Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №903/1157/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Справа № 903/1157/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Гудак А.В. , суддя Мамченко Ю.А.

секретар судового засідання Муляр О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Ярошенко Д.В. (в режимі відеоконференції);

відповідача - не з`явився;

третьої особи - 2 - Сахарчук А.А. (в режимі відеоконференції);

третьої особи - 1,3 - не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рабчун Оксани Анатоліївни на рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2026 року (повний текст складено 18.05.2026) у справі №903/1157/25 (суддя Шум М.С.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Рабчун Оксани Анатоліївни

до Турійської селищної ради Ковельського району

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Ліси України"

2) Головне управління ДПС у Волинській області

3) Волинська обласна державна адміністрація

про визнання недійсними договорів оренди та стягнення 205 523,91 грн збитків

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа - підприємець Рабчун Оксана Анатоліївна (далі - ФОП Рабчун О.А., позивач) звернулася до суду з позовом до Турійської селищної ради Ковельського району (далі - Турійська селищна рада, відповідач), в якому просить:

- визнати недійсним договір оренди землі №157 від 31.10.2023 укладений між Рабчун Оксаною Анатоліївною та Турійською селищною радою земельну ділянку з кадастровим номером 0725583100:05:001:0679 площею 15,0000 га;

- визнати недійсним договір оренди землі №158 від 31.10.2023 укладений між Рабчун Оксаною Анатоліївною та Турійською селищною радою земельну ділянку з кадастровим номером 0725583100:05:001:0677 площею 15,0000 га;

- визнати недійсним договір оренди землі №159 від 31.10.2023 укладений між Рабчун Оксаною Анатоліївною та Турійською селищною радою земельну ділянку з кадастровим номером 0725583100:05:001:0678 площею 13,0319 га;

- стягнути з відповідача на користь ФОП Рабчун О.А. 205 523,91 грн. збитків .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та Турійською селищною радою за результатами земельних торгів укладено три договори оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Водночас, як зазначає позивач, спірні земельні ділянки фактично належать до земель лісогосподарського призначення, перебувають у складі земель лісового фонду та могли перебувати виключно у державній власності. На думку позивача, Турійська селищна рада не була наділена повноваженнями щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками, оскільки їх вилучення із земель лісогосподарського призначення, зміна цільового призначення та передача у комунальну власність у встановленому законом порядку не здійснювалися. Посилаючись на рішення Господарського суду Волинської області у справі №903/35/25, яким одну із спірних земельних ділянок витребувано у власність держави, а також на положення Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та статей 203, 215 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що договори оренди №№ 157, 158, 159 від 31.10.2023 укладені особою, яка не мала повноважень виступати орендодавцем цих земельних ділянок, у зв`язку з чим просить визнати їх недійсними з моменту укладення.

Крім того, позивач зазначає, що внаслідок укладення недійсних договорів оренди ним сплачено орендну плату за користування земельними ділянками, які не могли бути передані в оренду Турійською селищною радою, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача реальні збитки у розмірі 205 523,91 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Волинської області від 15 травня 2026 року у справі №903/1157/25 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі №157 від 31.10.2023 укладений між ОСОБА_1 та Турійською селищною радою земельну ділянку з кадастровим номером 0725583100:05:001:0679 площею 15,0000 га. Визнано недійсним договір оренди землі №158 від 31.10.2023 укладений між Рабчун Оксаною Анатоліївною та Турійською селищною радою земельну ділянку з кадастровим номером 0725583100:05:001:0677 площею 15,0000 га. Визнано недійсним договір оренди землі №159 від 31.10.2023 укладений між Рабчун Оксаною Анатоліївною та Турійською селищною радою земельну ділянку з кадастровим номером 0725583100:05:001:0678 площею 13,0319 га. В позові про стягнення 205 523,91 грн збитків - відмовлено. Стягнуто з Турійської селищної ради Ковельського району на користь Фізичної особи - підприємця Рабчун Оксани Анатоліївни 9 744,46 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення, перебувають у державній власності та у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, а тому Турійська селищна рада не була наділена повноваженнями щодо розпорядження такими земельними ділянками та передачі їх в оренду, з огляду на що суд дійшов висновку про невідповідність спірних договорів оренди вимогам закону, у зв`язку з чим визнав договори оренди земельних ділянок №№ 157, 158, 159 від 31.10.2023 недійсними.

Водночас у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 205 523,91 грн збитків у вигляді сплаченої орендної плати суд відмовив, виходячи з того, що визнання договорів оренди недійсними не є підставою для повернення орендної плати як збитків. Суд зазначив, що фактичне користування майном за договором оренди унеможливлює застосування двосторонньої реституції відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки користування майном є безповоротним, а тому права та обов`язки сторін за недійсним договором припиняються лише на майбутнє згідно зі статтею 236 ЦК України. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача сплаченої орендної плати як збитків, врахувавши також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17.04.2025 у справі №910/9652/23.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи інших учасників справи

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Фізична особа-підприємець Рабчун Оксана Анатоліївна звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення 205 523,91 грн збитків, оскільки неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17.04.2025 у справі №910/9652/23. На думку апелянта, правовідносини у цій справі не є подібними, адже відповідач не був власником спірних земельних ділянок, не мав права ними розпоряджатися та отримувати орендну плату, а позивач фактично не користувалася земельними ділянками і не могла використовувати їх за цільовим призначенням через їх належність до земель лісогосподарського призначення, відкриття кримінального провадження щодо незаконності їх передачі та витребування однієї із земельних ділянок у власність держави. Апелянт зазначає, що позовні вимоги були заявлені не про застосування реституції, а про відшкодування збитків, завданих укладенням недійсних договорів оренди, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 216, статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України. На переконання апелянта, у справі наявні всі елементи цивільно-правової відповідальності відповідача, а саме: протиправність передачі в оренду земель державної власності, реальні збитки у вигляді сплаченої орендної плати та причинний зв`язок між незаконними діями відповідача і понесеними позивачем витратами. Крім того, апелянт вказує, що залишення оскаржуваного рішення без змін призведе до несправедливого подвійного майнового тягаря для позивача, оскільки відповідач збереже отримані орендні платежі, тоді як позивачу додатково нараховано податкові зобов`язання з орендної плати за цими ж договорами.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 для розгляду справи №903/1157/25 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Олексюк Г.Є., судді: Гудак А.В., Петухов М.Г.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 витребувано матеріали справи № 903/1157/25 з Господарського суду Волинської області.

15.06.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/1157/25.

Розпорядженням керівника апарату від 16 червня 2026 року №01-05/464 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Олексюк Г.Є. та перебуванням у відпустці судді Петухова М.Г. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №903/1157/25. Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі №903/1157/25 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Розпорядженням керівника апарату від 22 червня 2026 року №01-05/486 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Мельника О.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №903/1157/25. Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі №903/1157/25 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Рабчун Оксани Анатоліївни на рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2026 року у справі №903/1157/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 27 липня 2026 року о 10:30 год.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду №01-05/691 від 24.07.2026, на підставі службової записки головуючої судді від 24.07.2026, призначено заміну судді-члена колегії Олексюк Г.Є.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №903/1157/25 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Гудак А.В., суддя Мамченко Ю.А.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 справу №903/1157/25 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Гудак А.В., суддя Мамченко Ю.А.

В судове засідання представники відповідача Турійської селищної ради, ДСЛГП "Ліси України", Волинської ОДА не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача та третіх осіб 1,3.

Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі; представник третьої особи-2 - просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 12.03.2011 №109 Державному підприємству "Турійське лісове господарство" надано дозвіл на складення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для ведення лісового господарства орієнтовною площею 1851,4 га (п. 14 Додатку 2 до розпорядження), в тому числі на землі розташовані на території Мокрецької сільської ради площею 80 га.

Згідно з додатку №2 до вказаного розпорядження підставою для передачі вказаної площі слугувало самозаліснення земель природним шляхом.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру (витяг НВ 0700476032013 від 25.10.2023) 25.10.2013 Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області на підставі матеріалів інвентаризації земель із землеустрою до Державного земельного кадастру внесено відомості про утворення земельної ділянки з кадастровим номером 0725583100:05:001:1557 площею 57,0439 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 16.08.2019 №3-1130/15-19-СГ "Про затвердження документацій із землеустрою" затверджено документацію із землеустрою щодо поділу вказаної вище земельної ділянки.

У результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0725583100:05:001:1557 площею 57,0439 га до Державного земельного кадастру 04.07.2018 внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0725583100:05:001:1820 площею 43,0319 га, яка розташована за межами населених пунктів Мокрецької сільської ради.

Згідно відомостей Реєстру речових прав на нерухоме майно 01.06.2023 вказана земельна ділянка зареєстрована на праві комунальної власності за Турійської селищною радою.

У подальшому Турійською селищною радою на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земель здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0725583100:05:001:1820 площею 43,0319 га та утворено три земельні ділянки в тому числі і земельну ділянку кадастровим номером 0725583100:05:001:0678 площею 13,0319 га (схематичне зображення вказаної ділянки під номером 2 аркушу 15 технічної документації).

Крім цього, на підставі рішення Турійської селищної ради від 11.08.2023 №45/15 "Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу права оренди на них на земельних торгах окремими лотами та проведення аукціону з продажі права оренди" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки 0725583100:05:001:1820 площею 43,0319 га на такі земельні ділянки: кадастровий номер 0725583100:05:001:0679, площею 15,0000 га; кадастровий номер 0725583100:05:001:0677, площею 15,0000 га; кадастровий номер 0725583100:05:001:0678, площею 13,0319 га, а також прийнято рішення про продаж права оренди на зазначені ділянки окремими лотами на конкурентних засадах.

За результатами земельних торгів 31.10.2023 між Турійською селищною радою (відповідач) та ОСОБА_1 (позивач) укладено три договори оренди землі: договір № 157 від 31.10.2023 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725583100:05:001:0679 площею 15,0000 га; договір № 158 від 31.10.2023 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725583100:05:001:0677 площею 15,0000 га; договір № 159 від 31.10.2023 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725583100:05:001:0678 площею 13,0319 га. Як вбачається зі змісту вказаних договорів оренди земельніа ділянки надані позивачу в оренду до 31.10.2030 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до актів приймання-передачі та на умовах зазначених договорів позивач отримала в строкове платне користування (на 7 років) вказані земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.12.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 0725583100:05:001:0677 площею 15 га та земельна ділянка з кадастровим номером 0725583100:05:001:0679 площею 15 га з 30.08.2023 перебувають у комунальній власності Турійської селищної ради та з 31.10.2023 перебувають в оренді позивача.

Згідно інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 09.12.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 0725583100:05:001:0678 площею 13,0319 га 05.06.2025 перебуває у державній власності в особі Волинської обласної державної адміністрації та з 31.10.2023 перебуває в оренді позивача.

Як зазначає позивач, 08.01.2025 керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Турійської селищної ради про витребування у власність держави земельної ділянки з кадастровим номером 0725583100:05:001:0678 площею 13,0319 га, переданої позивачу у користування на підставі договору оренди № 159 від 31.10.2023.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.03.2025 у справі №903/35/25 витребувано у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Турійської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0725583100:05:001:0678 площею 13,0319 га.

Відповідно до витягу з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталів 40, 41, 43 і межами його таксаційних виділів Мокрецького лісництва ДП "Турійський лісгосп", земельна ділянка з кадастровим номером 0725583100:05:001:1820, яка була поділена на три земельні ділянки, що передані позивачу в оренду, повністю накладається на 43-й квартал Мокрецького лісництва ДП "Ліси України".

Згідно таксаційного опису плану лісонасаджень Мокрецького лісництва, у 43 кварталі (де розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 0725583100:05:001:1820) наявні лісові насадження природного походження віком 15 років (станом на 2013 рік) та діаметром 6 см куб.

Листом Філії "Володимир-Волинське ЛГ" ДП "Ліси України" вих. № 670/26.1-2024 від 04.09.2024 повідомила, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725583100:05:001:1820 (яка у подальшому поділена на 3 земельні ділянки, які передані позивачу в оренду) відповідно до матеріалів лісовпорядкування відноситься до земель лісового фонду, що закріплені за філією. Згода на вилучення вищевказанихземельних ділянок із земель лісового фонду філією не надавалась. Також проінформувала, що у філії відсутні будь-які документи стосовно прийняття Кабінетом Міністрів України рішень щодо вилучення земельних ділянок з користування ДП "Турійське ЛГ". Крім того, повідомила, що відомості стосовно наявності у Кабінеті Міністрів України інформації про зміну цільового призначення вищевказаних земель ділянок у філії відсутні, також до філії не надходила інформація стосовно вжиття Кабінетом Міністрів України заходів стосовно скасування наказів про надння вказаних земельних ділянок у приватну власність.

Актом обстеження земельних ділянок, які накладаються на держлісфонд Мокрецького лісництва Філії "Володимир-Волинське ЛГ" ДП "Ліси України" від 26.08.2024, складеного комісією в складі інженера лісового господарства Омелянчука В.М., лісничого Мокрецького лісництва Савчука В.М. встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725583100:05:001:1820 розміщена у 1-4 виділах 43 кварталу Мокрецького лісництва.

Секретаріат Кабінету Міністрів України листом №20194/0/2-24 від 23.08.2024 повідомив Ковельську окружну прокуратуру, що Кабінетом Міністрів України рішень про зміну цільового призначення, вилучення із користування ДП "Турійське лісове господарство" земельних ділянок із зазначеними у запиті кадастровими номерами не прймалося.

Позивач вказує, що незважаючи на заявлення прокурором позовних вимог лише щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725583100:05:001:0678, інші дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0725583100:05:001:0679 та 0725583100:05:001:0677, які входили у склад земельної ділянки з кадастровим номером 0725583100:05:001:1820 та які були передані їй у користування за договорами оренди №№ 157, 158, 159 від 31.10.2023, Турійська селищна рада також набула у власність незаконно.

З огляду на відсутність у Турійської селищної ради повноважень на укладення вищезазначених договорів оренди, а також беручи до уваги неможливість використання позивачем земельних ділянок за їх цільовим призначенням - "ведення товарного сільськогосподарського виробництва", оскільки вони є землями лісогосподарського призначення, позивач просить суд визнати зазначені договори оренди недійсними з моменту їх укладення та стягнути з відповідача реальні збитки у вигляді сплаченої орендної плати за земельні ділянки у розмірі 205 523,91 грн.

Місцевий господарський суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вирішуючи спір у частині вимог про визнання недійсними договорів оренди землі, місцевий господарсьий суду виходив із того, що спірні земельні ділянки за своїм правовим режимом належать до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у державній власності та знаходяться у постійному користуванні державного підприємства "Ліси України".

Дослідивши матеріали лісовпорядкування, відомості компетентних органів, зокрема відповідь Секретаріату Кабінету Міністрів України, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та інші докази у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки не вибували із земель державної власності у встановленому законом порядку, а рішення Кабінету Міністрів України про їх вилучення для нелісогосподарських потреб відсутнє.

З огляду на приписи статей 55, 57, 84, 122, 149 Земельного кодексу України, статей 5, 7-9, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, а також правові висновки Верховного Суду щодо визначення правового режиму земель лісогосподарського призначення та доказового значення матеріалів лісовпорядкування, суд першої інстанції встановив відсутність у Турійської селищної ради повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками та передачі їх в оренду.

Встановивши, що відповідач уклав договори оренди земельних ділянок, які не перебували у його розпорядженні та не могли бути передані в користування позивачу, місцевий господарський суд дійшов висновку про невідповідність спірних правочинів вимогам статей 203, 215 ЦК України, у зв`язку з чим визнав недійсними договори оренди землі №№ 157, 158, 159 від 31.10.2023.

Водночас рішення Господарського суду Волинської області від 15.05.2026 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними зазначених договорів оренди учасниками справи не оскаржується, а тому відповідно до статті 269 ГПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Таким чином, предметом апеляційного перегляду у цій справі є законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Турійської селищної ради 205 523,91 грн.

Так, предметом спору у цій частині є вимога ФОП Рабчун О.А. про відшкодування збитків, які, на думку позивача, полягають у понесених витратах зі сплати орендної плати за земельні ділянки, передані відповідачем в оренду за договорами, що рішенням суду визнані недійсними, за відсутності у позивача реальної можливості використовувати такі земельні ділянки відповідно до їх цільового призначення.

На обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на те, що Турійська селищна рада, не будучи належним розпорядником спірних земельних ділянок, незаконно передала їх у користування, у зв`язку із чим понесені нею витрати зі сплати орендної плати є реальними збитками, які підлягають відшкодуванню на підставі статей 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК україни).

Отже, звертаючись до суду із відповідною вимогою, позивач обрав способом судового захисту саме відшкодування шкоди (збитків), пов`язуючи виникнення свого права на відшкодування із заподіянням їй майнової шкоди незаконними діями органу місцевого самоврядування, а не із застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України.

Разом із тим із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, місцевий господарський суд фактично виходив із неможливості застосування до спірних правовідносин наслідків недійсності правочину у вигляді повернення сплаченої орендної плати, пославшись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.04.2025 у справі №910/9652/23, відповідно до яких специфіка орендних правовідносин унеможливлює фактичне повернення сторін у первісний стан після виконання договору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 205 523,91 грн, однак вважає за необхідне уточнити мотиви такого висновку. Оскільки позивач не заявляв вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, а обґрунтував позов вимогами про відшкодування збитків, спірні правовідносини підлягають оцінці насамперед крізь призму положень статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України щодо наявності підстав для покладення деліктної відповідальності, а не через застосування спеціальних наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України.

Так, у статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому, у частині другій цієї статті зазначено, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Таким чином, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина 2 статті 216 цього кодексу).

Аналіз викладених положень законодавства дає підстави дійти висновку, що у даних правовідносинах враховуючи те, що збитки позивача пов`язані із вчиненням недійсного правочину, то у даних правовідносинах має застосуватися саме положення ч. 2 ст. 216 ЦК України, оскільки законодавством не передбачено можливості здійснення односторонньої реституції за договорами оренди, навіть незважаючи на те, що як зазначає позивач остання не користувалась та не мала можливості використовувати земельні ділянки.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Отже, положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Усталеною є правова позиція Верховного Суду, відповідно до якої для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість покладення цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Неправомірною є така поведінка особи, яка суперечить вимогам закону та порушує права іншої особи. Шкодою у розумінні статей 22, 1166 ЦК України є негативні майнові наслідки, що безпосередньо настали внаслідок такої поведінки. Причинний зв`язок означає, що саме протиправна поведінка повинна бути безпосередньою та необхідною причиною виникнення шкоди, а не лише створювати умови для її можливого настання.

У цій справі рішенням суду, яке в частині визнання недійсними договорів оренди не переглядається, встановлено, що Турійська селищна рада не була належним розпорядником спірних земельних ділянок, які належать до земель лісогосподарського призначення державної власності, у зв`язку з чим укладені між сторонами договори оренди є недійсними. Отже, дії відповідача щодо передачі земельних ділянок в оренду були вчинені за відсутності відповідних повноважень та не відповідали вимогам земельного законодавства.

Разом із тим встановлення факту протиправності поведінки саме по собі не є достатньою підставою для задоволення вимоги про відшкодування збитків, оскільки позивач повинен довести також наявність шкоди та безпосереднього причинного зв`язку між такою поведінкою і заявленими до стягнення коштами.

Як убачається з матеріалів справи, позивач визначає своїми реальними збитками суму орендної плати, сплаченої ним на виконання договорів оренди земельних ділянок.

Однак колегія суддів не може погодитися з тим, що зазначені платежі за своєю правовою природою є збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

Сплата орендної плати здійснювалася позивачем на виконання укладених між сторонами договорів оренди та була виконанням передбаченого договорами грошового зобов`язання. Сам по собі факт подальшого визнання цих договорів недійсними не змінює правової природи здійснених платежів та не трансформує їх автоматично у деліктну шкоду.

Таким чином, заявлена до стягнення сума є не додатковими витратами, яких позивач зазнав унаслідок протиправної поведінки відповідача, а сумою коштів, добровільно сплачених ним на виконання укладених договорів. Саме тому вимога про їх повернення фактично стосується наслідків виконання недійсних правочинів, а не відшкодування позадоговірної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав можливості використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням у зв`язку з їх належністю до земель лісогосподарського призначення, відкриттям кримінального провадження та подальшим витребуванням однієї із земельних ділянок у власність держави, не спростовують висновків суду першої інстанції. Наведені обставини самі по собі не свідчать про фактичну неможливість використання позивачем спірних земельних ділянок у відповідний період, оскільки належними та допустимими доказами така неможливість не підтверджена.

Водночас саме по собі існування спору щодо правового режиму земельних ділянок чи їх подальше витребування не є достатньою підставою для висновку про наявність у позивача збитків у заявленому розмірі. Відшкодування збитків є способом компенсації реально понесених втрат, а не засобом одержання майнової вигоди, тому застосування деліктної відповідальності можливе лише за умови доведення фактичного заподіяння шкоди, її розміру та причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача і такими втратами. У цій справі належних доказів того, що зазначені позивачем обставини спричинили саме ті збитки, які заявлені до стягнення, матеріали справи не містять.

Зазначені обставини можуть свідчити про причини, з яких позивач не реалізував свої господарські наміри, однак вони не доводять, що саме сплачена орендна плата є майновою шкодою у розумінні статей 22, 1166 ЦК України.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Відповідно до статей 21, 24 Закону України "Про оренду землі" орендна плата є обов`язковим платежем, який орендар сплачує орендодавцеві за користування земельною ділянкою. На момент здійснення спірних платежів між сторонами існували укладені договори оренди, які породжували взаємні права та обов`язки, у тому числі щодо внесення орендної плати.

Сам по собі факт того, що у подальшому договори були визнані недійсними, не свідчить про те, що всі здійснені на їх виконання платежі автоматично набувають статусу збитків.

Не доведено позивачем і наявності безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та заявленою до стягнення сумою.

Безпосередньою юридичною підставою здійснення орендних платежів були укладені між сторонами договори оренди та добровільне виконання позивачем передбачених ними договірних зобов`язань. Отже, сплата коштів була наслідком реалізації сторонами договірних правовідносин, а не безпосереднім наслідком протиправної поведінки відповідача як органу місцевого самоврядування.

Крім того, наведені апелянтом доводи фактично зводяться до необхідності повернення грошових коштів, сплачених ним за недійсними договорами оренди. Проте повернення виконаного за недійсним правочином та відшкодування збитків є різними за своєю правовою природою способами захисту цивільних прав.

Обравши способом захисту саме відшкодування збитків за правилами статей 22, 1166, 1173 ЦК України, позивач повинен був довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Водночас заявлені до стягнення кошти фактично становлять суму виконаного ним договірного грошового зобов`язання, а не реальні збитки, заподіяні відповідачем у деліктних правовідносинах.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено наявності таких обов`язкових елементів цивільно-правової відповідальності, як шкода у розумінні статті 22 ЦК України та безпосередній причинний зв`язок між протиправними діями відповідача і заявленими до стягнення коштами. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди, а тому правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення 205 523,91 грн, хоча окремі мотиви такого рішення підлягають уточненню судом апеляційної інстанції з наведених вище підстав.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

За приписами пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частини або змінити рішення.

Згідно з частинами 1, 74 статті 277 ГПК України підставами, зокрема, для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної частини.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 205 523,91 грн збитків, однак не погоджується з висновками суду, викладеними в мотивувальній частині рішення.

Водночас, оскільки зазначене не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями (частина 4 статті 277 ГПК України), вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом викладення її в редакції даної постанови.

З огляду на це, апеляційну скаргу ФОП Рабчун Оксани Анатоліївни слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 15.05.2026 у справі №903/1157/25 в оскаржуваній частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Розподіл судових витрат

При цьому, судовий збір за подачу апеляційної скарги залишається за скаржником згідно статті 129 ГПК України, оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного рішення та викладення її в редакції даної постанови, ніяким чином не відновлює будь-які права позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рабчун Оксани Анатоліївни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 15 травня 2026 року у справі №903/1157/25 в частині позовних вимог про стягнення 205 523,91 грн збитків змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.07.2026.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мамченко Ю.А.