Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №902/439/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Справа № 902/439/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни на рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26 (повний текст складено 11 травня 2026 року, суддя Матвійчук В.В.)

за позовом фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича

до фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни

про стягнення 87 150,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Узналі Сергій Ігорович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни про стягнення основного боргу в розмірі 87 150,00 грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26 задоволено позов фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича до фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни про стягнення 87 150,00 грн.

Присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 87150 грн 00 коп – основного боргу та 3328 грн 00 коп – витрат зі сплати судового збору.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджено факт укладення між сторонами заявки на транспортне обслуговування №22.09.25/2 від 22 вересня 2025 року, виконання позивачем перевезення вантажу за маршрутом м. Гданськ Республіки Польща - м. Київ, а також прийняття відповідачкою наданих послуг без зауважень, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 22 вересня 2025 року та актом здачі-приймання робіт №УС-107 від 26 вересня 2025 року. Водночас відповідачка доказів оплати вартості наданих послуг у розмірі 87150,00 грн або доказів на спростування заявлених вимог не надала.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Паламарчук Надія Володимирівна звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт зазначає, що рішення місцевого господарського суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки справу розглянуто за відсутності відповідачки, яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання. На думку апелянта, повернення поштового відправлення з ухвалою про відкриття провадження з відміткою "за закінченням терміну зберігання" не може вважатися належним доказом повідомлення сторони про розгляд справи, а оприлюднення ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень не компенсує обов`язку суду забезпечити офіційне повідомлення учасника справи. У зв`язку з цим відповідачка, як стверджує апелянт, була позбавлена можливості подати відзив, надати докази та реалізувати свої процесуальні права.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про настання строку оплати за договором-заявкою №22.09.25/2, оскільки умовами цієї заявки передбачено оплату протягом 14 банківських днів після отримання оригіналів CMR-документів. На переконання апелянта, у матеріалах справи відсутні належні докази направлення чи вручення відповідачці оригіналів міжнародних товарно-транспортних накладних та супутніх первинних документів, а тому позивач не довів настання строку виконання грошового зобов`язання. З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 травня 2026 року у справі №902/439/26 залишено без руху апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни на рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26. Запропоновано апелянту протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: надати докази надсилання копії апеляційної скарги позивачу у справі та належні докази сплати судового збору у розмірі 3 993,60 грн.

04 червня 2026 року від апелянта надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази направлення копії апеляційної скарги позивачу та докази сплати судового збору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 червня 2026 року у справі №902/439/26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни на рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26. Запропоновано позивачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 263 ГПК України. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

22 червня 2026 року від фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує проти її доводів та вважає рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року законним і обґрунтованим.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції дотримався вимог процесуального закону щодо повідомлення відповідачки про розгляд справи, оскільки ухвалу про відкриття провадження було направлено за належною адресою у порядку, передбаченому статтями 120, 176, 242 ГПК України. На думку позивача, контроль за фактичним врученням поштової кореспонденції перебуває поза межами компетенції суду, а тому повернення поштового відправлення саме по собі не свідчить про порушення судом норм процесуального права. Крім того, позивач звертає увагу, що відповідачка отримала копію позовної заяви 07 квітня 2026 року, що, за твердженням позивача, підтверджується трекінгом поштового відправлення №4500800348363, а отже була обізнана про ініціювання судового процесу.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненастання строку оплати, позивач вказує, що до позовної заяви було долучено копію міжнародної товарно-транспортної накладної від 22 вересня 2025 року та копію акта здачі-приймання робіт №УС-107 від 26 вересня 2025 року з підписом і печаткою відповідачки. На переконання позивача, це підтверджує отримання відповідачкою відповідних документів та виникнення у неї обов`язку оплатити надані послуги у встановлений строк.

З огляду на викладене позивач просить апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу 1 частини 10 статті 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути таку апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, що передбачено абзацом 2 частини 10 статті 270 ГПК України.

Предметом позову у цій справі є вимога Фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича до Фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни про стягнення 87150,00 грн основного боргу, тобто ціна позову є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а справа не належить до категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Судом було створено сторонам належні умови для реалізації їхніх процесуальних прав, зокрема апелянтом подано апеляційну скаргу, а позивачем — відзив на апеляційну скаргу.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни на рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 вересня 2025 року між фізичною особою-підприємцем Узналі Сергієм Ігоровичем як перевізником та фізичною особою-підприємцем Паламарчук Надією Володимирівною як замовником укладено заявку на транспортне обслуговування №22.09.25/2, за умовами якої перевізник зобов`язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом: м. Гданськ, Республіка Польща - м. Київ, Україна.

Відповідно до умов вказаної заявки замовник прийняв на себе обов`язок своєчасно та в повному обсязі оплатити надані послуги з перевезення вантажу. Узгоджена сторонами вартість перевезення становила 87 150,00 грн.

Також умовами заявки передбачено, що оплата послуг здійснюється протягом 14 банківських днів з моменту отримання оригіналів CMR-документів. Згідно з пунктом 12 заявки замовник зобов`язаний у визначений строк після отримання документів за цією угодою оплатити виконавцю вартість послуг у повному обсязі.

На виконання умов заявки позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 22 вересня 2025 року.

Факт належного виконання послуг з перевезення вантажу за заявкою №22.09.25/2 підтверджується також актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №УС-107 від 26 вересня 2025 року, підписаним сторонами.

На підставі фактично наданих послуг позивач сформував рахунок на оплату №УС-107 від 26 вересня 2025 року на суму 87 150,00 грн.

Разом з тим відповідачка, як зазначає позивач, у порушення взятих на себе договірних зобов`язань оплату наданих послуг не здійснила.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачці претензію №06/03/26 від 06 березня 2026 року з вимогою погасити заборгованість у розмірі 87 150,00 грн. Однак відповідачка на зазначену претензію не відреагувала, заборгованість не сплатила.

Наведені обставини стали підставою для звернення фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни 87 150,00 грн основного боргу.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона, боржник, зобов`язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, зокрема виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Стаття 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови, погоджені сторонами, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 901 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона, виконавець, зобов`язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами, статутами, іншими нормативно-правовими актами та правилами, а умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо таких перевезень встановлюються договором, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 909 Цивільного кодексу України визначає, що за договором перевезення вантажу одна сторона, перевізник, зобов`язується доставити довірений їй другою стороною вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, а його укладення підтверджується складенням транспортної накладної або іншого документа, встановленого транспортними кодексами чи статутами.

Як убачається з матеріалів справи, правовідносини між фізичною особою-підприємцем Узналі Сергієм Ігоровичем та фізичною особою-підприємцем Паламарчук Надією Володимирівною виникли на підставі заявки на транспортне обслуговування №22.09.25/2 від 22 вересня 2025 року.

За умовами зазначеної заявки позивач як перевізник зобов`язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом: м. Гданськ, Республіка Польща - м. Київ, Україна, а відповідачка як замовник прийняла на себе обов`язок оплатити надані послуги з перевезення вантажу. Вартість перевезення погоджена сторонами у розмірі 87 150,00 грн.

З огляду на те, що перевезення здійснювалося у міжнародному сполученні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню також положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів".

Статті 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачають, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для його доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною.

Стаття 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначає, що вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Отже, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR у правовідносинах міжнародного автомобільного перевезення має самостійне доказове значення, оскільки підтверджує факт існування договору перевезення, його істотні умови та прийняття вантажу до перевезення.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання за заявкою №22.09.25/2 від 22 вересня 2025 року та здійснив перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 22 вересня 2025 року.

Крім того, факт належного виконання позивачем послуг з перевезення підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №УС-107 від 26 вересня 2025 року, підписаним сторонами.

Вказаний акт є двостороннім документом, складеним після виконання перевезення, та підтверджує прийняття відповідачкою наданих позивачем послуг. При цьому акт не містить зауважень відповідачки щодо факту виконання перевезення, маршруту, вартості послуг, строків їх надання, обсягу виконаних робіт чи ненадання позивачем документів, необхідних для проведення оплати.

Відповідачка не заперечує факту підписання акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №УС-107 від 26 вересня 2025 року, не заявляє про підроблення підпису чи відбитка печатки, не посилається на підписання цього акта неуповноваженою особою, а також не надає доказів того, що після підписання акта зверталася до позивача з вимогою надати оригінали CMR-документів або повідомляла позивача про неможливість здійснення оплати саме у зв`язку з їх неотриманням.

На підставі фактично наданих та прийнятих відповідачкою послуг позивач сформував рахунок на оплату №УС-107 від 26 вересня 2025 року на суму 87 150,00 грн.

Частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Умовами заявки сторони погодили, що оплата наданих послуг здійснюється протягом 14 банківських днів з моменту отримання оригіналів CMR-документів. Також пунктом 12 заявки передбачено обов`язок замовника у визначений строк після отримання документів за цією угодою оплатити виконавцю вартість послуг у повному обсязі.

Апелянт стверджує, що позивач не довів факту передання відповідачці оригіналів CMR-документів, а тому строк виконання грошового зобов`язання не настав.

Колегія суддів відхиляє такі доводи як необґрунтовані, оскільки сама по собі умова заявки про оплату після отримання оригіналів CMR-документів не спростовує встановленого судом першої інстанції факту реального виконання перевезення та прийняття його результату відповідачкою. Вказана умова регулює порядок розрахунків між сторонами, однак не змінює правової природи спірного зобов`язання і не усуває обов`язку замовника оплатити фактично отриману та прийняту послугу.

Факт надання послуг у цій справі підтверджується не лише CMR від 22 вересня 2025 року, а й підписаним сторонами актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №УС-107 від 26 вересня 2025 року. Саме підписання такого акта без зауважень свідчить про прийняття відповідачкою наданих послуг та відсутність на момент його підписання претензій до позивача щодо належності виконання договірних зобов`язань.

Якщо відповідачка вважала, що позивач не передав їй документи, необхідні для здійснення оплати, вона мала можливість зазначити про це в акті здачі-приймання робіт, відмовитися від його підписання до отримання відповідного пакета документів, підписати акт із застереженнями або після його підписання звернутися до позивача з письмовою вимогою про надання відсутніх документів. Однак матеріали справи таких доказів не містять.

Натомість поведінка відповідачки, яка підписала акт прийняття наданих послуг без зауважень і не заявляла претензій щодо неповноти отриманих документів до моменту подання апеляційної скарги, свідчить про відсутність належного підтвердження доводу про ненастання строку оплати.

Посилання апелянта на відсутність у матеріалах справи описів вкладення, кур`єрських розписок чи інших доказів направлення саме оригіналів CMR-документів не може бути самостійною підставою для відмови у позові, оскільки у справі наявні інші належні та допустимі докази реального виконання перевезення і прийняття відповідачкою його результату.

При цьому апелянт не заперечує сам факт здійснення перевезення, не спростовує погоджену сторонами вартість послуг у розмірі 87150,00 грн, не доводить неналежність або недопустимість CMR від 22 вересня 2025 року, не спростовує факту підписання акта здачі-приймання робіт №УС-107 від 26 вересня 2025 року та не надає доказів оплати вартості перевезення.

Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 08 червня 2022 року у справі №913/618/21, відповідно до якої доказування факту здійснення відповідачем оплати заявленої до стягнення заборгованості покладається саме на відповідача, а не на позивача.

Такий підхід узгоджується із загальними правилами доказування, визначеними статтею 74 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У цій справі позивач довів факт виникнення між сторонами договірних правовідносин, факт виконання перевезення, факт прийняття відповідачкою наданих послуг та розмір заборгованості. Відповідачка, зі свого боку, не довела ані факту оплати, ані наявності обставин, які б звільняли її від обов`язку оплатити фактично отримані послуги.

Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №915/641/19 зазначив, що рахунок на оплату за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить платіжні реквізити та має інформаційний характер; ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України і не звільняє боржника від обов`язку оплатити отримане.

Розрахункові та супровідні документи не підміняють собою факту реального виконання господарської операції і не можуть використовуватися боржником як формальна підстава для ухилення від оплати послуги, яка фактично надана, прийнята та не оспорена за змістом.

Близький за змістом підхід викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2026 року у справі №914/2625/23, у якій наголошено на значенні реальної господарської операції для виникнення правових наслідків, а також на тому, що виставлення рахунку на оплату, який містить підставу, суму та реквізити для оплати, може кваліфікуватися як вимога в розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Зазначена правова позиція є релевантною для цієї справи, оскільки матеріалами справи підтверджено реальне надання послуг з перевезення, їх прийняття відповідачкою за актом без зауважень, формування рахунку на оплату на суму 87 150,00 грн та відсутність доказів сплати цієї суми.

Отже, твердження апелянта про ненастання строку оплати з огляду на нібито недоведеність отримання відповідачкою оригіналів CMR-документів не спростовує висновків суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

За встановлених обставин підписаний сторонами акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №УС-107 від 26 вересня 2025 року, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR від 22 вересня 2025 року та рахунок на оплату №УС-107 від 26 вересня 2025 року у сукупності підтверджують факт належного виконання позивачем договірних зобов`язань, прийняття відповідачкою наданих послуг та виникнення у неї обов`язку оплатити їх вартість.

Відповідачка доказів оплати 87 150,00 грн, доказів неналежного виконання перевезення, доказів непогодження вартості послуг або доказів своєчасного заявлення позивачу претензій щодо ненадання оригіналів CMR-документів не надала.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Узналі Сергія Ігоровича про стягнення з Фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни 87 150,00 грн основного боргу є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами і відповідачкою не спростовані.

Оцінюючи доводи апелянта про неналежне повідомлення відповідачки про розгляд справи судом першої інстанції, колегія суддів враховує, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року відкрито провадження у справі №902/439/26 та призначено її до розгляду.

Відповідно до частини 5 статті 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Частинами 3, 4 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки до суду і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частина 5 статті 242 ГПК України визначає, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У постанові від 19 березня 2025 року у справі №905/573/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що, виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України та Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, при цьому наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною, і судовий акт повернуто підприємством поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю або вибуттям адресата, відмовою від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття відповідного судового рішення у справі.

У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для висновку про належне повідомлення, оскільки отримання такого листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду.

Також Верховний Суд зазначив, що до повноважень господарських судів не належить встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення відповідних процесуальних дій. Тому процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними у матеріалах справи.

Крім того, Верховний Суд у зазначеній постанові врахував підхід Європейського суду з прав людини, відповідно до якого стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не покладає на державу обов`язку забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему; органи влади несуть відповідальність саме за ненадсилання особі відповідних документів, тоді як сам факт неотримання кореспонденції, належним чином направленої судом, не є достатнім для висновку про порушення права особи на справедливий суд.

Як убачається з матеріалів справи, копія ухвали Господарського суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року про відкриття провадження у справі була направлена фізичній особі-підприємцю Паламарчук Надії Володимирівні за адресою її місцезнаходження, зазначеною у позовній заяві та наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На аркуші справи 31 міститься конверт, у якому відповідачці направлялася ухвала суду першої інстанції від 09 квітня 2026 року про відкриття провадження у справі, з поштовим ідентифікатором R067145192703.

Згідно з відстеженням цього поштового відправлення, перевіреним на офіційному сайті АТ "Укрпошта" та долученим до матеріалів справи на аркуші справи 28, поштове відправлення повернуто відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції направив відповідачці ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою, а повернення поштового відправлення відбулося не з причин неправильного зазначення адреси чи невчинення судом необхідних процесуальних дій, а у зв`язку із закінченням встановленого строку його зберігання у відділенні поштового зв`язку.

При цьому відповідачка не довела, що на час розгляду справи її місцезнаходження було іншим, ніж адреса, за якою суд першої інстанції направляв процесуальні документи, не повідомляла суду іншої адреси для листування, а також не надала доказів об`єктивної неможливості отримання поштової кореспонденції.

З урахуванням наведених норм процесуального закону, встановлених обставин направлення судом першої інстанції ухвали про відкриття провадження за належною адресою відповідачки та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що суд першої інстанції не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідачки про відкриття провадження та розгляд справи.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

У відповідності до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається апелянт, у розумінні статті 86 ГПК України не спростовують висновків місцевого господарського суду та не є підставою для зміни чи скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26.

За таких обставин апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Паламарчук Надії Володимирівни на рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у справі №902/439/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Справу №902/439/26 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "27" липня 2026 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.