Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №910/380/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2026 р. Справа№ 910/380/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Сітайло Л.Г.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Яковченко Р.Г. (в залі суду);

від відповідача: Рудченко Є.Д. (в залі суду);

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі № 910/380/26 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

до Антимонопольного комітету України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні позивача: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання недійсним рішення

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

У провадженні Господарського суду міста Києва у складі судді Бондаренко-Легких Г. П. перебуває справа №910/380/26 за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України №954-р від 11.12.2025 у справі №128-26.13/161-23.

Разом з тим, 09.03.2026 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України від 11.12.2025 №954-р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про забезпечення позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на подання цієї апеляційної скарги. Скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову і постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву НЕК «Укренерго» від 09.03.2026 про забезпечення позову і зупинити дію рішення Антимонопольного комітету України від 11.12.2025 №954-р.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що у справі №910/380/26 можливе тимчасове зупинення дії рішення АМКУ (до набрання законної сили судовим рішенням) не є тотожним визнанню його недійсним, адже такі рішення мають різні правові наслідки. Крім того, у ч. 4-5 ст. 60 Закону прямо передбачене право суду зупинити дію рішення саме у разі порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення АМКУ.

Скаржник зазначає, що рішення у всіх восьми справах, на які недоречно посилався суд в оскаржуваній ухвалі, стосувались інших порушень, інших законодавчих норм, інших фактичних обставин, ніж у справі №910/380/26, і обґрунтування заяв позивачів про забезпечення позову теж повністю відрізнялось.

Також скаржник зазначає, що після ухвалення в першій інстанції будь-якого судового рішення у справі №910/380/26 (навіть до набрання ним законної сили) Рішення АМКУ підлягатиме виконанню, з позивача може бути примусово стягнуто штраф, а також за період несплати штрафу від проголошення рішення у справі №910/380/26 до початку його апеляційного перегляду буде нарахована і стягнута з позивача пеня. Таким чином, позивач може зазнати несприятливих наслідків (примусове стягнення штрафу; притягнення до відповідальності за невиконання Рішення згідно з Законом; нарахування і стягнення пені) до набрання судовим рішенням законної сили - у разі якщо дія Рішення АМКУ не буде зупинена судом. Отже, відсутність зупинення дії Рішення (невжиття заходів забезпечення позову) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. у разі примусового стягнення з позивача штрафу, а також у разі подальшого притягнення позивача до відповідальності за невиконання Рішення АМКУ та/або нарахування і стягнення пені (і подальшого набрання законної сили судовим рішенням про визнання недійсним Рішення АМКУ) позивач буде вимушений вживати додаткових заходів для повернення стягнутих з нього коштів, відшкодування понесених ним витрат, звертатись із новими позовами з цією метою.

На думку скаржника, оскаржувана ухвала про відмову у забезпеченні позову (зупиненні дії Рішення) порушує вимогу щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача, адже позивач не зможе захистити свої права у межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (у справі № 910/380/26).

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» з метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або непоправних наслідків для суб`єктів господарювання органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про визнання рішення, прийнятого відповідно до частини першої цієї статті, частини першої статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», таким, дія якого не зупиняється у зв`язку з: порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним; переглядом відповідного рішення (постанови) господарського суду. Рішення Комітету про незупинення дії Рішення № 954 не приймалось, а отже його дія є зупиненою. Таким чином Комітет наділений повноваженням прийняти окреме рішення про не зупинення виконання основного рішення (частина 4 статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). З аналізу положень статей 48, 56, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 березня 2026 року у справі № 910/14711/25, вбачається, що за загальним правилом подання позову про визнання рішення Комітету недійсним вже саме по собі зумовлює зупинення його дії. Виняток становить прийняття Комітетом окремого рішення про незупинення його дії, яке в даному випадку не приймалось, а відтак дія Рішення № 954 в силу закону вже є зупиненою, а отже доводи апеляційної скарги, на переконання відповідача, позбавлені правових підстав.

Відповідач зазначає про те, що задоволення заяви про забезпечення позову не вплине на порядок нарахування пені, оскільки у разі задоволення позову та визнання Рішення недійсним, відпадають правові підстави для нарахування пені загалом, а отже Комітет не здійснюватиме її нарахування, у тому числі за період від дати ухвалення рішення судом першої інстанції до дати відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комітету. Натомість у разі відмови у задоволенні позову, нарахування пені здійснюватиметься за загальними правилами, і не перебувають у залежності від вжиття чи невжиття заходів забезпечення позову. Таким чином, застосування заходів забезпечення позову не має впливу на нарахування пені, а відтак доводи позивача у цій частині є безпідставними.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/380/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Сітайло Л.Г.

31.03.2026 від скаржника до суду надійшла заява до якої долучено платіжну інструкцію № AU.GV-8610 у розмірі 2 662,40 грн.

Так, скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2026, оскільки копія ухвали отримана відповідачем 16.03.2026 (доставлена до електронного кабінету в ЄСІТС 13.03.2026 о 18:05, тобто після 17 години, а отже, вважається врученою у наступний робочий день 16.03.2026, (картка руху документу, додається).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 поновлено Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго» строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26. Призначено справу № 910/380/26 до розгляду у судовому засіданні 28.04.2026.

Враховуючи воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, тимчасові непрацездатності суддів, зміну складу колегії суддів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/380/26 розглядалась протягом розумного строку.

Явка представників сторін та позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 28.04.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.04.2026 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вже зазначалось, у провадженні Господарського суду міста Києва у складі судді Бондаренко-Легких Г. П. перебуває справа №910/380/26 за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України №954-р від 11.12.2025 у справі №128-26.13/161-23.

09.03.2026 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України від 11.12.2025 №954-р.

Заява обґрунтована тим, що відсутність зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України від 11.12.2025 №954-р може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав та інтересів позивача. Негативним наслідком при цьому, на думку позивача, є те, що після ухвалення будь-якого рішення суду у даній справі та до набрання ним законної сили, в той час, коли справа буде знаходитись не на розгляду суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції відповідач в ці періоди зможе нараховувати пеню за період несплати штрафу. Тобто на думку позивача, рішення АМКУ підлягатиме виконанню, а також буде нарахована пеня (незважаючи навіть на можливе апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» про забезпечення позову відмовлено.

Дослідивши матеріали оскарження, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваній ухвалі, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Подібні за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені у статті 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Оскільки, предметом спору у даній справі є немайнові вимоги, у межах розгляду зазначеної заяви, необхідно досліджувати чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача.

Так, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, Рішенням № 954-р, визнано, що Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» у період з 01.07.2019 по 31.12.2020 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з передачі електричної енергії в межах території України, де розташовані об`єкти електроенергетики, що утворюють Об`єднану енергетичну систему України, як таке, що не має жодного конкурента. Визнано дії Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у період 01.07.2019 - 07.02.2020 (включно), які не були передбачені чинним у відповідний період законодавством та умовами договорів про надання послуг з передачі електричної енергії, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з передачі електричної енергії, що призвели до ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання-покупців, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Також накладено на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» штраф у розмірі 8 874 000 (вісім мільйонів вісімсот сімдесят чотири тисячі) гривень за порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Пунктом 4 рішення АМК зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що полягає у встановленні плати учасникам ринку за послуги з передачі електричної енергії з урахуванням обсягів експорту електричної енергії у період 01.07.2019 - 07.02.2020 (включно), які не були передбачені чинним у відповідний період законодавством та умовами договорів про надання послуг з передачі електричної енергії.

Водночас, не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в якому просить визнати недійсним та скасувати рішення Антимонопольного комітету України № 954-р від 11.12.2025.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частиною 4 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

У рішенні ЄСПЛ «Neste St. Petersburg & Others v. Russia» зазначається, що «... Щодо третього критерію, то Європейський суд зазначає, що п. 1 ст. 6 Закону про конкуренцію, на підставі якого було пред`явлено претензії компаніям заявникам, сам по собі не передбачає жодних спеціальних санкцій. Проте порушники повинні підкорятися приписам, які видаються ТУ МАП відповідно до ст. 12 Закону про конкуренцію. Такі розпорядження варіюються від простого попередження припинити монополістичну діяльність до примусового поділу компанії. На думку Європейського суду, ці повноваження ТУ МАП належать до регулюючої сфери. Сюди ж відноситься і конфіскація незаконно отриманих доходів, яку піддали компанії-заявники. Європейський суд вважає, що відповідна ухвала служить цілям отримання грошової компенсації за заподіяну шкоду, ніж є покаранням, що запобігає повторному вчиненню порушення...».

Отже, штраф, передбачений статтею 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, служить також цілям отримання грошової компенсації за заподіяну порушенням шкоду поряд з функцією покарання суб`єкта господарювання, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.

Частина 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є спеціальною нормою, яка застосовується до правових відносин, що регулюються цим Законом, і згідно з якою дія рішення Комітету може бути зупинена господарським судом лише за наявності достатніх підстав, водночас право суду зупинити дію оскаржуваного рішення Комітету за заявою, поданою суду відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не може розглядатися як підстава для забезпечення позову в порядку приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №916/492/19, від 14.11.2019 у справі №914/938/19, від 15.06.2020 у справі №910/13158/19, від 01.04.2020 у справі №912/2156/19, від 18.03.2021 у справі №910/13451/20.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що зупинення дії рішення №954-р призводить до продовження позивачем діяльності на противагу рішенню Комітету, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, тобто заявник продовжуватиме здійснювати протиправну поведінку без будь-яких наслідків, що шкодить в даному конкретному випадку суспільним інтересам, що несумісно із цілями забезпечення позову, які визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Зазначена правова позиція викладене у постанові Верховного Суду від 22.09.2025 у справі № 922/1327/25, який вказує, що беручи до уваги зміст позовних вимог (визнання недійсним та скасування рішення АМК), підстави позову, ураховуючи, що відповідно до антиконкурентного законодавства, Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин; а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, водночас, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення АМК призводить до продовження діяльності заявником/позивачем/відповідачем у антимонопольній справі на противагу рішенню АМК, згідно з яким така діяльність визнана протиправною.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем, призводить до продовження діяльності останнього на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, а за своїми наслідками таке забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається положеннями ч. 11 ст. 137 ГПК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 916/492/19, від 14.11.2019 у справі № 914/938/19, від 01.04.2020 у справі № 912/2156/19, від 15.06.2020 у справі № 910/13158/19 та від 18.03.2021 у справі № 910/13451/20, від 20.07.2021 у справі № 914/312/20, від 29.11.2024 у справі № 922/2921/24.

Оскільки прийняте Комітетом рішення № 954-р спрямоване на захист суспільних інтересів та відвернення негативних наслідків для суб`єктів господарювання, то застосуванням відповідних заходів забезпечення позову, про які просить позивач, призведе до порушення прав не тільки відповідача, а й інших осіб.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наголошує на тому, що у разі задоволення позовних вимог, захист порушених, на думку позивача, прав буде забезпечено у повному обсязі, оскільки автоматично відновить його порушене право.

Саме лише посилання на те, що виконання рішення органу АМКУ може призвести до значних збитків або ускладнити господарську діяльність, без надання доказів неможливості відновлення такого стану після потенційного задоволення позову, не є підставою для вжиття заходів забезпечення.

Пункти рішення АМКУ, якими визнано вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не передбачають вчинення будь-яких примусових дій щодо позивача, які можна було б зупинити. Визнання факту порушення є правовою кваліфікацією дій суб`єкта, а тому зупинення дії таких пунктів суперечить суті інституту забезпечення позову, оскільки не захищає майнові права позивача.

Доводи скаржника про те, що блокування його рахунків це блокування постачання ліків, що є загрозою національній безпеці, є безпідставними, оскільки скаржником не доведено наявності на рахунках коштів у розмірі меншому або такому, що відповідає розміру стягуваного штрафу.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що Рішення Комітету про незупинення дії Рішення № 954 не приймалось, а отже його дія є зупиненою, а задоволення заяви про забезпечення позову не вплине на порядок нарахування пені, оскільки у разі задоволення позову та визнання Рішення недійсним, відпадають правові підстави для нарахування пені загалом, а отже Комітет не здійснюватиме її нарахування, у тому числі за період від дати ухвалення рішення судом першої інстанції до дати відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комітету, натомість у разі відмови у задоволенні позову, нарахування пені здійснюватиметься за загальними правилами, і не перебувають у залежності від вжиття чи невжиття заходів забезпечення позову, тобто, застосування заходів забезпечення позову не має впливу на нарахування пені, тому доводи скаржника у цій частині є безпідставними.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, заслухавши представника позивача, враховуючи те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування обставин, які є підставами для зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України № 954-р від 11.12.2025 у справі № 128-26.13/161-23 та яким чином невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, утруднити чи унеможливити виконання рішення суду, та те, що забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем, призводить до продовження діяльності останнього на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, а за своїми наслідками таке забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається положеннями ч. 11 ст. 137 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, у зв`язку із чим підстави для зміни чи скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі не є такими, що можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог процесуального права, підстав її скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 у справі № 910/380/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/380/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 27.07.2026, у зв`язку із перебуванням суддів у відпустках.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

Л.Г. Сітайло