Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №904/3438/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 м. Дніпро Справа № 904/3438/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),

суддів: Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 (ухвалене суддею Рудь І.А. у м. Дніпрі, повне рішення складене 04.05.2026) у справі № 904/3438/24

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Строй-Поставка" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості у сумі 182 859 грн 24 коп.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Строй-Поставка" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості у сумі 46 404 грн 98 коп.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Строй-Поставка" (далі по тексту - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг із переробки давальницької сировини №1/23-10 від 23.10.2023 в загальній сумі 182 859 грн 24 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 141 837 грн 11 коп. - матеріальні збитки;

- 30 071 грн 18 коп. - пеня;

- 3 129 грн 11 коп. 3% річних;

- 7 821 грн 84 коп. - інфляційні втрати;

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідач умов договору про надання послуг із переробки давальницької сировини № 1/23-10 від 23.10.2023, а саме: отримавши у жовтні 2023 року сировину, до виконання Договору відповідач так і не приступив, сировину зберігав з порушенням умов договору, що призвело до неможливості її використання. Враховуючи вказане, позивач звернувся з позовом про стягнення матеріальних збитків у сумі 141 837 грн 11 коп. та штрафних санкцій у сумі 41 022 грн 13 коп.

22.08.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Строй-Поставка" надійшла зустрічна позовна заява, в якій останнє просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" заборгованість у сумі 46 404 грн 98 коп., з яких: 44 232 грн 05 коп. - основний борг, 1 948 грн 14 коп. - пеня, 224 грн 79 коп. - 3% річних, відповідно до умов договору про надання послуг із переробки давальницької сировини № 1/23-10 від 23.10.2023.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом зобов`язань за договором про надання послуг із переробки давальницької сировини № 1/23-10 від 23.10.2023 в частині оплати наданих послуг.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі №904/3438/24:

- у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Строй-Поставка" заборгованості в сумі 182 859 грн 24 коп. -відмовлено;

- у задоволенні позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Строй-Поставка" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" заборгованості у сумі 46 404 грн 98 коп. - відмовлено.

Рішення обґрунтовано наступним:

- позивач за первісним позовом нараховує 30 071 грн 18 коп. пені, 3 129 грн 11 коп. 3% річних, 7 821 грн 84 коп. інфляційних втрат за загальний період з 08.11.2023 по 02.08.2024 на суму заборгованості, що складає 141 837 грн 11 коп. Між тим грошова сума у розмірі 141 837 грн 11 коп. не є ціною договору, а є сумою, на яку було передано матеріал для надання відповідних послуг. Крім того, пункт 7.3 договору, на підставі якого позивачем за первісним позовом здійснено нарахування пені, не передбачає такої відповідальності за порушення строків переробки саме для виконавця;

- позивач за зустрічним позовом просив стягнути грошові кошти за надані послуги у сумі 44 232 грн 05 коп., 1 948 грн 14 коп. пені за загальний період з 21.06.2024 по 21.08.2024, 224 грн 79 коп. 3% річних за загальний період з 21.06.2024 по 21.08.2024, однак ним не надано до суду доказів, на підставі яких суд міг би пересвідчитися в реальній вартості наданих послуг на загальну суму 44 232 грн 05 коп.;

- виходячи зі змісту спірного договору, сторонами не погоджено ціну договору та не надано доказів, на підставі яких суд міг би її визначити, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Оскільки сторонами не погоджено ціну договору (вартість послуг), що в свою чергу не спростовано сторонами, у суду відсутня можливість визначити розмір порушених зобов`язань як зі сторони замовника, так і зі сторони виконавця;

- щодо вимоги позивача за первісним позовом про стягнення збитків у сумі 141 837 грн 11 коп., то дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд зазначив, що з долучених позивачем за первісним позовом до матеріалів справи доказів не вбачається можливості встановити факт, що відповідачем за первісним позовом було порушено умови зберігання сировини за спірним договором, зокрема: зберігання на відкритій місцевості, з безперешкодним доступом сонячних променів та атмосферних опадів у вигляді дощу, що призвело до її зіпсування, втрати білизни, що в подальшому повністю виключає її використання та реалізацію, як сировини, яка втратила свою якість. Таким чином, заявляючи вимогу про відшкодування збитків, позивач за первісним позовом належним чином не довів факт наявності протиправної поведінки відповідача за первісним позовом та причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та збитками, спричиненими позивачу за первісним позовом;

- позивачем за первісним позовом не надано належних доказів та, відповідно, не обґрунтовано наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для притягнення відповідача за первісним позовом до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення заявлених вимог у частині стягнення збитків у сумі 141 837 грн 11 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" за допомогою системи "Електронний суд" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № суду 50447 від 26.05.2026), в якій просить:

- рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі №904/3438/24 у частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Строй-Поставка" про стягнення заборгованості скасувати;

- ухвалити постанову, якою стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Строй-Поставка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" вартість неповерненої давальницької сировини у розмірі 141 837 грн 11 коп. за Договором 1/23-10 від 23.10.2023, пеню у розмірі 30 071 грн 18 коп., 3% річних в сумі 3 129 грн 11 коп. та суму інфляції у розмірі 7 821 грн. 84 коп., а всього 182 859 грн 24 коп.;

- у решті - рішення господарського суду залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- відповідач за первісним позовом, у порушення умов Договору, належним чином не виконав переробку давальницької сировини, про хід виконання Договору позивача не інформував, у зв`язку з чим позивачем ініційовано виїзд за адресою зберігання сировини, за результатами якого були виявлені факти порушення умов зберігання сировини, зокрема: зберігання на відкритій місцевості, з безперешкодним доступом сонячних променів та атмосферних опадів у вигляді дощу, що призвело до її зіпсування, втрати білизни, що в подальшому повністю виключає її використання та реалізацію, як товару, який втратив свою якість. Також, візуально було встановлено, що порошкоподібний матеріал має сірий колір, білизну якого, фракцію і хімічний склад визначити неможливо;

- відповідач порушив пункт 1.6. Договору - не виконав свої договірні зобов`язання, не переробив сировину протягом 10 робочих днів, а також порушив пункт 7.4. Договору, не забезпечивши належне зберігання переданої йому на переробку сировини, у зв`язку з чим сировина стала не придатна до її подальшої реалізації і використання та, відповідно, позивач, з метою захисту своїх порушених прав та стягнення з відповідача вартості неповерненої давальницької сировини, звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальних збитків;

- суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення збитків, оскільки відсутня наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення та висновку, що позивач за первісним позовом належним чином не довів факт наявності протиправної поведінки відповідача за первісним позовом та причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та спричиненими збитками;

- Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним, а суд повинен самостійно надати правову кваліфікацію відносинам, у зв`язку з чим, хоча у позовній заяві, на думку суду, помилково вжито термін "збитки", фактично заявлена до стягнення в позовній заяві сума є вартістю неповерненої сировини за Договором, а наявні в матеріалах даної справи докази (Договір № 1/23-10 про надання послуг із переробки давальницької сировини, Акт приймання-передачі із зазначення балансової вартості давальницької сировини) повністю підтверджують факт заборгованості відповідача за неповернення давальницької сировини у сумі 141 837 грн 11 коп. Суд першої інстанції не надав правильну правову кваліфікацію правовідносинам сторін та не застосував в оскаржуваному рішенні саме такі норми права, які на думку суду регулюють дані правовідносини, у зв`язку з чим, даний спір між сторонами залишився не вирішений. Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи;

- скаржник зазначає, що 24.10.2023 замовник передав, а виконавець прийняв для виготовлення готової продукції мармур мелений Calcarb 5 в кількості 18 біг-бегів, загальною вагою 19 434,00 кг. У пункті 1.7. Договору сторони погодили гранично допустимі втрати матеріалу на рівні 15% від первісної ваги. Тобто, вага переробленої (готової) сировини за Договором має становити на рівні: 19 434,00 - 15% = 16 518 кг. Проте у копії Акта надання послуг з переробки № 1 від 01.06.2024 (наявний в матеріалах справи), відповідачем вказана вага товару у кількості 11,64 тн. (11 640 кг), що не відповідає умовам договору та останній будь-яких пояснень з приводу відсутності 4 878 кг (16518- 11640=4878) не надав;

- згідно з пунктом 1.6. Договору перероблення кожної партії сировини повинно бути здійснене не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з дати її передачі виконавцеві. Тобто, за умовами договору, перероблення виконавцем переданої йому замовником сировини повинно було бути виконано до 07.11.2023 включно, проте відповідачем за первісним позовом надано Акт надання послуг з переробки № 1 лише від 01.06.2024 із зазначенням сировини вагою лише 11,64 т;

- відповідач стверджує, що давальницька сировина була перероблена та розфасована, про що було нібито неодноразово повідомлено позивача усно та письмово листом № 01/06-01 від 01.06.2024, але дані обставини не відповідають дійсності, оскільки доказів усного повідомлення позивача про виконання договору відповідачем не надано, а поштове відправлення за № 4908300945348 не було вручене позивачу, на адресу останнього, в тому числі й засобами телефонного зв`язку, співробітники Укрпошти не повідомляли про надходження вказаного відправлення, оскільки відправником вказано свій номер мобільного телефону, а не отримувача, тобто, телефонний номер отримувача даного відправлення, працівнику АТ "Укрпошта" був невідомий;

- у порушення умов Договору, передана замовником для переробки сировина, зберігалась виконавцем на відкритій території, у зв`язку з чим до товару був вільний доступ вологи та атмосферних опадів, що підтверджується фототаблицями долученими позивачем за первісним позовом до матеріалів справи. Відповідно до зауважень замовника, викладених в Акті спільного огляду товару від 04.11.2024, біг-беги з порошкоподібним матеріалом знаходяться в металевому ангарі, під дахом якого відсутня зашивка, що забезпечує потрапляння вологих опадів до товару, а відповідно є порушенням умов договору щодо належного зберігання продукції;

- під час розгляду даної справи, з метою визначення показників вмісту частинок, їх відповідність % за масою переробленої продукції показникам, які визначені пунктом 1.4. договору 1/23-10 від 23.10.2023, а саме: дрібніше 5,31 мкм – 50%, дрібніше 14,44 мкм – 97%, а також визначення хімічного складу переробленої продукції, ухвалами суду неодноразово призначалась фізико-хімічна експертиза. Проте, провести вищевказану експертизу не видалось за можливе, у зв`язку з відсутністю у експертних установах атестованих судових експертів. Позивачу за первісним позовом протягом часу розгляду даної справи не вдалось відібрати зразки та з`ясувати, який за своїми характеристиками товар знаходиться у виконавця та завантажений у біг-беги, а також не вдалось провести судову експертизу. Позивач за первісним позовом 05.03.2026 звертався до суду із заявою про забезпечення доказів шляхом огляду продукції за її місцезнаходженням та відібрання зразків, суд першої інстанції не надав можливості позивачу за первісним позовом відібрати зразки матеріалу та відмовив у задоволенні вищевказаної заяви про забезпечення доказів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів: Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження, вирішено розглянути апеляційну скаргу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без виклику та повідомлення учасників справи.

Від ТОВ "Союз-Строй-Поставка" за допомогою системи "Електронний суд" до Центрального апеляційного госпродарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № суду 7823/26 від 11.06.2026, в якому товариство просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований наступним:

- заявляючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не дослідження всіх обставин справи та не надання належної оцінки доказам у справі, скаржник не зазначає, які саме норми матеріального та процесуального права були порушені судом;

- мотивуванням поданої апеляційної скарги є непогодження скаржника із судовим рішенням. Аргументацією апеляційної скарги є те, що, незважаючи на те, що позивач за первісним позовом посилався не на ті норми у своїй позовній заяві, суд мав самостійно підкорегувати / змінити позовні вимоги, підстави та предмет позову, однак такі посилання суперечать нормам Господарського процесуального кодексу України;

- судом першої інстанції в рамках у справи № 904/3438/24 були розглянуті дві позовні заяви із такими позовними вимогами: 1) первісний позов Товариства "АПК "Аліот Плюс" до ТОВ "Союз-Строй Поставка" про стягнення суми матеріальних збитків у розмірі 141 837 грн 11 коп., пені у розмірі 30 071 грн 18 коп., 3% річних у розмірі 3 129 грн 11 коп., суми інфляції у розмірі 7 821 грн 84 коп., а всього 182 859 грн 24 коп.; 2) зустрічний позов Товариства "Союз-Строй-Поставка" до ТОВ "АПК "Аліот Плюс" про стягнення простроченої суми за надані послуги у розмірі 44 232 грн 05 коп., пені у розмірі 1 948 грн 14 коп., 3% річних у сумі 224 грн 79 коп., що загалом становить 46 404 грн 98 коп. Обидва позови ґрунтуються на неналежному виконанні Договору про надання послуг із переробки давальницької сировини від 23.10.2023 № 1/23-10, який був укладений між сторонами;

- в апеляційній скарзі скаржник просить апеляційний суд прийняти постанову, якою: стягнути з ТОВ "Союз-Строй-Поставка" вартість неповернутої давальницької сировини у розмірі 141 837 грн 11 коп., пеню у розмірі 30 071 грн 18 коп., 3% річних у розмірі 3 129 грн 11 коп., суму інфляції у розмірі 7 821 грн 84 коп. Тобто, позовні вимоги за первісним позовом були про стягнення матеріальних збитків, а на стадії апеляційного перегляду - про стягнення вартості неповернутої давальницької сировини. Будь-яких обґрунтувань, чому саме стягнення вартості неповернутої давальницької сировини, та на підставі яких норм права має бути таке стягнення, скаржником не наводиться. Як до подання первісного позову, так і до подання апеляційної скарги скаржником не направлялась ТОВ "Союз Строй-Поставка" жодна вимога із повернення давальницької сировини. Таким чином, скаржник не наводить правові обґрунтування нових позовних вимог та не надає докази на їх підтвердження;

- господарський суд не має право самостійно, без відповідної заяви позивача, змінювати предмет або підстави позову, обирати іншій спосіб захисту чи виходити за межі позовних вимог, оскільки це порушує фундаментальний принцип змагальності та диспозитивності сторін;

- при цьому 01.06.2024 надана сировина була перероблена та розфасована, про що ТОВ "Союз-Строй-Поставка" повідомляло ТОВ "Аліот Плюс" неодноразово, зокрема, письмово: листом № 01/06-01 від 01.06.2024 (поштове відправлення 4908300945348 з описом вкладення), листом-відповіддю № 12/06-01 на претензію (поштове відправлення 4908300945810 з описом вкладення) та просило ТОВ "АПК "Аліот Плюс" вивезти готову продукцію протягом трьох днів та оплатити надані послуги протягом семи днів. З вказаними поштовими відправленнями направлялись на підписання Акт наданих послуг з переробки від 01.06.2024 № 1 у двох примірниках, Звіт про перероблену сировину від 01.06.2024 № 1 у двох примірниках, Звіт про продукцію, що вироблена з сировини замовника від 01.06.24 № 1 у двох примірниках, відповідно до яких вартість послуг з переробки сировини склала 44 232 грн 05 коп. з ПДВ. Проте, скаржник перероблену продукцію не забрав та не оплатив вартість виконаних послуг по переробці;

- позов ТОВ "АПК "Аліот Плюс" до ТОВ "Союз-Строй-Поставка" з вимогою про стягнення матеріальних збитків подано 02.08.2024, тобто вже після переробки сировини.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу заявник просить провести розгляд апеляційної скарги з викликом сторін, оскільки позовні заяви розглядались у загальному порядку із викликом сторін, справа є складною, а скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, змінив позовні вимоги.

Щодо клопотання про проведення розгляду справи з викликом сторін колегія суддів зазначає наступне.

У частині 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частин 5, 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У даному випадку предметом позову є стягнення грошової суми у загальному розмірі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання ТОВ "Союз-Строй-Поставка" не містить достатніх доводів в обґрунтування необхідності розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін.

Крім того, учасники справи не позбавлені права подавати суду свої пояснення, викладені в письмовій формі.

Враховуючи викладене, апеляційний суд не вбачає правових підстав для розгляду даної справи з викликом сторін, тому у задоволенні клопотання ТОВ "Союз-Строй-Поставка" про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін апеляційний господарський суд відмовляє.

З приводу дотримання прав позивача під час апеляційного перегляду слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.

При цьому колегією суддів встановлено, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду від 01.06.2026 позивачу та відповідачу до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими вказана ухвала суду доставлена до їх Електронних кабінетів - 01.06.2026 після 17 години (з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала вважається врученою 02.06.2026).

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах повернення.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів враховує, що предметом апеляційного оскарження у даному випадку є відмова у задоволенні первісних позовних вимог, а саме: 141 837 грн 11 коп. матеріальних збитків (вартість неповернутої давальницької сировини), 30 071 грн 18 коп. пені, 3 129 грн 11 коп. 3% річних, 7 821 грн 84 коп. інфляційних втрат, тому, відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення виключно у цій частині.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

23.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" (далі по тексту - замовник, позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-Строй-Поставка" (далі по тексту - виконавець, відповідач за первісним позовом) укладено Договір надання послуг із переробки давальницької сировини № 1/23-10 (далі по тексту - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого виконавець бере на себе зобов`язання переробляти надану замовником сировину в кінцеву продукцію, що повертається замовнику.

У пункті 4.1. Договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Судом встановлено, що Договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що за переробку сировини у продукцію замовник сплачує виконавцю вартість таких робіт.

Згідно з пунктом 1.4. Договору виконавець переробляє сировину у продукцію, якою є дисперсійний мармур (кальцит). Характеристики продукції повинні відповідати: вміст частинок % за масою: дрібніше 5.31 мкм - 50 % дрібніше 14.44 мкм - 07 %.

За умовами пункту 1.5. Договору технологічний процес включає етапи сушіння та помолу і може бути доповнений чи змінений у специфікації.

Передання кожної партії сировини повинно бути здійснене не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з дати її передачі виконавцеві (пункт 1.6. Договору).

У пункт 2.3. Договору передбачено, що обсяг та вартість кожної партії сировини, що передається на переробку, фіксується в Акті приймання-передачі, який складається замовником в двох примірниках та передається для підписання виконавцем.

На виконання умов договору, згідно з пунктом 1 Акту приймання-передачі № 1/24 давальницької сировини (матеріалів) для переробки від 24.10.2023, ТОВ "Аграрно-Промислова Компанія "Аліот Плюс" (замовник) передав, а ТОВ "Сроюз-Строй-Поставка" (виконавець) прийняв для виготовлення готової продукції мармур мелений Calcarb 5 в кількості 19 434 кілограмів - 18 біг-бегів).

Відповідно до пункту 2 Акту вартість переданих матеріалів складає 141 837 грн 11 коп. з ПДВ.

Акт підписаний сторонами та скріплений печатками обох сторін.

Частинами 1, 2 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Так, умови щодо вартості договору та порядку розрахунків сторони передбачили у розділі 3 Договору, зокрема:

- загальна вартість цього договору не обмежена і складається із вартостей всіх робіт із переробки сировини, проведених виконавцем для замовника (пункт 3.1. Договору);

- вартість робіт із переробки сировини визначається сторонами в специфікаціях, що підписуються повноважними представниками сторін (пункт 3.2. Договору);

- у специфікаціях сторони також визначають умови оплати виконаних робіт (пункт 3.3. Договору);

- замовник зобов`язаний перерахувати суму, зазначену в Акті про надання послуги, протягом 7-ми календарних днів з моменту підписання такого акту (пункт 3.4. Договору).

У пункті 1.6. Договору сторони погодили, що передання кожної партії сировини повинно бути здійснене не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з дати її передачі виконавцеві.

Таким чином, кінцевою датою переробки сировини за Актом № 1/24 від 24.10.2023 є 07.11.2023.

Послуги були надані виконавцем 01.06.2024, отже з порушенням визначеного в договорі строку.

На підтвердження надання послуг на загальну суму 44 232 грн 05 коп. разом з ПДВ, відповідачем за зустрічним позовом надано до суду підписані в односторонньому порядку Акт наданих послуг з переробки від 01.06.2024 № 1, Звіт про перероблену сировину від 01.06.2024 №1, Звіт про продукцію, що вироблена з сировини замовника від 01.06.2024 № 1, які були направлені позивачу.

Слід зазначити, що вказані документи надіслані на адресу позивача за первісним позовом, зокрема, зазначену у Договорі, що підтверджується матеріалами справи. Між тим, не були вручені отримувачу та повернуті відправнику відділенням поштового зв`язку.

При цьому суд враховує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Позивач за первісним позовом є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини 1 пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил.

Неотримання поштової кореспонденції за належною адресою є суб`єктивною поведінкою отримувача, а не об`єктивною перешкодою, тому відправка за правильною адресою вважається належним виконанням обов`язку, що спростовує доводи скаржника щодо неотримання листа відповідача з додатками.

Отже, фактично відповідачем було вчинено дії, передбачені умовами договору, по оформленню проведеної ним роботи і доведення цієї інформації позивачу, після чого у останнього виникає зустрічне зобов`язання - надання заперечень або проведення оплати.

У цьому зв`язку доводи скаржника щодо неотримання ним Акту наданих послуг з переробки від 01.06.2024 № 1, Звіту про перероблену сировину від 01.06.2024 № 1, Звіту про продукцію є безпідставними.

Наведена у вказаних документах інформація скаржником не спростована.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Сторони в пунктах 3.2., 3.3. Договору визначили, що вартість робіт із переробки сировини визначається сторонами в специфікаціях, що підписуються повноважними представниками сторін.

У специфікаціях сторони також визначають умови оплати виконаних робіт.

За умовами пункту 1.3. Договору сировиною, яка передається замовником на переробку виконавцеві є дрібно дисперсійний мармур (кальцит). Конкретну номенклатуру сировини, що передається для переробки, сторони визначають у специфікаціях.

Разом з тим, згідно з матеріалами справи, передбачені Договором специфікації сторонами не складалися та не підписувалися. Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

Отже, виходячи зі змісту спірного договору, суд дійшов висновку, що сторонами не погоджено ціну договору та не надано доказів, на підставі яких суд міг би її визначити виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Також, враховуючи відсутність специфікації, сторонами не визначено конкретну номенклатуру сировини та характеристики кінцевої продукції.

Слід зазначити, що за таких умов, навіть у випадку встановлення фізико-хімічного складу виготовленої відповідачем продукції, але за відсутності визначених договором характеристик та специфікації з обумовленими сторонами вимогами до неї (вихідних даних), ні експертиза ні відбір не матиме наслідком встановлення обставин щодо втрати чи збереження якості цієї продукції та не підтвердить / спростує негативний вплив зовнішніх чинників на неї.

У силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів враховує, що згідно з частиною 1 статті 840 Цивільного кодексу України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовнику звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

За Договором № 1/23-10 від 23.10.2023 вироблена продукція зберігається на виробничих потужностях виконавця до моменту її завантаження у транспорт замовника (пункт 1.8. Договору).

Вироблена виконавцем продукція зберігається ним до моменту завантаження її у транспорт, наданий замовником (пункт 2.4. Договору).

Замовник зобов`язаний забезпечити вивезення готової продукції з виробних потужностей виконавця протягом 3 робочих днів з моменту отримання повідомлення про готовність (пункт 2.5. Договору).

Також, сторони у пункті 7.4. Договору передбачили, що виконавець відповідальний за зберігання отриманої від замовника сировини до моменту передачі останньому виробленої з неї продукції. Загублена чи втрачена в інший спосіб сировина відшкодовується ним за цінами сировини, визначеними у акті приймання-передачі.

У той же час, відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у даному випадку у задоволенні первісного позову щодо стягнення збитків у сумі 141 837 грн 11 коп., суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що долучені позивачем за первісним позовом до матеріалів справи докази не підтверджують факт того, що відповідачем за первісним позовом було порушено умови зберігання сировини за спірним договором, зокрема: зберігання на відкритій місцевості, з безперешкодним доступом сонячних променів та атмосферних опадів у вигляді дощу, що призвело до її зіпсування, втрати білизни, що в подальшому повністю виключає її використання та реалізацію як сировини, яка втратила свою якість. Не доведеним позивачем є також і розмір збитків.

Надані ТОВ "АПК "Аліот Плюс" фото з місця зберігання не доводять неналежне зберігання саме спірної продукції, оскільки з цих фото неможливо встановити місце, час та власне, що саме зберігається в ангарах.

Згідно з Актом спільного огляду товару від 04.11.2024, біг-беги з порошкоподібним матеріалом знаходяться в металевому ангарі, під дахом якого відсутня зашивка, але з цього Акту не вбачається, що має місце потрапляння вологих опадів до біг-бегів та не зазначено про належне зберігання продукції. Крім того, у договорі відсутні вимоги до місця зберігання продукції.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов`язання.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками.

Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Отже, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Щодо досліджуваної справи, то, заявляючи вимогу про відшкодування збитків, позивач за первісним позовом належним чином не довів факт наявності протиправної поведінки відповідача за первісним позовом та причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та збитками, спричиненими позивачу за первісним позовом та, власне, не довів і наявність збитків.

Колегія суддів наголошує, що у даному випадку не йдеться про неправильно обраний позивачем спосіб захисту, такий як стягнення збитків; не вбачається це й зі змісту оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі, виходив з недоведення ТОВ "АПК "Аліот Плюс" обставин, на які він посилається на підтвердження своєї позиції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд, переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" є обґрунтованим та правомірним.

Стосовно вимог апеляційної скарги про стягнення вартості неповернутої давальницької сировини у розмірі 141 837 грн 11 коп. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц, розмежовуючи поняття зміни предмету/підстав позову чи збільшення/зменшення ціни позову, зазначила, що оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин. А зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Разом з тим, законом чітко визначено, що змінити предмет або підстави позову можна лише у суді першої інстанції (до закінчення підготовчого засідання або до початку розгляду справи по суті), отже сторони позбавлені права змінювати предмет та підстави позову на стадії апеляційного перегляду справи.

За приписами частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Між тим, у даному випадку, скаржник в апеляційній скарзі просить стягнути з ТОВ "Союз-Строй-Поставка" вартість неповернутої давальницької сировини у розмірі 141 837 грн 11 коп., яка не заявлялась у суді першої інстанції, оскільки до Господарського суду Дніпропетровської області була заявлена вимога про стягнення з відповідача за первісним позовом збитків у вказаній сумі, яка і була розглянута судом першої інстанції.

При цьому вимоги про стягнення збитків та стягнення неповернутої давальницької сировини мають різний матеріально-правовий зміст та відмінні правові підстави для їх задоволення.

Доводи скаржника щодо того, що суд першої інстанції мав самостійно застосувати необхідний для поновлення порушеного права позивача спосіб захисту та самостійно визначити правові підстави для задоволення позовних вимог позивача колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що суд не наділений повноваженнями самостійно визначати предмет та підстави позову, оскільки, як зазначено вище, це є прерогативою позивача.

Також, в апеляційній скарзі скаржник просить стягнути з відповідача за первісним позовом пеню у розмірі 30 071 грн 18 коп., 3% річних у розмірі 3 129 грн 11 коп. та інфляційні втрати у розмірі 7 831 грн 84 коп., однак, враховуючи, що судом встановлено наявність підстав для відмови у стягненні з відповідача за первісним позовом 141 837 грн 11 коп., у такому випадку відсутні підстави для задоволення вимог, які є похідними від зазначеної суми, - пені, 3% річних та інфляційних втрат.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.

За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі № 904/3438/24 таким, що підлягає залишенню без змін.

У зв,язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі № 904/3438/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі №904/3438/24 - залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-промислова компанія "Аліот Плюс".

4. Матеріали справи № 904/3438/24 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 28.07.2026.

Головуючий суддя Ю.В. Фещенко

Суддя Я.С. Золотарьова

Суддя С.В. Мартинюк