Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №908/1222/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 м. Дніпро Справа № 908/1222/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 (суддя Зінченко Н.Г.)

у справі № 908/1222/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м. Київ

до Комунального некомерційного підприємства “Осипенківський центр первинної медико-санітарної допомоги” Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області, Запорізька область, Бердянський район, с. Осипенко

про стягнення 301 885, 26 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Осипенківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області про стягнення 301 885,26 грн, з яких: 203 319,29 грн основного боргу, 40 156,88 грн пені, 11 739,47 грн трьох процентів річних та 46 669,62 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу від 19.11.2021 № 07-1132/21-БО-Т у частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого природного газу.

Позивач зазначав, що на виконання умов договору протягом листопада 2021 року – березня 2022 року передав у власність відповідача природний газ загальною вартістю 340 348,46 грн.

Обсяги поставленого природного газу визначалися на підставі даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи. За твердженням позивача, акти приймання-передачі природного газу та вимога про погашення заборгованості направлялися відповідачу, однак останній акти за грудень 2021 року – березень 2022 року не повернув та вартість отриманого природного газу в повному обсязі не сплатив.

Позивач урахував здійснені відповідачем платежі на загальну суму 137 029,17 грн, якими повністю оплачено вартість природного газу, поставленого у листопаді та грудні 2021 року. Несплаченою залишилася вартість природного газу за січень 2022 року в сумі 116 197,96 грн, за лютий 2022 року в сумі 86 725,22 грн та за березень 2022 року в сумі 396,11 грн, що загалом становить 203 319,29 грн.

Посилаючись на порушення відповідачем установлених договором строків розрахунків, позивач також нарахував станом на 29.02.2024 та заявив до стягнення 40 156,88 грн пені, 11 739,47 грн трьох процентів річних і 46 669,62 грн інфляційних втрат.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 у справі № 908/1222/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Осипенківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 199 825,96 грн основного боргу, 39 408,33 грн пені, 11 543,84 грн трьох процентів річних, 45 954,91 грн інфляційних втрат та 3 560,39 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд встановив факт укладення між сторонами договору постачання природного газу від 19.11.2021 № 07-1132/21-БО-Т, постачання позивачем природного газу протягом листопада 2021 року – березня 2022 року, здійснення відповідачем часткової оплати та наявність непогашеної заборгованості.

Суд першої інстанції врахував, що територія села Осипенко Осипенківської сільської територіальної громади Бердянського району Запорізької області є тимчасово окупованою Російською Федерацією з 28.02.2022.

Пославшись на положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також на висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові у справі № 908/1162/23, місцевий господарський суд дійшов висновку, що починаючи з 28.02.2022 у позивача були відсутні правові підстави для здійснення господарської діяльності з постачання природного газу на тимчасово окуповану територію та, відповідно, для стягнення його вартості.

Суд зазначив, що природний газ міг правомірно постачатися відповідачу до 27.02.2022 включно, тоді як заборгованість за природний газ, поставлений починаючи з 28.02.2022, стягненню не підлягає.

Визначаючи вартість природного газу за 28.02.2022, місцевий господарський суд виходив із загального обсягу остаточної алокації за лютий 2022 року, який становив 5 238,93 мі. Цей обсяг суд поділив на 28 календарних днів лютого та визначив середньодобовий обсяг споживання у розмірі 187,10 мі.

Застосувавши передбачені договором ціну природного газу, тариф на послуги транспортування, коефіцієнт 1,1 та податок на додану вартість, суд визначив вартість природного газу за 28.02.2022 у сумі 3 097,22 грн.

У зв`язку із цим суд першої інстанції визначив заборгованість за природний газ, поставлений у період із 01.02.2022 по 27.02.2022, у сумі 83 628 грн, виходячи з такого розрахунку: 86 725,22 грн – 3 097,22 грн = 83 628 грн.

Загальний розмір основного боргу, який суд визнав таким, що підлягає стягненню, становив 199 825,96 грн, з яких 116 197,96 грн - заборгованість за січень 2022 року та 83 628 грн - заборгованість за період із 01 по 27 лютого 2022 року.

У стягненні вартості природного газу за 28.02.2022 у сумі 3 097,22 грн та за березень 2022 року в сумі 396,11 грн суд відмовив.

Ураховуючи зменшення суми основного боргу, місцевий господарський суд здійснив перерахунок заявлених позивачем пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, виключивши нарахування, здійснені на заборгованість за березень 2022 року, а також скоригувавши базу нарахувань за лютий 2022 року.

За результатами проведеного перерахунку суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 39 408,33 грн пені, 11 543,84 грн трьох процентів річних та 45 954,91 грн інфляційних втрат.

Таким чином, місцевий господарський суд фактично відмовив у стягненні 5 152,22 грн, з яких: 3 493,33 грн основного боргу; 748,55 грн пені; 195,63 грн трьох процентів річних; 714,71 грн інфляційних втрат.

Судові витрати зі сплати судового збору суд першої інстанції поклав на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 у частині відмови в задоволенні позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі позивач просить: скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 у справі № 908/1222/24 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 5 152,22 грн, з яких: 3 493,33 грн основного боргу; 748,55 грн пені; 195,63 грн трьох процентів річних; 714,71 грн інфляційних втрат; ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; здійснити перерозподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції; покласти на відповідача судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з поданням та розглядом апеляційної скарги.

Рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог апелянтом не оскаржується.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» зазначає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 в оскаржуваній частині ухвалено за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, а викладені в ньому висновки не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. На переконання скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не дотримався вимог процесуального закону щодо всебічного, повного й об`єктивного дослідження доказів.

Позивач не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення вартості природного газу, поставленого відповідачу починаючи з 28.02.2022, з огляду на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Скаржник зазначає, що спірні правовідносини стосуються постачання та споживання природного газу в період із листопада 2021 року до 09.03.2022. Водночас у редакції, чинній до 20.03.2022, положення статей 3, 13 та 13-1 зазначеного Закону визначали особливий правовий режим і встановлювали обмеження щодо господарської діяльності на територіях, пов`язаних із Кримським півостровом, його акваторією та прилеглим морським простором.

За доводами позивача, у цей період дія вказаних норм не поширювалася на територію місцезнаходження відповідача - село Осипенко Осипенківської сільської територіальної громади Бердянського району Запорізької області. Тому сам по собі загальновідомий факт тимчасової окупації відповідної території з 28.02.2022 не є достатньою правовою підставою для застосування до спірних правовідносин положень Закону в редакції, яка набула чинності після виникнення цих правовідносин.

Посилаючись на частину першу статті 58 Конституції України та правові висновки Конституційного Суду України щодо дії нормативно-правових актів у часі, скаржник наголошує, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії. До події або юридичного факту має застосовуватися нормативно-правовий акт, чинний на момент, коли відповідна подія або факт настали.

На переконання позивача, застосування судом першої інстанції до правовідносин із постачання природного газу у лютому та до 09.03.2022 положень Закону в редакції, яка поширила передбачене ним правове регулювання на території України, тимчасово окуповані після 24.02.2022, фактично надало таким положенням зворотну дію в часі.

Окремо скаржник заперечує можливість застосування до спірних правовідносин правового висновку, викладеного об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

Позивач звертає увагу, що у справі № 908/1162/23 спір стосувався стягнення заборгованості за електричну енергію, спожиту в листопаді-грудні 2022 року, тобто після набрання чинності змінами до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Натомість у цій справі спірні господарські операції відбувалися до 09.03.2022. Таким чином, на думку скаржника, правовідносини у цих справах відрізняються за часовим критерієм і до них підлягали застосуванню різні редакції Закону.

У зв`язку із цим апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про подібність правовідносин у справах № 908/1222/24 та № 908/1162/23 і про необхідність урахування правової позиції Верховного Суду, сформованої за інших фактичних обставин та іншого нормативного регулювання.

Крім того, скаржник не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність у матеріалах справи доказів того, що починаючи з 28.02.2022 природний газ споживався саме відповідачем. Позивач стверджує, що факт і обсяги споживання відповідачем природного газу підтверджуються наданими до матеріалів справи доказами, зокрема інформацією Оператора газотранспортної системи про остаточні щодобові алокації відборів природного газу за відповідним споживачем.

Посилаючись на статті 73, 74 та 79 Господарського процесуального кодексу України, позивач зазначає, що надані ним докази мали бути оцінені судом відповідно до стандарту вірогідності доказів, шляхом їх зіставлення з доказами, поданими іншою стороною. При цьому відповідач не подав контррозрахунку заявленої до стягнення заборгованості, не скористався правом на подання відзиву та не надав доказів на спростування факту й обсягів споживання природного газу.

Також скаржник вважає безпідставним здійснений судом першої інстанції розрахунок обсягу природного газу, спожитого відповідачем 28.02.2022.

Суд першої інстанції, встановивши, що загальний обсяг спожитого у лютому 2022 року природного газу становив 5 238,93 куб. м, визначив обсяг споживання за 28.02.2022 пропорційно кількості календарних днів у лютому: 5 238,93 куб. м / 28 днів = 187,10 куб. м. Виходячи із цього обсягу, суд визначив вартість природного газу за 28.02.2022 у сумі 3 097,22 грн.

Позивач заперечує правильність такого підходу, оскільки матеріали справи містять відомості про фактичні щодобові обсяги споживання природного газу. Згідно з інформацією Оператора газотранспортної системи 28.02.2022 за відповідачем було остаточно алоковано 2,66 куб. м природного газу, а не 187,10 куб. м.

За розрахунком скаржника, вартість 2,66 куб. м природного газу відповідно до пункту 4.1 договору становить 44,03 грн, а саме: 0266 тис. куб. м Ч 13 658,42 грн = 36,33 грн; 0266 тис. куб. м Ч 124,16 грн Ч 1,1 = 0,36 грн; 36,33 грн + 0,36 грн = 36,69 грн без ПДВ; 36,69 грн + 20 % ПДВ = 44,03 грн.

Таким чином, навіть за умови неврахування вартості природного газу за 28.02.2022 заборгованість відповідача за період із 01.02.2022 до 27.02.2022 мала становити 86 681,19 грн, виходячи з розрахунку: 86 725,22 грн – 44,03 грн, а не 83 628 грн, як визначив суд першої інстанції.

У зв`язку з неправильним визначенням розміру основного боргу суд першої інстанції, за твердженням скаржника, безпідставно здійснив також перерахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки розмір цих нарахувань безпосередньо залежить від розміру простроченої грошової заборгованості.

Узагальнюючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що висновки суду першої інстанції суперечать матеріалам справи та нормам законодавства, чинним у період виникнення спірних правовідносин. Тому рішення в оскаржуваній частині, на думку скаржника, не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи.

Відповідач наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України правом не скористався, відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не подав.

Письмових пояснень щодо наведених в апеляційній скарзі доводів, заперечень проти її вимог, заяв, клопотань або додаткових доказів від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило.

Заперечень щодо заявленого позивачем клопотання про зупинення апеляційного провадження до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23 відповідач також не подав.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Це відповідає чинній редакції ГПК України.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

18.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 у справі № 908/1222/24.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. - доповідача у справі, суддів Віннікова С.В. та Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з ненаданням доказів сплати судового збору та доказів направлення копії апеляційної скарги іншому учаснику справи.

25.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява позивача про усунення недоліків апеляційної скарги.

До заяви додано платіжну інструкцію № 0000036212 від 22.05.2026 про сплату судового збору в сумі 3 993,60 грн.

Щодо направлення відповідачу копії апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідач як юридична особа зобов`язаний мати зареєстрований електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, однак такого кабінету не зареєстрував. Посилаючись на абзац другий частини сьомої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, апелянт вважав себе звільненим від обов`язку надсилати відповідачу паперову копію апеляційної скарги.

Апелянт також зазначив, що зареєстрованим місцезнаходженням відповідача є: 71160, Запорізька область, Бердянський район, село Осипенко, вул. Солнєчна, буд. 7, а поштове відділення №71160 тимчасово не функціонує, у зв`язку із чим направлення та вручення відповідачу поштової кореспонденції є неможливим.

Одночасно із заявою про усунення недоліків апеляційної скарги позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі № 908/1222/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 встановлено, що недоліки апеляційної скарги усунено у визначений судом строк, відкрито апеляційне провадження та витребувано матеріали справи № 908/1222/24 із Господарського суду Запорізької області.

Цією ж ухвалою постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

08.06.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи № 908/1222/24.

Відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, додаткових доказів або заперечень щодо заявленого апелянтом клопотання про зупинення провадження від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 та частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційний перегляд справи здійснюється за наявними матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Судове засідання не проводиться.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» як постачальником та Комунальним некомерційним підприємством «Осипенківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області як споживачем укладено договір постачання природного газу № 07-1132/21-БО-Т.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити споживачу природний газ, а споживач - прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

У пункті 1.4 договору споживач підтвердив наявність укладеного з оператором газорозподільної мережі договору розподілу природного газу.

Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник передає споживачу замовлений ним обсяг природного газу в період із листопада 2021 року до грудня 2022 року включно в загальній кількості 480 тис. куб. м.

Підписанням договору споживач надав постачальнику згоду на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на Інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (пункт 2.3 договору).

За умовами пункту 3.1 договору постачальник передає споживачу природний газ у загальному потоці у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Постачання природного газу здійснюється виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на Інформаційній платформі Оператора ГТС. Сторони із застосуванням ресурсів цієї платформи здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу (пункти 3.2, 3.4 договору).

Пунктом 3.5 договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі.

Відповідно до підпункту 3.5.1 пункту 3.5 договору споживач зобов`язаний не пізніше п`ятого числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надати постачальнику належним чином завірену копію відповідного акта надання послуг із розподілу або транспортування природного газу, складеного між оператором ГРМ та/або Оператором ГТС і споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку.

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації його відборів на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.

Споживач протягом двох робочих днів із дати одержання акта зобов`язаний повернути постачальнику один його примірник, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати письмову мотивовану відмову від підписання.

Згідно з підпунктом 3.5.4 пункту 3.5 договору в разі неповернення споживачем підписаного оригіналу акта до п`ятнадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у разі розбіжностей між даними споживача та даними щодо остаточної алокації його відборів, обсяг спожитого природного газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС і переданим у власність споживачу. Вартість поставленого природного газу в такому випадку визначається за цінами, установленими розділом 4 договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що ціна природного газу становить 13 658,42 грн за 1 000 куб. м без ПДВ. Крім того, до ціни включається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи у розмірі 124,16 грн без ПДВ із застосуванням коефіцієнта 1,10. Загальна ціна природного газу з урахуванням тарифу на транспортування, відповідного коефіцієнта та ПДВ становить 16 554 грн за 1 000 куб. м.

Відповідно до пункту 5.1 договору споживач повинен сплатити 70 % вартості фактично переданого природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем його постачання. Остаточний розрахунок здійснюється до п`ятнадцятого числа включно місяця, наступного за місяцем, у якому споживач мав сплатити 70 % вартості газу. За відсутності акта приймання-передачі фактична вартість використаного природного газу розраховується відповідно до підпункту 3.5.4 пункту 3.5 договору.

Підпунктами 6.2.2, 6.2.4 пункту 6.2 договору на споживача покладено обов`язок самостійно контролювати використання природного газу та своєчасно оплачувати його вартість у розмірі й порядку, передбачених договором.

Згідно з пунктом 7.2 договору в разі прострочення строків остаточного розрахунку споживач зобов`язаний сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дати його укладення і діє в частині постачання природного газу до 31.12.2022 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (пункт 13.1 договору).

Споживачу присвоєно EIC-код 56XS000169PK600G.

Листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 25.03.2024 № ТОВВИХ-24-4616 надано інформацію щодо остаточних алокацій відборів природного газу споживачем із зазначеним EIC-кодом, внесених в алокацію постачальника - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», за період із 22.11.2021 до 31.03.2022.

Відповідно до цієї інформації обсяг природного газу, віднесений на споживача з EIC-кодом 56XS000169PK600G, становив:

· із 22.11.2021 до 30.11.2021 - 1 818,16 куб. м;

· із 01.12.2021 до 31.12.2021 - 6 459,55 куб. м;

· із 01.01.2022 до 31.01.2022 - 7 019,33 куб. м;

· із 01.02.2022 до 28.02.2022 - 5 238,93 куб. м;

· із 01.03.2022 до 31.03.2022 - 23,95 куб. м.

У листі Оператора ГТС також зазначено, що в період із 01.11.2021 до 21.11.2021 споживач з EIC-кодом 56XS000169PK600G був зареєстрований у Реєстрі споживачів іншого постачальника.

На підставі зазначених обсягів позивачем складено акти приймання-передачі природного газу:

· від 30.11.2021 - за листопад 2021 року обсягом 1,81816 тис. куб. м на суму 30 097,81 грн;

· від 31.12.2021 - за грудень 2021 року обсягом 6,45955 тис. куб. м на суму 106 931,36 грн;

· від 31.01.2022 - за січень 2022 року обсягом 7,01933 тис. куб. м на суму 116 197,96 грн;

· від 28.02.2022 - за лютий 2022 року обсягом 5,23893 тис. куб. м на суму 86 725,22 грн;

· від 31.03.2022 - за березень 2022 року обсягом 0,02395 тис. куб. м на суму 396,47 грн.

Акт від 30.11.2021 підписано представниками обох сторін. Акти за грудень 2021 року, січень, лютий та березень 2022 року підписано постачальником; підписи представника споживача на цих актах відсутні.

Матеріали справи містять докази направлення позивачем відповідачу примірників відповідних актів приймання-передачі та вимоги про сплату заборгованості. Підписані примірники актів за грудень 2021 року - березень 2022 року відповідач позивачу не повернув, письмової мотивованої відмови від їх підписання або заперечень щодо зазначених у них обсягів природного газу не надав.

Із наданих Оператором ГТС щодобових даних остаточної алокації за лютий 2022 року вбачається, що 28.02.2022 на споживача з EIC-кодом 56XS000169PK600G віднесено 2,66 куб. м природного газу. Відтак зазначений у матеріалах справи загальний обсяг за лютий 2022 року - 5 238,93 куб. м - містить відомості про фактичний обсяг алокації за кожну газову добу, зокрема й окремо за 28.02.2022.

За даними щодобових алокацій за березень 2022 року, відбори природного газу обсягом від 2,65 куб. м до 2,67 куб. м на добу зафіксовані в період із 01.03.2022 до 09.03.2022 включно. Загальний обсяг за цей період становить 23,95 куб. м. Починаючи з 10.03.2022 до 31.03.2022 щодобова алокація дорівнює 0 куб. м.

Відповідно до інформації АТ «Ощадбанк» від 14.12.2023 № 16/2-09/93787/2023 відповідач перерахував позивачу за договором № 07-1132/21-БО-Т: 30.12.2021 у розмірі 30 097,81 грн; 30.12.2021 у розмірі 100 979,36 грн; 16.02.2022 у розмірі 5 952 грн.

Загальна сума проведених відповідачем платежів становить 137 029,17 грн, що відповідає вартості природного газу за листопад та грудень 2021 року. Доказів здійснення відповідачем інших платежів за договором матеріали справи не містять.

У розрахунку основного боргу позивач зазначив такі несплачені суми: 116 197,96 грн за січень 2022 року, 86 725,22 грн за лютий 2022 року та 396,11 грн за березень 2022 року, а всього - 203 319,29 грн.

Водночас колегія суддів встановила, що в акті приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 вартість поставки за березень 2022 року зазначена в розмірі 396,47 грн, тоді як у розрахунку основного боргу позивач урахував за цей місяць 396,11 грн, тобто на 0,36 грн менше. Арифметична сума вартості природного газу за всіма п`ятьма актами становить 340 348,82 грн, проте позивач визначив загальну вартість поставки в розмірі 340 348,46 грн та заявив до стягнення основний борг саме в сумі 203 319,29 грн.

У зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків позивач також нарахував відповідачу 40 156,88 грн пені, 11 739,47 грн трьох процентів річних та 46 669,62 грн інфляційних втрат.

Місцезнаходженням відповідача є: 71160, Запорізька область, Бердянський район, село Осипенко, вулиця Солнєчна, будинок 7. Територія села Осипенко Осипенківської сільської територіальної громади Бердянського району Запорізької області віднесена до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України починаючи з 28.02.2022.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї.

За приписами частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 оскаржується позивачем виключно в частині відмови у стягненні з відповідача 5 152,22 грн, з яких: 3 493,33 грн основного боргу, 748,55 грн пені, 195,63 грн трьох процентів річних та 714,71 грн інфляційних втрат.

Таким чином, предметом апеляційного перегляду є правильність висновків суду першої інстанції щодо: поширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; наявності правових підстав для стягнення вартості природного газу, облікованого за об`єктом відповідача після початку тимчасової окупації відповідної території; визначення обсягу природного газу за 28.02.2022 пропорційно кількості календарних днів місяця, незважаючи на наявність у матеріалах справи відомостей про щодобові обсяги споживання; правильності здійсненого судом першої інстанції перерахунку основного боргу та похідних від нього нарахувань.

В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується. Обставини укладення сторонами договору постачання природного газу від 19.11.2021 № 07-1132/21-БО-Т, приєднання об`єкта відповідача до інформаційної платформи Оператора газотранспортної системи за відповідним ЕІС-кодом, постачання природного газу протягом спірного періоду, здійснення його комерційного обліку та невиконання відповідачем обов`язку з повної оплати поставленого газу сторонами не заперечуються.

Перш ніж перейти до оцінки наведених в апеляційній скарзі доводів по суті, колегія суддів вважає за необхідне вирішити заявлене позивачем клопотання про зупинення апеляційного провадження.

У заяві про усунення недоліків апеляційної скарги від 25.05.2026 позивач просив зупинити розгляд цієї справи до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

На обґрунтування клопотання позивач посилався на те, що ухвалою Верховного Суду від 07.05.2026 справу № 916/1218/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання щодо застосування статей 3, 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зокрема з огляду на відмінність висновків, викладених Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 та Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 01.04.2026 у справі № 280/5808/23.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи або з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України у такому випадку провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду судового рішення в касаційному порядку.

З наведених положень процесуального закону вбачається, що зупинення провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком суду. Реалізація такого права передбачає одночасну наявність судового рішення, яке перебуває на перегляді палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин у відповідних справах та об`єктивну необхідність врахування майбутнього правового висновку для правильного вирішення справи, провадження в якій пропонується зупинити.

Разом із тим після подання позивачем зазначеного клопотання обставини, якими воно було обґрунтоване, змінилися.

Ухвалою від 27.05.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 916/1218/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини у справі № 280/5808/23 не є подібними до правовідносин у справі № 908/1162/23, оскільки виникли в інший період та відрізняються предметом спору і суб`єктним складом.

Ухвалою від 19.06.2026 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прийняв справу № 916/1218/23 до провадження, а постановою від 08.07.2026 завершив її касаційний перегляд.

Таким чином, на час розгляду цієї апеляційної скарги справа № 916/1218/23 не перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, а касаційний перегляд судових рішень у ній завершено. Відтак процесуальна обставина, з якою пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України пов`язує можливість зупинення провадження, відсутня.

З огляду на викладене клопотання позивача про зупинення апеляційного провадження у справі № 908/1222/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23 задоволенню не підлягає.

При цьому правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23, підлягають врахуванню колегією суддів під час подальшої оцінки доводів апеляційної скарги щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Вирішуючи питання щодо наявності у відповідача обов`язку оплатити вартість природного газу, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі встановлення у зобов`язанні строку його виконання таке зобов`язання підлягає виконанню у визначений строк.

За приписами частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу постачальник зобов`язується надавати споживачеві передбачені договором ресурси, а споживач - оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися встановленого договором режиму їх використання. До такого договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і поставку, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відповідних відносин.

Відповідно до частин першої, другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо інший строк оплати не встановлений договором або актами цивільного законодавства, а також сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Спеціальні засади постачання природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу».

Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості в порядку, передбаченому договором, а споживач - оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним кодексом України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами та договором постачання природного газу. Правила постачання природного газу є обов`язковими для виконання всіма постачальниками і споживачами.

Пунктом 2 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється за договором, за яким постачальник зобов`язаний поставити природний газ у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач - своєчасно оплатити його вартість у розмірі, строки та порядку, визначених договором.

У зв`язку із цим колегія суддів зауважує, що в оскаржуваному рішенні під час наведення змісту зазначеної норми суд першої інстанції помилково послався на пункт 2 розділу VI Правил постачання природного газу. Наведене є помилкою у зазначенні структурної частини нормативно-правового акта, оскільки процитоване судом положення міститься саме в пункті 2 розділу ІІ цих Правил. Водночас така помилка сама собою не змінила змісту застосованого судом нормативного припису.

Пунктом 10 розділу ІІ Правил постачання природного газу покладено на споживача обов`язок самостійно контролювати власне газоспоживання. Постачальнику, зі свого боку, надано право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу з використанням інформаційної платформи Оператора ГТС, інформації споживача, а також шляхом контролю обсягів споживання на об`єкті споживача.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 19.11.2021 між позивачем як постачальником та відповідачем як споживачем укладено договір постачання природного газу № 07-1132/21-БО-Т.

За пунктом 1.1 договору позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач - прийняти його та оплатити на умовах договору.

Пунктом 2.1 договору сторони передбачили постачання природного газу протягом періоду з листопада 2021 року до грудня 2022 року включно в загальному замовленому обсязі 480 тис. куб. м із розподілом за відповідними розрахунковими періодами.

Відповідно до пункту 4.1 договору загальна ціна 1 000 куб. м природного газу з урахуванням ПДВ, тарифу на послуги транспортування природного газу та коефіцієнта замовлення потужності становила 16 554 грн.

За умовами пункту 5.1 договору 70 відсотків вартості фактично переданого природного газу підлягали сплаті до останнього числа місяця, наступного за місяцем постачання, а остаточний розрахунок мав бути здійснений до 15 числа включно наступного місяця. Цим самим пунктом прямо передбачено, що за відсутності акта приймання-передачі фактична вартість використаного споживачем природного газу визначається відповідно до підпункту 3.5.4 пункту 3.5 договору.

Згідно з підпунктами 6.2.2, 6.2.4 пункту 6.2 договору відповідач зобов`язався самостійно контролювати використання природного газу та своєчасно оплачувати його вартість у передбачених договором розмірі й порядку.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін, його укладення, чинність та погоджена сторонами ціна природного газу учасниками справи не заперечуються. Доказів розірвання договору, визнання його недійсним або припинення його дії в інший передбачений законодавством чи договором спосіб матеріали справи не містять.

Часткове виконання сторонами договору також підтверджується поведінкою відповідача, який здійснив оплату природного газу, поставленого в листопаді та грудні 2021 року, на загальну суму 137 029,17 грн.

Водночас особливості постачання природного газу через приєднану мережу обумовлюють спеціальний порядок ідентифікації споживача, визначення постачальника та обліку відібраних обсягів природного газу.

Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи для уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу і точок комерційного обліку використовується ЕІС-код. Кожному суб`єкту ринку природного газу та кожній точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один такий код.

Оператор газорозподільної системи присвоює ЕІС-коди споживачам, приєднаним до відповідної газорозподільної системи, та передає їх Оператору ГТС. Таким чином, ЕІС-код є не довільним позначенням, сформованим постачальником, а встановленим нормативним регулюванням унікальним ідентифікатором споживача або його точки комерційного обліку.

У постанові від 04.02.2025 у справі № 911/3465/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, аналізуючи положення глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, також зазначив, що у зв`язку з використанням унікальних ЕІС-кодів ідентифікація споживачів на інформаційній платформі здійснюється саме за присвоєними їм ЕІС-кодами.

Обставини справи № 911/3465/23 стосувалися постачання природного газу постачальником «останньої надії», тому наведена постанова не є підставою для механічного перенесення всіх сформованих у ній висновків на правовідносини у цій справі. Водночас викладене Верховним Судом розуміння нормативного призначення ЕІС-коду є застосовним для встановлення способу ідентифікації споживача в інформаційній платформі Оператора ГТС.

Пунктом 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено обов`язок Оператора ГТС створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи для електронної взаємодії і документообігу між суб`єктами ринку природного газу, зокрема для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування.

Таким чином, інформаційна платформа Оператора ГТС є нормативно передбаченою системою обміну та обліку інформації на ринку природного газу, адміністрування якої здійснює Оператор ГТС. Відомості такої платформи не є внутрішнім розрахунком або односторонньо сформованою позивачем інформацією.

Це, однак, не означає, що відповідні відомості мають для суду наперед установлену доказову силу. Їх належність, допустимість, достовірність та вірогідність підлягають оцінці відповідно до статей 76– 79, 86 Господарського процесуального кодексу України разом з іншими доказами у справі.

Підписанням договору відповідач відповідно до пункту 2.3 надав згоду на включення його до Реєстру споживачів позивача, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що постачання природного газу здійснюється виключно за умови включення відповідача до Реєстру споживачів позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС.

За умовами пункту 3.4 договору позивач із використанням ресурсів інформаційної платформи Оператора ГТС та відповідач повинні були здійснювати щоденний моніторинг фактично відібраного відповідачем обсягу природного газу.

Порядок оформлення приймання-передачі природного газу сторони детально врегулювали в пункті 3.5 договору.

За підпунктом 3.5.1 відповідач був зобов`язаний не пізніше п`ятого числа місяця, наступного за розрахунковим, надати позивачу належно засвідчену копію акта надання послуг з розподілу або транспортування природного газу, складеного між відповідачем та відповідним оператором на підставі даних комерційного вузла обліку.

Відповідно до підпункту 3.5.2 позивач на підставі отриманих від відповідача даних та відомостей про остаточну алокацію його відборів на інформаційній платформі Оператора ГТС готує та надає відповідачу два підписані зі свого боку примірники акта приймання-передачі.

Підпунктом 3.5.3 передбачено обов`язок відповідача протягом двох робочих днів із дати одержання акта повернути позивачу один підписаний примірник або надати письмову мотивовану відмову від його підписання.

Водночас підпунктом 3.5.4 сторони погодили правові наслідки неповернення споживачем підписаного акта та виникнення розбіжностей між інформацією споживача і даними Оператора ГТС: у такому разі обсяг спожитого природного газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС, переданим у власність споживачу, а його вартість визначається за цінами, погодженими в розділі 4 договору.

Системне тлумачення підпунктів 3.5.1– 3.5.4 та пункту 5.1 договору свідчить, що підписаний обома сторонами акт приймання-передачі є звичайним способом оформлення виконаної операції, однак не є єдиним передбаченим договором способом визначення обсягу переданого природного газу.

Непідписання акта споживачем саме собою не спростовує постачання природного газу та не усуває обов`язку оплатити фактично відібраний обсяг, якщо постачальник виконав свій обов`язок щодо складення і направлення акта, а споживач не повернув його та не надав мотивованих заперечень щодо обсягу, вартості або належності відображених у ньому операцій.

Водночас застосування підпункту 3.5.4 договору не звільняє постачальника від попереднього виконання покладеного на нього підпунктом 3.5.2 обов`язку щодо складення та направлення споживачу підписаного зі свого боку акта.

Саме такий підхід до системного тлумачення аналогічних умов договору висловлений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2025 у справі № 913/438/24. Верховний Суд погодився, що можливість визначення обсягу природного газу за даними інформаційної платформи відповідно до пункту 3.5.4 договору передбачає попереднє направлення постачальником акта приймання-передачі споживачу та його неповернення останнім.

Водночас обставини справи № 913/438/24 відрізняються від обставин цієї справи, оскільки в тій справі суди встановили відсутність доказів направлення постачальником актів приймання-передачі за спірні періоди.

Натомість у справі, що переглядається, до позовної заяви додані складені позивачем акти приймання-передачі природного газу та окремі докази їх направлення відповідачу. Належність, зміст і доказове значення цих матеріалів у сукупності з іншими доказами підлягають окремій оцінці колегією суддів під час перевірки доводів апеляційної скарги щодо доведеності обсягів споживання та правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку.

Матеріали справи також містять інформацію ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», надану листом від 25.03.2024 № ТОВВИХ-24-4616, щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS000169PK600G у період із 22.11.2021 до 31.03.2022 та віднесення відповідних обсягів до постачальника - позивача.

Наведений ЕІС-код відповідає коду споживача, зазначеному в договірних документах, а обсяги остаточної алокації використані позивачем під час складення актів приймання-передачі природного газу.

Таким чином, в межах погодженого сторонами договірного механізму відомості Оператора ГТС є джерелом інформації, за яким у разі неповернення відповідачем актів приймання-передачі визначається обсяг природного газу, віднесений до відповідача як споживача та до позивача як його постачальника.

При цьому матеріали справи не містять наданих відповідачем даних відповідного оператора газорозподільної системи, показань комерційного вузла обліку, іншої інформації Оператора ГТС або обґрунтованого контррозрахунку, які б спростовували відображені в інформаційній платформі обсяги природного газу.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив правову природу укладеного сторонами договору, обов`язковість його умов та загальний договірний порядок встановлення обсягу поставленого природного газу на підставі даних інформаційної платформи Оператора ГТС.

Водночас встановлення за даними інформаційної платформи обсягу природного газу, віднесеного до відповідача, не є тотожним вирішенню питання про правові наслідки постачання природного газу на територію, яка в період виконання договору була тимчасово окупована.

Дані Оператора ГТС відповідають на питання про обсяг природного газу, облікованого за ЕІС-кодом відповідача та віднесеного до позивача як постачальника. Натомість питання про те, чи поширювалися на спірні правовідносини відповідні обмеження Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», з якої дати та в якій редакції, є окремим питанням застосування норм матеріального права й підлягає оцінці в наступному блоці цієї постанови.

Заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, позивач зазначає, що спірне постачання природного газу здійснювалося до 09.03.2022, тоді як Закон України від 15.03.2022 № 2138-IX, яким до переліку тимчасово окупованих територій включено інші сухопутні території України, набрав чинності лише 20.03.2022.

Апелянт наголошує, що до цієї дати статті 1 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначали тимчасово окупованою територією для цілей цього Закону виключно територію Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, прилеглі водні об`єкти, надра та повітряний простір над ними.

Відтак, на переконання позивача, застосування судом першої інстанції статті 13-1 цього Закону до постачання природного газу, здійсненого у період із 28.02.2022 до 09.03.2022 на територію села Осипенко Запорізької області, є наданням відповідним законодавчим змінам зворотної дії в часі, що суперечить статті 58 Конституції України.

Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 24.12.1997 № 8-зп/1997 роз`яснено, що дію нормативно-правового акта в часі необхідно розуміти так, що вона починається з моменту набрання таким актом чинності та припиняється із втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Водночас наведений в апеляційній скарзі висновок про поширення передбаченого частиною першою статті 58 Конституції України винятку насамперед на фізичних осіб сформульований у Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, а не у Рішенні від 24.12.1997 № 8-зп/1997. Зазначений висновок стосується можливості надання зворотної дії нормативно-правовим актам, які пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Натомість у цій справі вирішується питання не про застосування до позивача чи відповідача певного виду юридичної відповідальності, а про наявність правових підстав для стягнення вартості товару, переміщення якого здійснювалося на тимчасово окуповану територію.

Колегія суддів враховує, що до набрання чинності Законом України від 15.03.2022 № 2138-IX статті 1 та 3 Закону № 1207-VII дійсно пов`язували визначення тимчасово окупованої території для цілей цього Закону з територією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішніми морськими водами, територіальним морем, виключною морською економічною зоною, континентальним шельфом, надрами та повітряним простором над відповідними територіями.

Разом із тим стаття 13-1 Закону № 1207-VII вже у редакції, яка діяла до 20.03.2022, передбачала заборону переміщення товарів, робіт і послуг з тимчасово окупованої території на іншу територію України та з іншої території України на тимчасово окуповану територію всіма видами транспорту, зокрема трубопровідним транспортом.

Законом України від 15.03.2022 № 2138-IX, який набрав чинності 20.03.2022, статтю 3 Закону № 1207-VII було доповнено положеннями щодо іншої сухопутної території України, внутрішніх морських вод і територіального моря України, визнаних в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України. Одночасно статті 13 та 13-1 Закону було доповнено положеннями про можливість поширення встановленого ними правового режиму на такі території рішенням Кабінету Міністрів України.

Надалі Законом України від 21.04.2022 № 2217-IX, який набрав чинності 07.05.2022, Закон № 1207-VII доповнено статтею 1-1, за змістом пункту 7 частини першої якої тимчасово окупованою територією є частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили і здійснюють фактичний або загальний контроль.

У такий спосіб, апелянт правильно відтворює хронологію законодавчих змін. Водночас сама собою ця обставина не є достатньою для висновку про неможливість застосування встановленої статтею 13-1 Закону № 1207-VII заборони від дати фактичної окупації відповідної території, оскільки питання моменту виникнення правових наслідків окупації вже було предметом спеціального дослідження Верховного Суду.

Згідно зі статтею 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до IV Гаазької конвенції від 18.10.1907, територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на територію, де така влада встановлена та здатна виконувати свої функції.

Таким чином, відповідно до міжнародного права окупація є насамперед фактичним станом, наявність якого не залежить від дати подальшого прийняття національним органом влади акта, що офіційно підтверджує початок окупації конкретної території.

У постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 Верховний Суд розглядав вимоги про стягнення вартості електричної енергії за період, який охоплював лютий - серпень 2022 року. Місто Мелітополь було окуповане наприкінці лютого 2022 року, тобто до набрання чинності Законами № 2138-IX та № 2217-IX.

Верховний Суд дійшов висновку, що приписи статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII поширюються на відповідні правовідносини саме від дати тимчасової окупації території. Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 не створює окупацію з дати його прийняття, а офіційно фіксує фактичну дату її початку. Тому Верховний Суд погодився з відмовою у стягненні вартості електричної енергії, переданої після окупації міста Мелітополя, та направив справу на новий розгляд лише щодо періодів, які передували окупації.

Зазначене має істотне значення для цієї справи, оскільки у справі № 910/9680/23 Верховний Суд застосував відповідний правовий режим, зокрема, до правовідносин, які виникли наприкінці лютого 2022 року, тобто до 20.03.2022.

Надалі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 не відступила від цього висновку.

Об`єднана палата зазначила, що територія визнається окупованою внаслідок наявності фактичних обставин, тоді як законодавство встановлює її правовий статус та відповідний правовий режим. Рішення уповноваженого органу щодо конкретної дати окупації має не конститутивне, а інформаційно-підтверджувальне значення.

При цьому колегія суддів враховує довід апелянта, що безпосереднім предметом спору у справі № 908/1162/23 була оплата електричної енергії, спожитої у листопаді - грудні 2022 року.

Однак цим предмет дослідження об`єднаної палати не обмежувався. Справу було передано на її розгляд саме для вирішення питання про можливість відступу від висновку Верховного Суду у справі № 910/9680/23 щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII від дати фактичної окупації території, зокрема до відносин, які виникли починаючи з лютого 2022 року.

Об`єднана палата визнала правовідносини у справах № 908/1162/23 та № 910/9680/23 подібними за змістовим критерієм і прямо відмовилася відступати від висновку про поширення статті 13-1 Закону № 1207-VII на території, окуповані в період воєнного стану, з огляду на загальновідомий факт їх окупації та незалежно від дати прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України.

Остаточно цей підхід підтверджений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23.

У цій постанові Верховний Суд прямо зазначив, що вимоги Закону № 1207-VII поширюються на спірні правовідносини саме з дати тимчасової окупації відповідної території. Верховний Суд відмовив у повторній передачі справи на розгляд об`єднаної палати для уточнення або відступу від висновку у справі № 908/1162/23 та констатував формування усталеної судової практики з цього питання.

Верховний Суд також урахував постанову Касаційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі № 280/5808/23. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 27.05.2026 у справі № 916/1218/23 зазначила, що правовідносини у справі № 280/5808/23 не є подібними до правовідносин у справі № 908/1162/23, оскільки виникли в інший період та відрізняються предметом і суб`єктним складом. Тому постанова у справі № 280/5808/23 не спростовує сформованого у господарській юрисдикції правового висновку.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України суд при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом наведених висновків Верховного Суду законодавчі акти та нормативні переліки, прийняті після початку повномасштабної збройної агресії, не створюють самого факту окупації та не переносять її початок на дату набрання ними чинності. Вони нормативно врегульовують відповідний правовий режим та офіційно підтверджують дату, з якої фактична окупація розпочалася.

Тому в цьому випадку суд не надає Законам № 2138-IX та № 2217-IX зворотної дії як нормативно-правовим актам, що вперше встановили для сторін нові обов`язки стосовно вже завершених відносин. Суд застосовує статтю 13-1 Закону № 1207-VII відповідно до її тлумачення Верховним Судом, за яким передбачений цією статтею правовий режим поширюється на відповідні правовідносини з дати фактичної окупації території, а пізніший нормативний акт використовується для офіційного підтвердження такої дати.

Таким чином, посилання апелянта на статтю 58 Конституції України не спростовує висновків суду першої інстанції щодо моменту, з якого постачання природного газу на територію місцезнаходження відповідача підпало під заборону, передбачену статтею 13-1 Закону № 1207-VII.

Як встановлено судом, місцезнаходженням відповідача та місцем розташування його об`єкта споживання є село Осипенко Бердянського району Запорізької області.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 датою початку тимчасової окупації Осипенківської сільської територіальної громади визначено 28.02.2022. Обставина перебування цієї території під фактичним контролем збройних формувань російської федерації з указаної дати сторонами не спростована.

Природний газ є товаром, а його доставка до об`єкта споживача здійснюється газотранспортною та газорозподільною системами, тобто трубопровідним транспортом. У такий спосіб, постачання природного газу на об`єкт відповідача після початку окупації за своїм змістом підпадає під установлену статтею 13-1 Закону № 1207-VII заборону переміщення товарів з іншої території України на тимчасово окуповану територію.

Доказів наявності передбаченого законом винятку із цієї заборони матеріали справи не містять, і на такі обставини позивач не посилається.

Укладення договору постачання природного газу 19.11.2021, тобто до початку тимчасової окупації, не змінює цього висновку. Колегія суддів не ставить під сумнів дійсність договору загалом та наявність обов`язку відповідача оплатити природний газ, правомірно поставлений до початку окупації. Однак виконання постачальником договору після виникнення законодавчої заборони не породжує в межах заявленої договірної вимоги права вимагати оплати вартості товару, переміщення якого на відповідну територію було заборонене законом.

Так само наявність у матеріалах справи відомостей інформаційної платформи оператора газотранспортної системи про алокацію певного обсягу природного газу за ЕІС-кодом відповідача може підтверджувати фізичний відбір газу, однак не усуває законодавчої заборони та не створює самостійної правової підстави для стягнення його вартості за договором.

Таким чином, природний газ міг бути правомірно поставлений відповідачу та підлягав оплаті до 27.02.2022 включно. Починаючи з 28.02.2022, тобто з установленої дати тимчасової окупації Осипенківської сільської територіальної громади, підстави для стягнення в межах заявленої договірної вимоги вартості природного газу, переміщеного на відповідну територію, відсутні.

Тому висновок суду першої інстанції про застосування 28.02.2022 як часової межі між правомірним постачанням природного газу та постачанням, яке підпало під заборону статті 13-1 Закону № 1207-VII, є правильним.

Водночас правомірність застосування цієї часової межі не означає правильності визначеного судом першої інстанції обсягу природного газу, який припадає безпосередньо на 28.02.2022. Це є окремим питанням оцінки щодобових алокацій і розрахунку вартості газу, яке підлягає дослідженню в наступній частині мотивувальної частини постанови.

Визнавши обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вартості природного газу, віднесеного до періоду починаючи з 28.02.2022, колегія суддів перевіряє правильність визначення обсягу газу, який припадає на цю дату, та здійсненого місцевим господарським судом розрахунку основного боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 3.4 договору передбачено здійснення постачальником із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживачем щоденного моніторингу фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.

Відповідно до пункту 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акта приймання-передачі газу, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача, та даними щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних такої інформаційної платформи.

Таким чином, сторони договору погодили не лише використання даних Інформаційної платформи Оператора ГТС для визначення загального місячного обсягу газу, а й здійснення щоденного обліку фактично відібраних обсягів.

У матеріалах справи міститься надана Оператором ГТС інформація щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XS000169PK600G за період із 22.11.2021 до 31.03.2022.

Згідно з роздруківкою з Інформаційної платформи Оператора ГТС за лютий 2022 року за зазначеним EIC-кодом сформовано 28 щодобових записів, а загальний обсяг остаточної алокації становить 5 238,93 куб. м.

Водночас у відповідних щодобових записах зазначено такі обсяги остаточної алокації:

· за 25.02.2022 - 195,31 куб. м;

· за 26.02.2022 - 64,18 куб. м;

· за 27.02.2022 - 27,68 куб. м;

· за 28.02.2022 - 2,66 куб. м.

Таким чином, матеріали справи містять конкретні відомості про обсяг остаточної алокації окремо за кожну газову добу лютого 2022 року, зокрема безпосередньо за 28.02.2022.

Суд першої інстанції, встановивши наявність у матеріалах справи щодобових алокацій, фактичного значення показника за 28.02.2022 не врахував, натомість визначив його шляхом ділення загального місячного обсягу 5 238,93 куб. м на 28 календарних днів лютого 2022 року.

Унаслідок такого розрахунку місцевий господарський суд умовно визначив обсяг газу за 28.02.2022 у розмірі 187,10 куб. м.

Колегія суддів не погоджується з таким способом розрахунку.

Середньодобовий показник 187,10 куб. м є виключно результатом арифметичного ділення загального місячного обсягу на кількість календарних днів та ґрунтується на припущенні про рівномірне споживання газу протягом місяця.

Проте таке припущення спростовується самими щодобовими алокаціями, які засвідчують істотну зміну обсягів відбору протягом останніх днів лютого 2022 року: зі 195,31 куб. м за 25.02.2022 до 64,18 куб. м за 26.02.2022, 27,68 куб. м за 27.02.2022 та 2,66 куб. м за 28.02.2022.

Таким чином, визначений судом першої інстанції показник 187,10 куб. м не є фактично зафіксованим обсягом остаточної алокації за 28.02.2022 та не відповідає даним Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Матеріали справи не містять доказів недостовірності наведеної щодобової алокації, її коригування або скасування, а також доказів неможливості використання цих даних під час визначення обсягу газу, віднесеного саме до 28.02.2022.

Крім того, суд першої інстанції не навів мотивів, з яких безпосередній обліковий показник за відповідну газову добу було відхилено та замінено розрахунковим середньодобовим значенням.

Такий підхід не узгоджується з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд повинен надати оцінку кожному доказу та мотивувати його врахування або відхилення. За наявності достовірних даних про фактичний обсяг остаточної алокації за конкретну добу застосування умовного середнього показника є необґрунтованим.

Відтак колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що обсяг остаточної алокації за 28.02.2022 становить 2,66 куб. м, а не 187,10 куб. м, як помилково визначив суд першої інстанції.

Водночас наявність технічних даних про алокацію відбору за відповідним EIC-кодом після початку тимчасової окупації не змінює наведеного вище висновку колегії суддів про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вартості газу, віднесеного до періоду починаючи з 28.02.2022. У цьому випадку щодобові дані використовуються для точного визначення тієї частини заявленої заборгованості, яка припадає на період, за який стягнення не допускається.

Відповідно до пункту 4.1 договору ціна природного газу за 1 000 куб. м без ПДВ становить 13 658,42 грн, тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ із застосуванням коефіцієнта 1,1; крім того, нараховується ПДВ за ставкою 20 %.

Таким чином, вартість обсягу 2,66 куб. м, алокованого за 28.02.2022, становить: 0266 тис. куб. м Ч 13 658,42 грн = 36,33 грн - вартість природного газу без ПДВ; 0266 тис. куб. м Ч 124,16 грн Ч 1,1 = 0,36 грн - вартість послуг транспортування без ПДВ; 36,33 грн + 0,36 грн = 36,69 грн - загальна вартість без ПДВ; 36,69 грн + 7,34 грн ПДВ = 44,03 грн - загальна вартість із ПДВ.

Таким чином, із вартості природного газу за лютий 2022 року в розмірі 86 725,22 грн виключенню підлягає 44,03 грн, які припадають на 28.02.2022.

Відповідно, вартість природного газу, віднесеного до періоду з 01.02.2022 до 27.02.2022 включно, становить: 86 725,22 грн – 44,03 грн = 86 681,19 грн.

У такий спосіб, суд першої інстанції безпідставно зменшив вартість газу за лютий 2022 року на 3 097,22 грн замість 44,03 грн та визначив заборгованість за період із 01.02.2022 до 27.02.2022 у розмірі 83 628 грн замість належних до стягнення 86 681,19 грн.

Різниця між правильно визначеною сумою заборгованості за лютий 2022 року та сумою, стягнутою судом першої інстанції за цей місяць, становить: 86 681,19 грн – 83 628 грн = 3 053,19 грн.

Щодо заявленої заборгованості за березень 2022 року колегія суддів ураховує, що згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС загальний обсяг остаточної алокації за цей місяць становить 23,95 куб. м. Ненульові показники зафіксовані з 01.03.2022 до 09.03.2022, тоді як починаючи з 10.03.2022 щодобовий показник становить 0 куб. м.

Таким чином, весь обсяг, алокований у березні 2022 року, припадає на період після 28.02.2022, а тому, з огляду на наведені вище правові висновки, його вартість стягненню з відповідача не підлягає.

При цьому акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 складено на суму 396,47 грн, тоді як до розрахунку заявленого до стягнення основного боргу позивач включив за березень 2022 року 396,11 грн.

Саме сума 396,11 грн є складовою заявленої позовної вимоги. Відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому під час визначення результату розгляду справи врахуванню підлягає заявлена позивачем сума 396,11 грн.

Суд першої інстанції наведеної розбіжності між актом і розрахунком позову окремо не зазначив. Однак вона не впливає на розмір основного боргу, який підлягає стягненню, оскільки заявлена за березень 2022 року сума 396,11 грн у будь-якому разі стягненню не підлягає.

З урахуванням неоспореної суми заборгованості за січень 2022 року - 116 197,96 грн та правильно визначеної заборгованості за період із 01.02.2022 до 27.02.2022 - 86 681,19 грн загальний розмір основного боргу, який підлягає стягненню з відповідача, становить: 116 197,96 грн + 86 681,19 грн = 202 879,15 грн.

Оскільки рішенням суду першої інстанції стягнуто 199 825,96 грн основного боргу, оскаржуване рішення в цій частині підлягає зміні зі стягненням на користь позивача додатково 3 053,19 грн основного боргу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про помилковість застосування судом першої інстанції середньодобового показника для визначення обсягу газу за 28.02.2022 є обґрунтованими.

Водночас вимога апелянта про додаткове стягнення всієї суми основного боргу, у задоволенні якої відмовив суд першої інстанції, - 3 493,33 грн - підлягає задоволенню лише в сумі 3 053,19 грн.

У задоволенні апеляційної скарги щодо решти 440,14 грн основного боргу необхідно відмовити, оскільки ця сума складається з 44,03 грн, віднесених до 28.02.2022, та 396,11 грн, заявлених позивачем за березень 2022 року, тобто за період після початку тимчасової окупації відповідної території.

Посилання на зміст статей 86 і 237 перевірено за чинною редакцією Господарського процесуального кодексу України. Практику Верховного Суду щодо доказового значення даних Інформаційної платформи тут повторно не викладаю, оскільки вона вже наведена у другому блоці восьмого розділу.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що внаслідок помилкового визначення судом першої інстанції розміру основної заборгованості за лютий 2022 року суд також безпідставно зменшив заявлені до стягнення суми пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується із цим доводом частково.

Як встановлено вище, належною базою для нарахувань за зобов`язаннями лютого 2022 року є 86 681,19 грн, а не 83 628 грн, як визначив суд першої інстанції, та не 86 725,22 грн, як зазначено у розрахунку позивача. Водночас заборгованість за березень 2022 року в розмірі 396,11 грн до складу основного боргу, який підлягає стягненню, не входить, а тому здійснені на цю суму похідні нарахування також не підлягають задоволенню.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо необхідності перерахунку пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат загалом є правильним, однак такий перерахунок проведено з помилково визначеної суми основного боргу за лютий 2022 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у процентах від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

За змістом статті 611 ЦК України сплата неустойки є одним із правових наслідків порушення зобов`язання, якщо такий наслідок установлений договором або законом.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін, водночас її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період.

Положеннями частини шостої статті 232 ГК України у редакції, чинній у період виникнення та прострочення спірних зобов`язань, було встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що в разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 договору споживач зобов`язаний сплатити постачальнику три проценти річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно із частинами першою, другою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 зазначили, що інфляційні втрати та три проценти річних, нараховані на підставі статті 625 ЦК України, входять до складу грошового зобов`язання та є способом захисту майнового права кредитора: інфляційні втрати компенсують знецінення грошових коштів, а проценти річних - користування боржником утримуваними ним коштами.

Сам факт запровадження воєнного стану або тимчасової окупації території не припиняє грошового зобов`язання та автоматично не звільняє боржника від визначених статтею 625 ЦК України нарахувань. Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 звернув увагу, що правила про звільнення від відповідальності внаслідок дії обставин непереборної сили не усувають обов`язку сплатити інфляційні втрати та проценти річних за прострочення грошового зобов`язання.

Водночас обов`язок послатися на конкретні обставини непереборної сили та довести їхній безпосередній причинний зв`язок із неможливістю своєчасного виконання відповідного зобов`язання покладається на боржника, про що зазначено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22. Відповідач відзиву, контррозрахунку та доказів існування обставин, які унеможливили виконання саме спірних грошових зобов`язань, судам першої та апеляційної інстанцій не подав.

З урахуванням погодженого сторонами порядку розрахунків остаточний строк оплати природного газу, поставленого у січні 2022 року, настав 15.03.2022, тому прострочення розпочалося 16.03.2022. Остаточний строк оплати газу, поставленого у лютому 2022 року, настав 15.04.2022, тому прострочення розпочалося 16.04.2022.

У період із 21.01.2022 до 02.06.2022 облікова ставка Національного банку України становила 10 % річних, а з 03.06.2022 - 25 % річних. Таким чином, відповідно до пункту 7.2 договору пеня підлягає обчисленню виходячи з подвійної облікової ставки, тобто відповідно 20 % та 50 % річних.

Розрахунок пені за прострочення оплати заборгованості за січень 2022 року в сумі 116 197,96 грн є правильним: 116 197,96 грн Ч 20 % Ч 79 днів / 365 днів = 5 029,94 грн - за період із 16.03.2022 до 02.06.2022; 116 197,96 грн Ч 50 % Ч 105 днів / 365 днів = 16 713,41 грн - за період із 03.06.2022 до 15.09.2022.

Загальний розмір пені за зобов`язаннями січня 2022 року становить 21 743,35 грн.

Пеня за прострочення оплати належно визначеної заборгованості за лютий 2022 року в сумі 86 681,19 грн становить: 86 681,19 грн Ч 20 % Ч 48 днів / 365 днів = 2 279,83 грн - за період із 16.04.2022 до 02.06.2022; 86 681,19 грн Ч 50 % Ч 135 днів / 365 днів = 16 030,08 грн - за період із 03.06.2022 до 15.10.2022.

Загальний розмір пені за зобов`язаннями лютого 2022 року становить 18 309,91 грн.

Таким чином, обґрунтований розмір пені становить: 21 743,35 грн + 18 309,91 грн = 40 053,26 грн.

Суд першої інстанції стягнув 39 408,33 грн пені, тому рішення в цій частині підлягає зміні зі збільшенням присудженої до стягнення пені на 644,93 грн.

Водночас вимога апелянта про додаткове стягнення всієї суми пені, у якій відмовив суд першої інстанції, а саме 748,55 грн, задоволенню в повному обсязі не підлягає. Різниця в розмірі 103,62 грн складається з 9,31 грн пені, нарахованої на необґрунтовано включені до лютневої заборгованості 44,03 грн, та 94,31 грн пені, нарахованої на заявлену позивачем заборгованість за березень 2022 року в сумі 396,11 грн, яка не підлягає стягненню.

Три проценти річних за заборгованістю січня 2022 року в сумі 116 197,96 грн розраховані позивачем за період із 16.03.2022 до 29.02.2024 та становлять: 754,49 грн - за 79 днів із 16.03.2022 до 02.06.2022; 1 002,80 грн - за 105 днів із 03.06.2022 до 15.09.2022; 4 507,84 грн - за 472 дні із 16.09.2022 до 31.12.2023; 571,47 грн - за 60 днів із 01.01.2024 до 29.02.2024, з урахуванням 366 календарних днів у 2024 році.

Загальний розмір трьох процентів річних за зобов`язаннями січня 2022 року становить 6 836,60 грн.

За заборгованістю лютого 2022 року в сумі 86 681,19 грн три проценти річних становлять: 341,98 грн - за 48 днів із 16.04.2022 до 02.06.2022; 961,80 грн - за 135 днів із 03.06.2022 до 15.10.2022; 3 149,02 грн - за 442 дні із 16.10.2022 до 31.12.2023; 426,30 грн - за 60 днів із 01.01.2024 до 29.02.2024.

Загальний розмір трьох процентів річних за зобов`язаннями лютого 2022 року становить 4 879,10 грн.

Таким чином, належний до стягнення загальний розмір трьох процентів річних становить: 6 836,60 грн + 4 879,10 грн = 11 715,70 грн.

Оскільки суд першої інстанції стягнув 11 543,84 грн трьох процентів річних, присуджену суму необхідно збільшити на 171,86 грн.

Решта заявлених апелянтом до додаткового стягнення трьох процентів річних у сумі 23,77 грн є необґрунтованою, оскільки складається з 2,48 грн, нарахованих на безпідставно включені до лютневої заборгованості 44,03 грн, та 21,29 грн, нарахованих на суму заборгованості за березень 2022 року.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 зазначила, що інфляційні втрати мають обчислюватися послідовним множенням суми боргу на індекси інфляції за кожен місяць прострочення. До розрахунку підлягають включенню також місяці, в яких індекс споживчих цін був меншим за одиницю, тобто мала місце дефляція. Питання врахування неповного місяця прострочення вирішується із застосуванням математичного підходу до округлення відповідного періоду.

Перевіривши розрахунок заборгованості за січень 2022 року в сумі 116 197,96 грн із застосуванням індексів інфляції за період із квітня 2022 року до лютого 2024 року включно, колегія суддів установила, що інфляційні втрати за цим зобов`язанням правильно визначені в сумі 28 543,95 грн.

Щодо заборгованості за лютий 2022 року інфляційні втрати підлягають нарахуванню на суму 86 681,19 грн за період із травня 2022 року до лютого 2024 року включно.

Для розрахунку застосовуються такі щомісячні індекси споживчих цін: за травень-грудень 2022 року: 102,7 %; 103,1 %; 100,7 %; 101,1 %; 101,9 %; 102,5 %; 100,7 %; 100,7 %; за січень-грудень 2023 року: 100,8 %; 100,7 %; 101,5 %; 100,2 %; 100,5 %; 100,8 %; 99,4 %; 98,6 %; 100,5 %; 100,8 %; 100,5 %; 100,7 %; за січень та лютий 2024 року: 100,4 % і 100,3 % відповідно.

Унаслідок послідовного застосування наведених індексів, із округленням проміжного результату за кожен місяць до копійок, проіндексована сума заборгованості становить 104 727,81 грн.

Відповідно, інфляційні втрати за зобов`язаннями лютого 2022 року становлять: 104 727,81 грн – 86 681,19 грн = 18 046,62 грн.

Загальний належний до стягнення розмір інфляційних втрат становить: 28 543,95 грн + 18 046,62 грн = 46 590,57 грн.

Суд першої інстанції стягнув 45 954,91 грн інфляційних втрат, тому присуджена сума підлягає збільшенню на 635,66 грн.

Решта заявленої апелянтом до додаткового стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 79,05 грн є необґрунтованою. Вона складається з 9,17 грн, нарахованих на безпідставно включені до заборгованості лютого 2022 року 44,03 грн, та 69,88 грн, нарахованих на заявлену заборгованість за березень 2022 року.

Таким чином, за результатами проведеного апеляційним судом перерахунку належними до стягнення є: 40 053,26 грн пені; 11 715,70 грн трьох процентів річних; 46 590,57 грн інфляційних втрат.

Загальний обґрунтований розмір указаних нарахувань становить 98 359,53 грн, що на 1 452,45 грн перевищує суму, стягнуту судом першої інстанції за цими вимогами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправильного перерахунку пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат є обґрунтованими частково. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом додаткового стягнення з відповідача 644,93 грн пені, 171,86 грн трьох процентів річних та 635,66 грн інфляційних втрат. У задоволенні апеляційної скарги щодо решти 206,44 грн похідних нарахувань належить відмовити.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статей 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також правових висновків, викладених Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, є необґрунтованими з підстав, детально наведених вище.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що з початком тимчасової окупації села Осипенко 28.02.2022 на спірні правовідносини поширювалися встановлені спеціальним законом обмеження щодо здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території. Тому вартість природного газу, віднесеного до періоду починаючи з 28.02.2022, не може бути включена до заборгованості, яка підлягає стягненню.

Посилання апелянта на те, що відповідні приписи Закону № 1207-VII у редакції, застосованій Верховним Судом у справі № 908/1162/23, набрали чинності після виникнення спірних правовідносин, не спростовують висновку щодо правового статусу території та встановлених законом наслідків фактичної окупації. При цьому застосування судом норми права, яка регулює спірні правовідносини, не залежить виключно від посилання на неї учасників справи, оскільки саме на суд покладено обов`язок надати правильну юридичну кваліфікацію встановленим обставинам.

Водночас обґрунтованими є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно визначив обсяг і вартість природного газу, спожитого 28.02.2022.

Маючи у матеріалах справи відомості Оператора газотранспортної системи про фактичні щодобові алокації природного газу, суд першої інстанції не мав підстав визначати обсяг споживання за 28.02.2022 шляхом арифметичного розподілу загального місячного обсягу природного газу на кількість календарних днів у лютому 2022 року.

За даними щодобових алокацій фактичний обсяг природного газу, віднесений до 28.02.2022, становить 2,66 куб. м, а його вартість відповідно до передбаченої договором ціни - 44,03 грн. Відтак із загальної вартості поставленого у лютому 2022 року природного газу в розмірі 86 725,22 грн виключенню підлягає 44,03 грн, а не 3 097,22 грн, як помилково визначив суд першої інстанції.

Тому належний до стягнення основний борг за лютий 2022 року становить: 86 725,22 грн – 44,03 грн = 86 681,19 грн.

Разом із заборгованістю за січень 2022 року в розмірі 116 197,96 грн загальний обґрунтований розмір основного боргу становить: 116 197,96 грн + 86 681,19 грн = 202 879,15 грн.

Оскільки суд першої інстанції стягнув 199 825,96 грн основного боргу, присуджена до стягнення сума підлягає збільшенню на 3 053,19 грн.

Разом із тим вимога апелянта про додаткове стягнення всієї суми основного боргу, в якій відмовив суд першої інстанції, а саме 3 493,33 грн, не підлягає задоволенню в повному обсязі. Залишок у розмірі 440,14 грн складається з 44,03 грн вартості природного газу, віднесеного до 28.02.2022, та 396,11 грн заявленої позивачем заборгованості за березень 2022 року.

Унаслідок неправильного визначення судом першої інстанції розміру основного боргу за лютий 2022 року також були занижені похідні нарахування. За результатами проведеного апеляційним судом перерахунку належними до стягнення є: 40 053,26 грн пені, що на 644,93 грн більше від суми, присудженої судом першої інстанції; 11 715,70 грн трьох процентів річних, що на 171,86 грн більше від присудженої суми; 46 590,57 грн інфляційних втрат, що на 635,66 грн більше від присудженої суми.

У такий спосіб, загальна сума, яка додатково підлягає стягненню за результатами апеляційного перегляду, становить: 3 053,19 грн основного боргу + 644,93 грн пені + 171,86 грн трьох процентів річних + 635,66 грн інфляційних втрат = 4 505,64 грн.

Таким чином, із оспорюваних апелянтом 5 152,22 грн обґрунтованими є вимоги на суму 4 505,64 грн. У частині додаткового стягнення 646,58 грн, з яких 440,14 грн основного боргу та 206,44 грн похідних нарахувань, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли.

Після апеляційного перегляду загальний належний до стягнення розмір заборгованості та нарахувань становить: 202 879,15 грн основного боргу; 40 053,26 грн пені; 11 715,70 грн трьох процентів річних; 46 590,57 грн інфляційних втрат, а всього - 301 238,68 грн.

Неподання відповідачем відзиву, заперечень або контррозрахунку не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, та не є самостійною підставою для задоволення позову в повному обсязі. Відсутність заперечень відповідача не позбавляє суд обов`язку перевірити належність, допустимість і вірогідність доказів, правильність здійснених нарахувань та відповідність заявлених вимог нормам матеріального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості за лютий 2022 року та здійснених на неї нарахувань, однак не підтверджують наявності підстав для стягнення вартості природного газу, віднесеного до періоду починаючи з 28.02.2022, і відповідних похідних нарахувань.

У зв`язку із цим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначених до стягнення сум основного боргу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи.

Частиною четвертою статті 277 ГПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та/або резолютивної частини. Офіційний текст статей 275, 277 ГПК України.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що суд першої інстанції правильно визначив правові наслідки тимчасової окупації території місцезнаходження відповідача з 28.02.2022 та обґрунтовано виключив із заявленої до стягнення заборгованості вартість природного газу, віднесеного до періоду починаючи з цієї дати.

Водночас, визначаючи обсяг природного газу за 28.02.2022, суд першої інстанції не врахував наявні у матеріалах справи відомості про щодобові алокації та безпідставно розрахував обсяг споживання за цей день шляхом пропорційного розподілу загального місячного обсягу природного газу на кількість календарних днів у лютому 2022 року.

Зазначена помилка призвела до виключення судом першої інстанції із заборгованості за лютий 2022 року 3 097,22 грн замість фактичної вартості природного газу, віднесеного до 28.02.2022, у розмірі 44,03 грн, а отже - до заниження належного до стягнення основного боргу на 3 053,19 грн.

Унаслідок використання неправильно визначеної суми основного боргу суд першої інстанції також занизив належні до стягнення суми пені на 644,93 грн, трьох процентів річних - на 171,86 грн та інфляційних втрат - на 635,66 грн.

Відтак загальна сума, яка додатково підлягає стягненню з відповідача за результатами апеляційного перегляду, становить 4 505,64 грн, з яких: 3 053,19 грн основного боргу; 644,93 грн пені; 171,86 грн трьох процентів річних; 635,66 грн інфляційних втрат.

Після зміни рішення загальний розмір задоволених позовних вимог становить 301 238,68 грн, з яких: 202 879,15 грн основного боргу; 40 053,26 грн пені; 11 715,70 грн трьох процентів річних; 46 590,57 грн інфляційних втрат.

Разом із тим установлені під час апеляційного перегляду обставини не дають підстав для задоволення апеляційної скарги в повному обсязі.

Вимоги про додаткове стягнення 646,58 грн, з яких 440,14 грн основного боргу та 206,44 грн похідних нарахувань, є необґрунтованими, оскільки стосуються вартості природного газу, віднесеного до 28.02.2022 та березня 2022 року, а також нарахованих на відповідні суми пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

За таких обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 у справі № 908/1222/24 - зміні в мотивувальній та резолютивній частинах щодо розміру основного боргу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

В іншій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін. Питання про новий розподіл судових витрат, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, та про розподіл судового збору за подання апеляційної скарги вирішується судом окремо відповідно до статті 129 ГПК України.

Судові витрати.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають під час виконання договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Офіційний текст статті 129 ГПК України.

Щодо судового збору за подання позовної заяви

За подання позовної заяви в електронній формі Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» сплатило 3 622,62 грн судового збору.

Позовні вимоги були заявлені на загальну суму 301 885,26 грн. За результатами апеляційного перегляду обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, визнано позовні вимоги на суму 301 238,68 грн.

Таким чином, пропорційний розмір судового збору за подання позовної заяви, який має бути покладений на відповідача, становить: 3 622,62 грн х 301 238,68 грн / 301 885,26 грн = 3 614,86 грн.

Суд першої інстанції, виходячи з визначеного ним розміру задоволених позовних вимог, стягнув із відповідача на користь позивача 3 560,39 грн судового збору.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду розмір задоволених позовних вимог збільшено, розподіл судового збору за подання позовної заяви підлягає зміні. Остаточний розмір цього збору, який належить стягнути з відповідача на користь позивача, становить 3 614,86 грн, тобто на 54,47 грн більше, ніж стягнуто судом першої інстанції.

Решта судового збору за подання позовної заяви в розмірі: 3 622,62 грн – 3 614,86 грн = 7,76 грн покладається на позивача пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Щодо судового збору за подання апеляційної скарги

За подання апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» згідно з платіжною інструкцією № 0000036212 від 22.05.2026 сплатило 3 993,60 грн судового збору.

Апелянт оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 5 152,22 грн. За результатами апеляційного перегляду апеляційна скарга підлягає задоволенню в частині 4 505,64 грн.

Тому пропорційний розмір судового збору за подання апеляційної скарги, який підлягає відшкодуванню апелянту за рахунок відповідача, становить: 3 993,60 грн х 4 505,64 грн / 5 152,22 грн = 3 492,42 грн.

Таким чином, з Комунального некомерційного підприємства «Осипенківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» підлягає стягненню 3 492,42 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Решта судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі: 3 993,60 грн – 3 492,42 грн = 501,18 грн покладається на апелянта у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги в частині 646,58 грн.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат, які підлягали б розподілу за результатами апеляційного перегляду, матеріали справи не містять.

Таким чином, у зв`язку зі зміною рішення суду першої інстанції підлягає зміні й розподіл судових витрат: з відповідача на користь позивача належить стягнути 3 614,86 грн судового збору за подання позовної заяви та 3 492,42 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 228, 229, 269, 275, 277, 281– 284, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 у справі № 908/1222/24 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 у справі № 908/1222/24 змінити, виклавши пункти 1– 3 його резолютивної частини в такій редакції:

« 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального некомерційного підприємства «Осипенківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Осипенківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області (71160, Запорізька область, Бердянський район, с. Осипенко, вул. Солнєчна, буд. 7; код ЄДРПОУ 42349726) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676): 202 879, 15 грн основного боргу; 40 053, 26 грн пені; 11 715, 70 грн трьох процентів річних; 46 590, 57 грн інфляційних втрат; 3 614, 86 грн судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити».

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 14.05.2026 у справі № 908/1222/24 залишити без змін.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Осипенківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області (71160, Запорізька область, Бердянський район, с. Осипенко, вул. Солнєчна, буд. 7; код ЄДРПОУ 42349726) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676) 3 492, 42 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів, з урахуванням відповідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя: Г.В. Левшина

Суддя: С.В. Вінніков