Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №925/28/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2026 р. Справа№ 925/28/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Спаських Н.М.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 08.07.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 (повне рішення складено 03.07.2025)

у справі № 925/28/24 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Лип`янської сільської ради

до 1. Фермерського господарства «Агродар 14Р»,

2. ОСОБА_1

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У січні 2024 року Перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Лип`янської сільської ради (далі - Сільська рада, позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом (з урахуванням клопотання про заміну неналежного відповідача належним та заяви про зміну предмета позову) до Фермерського господарства "Агродар 14Р" (далі - ФГ "Агродар 14Р", відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2), про:

-усунення перешкод у здійсненні Лип`янською сільською радою права користування та розпорядження майном шляхом зобов`язання ФГ "Агродар 14Р" повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 7,5000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0114, площею 6,6000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0115, площею 13,5000 га з кадастровим номером 7125780400:04:001:0074 та площею 13,0000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0116;

- усунення перешкод у здійсненні Лип`янською сільською радою права користування та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: площею 7,5000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0114 (номер запису про інше речове право 9521705, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 21005217 від 29.04.2015); площею 6,6000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0115 (номер запису про інше речове право 9521181, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 21003509 від 29.04.2015); площею 13,5000 га з кадастровим номером 7125780400:04:001:0074 (номер запису про інше речове право 9520584, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 21002568 від 29.04.2015) та площею 13,0000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0116 (номер запису про інше речове право 9521430, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 21004576 від 29.04.2015), шляхом скасування державної реєстрації права оренди на вказані земельні ділянки за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав.

Позов мотивовано тим, що Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області всупереч нормам Закону України "Про фермерське господарство", статей 124, 134, пункту 21 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) безпідставно, без проведення земельних торгів, з порушенням конкурентних засад передав спірні земельні ділянки в оренду відповідачу-2, договори оренди цих земельних ділянок порушують публічний порядок і тому є нікчемними, а користування ними відповідачами порушує право власності позивача на них.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24 позов задоволено повністю.

Усунуто перешкоди власнику Лип`янській сільській раді Черкаської області у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом зобов`язання Фермерського господарства "Агродар 14Р" повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 7,5000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0114, площею 6,6000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0115, площею 13,5000 га з кадастровим номером 7125780400:04:001:0074 та площею 13,0000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0116.

Усунуто перешкоди власнику Лип`янській сільській раді Черкаської області у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: площею 7,5000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0114 (номер запису про інше речове право 9521705, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 21005217 від 29.04.2015); площею 6,6000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0115 (номер запису про інше речове право 9521181, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 21003509 від 29.04.2015); площею 13,5000 га з кадастровим номером 7125780400:04:001:0074 (номер запису про інше речове право 9520584, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 21002568 від 29.04.2015) та площею 13,0000 га з кадастровим номером 7125780400:06:001:0116 (номер запису про інше речове право 9521430, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 21004576 від 29.04.2015) шляхом скасування державної реєстрації права оренди на вказані земельні ділянки за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням речових прав.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури 21 472,00 грн судових витрат.

Мотивуючи ухвалене рішення, суд першої інстанції дійшов таких висновків:

-незаконне отримання ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 7125780400:06:001:0114 площею 7,5 га, 7125780400:06:001:0115 площею 6,6 га, 7125780400:04:001:0074 площею 13,5 га, 7125780400:06:001:0116 площею 13 га для ведення фермерського господарства без земельних торгів за умови передачі в 2013-2014 роках йому ж земельних ділянок з кадастровими номерами: 7125780400:05:001:0019 площею 14 га, 7125780400:05:001:0020 площею 108,1 га, 7125784000:05:001:0584 площею 70,9529 га, 7125784000:05:001:0637 площею 58,9529 га для створення та ведення фермерського господарства, а саме ФГ "Агродар 14Р", зареєстрованого 15.08.2014, накази ГУ Держземагенства у Черкаській області та укладені на їх виконання договори оренди землі від 24.04.2015 є нікчемними;

- відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останній використовує її незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном;

- отже, позов прокурора заявлений в інтересах Лип`янської сільської ради спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном - земельними ділянками з кадастровими номерами 7125780400:06:001:0114 площею 7,5 га, 7125780400:06:001:0115 площею 6,6 га, 7125780400:04:001:0074 площею 13,5 га, 7125780400:06:001:0116 площею 13 га є негаторним та таким, що підлягає задоволенню у вказаній частині; позовна давність до такого позову не застосовується (див. аналогічні висновки Верховного Суду у постановах від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23);

-подальша наявність відомостей на спірні земельні ділянки про перебування їх в оренді у відповідача-2 - ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей;

-заперечення відповідачів в тій частині, що можливе задоволення позову прокурора призведе до порушення балансу інтересів держави та права відповідачів на правомірне володіння спірними земельними ділянками відхилено судом, оскільки згідно з попередніми висновками зазначене право відповідачами набуте всупереч нормам законодавства;

-прокурор належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 22.07.2025 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, з покладенням судових витрат на позивача.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач-2 зазначив, що рішення суду першої інстанції постановлено при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи; з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи скаржника полягають у тому, що судом першої інстанції не досліджено та не встановлено таке:

- чи було звернення ОСОБА_1 із заявою про отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2015 році повторним, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19;

- спірні договори оренди не визнані недійсними, станом на момент їх укладення (24.04.2015) Лип`янська сільська рада не була власником спірних земельних ділянок, а також вона не є правонаступником ГУ Держземагенства в Черкаській області, сторонами не доведено наявності у Лип`янської сільської ради права розпорядження спірними земельними ділянками на момент вчинення правочину, тому суд першої інстанції повинен був відмовити у позові у зв`язку з відсутністю доказів порушення прав позивача;

-позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ОСОБА_1 та зобов`язання повернути у комунальну власність в розпорядження Лип`янської сільської ради спірні земельні ділянки також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від основної;

-станом на дату укладення договорів оренди спірних земельних ділянок ЗК України та Закон України "Про фермерське господарство" не містив норми, яка б передбачала, що право на отримання земельної ділянки державної власності у користування на умовах оренди без проведення земельних торгів громадянин може використати лише один раз;

-при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін; доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо;

-задоволення позовних вимог прокурора призводить до порушення балансу інтересів держави та права відповідача на правомірне володіння майном. Особливо враховуючи той факт, що договір оренди, який підтверджує право користування земельною ділянкою, був укладений майже 9 років тому;

-прокурором невірно обрано спосіб захисту нібито порушеного права, у даних спірних правовідносинах має заявити віндикаційний, а не негаторний позов;

-під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, суди повинні неухильно дотримуватись положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Протоколу до Конвенції, щодо захисту права власності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 24.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/28/24; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24 до надходження до суду матеріалів справи.

08.08.2025 матеріали справи № 925/28/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Сітайло Л.Г.

Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тищенко А.І., Коробенко Г.П.

У зв`язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці з 18.08.2025 по 21.08.2025 включно, процесуальні дії у справі не здійснювались.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24; апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24 залишено без руху на підставі статті 174, частини 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); надано скаржнику десятиденний термін, з моменту отримання ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу від 28.08.2025 скаржником було отримано засобами поштового зв`язку 22.09.2025.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржником 02.10.2025 (до суду надійшло 06.10.2025) усунено недоліки апеляційної скарги та надано суду докази сплати судового збору у розмірі 32 208,00 грн.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. з 16.10.2025 по 22.10.2025 включно, процесуальні дії у вказаний період у справі не здійснювались.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського Черкаської області від 01.05.2025 у справі №925/28/24, розгляд справи призначено на 18.12.2025 о 15 год 00 хв, запропоновано учасникам справи вчинити певні процесуальні дії у встановлені апеляційним господарським судом строки.

Однак, у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. 18.12.2025 та судді Коробенка Г.П. з 15.12.2025 по 22.12.2025 включно, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у даній справі призначено на 28.01.2026 об 11 год 00 хв.

За результатами судового засідання колегією суддів постановлено ухвалу від 28.01.2026 про відкладення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у даній справі на 18.02.2026 о 12 год 40 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24 відкладено на 25.03.2026 о 10 год 00 хв.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відрядженні.

Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі № 925/28/24, розгляд справи призначено на 05.05.2026 о 15 год 00 хв.

У зв`язку зі значною затримкою у розгляді справ 05.05.2026 та оголошенням повітряної тривоги в місті Києві о 15 год 46 хв, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у даній справі призначено на 30.06.2026 о 15 год 20 хв.

Однак, у зв`язку із перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. у відпустці з 29.06.2026 по 01.07.2026 включно, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2026 у справі № 925/28/24 призначено на 14.07.2026 о 16 год 15 хв.

Позиції інших учасників справи.

20.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача-2, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи заперечення проти вимог відповідача-2, прокурор вказує на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги, оскільки, зокрема:

-досліджені в суді докази підтверджують отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок на позаконкурентній основі після того, як ним уже було створено фермерське господарство, для ведення якого надані земельні ділянки без проведення земельних торгів, було повторним, спрямованим на отримання земельних ділянок в обхід земельних торгів та розширення земельного фонду уже створеного фермерського господарства;

-земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Так само і фермерське господарство може отримати додатково земельні ділянки лише на конкурсних засадах через участь у торгах (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц та від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19);

-договори оренди землі від 24.04.2015, укладені між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 без дотримання конкурентних засад, спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками державної власності, тому вони відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемними;

-якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача;

-зайняття спірних земельних ділянок з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Явка представників сторін.

У судове засідання 14.07.2026 з`явився прокурор.

Позивач та відповідачі не забезпечили участь у судовому засіданні своїх представників, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представників у судове засідання не зверталися.

Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників вказаних учасників справи.

Присутній у судовому засіданні прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечив, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як зазначив прокурор в позовній заяві, при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокуратурою виявлено факт порушення вимог земельного законодавства України під час надання в користування земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 24.04.2015 № 23-2580/14-15-СГ "Про надання земельної ділянки в оренду" (т.1 а.с. 21):

надано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 7,5000 га (кадастровий номер 7125780400:06:001:0114) в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства (код КВ ЦПЗ секція А, підрозділ 01.02) в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області за межами населеного пункту (пункт 1);

встановлено за згодою сторін розмір річної орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою 4,5% від її нормативної грошової оцінки (пункт 2);

зобов`язано ОСОБА_1 укласти договір оренди землі з Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, здійснити державну реєстрацію права оренди в порядку статтями 125-126 ЗК України, приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 96, 103 ЗК України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів (пункт 3);

припинено гр. ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 7,5000 га (кадастровий номер 7125780400:06:001:0114 в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області (пункт 4).

Того ж дня, 24.04.2015, між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, як орендодавцем, та відповідачем-2 ОСОБА_1 , як орендарем, укладено Договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності кадастровий номер 7125780400:06:001:0114 площею 7,5000 га для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області. Строк дії договору становить 10 років (далі-Договір 1, т.1 а.с.22-24).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31.07.2023 № 340992734 (т.1 а.с. 61), земельна ділянка з кадастровим номером 7125780400:06:001:0114 площею 7,5000 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, на праві власності належить позивачу Лип`янській сільській раді на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 36-ОТГ від 03.12.2020, дата реєстрації - 18.01.2021. Також щодо даної земельної ділянки наявний запис про інше речове право за № 9521705 - право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди, виданого 24.04.2015, з орендарем ОСОБА_1 та орендодавцем Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, зареєстроване 28.04.2015 державним реєстратором Шполянського районного управління юстиції Черкаської області Шевченко Т.Б., строк оренди 10 років до 24.04.2025.

Наказом Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 24.04.2015 № 23-2583/14-15-СГ "Про надання земельної ділянки в оренду" (т.1 а.с. 25):

надано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 6,6000 га (кадастровий номер 7125780400:06:001:0115) в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства (код КВ ЦПЗ секція А, підрозділ -01.02) в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області за межами населеного пункту (пункт 1);

встановлено за згодою сторін розмір річної орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою 4,5% від її нормативної грошової оцінки (пункт 2);

зобов`язано ОСОБА_1 укласти договір оренди землі з Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, здійснити державну реєстрацію права оренди в порядку статей 125-126 ЗК України, приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 96,103 ЗК України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів (пунктів 3);

припинено гр. ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 6,6000 га (кадастровий номер 7125780400:06:001:0115 в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області (пункт 4).

Того ж дня, 24.04.2015, між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, як орендодавцем, та відповідачем-2 ОСОБА_1 , як орендарем, укладено Договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності кадастровий номер 7125780400:06:001:0115 площею 6,6000 га, для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області. Строк дії договору становить 10 років (далі Договір 2, т.1 а.с.26-28).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31.07.2023 за № 340992590 (т.1 а.с. 62), земельна ділянка з кадастровим номером 7125780400:06:001:0115, площею 6,6000 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, на праві власності належить позивачу Лип`янській сільській раді на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 36-ОТГ від 03.12.2020, дата реєстрації -18.01.2021. Також щодо даної земельної ділянки наявний запис про інше речове право за № 9521181 - право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди, виданого 24.04.2015 з орендарем ОСОБА_1 та орендодавцем Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, зареєстроване 28.04.2015, державним реєстратором Шполянського районного управління юстиції Черкаської області Шевченко Т.Б., строк оренди 10 років до 24.04.2025.

Наказом Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 24.04.2015 № 23-2582/14-15-СГ "Про надання земельної ділянки в оренду" (т.1 а.с. 29):

надано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 13,5000 га (кадастровий номер 7125780400:04:001:0074) в оренду терміном на 10 років доля ведення фермерського господарства (код КВ ЦПЗ секція А, підрозділ -01.02) в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області за межами населеного пункту (пункт 1);

встановлено за згодою сторін розмір річної орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою 4,5% від її нормативної грошової оцінки (пункт 2);

зобов`язано ОСОБА_1 укласти договір оренди землі з Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, здійснити державну реєстрацію права оренди в порядку статей 125-126 ЗК України, приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 96, 103 ЗК України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів (пункт 3);

припинено гр. ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 13,5000 га кадастровий номер 7125780400:04:001:0074 в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області (пункт 4).

Того ж дня, 24.04.2015, між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено Договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності кадастровий номер 7125780400:04:001:0074 площею 13,5000 га для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області. Строк дії договору становить 10 років (далі Договір 3, т.1 а.с.30-32).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31.07.2023 № 340992409 (т.1 а.с. 59), земельна ділянка з кадастровим номером 7125780400:04:001:0074 площею 13,5000 га цільове призначення - для ведення фермерського господарства, на праві власності належить позивачу Лип`янській сільській раді на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 36-ОТГ від 03.12.2020, дата реєстрації -18.01.2021. Також щодо даної земельної ділянки наявний запис про інше речове право за № 9520584 - право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди, виданого 24.04.2015, з орендарем ОСОБА_1 та орендодавцем Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області зареєстроване 28.04.2015, державним реєстратором Шполянського районного управління юстиції Черкаської області Шевченко Т.Б., строк оренди 10 років до 24.04.2025.

Наказом Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 24.04.2015 № 23-2581/14-15-СГ "Про надання земельної ділянки в оренду" (т.1 а.с. 33):

надано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 13,0000 га (кадастровий номер 7125780400:06:001:0116) в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства (код КВ ЦПЗ секція А, підрозділ - 01.02) в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області за межами населеного пункту (пункт 1);

встановлено за згодою сторін розмір річної орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою 4,5% від її нормативної грошової оцінки (пункт 2);

зобов`язано ОСОБА_1 укласти договір оренди землі з Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, здійснити державну реєстрацію права оренди в порядку статей 125-126 ЗК України, приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 96,103 ЗК України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів (пункт 3);

припинено гр. ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 13,0000 га кадастровий номер 7125780400:06:001:0116 в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області (пункт 4).

Того ж дня, 24.04.2015, між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено Договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності кадастровий номер 7125780400:06:001:0116 площею 13,0000 га для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адмінмежах Антонівської сільської ради Шполянського району Черкаської області. Строк дії договору становить 10 років (далі Договір 4, т.1 а.с.34-36).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31.07.2023 за № 340992170 (т.1 а.с. 60), земельна ділянка з кадастровим номером 7125780400:06:001:0116 площею 13,0000 га цільове призначення для ведення фермерського господарства, на праві власності належить позивачу Лип`янській сільській раді на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області №36-ОТГ від 03.12.2020, дата реєстрації - 18.01.2021. Також щодо даної земельної ділянки наявний запис про інше речове право за № 9520584 - право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди, виданого 24.04.2015, з орендарем ОСОБА_1 та орендодавцем Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, зареєстроване 28.04.2015, державним реєстратором Шполянського районного управління юстиції Черкаської області Шевченко Т.Б., строк оренди 10 років до 24.04.2025.

Із вищенаведеного вбачається, що відповідач-2 - ОСОБА_1 , як фізична особа, земельні ділянки з кадастровими номерами: 7125780400:06:001:0114 площею 7,5000 га, 7125780400:06:001:0115 площею 6,6000 га, 7125780400:04:001:0074 площею 13,5000 га, 7125780400:06:001:0116 площею 13,0000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, отримав на позаконкурентній основі, без проведення торгів.

Разом з тим, за Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна - земельних ділянок з кадастровими номерами: 7125780400:05:001:0019 площею 14 га, 7125780400:05:001:0020 площею 108,1 га, 7125784000:05:001:0584 площею 70,9529 га, 7125784000:05:001:0637 площею 58,9529 га, що міститься в довідках:

від 30.08.2023 за № 344753866 - земельна ділянка кадастровий номер 7125784000:05:001:0584, площею 70,9529 га за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, за адресою: Черкаська обл., Шполянський район, с. рада Лип`янська, перебуває в оренді відповідача-2 - ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 06.05.2014, укладеного з орендодавцем Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, 24.06.2014 державним реєстратором Шполянського районного управління юстиції Черкаської області Чепур Т.О. внесено запис про інше речове право за № 6117335. На праві власності належить органам державної влади - відділ Держземагенства у Черкаській області на підставі ЗУ України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності" №5245- VI від 06.09.2012, дата реєстрації - 24.06.2014 (т. 1 а.с. 63);

від 03.10.2023 за № 348963541 - земельна ділянка кадастровий номер 7125780400:05:001:0019, площею 14 га за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, перебуває в оренді відповідача-2 - ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 01.07.2013, укладеного з орендодавцем Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, додаткової угоди про поновлення та внесення змін від 04.08.2020, наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській обл. від 24.07.2020; 19.07.2013 державним реєстратором Шполянського районного управління юстиції Черкаської області Шпиця А.Б. внесено запис про інше речове право за № 1724126, строк дії до 24.07.2027; на праві власності належить позивачу - Лип`янській сільській раді на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 36-ОТГ від 03.12.2020, дата реєстрації - 18.01.2021 (т.1 а.с. 64);

від 03.10.2023 за № 348962259 - земельна ділянка кадастровий номер 7125780400:05:001:0020, площею 108,1 га за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, перебуває в оренді відповідача-2 - ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 01.07.2013, укладеного з орендодавцем Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, додаткової угоди про поновлення та внесення змін від 04.08.2020, наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській обл. від 24.07.2020; 19.07.2013 державним реєстратором Шполянського районного управління юстиції Черкаської області Шпиця А.Б. внесено запис про інше речове право за № 1723149, строк дії до 24.07.2027; на праві власності належить позивачу - Лип`янській сільській раді на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 36-ОТГ від 03.12.2020, дата реєстрації -18.01.2021 (т.1 а.с. 65);

від 03.10.2023 за № 348962259 - земельна ділянка кадастровий номер 7125784000:05:001:0637, площею 58,9529 га за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, перебуває в оренді відповідача-2 - ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 06.05.2014, укладеного з орендодавцем Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, додаткової угоди про поновлення та внесення змін від 16.01.2018, додаткової угоди про поновлення та внесення змін від 03.01.2020; 19.07.2013 державним реєстратором Шполянського районного управління юстиції Черкаської області Шпиця А.Б. внесено запис про інше речове право за № 25473168, строк дії до 30.10.2034; на праві власності належить позивачу - Лип`янській сільській раді на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-1885/14-19СГ від 18.06.2019, дата реєстрації -31.07.2019 (т.1 а.с. 68).

Із Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача-1 - Фермерського господарства "Агродар 14Р", ідентифікаційний код юридичної особи: 39353055, місцезнаходження: 20603, Черкаська обл., Шполянський район, м. Шпола, провул. І.Фефера, буд 1А, вбачається, що державна реєстрація юридичної особи проведена 15.08.2014, номер запису 10201020000006030; види діяльності: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві; 46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; керівником, засновником та головою господарства є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 56).

17.11.2023 керівник Звенигородської окружної прокуратури звертався з листом № 50-3022вих-23 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (т. 1 а.с.51-53), в якому просив надати інформацію:

-в якому порядку (в результаті земельних торгів або на позаконкурентній основі) та на підставі яких наказів відповідачу-2 - ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами 7125780400:06:001:0114 площею 7,5 га, 7125780400:06:001:0115 площею 6,6 га, 7125780400:04:001:0074 площею 13,5 га, 7125780400:06:001:0116 площею 13 га;

-в якому порядку (в результаті земельних торгів або на поза конкурентній основі) та на підставі яких наказів відповідачу-2- ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами: 7125780400:05:001:0019 площею 14 га, 7125780400:05:001:0020 площею 108,1 га, 7125784000:05:001:0584 площею 70,9529 га, 7125784000:05:001:0637 площею 58,9529 га.

11.12.2023 Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області листом за № 10-23-0.62-7760/2-23 (т. 1 а.с. 54), за запит прокурора повідомило про те, що у період 2013-2015 років, відповідно до положень статей 124, 134 ЗК України та Закону України "Про фермерське господарство (чинного в той період), без проведення земельних торгів, його наказами передано в оренду гр. ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, земельні ділянки з кадастровими номерами:

-7125780400:05:001:0019 площею 14 га (наказ від 01.07.2013);

-7125780400:05:001:0020 площею 108,1 га (наказ від 01.07.2013);

-7125784000:05:001:0584 площею 70,9529 га (наказ від 06.05.2014);

-7125780400:06:001:0114 площею 7,5 га (наказ від 24.04.2015);

-7125780400:06:001:0115 площею 6,6 га (наказ від 24.04.2015);

-7125780400:04:001:0074 площею 13,5 га (наказ від 24.04.2015);

-7125780400:06:001:0116 площею 13 га (наказ від 24.04.2015);

-7125780400:03:001:0123 площею 22 га (наказ від 04.12.20215).

Також у зазначеному листі Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області повідомлено, що наказом №23-35/14-18-СГ від 04.01.2018 внесено зміни до Договору оренди землі від 06.05.2014, укладеного з ОСОБА_1 , змінено об`єкт оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7125784000:05:001:0637 площею 58,9529 га, яка створена шляхом поділу земельної ділянки 7125784000:05:001:0584.

Із наведеного вбачається, що відповідач-2 - ОСОБА_1 право на отримання в користування земельних ділянок для створення фермерського господарства на позаконкурентній основі, без проведення земельних торгів використав, отримав в користування земельні ділянки з кадастровими номерами 7125780400:05:001:0019 площею 14 га, 7125780400:05:001:0020 площею 108,1 га, 7125784000:05:001:0584 площею 70,9529 га (7125784000:05:001:0637 площею 58,9529 після поділу), для користування ними створив Фермерське господарство "Агродар 14Р".

Станом на момент прийняття наказів ГУ Держземагенства у Черкаській області від 24.04.2015 та укладання Договорів оренди від 24.04.2015 спірні земельні ділянки, розташовані в адміністративних межах Антонівської сільської ради Шполянського (на даний час - Звенигородського) району Черкаської області за межами населеного пункту, перебували у державній власності та повноваження щодо розпорядження ними здійснювало Головне управління.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.05.2020 №541-р "Про затвердження перспективного плану формування території громад Черкаської області" Антонівська сільська рада Шполянського району увійшла до складу Лип`янської територіальної громади.

На підставі рішення Лип`янської сільської ради від 20.11.2020 №5-1/20 "Про початок реорганізації Антонівської сільської ради шляхом приєднання до Лип`янської сільської ради" с. Антонівка увійшло до складу Лип`янської сільської територіальної громади. Лип`янська сільська рада є правонаступником прав та обов`язків Антонівської сільської ради.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право комунальної власності Лип`янської сільської ради на спірні земельні ділянки зареєстровано 18.01.2021 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 03.12.2020 №36-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну".

З огляду на виявлені прокурором порушення ГУ Держземагентства в Черкаській області норм статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" , статті 134 ЗК України щодо передачі 24.04.2015 в оренду громадянину ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 7125780400:06:001:0114 площею 7,5 га, 7125780400:06:001:0115 площею 6,6 га, 7125780400:04:001:0074 площею 13,5 га, 7125780400:06:001:0116 площею 13 га для ведення фермерського господарства без земельних торгів, за умови передачі в 2013-2014 роках йому ж земельних ділянок з кадастровими номерами: 7125780400:05:001:0019 площею 14 га, 7125780400:05:001:0020 площею 108,1 га, 7125784000:05:001:0584 площею 70,9529 га, (7125784000:05:001:0637 площею 58,9529 га) для створення та ведення фермерського господарства, а саме Фермерського господарства "Агродар 14Р", зареєстрованого 15.08.2014, накази ГУ Держземагентства в Черкаській області, укладені на їх виконання Договори оренди землі від 24.04.2015 мають ознаки нікчемних, що дає підставу прокурору заявити спірні вимоги в порядку статті 391 ЦК України про усунення перешкод позивачу в користуванні та розпорядженні цими земельними ділянками, шляхом їх повернення власнику та скасування державної реєстрації речового права оренди за відповідачами.

Спростовуючи аргументи прокурора, відповідачі до своїх заяв по суті справи додали рішення Лип`янської сільської ради Звенигородського району Черкаської області №№ 8-56/24, 9-56/24, 10-56/24, 11-56/24, укладені на їх підставі додаткові угоди від 02.12.2024 про внесення змін до Договорів оренди землі від 24.04.2015, якими дію цих Договорів оренди землі за згодою сторін подовжено до 24.04.2035 (т. 2 а.с. 98-103). Означене, на думку відповідачів, свідчить про законне і добросовісне користування відповідачем-1 спірними земельними ділянками.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом позову у цій справі №925/28/24, що розглядається, є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Лип`янської сільської ради до ФГ "Агродар 14Р" і ОСОБА_1 про усунення перешкод власнику Лип`янській сільській раді у розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами: 7125780400:06:001:0114 площею 7,5 га, 7125780400:06:001:0115 площею 6,6 га, 7125780400:04:001:0074 площею 13,5 га, 7125780400:06:001:0116 площею 13 га у визначений ним спосіб, а саме: про повернення відповідачем-1 спірних земельних ділянок з огляду на отримання їх за відсутності для цього підстави, передбаченої частиною 2 статті 134 ЗК України, зокрема без дотримання конкурентних засад, а тому укладені договори спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками державної власності та згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемними, що має бути наслідком повернення цих земельних ділянок та скасування державної реєстрації права оренди на вказані земельні ділянки за відповідачем-2 з одночасним припиненням речових прав.

Мотивуючи звернення з даним позовом до господарського суду, прокурор зазначив, що подання цього позову зумовлено виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок незаконного надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення. При цьому позов подано з метою захисту інтересів держави в особі Лип`янської сільської ради, яка розпоряджається землями відповідної територіальної громади в межах, визначених ЗК України, здійснює контроль за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства.

Прокурор також наголошує на тому, що прокуратура законно представляє інтереси держави в особі Лип`янської сільської ради, оскільки, зокрема, на виконання вимог закону у липні, серпні та листопаді 2023 року прокурор письмово повідомляв Сільську раду про виявлені порушення земельного законодавства, однак остання не вжила жодних заходів для самостійного захисту інтересів держави та не звернулася до суду з позовом. У відповідь на звернення прокурора Лип`янська сільська рада листами від 23.08.2023 за №02-36/1760 та від 21.11.2023 за № 02-36/2959 повідомила, що до суду з позовом не зверталася у зв`язку з нестачею коштів на судові витрати, але не заперечує щодо представництва Звенигородською окружною прокуратурою інтересів Лип`янської сільської ради у господарському суді.

Досліджуючи питання наявності/відсутності підстав для представництва прокурором у даній справі інтересів держави в особі Лип`янської сільської ради, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, прокурор у цій справі звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Лип`янської сільської ради, а не як самостійний позивач.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Таким чином, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Водночас 04.03.2026 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/5241/21, у пунктах 10.55, 10.57 якої зазначила, що якщо прокурор вважає, що орган місцевого самоврядування незаконно розпорядився майном, яке належить державі, і внаслідок такої дії (рішення, правочину) органу місцевого самоврядування майно було відчужено особі, то держава в особі уповноваженого органу (або у виняткових випадках прокурор за відсутності такого органу або якщо орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів і виконано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру") захищає права власника, витребовуючи відповідне майно у власність держави. Особа, яка набула відповідне майно і від якої воно витребовується, є відповідачем за таким позовом. Якщо ж прокурор захищає суто інтереси територіальної громади, то вона в особі відповідного органу місцевого самоврядування є позивачем за таким позовом, навіть якщо за твердженням прокурора, саме внаслідок незаконних дій (рішення, правочину) цього органу порушено інтереси громади.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що у справі № 922/5241/21 прокурор хоча й стверджує про те, що звертається з позовом як самостійний позивач, втім обґрунтовує позов нагальною потребою захисту інтересів територіальної громади міста Харкова. Про інтерес держави, який би виходив за межі інтересів територіальної громади, у позові не йдеться.

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтовує позов необхідністю захисту інтересів територіальної громади в особі Лип`янської сільської ради (у зв`язку з порушенням порядку набуття речових прав на земельні ділянки, що позбавляє бюджет надходжень від земельних торгів). Отже, прокурор представляє територіальну громаду як власника земельної ділянки і сторону договору оренди, у зв`язку з чим обґрунтовано визначив Лип`янську сільську раду позивачем, а не відповідачем.

Оскільки Лип`янська сільська рада протягом розумного строку не скерувала до суду відповідної позовної заяви на захист своїх порушених прав, прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що прокурор у даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави у суді.

Щодо суті спору.

Оскаржуючи ухвалене у даній справі рішення, відповідач-2 посилається на недоведення прокурором нікчемності укладених 24.04.2015 між ГУ Держземагенством у Черкаській області та відповідачем-2 Договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 7125780400:06:001:0114 площею 7,5 га, 7125780400:06:001:0115 площею 6,6 га, 7125780400:04:001:0074 площею 13,5 га, 7125780400:06:001:0116 площею 13 га, оскільки ці Договори укладено на підставі наказів ГУ Держземагенства у Черкаській області від 24.04.2015; зазначені накази та Договори не визнані недійсними, незаконними та протиправними; укладення цих Договорів було вчинено сторонами до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № 1012-VIII), тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів; не досліджено питання повторності отримання відповідачем-2 спірних земельних ділянок.

Надаючи оцінку вказаним доводам скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Розмежовуючи нікчемний та оспорюваний правочини, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц і в пунктах 74, 75 постанови від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформулювала такі правові висновки:

1) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України). Такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів;

2) якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача;

3) за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Як підтверджується матеріалами справи громадянин ОСОБА_1 на підставі наказів ГУ Держземагенства у Черкаській області від 01.07.2013, 06.05.2014 отримав у користування земельні ділянки з кадастровими номерами 7125780400:05:001:0019 площею 14 га, 7125780400:05:001:0020 площею 108,1 га, 7125784000:05:001:0584 площею 70,9529 га для створення та ведення фермерського господарства.

15.08.2014 зареєстровано Фермерське господарство "Агродар 14Р", керівник, засновник та голова господарства ОСОБА_1 , дата, номер запису 10201020000006030; види діяльності: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві;46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 49.41 вантажний автомобільний транспорт.

В подальшому, 24.04.2015 наказами ГУ Держземагенства у Черкаській області також передано громадянину ОСОБА_1 спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 7125780400:06:001:0114 площею 7,5 га, 7125780400:06:001:0115 площею 6,6 га, 7125780400:04:001:0074 площею 13,5 га, 7125780400:06:001:0116 площею 13 га для ведення фермерського господарства без земельних торгів та укладено відповідні Договори оренди землі від 24.04.2015.

На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції зауважив, що додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Так само і фермерське господарство може отримувати додатково земельні ділянки лише на конкурентних засадах через участь у торгах.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (абзац 1 частини 1, частина 2 статті 116 ЗК України, тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення досліджуваних Договорів оренди).

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою (частина 1 статті 123 ЗК України).

Відповідно до приписів частин 1, 2, 3 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу (частина 2 статті 127 ЗК України).

За змістом частини 1 статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 134 ЗК України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у разі, зокрема: передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення досліджуваних Договорів оренди) передбачено:

-фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону (частина 1 статті 1);

-право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (частина 1 статті 5);

-для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики (частини 1-3 статті 7);

-після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8);

-землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (стаття 12).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом положень частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Із наведених норм чинного законодавства, зокрема, статті 134 ЗК України (у редакції до внесення змін Законом №1012-VIII) слідує, що на момент укладення досліджуваних Договорів оренди від 24.04.2015 не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам для ведення фермерського господарства.

Водночас Законом України "Про фермерське господарство" було передбачено, що громадянин, який одержав земельну ділянку, мав зареєструвати фермерське господарство як юридичну особу. Отже, земля не могла передаватись громадянину двічі чи більше разів для ведення фермерського господарства, бо вже після першої передачі землі в оренду мало бути створене фермерське господарство, і саме воно, а не громадянин, ставало суб`єктом ведення фермерського господарства.

При цьому колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, відповідно до якої зазначено, що: "З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах".

У постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: " 85. Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та громадянином без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним. 86. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70)".

В іншій справі № 922/1830/19 за позовом прокурора до фізичної особи, органу Держгеокадастру, фермерського господарства про визнання недійсним договору та повернення ділянок Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.10.2022 вказала: "9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами".

У пунктах 4.20, 4.21 постанови Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 викладено такі висновки щодо застосування положень частин 1, 2 статті 228 ЦК України та частини 2 статті 134 ЗК України у подібних правовідносинах: "…якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

Оскільки спірний Договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постанові від 20.07.2022 зі справи № 923/196/20)".

Враховуючи, що ОСОБА_1 є засновником ФГ "Агродар 14Р", отримав земельні ділянки для створення фермерського господарства у 2013, 2014 роках, в серпні 2014 році створив і зареєстрував фермерське господарство, його звернення у 2015 році до ГУ Держземагенства у Черкаській області з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення того ж фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги висновки, сформульовані у вже згадуваній постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, відповідно до яких за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась; після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства, в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах. При цьому у зазначеній справі спір виник у зв`язку з укладенням договору оренди землі від 29.12.2014, тобто до набрання чинності Законом № 1012-VIII.

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду повторне (додаткове) передання в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі було незаконним і до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду. Суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Із наведеного вбачається, що незаконне отримання ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 7125780400:06:001:0114 площею 7,5 га, 7125780400:06:001:0115 площею 6,6 га, 7125780400:04:001:0074 площею 13,5 га, 7125780400:06:001:0116 площею 13 га для ведення фермерського господарства без земельних торгів за умови передачі в 2013-2014 роках йому ж земельних ділянок з кадастровими номерами: 7125780400:05:001:0019 площею 14 га, 7125780400:05:001:0020 площею 108,1 га, 7125784000:05:001:0584 площею 70,9529 га (7125784000:05:001:0637 площею 58,9529 га після поділу) для створення та ведення фермерського господарства, а саме Фермерського господарства "Агродар 14Р", зареєстрованого 15.08.2014, накази ГУ Держземагенства у Черкаській області та укладені на їх виконання досліджувані Договори оренди землі від 24.04.2015 без дотримання конкурентних засад (за відсутності підстави, визначеної частиною 2 статті 134 ЗК України), тобто спрямовані на незаконне заволодіння спірними земельними ділянками комунальної власності, є нікчемними згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Отже, за вказаних обставин у спірних правовідносинах суд першої інстанції правомірно у мотивувальній частині оскаржуваного рішення констатував про наявність підстав для визнання Договорів оренди землі від 24.04.2015 нікчемними, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №525/1225/15-ц, №688/2908/16-ц, №923/196/20, №922/1830/19, які мають суттєве значення для вирішення спору у даній справі та для єдності судової практики.

Разом з тим, надаючи оцінку обраному прокурором способу захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів звертає увагу на таке.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 викладено висновок про те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин.

У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

З огляду на помилкове визначення прокурором позовних вимог про зобов`язання ФГ "Агродар 14Р" (відповідача-1) повернути спірні земельні ділянки власнику - територіальній громаді в особі Лип`янської сільської ради (позивачу) як негаторного позову під час розгляду цієї справи виникла необхідність надати правову кваліфікацію зазначеній позовній вимозі, звернутій до відповідача-1, а саме: чи є така вимога застосуванням реституції (наслідків недійсності Договорів оренди від 24.04.2015 як нікчемних правочинів, при поданні якої допускається застосування наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача (відповідачів); чи така вимога є самостійною вимогою, що відповідає умовам звернення з негаторним позовом (схожий за змістом висновок викладено в пункті 52 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22).

Адже зміст оскаржуваного рішення переконливо свідчить про кваліфікацію і розгляд судом першої інстанції зазначеної позовної вимоги, звернутої до відповідача-1, як заявленого негаторного позову із обґрунтовуванням нікчемності укладених Договорів оренди землі від 24.04.2015.

У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки:

"За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".

Водночас у пункті 60 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду чітко виснувала про те, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, із вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи таку вимогу його нікчемністю.

У свою чергу в пункті 8.43 постанови від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20, зокрема про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Таким чином, колегія суддів враховує, що від зазначеного правового висновку Велика Палата Верховного Суду не відступала й у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.

При цьому в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/22, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, прокурор обґрунтовує заявлені позовні вимоги саме нікчемністю Договорів оренди землі від 24.04.2015, зважаючи на їх укладення між ГУ Держземагенства у Черкаській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) без дотримання конкурентних засад, визначених частиною 2 статті 134 ЗК України, на підставі яких (Договорів) відповідач-2, а в подальшому відповідач-1, власне, й набули право оренди на спірні земельні ділянки.

Разом із тим судом апеляційної інстанції достовірно встановлено ту обставину, що ГУ Держземагенства у Черкаській області було первісним орендодавцем спірних земельних ділянок, тоді як у зв`язку з їх подальшою передачею у комунальну власність Лип`янській територіальної громаді в особі Лип`янської сільської ради, нинішнім орендодавцем спірної земельної ділянки (правонаступником Головного управління) є Лип`янська сільська рада - позивач у справі.

Крім того, у пунктах 129-135 постанови від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23 сформульовано такі висновки щодо застосування статей 387, 391 ЦК України (у контексті розмежування віндикаційного та негаторного позовів як різних способів захисту прав особи):

"129. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо сторони не перебували в договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [див. висновки, викладені у пунктах 108- 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

130. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Такі способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

131. Негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин його можна пред`явити лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою в договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

132. Речове право захищають за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме собою зобов`язального правовідношення.

133. Однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

134. Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не можна заявити, а право власника слід захищати за допомогою зобов`язально-правових способів (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20).

135. З огляду на викладене договірний характер правовідносин між сторонами спору унеможливлює застосування до них положень статті 391 ЦК України".

Водночас у пунктах 144-149, 151 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке:

"144. Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач відповідно до статті 162 ГПК України пропонує (викладає) в позові правову кваліфікацію спору, зокрема формулює в ньому спосіб захисту, який, на його думку, забезпечить відновлення такого права. При цьому процесуальний закон не вимагає посилання на законодавчу норму, яка передбачає цей спосіб захисту або дозволяє його застосувати.

145. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

146. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).

147. Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 904/7803/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 910/3453/22, від 01 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22.

148. У свою чергу, якщо невідповідність способу захисту критеріям належності та ефективності призводить до відмови в задоволенні позовних вимог, то в разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.

149. У такому разі спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

151. Оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснює суд, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 26 травня 2022 року у справі № 910/17717/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23)".

У свою чергу в пункті 10.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 викладено такий висновок щодо застосування положень статті 216 ЦК України:

"Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості".

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже відповідач де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас інша сторона договору оренди земельної ділянки отримала плату (яка у зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об`єктом оренди) за землю, і законодавець у частині 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі", що є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах, прямо встановив, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Таким чином, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції.

Схожі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/9652/23, від 25.11.2025 у справі № 905/20/23.

Враховуючи в сукупності зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 216, 387, 391 ЦК України та статей 2, 162 ГПК України, викладені в постановах від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, та керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує на тому, що заявлена прокурором у цій справі позовна вимога про зобов`язання Фермерського господарства "Агродар 14Р" (орендаря) повернути спірні земельні ділянки Лип`янській сільській раді (орендодавцю), тобто стороні Договорів оренди землі від 24.04.2015, насправді за своєю процесуальною суттю є таким належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади, як застосування наслідків нікчемності зазначених Договорів у виді односторонньої реституції (як виняток, через законодавче встановлення недопустимості повернення орендодавцем отриманої орендної плати за фактичний строк оренди землі у разі недійсності (нікчемності) договору оренди землі), чия нікчемність була встановлена у даній справі, але аж ніяк не негаторним позовом, про який могло би йтися лише у випадку пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки тим суб`єктом, який не є стороною нікчемного правочину.

Адже реституція застосовується виключно між сторонами недійсного або нікчемного правочину (схожі за змістом висновки викладено в пункті 58 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22).

Таким чином, у спірних правовідносинах вимоги пред`явленого прокурором позову за своєю суттю спрямовані на повернення Лип`янській сільській раді спірних земельних ділянок, переданих ГУ Держземагенством у Черкаській області на підставі Договорів оренди землі від 24.04.2015 у користування ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, і орендар після встановлення нікчемності вказаних договорів повинен повернути їх власнику (орендодавцю), а відповідне прагнення позивача не викликає сумніву.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає правомірним пред`явлення вимоги щодо повернення спірних земельних ділянок саме до ФГ "Агродар 14Р" (відповідача-1), а не до ОСОБА_1 (відповідача-2), оскільки згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, за змістом статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася, позаяк із моменту державної реєстрації створеного фермерського господарства особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який фактично веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Отже, наявність зобов`язальних правовідносин щодо спірних земельних ділянок унеможливлює їх повернення територіальній громаді із застосуванням положень статті 391 ЦК України (шляхом пред`явлення негаторного позову до суду), на яке помилково посилається прокурор, позаяк у спірних правовідносинах відповідачем-2 саме через його статус у договірних правовідношеннях з власником вчинялося порушення у виді неодноразового отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства на пільгових (неконкурентних) засадах.

Водночас наявна неповна відповідність позовних вимог (у тій частині, що вимозі про зобов`язання орендаря повернути спірні земельні ділянки орендодавцю передує словосполучення "усунути перешкоди у здійсненні Лип`янською сільською радою права користування та розпорядження майном шляхом") належному способу захисту (про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину) не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, позаяк прагнення позивача повернути земельні ділянки в зв`язку з нікчемністю Договорів оренди землі від 24.04.2015 не викликає сумніву, а заявлені позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав.

Також з огляду на визначені нормами ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, логіка побудови й мета існування яких указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Тому суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (див. пункти 9.27, 9.28 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

У зв`язку із цим колегія суддів апеляційного господарського суду при вирішенні спору у даній справі не бере до уваги висновок, викладений у пункті 4.32 постанови Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 стосовно того, що ефективним способом захисту порушеного права у тотожних справах є звернення з негаторним позовом, позаяк такий висновок не узгоджується зі сталими правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23 та в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 відповідно.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність прокурором нікчемності Договорів оренди землі від 24.04.2015 і, як наслідок, правомірно задовольнив позовні вимоги про зобов`язання ФГ "Агродар 14Р" (відповідача-1) повернути спірні земельні ділянки Лип`янській сільській раді (позивачу), оскільки зазначені вимоги є обґрунтованими.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що, на відміну від негаторного позову, до позовної вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину за заявою сторони у спорі може бути застосовано наслідки спливу позовної давності, оскільки відповідно до частини 3 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Згідно з частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Натомість, як убачається із матеріалів справи, ні відповідачем-1, ні відповідачем-2 не подано заяв про застосування наслідків спливу позовної давності до звернутої до ФГ "Агродар 14Р" позовної вимоги про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки Лип`янській сільській раді.

Отже, у колегії суддів відсутні підстави досліджувати питання щодо застосування у даних спірних правовідносинах позовної давності.

Перевіряючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки за відповідачем-2 з одночасним припиненням за ним відповідних речових прав, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 182 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок реєстрації права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою їх набуття, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права, що унеможливлює ототожнення факту набуття відповідного права з фактом його державної реєстрації. Тобто, державна реєстрація речового права на нерухоме майно, яким у даній справі є право оренди на спірні земельні ділянки, є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення цього речового права, а самостійного значення щодо підстав його виникнення немає.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно зі статтею 18 зазначеного Закону за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.

Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності (оренди) на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на момент ухвалення оскаржуваного рішенням судом першої інстанції за відповідачем-2 в Державному реєстрі речових прав зареєстровані права оренди на спірні земельні ділянки.

Згідно зі статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону , на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону , посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини, для забезпечення ефективного захисту інтересів держави в особі Лип`янської сільської ради підлягає скасуванню в судовому порядку державна реєстрація права оренди спірних земельних ділянок за ОСОБА_1 .

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що вимоги про скасування державної реєстрації прав оренди на нерухоме майно (земельні ділянки) не можуть бути розцінені судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей, які відновлюють становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором відповідних рішень. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України.

Такий спосіб захисту в повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Поряд з цим, колегія суддів повторно наголошує, що наявна неповна відповідність позовних вимог (у тій частині, що вимозі про скасування державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав передує словосполучення "усунути перешкоди у здійсненні Лип`янською сільською радою права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом") належному способу захисту (про відновлення становища, яке існувало до порушення) не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, позаяк прагнення позивача про припинення інших речових прав, а саме прав оренди відповідача-2 на спірні земельні ділянки в зв`язку з нікчемністю Договорів оренди землі від 24.04.2015 не викликає сумніву, а заявлені позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав.

Належними способами судового захисту порушених прав та інтересів у вказаних правовідносинах є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. Подібні за змістом правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 361/4307/16, а також у постановах Верховного Суду у постанові від 03.03.2021 у справі № 913/175/20, від 12.11.2020 у справі №405/812/19, від 16.09.2020 у справі №352/1021/19.

Зважаючи на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що у даній справі позов прокурора правомірно задоволено судом першої інстанції у повному обсязі.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання в право мирного володіння спірними земельними ділянками, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі "Ятрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі "Меллахер та Інші проти Австрії" (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Так, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Як підтверджено матеріалами справи та достеменно встановлено судом апеляційної інстанції, що відповідачі, всупереч вимогам Закону України "Про фермерське господарство", Земельного кодексу України безпідставно застосували спрощену процедуру отримання спірних земельних ділянок комунальної власності, а саме - без проведення земельних торгів, відносно особи, яка таке право вже використала, а земельні ділянки таким чином вибули у користування юридичної особи - ФГ "Агродар 14Р". Зазначені обставини свідчать про недобросовісність та виключають можливість застосування у спірних правовідносинах презумпції сумлінності відповідачів під час отримання та користування спірними земельними ділянками.

Оскільки відповідачам у процесі прийняття наказів ГУ Дерземагенства у Черкаській області та укладення на їх виконання Договорів оренди землі від 24.04.2015 були відомі і зрозумілі норми статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 122, 123, 124, 134, 135 ЗК України, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що звернення ОСОБА_1 до ГУ Держземагенства у Черкаській області про отримання поза конкурсом земельних ділянок, тривале фактичне користування цими спірними ділянками, сплата ФГ "Агродар 14Р" земельного податку само по собі не утворюють законного права користування землею та не могли сформувати у відповідачів обґрунтованого легітимного очікування на продовження такого використання всупереч установленому законом порядку.

При цьому навіть якщо виходити з того, що повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації права оренди цих ділянок становить втручання у певні майнові інтереси відповідачів, таке втручання ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету захисту права комунальної власності територіальної громади та забезпечення використання землі відповідно до встановленого законом порядку.

Застосовані способи захисту безпосередньо спрямовані на припинення триваючого використання спірних земельних ділянок за відсутності належно оформленого права та відновлення можливості Сільській раді як власника користуватися і розпоряджатися належним їй майном.

Отже, зобов`язання відповідачів повернути спірні земельні ділянки їх власнику з припиненням права користування ними відповідає вимогам законності, переслідує легітимну мету та є пропорційним цій меті. Таке втручання забезпечує справедливу рівновагу між інтересами територіальної громади та майновими інтересами відповідачів і не покладає на останніх індивідуального та надмірного тягаря, а тому не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, неповного з`ясування обставин та дослідження доказів, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі №925/28/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2025 у справі №925/28/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/28/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 23.07.2026.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

Н.М. Спаських