Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №904/1781/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1781/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Кощеєва І.М.

при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Юзіков С.Г.) від 26.11.2025р. у справі № 904/1781/25

за позовом Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області

до Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Комунального підприємства "Господар" Любимівської сільської ради

про вилучення земельних ділянок, припинення права постійного користування земельними ділянками та визнання Державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність

за зустрічним позовом Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради

до відповідача-1 Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області,

до відповідача-2 Комунального підприємства "Господар" Любимівської сільської ради

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання відсутнім права користування земельною ділянкою за іншою особою, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025р. Любимівська сільська Рада Дніпровського району Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради, у якому просила:

- вилучити з постійного користування КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради земельні ділянки з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га та з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га;

- припинити право постійного користування КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради земельними ділянками з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га та з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га;

- визнати Державний акт серії ІІ-ДП № 007739 від 06.03.1998 року, виданий Дніпропетровському будинку-інтернату для престарілих та інвалідів на території Любимівської сільської ради Дніпропетровського району (наразі - КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради") таким, що втратив чинність.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Любимівська сільська рада є власником цих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які тривалий час не використовуються КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради" за цільовим призначенням, у зв`язку із відсутністю можливостей для їх обробітку, тоді як КП "Господар" використовує ці ділянки у господарській діяльності та є зареєстрованим землекористувачем.

Комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради звернувся з зустрічною позовною заявою у справі до Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Комунального підприємства Любимівської сільської ради "Господар" про:

- визнання права постійного користування земельною ділянкою 148,7251 га з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1079348512214) та земельною ділянкою площею 20,0 га з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 747580012214), що розташовані на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (були надані у постійне користування, як ділянка площею 176,800 гектарів та видано Державний акт на право постійного користування землею від 06.03.1998 р. ІІ-ДП №007739) за Комунальним закладом "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради" (ЄДРПОУ 03562537);

- визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками 148,7251 га з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002 (номер запису про інше речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 41591392 від 20.04.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1079348512214) та площею 20,0 га з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009 (номер запису про інше речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 41590820 від 20.04.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 747580012214), що розташовані на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області за Комунальним підприємством Любимівської сільської ради "Господар" (ЄДРПОУ 32861273).

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовано тим, що відповідно до обставин встановлених у рішеннях по справам № 904/9611/21 та № 804/7822/16, позивач є постійним користувачем земельних ділянок площею 148,7251 га з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002 та площею 20,0 га з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009 і таке право користування не втрачав. А тому, дії ради, як власника земельних ділянок, внаслідок передання нею права постійного користування земельними ділянками іншій особі, а саме КП Любимівської сільської ради "Господар", обмежують чинне речове право відповідача на користування спірними ділянками.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2025р. у справі № 904/1781/25:

- в задоволенні первісного позову Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області до Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради про вилучення земельних ділянок, припинення права постійного користування земельними ділянками та визнання Державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність - відмовлено;

- зустрічний позов Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради задоволено;

- визнано право постійного користування земельною ділянкою 148,7251 га з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1079348512214) та земельною ділянкою площею 20,0 га з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 747580012214), розташовані на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (були надані у постійне користування, як ділянка площею 176,800 гектарів та видано Державний акт на право постійного користування землею від 6.03.1998 р. ІІ-ДП №007739) за Комунальним закладом "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради" (49127, м. Дніпро, вул. Гаванська, 15, код 03562537);

- визнано відсутнім право постійного користування земельними ділянками 148,7251 га з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002 (номер запису про інше речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 41591392 від 20.04.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1079348512214) та площею 20,0 га з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009 (номер запису про інше речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 41590820 від 20.04.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 747580012214), розташовані на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області за Комунальним підприємством Любимівської сільської ради "Господар" (Дніпропетровська область, Дніпровський район, село Любимівка, вул. Садова, будинок 1, код 32861273);

- стягнуто з Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на користь Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради" 2 422 грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору;

- стягнуто з Комунального підприємства Любимівської сільської ради "Господар" на користь Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради" 2 422 грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Любимівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2025 року у справі № 904/1781/25, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову Комунального закладу “Дніпропетровський геріатричний пансіонат” Дніпропетровської обласної ради – відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає наступне:

- суд першої інстанції помилково ототожнив процедуру примусового припинення прав на землю (ст. 143 ЗК України) та процедуру вилучення земельних ділянок комунальної власності в судовому порядку у разі незгоди землекористувача (ч. 2 ст. 149 ЗК України). Позовні вимоги ґрунтувалися на п. "б" ч. 1 ст. 141 та ст. 149 ЗК України, а тому обмеження, встановлені ст. 143 ЗК України, до спірних правовідносин не застосовуються;

- суд першої інстанції помилково послався на Закон України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", оскільки його дія поширюється виключно на землі приватної власності;

- законодавець не обмежує зміст поняття "інші потреби" у ч. 1 ст. 149 ЗК України про порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування, тому приведення земельних правовідносин у відповідність до закону та припинення безгосподарського використання земель територіальної громади є саме такою "іншою потребою";

- суд першої інстанції встановив, але не врахував, що відповідач понад 10 років не використовує землі за призначенням через ліквідацію підсобного господарства та відсутність фінансування, що суперечить принципу раціонального використання земель;

- відмовляючи у позові суд першої інстанції фактично обмежив дискреційні повноваження ради як власника щодо розпорядження комунальним майном.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -Чередко А.Є., судді – Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2025р. у справі № 904/1781/25, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 27.05.2026р.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із відпусткою судді Верхогляд Т.А., та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2026р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Кощеєва І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2026р. апеляційну скаргу Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2025р. у справі № 904/1781/25 прийнято до свого провадження означеним складом суду.

У судовому засіданні по справі оголошувались перерви з 27.05.2026р. по 16.07.2026р. та з 16.07.2026р. по 23.07.2026р.

У судовому засіданні представниця апелянта доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсягу та просила її задовольнити.

Комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради у відзиві на апеляційну скаргу та його представниця у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечують, вважають оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу позивача безпідставною, посилаючись при цьому на судові рішення, що набрали законної сили у справах № 804/7822/16 та № 904/10714/16, якими попередні розпорядження РДА про вилучення у Пансіонату земель площею 20 га та 148,7251 га визнано недійсними. Ці обставини є преюдиційними та доводять, що право постійного користування відповідача на підставі Державного акту від 06.03.1998 не припинялося.

Позивач не мав права розпоряджатися цими ділянками та передавати їх КП "Господар". Обраний відповідачем спосіб захисту (визнання права за собою та визнання відсутності права у КП "Господар") повністю відповідає висновкам Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 904/9611/21 між тими ж сторонами.

Стаття 141 Земельного Кодексу України містить вичерпний перелік підстав для припинення права користування землею, який не підлягає розширеному тлумаченню. Наміри позивача "визначити єдиного землекористувача" чи "привести правовідносини у відповідність" не є законними підставами для вилучення майна. Позивач не надав доказів добровільної відмови відповідача від землі або існування реальної суспільної потреби у вилученні земель; натомість ділянки планувалося передати КП "Господар" для отримання комерційного доходу.

Пансіонат зазначає, що фактичне невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою для припинення права користування нею та не свідчить про її використання за іншим (нецільовим) призначенням. Доказів активних дій відповідача щодо нецільового використання землі матеріали справи не містять, а Пансіонат має право відновити її використання за призначенням у будь-який момент.

Третя особа - Комунальне підприємство "Господар" Любимівської сільської ради своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та участь в судовому засіданні не скористалась. Про дату, час та місце судових засідань повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, а апеляційним судом не визнавалася явка в судове засідання представників учасників справи обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представника третьої особи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено місцевим господарським судом та не оспорюється сторонами, 04 грудня 1997 року Дніпропетровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області прийнято розпорядження № 896-р про передачу земельної ділянки площею 176,8 га в постійне користування відповідачеві для ведення підсобного господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІ-ДП №007739, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1172 від 06.03.1998 року, виданого Дніпропетровському будинку інтернату для престарілих та інвалідів, правонаступником якого є відповідач.

На теперішній час земельна ділянка розділена на дві окремі земельні ділянки, а саме: площею 20 га з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009 та площею 148,7251 га з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002.

Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації №1750-р від 15.12.2006 вилучено з постійного користування відповідача земельну ділянку площею 20,0 га та передано у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради. Різницю площі - 156,0 га земельної ділянки між наданою в постійне користування відповідачеві згідно з державним актом ІІ-ДП №007739 від 06.03.1998 та вилученою в землі запасу Любимівської сільської ради, залишено в постійному користуванні відповідача.

Розпорядженням Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15, вилучено земельну ділянку площею 176,800 га, яка знаходиться в користуванні відповідача, для ведення підсобного господарства, згідно з державним актом на право постійного користування серії ІІ-ДП №007739, яка розташована за межами населеного пункту на території Любимівської сільської ради та переведено її до земель запасу Любимівської сільської ради; державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ДП № 007739, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1172 від 06.03.1998 визнано таким, що втратив чинність.

Наказом від 03.11.2016 №4-7551/15-16-СГ ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області з постійного користування позивача вилучено земельну ділянку площею 148,7251 га та передано в постійне користування ТОВ "Агропромислове підприємство "Золотий Колос". В подальшому, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області наказ від 03.11.2016 №4-7551/15-16-СГ скасувало.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 60-р від 31.01.2018 "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" було доручено Держгеокадастру починаючи з 01.02.2018 забезпечити передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність територіальних громад.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 27.09.2018р. було прийнято Наказ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" № 4-3771/15-18 СГ, передано Любимівській сільській об`єднаній територіальній громаді Дніпровського району Дніпропетровської області у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1647,9930 га на території Любимівської сільської об`єднаної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту згідно з додатком до акта приймання-передачі.

Між Головним управлінням та Любимівською сільською об`єднаною територіальною громадою Дніпровського району Дніпропетровської області 27.09.2018 підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність. Згідно із додатком до вказаного акту земельні ділянки з кадастровими номерами 12214884000:02:006:0002, 1221484000:02:010:0009 передано з державної власності у комунальну.

В подальшому позивач на підставі рішення від 15.04.2021 № 284-7/VIII та № 285-7/VIII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" передав їх у постійне користування КП Любимівської сільської ради "Господар".

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, від 20.04.2021, за КП Любимівської сільської ради "Господар" зареєстровано право постійного користування земельними ділянками з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002, площею 148,7251 га, та кадастровим номером 12214840200:02:010:0009, площею 20 га, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57747242 від 20.04.2021.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2020 по справі № 804/7822/16 позовні вимоги Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради задоволено в повному обсязі, визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування". Судове рішення набуло чинності та не було оскаржено сторонами.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 у справі № 904/10714/16, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021 позовні вимоги Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради в особі Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання недійсним розпорядження № Р-428/0/291-15 від 09.07.2015 "Про вилучення земельної ділянки" задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № Р-428/0/291-15 від 09.07.2015 "Про вилучення земельної ділянки".

За висновками суду у справі № 904/10714/16 відповідне рішення про припинення права постійного користування мало приймати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а не Дніпропетровська районна державна адміністрація, яка відповідно до частини 5 статтею 149 Земельного кодексу України має повноваження лише щодо вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб, а не на припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача. Із матеріалів справи вбачається, що Комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради не подавав заяв щодо добровільної відмови від земельної ділянки, наданої йому у постійне користування, на користь держави або територіальної громади до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

Отже, після набрання рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/10714/16 законної сили, а саме з 21.04.2021 відновлено дію розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 04.12.1997 № 896 – р, яким відповідачеві для ведення підсобного господарства надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 176,800 га та видано Державний акт на право постійного користування землею від 06.03.1998 року.

Відповідач у відповідь на адвокатський запит від 08.02.2021 у листі від 12.02.2021 вих. № 1-43 повідомив, що з 01.02.2011 підсобне господарство виключено з штатного розпису та з цього часу фактично припинило свою діяльність і до теперішнього часу підсобного господарства в пансіонаті немає (позивач до матеріалів справи додав не повний текст наведеного документу, лише першу сторінку, однак відповідач не заперечував існування такого документу).

Також, відповідач у листі від 29.08.2024 вих. № 1-193 повідомив, що з 01.02.2011 року підсобне господарство виключено зі штатного розпису та з цього часу фактично припинило свою діяльність. Виділення коштів з місцевого бюджету з метою відновлення роботи підсобного господарства та з метою його подальшого фінансування не здійснюється.

31 жовтня 2024р. позивач прийняв рішення № 1841-52/VIII "Про початок процедури вилучення з постійного користування відповідача земельних ділянок площею 20 га з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009 та площею 148,7251 га з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002.

Позивач, посилаючись на рішення № 1841-52/VIII, 11.11.2024 направив на адресу відповідача листа за вих. № 07-07/1916 про надання згоди або про відмову у наданні згоди на вилучення земельних ділянок з постійного користування.

У листі від 09.12.2024 року № 1-286 відповідач, з посиланням на ст. 149 ЗК України, повідомив про свою незгоду на вилучення земельних ділянок.

Отже, скориставшись наданим статтею 149 Земельного кодексу України правом Любимівська сільська рада ініціювала процедуру вилучення земельної ділянки, незгода КП "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" з таким вилученням зумовила необхідність вирішення спору в судовому порядку.

У первісному позові заявлено вимоги щодо припинення права постійного користування Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради спірними земельними ділянками, їх вилучення з постійного користування та визнання державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність. За зустрічним позовом спір стосується визнання за Комунальним закладом "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради права постійного користування цими земельними ділянками та визнання відсутнім такого права у КП Любимівської сільської ради "Господар", у зв`язку з наявністю спору щодо належності права постійного користування одними й тими самими земельними ділянками.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову місцевий господарський суд виходив з того, що стаття 141 Земельного Кодексу України містить вичерпний перелік підстав для припинення права постійного користування землею, які у даному випадку відсутні. Матеріали справи не містять доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельної ділянки, також позивачем не надано доказів на підтвердження, що земельні ділянки необхідно вилучити саме для суспільних та інших потреб. Поняття використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п. "ґ" ст. 141 ЗК України) передбачає активні дії - здійснення діяльності, яка виходить за межі встановленої категорії земель, що у даному випадку не доведено. Фактичне невикористання ділянки (бездіяльність) через ліквідацію підсобного господарства КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" не є порушенням цільового призначення та не є самостійною підставою для позбавлення права користування.

Суд задовольнив зустрічний позов з огляду на преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 804/7822/16 та № 904/10714/16, якими розпорядження РДА про вилучення земель у відповідача визнано недійсними. Відповідно КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" має право постійного користування на підставі Державного акту від 06.03.1998. Оскільки право КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" не припинялося у встановленому законом порядку, рада не мала правових підстав розпоряджатися цими ділянками та передавати їх у постійне користування третій особі (КП "Господар").

Проте, судова колегія апеляційного суду не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для вилучення у відповідача спірних земельних ділянок, з огляду на наступне.

За змістом статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 1 Земельного Кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується.

Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Нормами статей 4, 5 Земельного Кодексу України передбачено, що завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на, землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Виходячи із положень статті 12 Земельного Кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За положеннями ч. 1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Безстроковість такого права не означає абсолютної неможливості його припинення, однак воно може бути припинено виключно на підставах та в порядку, визначених законом.

У силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Наведені положення чинного законодавства ніяк не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини, цей принцип захищає всю сукупність майнових прав особи, включаючи право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, а також право отримувати від нього доходи.

Відповідно до сталої та послідовної практики Європейського суду з прав людини втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм (рішення у справі "Беєлер проти Італії").

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Стаття 141 Земельного Кодексу України визначає вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а саме:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, державних чи комунальних некомерційних товариств, крім перетворення державних чи комунальних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом публічно-приватного партнерства або об`єктом концесії;

з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Спеціальною нормою, яка регулює порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування є стаття 149 Земельного кодексу України.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 149 Земельного Кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Отже, відсутність згоди постійного землекористувача не виключає можливості вилучення земельної ділянки, однак у такому разі орган, який здійснює повноваження власника, повинен звернутися до суду та довести наявність установлених статтею 149 Земельного кодексу України передумов для припинення чинного речового права.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що правовідносини з вилучення земельної ділянки комунальної власності з постійного користування за статтею 149 Земельного кодексу України відрізняються від примусового відчуження земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності, з мотивів суспільної необхідності, тому судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення статті 143 Земельного Кодексу України.

Земельний Кодекс України не містить визначення понять "суспільна потреба" та "інша потреба" для цілей застосування статті 149 цього Кодексу.

Визначення понять суспільна необхідність та суспільна потреба надано у статті 1 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", який визначає правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Проте, за положеннями ч. 2 ст. 2 дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини, що виникають у разі, зокрема, вилучення (викупу) земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у державній та/або комунальній власності, тому судом першої інстанції також безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Вище зазначено, що рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки є документом, який засвідчує лише намір припинити відповідній особі право на постійне користування земельною ділянкою, як мети відповідної процедури. Це рішення є першим етапом процедури у разі незгоди землекористувача із вилученням земельної ділянки, яка передує зверненню до суду.

Так, згідно з рішенням Любимівської сільської ради № 1841-52/VIII від 31.10.2024 процедуру вилучення спірних земельних ділянок розпочато з метою приведення земельних відносин у відповідність до актів земельного законодавства та визначення єдиного землекористувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного Кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Зокрема, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1 статті 22 Земельного Кодексу України).

Статтею 23 Земельного Кодексу України встановлено пріоритетність земель сільськогосподарського призначення, що передбачає надання земель, придатних для потреб сільського господарства (крім самозалісених земель), насамперед для ведення сільського господарства, ведення лісового господарства, створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До обов`язків власників земельних ділянок і землекористувачів належить, зокрема, забезпечення використання їх за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі (частина 1 статті 91, частина 1 статті 96 Земельного Кодексу України).

Згідно з ст. 162 Земельного Кодексу України, охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

За ч. 1 ст. 164 Земельного Кодексу України, охорона земель включає: а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Аналіз наведених норм законодавства надає підстави для висновку, що суспільний, публічний інтерес у сфері землекористування полягає в забезпеченні охорони та раціонального використання землі як основного національного багатства, що стосовно земель, придатних для сільськогосподарського використання, передбачає відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель, захист, зокрема, від шкідливого антропогенного впливу, від ерозії, селів, підтоплення тощо (глава 26 Земельного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, земельні ділянки загальною площею 176,8 га були передані правопопереднику Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради в постійне користування саме для ведення підсобного господарства, що посвідчувалося державним актом серії ІІ-ДП № 007739 від 06.03.1998.

Водночас Пансіонат у своїх листах від 12.02.2021 та від 29.08.2024 підтвердив, що з 01.02.2011 підсобне господарство було виключене зі штатного розпису та фактично припинило свою діяльність. Фінансування для відновлення роботи підсобного господарства та його подальшого утримання не виділялося.

Таким чином, на час звернення позивача з цим позовом до суду спірні земельні ділянки понад тринадцять років не використовувалися Пансіонатом для здійснення тієї діяльності, для забезпечення якої вони були передані в постійне користування, втім фактично використовуються КП «Господар» Любимівскої сільської ради, що відповідачем не оспорюється.

Тож, фактично КП "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" не має можливості належно виконувати покладений на нього правовий обов`язок - дбати про надані йому землі та захищати їх від шкідливого природного впливу. КП "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" також не має ані спеціальної техніки для обробітку земель, ані виділених бюджетних коштів на потреби підсобного господарства. Вказане суперечить принципу раціонального використання земель.

Колегія суддів наголошує, що саме по собі невикористання земельної ділянки протягом певного строку не визначене статтею 141 Земельного кодексу України як самостійна підстава для примусового припинення права постійного користування.

Втім, у цьому спорі тривале невикористання землі оцінюється апеляційним судом не як земельне правопорушення КП "Дніпропетровський геріатричний пансіонат", а як істотна обставина, яка підтверджує:

- остаточне припинення діяльності, для забезпечення якої земельні ділянки були надані;

- відсутність у Пансіонату реальної господарської потреби в користуванні земельними ділянками;

- відсутність фінансових, кадрових і організаційних передумов для відновлення підсобного господарства;

- неефективність подальшого збереження за Пансіонатом виключного речового права на значний масив земель сільськогосподарського призначення;

- наявність у територіальної громади обґрунтованої іншої потреби у залученні земель до фактичного сільськогосподарського використання.

Посилання Пансіонату на те, що підсобне господарство теоретично може бути відновлене в майбутньому, не підтверджено жодними затвердженими програмами, бюджетними призначеннями, штатними змінами, матеріально-технічними ресурсами або визначеними строками відновлення відповідної діяльності. Абстрактна можливість майбутнього використання землі не може переважати встановлену протягом багатьох років фактичну відсутність такого використання.

Як вже вище зазначалось, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель. До його основоположних принципів належать забезпечення раціонального використання земель, їх охорона та гарантування прав на землю.

Землекористувачі зобов`язані використовувати землю відповідно до її цільового призначення, забезпечувати збереження корисних властивостей земель, підвищувати родючість ґрунтів та дотримуватися вимог земельного й природоохоронного законодавства.

Збереження за КП "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" формального безстрокового права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення за відсутності фактичної діяльності, для якої вони були надані, перешкоджає власнику землі забезпечити її раціональне та економічно обґрунтоване використання.

Натомість передання спірних земельних ділянок для обробітку КП «Господар», утвореному відповідною територіальною громадою, спрямоване на повернення земель до активного сільськогосподарського обороту, їх обробіток, підтримання належного стану ґрунтів, виробництво сільськогосподарської продукції та одержання результатів, які можуть бути використані в інтересах територіальної громади.

Отже, зазначена позивачем потреба не зводиться виключно до одержання прибутку окремою юридичною особою. Вона має публічно-господарський характер і полягає в забезпеченні ефективного використання майна територіальної громади замість його багаторічного невикористання.

Вирішуючи спір про вилучення земельної ділянки за відсутності згоди постійного землекористувача, суд повинен перевірити не лише дотримання формальної процедури, а й обґрунтованість заявленої потреби та співмірність втручання у право землекористувача.

На переконання колегії суддів, у цій справі втручання у право відповідача постійного користування спірними земельними ділянками: має законну підставу - пункт «б» частини першої статті 141 та статтю 149 Земельного кодексу України; переслідує легітимну мету - забезпечення раціонального й ефективного використання земель комунальної власності; є придатним для досягнення такої мети, оскільки усуває правову перешкоду для фактичного використання земель комунальним підприємством; є необхідним, оскільки Пансіонат понад тринадцять років не здійснює підсобного господарства, не має його у своїй організаційній структурі та не отримує фінансування для відновлення; не покладає на Пансіонат надмірного тягаря, оскільки матеріали справи не містять доказів ведення ним на спірних ділянках поточного виробництва, здійснення сільськогосподарських інвестицій або наявності затверджених заходів щодо відновлення господарства.

За таких обставин збереження за Пансіонатом права постійного користування захищало б виключно формальний юридичний титул, який протягом тривалого періоду не забезпечує задоволення жодної реально існуючої потреби землекористувача, та водночас унеможливлювало б ефективне використання земель власником в інтересах територіальної громади.

Відтак, вилучення спірних земельних ділянок та припинення права постійного користування відповідача відповідає принципу пропорційності та забезпечує справедливий баланс між правом землекористувача і повноваженнями територіальної громади щодо управління комунальним майном.

При цьому, колегія суддів враховує, що попередніми судовими рішеннями були визнані недійсними розпорядження органів державної влади 2006 та 2015 років про вилучення земельних ділянок у Пансіонату, а Верховний Суд у справі № 904/9611/21 зазначав, що право Пансіонату могло бути захищене шляхом пред`явлення вимог про визнання права постійного користування та визнання відсутнім відповідного права у КП «Господар».

Водночас, зазначені судові рішення не позбавляють власника земельних ділянок права в майбутньому розпочати нову процедуру їх вилучення з дотриманням статті 149 Земельного кодексу України.

Предметом попередніх справ була оцінка законності інших рішень, прийнятих іншими органами, в інший період і за іншої процедури. У цих справах не розглядалися рішення Любимівської сільської ради від 31.10.2024 про початок нової процедури вилучення, направлена Пансіонату пропозиція надати згоду та подальше звернення Ради до суду відповідно до частини другої статті 149 Земельного кодексу України.

Преюдиційність попередніх судових рішень підтверджує існування права Пансіонату до його належного припинення, однак не перетворює таке право на абсолютне та не виключає можливості його припинення в майбутньому на новій законній підставі.

За наведених обставин, відповідні заперечення відповідача проти позову та апеляційної скарги є безпідставними та не є перешкодою для задоволення вимог позивача про вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування за наслідками проведеної у 2024 році процедури.

Місцевий господарський суд вищенаведеного не врахував, неправильно визначив правову природу спірних відносин, помилково застосував до них положення статті 143 Земельного Кодексу України та законодавство про примусове відчуження приватного майна, не надав належної оцінки повноваженням Любимівської сільської ради за статтею 149 Земельного Кодексу України, тривалому фактичному невикористанню земельних ділянок, припиненню підсобного господарства Пансіонату та обґрунтованій потребі територіальної громади у залученні земель до ефективного сільськогосподарського використання, що призвело до неправильного вирішення спору та є підставою згідно з ст.ст. 275, 277 ГПК України для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового рішення про задоволення правомірних позовних вимог позивача в частині вилучення з постійного користування Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради земельних ділянок з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га та з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га.

Разом з цим, колегія суддів вважає безпідставними позовні вимоги позивача про припинення в судовому порядку права постійного користування КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради земельними ділянками з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га та з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га, а також про визнання таким, що втратив чинність Державного акту серії ІІ-ДП № 007739 від 06.03.1998 року, виданого Дніпропетровському будинку-інтернату для престарілих та інвалідів на території Любимівської сільської ради Дніпропетровського району (наразі - КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради"), адже такі вимоги не можуть вважатися належними та ефективними способами захисту порушених прав позивача.

Так, Державний акт є лише документом, який посвідчував виникнення права постійного користування землею, а відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20.04.2021, на час розгляду справи у суді, спірні земельні ділянки зареєстровані на праві постійного користування за КП Любимівської сільської ради "Господар".

Отже, належним, ефективним та достатнім способом захисту права територіальної громади є вилучення конкретно визначених земельних ділянок з користування КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради".

Також, після набрання цим судовим рішенням законної сили воно є правовою підставою для державної реєстрації припинення відповідного речового права. Законодавство про державну реєстрацію прямо передбачає проведення реєстраційних дій на підставі судового рішення про набуття, зміну або припинення речового права.

З урахуванням задоволення позовної вимоги про вилучення земельних ділянок, окреме припинення права постійного користування та визнання державного акту таким, що втратив чинність, не створить додаткового правового результату, який не досягається рішенням про припинення права постійного користування, а тому є зайвим декларативним способом захисту.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що обраний спосіб захисту повинен безпосередньо відновлювати порушене право та відповідати характеру порушення, а суто декларативна вимога, яка не породжує самостійного ефективного наслідку, не підлягає задоволенню.

Отже, первісний позов у частині вимог про припинення права постійного користування КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради спірними земельними ділянками та визнання державного акту таким, що втратив чинність, належить залишити без задоволення, зазначивши, що після державної реєстрації припинення права цей акт не може бути використаний як підтвердження чинного права Пансіонату на спірні земельні ділянки.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, а саме щодо вилучення спірних земельних ділянок, позовні вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції у цій частині також слід скасувати, адже зустрічний позов КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради" ґрунтується на тому, що його право постійного користування не було раніше припинене у передбаченому законом порядку, а одночасна реєстрація права постійного користування за КП «Господар» порушує право Пансіонату. Заявлені вимоги передбачають визнання права Пансіонату на обидві земельні ділянки та визнання відсутнім відповідного права у КП «Господар».

Дійсно, до завершення нової процедури вилучення право Пансіонату не могло вважатися припиненим виключно внаслідок прийняття Радою рішень про передання земель КП «Господар» або проведення державної реєстрації за цим підприємством.

Проте, за наслідками розгляду первісного позову апеляційним судом установлено наявність передбачених статтею 149 Земельного кодексу України підстав для вилучення спірних земельних ділянок і припинення права постійного користування відповідача.

За таких обставин визнання за Пансіонатом права постійного користування без зазначення його припинення суперечило б правовому результату вирішення первісного позову та створювало б невизначеність щодо актуального правового режиму земельних ділянок.

Вимога про визнання відсутнім права постійного користування у КП «Господар» є похідною від вимоги про підтвердження чинного права Пансіонату та спрямована на усунення конкуренції між двома зареєстрованими речовими правами. Після припинення права Пансіонату останній не має самостійного матеріально-правового інтересу у вирішенні питання про право КП «Господар», оскільки таке право більше не конкурує з речовим правом Пансіонату.

Відмова в зустрічному позові не означає надання зворотної сили процедурі вилучення або визнання правомірними всіх реєстраційних дій, проведених у 2021 році. Вона є наслідком визначення судом актуального правового статусу земельних ділянок за результатами нової процедури, розпочатої позивачем у 2024 році.

Відтак, правові підстави для задоволення зустрічного позову Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті сторонами судового збору за подання позовів та апеляційної скарги підлягають розподілу між сторонами, виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2025р. у справі № 904/1781/25 – задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2025р. у справі № 904/1781/25 – скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Первісний позов Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області - задовольнити частково.

Вилучити з постійного користування Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради земельні ділянки з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га та з кадастровим номером 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га.

В решті позовних вимог за первісним позовом - відмовити.

Стягнути з Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради на користь Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 4 844,80грн.

У задоволенні зустрічного позову Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову покласти на Комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради.

Стягнути з Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради на користь Любимівської сільської Ради Дніпровського району Дніпропетровської області судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 21 801,60грн.

Видачу наказів, на виконання даної постанови, у відповідності до ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 28.07.2026 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя В.Ф. Мороз