Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №910/19992/23 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2026 р. Справа№ 910/19992/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

згідно з протоколу судового засідання від 23.07.2026:

від позивача: Лєщинський К.Д. - адвокат, в режимі ВКЗ;

від відповідача: Пучка В.А. - адвокат, посвідчення № 831;

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 (повний текст - 19.06.2026)

за результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН"

про зобов`язання керівника Акціонерного Товариства "Укрнафта" подати до Господарського суду міста Києва звіт про виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/19992/23 від 05.06.2024

у справі №910/19992/23 (суддя - Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН"

до Публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА"

про стягнення 1 250 649,75 грн

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 відмовлено у прийнятті звіту вих. № 05.2026 №01/01/07- Публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА" про виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/19992/23 від 05.06.2024, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 залишено без змін у справі №910/19992/23. Зобов`язано керівника Акціонерного товариства "УКPНAФТА" у строк до 20.08.2026 надати суду звіт про виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/19992/23 від 05.06.2024, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 залишено без змін у справі №910/19992/23. Попереджено керівника Акціонерного товариства "УКPНAФТА" про право суду застосування заходу процесуального примусу у виді штрафу, у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту.

2. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з постановленою ухвалою, Публічне акціонерне товариство "УКPНAФТА" 29.06.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 по справі №910/19992/23. Прийняти звіт про виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 по справі №910/19992/23.

01.07.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №910/19992/23. Призначено до розгляду в судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/19992/23 на 16.07.2026.

09.07.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який було прийнято судом апеляційної інстанції у порядку ст. 263 ГПК України.

10.07.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду.

10.07.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задоволено заяву позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься в режимі відеоконференції.

16.07.2026 Північний апеляційний господарський суд оголосив перерву на 23.07.2026 для надання можливість сторонам надати суду актуальну судову практику (правові висновки Верховного Суду) протягом 3 днів.

17.07.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшли пояснення з приводу актуальної судової практики з розгляду заяв в порядку ст. 345-1 ГПК України.

23.07.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшли пояснення щодо аналізу актуальної судової практики з розгляду заяв в порядку ст. 345-1 ГПК України.

В судове засідання 23.07.2026 з`явились адвокат позивача (в режимі ВКЗ) та адвокат відповідача. Адвокат відповідача подану апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу - скасувати. Адвокат позивача проти задоволення апеляційної скарги - заперечив, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

3. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Скаржник не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті звіту про виконання рішення, неповно з`ясував обставини справи та не врахував особливості правового режиму воєнного стану і правового статусу АТ «Укрнафта». Апелянт зазначає, що невиконання рішення не є проявом бездіяльності чи умислу, а зумовлене законодавчими обмеженнями, запровадженими щодо підприємств оборонно-промислового комплексу та операторів критичної інфраструктури в умовах воєнного стану.

Відповідач вказує, що його акції були примусово відчужені у власність держави, а воно має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, забезпечує потреби обороноздатності, енергетичної безпеки та функціонування держави, а тому здійснює діяльність в особливих умовах.

Скаржник наголошує, що чинне законодавство прямо передбачає зупинення виконавчих дій щодо підприємств оборонно-промислового комплексу, до переліку яких включено АТ «Укрнафта», а також встановлює заборону на накладення арештів та інших обмежень щодо майна і коштів таких підприємств.

На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно не врахував ці законодавчі обмеження та помилково дійшов висновку про порушення балансу інтересів сторін і обов`язковості виконання судового рішення, оскільки відсутня правозастосовна практика ЄСПЛ щодо подібних правовідносин в умовах повномасштабної війни, а Верховний Суд визнає пріоритет забезпечення обороноздатності держави під час воєнного стану.

Відповідач також зазначає, що неможливість добровільного виконання рішення обумовлена відсутністю можливості сплатити заборгованість без негативних фінансово-господарських наслідків для діяльності товариства, яке не може здійснювати вибіркове задоволення вимог окремих кредиторів. Наявність обігових коштів сама по собі не свідчить про можливість виконання рішення, оскільки використання коштів жорстко регулюється першочерговими потребами держави. При цьому відповідач поступово погашає кредиторську заборгованість у межах наявних фінансових ресурсів, а матеріали справи не містять доказів нецільового використання коштів чи свідомого ухилення від виконання зобов`язань.

Крім того, апелянт вважає передчасним висновок суду про безпідставне невиконання рішення, оскільки виконавче провадження було зупинено, а примусові виконавчі дії щодо відповідача не здійснювалися. На його думку, застосування заходів судового контролю та відповідальності за невиконання рішення за наявності встановленого законом мораторію суперечить принципу правової визначеності, меті законодавчих змін та створює нерівні умови для підприємств державного сектору економіки.

Через що просив Північний апеляційний господарський суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 по справі №910/19992/23. Прийняти звіт про виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 по справі №910/19992/23.

4. Узагальнений виклад позиції позивача

У поданому відзиві на апеляційну скаргу, який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України, позивач зазначив, що ухвала суду першої інстанції є законною та відповідає вимогам статей 345-3, 345-4 ГПК України, оскільки поданий АТ «Укрнафта» звіт не містив обов`язкових відомостей, передбачених процесуальним законом. Боржник обмежився загальними посиланнями на дію мораторію, статус критичної інфраструктури та наслідки воєнної агресії, проте не навів орієнтовного строку виконання рішення, його обґрунтування та конкретних заходів, які вживаються для усунення перешкод у виконанні рішення. Посилання на закінчення воєнного стану не може вважатися орієнтовним строком виконання, а апеляційна скарга не спростовує цих висновків суду.

Позивач також вказує, що мораторій на примусове виконання не звільняє боржника від обов`язку добровільно виконати судове рішення. Зупинення виконавчих дій стосується лише примусового стягнення і не позбавляє боржника можливості добровільно погасити заборгованість. Судовий контроль у цій справі стосується саме добровільного виконання рішення, а не перебігу виконавчого провадження. На підтвердження цієї позиції адвокат позивача навів положення Конституції України, ГПК України, ЗУ «Про виконавче провадження», рішення Конституційного Суду України та різну судову практику.

Крім того, позивач вважає безпідставними доводи про неможливість виконання рішення без негативних наслідків для діяльності АТ «Укрнафта». Зазначив, що після набрання рішенням законної сили боржник не вчинив жодних дій для погашення заборгованості, тоді як у 2026 році здійснював закупівлі товарів і послуг, не пов`язаних із потребами обороноздатності, на суму, що більш ніж у десять разів перевищує розмір боргу. Також наведено відкриті фінансові показники відповідача, які, на думку позивача, свідчать про наявність фінансової можливості виконати рішення. Реалізація пального за державними контрактами та виконання спеціальних функцій, на думку позивача, також не підтверджують неможливості виконання рішення, оскільки матеріали справи не містять доказів збитковості такої діяльності. У зв`язку з цим позивач вважає, що апеляційна скарга не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин, ґрунтується на вибірковому тлумаченні судової практики, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

А тому просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №910/19992/23 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №910/19992/23 - без змін.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

5. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Отже виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Як вбачається з матеріалів справи в електронному суді, на виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/19992/23 від 05.06.2024, був виданий відповідний наказ, який був пред`явлений стягувачами на примусове виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, постановою від 21.01.2025 відкрито виконавче провадження ВП № 76847621. Водночас постановою від 29.01.2025 зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 76847621 на підставі абзацу 22 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».

Так, судовий контроль за виконанням судових рішень встановлено розділом VI ГПК України.

Згідно з ст. 339 ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

Отже, запровадження інституту подачі боржником звіту про виконання судового рішення є елементом судового контролю за належним, своєчасним та ефективним виконанням судових рішень.

Суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах (ч. 1 ст. 345-1 ГПК України).

Згідно із частиною другою статті 345-1 Господарського процесуального кодексу України стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.

Частиною 4 ст. 345-1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 345-4 ГПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 345-2 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

При цьому, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 345-3 цього Кодексу.

Отже, судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт є формою забезпечення виконання судових рішень. При цьому для подання стягувачем заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення мають бути наявні відповідні правові умови аби застосувати вказаний спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у невиконанні боржником свого конституційного обов`язку - виконання судового рішення.

Зі змісту ст. 345-1 - 345-4 ГПК України вбачається, що як крайній захід для захисту прав стягувача, закон встановив можливість звернення до суду з заявою про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення. У той же час, перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує боржника здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається невиконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку ст. 345-1 ГПК України (аналогічна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20).

Відповідно до ч. 2 ст. 345-2 ГПК України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що подача звіту про виконання судового рішення можлива на стадії примусового, а не добровільного виконання рішення суду.

Згідно із частиною 2 ст. 345-3 ГПК України звіт боржника про виконання судового рішення має містити, зокрема, відомості про виконання боржником судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про те, чи існують обставини, які ускладнюють виконання судового рішення боржником, які заходи вжито та вживаються боржником для їх усунення.

Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що поданий боржником звіт містить вказівку на обставини, які ускладнюють виконання судового рішення у справі № 910/19992/23, а саме віднесення АТ "УКРНАФТА" до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тоді як господарська та фінансова діяльність Товариства в умовах воєнного стану має імперативне і домінантне спрямування на забезпечення потреб обороноздатності держави, зокрема, і шляхом виплати дивідендів державі та спрямування прибутків у затверджені Урядом капітальні інвестиції; включення боржника на підставі наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 23 березня 2023 року №52 ПАТ "Укрнафта" до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до Законів України "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану", згідно з наказом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2022 року "Про рішення Ставки Верховного Головнокомандувача від 05.11.2022 року", наказу Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 06.11.2022, на підставі рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.11.2022, акції, емітентом яких є ПАТ "Укрнафта", активи що належали фізичним і юридичним особам, примусово відчужено у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану.

Акціонерами Товариства наразі є Держава Україна в особі Міністерства оборони України та АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". При цьому АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на 100% належить Державі Україна.

Відтак, суд апеляційної інстанції частково приймає доводи скаржника, що господарська та фінансова діяльність боржника в умовах воєнного стану має першочергове спрямування на забезпечення потреб держави, що значною мірою перешкоджає виконувати, зокрема, грошові зобов`язання підприємства.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №340/5977/22 наведений правовий висновок, що наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує боржника його виконати. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України №1404-VIII "Про виконавче провадження" від 02.06.2016, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку судового контролю за виконанням рішення суду. Суд апеляційної інстанції на підстав ч. 4 ст. 236 ГПК України застосовує вказані правові висновки.

Отже, предметом оцінки суду під час розгляду звіту боржника є не факт добровільного невиконання судового рішення, а обставини, які перешкоджають його виконанню в межах виконавчого провадження, а також заходи, що вживаються боржником для усунення таких перешкод та забезпечення виконання судового рішення. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що за загальним правилом, рішення може бути виконано й у добровільному порядку на будь-якій стадії. Водночас, в даному випадку під час військового стану діє мораторій і спеціальне законодавство.

25 серпня 2022 року набрали чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану" та Закон України "Про внесення зміни до пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" щодо зупинення виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги у період дії воєнного стану".

Цими Законами пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" доповнено новими абзацами.

Зокрема, визначено: "Зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Дія заборони, встановленої абзацом дванадцятим цього пункту, не поширюється на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці дванадцятому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення".

06 травня 2023 року набрав чинності новий Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану", яким пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" викладено в новій редакції.

Положення щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, залишилися незмінними.

Отже, з 25 серпня 2022 року у період дії воєнного стану в Україні:

- зупиняється вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу;

- такий перелік боржників - підприємств оборонно-промислового комплексу визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з наказом Міністерства з питань стратегічних галузей Наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 23 березня 2023 року №52 ПАТ "Укрнафта" було включено до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану.

Як вбачається з матеріалів справи, з врахуванням вище вказаних обставин та положень законодавства державним виконавцем було винесено постанови про зупинення вчинення виконавчих дій, спрямованих на виконання судових рішень у даній справі. В даній справі сталася ситуація, коли за наявності зупиненого виконавчого провадження суд зобов`язав боржника подати звіт про виконання судового рішення.

Як станом на день подання звіту про виконання рішень суду у даній справі, так і на дату постановлення оскаржуваної ухвали, постанова державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій є чинною та не скасованою, а обставини, які слугували підставою для зупинення вчинення виконавчих дій боржником, за якими є АТ "УКРНАФТА", не припинили свого існування.

Саме ці обставини боржник навів у своєму звіті як такі, що ускладнюють виконання судового рішення, зазначивши також про особливості здійснення господарської діяльності підприємства в умовах воєнного стану та виконання ним завдань, пов`язаних із забезпеченням обороноздатності держави.

В даному аспекті, суд апеляційної інстанції враховує судову практику Верховного Суду щодо питання можливості виконання судових рішень при наявності мораторію, встановленого державою.

Так, постановою Верховного Суду від 12.06.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі №910/5724/23 в частині часткового задоволення скарги Приватного акціонерного товариства "Кінто" на дії державного виконавця щодо зупинення виконавчих дій було скасовано, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024, якою у скарзі було відмовлено в цій частині - залишено в силі.

Верховний Суд у вказаній вище постанові виснував, що на момент відкриття виконавчого провадження до відома органу державної виконавчої служби був доведений наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 23.03.2023 №52 про включення АТ «Укрнафта» до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій, за якими зупиняється у період воєнного стану на підставі п. 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження".

Так, у мотивувальній частині постанови Верховний Суд зазначив (п. 4.19), що фактично погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент відкриття виконавчого провадження до відома органу державної виконавчої служби був доведений наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 23.03.2023 №52 про включення відповідача до Переліку. «З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що державний виконавець правомірно зупинив вчинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № 75600998, ВП № 75601089, ВП № 75601150, ВП № 75601507. Вказане також обмежує можливість державного виконавця вчиняти активні дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду, зокрема, накладати арешт на грошові кошти відповідача».

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд.

Згідно зі ст. 36 вказаного Закону Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 (яка не є предметом оскарження у даній справі) було задоволено заяву ТОВ "НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН" про зобов`язання керівника АТ «Укрнафта» подати до Господарського суду міста Києва звіт про виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/19992/23 від 05.06.2024; зобов`язати керівника у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали надати суду звіт про виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/19992/23 від 05.06.2024.

Суд апеляційної інстанції в цій частині зазначає, що в даній справі склалась така правова ситуація, за якої фактично відсутня можливість виконання, та наявна ухвала про зобов`язання боржника подати звіт про виконання такого рішення (не оскаржене боржником). Вказані правові інститути, очевидно, частково суперечать один одному. Тоді як відсутнє правове визначення, чи є належним виконанням положень ст. 345-1 - 345-4 ГПК України подання звіту про виконання рішення шляхом лише зазначення причин неможливості такого виконання (з урахуванням діючого мораторію на примусове виконання боржника).

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що норма пункту 10-2 розділу XIII Закону України "Про виконавче провадження" та прийнятий на її виконання механізм формування Переліку підприємств оборонно-промислового комплексу мають винятковий, публічно-правовий характер.

Їх правова природа полягає у тимчасовому відкладенні застосування заходів примусового виконання з мотивів захисту національної безпеки та обороноздатності держави.

Також дана норма направлена на встановлення спеціального правового режиму діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу в умовах воєнного стану, за якого пріоритет публічного інтересу щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки держави тимчасово переважає над приватним майновим інтересом окремих кредиторів.

Законодавець, усвідомлюючи критичне значення безперервного функціонування таких підприємств, виходив із необхідності унеможливити будь-яке відволікання їх фінансових і матеріальних ресурсів, яке може негативно вплинути на виконання покладених на них оборонних завдань. З цією метою запроваджено спеціальний перелік підприємств, щодо яких на період воєнного стану встановлено імперативну заборону на вчинення виконавчих дій, що є проявом особливого правового режиму захисту стратегічно важливих для держави суб`єктів господарювання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що неможливість своєчасного виконання судових рішень обмеженим державою колом суб`єктів господарської діяльності та з врахуванням умов воєнного стану не може однозначно кваліфікуватись як невиконання судових рішень в контексті їх обов`язковості і відповідно не може трактуватись як порушення усталеної судової практики (як вітчизняних так і міжнародних судів) щодо обов`язковості виконання судових рішень з урахуванням вказаної правової невизначеності та наявності виключної правової проблеми.

В даному аспекті, фактично невирішеним є також питання щодо необхідності вказування у відповідному звіті конкретний календарний строк (з урахуванням воєнного стану) виконання рішення суду (з урахуванням обставин невизначеності тривалості обставин, які зумовили накладення мораторію).

Окрім вказаного, суд апеляційної інстанції зазначає, що органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно.

Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень (ultra vires), такі дії будуть незаконними. Саме тому зазначену норму необхідно тлумачити системно, з урахуванням її мети та завдань.

Включення підприємства до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, свідчить про те, що держава визначила його ресурси такими, що мають пріоритетне значення для забезпечення обороноздатності.

В цій частині суд апеляційної інстанції частково відхиляючи доводи скаржника про фактичне частково здійснення розрахунку з іншими контрагентами та за іншими грошовими зобов`язаннями, зазначає, що керівник підприємства не вправі довільно спрямовувати кошти на виконання окремих приватноправових зобов`язань, оскільки вказане буде суперечити встановленому державою режиму їх використання або ставить під загрозу виконання оборонних завдань. До того ж, в даній справі (з урахуванням також стадії) суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати аудит діяльності (та фінансового стану) боржника.

А тому в даному випадку, оцінюючи правомірність дій керівника, слід враховувати не лише наявність судового рішення, а й існування спеціального правового режиму, запровадженого державою. За наявності прямої законодавчої заборони щодо стягнення коштів у виконавчих провадженнях директор не вправі шляхом добровільного виконання нівелювати дію такої заборони, оскільки це суперечить її змісту, меті та покладеним на нього посадовим обов`язкам.

А тому, оскільки визначені за змістом звіту обставини, які зумовили ускладнення у виконанні рішення, власне, як і зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання судових рішень у цій справі рівною мірою залежать від тривання періоду воєнного стану, визначеність яких конкретною датою об`єктивно перебуває поза межами впливу і контролю боржника, а тому обставини неможливості виконання рішення суду у даній справі є обґрунтованими та такими, які ускладнюють його виконання. А відтак у суду першої інстанції були відсутні підстави як для відмови у прийнятті звіту, так і у попереджені керівника Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про право суду застосувати заходи процесуального примусу шляхом накладення штрафу.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для прийняття звіту. Оскільки встановлення нового строку для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 345-2 ГПК України (фактично є імперативними), а тому підлягають застосуванню.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу (ч. 7 ст. 345-4 ГПК України).

З урахуванням приписів ч. 7 ст. 345-4 ГПК України суд апеляційної інстанції встановлює строк для подання звіту до 22.10.2026.

6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Отже, керуючись ст. 269, 275, 277, 345-1 - 345-4 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги у даній справі. Ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та постановити нову, якою прийняти звіт Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про виконання судових рішень у справі №910/19992/23. Та зобов`язати керівника Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" у строк до 22.10.2026 надати Господарському суду міста Києва звіт про виконання судових рішень у справі № 910/19992/23 через нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

Водночас, щодо можливості оскарження даної постанови суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 345-2 ГПК України, ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає. Натомість ч. 6 вказаної статті передбачає, що ухвала суду про задоволення заяви та зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 345-4 цього Кодексу. Тоді як щодо ст. 345-4 таке застереження відсутнє.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутнє судове рішення в розумінні т. 255 ГПК України, до апеляційної скарги (касаційної скарги) на яке можна було б включити свої заперечення. А тому з урахуванням того, що питання щодо можливості оскарження вирішується судом касаційної інстанції (та з урахуванням зазначеної вище правової проблеми) вирішення даного питання належить до компетенції Верховного Суду в розумінні ст. 287-288 ГПК України.

Керуючись ст. 74, 269, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/19992/23 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №910/19992/23 скасувати та постановити нову, якою прийняти звіт Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про виконання судових рішень у справі №910/19992/23.

3. Зобов`язати керівника Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" у строк до 22.10.2026 надати Господарському суду міста Києва звіт про виконання судових рішень у справі № 910/19992/23.

4. Матеріали оскарження № 910/19992/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 -Господарського процесуального кодексу України, та в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.07.2026.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук