Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №204/234/25 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/234/25

Провадження № 2/204/154/26 р.

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 8 200,00 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що 16 листопада 2024 року о 17:29 з його карткового рахунку № НОМЕР_1 в АТ «ПриватБанк» на рахунок відповідача № НОМЕР_2 було перераховано грошові кошти в сумі 8 200,00 грн. За твердженням позивача, даний переказ відбувся помилково внаслідок помилково зазначених цифр картки в умовах відключення електроенергії, а кошти призначалися іншій особі на прізвище ОСОБА_4 . Позивач вказує, що особа відповідача йому відома не була, жодних договірних чи інших правовідносин між сторонами не існувало. Спроби повернути кошти через банк виявилися безуспішними, а письмова вимога від 14.12.2024 про повернення коштів відповідачем виконана не була. Посилаючись на норми ст. 530, 1212 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), позивач просив стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в сумі 8 200,00 грн.

Представником відповідача в судовому засіданні подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано наступне. Кошти в сумі 8 159,00 грн (перераховані 16.11.2024 о 17:29) були отримані ним не помилково, а в якості завдатку за купівлю автомобіля марки «Subaru», оголошення про продаж якого було розміщено у мережі Інтернет. Спілкування щодо умов купівлі-продажу транспортного засобу та узгодження перерахування коштів здійснювалося безпосередньо між позивачем та відповідачем у месенджері «Viber». Належність телефонного номера та профілю в месенджері саме позивачу підтверджується відомостями, вказаними самим ОСОБА_1 у позовній заяві. Також відповідач зазначив, що на письмову вимогу позивача від 14.12.2024 ним 24.12.2024 було направлено письмову відповідь із роз`ясненням обставин справи, однак позивач ухилився від отримання поштового відправлення. Враховуючи, що одностороння відмова від укладення договору купівлі-продажу автомобіля відбулася з вини позивача (покупця), перерахований завдаток на підставі ч. 1 ст. 571 ЦК України залишається у відповідача. Крім того, наявність домовленостей між сторонами виключає застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України. Відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю та покласти на позивача судові витрати.

Позивач в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказав, що не було не якої переписки з відповідачем, грошові кошти призначалися іншій особі.

Представник позивача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступних виводів.

Судом встановлено, що 16 листопада 2024 року о 17:29 з карткового рахунку позивача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 на картковий рахунок відповідача ОСОБА_3 № НОМЕР_2 було здійснено переказ грошових коштів (а.с. 5).

З наданих відповідачем скріншотів листування в месенджері «Viber» та профілю користувача вбачається, що між ОСОБА_1 (номер телефону якого повністю збігається з номером, вказаним у позовній заяві) (а.с. 53) та ОСОБА_3 велися перемовини щодо придбання автомобіля марки «Subaru» (а.с. 46–52).

14 грудня 2024 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення коштів у розмірі 8 200,00 грн як помилково перерахованих (а.с. 6 на звороті).

На вказану вимогу відповідач 24.12.2024 направив відповідь за допомогою АТ «Укрпошта», яка повернулася за закінченням терміну зберігання. У цій відповіді відповідач зазначив, що вимога про повернення 8 200,00 грн як помилково перерахованих є безпідставною, оскільки кошти було сплачено у межах інших правовідносин. Зокрема, у листопаді 2024 року ОСОБА_1 виявив бажання придбати у нього автомобіль, неодноразово здійснював його огляд та задля гарантування придбання автомобіля і подальшого укладення договору купівлі-продажу перерахував грошові кошти у розмірі 8 159,00 грн на особисту картку ОСОБА_3 (а.с. 57–58).

21 грудня 2024 року позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про помилкове перерахування грошових коштів. Відповідно до змісту листа позивач повідомив на гарячу лінію 3700 про помилковий платіж та залишив заяву № 209675226 про створення помилкового переказу (а.с. 10).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження +№ 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти поверненню потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Згідно ст.ст. 1212-1214 ЦК України грошові кошти на які був здійснений помилковий переказ внаслідок рахункової помилки та відсутності добровільності на операцію переказу підлягають поверненню як безпідставно набуті грошові кошти (майно).

За загальним правилом процедура повернення коштів залежить від встановлення на якому етапі та якою з сторін операції була допущена помилка. Незалежно від причини помилки першочерговим невідкладним етапом повернення коштів є повідомлення банківської установи, чи небанківського надавача платіжних послуг про наявність помилкового переказу. Таке повідомлення може бути здійснено, наприклад, на гарячу лінію чи службу підтримки банку, шляхом залишення заявки в онлайн банкінгу чи шляхом відвідин відділення банківської установи, в ході яких клієнт повинен пояснити відому йому інформацію про помилковий переказ та заявити бажання повернути кошти чи заморозити операцію до встановлення обставин. Надавачі платіжних послуг зобов`язані здійснювати моніторинг платіжних операцій та забезпечувати вжиття заходів для запобігання або припинення помилкових операцій.

Згідно ч. 3 ст. 32 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо використання платіжного інструменту, помилкових, неналежних, неакцептованих платіжних операцій, ініційованих з використанням такого платіжного інструменту, надавати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, встановлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень (скарг) громадян.

Таким чином, платник повинен повідомити надавача платіжних послуг (банк) про факт виконання з його рахунку неналежної платіжної операції. Саме на платника законодавець покладає обов`язок повідомляти надавача платіжних послуг (банк) про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.

Так, згідно ч. 4 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги» платник зобов`язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією. Платник має право вимагати відшкодування коштів за неналежною платіжною операцією, за умови повідомлення про це надавача платіжних послуг протягом 90 календарних днів з дати списання коштів за такою операцією з його рахунку. Зазначений у цій частині строк не застосовується, якщо надавач платіжних послуг не дотримався свого обов`язку щодо інформування платника про виконані платіжні операції згідно з вимогами цього Закону.

Суд зазначає, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Згідно пунктів 2, 4, 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст.ст. 77-80 ЦПК України докази повинні бути належними (які містять інформацію щодо предмета доказування), допустимими (суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи) та достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

При цьому обов`язок доказування покладається на кожну зі сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Отже внаслідок звернення позивача з позовною заявою до суду, саме на останнього покладається обов`язок доведення того факту, що його право було порушене.

Позивачем не наведено деталей фактичних обставин, за яких відбулися «помилкові платежі» на користь відповідача, не було надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б дали змогу дійти до висновку про «помилковість» здійснених позивачем платежів.

Суд зазначає, що сам по собі факт звернення позивача 21 грудня 2024 року (тобто більше ніж через місяць після здійснення платежу від 16.11.2024) до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, з питанням про можливість повернення помилкового платежу не є належним та достатнім доказом помилковості платіжної операції. Доказів звернення на гарячу лінію АТ «Приватбанк» позивачем не надано.

Як убачається з матеріалів справи, будь-якої відповіді, довідки або офіційного підтвердження від АТ КБ «ПриватБанк» про визнання вказаного платежу помилковим, наявність технічного збою чи розслідування помилкового переказу суду надано не було, а відповідь банківської установи у матеріалах справи відсутня.

Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на відсутність будь-якого листування з відповідачем та стверджував, що грошові кошти призначалися іншій особі. Разом з тим, вказані твердження позивача повністю спростовуються дослідженими матеріалами справи, зокрема доданими відповідачем електронними доказами (скріншотами листування у месенджері «Viber»), які підтверджують факт ведення безпосередніх перемовин між сторонами щодо придбання автомобіля.

Приймаючи до уваги те, що позивачем не надано до суду достатні та обґрунтовані докази «помилкового» характеру здійснених ним платежів на користь відповідача, а останнім доведено наявність між позивачем та відповідачем правовідносин та відсутність порушення прав та інтересів позивача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у загальному розмірі 8200,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 83, 1212, 1213 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 128, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя В.В. Самсонова