022/003021 від 07.10.2022 р., у кількості 8 пар, за артикулами 200-40-WK, 140-11-N, 110-12-N, 140-22-N, 110-22-N, Green-20, 110-11-N, Green-30, схожими настільки, що його можна сплутати зі знаком, зареєстрованим за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1.

01.08.2023 між ФОП Скавронським (покупець) та ФОП Махмудов (постачальник) була укладена додаткова угода № 2 (т.с. 3, а.с 58), відповідно до якої сторони дійшли згоди про те, що Специфікація № 4 від 01.09.2022 до Договору № 325 втрачає чинність з 01.08.2023 та зобов`язання сторін за нею припиняються.

10.01.2024 судовим експертом Відокремленого структурного підрозділу державного підприємства "Інформаційні судові системи "Центр судової експертизи та експертних досліджень Ткачук Т.М., за наслідками проведення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності, був складений Висновок № 004-ТТМ/23, у якому експерт зазначив, що позначення у вигляді паралельних смуг, що розміщене на бічній поверхні товару взуття спортивне на підошві з пластмаси (поліуретан) та верхом з натуральної шкіри, заявленого за митною декларацією № UA807200/2022/003021 від 07.10.2022, у кількості 8 пар, за артикулами 200-40-WK, 140-11-N, 110-12-N, 140-22-N, 110-22-N, Green-20, 110-11-N, Green-30, не є схожими настільки, що його можна сплутати зі знаком, зареєстрованим за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1.

02.02.2024 ФОП Скавронський звернувся до ФОП Махмудова з листом № 80 (т.с. 3, а.с 55), в якому, із посиланням на умови Договору № 325, зазначив про те, що товар за специфікацією № 5 від 01.11.2022 до договору не поставлений, просив повідомити щодо строків поставки та у разі не поставки товару до 28.02.2024, ним буде ініційована відмова від отримання вказаного товару та розірвання вказаної специфікації.

01.03.2024 між ФОП Скавронським (покупець) та ФОП Махмудов (постачальник) була укладена додаткова угода № 3 (т.с. 3, а.с 59), відповідно до якої сторони дійшли згоди про те, що Специфікація № 5 від 01.11.2022 до Договору № 325 втрачає чинність з 01.03.2024 та зобов`язання сторін за нею припиняються.

18.04.2024 за наслідками розгляду справи № 916/3143/22 Господарським судом Одеської області було прийнято рішення про відмову у задоволені позовних вимог Компанії "Адідас АГ" та скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2022 № 916/2927/22 (т.с. 2, а.с. 34-40).

05.07.2024 ФОП Скавронський звернувся до ФОП Махмудова з листом № 96 (т.с. 3, а.с 56), в якому, із посиланням на умови Договору № 325, зазначив про те, що товар за специфікацією № 6 від 10.11.2022 до договору не поставлений, просив повідомити щодо строків поставки та у разі не поставки товару до 01.08.2024, ним буде ініційована відмова від отримання вказаного товару та розірвання вказаної специфікації.

01.08.2024 між ФОП Скавронським (покупець) та ФОП Махмудов (постачальник) була укладена додаткова угода № 4 (т.с. 3, а.с 60), відповідно до якої сторони дійшли згоди про те, що Специфікація № 6 від 10.11.2022 до Договору № 325 втрачає чинність з 01.08.2024 та зобов`язання сторін за нею припиняються.

01.10.2024 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/3143/22 від 18.04.2024 залишено без змін (т.с. 2, а.с.106-110).

18.10.2024 Одеська митниця листом за № 7.10-2/16/13/18515 (т.с. 2, а.с.111,112) повідомила декларанта - ТОВ "ТМ-БРОК" про завершення строку призупинення митного оформлення товарів та митного оформлення товару з 09.10.2024, а також про необхідність здійснення оплати за зберігання товарів на складі митниці.

06.01.2025 Одеська митниця листом за № 7.10-2/21-03/8-19/272 (т.с. 1, а.с 18) повідомила представника Компанії "Адідас АГ" про те, що 06.01.2025 митницею буде здійснено видачу товару: Взуття спортивне на підошві з пластмаси та верхом з натуральної шкіри, марка "Olympia" у кількості 5324 пари, плата за зберігання цього товару за період з 11.11.2022 по 09.10.2024 складає 897 028,29 грн, яку потрібно перевести на рахунок митниці.

Також, 06.01.2025 відповідно до платіжної інструкції № 2848 ФОП Махмудовим була здійснена оплата за зберігання товару у сумі 126 103,98 грн (т.с. 2, а.с 117).

14.01.2025 Одеська митниця листом за № 7.10-2/21-02/8.19/704 (т.с. 2, а.с. 228-230) повідомила представника Компанії "Адідас АГ" про підстави та період зберігання товару на складі митниці з 11.11.2022 по 09.10.2024 та розмір оплати витрат на зберігання партії товару ФОП Махмудова.

23.01.2025 ФОП Махмудов листом за № 23012025-1 (т.с.3, а.с 66) звернувся до Одеської митниці, в якому просив, у зв`язку із втратою уніфікованої митної квитанції МД-1 серія РА № 328145 від 10.11.2022, надати дозвіл на видачу належного йому вантажу на підставі копії вказаної квитанції.

31.01.2025 ТОВ "Інтелект груп Україна" здійснив в інтересах Компанії "Адідас АГ" оплату по квитанції Одеської митниці від 10.11.2022 за зберігання товарів ФОП Махмудова на складі з 11.11.2022 по 09.10.2024 (т.с.2, а.с. 232).

14.02.2025 відповідно до платіжної інструкції № 2882 ФОП Махмудовим була здійснена оплата за зберігання товару у сумі 50820,24 грн (т.с. 2, а.с 116).

20.02.2025 ФОП Скавронський у листі № 49 (т.с. 2, а.с. 115), із посиланням на умови Договору № 325 та специфікацій №№ 3-6 до нього, зазначив про те, що ФОП Махмудовим порушені всі терміни Договору та попередив про те, що ним буде підготовлена претензія щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення поставки товару за специфікацією № 2 від 01.08.2022.

11.05.2025 ТОВ "Оцінка24" на замовлення ФОП Махмудова був виготовлений Звіт про оцінку збитків, в якому був визначений розмір збитків та упущеної вигоди, що понесені ФОП Махмудовим внаслідок дій Компанії "Адідас АГ" станом на 01.05.2025 (т.с.2, а.с 43-72), в якому товариство дійшло висновку, що упущена вигода ФОП Махмудова, яка складається з наступного: понесених ФОП Махмудовим збитків в результаті довготривалих судових засідань у період з 17.10.2022 по 01.10.2024, відбулась затримка товару на митниці на 854 дні, оскільки продаж товару відбувся 15.02.2025; відмінилася поставка і відповідно продаж товарів за специфікаціями № 3-6, що призвело до втрати прибутку від продажу у сумі 11 604 744,00 грн; понесені додаткові витрати, які б не відбулися в процесі нормальної діяльності бізнесу, а саме: оплата за судову експертизу товару у судовій справі - 27105,00 грн; оплата за зберігання товару на складі митниці за період з 01.10.2024 по 06.01.2025 - 137 494,00 грн та за період з 05.01.2025 по 14.02.2025 - 53 674,00 грн, що разом, з урахуванням зміни курсу дол. США на дату оцінки, становить 11 823 017,00 грн.

19.06.2025 ФОП Махмудов направив Компанії "Адідас АГ" претензію № 248 (т.с. 1, а.с 139-141), в якій запропонував сплатити розмір заподіяних збитків та витрати на їх встановлення в сумі 11 873 017,00 грн, що складає еквівалент 247 870,92 євро по курсу НБУ станом на 19.06.2025. Претензія була направлена на електронну адресу представника Компанії "Адідас АГ" та на поштову адресу Компанії та її представника (т.с. 1, а.с. 43-49).

01.04.2026, на замовлення представника Компанії "Адідас АГ", рецензентом оцінювачем ТОВ "БІ ВІ АР", який має відповідне свідоцтво на проведення рецензії, була виконана Рецензія на "Звіт про оцінку збитків, визначення розміру збитків та упущеної вигоди, що понесені ФОП Махмудовим, що виникли внаслідок дій Компанії "Адідас АГ" станом на 01.05.2025" (т.с. 3, а.с. 151-157), відповідно до якої рецензент дійшов висновку, зокрема, про те, що Звіт має порушення, які впливають на прийнятність та обґрунтованість проведених у ньому розрахунків; не містить інформації та документального підтвердження проведених розрахунків; оцінка (упущеної вигоди) здійснена на підставі припущень, некоректних та неповних даних, що призвело до визначення невірного розміру збитків (упущеної вигоди), виходячи з чого Звіт класифікується як такий, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки.

13.04.2026 на замовлення представника Компанії "Адідас АГ" ТОВ експертом "Науково-дослідний інститут судових експертиз з питань права" був складений Висновок експерта № 13/04-2026 за результатами проведення судової економічної експертизи на предмет документального підтвердження розрахунку збитків у вигляді упущеної вигоди ФОП Махмудова, наведених у "Звіті про оцінку збитків, понесених ФОП Махмудовим, що виникли внаслідок дій Компанії "Адідас АГ" станом на 01.05.2025 в частині специфікацій № 2 до Договору № 325 від 15.01.2021 та Договору № 72 від 15.12.2020, а також в частині наданих специфікацій № 3-6 до Договору № 325 від 15.01.2021 та Договору № 72 від 15.12.2020", відповідно до якого, наведені у Звіті, розрахунки розміру збитків у вигляді упущеної вигоди ФОП Махмудова документально не підтверджуються (т.с. 3, а.с. 135-150).

Оскільки відповідь на претензію ФОП Махмудова не була отримана, а протиправна поведінка відповідача, за наявності у його діях вини та умислу, послужила підставою для виникнення у позивача збитків, позивач звернувся для захисту своїх порушених прав до Господарського суду з відповідним позовом.

5. Висновки суду за результатами вирішення спору.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі №903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).

При цьому, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Аналогічний висновок міститься у постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в якості обґрунтування підстав позову зазначив безпідставне ініціювання відповідачем зупинення митного оформлення товарів позивача на території України, шляхом звернення до суду із заявою про забезпечення позову, за наслідками розгляду якої Господарським судом Одеської області у справі № 916/2927/22 було вжито заходів забезпечення позову, що спричинило істотні збитки (упущену вигоду) у його господарській діяльності, зокрема, пов`язані із цим блокуванням поставок, затримкою товару на митниці, додаткові витрат на зберігання товару на митниці, витрати на проведення судової експертизи та складання звіту про визначення розміру збитків, а також із втратою можливості своєчасної реалізації продукції та отримання очікуваного прибутку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.5 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання та інші учасники правовідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законодавства.

Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (ст. 7 ГК України).

Частинами першою та другою статті 216 ГК України визначено, що учасники правовідносин у сфері господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Стаття 218 ГК України встановлює, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з п.3 ч.2 ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Так, звертаючись до Господарського суду, позивач у позові зазначив, що відповідач зловживаючи своїм правом, діючи недобросовісно, за відсутності достатніх об`єктивних підстав ініціював призупинення митного оформлення належного позивачу товару, а згодом звернувся до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 916/2927/22 та необґрунтованим позовом у справі № 916/3143/22, в задоволені якого, за наслідками розгляду справи, судом було відмовлено, що спричинило негативні наслідки для останнього, у вигляді збитків (неотриманої вигоди), на загальну суму 11 873 017 грн.

При цьому, за ствердженням позивача, протиправні дії відповідача полягали у поданні безпідставних вимог щодо зупинення митного оформлення товарів ФОП Махмудова, що підтверджується висновком судової експертизи, а також рішенням Господарського суду Одеської області від 18.04.2024 у справі № 916/3143/22, яким встановлено відсутність порушення прав інтелектуальної власності відповідача. Вищезазначене, на думку позивача, підтверджує факт недобросовісної та протиправної поведінки відповідача.

З огляду наведене суд зазначає наступне.

Щодо відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову.

В силу приписів положень частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил вище наведеної статті ЦК України, оскільки у ч. 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Застосовуючи доктрину jura novit curia ("суд знає закони") суд зазначає, що відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, передбачено статтею 146 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Диспозицією частини першої наведеної статті ГПК України передбачено загальне правило для відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, відповідно до якого у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 142 ГПК України підстав, або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Водночас в питанні підстав для відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, спеціальні норми ст. 146 ГПК України слід застосовувати у системному тлумаченні із загальними нормами, які регулюють правовідносини щодо відшкодування збитків.

Частиною першою ст. 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За частиною третьою ст. 147 ГК України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

А відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постановах від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.

Поряд з цим, вирішуючи питання про відшкодування збитків, заявлених на підставі ст. 146 ГПК України (відшкодування збитків, заподіяні забезпеченням позову) суд також виходить з такого.

Положеннями статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної забезпеченням позову, є способом захисту прав та інтересів і одночасно мірою юридичної відповідальності.

При цьому у всіх правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція вини завдавача шкоди.

У зв`язку із цим до предмету доказування у цій справі, а відповідно до предмету оцінки судом належать обставини, які підтверджують заявлені вимоги та заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст. 76 ГПК України), а саме умови і підстави застосування ч. 1 ст. 146 ГПК України, якими є те, що ризик здійснення процесуальних дій лежить виключно на учасниках спору, при цьому за відповідачем у справі (за основним позовом) закріплено спеціальне право вимагати відшкодування збитків, які йому заподіяні у результаті застосування забезпечення позову.

Скористатися цим правом позивач може, якщо вимоги відповідача (позивача у справі № 916/3143/22) не будуть задоволені (повністю або частково) судом, у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших підстав, ніж зазначені у ч. 1 ст. 142 ГПК України.

При цьому у предмет доказування не входить безумовне встановлення вини відповідача, як особи, що ініціювала прийняття заходів забезпечення позову.

Право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, ґрунтуються на прямій вказівці закону (ч. 1 ст. 146 ГПК України).

Разом з тим, у цій категорії справ принцип вини трансформується через принцип добросовісності. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, так як протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Безпідставна відмова у відшкодуванні таких збитків означає відсутність необхідного попереджувального впливу на осіб, які заявили безпідставну вимогу про забезпечення позову.

А тому, до підстав та умов застосування ч. 1 ст. 146 ГПК України належать: 1) добросовісність/недобросовісність дій "Компанії "Адідас АГ" при заявлені клопотання про забезпечення позову; 2) зловживання/не зловживання правом; 3) підстави відмови (відповідачу у спірних правовідносинах) у пред`явленому ним позові до позивача, підстави закриття провадження у справі № 916/3143/22 та чи було зловживання при заявлені клопотання про забезпечення позову у справі № 916/2927/22.

Отже, підставою цивільно-правової відповідальності особи, яка заявила клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, є сам факт заподіяння іншій особі (протилежній стороні у спорі) шкоди внаслідок вжиття судом таких заходів.

Особливістю такої відповідальності є опосередкований характер завдання шкоди, оскільки самі процесуальні дії, які безпосередньо завдають шкоди, вчиняє суд (накладає арешт та забороняє вчиняти певні дії), однак до відповідальності притягується особа, за ініціативою якої судом були вчиненні такі дії.

При з`ясуванні, чи є доведеним причинний зв`язок між виникненням збитків та вжиттям судом заходів забезпечення позову, підлягають встановленню такі обставини: чи реалізація свого суб`єктивного процесуального права на позов було протиправним, лише з метою завдати шкоди позивачу, так як учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 43 ГПК України ), а до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Отже, для встановлення причинного зв`язку суду слід з`ясувати протиправність дій відповідача, які повинні передувати настанню збитків, і шкідливі наслідки протиправної поведінки.

У наведених висновках суд звертається до правової позиції Верховного Суду в питанні відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, що викладена в постанові від 19.02.2020 у справі № 200/10900/18-ц.

Суд зауважує, що обов`язок доведення позивачем, а відповідно і встановлення судом причинного зв`язку (шляхом з`ясування протиправності дій відповідача, які повинні передувати настанню збитків, і шкідливих наслідків протиправної поведінки), як обов`язкової складової в питанні доведення підстав для відшкодування збитків, має місце як за загальними умовами для відшкодування збитків, так і за особливих підстав, передбачених ст. 146 ГПК України у разі відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову.

Як встановлено судом, Компанія "Адідас АГ", звертаючись до Господарського суду Одеської області із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 916/2927/22, була власником чинної позиційної торговельної марки, внесеної до митного реєстру об`єктів права інтелектуальної власності за № 615, отримала повідомлення митного органу про можливе порушення своїх прав та діяла відповідно до процедури, передбаченої Митним кодексом України та ГПК України.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення із заявою про забезпечення позову до суду питання про те, чи порушують спірні товари права інтелектуальної власності Компанії "Адідас АГ", не могло бути встановлено шляхом звичайного візуального огляду, оскільки визначення схожості позначень потребувало спеціальних знань.

Ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 916/2927/22 від 04.11.2022 заяву Компанії "Адідас АГ" про вжиття заходів забезпечення позову було задоволено.

В якості обґрунтування вжитих судом забезпечувальних заходів судом було зазначено, що з огляду на наявні матеріали заяви та предмет позовних вимог, є обґрунтованими та доведеними наявні у заявника припущення, що після спливу строку призупинення митного оформлення спірного товару, існуватиме імовірність введення в цивільний обіг спірної продукції, що може ускладнити або зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду у випадку задоволення позову, який заявник має намір подати до суду, з огляду на що підлягає судом задоволенню у повному обсязі заява Компанії "Адідас АГ" про забезпечення позову.

Тобто, Господарський суд, при розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову та доданих до неї доказів у справі № 916/2927/22, визнав подані Компанією "Адідас АГ" докази належними та достатніми, що й стало підставою для її задоволення.

Під час розгляду справи № 916/3143/22 Компанією "Адідас АГ" на обґрунтування своїх правових вимог був поданий висновок судового експерта Сопової К.А. № 177-11/22 від 16.11.2022, який підтвердив схожість спірних позначень на товарі ФОП Махмудова та позицію Компанії "Адідас АГ" щодо порушення її прав.

В свою чергу, судом під час розгляду справи № 916/3143/22, на підставі Висновку № 004-ТТМ/23 судового експерта Відокремленого структурного підрозділу державного підприємства "Інформаційні судові системи "Центр судової експертизи та експертних досліджень" Ткачук Т.М. за наслідками проведення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності, призначеної судом під час розгляду справи, було встановлено, що позначення у вигляді паралельних смуг, що розміщене на бічній поверхні товару ФП Махмудова, не є схожими настільки, що його можна сплутати зі знаком, зареєстрованим за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1.

За наслідком оцінки доказів, наявних у матеріалах справи № 916/3143/22, зокрема, Висновку судового експерта Сопової К.А. № 177-11/22 від 16.11.2022, Висновку № 004-ТТМ/23 судового експерта Ткачук Т.М., Господарським судом було прийнято рішення по справі №916/3143/22 від 18.04.2024, яким Компанії "Адідас АГ" було відмовлено у задоволені позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

При цьому, судом з тексту рішення встановлено, що відмовляючи у позові та скасовуючи заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 04.11.2022 у справі № 916/2927/22, Господарським судом не було встановлено протиправної поведінки Компанії "Адідас АГ", а також зловживання правами.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд звертає увагу на те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення (пункт 32 постанови Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/17).

Як встановлено судом, відповідач є власником прав інтелектуальної власності, зокрема, на торговельну марку за міжнародною реєстрацією № НОМЕР_1 від 17.03.2000 з правовою охороною на території України (т.с. 2, а.с 177-181).

Відповідно до абз. 2-4 п. 5 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Нормами ст. 17 наведеного Закону визначено, що власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися правами, що випливають із свідоцтва.

Згідно з п.п. 1 п 1 ч. 1 ст. 397 Митного кодексу України до товарів, що підозрюються у порушенні прав інтелектуальної власності, митні органи застосовують такі заходи щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності як призупинення митного оформлення товарів на підставі даних митного реєстру об`єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, відповідно до статті 399 цього Кодексу.

Абзацом третім ст. 397 МК України встановлено, що порядок застосування заходів щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності та взаємодії митних органів з правовласниками, декларантами та іншими заінтересованими особами визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У частині другій ст. 398 МК України визначено, що правовласник, який має підстави вважати, що під час переміщення товарів через митний кордон України порушуються чи можуть бути порушені його права на об`єкт права інтелектуальної власності, має право безоплатно подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, заяву про сприяння захисту належних йому майнових прав на об`єкт права інтелектуальної власності з метою реєстрації такого об`єкта у митному реєстрі об`єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону.

Матеріалами справи підтверджується що у митному реєстрі об`єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, за № 615 зареєстрована зображувальна торговельна марка Компанії "Адідас АГ" (свідоцтво про міжнародну реєстрацію від 17.03.2000 № НОМЕР_1) (т.с 2, а.с 182).

Згідно ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 399 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган на підставі даних митного реєстру об`єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, виявляє товари, що підозрюються у порушенні прав інтелектуальної власності, їх митне оформлення призупиняється, а товари підлягають розміщенню на складі цього органу. Рішення про призупинення митного оформлення товарів на строк до 10 робочих днів і в разі необхідності продовження цього строку не більш як на 10 робочих днів приймає керівник митного органу або його заступник. У день прийняття рішення про призупинення митного оформлення товарів митний орган засобами факсимільного та/або електронного зв`язку повідомляє правовласника про факт пред`явлення цих товарів до митного оформлення, а декларанта - про причини призупинення їх митного оформлення, а також повідомляє декларантові найменування та адресу правовласника. У повідомленні правовласнику зазначаються: митне оформлення яких саме товарів призупинено, їх кількість, причини та строк призупинення, найменування та адреса власника товарів, а також інша необхідна інформація. Використання правовласником інформації, отриманої ним від митного органу, можливе лише для цілей, пов`язаних із призупиненням митного оформлення товарів.

Частина 8 ст. 399 МК України встановлює, що у разі якщо протягом перших 10 робочих днів після отримання повідомлення про призупинення митного оформлення товарів правовласник письмово поінформує митний орган про звернення до суду з метою забезпечення захисту прав інтелектуальної власності або звернеться до такого митного органу з письмовим вмотивованим клопотанням про продовження строку призупинення митного оформлення, то призупинення митного оформлення вказаних товарів може бути продовжено митним органом, але не більш як на 10 робочих днів.

Відповідно до ч. 9 наведеної статті МК України у разі якщо протягом строків, зазначених у частині другій цієї статті, правовласник подасть митному органу, що призупинив митне оформлення товарів, ухвалу суду про забезпечення позову щодо заборони вчинення певних дій у справі про порушення прав інтелектуальної власності або інше рішення з цього питання, винесене (прийняте) іншими уповноваженими державними органами, митний орган продовжує призупинення митного оформлення товарів на строк, встановлений цими органами.

Як встановлено судом, Одеська митниця листом за № 2022/032/П01 від 17.10.2022, відповідно до ст. 399 МК України, повідомила відповідача про те, що під час здійснення митного контрою та митного оформлення товару ФОП Махмудова нею було виявлено та призупинено на строк 10 робочих днів (до 28.10.2022 включно) митне оформлення цього товару у зв`язку із підозрою у порушенні прав інтелектуальної власності та про те, що протягом зазначеного строку правовласнику об`єкта інтелектуальної власності (позиційна торговельна марка "три смужки"), який зареєстрований у митному реєстрі об`єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону за № 615, слід повідомити митний орган про своє рішення щодо спірної партії товару.

Відповідач, користуючись наданими йому, як власнику зареєстрованої торговельної марки, правами, повідомив митний орган про наявність у нього підозри щодо порушення прав інтелектуальної власності та про свій намір звернутись до суду, замовив у судового експерта Сопової К.А. експертизу об`єктів інтелектуальної власності з метою встановлення порушення його прав інтелектуальної власності та звернувся до Господарського суду з позовом для захисту свого права.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, листування відповідача з Одеською митницею, висновку судового експерта № 177-11/22 від 16.11.2022, рішення Господарського суду у справі № 916/3143/22, Компанія "Адідас АГ", як власник торговельної марки, яка захищена законом, користуючись приписами Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", Митного, Цивільного та Господарського кодексів України, під час розгляду справи № 916/3143/22 послідовно та обґрунтовано намагалась навести Господарському суду свої доводи та аргументи, користуючись процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 42, 46 ГПК України, а тому, на переконання суду, діяла добросовісно з метою захисту своїх прав, які вона вважала порушеними, у передбачений процесуальним законом спосіб.

При цьому, судом відхиляються посилання позивача на те, що протиправна поведінка відповідача встановлена рішенням Господарського суду Одеської області від 18.04.2024 у справі № 916/3143/22 та висновком № 004-ТТМ/23 судового експерта Ткачук Т.М., оскільки з тексту зазначеного рішення та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі № 916/3143/22 судами не було встановлено, що Компанія "Адідас АГ" в процесі розгляду справи діяла недобросовісно, зловживала процесуальними правами, звернулася із завідомо безпідставними вимогами чи використовувала судовий процес з метою заподіяння шкоди позивачу, а висновок № 004-ТТМ/23 судового експерта Ткачук Т.М. оцінювався судом лише як один із доказів у справі та стосувався не оцінки поведінки Компанії "Адідас АГ", а тотожності чи відмінності досліджуваного взуття торговельній марці відповідача.

Так само суд відхиляє доводи позивача, що відповідач, після отримання висновку № 004-ТТМ/23 судового експерта Ткачук Т.М. Відокремленого структурного підрозділу державного підприємства "Інформаційні судові системи "Центр судової експертизи та експертних досліджень" за наслідками проведення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності, призначеної судом під час розгляду справи № 916/3143/22, був обізнаний про відсутність порушення його прав, проте не вжив дій щодо скасування ухвали про забезпечення позову, що свідчить про зловживання відповідачем своїми правами, оскільки в силу приписів ст. 73 ГПК України висновок експерта є одним із видів доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Крім того, відповідно до ст. 86 ГПК України, саме суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з вище зазначеного, суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами не довів наявності недобросовісної поведінки відповідача чи зловживання правами під час подання ним до суду заяви про забезпечення позову та під час розгляду судом позовної заяви в межах справи № 916/3143/22, а також того, що метою подання Компанією "Адідас АГ" заяви про забезпечення позову та позовної заяви, було саме завдання шкоди ФОП Махмудову, а не захист свого права інтелектуальної власності на торговельну марку.

Щодо наявності збитків суд дійшов наступних висновків.

В силу приписів ст.ст. 224, 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessa), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча могло збільшитись, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно - правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з формою цивільно - правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме противоправної поведінки боржника, збитків, причинного зв`язку між противоправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення 1) противоправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

За відсутню одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності, відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (висновки, викладені, у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11 постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вії 09.10.2018 у справі № 908/2261/17 від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).

При цьому як встановлено судом, позивач вважає, що діями відповідача йому завдані збитки у вигляді упущеної вигоди.

За змістом пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224 ГК України, частини першої статті 225 ГК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотримані стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Таким чином згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-4 (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі Nє 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-4 (провадження № 61-22106св18).

Як встановлено судом, в якості обґрунтування розміру упущеної вигоди позивач посилається на виготовлений 11.05.2025 на його замовлення ТОВ "Оцінка24" Звіт про оцінку збитків, в якому був визначений розмір збитків та упущеної вигоди, що понесені ФОП Махмудовим внаслідок дій Компанії "Адідас АГ" станом на 01.05.2025 (т.с.2, а.с 43-72).

При цьому суд зауважує, що наданий позивачем Звіт не є висновком судового експерта, а тому оцінюється судом як один з письмових доказів у розумінні п.1 ч. 2 ст. 73 ГПК України.

Як вбачається зі Звіту, об`єктом оцінки була упущена вигода, що понесена позивачем і яка виникла внаслідок дій відповідача.

Дослідженням складу та структури збитків, понесених позивачем та зазначених у Звіті, судом встановлено, що вони складаються з:

понесення ФОП Махмудовим збитків в результаті довготривалих судових засідань у період з 17.10.2022 по 01.10.2024, внаслідок чого відбулась затримка товару за специфікацією № 2 до Договору № 325 на митниці на 854 дні, оскільки продаж цього товару відбувся 15.02.2025;

скасування поставки та продажу товарів за специфікаціями № 3-6 до Договору № 325, що призвело до втрати ФОП Махмудовим прибутку від продажу у загальній сумі 11 604 744,00 грн;

понесених додаткових витрат, які б не відбулися в процесі нормальної діяльності бізнесу, внаслідок: оплати за судову експертизу товару у судовій справі № 916/3143/22 у сумі 27105,00 грн; оплати за зберігання товару на складі митниці за період з 01.10.2024 по 06.01.2025 у сумі 37 494,00 грн та за період з 05.01.2025 по 14.02.2025 у сумі 53 674,00 грн, що разом, з урахуванням зміни курсу дол. США на дату оцінки (01.05.2025), становить 11 823 017, 00 грн.

В свою чергу, з Висновку експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 13/04-2026 від 13.04.2026, наданого відповідачем, вбачається, що у Звіті:

не досліджувались документи та не встановлювався момент оплати ФОП Махмудовим в адресу нерезидента (Фірми Atlas Gostar Novin Vaziri) вартості товару, що був зупинений на митниці (гривневий еквівалент вартості придбання залежить від курсу на дату оплати, вартість витрат у гривні фіксується на дату оплати і не переглядається у зв`язку із подальшою зміною курсу);

не враховано умову п.3.4. договору № 325 від 15.01.2021, укладеного між ФОП Махмудовим та ФОП Скавронським, відповідно до якої постачальник має здійснити перерахунок ціни товару у випадку, коли курс долара США до гривні на момент поставки товару суттєво відрізняється (більш ніж на 10% від курсу на момент складання специфікації), внаслідок чого товар, що поставлявся згідно Специфікації № 2 до Договору № 325, з урахуванням курсу гривні до долара США на момент постачання (15.02.2025), ФОП Махмудов міг продати товар за Специфікацією № 2 за ціною 5 038 941,78 грн (120 550 дол. США х 41,7996 курс дол. США станом на дату поставки товару - 15.02.2025) замість 4 408 356 грн та не зазнати збитків внаслідок різниці курсу долара, що існував на день укладення Специфікації № 2 та фактичного продажу такого товару. Отже, рішення реалізувати товар за ціною, встановленою Специфікацією № 2 є власним управлінським рішенням ФОП Махмудова;

невиконання ФОП Махмудовим своїх зобов`язань за договором № 325 за Специфікаціями №№ 3-6 відбулось внаслідок управлінських рішень позивача та не має безпосереднього зв`язку із зупиненням митного оформлення його товару на митниці, який імпортувався на виконання зобов`язань за Специфікацією № 2. Згідно додаткової угоди № 1 від 09.01.2023 до Договору № 72, укладеної між ФОП Махмудовим та Фірмою Atlas Gostar Novin Vaziri, Договір № 72 діє до 31.12.2026. Отже ФОП Махмудов має можливість до 31.12.2026 поставити товар за цим договором та продати його, отримавши прибуток.

Внаслідок чого експерт дійшов висновків про відсутність документального підтвердження розрахунку збитків у вигляді упущеної вигоди ФОП Махмудова, наведених у Звіті в частині Специфікаціях № 2 до Договору № 325 та до Договору № 72, а також в частині наданих Специфікацій № 3-6 до Договору № 325 та до Договору № 72.

Так само, з наданої відповідачем, виготовленої 01.04.2026 рецензентом оцінювачем ТОВ "БІ ВІ АР", Рецензії на Звіт (т.с. 3, а.с. 151-157), судом встановлено, що Звіт має порушення, які впливають на прийнятність та обґрунтованість проведених у ньому розрахунків; не містить інформації та документального підтвердження проведених розрахунків; оцінка (упущеної вигоди) здійснена на підставі припущень, некоректних та неповних даних, що призвело до визначення невірного розміру збитків (упущеної вигоди), виходячи з чого Звіт класифікується як такий, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що наданий позивачем Звіт не є належним та допустимим доказом, на підставі якого можливо встановити обґрунтованість та розмір збитків (упущеної вигоди), заявленої позивачем до стягнення.

Щодо витрат на зберігання товару суд дійшов до наступного висновку.

Як встановлено судом, після скасування Одеською митницею заборони на митне оформлення партії товару з Специфікацією № 2 до Договору № 325 відповідач, як правовласник, відшкодував Одеській митниці всі витрати за зберігання товару за період призупинення митного оформлення, а саме з 11.11.2022 по 09.10.2024, сплативши 912 398,40 грн, що підтверджується платіжними документами, які містяться в матеріалах справи.

Отже, починаючи з 10.10.2024 товар позивача більше не мав статусу такого, митне оформлення якого призупинено за підозрою у порушенні прав інтелектуальної власності, що підтверджується листом Одеської митниці від 14.01.2025 № 7.10-2/21-02/8.19/704.

Відтак на переконання суду, з 10.10.2024 будь-які правові обмеження позивачу щодо митного оформлення товару були відсутні, а витрати за подальше зберігання товару на складі митниці, в силу приписів Митного кодексу України, є обов`язком власника товару.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що позивач, відповідно до платіжної інструкції № 2848 від 06.01.2025 у сумі 126 103, 98 грн та відповідно до платіжної інструкції № 2882 від 14.02.2025 у сумі 50820,24 грн, сплатив Одеській митниці за зберігання товару, при цьому суд звертає увагу, що з цих платіжних інструкцій не можливо встановити за який саме товар та за який період часу позивачем здійснювалась оплата.

Також судом враховано те, що позивач 23.01.2025 листом за № 23012025-1 звернувся до Одеської митниці з проханням надати дозвіл на видачу належного йому вантажу на підставі копії вказаної квитанції, у зв`язку із втратою оригіналу уніфікованої митної квитанції МД-1 серія РА № 328145 від 10.11.2022.

Судом також встановлено, що ТОВ "Інтелект груп Україна" 31.01.2025 в інтересах відповідача була здійснена оплата по квитанції Одеської митниці від 10.11.2022 за зберігання товарів позивача на складі митниці за період з 11.11.2022 по 09.10.2024 у сумі 912 398,40 грн.(т.с.2, а.с. 232).

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що його витрати на зберігання товару на складі митниці за період з 10.10.2024 по 15.02.2025 відбулись з вини відповідача.

Щодо стягнення витрат позивача на проведення експертизи у справі №916/3143/22 суд вважає, що вони задоволенню не підлягають, оскільки, на переконання суду, ця вимога позивача суперечить положенням ГПК України та не узгоджується зі змістом статей 22, 1166 ЦК України.

Так, витрати позивача на проведення судової експертизи у межах справи № 916/3143/22 є судовими витратами у розумінні процесуального закону і підлягали стягненню позивачем, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, саме під час постановлення судом рішення у справі № 916/3143/22, а у разі, якщо суд під час постановлення рішення не вирішив питання про судові витрати, в порядку приписів ст. 244 ГПК України, відповідно до яких передбачена можливість ухвалення судом додаткового рішення у межах тієї ж справи, в якій такі витрати були понесені за заявою особи, що понесла судові витрати.

Суд погоджується із позицією відповідача, що законодавець встановив спеціальний та вичерпний процесуальний механізм вирішення питання про компенсацію витрат на проведення експертизи, а їх відшкодування можливе виключно у межах відповідного судового провадження, в якому вони виникли правовідносини, і в порядку, прямо визначеному ГПК України.

На думку суду, витрати позивача на проведення експертизи у судовій справі № 916/3143/22 не є реальними втратами та не є упущеною вигодою. Вони не виникли в наслідок протиправної поведінки відповідача, а є результатом реалізації позивачем свого процесуального права на подання доказів та доведення власної позиції у спорі.

Як вже було зазначено судом у цій справі, сам по собі факт участі відповідача у судовому процесі у справі № 916/3143/22 та необхідність арґументації своєї правової позиції не утворюють складу правопорушення.

Неприпустимість ототожнення судових витрат із збитками чітко закріплена у правових висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 та від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, відповідно до яких визначені процесуальним законом види судових витрат є вичерпними, порядок їх розподілу регламентується виключно процесуальним кодексом, а такі витрати не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України та не можуть стягуватися шляхом пред`явлення окремого позову. Велика Палата прямо зазначила, що питання про судові витрати не може вирішуватися іншим судом або в іншій справі, оскільки це суперечить процесуальній природі відповідних витрат. Хоча зазначені висновки сформульовані у межах застосування ЦПК України, їх правова аргументація є універсальною та стосується самої природи судових витрат, оскільки норми ГПК України щодо складу та розподілу судових витрат є змістовно аналогічними, а отже, наведена правова позиція підлягає застосуванню і в господарському процесі.

Щодо причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та понесеними позивачем збитками у вигляді упущеної вигоди суд визначає наступне.

Із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16, позивач зазначає, що для доведення упущеної вигоди достатньо підтвердження реальної можливості отримання доходів, яка була втрачена через протиправні дії відповідача, що підтверджено позивачем у даній справі наданими ним доказами, а саме, договорами поставки, фактом ввезення товару, затримкою цього товару на митниці, здійсненням позивачем передплати митних послуг, а також розрахунками очікуваного прибутку, наведеними у Звіті про оцінку збитків.

Виходячи з наведеного, позивач вважає, що наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями Компанії "Адідас АГ" та понесеними ним збитками у вигляді упущеної вигоди є встановленим і підтверджує правову підставу для відшкодування шкоди у повному обсязі згідно зі статтями 22, 1166 ЦК України та статтею 224 ГК України.

Суд не погоджується із наведеною арґументацією позивача, оскільки під час розгляду цієї справи суд дійшов до висновку про відсутність протиправної поведінки відповідача, про що судом було зазначено вище.

Окрім того, згідно висновків, до яких дійшов суд, позивачем належними та допустимими доказами не доведений розмір понесених ним збитків, а тому, з урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем також не доведений причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та заявленими позивачем у цій справі збитками, як таких, що понесені саме внаслідок протиправних дій відповідача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються.

Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18.01.1978 у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom).

Судова практика щодо вирішення питання про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями посадової особи такої юридичної особи є усталеною.

Суд, враховуючи правові висновки, викладені у постанові ВП ВС у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, у постановах Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №904/982/19 від 24.02.2021, зазначає, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; збитків (розміру збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; наявності вини особи, яка заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Підсумовуючи вище викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності в діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення, що призвело до завдання ФОП Махмудову збитків у розмірі 11 873 017,00 грн, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Згідно із пунктами 1, 2 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ГПК України).

За умовами п.п. 2, 3 ч.1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У пункті 24 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

З урахуванням викладеного, судом вжиті всі можливі заходи для надання учасникам справи часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, передбачених ГПК України, в тому числі, права на висловлення (викладення шляхом надіслання на поштову/електронну адреси суду) своєї позиції щодо поданих учасниками справи заяв по суті спору, доказів та аргументів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК України).

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів" зазначено, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами.

Одночасно ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи та аргументи учасників справи, які викладені ними в заявах по суті спору та проаналізовані судом під час розгляду цієї справи, суд відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків, зроблених судом з урахуванням всіх обставин справи, і не впливають на правильність їх оцінки при вирішенні спору по суті.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені Фізичною особою-підприємцем Махмудовим Нуруллою Таги Огли позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, є не доведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України судові витрати у цій справі слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову - відмовити.

2. Судові витрати по справі № 922/4742/25 покласти на Фізичну особу-підприємця Махмудова Нуруллу Таги Огли.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України.

Повне рішення складено 27 липня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський