Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №910/3353/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2026 р. Справа№ 910/3353/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Кузьменко А.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Лаврін О.В. (в залі суду);

від відповідачів: Субора Н.С. (в залі суду);

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026, повний текст складено 20.02.2026

у справі № 910/3353/24 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бронкс Стайл»

про стягнення 8 733 890,29 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішень господарських судів

Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бронкс Стайл» про стягнення 8 733 890,29 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Алєєва І.В.) від 16.09.2024 позов було задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бронкс Стайл» на користь Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» заборгованість у розмірі 8 733 890,29 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 131 008,35 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 було залишено без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бронкс Стайл», рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі №910/3353/24 залишено без змін та поновлено його дію. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на скаржника.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.09.2025 було задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бронкс Стайл», рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі № 910/3353/24 скасовано. Справу № 910/3353/24 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24 в позові відмовлено. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 131008,35 грн покладено на позивача. Стягнуто з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бронкс Стайл» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 458 529 грн 23 коп.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження в справі. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/3353/24 про відмову в позові скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бронкс Стайл» на користь Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» заборгованість за Договором управляння майном від 05 червня 2018 року у сумі 8 733 890,29 грн та судовий збір в розмірі 131 008,35 грн. Стягнути з ТОВ «Бронкс Стайл» на користь АТ «Міжнародний резервний банк» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 157 210,02 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, в рішенні що оскаржується суд першої інстанції допустив невідповідність висновків викладених в рішенні, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, коли зазначив, що позивачем не надано належних доказів, що засвідчували б факт отримання відповідачем вигоди за період лютий - грудень 2022 року, окрім перерахованої установнику управління.

Скаржник зазначає, що Акт звірки взаєморозрахунків надійшов від відповідача 24 січня 2024 року на адресу банку з листом - відповіддю від Управителя (вих. № 149 від 22.01.2024 року), в редакції Управителя і відрізнявся від Акту звірки за розрахунками банку на суму витрат, які відповідач безпідставно відносить до операційних. Під час розгляду справи сторони підтвердили підписання ними Актив звірки в своїх редакціях і посилались на відомості зазначені в них. Акт звірки, як доказ заборгованості Відповідача та її визнання необхідно розглядати насамперед відповідно до умов відносин між сторонами (Договору управління майном), на що Верховний суд не посилався.

Скаржник, посилаючись на п. 12.3 договору, визначили статус Акту звірки взаємних розрахунків за укладеним договором, встановили що він буде відображати розрахунки та зобов`язання.

Скаржник вказує на те, що на підтвердження визнання саме невиконаних але існуючих зобов`язань визначених вказаним Актом звірки, Управителем/відповідачем 02.02.2024 та 05.02.2024 року перераховано АТ «МР БАНК» кошти в загальній сумі 434 395,08 грн. на часткове погашення Вигоди за 2022 рік підтвердженої Актом звірки. І позов заявлено з урахуванням такої часткової сплати. Верховний суд неодноразово визначав, що часткова сплата боржником боргу свідчить при визнання боргу або іншого зобов`язання. Аналогічні висновки викладені в Постановах ВС від 10.06.2019 у справі №911/935/18, від 30.05.2028 у справі №161/20278/14-ц, від 26.10.2022 у справі №752/10864/19, від 09.11.2015 у справі №911/3685/17, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 Тобто, дії відповідача/Управителя щодо часткового погашення боргу за Актом звірки є свідченням визнання такого боргу.

Також скаржник вказує на те, що відповідачем не надано жодних належних доказів своєї позиції, щодо неотримання платні від орендарів, контррозрахунку тощо. Водночас, позивач не міг контролювати надходження від орендарів, не мав доступу до інформації щодо надходження коштів (принаймні за 2022 рік), довів наявними документами та діями відповідача наявність заборгованості, а відповідач не довів ненадходження коштів, але визнав борг (зобов`язання) підписанням Акту звірки.

На думку скаржника, зважаючи на те, що Договори оренди були укладені відповідачем (Управителем) від свого імені зі сплатою орендних платежів на його користь, що відповідач не спростовує, саме відповідач має можливість та обов`язок стягувати таку заборгованість. Хоча судові справи, предметом вимог по яким є стягнення ТОВ «Бронкс Стайл» заборгованості з орендарів, безпосередньо не стосуються предмету спору що розглядається, варто зазначити для прикладу що у справах №910/12698/23, №910/16682/23, №910/19071/21, №910/7349/23 та №910/8520/23 винесені позитивні рішення про стягнення коштів з орендарів на користь ТОВ «Бронкс Стайл», які набрали законної сили. Аналіз рішень у зазначених справах свідчить про те, що в більшості випадків стягується орендна плата за частину 2022 року та частину 2023 року. Зважаючи на період за який позивач просить стягнути заборгованість з відповідача (2022 рік) зазначене є додатковим доказом сплати орендарями платежів за 2022 рік (принаймі їх частини).

Також на думку скаржника, «факт постійного обігу коштів рахунком» свідчить на користь вимог позивача, про надходження відповідачу коштів від орендарів, в тому числі в період за який заявлено позов та не сплачувалось вигода.

Скаржник зазначає про те, що під час розгляду справи позивач звертав увагу суду, що відповідачем клопотання про долучення доказів з випискою по рахунку подано без клопотання про поновлення строку на надання доказів. Так, ст.80 ГПК України визначає строком подання доказів для відповідача «разом з поданням відзиву» і новий розгляд не поновлює такий строк автоматично. Ухвалою Господарського суду м.Києва від 06.10.2025 у справі № 910/3353/24 запропоновано до закінчення підготовчого провадження надати суду письмові пояснення, які відповідачем подані не були. Також, під час розгляду справи позивач наголошував на принципі змагальності сторін та порушеннями при прийнятті виписки як доказу. В самому клопотанні про долучення доказу - виписки по рахунку, відповідач не обґрунтовував її долучення взагалі ніяк, не визначив доказом чого, в якій частині та в чому саме є така виписка , що саме вона або її частина доводить, що у вказаній виписці відноситься до предмету доказування у справі, які заперечення і саме в якій частині змісту вона обґрунтовує, або які вимоги спростовує, яке має значення для справи.

Скаржник вважає, що вибірковий аналіз наданої виписки свідчить про надходження за 2022 рік значних сум, свідчать про отримання відповідачем коштів від користувачів майна за 2022 рік в сумі більше ніж заявлено в позову, але суд оцінку цій обставині не надав, хоча позивач направляв пояснення письмо та оголошував їх при розгляді справи. В той же час, Акт звірки взаємних розрахунків наданий відповідачем відображає визнання ним факту неперерахування позивачу коштів від управління за 2022 рік (період стягнення за позовом позивача). І під час розгляду справи відповідач це не спростував. При цьому, винагорода управителя сплачувалась окремо позивачем за рахунок своїх коштів, не отриманих від управління майном, що підтверджується Актом звірки оформленим відповідачем та відсутністю вимог з боку відповідача до позивача. Тобто, твердження відповідача про відсутність надходжень за період стягнення та відсутність підстав для стягнення коштів спростовується навіть вибірковим аналізом наданої виписки. Зазначені вище суми вже доводять, що за 2022 рік платежі від орендарів надходили та повинні були надходити установнику управління.

Скаржник наголошує на тому, що в 2023 році неодноразово (наприклад 10.04.2023, 11.04.2023, 17.04.2023, 21.04.2023, 01.05.2023, 25.09.2023, 14.12.2023, 15.12.2023) відповідачем розміщались на депозит значні суми коштів від 2,6 млн грн до 25 млн гривень. В призначенні платежу зазначалось «ДУМ від 05.06.2018№386 УМ ТОВ «Бронкс Стайл41902587», що свідчить про те, що мова йшла про використання для розміщення коштів отриманих саме за Договором управління майном укладеним з позивачем.

Скаржник вважає, що з огляду на умови Договору управління майном, є грубим порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права віднесення суми штрафів ДПС за порушення граничних строків реєстрації в ЄPПH податкових накладних, нарахувань AT «Київводоканал» за понад нормований скид стічних вод та платежів при звільнені працівника управителя (військовий збір, CCB, заробітна плата та ПДФО) у скупному розмірі 1 381 017,71 грн. до операційних витрат, оскільки дії aбo бездіяльність, порушення які допустив управитель при адмініструванні податків чи звітності органів ДПС, що призвели до формування штрафних санкцій, слід трактувати, як його особисту фінансову відповідальність та недобросовісне виконання зобов`язань за договором управління, так як і відповідальність за недодержання за понаднормовий скид є відповідальністю управителя, як невиконання умов договору управління та порушення допущені саме ним.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що скаржник по суті висловлює незгоду з висновками суду, зробленими в Оскаржуваному рішенні, та повторно описує обставини, вказані ним в позовній заяві, при цьому, не надаючи жодних належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, які б з урахуванням практики Верховного Суду, надавали б підстави для задоволення позовних вимог. Так, Скаржник продовжує наполягати, що сторони Договору самі визначили статус Акту звірки взаємних розрахунків за укладеним договором та посилається на положення пп. 12.3 спірного Договору, де зазначено, що «стан виконання взаємних розрахунків та інших фінансових зобов`язань підлягає відображенню у відповідному акті звірки взаємних розрахунків». При цьому відповідач заперечує існування будь-якої заборгованості за спірним Договором та стверджує про належне виконання зобов`язань за ним, у тому числі і у Відзиві на позовну заяву та інших документах по суті спору.

Відповідач зазначає про те, що доказів, з урахуванням висновків, наведених у Постанові Верховного суду від 16.09.2025 у даній справі, у тому числі первинних документів щодо наявності заборгованості та акту звірки із підписами уповноважених на його підписання сторонами осіб, матеріали справи не містять. При цьому, надана відповідачем виписка по рахунку доводить відсутність невиплачених коштів Скаржнику, оскільки подана відповідачем під час першого розгляду справи оборотно-сальдова відомість по рахунку, яка доводила ту саму обставину, відхилена апеляційним судом.

Відповідач вказує на те, що витрати в розмірі 1 381 017,71 грн напряму випливали із діяльності з управління ТРЦ «Магелан» і тому були належним чином включені у Звіти про доходи і витрати скаржника в порядку ст. 7 Договору управління та прийняті позивачем без зауважень, що ним визнається у листі вих. № 4278 від 19.12.2023.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/3353/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24. Призначено справу № 910/3353/24 до розгляду у судовому засіданні 14.04.2026.

13.04.2026 (через систему «Електронний суд») до Північного апеляційного господарського суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява із проханням залучити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі № 910/3353/24 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Заява мотивована тим, що зважаючи на необхідність збереження активів банку, що призведе до збільшення ліквідаційної маси, рішення суду у даній справі може вплинути на права і обов`язки Фонду гарантування, як установи, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб), а тому останній необхідно залучити до судового розгляду в якості третьої особи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, у судовому засіданні 14.04.2026 оголошено перерву до 19.05.2026.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/3353/24 розглядалась протягом розумного строку.

Позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 19.05.2026 просив рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/3353/24 про відмову в позові скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.05.2026 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 05.06.2018 між позивачем, як установником управління, який на момент укладення договору мав найменування - Акціонерне товариство «Сбербанк», та відповідачем, як управителем, укладено Договір управління майном (далі - Договір), за умовами пунктів 2.1, 2.8, 2.11 якого позивач передав відповідачу в управління (у тому числі володіння та користування) нерухоме майно (торговий центр загальною площею 28539,50 м2, розташований за адресою: м. Київ, проспект Глушкова Академіка, буд. 13-Б, що належить позивачу на праві власності, на строк, визначений цим договором, а відповідач, у свою чергу, прийняв нерухоме майно та зобов`язався за плату здійснювати від свого імені управління таким майном виключно в інтересах позивача. Відповідачем, здійснюючи будь-які юридичні та фактичні дії у зв`язку з управлінням нерухомим майном, зобов`язаний заздалегідь повідомити осіб, з якими він вступає у відносини, про те, що він є управителем, а не власником нерухомого майна. У відносинах з орендарями, третіми особами та іншими особами повноваження відповідача укладати правочини, спрямовані на реалізацію цього договору, підтверджуються безпосередньо цим договором.

Згідно з п. 5.3.9 Договору відповідач по договору зобов`язаний своєчасно, в порядку та на умовах, передбачених цим договором, здійснювати виплату позивачу вигоди від управління нерухомим майном.

Відповідно до п. 6.4 Договору (з урахуванням Договору про внесення змін № 8 від 11.05.2023) грошові кошти, що становлять вигоду від управління нерухомим майном за звітний календарний місяць, перераховуються відповідачем на накопичувальний рахунок позивача, не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним.

Згідно із п. 12.1.4 Договору відповідач зобов`язався протягом 30 (тридцяти) календарних днів з відповідної дати припинення цього договору перерахувати позивачу всі кошти, які були ним одержані у зв`язку з управлянням нерухомим майном.

Відповідно до п. 12.2 Договору у випадку, якщо після припинення цього договору відповідач одержить кошти або інше майно від третіх осіб згідно правовідносин, які виникли до дати припинення цього договору та які пов`язані з управлінням нерухомим майном, то відповідач зобов`язаний перерахувати такі кошти або передати таке майно позивачу у строк, що не перевищує 3 (трьох) робочих днів з моменту надходження таких коштів/майна відповідачу.

Постановою Правління Національного банку України від 25.02.2022 № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення № 131 від 25.02.2022 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР Банк».

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів» та Указом Президента України від 11.05.2022 № 326/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів», 19.05.2022 в Україні були примусово вилучені корпоративні права (акції) у розмірі 100 відсотків майна Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», що належали Публічному акціонерному товариству «Сбєрбанк Росії», яке повністю припинило участь у банку, переставши бути акціонером банку, а держава Україна набула право власності на корпоративні права (акції) у розмірі 100 відсотків майна банку. Починаючи з 19.05.2022 єдиним власником (акціонером) банку є держава Україна.

З моменту укладення Договору (15.06.2018) і до початку процедури ліквідації АТ «МР Банк» (25.02.2022) сторонами неодноразово вносилися зміни, зокрема щодо розрахунку доходу та його зарахування.

Так, згідно з пунктом 1.16 Договору (у редакції договору про внесення змін від 27.03.2019 № 1) операційні витрати - це витрати, зазначені в погодженому позивачем бюджеті, та які несе відповідач в зв`язку з забезпеченням об`єкта (в тому числі місць загального користування, однак за виключенням витрат, які несуть самостійно орендарі) послугами та роботами, необхідними для забезпечення належного функціонування торгового центру, в тому числі (включаючи, але не обмежуючись): витрати на утримання, організацію управління, адміністрування, бухгалтерське, юридичне та інше обслуговування функціонування торгового центру, технічне обслуговування та експлуатацію інженерних і технічних мереж, устаткування та обладнання торгового центру, прибирання, страхування, охорону торгового центру і прилеглої території торгового центру на земельній ділянці, витрати, пов`язані з проведенням поточного ремонту тощо, а також інші витрати, які відповідач повинен сплачувати у зв`язку з утриманням та експлуатацією об`єкта, а також інші платежі за погодженими позивачем договорами відповідача з третіми особами. Позивач не обмежений самостійно укладати договори щодо операційних витрат, зокрема, договори щодо забезпечення охорони об`єкту або його частини, договори про надання послуг/виконання робіт з забезпечення функціонування торгового центру.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Договору (у редакції договору про внесення змін від 27.03.2019 № 1) у період з 27.03.2019 до 12.03.2020 винагорода відповідача з 01.04.2019 до 30.04.2019 складає фіксовану суму - 960 000,00 грн. Починаючи з 01.05.2019 винагорода становить 804 000,00 грн. Відповідач самостійно здійснює відрахування своєї винагороди з спеціального поточного рахунку, відкритого на ім`я управителя в АТ «Сбербанк» або винагорода перераховується позивачем на поточний рахунок відповідача до 10-го числа місяця, в якому здійснюється оплата у розмірі 50 % та після 25-го числа в розмірі 50% від належної до оплати винагороди.

Згідно із пунктом 6.2 Договору (у редакції договору про внесення змін від 12.03.2020 №3) отримання відповідачем винагороди за управління нерухомим майном здійснюється щомісячно, шляхом самостійного відрахування та утримання останнім відповідної суми з грошових коштів, що поступили на спеціальний поточний рахунок відповідача в АТ «Сбербанк» за попередній календарний місяць або винагорода перераховується позивачем на поточний рахунок відповідача, відкритий в АТ «Сбербанк», до 10-го числа в розмірі 50% і після 25-го числа в розмірі 50% від належної до оплати винагороди.

Пунктом 6.1 Договору (у редакції договору про внесення змін від 23.03.2021 №4) передбачено, що винагорода відповідача з 01.03.2021 становить фіксовану суму - 850 000,00 грн щомісячно, включаючи ПДВ. Отримання відповідачем винагороди за березень здійснюється у такому порядку: в строк до 10.03.2021 позивач перераховує на поточний рахунок відповідача частину винагороди в розмірі 402 000,00 грн і після 25.03.2021 залишок в розмірі 448 000,00 грн.

За змістом пункту 6.1 Договору (у редакції договору про внесення змін від 09.06.2021 №5) починаючи з 01.06.2021 розмір винагороди відповідача становить фіксовану суму 1 248 000,00 грн. Розмір винагороди відповідача у червні 2021 здійснюється у такому порядку: в строк до 10.06.2021 позивач перераховує частину винагороди в сумі 425000,00 грн, після 25.06.2021 - залишок у сумі 823000,00 грн, в т. ч. ПДВ.

Відповідно до пункту 1 Договору про внесення змін від 20.04.2022 № 7 для операційної діяльності відповідача спеціальним поточним рахунком відповідача є рахунок, відкритий в АТ «Укргазбанк».

Згідно з пунктом 6.4 Договору (у редакції договору про внесення змін від 20.04.2022 №7) грошові кошти (з усіх сум, які поступили на спеціальний поточний рахунок відповідача протягом календарного місяця від здійснення управління нерухомим майном), що залишилися після відрахування на відшкодування операційних витрат та утримання винагороди відповідача, є вигодою за управління нерухомим майном та перераховуються відповідачем на накопичувальний рахунок позивача, відкритий в НБУ.

Пунктами 2.14, 6.2 Договору (у редакції договору про внесення змін від 11.05.2023 №8) передбачено, що операційні витрати здійснюються відповідачем за рахунок коштів, отриманих від управління нерухомим майном. Якщо розмір операційних витрат буде перевищувати 1 800 000,00 грн щомісячно або якщо позивач направить окрему вимогу про необхідність погодження операційних витрат, вони мають бути попередньо письмово погоджені з позивачем. Винагорода відповідачу за управління нерухомим майном перераховується позивачем щомісячно на поточний рахунок відповідача, відкритий в AT «ОТП БАНК», в строк не раніше ніж до 25 числа місяця, наступного за звітним. Починаючи з 01.05.2023 розрахунок винагороди відповідача здійснюється відповідно до нормативного показника якості управління за звітний місяць. Визначено формулу застосування нормативного показника якості управління, встановлено критерій залежності відсотку дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3, пунктом 6.4 та підпунктом 12.1.4 пункту 12.1 Договору (у редакції договору про внесення змін від 11.05.2023 №8) відповідач зобов`язався своєчасно, в порядку та на умовах, передбачених цим договором, здійснювати виплату позивачу вигоди від управління нерухомим майном. Грошові кошти, що становлять вигоду від управління нерухомим майном за звітний календарний місяць перераховуються відповідачем на накопичувальний рахунок позивача не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним. Відповідач зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з відповідної дати припинення цього договору перерахувати позивачу всі кошти, які були ним одержані у зв`язку з управлінням нерухомим майном.

За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону GFE001-UA-20230608-96036 15.08.2023, на підставі Договору купівлі-продажу №G18N020026/2 АТ «МР Банк» відчужило ТРЦ «Магелан» на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський».

У зв`язку зі зміною власника майна Договір є припиненим з 15.08.2023 (на підставі пункту 2.19 Договору).

З метою проведення остаточного розрахунку позивачем підготовлено акт звірки взаємних розрахунків за договором управління станом на 01.12.2023 та листом від 19.12.2023 № 4278 направлено вказаний акт на погодження і підписання відповідачу. Згідно з проведеним розрахунком і наданим актом сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 9 168 285,37 грн.

24.01.2024 на адресу позивача надійшов лист-відповідь відповідача від 22.01.2024 №149, в якому останній не погодився із вказаною сумою заборгованості та надав власний акт звірки взаєморозрахунків, в якому зазначив, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.12.2023 складає 7 453 329,90 грн, з яких: 7 018 934,11 грн - дебіторська заборгованість орендарів перед відповідачем. Акт зі сторони відповідача підписано директором та скріплено печаткою.

02.02.2024 та 05.02.2024 відповідач перерахував на користь позивача залишок грошових коштів на спеціальному поточному рахунку в загальній сумі 434 395,08 грн на часткове погашення вигоди за 2022 рік.

З огляду на невиконання відповідачем у повному обсязі обов`язку з виплати позивачу вигоди від управління нерухомим майном за лютий - грудень 2022 року, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 8 733 890,29 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 1030 та ч. 1 ст. 1032 ЦК України предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Установником управління є власник майна.

Статтею 1034 ЦК України передбачено, що вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Відповідно до ст. 1038 ЦК України управитель управляє майном особисто, крім випадків, встановлених статтею 1041 цього Кодексу. Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов`язані з управлінням майном, зобов`язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов`язується перед третіми особами особисто.

Як вже зазначалось, п. 1.11 Договору сторонами погоджено умову про те, що вигода від управління нерухомим майном або вигода - це всі грошові кошти (в т.ч. орендні платежі та інші доходи), які поступили на спеціальний поточний рахунок відповідача у АТ «Сбербанк» протягом звітного календарного місяця від здійснення управління нерухомим майном, що залишилися після відрахування сум на відшкодування операційних витрат (понесених у зв`язку із виконанням умов цього договору) відповідача за звітний календарний місяць та утримання відповідачем передбаченої цим договором винагороди відповідача за управління нерухомим майном.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що договором було встановлено обов`язок відповідача здійснювати управління нерухомим майном та перераховувати позивачу отриману від такого управління вигоду.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач вказує на те, що у відповідача наявний обов`язок перерахувати йому вигоду, отриману від управління майном після припинення Договору.

Вказаний обов`язок відповідача та строк його виконання встановлений п. 12.2 Договору - відповідач зобов`язаний перерахувати такі кошти або передати таке майно позивачу у строк, що не перевищує 3 (трьох) робочих днів з моменту надходження таких коштів/майна відповідачу.

Таким чином, предметом доказування у цій справі є саме факт отримання відповідачем коштів від управління майном за період лютий - грудень 2022 року після припинення дії Договору, при цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на акт звірки взаєморозрахунків, вказавши, що відповідач визнав заборгованість.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які заяви відповідача, зі змісту яких вбачається факт визнання заборгованості перед позивачем, при цьому, акт звірки взаєморозрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій і може вважатися доказом, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що надані позивачем листи з копіями актів звірки взаєморозрахунків не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази на підтвердження наявної у відповідача заборгованості, оскільки в матеріалах справи відсутній акт звірки взаєморозрахунків, що підписаний обома сторонами.

Також слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано належних доказів, що засвідчували б факт отримання відповідачем вигоди за період лютий - грудень 2022 року, окрім перерахованої позивачу.

В матеріалах справи наявний витяг із особового рахунку відповідача, відкритого для виконання Договору, за період з дати відкриття по 07.11.2025, зі змісту якої вбачається факт постійного обігу коштів за рахунком, однак, з урахуванням наданої відповідачем оборотно-сальдової відомості, на вказаному рахунку відсутня вигода від майна, що не була передана позивачу та фактично є заборгованістю за Договором.

Доводи позивача про те, що вибірковий аналіз наданої виписки свідчить про надходження за 2022 рік значних сум, з посиланням виключно на частину надходжень на рахунок, що на його думку, свідчить про визнання відповідачем заборгованості є безпідставними та не підтверджені належними доказами, зокрема, позивач не був позбавлений можливості надати власний розрахунок з посиланням на подану відповідачем виписку.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 1 381 017,71 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 1042 ЦК України управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням майном.

Відповідно до п. 2.14 Договору (в редакції Договору про внесення змін № 8 від 11.05.2023) операційні витрати здійснюються відповідачем за рахунок коштів, отриманих від управління нерухомим майном. Якщо розмір операційних витрат буде перевищувати 1 800 000,00 грн з ПДВ щомісячно або якщо позивач направить окрему вимогу про необхідність погодження операційних витрат, вони мають бути попередньо письмово погоджені з позивачем.

Тобто, сторонами погоджено право відповідача самостійно, без погодження з позивачем, здійснювати будь-які операційні витрати, що не перевищують 1 800 000,00 грн щомісячно, у зв`язку із чим, позовні вимоги в частині стягнення 1 381 017,71 грн є безпідставними, оскільки відповідач визначає зазначені кошти, як операційні витрати.

Щодо позовних вимог про стягнення 333 938,47 грн, як прогнозованого залишку грошових коштів, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки встановлений умовами Договору порядок перерахування вигоди передбачає виключно сплату фактично отриманих коштів.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач визнає наявність дебіторської заборгованості орендарів у розмірі 7 241 978,36 грн, що залишається несплаченою останніми, водночас, оскільки вказана сума підлягає розподілу згідно з Договором між сторонами виключно після фактичного надходження грошових коштів на рахунок відповідача, у зв`язку із чим, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині також відсутні.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини конкретної справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Колегія суддів зазначає про те, що виписка по рахунку не впливає на зміст по суті правильного рішення суду, оскільки як вбачається із матеріалів справи, позивачем не доведено належними та допустимими доказами заборгованість відповідача, при цьому, оскільки доказ було долучено на стадії підготовчого провадження, права позивача на ознайомлення з ним та надання контрдоводів не були порушені.

Так, на підтвердження обставин отримання відповідачем зазначених коштів та визнання ним відповідної заборгованості, позивач послався на надіслані на адресу відповідача листи з копіями актів звірки взаєморозрахунків, водночас, колегія суддів відхиляє вказані доводи позивача та погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки за своєю правовою природою акт звірки розрахунків не є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Таким чином, акт звірки є лише технічним (фіксуючим) документом, який відображає стан заборгованості та інформаційний рух коштів в обліку і підтверджує тотожність ведення такого обліку обома сторонами. Він може бути належним доказом лише за наявності первинних документів.

Твердження скаржника про наявність акта звірки в редакціях сторін підтверджує висновок суду першої інстанції про відсутність єдиного узгодженого документа, підписаного обома сторонами. За своєю правовою природою акт звірки - це документ, який засвідчує спільну волю та фіксує двостороннє погодження суми боргу на певну дату. Наявність двох різних редакцій акта, які містять розбіжності на суму витрат, свідчить про те, що згоди щодо розміру заборгованості між сторонами досягнуто не було.

Посилання скаржника на п. 12.3 договору оцінюються колегією суддів критично, оскільки даний пункт не змінює правової природи акту звірки як довідкового (технічного) документа, при цьому, п. 12.3 договору передбачає складання єдиного узгодженого та підписаного обома сторонами акта, який дійсно фіксував би компроміс і спільне бачення стану розрахунків на певну дату, однак, наявність двох різних документів (в різних редакціях) свідчить про те, що механізм, передбачений п. 12.3 договору, не був реалізований сторонами.

Вчинення відповідачем дій з виконання частини зобов`язання, яку він визнає, за наявності обґрунтованого спору щодо іншої (неузгодженої) частини, не може розцінюватися судом як беззастережне визнання всього заявленого позивачем боргу, тобто, сам факт часткової сплати безспірної суми не доводить обґрунтованості решти позовних вимог.

Доводи скаржника про те, що відповідачем не доведено ненадходження коштів від орендарів та не надано контррозрахунку, оцінюються колегією суддів критично, оскільки за загальним правилом господарського процесу (ст. 74 ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тому, оскільки позивач стверджує, що відповідач отримав певну суму коштів, саме позивач зобов`язаний довести факт і розмір цього отримання, водночас, вимога до відповідача «довести ненадходження коштів» є вимогою доведення негативного факту (відсутності обставини), що суперечить основним принципам судочинства.

При цьому, якщо скаржник вважав, що у нього немає доступу до первинних документів орендарів або внутрішніх звітів відповідача, він мав повне право скористатися інструментом витребування доказів через суд (стаття 81 ГПК України).

Щодо доводів скаржника про те, що штрафи за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних не входять до операційних витрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як зазначає відповідач, що не спростовується позивачем, лише 17.10.2022 у листі вих. № 3311, позивач, нагадавши, що листами вих. № 40 від 04.04.2022 і вих. № 16001/1 від 30.06.2022 він надавав відповідачу вказівку припинити нарахування і стягнення орендної плати з 01.03.2022 і до окремого повідомлення від позивача, надав погоджені умови щодо ставок оренди, які підлягають застосуванню до орендарів ТЦ «Магелана» з лютого 2022 року і до закінчення воєнного стану. Після чого відповідач зміг розпочати процедуру введення нових ставок оренди у діючі договори та здійснення реєстрації податкових накладних і коригування звітності за 1-4 квартали 2022р., про що відповідач повідомив позивачу у листах вих. № 25/1 від 31.10.2022 та вих. № 32/2 від 07.12.2022, і саме після реєстрації податкових накладних та коригування звітності за 1-4 квартали 2022р. відповідач був змушений сплатити штраф у розмірі 1 120 760,50 грн на підставі податкового повідомлення-рішення від 05.05.2023 № 314340413 та штрафи в розмірі 22 000,00 грн, 7000,00 грн та 35 000,00 грн, як самостійно виявлені.

Таким чином, штрафи були сплачені внаслідок вказівок позивача та є операційними витратами в розумінні договору.

Також колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що понаднормовий скид стічних вод - це прямий результат фізичного функціонування та експлуатації самого об`єкта нерухомості (наприклад, діяльності орендарів). Ці платежі є платою за водокористування та екологічними зборами конкретного об`єкта. Вони не є штрафом за вину управителя як юридичної особи, а є витратами на комунальне та інженерне утримання майна.

Посилання скаржника на судові рішення про стягнення орендної плати є безпідставними, оскільки набрання судовим рішенням законної сили свідчить лише про те, що суд визнав наявність обов`язку орендаря сплатити борг на користь ТОВ «Бронкс Стайл», водночас, жодним чином не є доказом того, що ці кошти були фактично стягнуті, перераховані на рахунок відповідача та перебували у його розпорядженні, при цьому, скаржником не надано доказів, які б пов`язували депозитні транзакції 2023 року із конкретним неотриманим платежем за 2022 рік.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/3353/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/3353/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова підписана 27.07.2026 у зв`язку із перебуванням суддів у відпустках.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

Б.О. Ткаченко