Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №201/13362/24 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/13362/24

Провадження 2/201/360/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

секретаря – Піняєва В.Д.,

за участі адвокатів – Бабенко О.А., Махно К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

Рух справи

24.10.2024р. до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська (зараз Соборний районний суд міста Дніпра) надійшла вказана позовна заява, за підписом позивачки, датована 24.10.2024р., в якій вона просить суд:

- стягнути з відповідача на її користь вартість частини автомобіля марки Audi A4 Avant TFSI Quattro FF 180HP (B8), 2013 року випуску, об`єм двигуна 1984 см.куб., в розмірі 285 500 грн;

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на автомобіль марки Audi A4 Avant TFSI Quattro FF 180HP (B8), 2013 року випуску, об`єм двигуна 1984 см.куб;

- стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 2855 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката Бабенко О.А. у сумі 10000 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2026р. для розгляду зазначеного позову визначено суддю Покопцеву Д.О.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) направлено запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб – сторін у справі. Відповідь на такий запит надійшла до суду 07.11.2026р.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08.11.2026р. вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розпочато загальне позовне провадження.

05.12.2024р. від відповідача отриманий відзив (а.с.35-40).

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 16.07.2025р. постановлено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Старовойтової Ольги Едуардівни - про призначення судової автотоварознавчої експертизи задовольнити; призначити у справі судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання:

- Яка ринкова вартість колісного транспортного засобу автомобіля марки автомобілю Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 , на дату проведення оцінки?; проведення експертизи доручити експертам Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (49033 місто Дніпро, тупик Будівельний, будинок 1); зобов`язано ОСОБА_2 з`явитися за викликом експертної установи за першою вимогою та надати автомобіль Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 експерту для проведення експертизи у визначену ним дату (а.с.78).

07.10.2025р. від експерта отримано повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, оскільки експерта відсутня інформація щодо оплати вартості проведення експертизи, а також не надано до огляду, для проведення дослідження, колісний транспортний засіб марки Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 , що унеможливлює органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ, його комплектність, укомплектованість, технічний стан, пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна тощо (а.с.92).

10.10.2024р. представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Старовойтовою О.Е. (діє згідно ордеру від 21.11.2024р. (а.с.99), долучено до справи квитанцію про сплату 08.10.2025р. вартості експертного дослідження.

17.02.2026р. ухвала Соборного районного суду міста Дніпра від 16.07.2025р. про призначення судової автотоварознавчої експертизи видана на руки представнику відповідача – адвокату Кіреєву В.Г. (а.с.115), який надіслав її на виконання до експертної установи.

Ухвалою без оформлення окремим документом суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (а.с.120).

16.06.2026р. судом отримано висновок експерта від 27.05.2026р. за № CE-19/104-26/15526-AB за результатами судової транспортно-товарознавчої експертизи, призначеною ухвалою від 16.07.2025 по цивільній справі № 201/13362/24 (провадження № 2/201/775/2025).

Доводи позову

Позивачка вказує, що 16.08.2014р. сторони уклали шлюб, який розірвано 15.01.2024р.

Впродовж шлюбу сторонами придбаний спірний автомобіль Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 , який після припинення подружніх відносин залишився у користуванні відповідача, тому позивачка просить, припинити її право спільної сумісної власності на цей автомобіль та стягнути на свою користь грошову компенсацію за його частину в сумі 285 500грн згідно висновку № 09/09/2024р. від 16.09.2024р. експертного автотоварознавчого дослідження про оцінку колісного транспортного засобу, яка виконана судовим експертом Дроздовим Ю.В.

Щодо правової позиції відповідача

Стороною відповідача поданий відзив (а.с.35-40), в якому не заперечується набуття спірного автомобіля в період шлюбу сторін, право власності на нього зареєстровано за відповідачем.

Згідно з домовленістю відповідача із його матір`ю остання 10.06.2020р. передала йому в дар грошові кошти у сум 1900 доларів США, які були отримані нею від продажу власного автомобіля, про що було складено розписку.

Ураховуючи те, що спірний автомобіль, який був зареєстрований на ім`я відповідача, набутий за час шлюбу між сторонами, але частково за кошти, які належали відповідачу особисто, то презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (автомобіль) спростована.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому с. 364 цього Кодексу (ч.3 ст. 370 ЦК України). Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абз.1,2 ч.2 ст. 364 ЦК України)

Вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Такий висновок сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.06.2018р. у справі № 299/2587/15-ц. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає

При цьому вказівка у резолютивній частині рішення на те, що спірний об`єкт визнається судом об`єктом спільної сумісної власності, а потім право спільної сумісної власності сторін на цей об`єкт припиняється, створює ситуацію правової невизначеності, оскільки остаточним правовим результатом вирішення спору щодо поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності, є стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на це майно.

Враховуючи вищевикладене, сторона відповідача вважає, що є всі підстави для відмови позивачці у задоволенні позовних вимог припинення права спільної сумісної власності позивачки, так як це не є самостійними вимогами та способом захисту, який потребує вирішення та вказівки у резолютивній частині судового рішення

А тому просить стягнути з відповідача на користь позивачки в рахунок компенсації вартості частини спільного сумісного майна подружжя – транспортного засобу «AUDI А4», 2013 року випуску, об`єм двигуна 1 984 см. Куб, VIN: НОМЕР_4 - грошову компенсацію, у розмірі 1/2 вартості з відрахуванням грошових коштів, які належали відповідачу на праві особистої власності у сумі 1 900 доларів США, що становить 78 850 грн станом на день подання відзиву, а також стягнути з позивачки на користь відповідача судові витрати, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які складаються з: вартості послуг з надання правничої допомоги адвоката; витрат, пов`язаних із проведенням судової автотоварознавчої експертизи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони уклали шлюб 16.08.2014р. (а.с.9).

Згідно інформації територіального сервісного центру МВС № 1242 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС, станом на 09.01.2024р. за відповідачем станом на 09.01.2024р. зареєстровано транспортний засіб Audi A4, універсал, об`єм 1984см.куб., зареєстрований 17.11.2020р. без подальшої перереєстрації (а.с.10).

Рішенням від 15.01.2024р. Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 16.09.2014р. Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційною службою Дніпровського міського управління юстиції, за актовим записом №536 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116302113). Подаючи позов, позивачка вказувала, що сторони від початку 2021 року не підтримують шлюбних відносин, а відповідач заявою позов визнав.

Згідно висновку № 09/09/2024р. від 16.09.2024р. експертного автотоварознавчого дослідження про оцінку колісного транспортного засобу, яка виконана судовим експертом Дроздовим Ю.В., середня ринкова вартість ідентичного колісного транспортного засобу – автомобіля Audi A4, 2013р.в., об`єм двигуна 1 984 куб.см, станом на дату дослідження може становити 571 000грн (а.с.17-24).

Постановою від 03.06.2026р. Індустріального районного суду міста Дніпра визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік, оскільки водій ОСОБА_2 , 16.04.2026 року о 16 годині 42 хвилин в місті Дніпро по вулиці Каштановій леп 125, керував транспортним засобом AUDI A4 д.н.з. НОМЕР_5 перед перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху в результаті чого скоїв зіткнення із транспортним засобом Land Rover Range Rover д.н.з. НОМЕР_6 , який рухався в попутному напрямку, в результаті дтп автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушено вимоги п. 10.1. Правил дорожнього руху, та скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/137748916).

Згідно висновку експерта Дніпропетровського НДЕКЦ від 27.05.2026р. за № CE-19/104-26/15526-AB за результатами судової транспортно-товарознавчої експертизи, ринкова вартість колісного транспортного засобу автомобіля марки Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 , на дату проведення оцінки складає 416 828грн 03коп.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У ст. 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.

За змістом ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20 (провадження № 61-6735св22), вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 754/16202/18, провадження № 61-15662св20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що автомобіль Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки у даній справі сторонами у справі презумпцію спільності такого майна подружжя спростовано не було.

При цьому, суд не вважає за можливе взяти до уваги твердження відповідача про те, що вказаний автомобіль був придбаним ним частково за рахунок отриманих в подарунок від своєї матері ( ОСОБА_3 ) грошових коштів, оскільки належних та допустимих доказів цих обставин відповідачем суду не надано.

Так, з аналізу ч. 5 ст. 719 ЦК України можна зробити висновок, що вимога про необхідність нотаріального посвідчення прямо передбачена в цій нормі для дарування коштів в сумі, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Відсутність дотримання вимоги про нотаріальне посвідчення правочину, свідчить про його нікчемність. Якщо суд виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.11.2023 у справі № 755/12702/22, провадження № 61-11920св23).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просить в порядку поділу майна подружжя стягнути з відповідача на її користь вартість частини автомобіля марки Audi A4 Avant TFSI Quattro FF 180HP (B8), 2013 року випуску, об`єм двигуна 1984 см.куб., в розмірі 285 500 грн; та припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на автомобіль марки Audi A4 Avant TFSI Quattro FF 180HP (B8), 2013 року випуску, об`єм двигуна 1984 см.куб.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу (ч. 3 ст. 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (абз. 1 ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (ч. 1 ст. 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України) /див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.10.2024 у справі № 757/58282/21, провадження № 61-4866св24).

Системне тлумачення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України дає підстави дійти висновку, що згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача у цій справі) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача у цій справі) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого у відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Відповідний висновок висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04.11.2020 у справі № 662/1069/17 (провадження № 61-22889св19), від 18.10.2022 у справі № 369/13810/20 (провадження № 61-6591св22).

Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 545/2396/20, провадження № 61-4894св22).

Згідно висновку № 09/09/2024р. від 16.09.2024р. експертного автотоварознавчого дослідження про оцінку колісного транспортного засобу, яка виконана судовим експертом Дроздовим Ю.В., середня ринкова вартість ідентичного колісного транспортного засобу – авомобіля Згідно висновку № 09/09/2024р. від 16.09.2024р. експертного автотоварознавчого дослідження про оцінку колісного транспортного засобу, яка виконана судовим експертом Дроздовим Ю.В., середня ринкова вартість ідентичного колісного транспортного засобу – автомобіля Audi A4, 2013р.в., об`єм двигуна 1 984 куб.см, станом на дату дослідження може становити 571 000грн.

Цей висновок складений без огляду спірного транспортного засобу, оскільки автомобіль після припинення подружніх відносин сторін у 2021р. перебував у користуванні відповідача.

Оспорюючи вказану вартість, сторона відповідача 06.12.2024р. просила про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи (а.с.49-55).

Суд задовольнив це клопотання ухвалою від 16.07.2025р., витрати на проведення експертизи поклав на відповідача, та зобов`язав ОСОБА_2 з`явитися за викликом експертної установи за першою вимогою та надати автомобіль Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 експерту для проведення експертизи у визначену ним дату.

26.08.2025р. судом отримано клопотання експерта (а.с.85-86), із доданим разунком-фактурою № ДН2025-4506 від 15.08.2025р., та вказівкою, що випадку не сплати вартості судової експертизи впродовж 30 днів з дня отримання розрахунку вартості, а також не забезпечення доступу до об`єкту дослідження, у тому числі не припинення вчинення перешкод з боку учасників процесу та інших осіб щодо його огляду (дослідження) упродовж 30 днів з моменту направлення клопотання, судовий експерт повертає матеріали без виконання, складаючи повідомлення про неможливість проведення судової експертизи № СЕ-19/104-25/31368-АВ.

Матеріали цього клопотання отримані відповідачем ОСОБА_2 та його представником у їх особисті кабінети у підсистемі «Електронний суд» 26.08.2025р., і залишені без реагування.

07.10.2025р. від експерта отримано повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, оскільки експерта відсутня інформація щодо оплати вартості проведення експертизи, а також не надано до огляду, для проведення дослідження, колісний транспортний засіб марки Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 , що унеможливлює органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ, його комплектність, укомплектованість, технічний стан, пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна тощо.

07.10.2025р. це повідомлення отримано представником відповідача у її особистий кабінет у підсистемі «Електронний суд», а 10.10.2025р. відповідач сплатив вартість дослідження і клопотав про повторне направлення ухвали про призначення експертного дослідження до експертної установи, що суд і зробив.

16.04.2026р. о 16.42 хвилин в місті Дніпро по вулиці Каштановій ЛЕП 125, ОСОБА_2 , керуючи спірним транспортним засобом AUDI A4 д.н.з. НОМЕР_5 перед перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху в результаті чого скоїв зіткнення із транспортним засобом Land Rover Range Rover д.н.з. НОМЕР_6 , який рухався в попутному напрямку, в результаті дтп автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушено вимоги п. 10.1. Правил дорожнього руху, та скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП

12.05.2026р. від експертної установи отримано клопотання експерта про надання доступу до об`єкта дослідження – спірного автомобіля; а також вказано, що у разі задоволення клопотання експерта, проведення експертизи буде проводитися з урахуванням оплати згідно рахунку-фактури № ДН2025-4506 від 15.08.2025 за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи у цивільній справі №201/13362/24, провадження №2/201/775/2025 (платіжна інструкція 0.0.4570983149.1 від 08.10.2025, платник ОСОБА_2 ).

20.05.2026р. відповідач надав експертові спірний транспортний засіб для огляду у пошкодженому після ДТП стані.

16.06.2026. суду надійшов висновок експерта від 27.05.2026р. за № CE-19/104-26/15526-AB за результатами судової транспортно-товарознавчої експертизи, призначеною ухвалою від 16.07.2025 по цивільній справі № 201/13362/24, згідно якого ринкова вартість колісного транспортного засобу автомобіля Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_5 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 , на дату проведення оцінки складає 416 828.03грн.

Середня ринкова вартість досліджувального КТЗ складає 597 735грн 45коп (6 сторінка експертного дослідження).

Вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 206 311грн 18коп (8 сторінка експертного дослідження).

Розрахунок ринкової вартості об`єкта дослідження виконувався згідно формули (1): С=Сср(1±(Гк/100)±(Дз/100))±С дод=597735.45?(1+(7.50/100)?(3.25/100))?206311.18=416828,03грн.

Із висновку експерта випливає, що середня ринкова вартість спірного автомобіля 597 735грн 45коп, а якщо порахувати за наведеною експертом формулою, то у відремонтованому стані автомобіль мав би ринкову вартість 623 139грн 21коп. Від цієї вартість експерт відняв вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу (206 311грн 18коп), отримав 416 828.03грн і в цю суму визначив ринкову вартість автомобіля.

При цьому в описовій частині висновку в розділі «Дослідження» в частині «Обмеження щодо достовірності дослідження» вказано, що досліджувальний КТЗ має аварійні пошкодження, локалізовані в передній частині кузову, тому експертом при розрахунку ринкової вартості проводиться коригування на показник Сдод, і в зоні пошкоджень можливі скриті дефекти, виявити які без додаткового розбирання неможливо.

Також у розділі «Дослідження» експерт зазначив, що у зв`язку з тим, що транспортним засіб не піддавався повному збиранню-розбиранню та діагностиці, в ході проведення відновлювального ремонту можливо виявлення несправностей, які не були виявлені при зовнішньому візуальному огляді. Роботи по усуненню цих пошкоджень включаються до вартості відновлювального ремонту після підтвердження необхідності виконання ремонтих робіт.

Тобто сторони розірвали шлюб 15.01.2024р., спірний автомобіль залишився у користування відповідача.

16.07.2025р. суд за клопотанням відповідача призначив експертне дослідження з покладанням на відповідача обов`язку його оплати та надання експертові для огляду спірного автомобіля, а 07.10.2025р. від експерта отримано повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, оскільки вартість експертного дослідження не сплачена і автомобіль для огляду не наданий.

Сторона відповідача знала про необхідність оплати, суму оплати, та необхідність надання автомобіля експертові для огляду, але від виконання цих дій ухилилася.

Відповідач сплатив вартість дослідження вже після отримання цього повідомлення, і суд на клопотання сторони відповідача направив ухвалу про проведення експертного дослідження на виконання повторно, оскільки вона набрала законної сили і є обов`язковою до виконання.

Викладене призвело до того, що ухвала про проведення експертного дослідження виконувалася від 25.08.2025р. (перше клопотання експерта про сплату вартості дослідження та надання автомобіля для огляду) і до 27.05.2026р. (складення висновку експерта), тобто 9 місяців, і впродовж всього цього часу автомобіль перебував у розпорядження відповідача, який 16.04.2026р, керуючи ним, скоїв ДТП, в чому визнаний винним.

В результаті ДТП цей автомобіль отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, внасідок винних дій відповідача, вчинених вже після розірвання шлюбу між сторонами, і на дослідження експертові відповідач надав автомобіль у пошкодженому невідремонтованому стані.

Експерт, визначаючи ринкову вартість цього вже пошкодженого транспортного засобу, в свою чергу вказав, що в ході проведення відновлювального ремонту можливо виявлення несправностей, які не були виявлені при зовнішньому візуальному огляді; роботи по усуненню цих пошкоджень включаються до вартості відновлювального ремонту після підтвердження необхідності виконання ремонтих робіт.

Згідно з ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду звертала увага на те, що тлумачення приватно-правових норм має бути розумним та вказала, що «загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства» (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, провадження № 61-28728 сво 18).

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність – це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (див. постанову Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23).

Коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2024р. у справі № 504/112/22, провадження № 61-1582св23).

А тому, враховуючи процесуальну поведінку відповідача, яка призвела до того, що експертне дослідження у справі фактично тривало 9 місяців, несвоєчасне виконання ним покладених на нього судом обов`язків сплатити вартість експертного дослідження та надати автомобіль експертові для огляду, надання цього автомобіля експертові для огляду у пошкодженому у ДТП з вини самого ж відповідача стані вже після розірвання шлюбу між сторонами, суд, не користуючись спеціальними знаннями, а керуючись формулою і показниками, наведеними експертом у експертному дослідженні: С=Сср(1±(Гк/100)±(Дз/100))±С дод=597735.45?(1+(7.50/100)?(3.25/100)), з врахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності визначає дійсну вартість спірного транспортного засобу на час розгляду справи в сумі 623 139грн 21коп, адже внаслідок ДТП автомобілю як спільному сумісному майну сторін з вини відповідача спричинена шкода, яку саме він як винна особа і має компенсовувати шляхом виконання ремонтних робіт, і не маючи права виходу за межі позовних вимог, стягує з відповідача на користь позивачки 285 500грн компенсації за її частку спірного автомобіля, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Стосовно вимог позивачки припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, суд звертає увагу на наступне.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц, провадження № 14-70цс22).

Окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20).

Отже, не вбачається правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача в т.ч. 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (т. І, а.с. 109).

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, зокрема, долучено:

- квитанцію до прибуткового касового ордера № 15 від 24.10.2024р. на суму 10 000 грн (а.с. 13);

- додаткову угоду від 24.10.2024р. (а.с.12), де вказано, що замовник (позивачка) оплачує юридичні послуги, надані адвокатом, в сумі 10 000грн, які полягають у наступному: надання усної консультації, підготовка позовної заяви про поділ спільного сумісного майна подружжя, додатків та направлення вказаних документів до суду - 5 годин, вартість послуги 5 000грн, участь у судових засіданнях – вартість послуги 5 000грн.

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права (див. постанову Верховного Суду від 17.02.2022 № 120/2553/19-а).

У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 910/1692/23).

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Відповідні висновки викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19 та постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу – конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).

Суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових заперечень та клопотання про зменшення розміру судових витрат не скористався.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (див. постанову Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (див. постанову Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21).

Попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України (див. постанови Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 824/20/23, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19).

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, провадження № 14-202цс21).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Відтак, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та пропорційності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Враховуючи зазначене, предмет та складність питання, яке було предметом розгляду судом, обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (складання позовної заяви, пілготовка додатків на направлення позовної заяви до суду, складання клопотань впродовж розгляду справи), відмову у задоволенні позову в частині припинення права спільної сумісної власності позивачки на спірний автомобіль, суму позову, відсутність клопотання відповідача про зменшення відповідних витрат, суд вважає що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 8 000 грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено на суму 285 500грн, то з відповідача на користь позивачки слід стягнути понесені нею витрати на сплату судового збору в сумі 2 855грн (а.с.5).

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_2 автомобіль марки Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 285 500 (двісті вісімдесят п`ять тисяч п`ятсот) гривень компенсації за частину виділеного йому у власність автомобіля марки Audi A4 Allroad, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номер шасі VIN НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 10 855 (десять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) гривень.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України)

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Повний текст рішення буде складений впродовж 10 днів.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце мешкання : АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя: Д.О. Покопцева