Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №910/558/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2026 р. Справа№ 910/558/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

прокурор: Синюк І.А.;

від позивача: не з`явились;

від відповідачів: 1) Яценко Є.О.;

2) не з`явились;

3) не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Трансбуд Т»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 (повний текст рішення складено 14.04.2026)

у справі №910/558/26 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до 1) Приватного підприємства «Трансбуд Т»

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

3) Національного транспортного університету

про визнання договору оренди недійсним та повернення приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

Керівник Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Трансбуд Т», Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, Національного транспортного університету, відповідно до прохальної частини якого просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду №1493/09 від 06.07.2021 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1493 від 14.03.2005, укладену між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, Приватним підприємством «Трансбуд Т» та Національним транспортним університетом, предметом якої є частина нежитлового приміщення гуртожитку, загальною площею 163,00 кв.м. за адресою: м.Київ, вул.М. Бойчука, 36, що обліковується на балансі Національного транспортного університету;

- зобов`язати Приватне підприємство «Трансбуд Т» звільнити і повернути за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: частину нежитлового приміщення гуртожитку, загальною площею 163,00 кв.м за адресою: м.Київ, вул.М. Бойчука, 36, що обліковується на балансі Національного транспортного університету.

Позовні вимоги мотивовані порушенням вимог чинного законодавства при укладенні додаткової угоди №1493/09 від 06.07.2021 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №1493 від 14.03.2005.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 позов задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду №1493/09 від 06.07.2021 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.03.2005 №1493, укладену між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, Приватним підприємством «Трансбуд Т» та Національним транспортним університетом предметом якої є частина нежитлового приміщення гуртожитку, загальною площею 163,00 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. М. Бойчука, 36, що обліковується на балансі Національного транспортного університету.

Зобов`язано Приватне підприємство «Трансбуд Т» звільнити і повернути за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: частину нежитлового приміщення гуртожитку, загальною площею 163, 00 кв.м за адресою: м. Київ, вул. М. Бойчука, 36, що обліковується на балансі Національного транспортного університету. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору у сумі 887,47 грн. Стягнуто з Національного транспортного університету на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору у сумі 887,47 грн. Стягнуто з Приватного підприємства «Трансбуд Т» на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору у сумі 3549,86 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Приватне підприємство «Трансбуд Т» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема місцевим господарським судом не враховано абз. 10 п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабвнету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 передбачено, що обмеження щодо використання майна закладів освіти не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, яке перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів протягом останніх трьох років, за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі.

Так, спірне приміщення за своїми технічними характеристиками не може бути використане для бепосереднього здійснення освітнього процесу. Його передача в оренду під магазин будівельних матеріалів для обслуговування учасників освітнього процесу є належним способом використання площі.

Наявність будівельного магазину в безпосередній близькості до гуртожитків студмістечка НТУ (що налічує 4 гуртожитка на вул. Бойчука), надає змогу студентам, а також викладачам, які проживають в них купляти будівельні матеріали для ремонту своїх кімнат в гуртожитку, що забезпечує освітній процес, а також обслуговує учасників освітнього процесу, оскільки проживання в гуртожитку, які належать Університету є частиною освітнього процесу.

У зв`язку з чим, укладення оскаржуваної додаткової угоди є правомірної в розрізі статті 80 Закону України «Про освіту» надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Крім того, Господарським судом м. Києва, під час ухвалення оскаржуваного рішення не було взято до уваги, що студенти та викладачі будуть позбавлені можливості купляти в безпосередній близькості будівельні матеріали для ремонту своїх кімнат в гуртожитку, а Університет буде позбавлений можливості отримання додаткового фінансування.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Трансбуд Т» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі №910/558/26 залишено без руху та надано заявникові строк на усунення недоліків десять днів з дня отримання копії ухвали.

На виконання вищезазначеної ухвали суду, 19.05.2026 від Приватного підприємства «Трансбуд Т» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 7 987, 20 грн. Отже, скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги у встановлений процесуальний строк.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Трансбуд Т» та призначено до розгляду на 01.07.2026.

03.06.2026 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «Трансбуд Т», скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, відповідач 2 зазначив, що майно, передане в оренду фактично не використовується для навчальних занять і не має безпосереднього відношення до освітньої діяльності. Також укладення договору оренди не порушує прав та інтересів третіх осіб, зокрема здобувачів освіти, педагогічних працівників чи інших користувачів приміщень.

Крім того, відповідач 2 наголошує, що на виконання та в межах повноважень Міністерство освіти і науки України листом від 11.11.2020 № 1846/14 повідомило про згоду на пролонгацію укладеного договору оренди нерухомого майна № 1493 щодо нежитлових приміщень площею 163 кв.м. за адресом: м. Київ, вул. Кіквідзе (наразі - «вул. М. Бойчука»), 36, балансоутримувачем якого є Національний транспортний університет.

05.06.2026 від Керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Прокуратурою зазначено, що ч. 8 ст. 80 ЗУ «Про освіту» прямо встановлює заборону на використання об`єктів освіти не за освітнім призначенням.

Крім того, прокуратурою вказано Постанова № 483 має підзаконний характер і повинна застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 01.07.2026 підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Прокурор у судовому засіданні 01.07.2026 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники позивача, відповідача 2 та відповідача 3 у судове засідання 01.07.2026 не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника відповідача 3 надійшло клопотання про справи без її участі.

Враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача, відповідача 2 та відповідача 3 у судовому засіданні 01.07.2026.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно із наявною у матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №443708353 від 16.09.2025 власником нерухомого майна гуртожитку № 3, літера А, загальною площею 5881,2 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. М. Бойчука, 36 (колишня назва - вул. Кіквідзе), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 3015077980000 є Міністерство освіти і науки України, право господарського відання зазначеного об`єкту, зареєстроване за Національним транспортним університетом.

14.03.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Приватним підприємством «Трансбуд Т» укладено договір оренди №1493 нерухомого майна щодо нежитлових приміщень площею 163 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 36 (відповідно до рішення Київської міської ради від 20.12.2016 №704/1708 вулицю Кіквідзе у м. Києва перейменовано на вулицю Бойчука Михайла), балансоутримувачем якого є Національний транспортний університет.

Згідно із п.1.1. договору оренди №1493 майно передавалося в оренду з метою розміщення складу магазину будівельних матеріалів (склад - 93,4 кв.м., торгівля - 25 кв.м., офіс - 44, 6 кв.м.).

Відповідно до п.3.1. договору оренди №1493 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) лютий 2005 року 3170,41 грн.

Пунктом 10.1. договору визначено, що його укладено строком на 11 місяців, який діє з 14.03.2005 до 13.02.2006 включно.

На виконання умов договору оренди №1493 між сторонами підписано акт приймання передачі в орендну нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 36.

У подальшому, 24.01.2007, 22.07.2009, 07.04.2010, 30.07.2010, 25.01.2012, 24.01.2013, 15.07.2013, 30.05.2016 сторони укладали договори про внесення змін до договору оренди №1493 від 14.03.2005.

26.04.2021 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву проведено аукціон на продовження договору оренди №1493 від 14.03.2005 нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: нежитлові приміщення площею 163,0 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Бойчука, 36 та обліковується на балансі Національного транспортного університету.

За результатами аукціону переможцем оголошено Приватне підприємство «Трансбуд Т», що підтверджується протоколом проведення електронного аукціону № UA-PS-2021-04-07-000050-3.

06.07.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавцем), Приватним підприємством «Трансбуд Т» (орендарем) та Національним транспортним університетом (балансоутримувачем) за результатами аукціону укладено додаткову угоду № 1493/09 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.03.2005 № 1493, шляхом викладення його у новій редакції (відповідно до Примірного договору затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820), (далі - додаткова угода №1493/09).

У п.2.1. договору у редакції додаткової угоди №1493/09 встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання - передачі майна. Акт приймання-передачі підписано 14.03.2005.

Договір оренди продовжено на 5 років з дати набрання чинності цим договором (п.12.1. змінюваних умов договору у редакції додаткової угоди №1493/09).

У п.4.1. змінюваних умов договору у редакції додаткової угоди №1493/09 сторони погодили, що об`єктом оренди є державне нерухоме майно загальною площею 163 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. М. Бойчука, 36.

Відповідно до п.7.1. додаткової угоди №1493/09 (змінювані умови договору) майно (об`єкт оренди) може бути використано за будь-яким цільовим призначенням.

Згідно із п.6.1. додаткової угоди №1493/09 (змінювані умови договору) вартість майна, переданого в оренду, становить 3 260 000,00 грн.

Місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону та становить, без податку на додану вартість 32605,00 грн (п.9.1 змінюваних умов договору у редакції додаткової угоди №1493/09).

Відповідно до п.12.1. додаткової угоди №1493/09 цей договір укладено на строк, визначений у п.12 умов. Перебіг строку договору починається з дати набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор зазначає, що договором оренди нерухомого майна визначено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням та використовується орендарем для розміщення магазину будівельних матеріалів, що є порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту». Тобто, майно закладу освіти передано відповідачу для використання у діяльності, не пов`язаної із навчально-виховним процесом. За таких обставин, відповідно до ст.203, 215 ЦК України додаткову угоду №1493/09 на переконання прокурора належить визнати недійсним.

Також прокурор вказує, що у разі визнання судом додаткової угоди №1493/09 від 06.07.2021 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1493 від 14.03.2005 недійсною, орендар має повернути балансоутримувачу орендоване майно, а тому просить суд зобов`язати Приватне підприємство «Трансбуд Т» звільнити і повернути за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: частину нежитлового приміщення гуртожитку, загальною площею 163,00 кв.м за адресою: м.Київ, вул. М. Бойчука, 36, що обліковується на балансі Національного транспортного університету.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Прокурор у позові зазначав про те, що Міністерство освіти і науки України мало б здійснювати захист інтересів держави, однак, як орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України «Про освіту».

Під системою освіти Закон України «Про освіту» розуміє сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб`єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.

Національний транспортний університет відповідно до Статуту, затвердженого наказом Міністерства освіти у науки України від 13.12.2023 №1511, є юридичною особою публічного права, який утворено у формі державної установи і належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (п.1.9. Статуту).

Відповідно до п.1.10. Статуту основною діяльністю Національного транспортного університету є надання послуг з отримання громадянами України, іноземцями та особами без громадянства освіти за державним замовленням та на платній основі, проведення наукових досліджень, а також здійснення іншої діяльності передбаченої цим Статутом та чинним законодавством України.

Міністерство освіти і науки України реалізує права й обов`язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки у підпорядкуванні та сфері управління якого перебуває Університет (п.3.1. Статуту).

Згідно із п.11.1. Статуту матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно гуртожиток № 3, літера А, загальною площею 5881,2 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. М. Бойчука, 36 (колишня назва - вул. Кіквідзе) належить до державної форми власності, уповноваженим органом управління є Міністерство освіти і науки України, право господарського відання зазначеного об`єкту, зареєстроване за Національним транспортним університетом

Відповідно до ст.1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» під управлінням об`єктами державної власності розуміється здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, поміж інших, є міністерства та Фонд державного майна України.

Згідно із п.30 ч.1 ст.6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

За змістом підпункту 89 пункту 4 Положення Міністерство здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Отже, Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади та у нього наявні правомочності на управління об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління.

Враховуючи, що спірне приміщення є державною власністю, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ним здійснюється уповноваженим державним органом - Міністерством освіти і науки України, саме до компетенції Міністерства віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у разі укладення незаконних договорів щодо зазначеного майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 сформульовано висновок щодо застосування приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; Прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Встановлена статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Сам факт не звернення до суду уповноваженого суб`єкта з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення майна, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Печерською окружною прокуратурою міста Києва листом від 16.09.2025 повідомлено Міністерство освіти і науки України про встановлені прокуратурою порушення при укладенні зазначеного договору, та заявлено про необхідність перевірки можливих фактів порушення та вжиття дій, спрямованих на відновлення порушеного права.

Листом від 29.09.2025 Міністерство освіти і науки України повідомило прокуратуру, що у разі залучення судом Міністерства освіти і науки України до участі у справі, представництво інтересів буде забезпечено у встановленому порядку.

На підставі ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Печерською окружною прокуратурою міста Києва повідомлено Міністерство освіти і науки України про звернення до суду з даним позовом листом від 04.12.2025 за № 57-11332вих-25.

Отже, прокурор у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», повідомив Міністерство освіти і науки України про порушення інтересів держави та дав можливість Міністерству відреагувати. Однак, уповноважений орган не вжив належних заходів у розумний строк, внаслідок чого інтереси держави залишаються незахищеними.

За наведених обставин, прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва інтересів держави в суді.

Оскільки компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.

Положеннями' частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Також при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 04.06.2024 у справі №910/11425/21.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22).

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулюються Законом України «Про освіту».

За змістом частини першої статті 79 Закону України «Про освіту» (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення спірної угоди) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до ч.1 ст.80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Частиною четвертою статті 80 Закону України «Про освіту» передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції чинний на момент укладення спірної угоди редакція Закону України «Про освіту» імперативно забороняла використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Вказаний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23 викладено висновки, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі.

В той же час п.7.1. додаткової угоди №1493/09 (змінювані умови договору) майно (об`єкт оренди) може бути використано за будь-яким цільовим призначенням.

Відсутність у договорі оренди нерухомого майна конкретного цільового призначення та, навпаки, надання орендарю права використовувати орендоване приміщення за будь-яким цільовим призначенням, зокрема і для розміщення будівельного магазину є порушенням приписів частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту» (висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23).

Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи, з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22.

Частина 4 статті 80 Закону України «Про освіту» допускає можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Тобто, наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме: або/та пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу; або/та пов`язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про освіту» освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті. Таким чином, забезпечення освітнього процесу є частиною освітньої діяльності.

Разом з тим існують послуги, пов`язані з забезпеченням освітнього процесу або з обслуговуванням учасників освітнього процесу, які можуть або не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти.

Підпунктами 2,5 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (надалі - Перелік №796) передбачено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги: надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; послуги з виробництва та реалізація продукції громадського харчування, організація її споживання.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що положення Закону України «Про освіту», Порядку № 483 та Переліку №796 дозволяють надання об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, та які пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, зокрема, надання послуг з виробництва та реалізації продукції громадського харчування, організації її споживання, що може здійснюватися із залученням інших суб`єктів господарювання. Надання в оренду майна закладів освіти, яке використовується для обслуговування учасників освітнього процесу можливе лише у випадку, якщо це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Водночас, колегією суддів встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Приватного підприємства «Трансбуд Т» за КВЕД є 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Як підтверджено наявним у матеріалах справи протоколом огляду місцевості від 17.12.2025 у будівлі гуртожитку №3 Національного транспортного університету за адресою: м. Київ, вул. М. Бойчука, 36 розташований магазин будівельних матеріалів. Зазначена обставина відповідачами не заперечується.

Крім того, у п.1.1. договору оренди №1493 було передбачено, що майно передавалося в оренду з метою розміщення складу магазину будівельних матеріалів.

Тобто, орендар в контексті положень Закону України «Про освіту» не надає освітні послуги, його діяльність не була спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, а мета передачі та використання спірного приміщення не передбачають надання послуг для забезпечення освітньої діяльності закладу вищої освіти, оскільки використання державного майна, що перебуває на балансі закладу освіти для торгівлі будівельними матеріалами, жодним чином не пов`язано ні з навчальним процесом, ні із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, що об`єкт оренди передано в оренду ПП «Трансбуд Т» всупереч забороні, встановленій законодавством про освіту, оскільки майно використовувалося для розміщення магазину будівельних матеріалів, тобто для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю, а за умовами додаткової угоди передбачено використання орендарем майна за будь-яким цільовим призначенням.

Згідно із п.29 Порядку № 483 обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Апелянт зазначає, що приміщення, яке орендувалося ним, університетом з 2005 року не використовувалося, а тому під час укладення та продовження договору не було допущено порушення Закону України «Про освіту».

Водночас, Верховний Суд неодноразово зазначав, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23, від 12.03.2025 у справі №903/492/24.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21 зазначено, що саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Дійсно, Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати виходячи з конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічний правовий висновок щодо комплексного застосування норм частини 1 статті 79, частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» і підпункту 2 пункту 8 постанови КМУ № 796 в подібних орендних правовідносинах викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21 (предмет позову в зазначених справах - визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, яке входить до складу об`єкта освіти, закріпленого за державним навчальним закладом на праві господарського відання або оперативного управління, та зобов`язання повернути вказане майно балансоутримувачу).

Апелянт зазначає, що факт наявності бойлерної та електрощитової на цокольному поверсі унеможливлює його використання в освітніх цілях. Тому, спірне приміщення за своїми технічними характеристиками не може бути використане для безпосереднього здійснення освітнього процесу.

Крім того, скаржник зауважує, що наявність будівельного магазину в безпосередній близкості до гуртожитків студмістечка НТУ, надає змогу студентам, а також викладачам, які проживають в них, купляти будівельні матеріали для ремонту своїх кімнат в гуртожитку, що забезпечує освітній процес, а також обслуговує учасників освітнього процесу.

Водночас колегія суддів, вказує, що наведені вище положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме: або/та пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу; або/та пов`язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу, і саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

При цьому «побутовий комфорт» студентів не можуть бути правовою підставою для нівелювання імперативної норми закону та автоматично не легітимізують такий правочин, і критерій «непогіршення соціально-побутових умов» осіб, які навчаються, є додатковим елементом правового аналізу, а не самостійним та єдиним виправданням для передачі приміщень в оренду під розміщення об`єктів підприємницької діяльності.

Згадані вище обставини лежать у площині побутової та логістичної доцільності і спрямовані на обслуговування населення в цілому, а не на специфічне забезпечення освітнього чи наукового процесу університету. Той факт, що споживачами цих послуг у конкретному місці є переважно студенти, не трансформує господарську діяльність відповідача 1 в «освітнє призначення» чи «обслуговування освітнього процесу».

Також суд зазначає, що спірною додатковою угодою №1493/09 від 06.07.2021 договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.03.2005 №1493 викладено у новій редакції, про що прямо вказано у її назві, а також вбачається зі змісту. Окрім того, зазначена угода укладена за результатами відкритого аукціону. У той же час повторне передання майна в оренду, яке було передане відповідачу 1 за актом у 2005 році, законодавство не передбачає. Більше того, у п.2.1. додаткової угоди №1493/09 від 06.07.2021 визначено, що акт приймання-передачі нерухомого підписано 14.03.2005.

За таких обставин прокурором правильно визначено предмет позову у справі - визнання недійсною саме додаткової угоди №1493/09 від 06.07.2021 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.03.2005 №1493. Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.03.2025 у справі №903/492/24.

Оскільки за додатковою угодою №1493/09 від 06.07.2021 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.03.2005 №1493, передано майно для підприємницької діяльності, яка фактично не інтегрована в навчальний процес, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що його укладення відбулося з порушенням обмежень, встановлених ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», що є підставою для визнання його недійсним в розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Враховуючи те, що внаслідок визнання додаткової угоди №1493/09 від 06.07.2021 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.03.2005 №1493, недійсним, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що підстава для подальшого користування спірним майном у ПП «Трансбуд Т» відсутня, вимога прокурора про зобов`язання останнього звільнити та повернути балансоутримувачу Національному транспортному університету за актом повернення з оренди державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлового приміщення гуртожитку, загальною площею 163,00 кв.м за адресою: м. Київ, вул. М. Бойчука, 36, шляхом підписання акта прийому-передачі, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Трансбуд Т» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року у справі № 910/558/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста від 02.04.2026 року у справі № 910/558/26 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/558/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич

Дата підписання 27.07.2026 (у зв`язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному з 02.07.2026 по 10.07.2026 та суддів Суліма В.В. та Майданевича А.Г. у відпустці з 13.07.2026 по 26.07.2026)