Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №916/322/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/322/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства ІМ.КАЛІНІНА

на рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 (повний текст складено та підписано 31.03.2026, суддя Літвінов С.В.)

у справі №916/322/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Колєва Даніїла Вікторовича

до Відкритого акціонерного товариства ІМ.КАЛІНІНА

про стягнення 174432 грн

ВСТАНОВИВ

Фізична особа-підприємець Колєв Даніїл Вікторович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства ІМ.КАЛІНІНА про стягнення 174432 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати поставленого та отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 по справі №916/322/26 позов задоволено, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства ІМ.КАЛІНІНА на користь позивача Фізичної особи-підприємця Колєва Даніїла Вікторовича заборгованість 174 432,00 грн за поставлений та неоплачений товар по договору поставки від 13.06.2022 р. за №17 та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем отримано товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними та актом звіряння взаємних розрахунків, однак відповідачем у порушення умов договору, не здійснено оплату отриманого товару.

Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 31 березня 2026 року по справі №916/322/26 і ухвалити нове рішення, яким відмовити ФОП Колєву Д.В. у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнюючі доводи за апеляційною скаргою, є наступними:

- суд першої інстанції розглянув справу без виклику сторін та фактичної участі відповідача. При цьому висновок суду про належне повідомлення відповідача є передчасним та необґрунтованим. Формальне направлення ухвали до електронного кабінету не свідчить про реальне отримання та ознайомлення відповідача з її змістом. Відповідач фактично був позбавлений можливості подати відзив на позов; надати докази та реалізувати свої процесуальні права;

- місцевий господарський суд не дослідив належним чином: факт реального отримання товару; наявність первинних документів, що підтверджують поставку; відповідність обсягів поставки заявленим вимогам. Висновки суду зроблені виключно на підставі документів, наданих позивачем, без їх критичної оцінки;

- представник відповідача не підписував наданий позивачем Акт звіряння взаєморозрахунків та на ньому відсутня будь-яка ідентифікуюча інформація щодо особи, яка залишила відповідний підпис, відтак, посилання на цей документ як на належний доказ узгодження боргу між сторонами, є неприпустимим;

- Акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт господарської операції. Такий акт має виключно інформаційний характер та відображає узгоджену позицію сторін щодо стану розрахунків лише за умови його підписання обома сторонами. За відсутності підпису відповідача або за наявності заперечень щодо такого підпису, акт звірки не може вважатися доказом існування заборгованості;

- видаткові накладні, на підставі яких суд першої інстанції зробив висновок про реальність здійснення поставок, є такими, що складені з порушенням законодавчих вимог до первинних документів, а саме: на них відсутні посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- позивачем не було додано до позовної заяви товарно-транспортні накладні, які підтверджували б фактичне здійснення передбаченого Договором постачання товару;

- справу розглянуто у спрощеному провадженні без виклику сторін, незважаючи на те, що вона потребувала дослідження доказів та з`ясування фактичних обставин. Це призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що твердження апелянта про відсутність будь-якої ідентифікуючої інформації щодо особи, яка залишила відповідний підпис на видаткових накладних не заслуговує на увагу, так як це спростовується відповідною довіреністю та видатковою накладною, актом звіряння. Наявні довіреності дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На думку позивача, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують придбання та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). В свою чергу, саме видаткова накладна є основним первинним документом, який фіксує факт передачі товару від постачальника до покупця.

Позивач стверджує, що надані ним первинні документи містять посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальну вартість з урахуванням ПДВ місце складання, підпис ФОП Колєв Д.В. з боку постачальника скріплений печаткою, з боку одержувача міститься підпис керівника ВАТ ім. Калініна (як у довіреності) у графі «отримав(ла)» та печатка підприємства, що отримало товар. За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 13.06.2022 між ФОП Колєвим Д.В. (постачальник) та ВАТ ІМ.КАЛІНІНА (покупець) було укладено Договір №17 за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти й оплатити комплексні органічні добрива (надалі - товар) в наступному асортименті, кількості та за ціною: Вермимаг у кількості 4600 л., загальною вартістю 174 432 грн з ПВД. Загальна вартість Договору складає 174 432,00 грн в т.ч. ПДВ 20% -29 072,00 грн (п.1.2. Договору).

Пунктами 2.1., 2.2. Договору визначено, що постачальник зобов`язується поставити товар автотранспортом на адресу покупця. Вартість перевезення товару із складу постачальника на адресу покупця входить в ціну товару. Постачання Товару здійснюється на умовах СРТ Тарутинський район, с.Богданівка, згідно з правилами Інкотермс 2000.

Згідно з п. 2.6. Договору покупець зобов`язався забезпечити розвантаження і приймання поставленого товару скласти і підписати відповідні документи (акт приймання, накладну і т.д.)

У відповідності до п. 2.7. Договору термін постачання товару (за умови його оплати згідно з п.3.1. Договору): до 30 березня 2023 року.

За умовами п. 3.1. Договору сплата за Товар здійснюється протягом 5 банківських днів з дати виставлення рахунку постачальником.

На підтвердження здійснення поставки товару, позивачем було надано до суду:

- видаткову накладну №12 від 01.09.2022 у відповідності до якої ФОП Колєвим Д.В. було поставлено ВАТ ІМ.КАЛІНІНА, на виконання умов договору №17 від 13.06.2022, вермимаг у кількості 2880 л. вартістю 109 209,60 грн з ПДВ;

- видаткову накладну №4 від 16.03.2023 у відповідності до якої ФОП Колєвим Д.В. було поставлено ВАТ ІМ.КАЛІНІНА, на виконання умов договору №17 від 13.06.2022, вермимаг у кількості 720 л. вартістю 27302,40 грн з ПДВ;

- видаткову накладну №5 від 17.03.2023 у відповідності до якої ФОП Колєвим Д.В. було поставлено ВАТ ІМ.КАЛІНІНА, на виконання умов договору №17 від 13.06.2022, вермимаг у кількості 500 л. вартістю 18 960 грн з ПДВ;

- видаткову накладну №6 від 27.03.2023 у відповідності до якої ФОП Колєвим Д.В. було поставлено ВАТ ІМ.КАЛІНІНА, на виконання умов договору №17 від 13.06.2022, вермимаг у кількості 500 л. вартістю 18 960 грн з ПДВ.

Також, позивачем надано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2022-10.12.2025 між ФОП Колєвим Д.В. та ВАТ ІМ.КАЛІНІНА у відповідності до якого заборгованість на користь ФОП Колєва Д.В. складає 174 432 грн.

Не здійснення відповідачем оплати поставленого позивачем товару, стало підставою для звернення ФОП Колєва Д.В. із даним позовом до Господарського суду Одеської області.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін дійшла наступних висновків.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату (пункт 8.3. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).

Як вже було вказано вище, між сторонами виникли правовідносини з поставки товару, які врегульовані відповідним Договором №17 за умовами якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти й оплатити товар, загальна вартість якого складає 174 432,00 грн.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (туті і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5. вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, наявні у матеріалах справи видаткові накладні, відповідно до вимог вищевказаного Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" містять такі обов`язкові реквізити як дату її складання; особу, від імені якої складено документ і кому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; підпис в графі "від постачальника" та підпис в графі "отримав".

Що ж стосується несуттєвих недоліків (відсутність прізвища особи) у вищевказаних видаткових накладних, як на тому наголошує апелянт, то суд апеляційної інстанції зауважує, що недоліки в документах не є безумовною підставою для визнання операції недійсною або невизнання її, особливо якщо вони неістотні (формальні помилки, технічні неточності), а документ містить усі істотні реквізити (дата, назва, суть операції), що дозволяють її ідентифікувати, підтверджуючи при цьому реальність операції комплексом інших доказів, згідно з принципом «превалювання суті над формою».

Відсутність у первинному документі (видаткових накладних) прізвища уповноваженої особи замовника є неістотним недоліком і не може бути підставою для відмови в реєстрації податкової накладної (правова позиція викладена також Верховним Судом у постанові від 15 липня 2025 року в справі № 440/5003/23).

Також колегія суду при винесенні цієї постанови враховує правову позицію ВС висвітлену в постанові від 20 грудня 2018 року в справі № 910/19702/17, де Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Дійсно, колегією суддів встановлено, що із залучених до матеріалів справи копій видаткових накладних вбачається, що з боку відповідача вони підписані особою, прізвище, ім`я та по батькові якої не вказані, а також не вказано її посади та відомості про документ, згідно з яким таку особу уповноважено на прийняття товару, проте підписи такої особи були скріплені відбитками печатки відповідача, проти справжності яких останній не заперечує.

У даному випадку, відповідачем не були надані докази на підтвердження того, що печатка в спірному періоді була загублена, викрадена або в інший спосіб вибула з володіння підприємства, через що цією печаткою могла протиправно скористатись інша особа.

До того ж, колегія суддів зауважує, що відповідач ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, не заперечував сам факт прийняття товару та його отримання, не зазначав про будь-які недоліки отриманого товару, зокрема щодо кількості, якості тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відбитки печатки на документах первинного бухгалтерського обліку дають змогу ідентифікувати юридичних осіб, які брали участь у здійсненні поставки товару, а видаткові накладні містять відомості про господарську операцію, якими є: дата складання документа, назва підприємства, від якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Судова колегія також наголошує на тому, що Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.

Верховний Суд у постанові від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20 вказав на те, що акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами.

Так, у даному випадку, між сторонами складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2022-10.12.2025 між ФОП Колєвим Д.В. та ВАТ ІМ.КАЛІНІНА у відповідності до якого заборгованість на користь ФОП Колєва Д.В. складає 174 432 грн.

Судова колегія відзначає, що такий Акт підписано та скріплено печаткою відповідача. До того ж, інформація відображена в даному Акті, щодо поставки товару на користь відповідача, підтверджена первинними документами, а саме Договором, яким погоджено умови поставки та його ціну, видатковими накладними в яких відображено господарську операцію, її вартість, учасників тощо, яка повністю збігається з тією, що відображено у Акті звірки.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, приймаючи до уваги доведеність матеріалами справи факту виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором та невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення оплати поставленого товару, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 174 432,00 грн.

Судова колегія відхиляє твердження апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляду справи без виклику сторін та фактичної участі відповідача, а також за неналежного повідомлення відповідача про відкриття провадження, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 12 ГПК України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного або позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Частиною 5 ст. 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. При цьому, частиною 3 цієї ж статті зазначено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відтак, з урахуванням положень ст.ст. 12, 247 ГПК України, дана справі, з огляду на ціну позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі відноситься до категорії малозначних, та відповідно, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

В той же час, ч. 4 ст.250 ГПК України визначено, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Як свідчать наявні матеріали справи, відповідач у цій справі не скористався своїм правом на подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, судова колегія наголошує на тому, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття Господарським судом Одеської області провадження у цій справі.

Статтею 6 ГПК України визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч.11 ст.242 ГПК України).

В силу частин третьої, сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини п`ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету – рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.02.2026 було надіслано до електронного кабінету відповідача та доставлено – 09.02.2026 о 20:50.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч.6 ст. 242 ГПК України).

Відтак, відповідач вважається таким, що отримав ухвалу про відкриття провадження по справі – 10.02.2026.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у цій справі, а реалізація ним власних прав, зокрема на подання відзиву, звернення із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження тощо залежала виключно від волевиявлення самого відповідача, яким він не скористався.

Щодо посилання апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна. Однак відсутність товарно-транспортної накладної сама по собі не може свідчити про відсутність факту поставки товару, якщо факт поставки підтверджується іншими документами, зокрема підписаною сторонами видатковою накладною, платіжним дорученням про оплату товару.

У постанові від 10.04.2025 по справі № 914/3349/22(200/14758/21) Верховний Суд зауважив, що не зазначення в товарно-транспортних накладних певної інформації не може свідчити про відсутність самого факту перевезення придбаних позивачем ТМЦ, як і відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товару не може свідчити про відсутність господарських операцій з поставки товару.

Також колегія суддів звертає увагу, що факт здійснення перевезення товару не є тотожним факту виконання зобов`язання з поставки, оскільки належним підтвердженням передачі товару покупцеві є оформлені у встановленому порядку первинні документи, зокрема видаткові накладні, які містять підписи уповноважених представників сторін.

В даному випадку факт поставки товару підтверджується видатковими накладними, які як вже було вказано вище, підписаною обома сторонами та скріплені печатками сторін, зокрема й відповідача.

Відповідно, твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 по справі №916/322/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання та підписання даної постанови є 28.07.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.