Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №910/13487/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. Справа № 910/13487/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - Шитель С.О.;

відповідача-1 - Милейко К.С.;

відповідача-2 - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Харківської митниці Державної митної служби України

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 (повне рішення складене 08.05.2026)

у справі №910/13487/25 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат»

до: 1. Харківської митниці Державної митної служби України;

2. Державної казначейської служби України

про стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» звернулося з позовом до Харківської митниці Державної митної служби України та Державної казначейської служби України про:

- стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України в українських гривнях у розмірі, еквівалентному 45600,00 доларів США за курсом Національного банку України на день винесення судового рішення, вартості товару, вилученого Харківською митницею Державної митної служби України;

- стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України грошових коштів в сумі 654033,19 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок тривалого протиправного утримання належного позивачу товару митним органом та спливу терміну його придатності, що унеможливило його подальше використання, Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» заподіяно збитки, які складаються з вартості товару та витрат на його транспортування і зберігання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 відкрито провадження у справі №910/13487/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 (повне рішення складене 08.05.2026) у справі №910/13487/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Харківська митниця Державної митної служби України подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Ключові аргументи відповідача-1 зводяться до наступного:

- настання шкоди обумовлено дією незалежних від митного органу обставин, які відповідач-1 об`єктивно не міг передбачити чи відвернути, а тому причинно-наслідковий зв`язок між діяльністю та завданою шкодою відсутній. Втрата (пошкодження) майна відбулася внаслідок подій, що не перебували у причинно-наслідковому зв`язку з виконанням Харківською митницею своїх повноважень, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення відповідальності на митний орган. Відсутність можливості повернення майна, що знаходиться на території можливих бойових дій, не є протиправною бездіяльністю митниці, а є наслідком обставин, що повністю виключають можливість вчинення відповідних дій, що підтверджує відсутність правових підстав для покладення на орган будь-якої відповідальності чи відшкодування витрат. Митниця у повному обсязі забезпечувала належні умови зберігання майна з моменту його вилучення, яке перебувало під митним контролем, з дотриманням установлених правил та процедур. Протягом всього періоду зберігання майна до моменту виникнення бойових дій не було зафіксовано жодних випадків його пошкодження, зменшення кількості, втрати тощо;

- відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.02.2025 у справі №5015/2060/11, у разі, якщо кредит наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України. Виходячи з наведеного, скаржник стверджує, що на момент митного оформлення позивач сплатив 45600,00 доларів США, що по курсу в митній декларації становить 1271647,67 грн;

- витрати позивача на транспортування та доставку товару до пункту митного оформлення, а також на його зберігання під митним контролем були б понесені ним у будь-якому разі, оскільки переміщення товару необхідне для реалізації господарської діяльності. Таким чином, митний орган не створив додаткових витрат, а зазначені кошти не є прямим наслідком дії або бездіяльності органу. Відповідно, підстав для стягнення зазначених витрат з митного органу немає;

- позивачем невірно розрахована і оплачена сума судового збору за подання позовної заяви, водночас суд першої інстанції не надав оцінки зазначеним обставинам, а у мотивувальній та резолютивній частинах рішення відсутні будь-які висновки щодо правильності обчислення та сплати судового збору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 апеляційну скаргу у справі №910/13487/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/13487/25, призначено її до розгляду на 23.06.2026, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.

До суду 08.06.2026 від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яку ухвалою від того ж дня задоволено.

09.06.2026 від представника відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яку ухвалою від 10.06.2026 задоволено.

16.06.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» подано відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Державна казначейська служба України, у свою чергу, у встановлений процесуальний строк не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У призначене засідання суду 23.06.2026 з`явилися представники позивача і відповідача-1 та надали пояснення по суті апеляційної скарги.

За результатами судового засідання оголошено перерву до 21.07.2026 з метою додаткового з`ясування обставин справи.

В засідання суду 21.07.2026 з`явилися представники позивача та відповідача-1, натомість, представник відповідача-2 не з`явився, хоча Державна казначейська служби України належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду.

Судом продовжено розгляд апеляційної скарги зі стадії дослідження доказів та заслухано виступи представників позивача і відповідача-1 в судових дебатах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача-1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин даної справи убачається, що 22.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» (покупець) та фірмою XIAMEN TOPUSING IMP.&EXP.CO. LTD (Китай) (продавець) укладений контракт №220521 UA.

Предметом контракту є продаж продавцем і покупка покупцем товарів згідно специфікацій, зокрема, сировини для виробництва добрив, а саме поліфосфату амонію 18-58-0 загальною вартістю 45600,00 доларів США (специфікація №1 від 22.05.2021).

Вартість товару за контрактом позивач оплатив у повному обсязі в сумі 45600,00 доларів США через систему SWIFT, що підтверджується платіжними документами №218525/СRE/48902 від 22.05.2021 на суму 11400,00 доларів США та №210902/000360331 від 22.05.2021 на суму 34200,00 доларів США.

Транспортування вантажу до місця призначення здійснювалося залученим позивачем перевізником Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛТІОР ГРУП» на підставі заявки №22/05/21-01 від 22.05.2021 до договору №1510219/10 від 15.10.2019.

20.09.2021 позивач подав до митного органу декларацію №UA807170/2021/061270 для випуску товару у вільний обіг, визначивши код згідно з УКТЗЕД 2835390000 (продукти неорганічної хімії, ставка мита 5%).

Починаючи з 21.09.2021 на підставі договору №741-MС, вантаж було розміщено у режимі митного складу на території Товариства з обмеженою відповідальністю «Східний вантажний митний комплекс».

Однак, 22.10.2021 Харківською митницею Державної митної служби України було прийнято рішення №КТ-UA807000-0498-2021 про перекласифікацію товару з коду УКТЗЕД 2835390000 (ставка мита 5%) на код УКТЗЕД 3105201000 (ставка мита 6,5%). У зв`язку зі зміною коду митним органом було прийнято Картку відмови №807170/2021/01956 у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Надалі, 27.10.2021 за фактом виявлених, на думку митного органу, невідповідностей, стосовно директора позивача Шевченка С.В. складено протокол про порушення митних правил за ознаками ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України, а сам товар - «APP AMMONIUM POLYPHOSPHATE FERTILIZER GRADE PACK 25» (добрива) вагою нетто 40000 кг вилучено та передано для зберігання на склад митного органу.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями митного органу, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі №520/22343/21, що набрало законної сили, задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» до Харківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови, а саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення Харківської митниці Державної митної служби України про визначення коду товару №KT-UA807000-0498-2021 від 22.10.2021;

- визнано протиправною та скасовано картку відмови Харківської митниці Державної митної служби України №807170/2021/01956.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023 у справі №520/22343/21 Харківській митниці Державної митної служби України відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Крім того, згідно постанови Київського районного суду м. Харкова від 28.03.2023 у справі №953/1407/22 провадження у справі про порушення митних правил про притягнення до адміністративної відповідальності директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» Шевченка С.В. за ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Також, вказаним судовим рішенням зобов`язано Харківську митницю Державної митної служби України повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» вилучений згідно з протоколом №0601/80700/21 від 27.10.2021 предмет порушення митних правил, а саме: «APP AMMONIUM POLYPHOSPHATE FERTILIZER GRADE PACK 25» (добрива) вагою нетто 40000 кг, що зберігається в коморі Харківської митниці Державної митної служби України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07.06.2023 постанову Київського районного суду м. Харкова від 28.03.2023 у справі №953/1407/22 залишено без змін, а апеляційну скаргу Харківської митниці Державної митної служби України залишено без задоволення.

Після набрання вищевказаними судовими рішеннями законної сили позивач неодноразово звертався до Харківської митниці Державної митної служби України з вимогами про повернення майна.

Зокрема, на адресу Харківської митниці Державної митної служби України позивачем направлялися листи №1906203 від 19.06.2023, №1311/23-01 від 13.11.2023 та №0909/25-01 від 09.09.2025 з проханням виконати судові рішення, в тому числі негайно та в повному обсязі повернути товарно-матеріальні цінності, які було вилучено Харківською митницею Державної митної служби України.

Листами №7.14-4/21-03/13/3741 від 30.06.2023, №7.14-4/21-03/13/6766 від 20.11.2023 та №7.14-4/21-02/14/4278 від 15.09.2025 Харківська митниця Державної митної служби України повідомляла, що повернути товарно-матеріальні цінності неможливо, а питання повернення позивачу вилученого товару буде розглядатися після доступу посадових осіб митного органу до складу його зберігання на 38 км траси Харків-Бєлгород, який тимчасово не працює через наслідки бойових дій та встановлення можливої наявності товару.

Крім того, позивач звернувся з запитом №2009/25-01 від 20.09.2025 щодо термінів придатності вилученого товару до виробника та постачальника - фірми XIAMEN TOPUSING IMP.&EXP.CO. LTD. Згідно з листом-відповіддю постачальника від 25.09.2025 термін придатності товару, партія якого була вилучена митним органом, минув 10.06.2023 і його подальше безпечне використання є неможливим.

Враховуючи вищевикладене, позивач стверджує про заподіяння йому прямої матеріальної шкоди внаслідок незаконних дій митних органів, яка складається з:

- сплаченої позивачем вартості товару у розмірі 45600,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на час складання позовної заяви становить 1915724,40 грн;

- витрат на транспортування та доставку товару до пункту митного оформлення у сумі 521073,19 грн, понесених на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТІОР ГРУП»;

- витрат на зберігання товару під митним контролем в сумі 132960,00 грн, сплачених на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Східний вантажний митний комплекс».

Наведені вище обставини в їх сукупності стали підставою для звернення з даним позовом, в обґрунтування якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» зазначило, що прийняття митним органом протиправних рішень щодо класифікації товару та подальше незаконне вилучення майна унеможливлює виконання судових рішень, що набрали законної сили, про повернення товару власнику та призвело до повної втрати можливості його використання за призначенням через закінчення терміну придатності під час протиправного утримання.

Відповідач-1 проти доводів позивача та задоволення позовних вимог заперечив з наступних підстав:

- у діях митного органу відсутні всі необхідні елементи складу цивільного правопорушення. Харківська митниця Державної митної служби України діяла виключно у межах наданих повноважень, а рішення про перекласифікацію товару було прийнято на підставі лабораторних досліджень, якими виявлено вміст калію, не заявленого позивачем у первинних документах;

- неможливість повернення майна та втрата його споживчих властивостей є результатом обставин непереборної сили, а саме збройної агресії та воєнних дій, внаслідок яких доступ до складу на митному пості «Гоптівка» наразі фізично неможливий. Оскільки територія зберігання товару віднесена до зони можливих бойових дій, а за фактом пошкодження складів відкрито кримінальне провадження, протиправна бездіяльність з боку митниці відсутня;

- витрати на транспортування та зберігання товару були б понесені позивачем у будь-якому разі для реалізації його господарської діяльності, а тому вони не можуть вважатися прямими збитками;

- позивачем неправильно здійснено розрахунок вартості товару в іноземній валюті, внаслідок чого невірно визначено розмір судового збору за подання позовної заяви.

Відповідач-2, у свою чергу, проти задоволення позовних вимог також заперечив, посилаючись на наступне:

- Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі, оскільки не несе відповідальності за дії інших органів державної влади. Держава має брати участь у процесі через той орган, чиїми рішеннями або діями було завдано шкоду, а саме - через Державну митну службу в особі Харківської митниці;

- позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту прав, оскільки формулювання вимоги про стягнення коштів саме через Державну казначейську службу України суперечить нормам Цивільного кодексу України та актуальним правовим позиціям Верховного Суду;

- відповідач-2 не є учасником спірних правовідносин, не володіє фактичними даними щодо обставин вилучення чи зберігання товару та не порушував жодних прав позивача. Натомість, відповідач-2 здійснює лише технічну функцію безспірного списання коштів за рішенням суду і зобов`язаний виконати таке рішення незалежно від своєї участі у справі, тоді як резолютивна частина рішення не повинна містити вказівок на конкретного суб`єкта виконання чи номери рахунків.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з наступного:

- відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та 11.03.2026 у справі №757/38039/17-ц, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. Таким чином, у спорах про відшкодування шкоди за рахунок держави участь Державної казначейської служби України як співвідповідача є допустимою та поширеною процесуальною моделлю, хоча належним боржником залишається саме держава Україна;

- у даній справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Харківська митниця Державної митної служби України (дії якої призвели до завдання шкоди) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету);

- оскільки на момент розгляду даної справи набрали законної сили судові рішення від 22.12.2021 у справі №520/22343/21 та 28.03.2023 у справі №953/1407/22, обставини, які були встановлені під час розгляду наведених справ, не підлягають доказуванню в межах даної справи з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України;

- позивач неодноразово звертався з листами до відповідача-1 щодо виконання судових рішень та повернення майна, проте відповідач-1 повідомив про неможливість повернення товарно-матеріальних цінностей через відсутність доступу до складу зберігання. При цьому встановлено, що термін придатності вилученого товару минув 10.06.2023, що унеможливлює його подальше використання. Саме ці обставини є складовими спірного цивільного правопорушення. Тому саме вибуття майна з володіння позивача через порушення встановленої законом процедури (незаконні дії Харківської митниці Державної митниці України щодо вилучення та передачі на зберігання на склад митного органу товару) призвело до заподіяння позивачу прямої матеріальної шкоди у розмірі вартості товару, витрат на його транспортування та зберігання;

- саме Харківська митниця Державної митної служби України є відповідальною за збереження товару та несе передбачену законом відповідальність за його втрату або пошкодження. Наведене спростовує доводи відповідача-1 про відсутність неправомірних дій митного органу, оскільки передбачений законом обов`язок збереження майна Харківська митниця Державної митної служби України не виконала, що і зумовлює настання її відповідальності;

- майно вибуло з володіння власника внаслідок адміністративної процедури, тобто поза його волею, і з порушенням закону, що встановлено рішеннями судів, а за таких обставин покладення ризику зникнення майна на самого позивача суперечить принципу справедливості;

- отже, в діях відповідача-1 наявний склад цивільного правопорушення, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення коштів з Харківської митниці Державної митної служби України;

- здійснений позивачем розрахунок розміру заподіяної шкоди є правильним та арифметично вірним, із застосуванням офіційного курсу Національного банку України станом на дату звернення з даним позовом до суду;

- позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді вартості втраченого товару за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення судового рішення, який становить 1971484,08 грн (45600,00 доларів США (вартість товару) х 43,2343 грн (офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України станом на час ухвалення рішення суду 03.03.2026). Отже, фактичний розмір заподіяної відповідачем-1 матеріальної шкоди загалом становить 2625517,27 грн (1971484,08 грн (вартість товару) + 521073,19 грн (витрати на транспортування та доставку товару) + 132960,00 грн (витрати на зберігання товару під митним контролем).

З наведеними висновками Господарського суду міста Києва погоджується і колегія суддів та в межах вимог і доводів апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способами захисту цивільних прав та інтересів (п. п. 8 та 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

За загальним правилом для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Норми ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Тобто, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. При цьому, довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №908/2202/18, 02.03.2020 у справі №910/434/19, 09.04.2020 у справі №908/690/19 та 02.03.2021 у справі №911/2371/19.

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Як встановлено місцевим господарським судом, 27.10.2021 стосовно директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» Шевченка С.В. посадовими особами Харківської митниці Державної митної служби України складено протокол про порушення митних правил №0601/80700/21 за ознаками ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України (далі - МК України), якому передувало прийняття митним органом рішення про зміну коду УКТЗЕД №КТ-UA807000-0498-2021 та Картки відмови №807170/2021/01956.

Відповідно до вказаного протоколу на підставі ст. 511 МК України тимчасово вилучено майно, що належить позивачу, а саме добрива «APP AMMONIUM POLYPHOSPHATE FERTILIZER GRADE PACK 25» (поліфосфат амонію) загальною вагою нетто 40000 кг.

Разом з цим, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі №520/22343/21, що набрало законної сили, визнано протиправними та скасовано рішення Харківської митниці Держмитслужби України про визначення коду товару №КТ-UА807000-0498-2021 від 22.10.2021, а також картку відмови №807170/2021/01956.

Крім того, постановою Київського районного суду м. Харкова від 28.03.2023 у справі №953/1407/22, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 07.06.2023, провадження у справі про порушення митних правил про притягнення до адміністративної відповідальності директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат» Шевченка С.В. за ч. 1 ст. 483 МК України закрито за відсутністю складу правопорушення, а Харківську митницю Державної митної служби України зобов`язано повернути товариству вилучені згідно з протоколом №0601/80700/21 від 27.10.2021 предмет порушення митних правил, а саме: «APP AMMONIUM POLYPHOSPHATE FERTILIZER GRADE PACK 25» (добрива) вагою нетто 40000 кг, що зберігається в коморі Харківської митниці Державної митної служби України.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Отже, оскільки станом на момент розгляду даної справи набрали законної сили судові рішення від 22.12.2021 у справі №520/22343/21 та 28.03.2023 у справі №953/1407/22, обставини, які були встановлені під час розгляду наведених справ, не підлягають доказуванню в межах даної справи.

Після ухвалення судових рішень у вказаних справах та встановлення факту протиправності дій відповідача-1 позивач неодноразово звертався з листами від 19.06.2023, 13.11.2023 та 09.09.2025 до Харківської митниці щодо виконання судових рішень та повернення майна, проте листами від 30.06.2023, 20.11.2023 та 15.09.2025 відповідач-1 повідомив про неможливість повернення товарно-матеріальних цінностей через відсутність доступу до складу зберігання.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, термін придатності вилученого відповідачем-1 товару минув 10.06.2023, що унеможливлює його подальше використання.

Саме ці обставини є складовими спірного цивільного правопорушення. Тому саме вибуття майна з володіння позивача через порушення встановленої законом процедури (незаконні дії Харківської митниці Державної митниці України щодо вилучення та передачі на зберігання на склад митного органу товару) призвело до заподіяння позивачу прямої матеріальної шкоди у розмірі вартості товару, витрат на його транспортування та зберігання.

Положеннями ст. 511 МК України передбачено, що товари, транспортні засоби комерційного призначення - безпосередні предмети порушення митних правил, а також товари, транспортні засоби комерційного призначення та відповідні документи, необхідні як докази у справі про порушення митних правил, можуть тимчасово вилучатися. Документи, які перебувають в електронному вигляді, вилучаються разом з відповідними носіями.

У разі виявлення порушень митних правил, передбачених ч. 6 ст. 470, ч. 3 ст. 471, ст. ст. 472, 473, 476, ч. 6 ст. 481, ст. 481-1, ст. ст. 482-484 цього кодексу, тимчасове вилучення товарів, у тому числі транспортних засобів особистого користування, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають конфіскації відповідно до цих статей, а також відповідних документів є обов`язковим.

Статтею 238 МК України передбачено, що обов`язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання підлягають:

1) товари, не пропущені під час ввезення на митну територію України внаслідок установлених законодавством заборон чи обмежень на їх ввезення в Україну або транзит через територію України і не вивезені з території України у день їх ввезення;

2) товари, що ввозяться громадянами на митну територію України і підлягають оподаткуванню митними платежами, якщо вони не сплачені;

3) товари, які до закінчення встановлених ст. 204 цього Кодексу строків тимчасового зберігання під митним контролем на складах тимчасового зберігання, складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги, митних складах не були задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму або такі, що декларувалися, але щодо яких після закінчення строків зберігання під митним контролем двічі надавалася відмова у митному оформленні в порядку, встановленому цим Кодексом;

4) товари, граничний строк перебування яких під митним контролем на території зони митного контролю закінчився;

5) товари, транспортні засоби комерційного призначення, які перебувають під митним контролем і за якими власник або уповноважена ним особа не звернулися до закінчення граничних строків, встановлених ст. 199 цього Кодексу;

6) товари, заявлені у режим відмови на користь держави відповідно до глави 26 цього Кодексу;

7) товари, які були виявлені (знайдені) під час здійснення митного контролю в зонах митного контролю та/або у транспортних засобах, що перетинають митний кордон України, і власник яких невідомий;

8) зразки товарів і техніко-технологічна документація, взяті митними органами для проведення класифікації товарів відповідно до ст. 356 цього Кодексу;

9) зразки товарів та документація, одержані митними органами під час здійснення верифікації сертифікатів і декларацій про походження товару відповідно до ст. 45 цього Кодексу;

10) проби та зразки товарів, необхідні для проведення експертизи у справах про порушення митних правил, взяті відповідно до ст. 517 цього Кодексу.

Згідно положень ч. 2 ст. 238 МК України товари, які підлягають обов`язковій передачі для зберігання митному органу (крім валютних цінностей, а також дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння), зберігаються на складах митних органів.

Відповідно до ч. 5 ст. 238 МК України, крім товарів, зазначених у частині першій цієї статті, на складах митних органів можуть зберігатися:

1) товари, що знаходяться на тимчасовому зберіганні під митним контролем відповідно до глави 29 цього Кодексу;

2) товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, якщо їх митне оформлення не може бути завершено у день пред`явлення митному органу, а також в інших випадках на прохання власників таких товарів, транспортних засобів або уповноважених ними осіб;

3) товари, що вивозяться за межі митної території України та після закінчення митного оформлення зберігаються під митним контролем до фактичного їх вивезення;

4) товари, які перебувають у митному режимі транзиту відповідно до ст. 90 цього Кодексу;

5) товари, які перебувають у митному режимі митного складу відповідно до ст. 121 цього Кодексу;

6) товари, транспортні засоби комерційного призначення, вилучені відповідно до ст. 511 цього Кодексу;

7) товари, доставлені перевізником до митного органу призначення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 191 цього Кодексу;

8) товари, митне оформлення яких призупинено відповідно до ст. ст. 399, 400 і 401-1 цього Кодексу.

Статтею 239 МК України передбачено, що під складами митних органів розуміються складські приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, холодильні чи морозильні камери, які належать митним органам або використовуються ними і спеціально обладнані для зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Товари, заявлені у різні митні режими, повинні зберігатися на складах митних органів окремо, з дотриманням порядку, встановленого цим Кодексом для відповідних митних режимів. Прийняття митними органами товарів, транспортних засобів комерційного призначення для зберігання на складах цих органів може здійснюватися із заповненням уніфікованої митної квитанції, форма та порядок застосування якої затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Порядок роботи складу митного органу визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Товари, які через свої властивості не можуть зберігатися на складі митного органу, за рішенням керівника митного органу або його заступника можуть передаватися митними органами на зберігання підприємствам, на складах яких створено необхідні умови для належного зберігання таких товарів. Для цілей цього Кодексу таке зберігання вважається зберіганням на складі митного органу. Митні органи несуть передбачену законом відповідальність за втрату або пошкодження товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що зберігаються ними.

Відповідно до п. 1.5 Порядку роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №627 від 30.05.2012, митниця несе передбачену законом відповідальність за втрату або пошкодження товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що зберігаються нею

Згідно зі ст. 30 МК України посадові особи та інші працівники митних органів, які прийняли неправомірні рішення, вчинили неправомірні дії або допустили бездіяльність при виконанні ними своїх службових (трудових) обов`язків, у тому числі в особистих корисливих цілях або на користь третіх осіб, несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та іншу відповідальність відповідно до закону. Шкода, заподіяна особам та їхньому майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю митних органів, відшкодовується в порядку, визначеному законом.

Таким чином, спеціальною нормою передбачено відшкодування збитків, заподіяних органами митної служби громадянам чи юридичним особам під час виконання ними своїх повноважень.

Судом встановлено, що 27.10.2021 стосовно директора позивача Шевченка С.В. був складений протокол про порушення митних правил за ознаками ч. 1 ст. 483 МК України, на підставі якого товар «APP AMMONIUM POLYPHOSPHATE FERTILIZER GRADE PACK 25» (добрива) вагою нетто 40000 кг вилучений та переданий на зберігання на склад Харківської митниці Державної митної служби України.

При цьому, таке вилучення було безпідставним, оскільки постановою Київського районного суду м. Харкова від 28.03.2023 у справі №953/1407/22, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 07.06.2023, провадження у справі про порушення митних правил про притягнення до адміністративної відповідальності директора позивача Шевченка С.В. закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням наведеного, Харківська митниця Державної митної служби України мала вжити належних заходів щодо збереження вилученого товару.

Відтак, Харківська митниця Державної митної служби України є відповідальною за збереження товару «APP AMMONIUM POLYPHOSPHATE FERTILIZER GRADE PACK 25» (добрива) вагою нетто 40000 кг позивача та несе передбачену законом відповідальність за його втрату або пошкодження.

Наведене спростовує доводи відповідача-1 про відсутність неправомірних дій митного органу, оскільки передбачений законом обов`язок збереження майна Харківська митниця Державної митної служби України не виконала, що і зумовлює настання її відповідальності.

До того ж, майно вибуло з володіння власника (позивача) внаслідок адміністративної процедури, тобто поза його волею, і з порушенням закону, що встановлено рішеннями судів, а за таких обставин покладення ризику зникнення майна на самого позивача суперечить принципу справедливості.

Таким чином, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про наявність в діях відповідача-1 складу цивільного правопорушення, що, у свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для стягнення коштів з Харківської митниці Державної митної служби України.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав та свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17.

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, ст. 238 ГПК України не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16.

Таким чином, у спірних правовідносинах відповідальною є держава.

Відтак, в частині порядку стягнення суми заподіяної шкоди така шкода стягується з Державного бюджету України.

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача-1 щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діями Харківської митниці Державної митної служби України та завданою позивачу шкодою, а також з приводу відсутності підстав для стягнення витрат за транспортування та зберігання товару.

Стосовно розміру шкоди, що підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач стверджує про заподіяння йому прямої матеріальної шкоди внаслідок незаконних дій митних органів, що складається з наступних сум:

- вартість товару у розмірі 45600,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на час складання позовної заяви становить 1915724,40 грн;

- витрати на транспортування та доставку товару до пункту митного оформлення у розмірі 521073,19 грн, понесені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТІОР ГРУП»;

- витрати на зберігання товару під митним контролем у розмірі 132960,00 грн, сплачені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Східний вантажний митний комплекс».

При цьому, наведені позивачем розрахунки розміру заподіяної шкоди є правильними, оскільки вони є арифметично вірними, обґрунтованими та здійсненими із застосуванням офіційного курсу Національного банку України станом на дату звернення з даним позовом до суду - 30.10.2025.

Водночас, позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді вартості втраченого товару за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення судового рішення. Таким чином вартість втраченого товару становить 1971484,08 грн (45600,00 доларів США (вартість товару) х 43,2343 грн (офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України станом на час ухвалення рішення суду - 03.03.2026).

Отже, фактичний розмір заподіяної відповідачем-1 матеріальної шкоди загалом становить 2625517,27 грн (1971484,08 грн (вартість товару) + 521073,19 грн (витрати на транспортування та доставку товару) + 132960,00 грн (витрати на зберігання товару під митним контролем).

В апеляційній скарзі відповідач-1, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.02.2025 у справі №5015/2060/11, вказує на те, що суд мав зазначити у резолютивній частині рішення про стягнення грошових коштів саме в іноземній валюті. При цьому, за доводами скаржника, виходячи з наведеного, на момент митного оформлення позивач сплатив за товар 45600,00 доларів США, що по курсу в митній декларації становить 1271647,67 грн, а не так, як визначив місцевий господарський суд.

Проте, колегія суддів вказує на те, що висновки, наведені Верховним Судом у постанові від 12.02.2025 у справі №5015/2060/11, не є релевантними до спірних правовідносин сторін.

Так, предметом спору у справі №5015/2060/11 було стягнення заборгованості за договором кредитної лінії в сумі 792965,91 грн (99936,47 доларів США), 196966,10 грн (24823,38 доларів США) заборгованості по відсотках, 9559,64 грн (1204,79 доларів США) відсотків, 14349,99 грн (1808,51 доларів США) пені за несвоєчасне погашення кредиту та 4095,45 грн (516,14 доларів США) штрафу.

З обставин справи №5015/2060/11 вбачається, що за спірним кредитним договором позичальник отримав валютний кредит, а ухвалюючи рішення суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ. Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті із зазначенням визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.02.2025, сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» стягнуто суму боргу хоча і у національній валюті України, однак із зазначенням еквівалента станом на 11.03.2011 у доларах США в дужках поруч із зазначеною сумою у гривнях, тобто відбулась прив`язка суми боргу до курсу долару США, що є додатковою гарантією для кредитора у випадку знецінення національної валюти на момент погашення боргу.

Отже, апеляційний суд зазначає, що дана справа стосувалася стягнення грошових коштів за кредитним договором, де зобов`язання позичальника було визначене в іноземній валюті безпосередньо в договорі. Водночас, у справі, що переглядається, між сторонами відсутні договірні відносини, а наявні деліктні правовідносини, тому відсутні підстави вважати, що висновки зі справи №5015/2060/11 є застосовними у спірній ситуації.

Ще одним аргументом скаржника є те, що позивачем невірно розрахована і оплачена сума судового збору за подання позовної заяви, водночас суд першої інстанції не надав оцінки зазначеним обставинам.

Так, частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» закріплено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 наведеної норми встановлені розміри ставок судового збору, зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовними вимогами у даній справі є стягнення вартості товару в сумі 45600,00 доларів США та грошових коштів в сумі 654033,19 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Станом на день подання позову (30.10.2025) офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України, становив 42,0115 грн. Таким чином вартість втраченого товару становила 1915724,40 грн (45600,00 доларів США х 42,0115 грн). Отже, загальний розмір позовних вимог становив 2569757,59 грн (1915724,40 грн + 654033,19 грн).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання позовної заяви, становить 30837,09 грн: 2569757,59 грн х 1,5% х 0,8.

Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви в сумі 39000,00 грн.

Таким чином, апеляційним судом не встановлено факт неповної сплати позивачем судового збору за подання позовної заяви.

З урахуванням усього вищезазначеного, з огляду на доведення позивачем наявності неправомірних дій Харківської митниці Державної митної служби України, завданої позивачу шкоди в загальному розмірі 2625517,27 грн та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою у вигляді прийняття незаконного рішення про визначення коду товару №КТ-UА807000-0498-2021 від 22.10.2021 та картки відмови №807170/2021/01956, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача.

Отже, обґрунтованими є висновки місцевого господарського суду про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Квадрат».

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі №910/13487/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Харківської митниці Державної митної служби України не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Харківської митниці Державної митної служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі №910/13487/25 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Харківську митницю Державної митної служби України.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 28.07.2026.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов