Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №916/2075/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2075/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Чеголі Є.О.

Представники учасників справи у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "РІЧ-СТОК"

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2026 (повний текст складено та підписано 30.03.2026, суддя Сулімовська М.Б.)

у справі №916/2075/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІЧ-СТОК"

про розірвання договору, виселення та стягнення

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІРС" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІЧ-СТОК" про розірвання договору, виселення та стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору оренди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.03.2026 по справі №916/2075/25 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РІЧ-СТОК на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС" 740622 грн. 45 коп. заборгованості з орендної плати, 81474 грн. 91 коп. пені, 12287 грн. 57 коп. судового збору, виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "РІЧ-СТОК" з нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, що розташовані у будівлі за адресою м.Одеса, вул.Катерининська, 84/86, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРС", у задоволенні решти позову – відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач у порушення взятих на себе договірних зобов`язань не здійснював своєчасне та в повному обсязі внесення орендних платежів. При цьому, судом першої інстанції відхилено, як необґрунтовані та недоведені доводи відповідача щодо неможливості використання частини орендованого приміщення, з огляду на відсутність додаткової угоди про зменшення розміру орендної плати, а також відсутності доказів на підтвердження того, що ТОВ "РІЧ-СТОК" було позбавлено можливості використання частину орендованого приміщення в період, за який ним було здійснено сплату орендної плати у меншому розмірі.

Щодо вимоги про розірвання договору, місцевий господарський суд виснував, що оскільки договором оренди передбачено можливість дострокового розірвання договору з ініціативи орендодавця, власник приміщення дотримався порядку повідомлення орендаря про розірвання договору, отже договір оренди є розірваним з 20.05.2025. Враховуючи викладене, оскільки договір оренди є розірваним в односторонньому порядку, станом на дату звернення з даним позовом до суду орендні відносини між сторонами не існували, вимога про його розірвання в судовому порядку є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про виселення відповідача з орендованого приміщення суд першої інстанції зазначив, що беручи до уваги припинення між сторонами договірних орендних правовідносин у зв`язку з достроковим розірванням договору в односторонньому порядку, не повернення ТОВ "РІЧ-СТОК" об`єкта оренди, а також з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження існування правових підстав для продовження користування відповідачем спірним майном, є обґрунтованою позовну вимогу ТОВ "МІРС" про виселення відповідача з орендованого на підставі вищенаведеного договору майна.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18 березня 2026 року у справі №916/2075/25 в частині:

- стягнення з товариства з обмежено відповідальністю «РІЧ – СТОК» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МІРС» – 740622 грн. 45 коп. заборгованості з орендної плати;

- стягнення пені у розмірі 81474 грн. 91 коп.;

- стягнення судового збору у розмірі 12287 грн. 57 коп.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог товариству з обмеженою відповідальністю «МІРС» повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, ухвалено з неповним з`ясуванням фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне:

- під час передачі та отримання орендованого майна, сторонами у Акті було зафіксовано наявність технічних недоліків та дефектів. Орендодавець гарантував усунути непрацездатні інженерні комунікації та обладнання, які знаходяться у приміщенні;

- суд першої інстанції не встановив, яка саме площа приміщень була фактично непридатна до використання, у який саме період така непридатність тривала; чи були усунуті всі недоліки в обіцяний орендодавцем строк; чи могла використовуватися підвальна частина приміщень за цільовим призначенням для діяльності з продажу одягу та взуття; чи впливала вологість, грибок, затікання та інші зафіксовані дефекти на можливість безпечного зберігання товару;

- місцевий господарський суд не дослідив, що неодноразово відповідачем направлялися листи із проханням або усунути недоліки, або зменшити розмір орендної плати, виключивши підвальне приміщення. Крім того, судом не досліджено та не надано оцінку наявних в справі доказів, а саме фото-, відео- фіксації неодноразових затоплень;

- акт приймання-передачі позивачем на адресу ТОВ «РІЧ-СТОК» не направлявся, а твердження позивач про те, що відповідач продовжує здійснювати господарську діяльність в орендованому приміщенні не підтвердженими матеріалами справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 01.07.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач зазначає, що рішенням суду в іншій справі встановлено преюдиційні обставини, а саме щодо необґрунтованості вимог ТОВ «РІЧ-СТОК» в частині зменшення розміру орендної плати за укладеним з ТОВ "МІРС" договором оренди.

Щодо направлення Акту приймання-передачі, позивач зазначає, що факт продовження користування ТОВ «РІЧ-СТОК» орендованим приміщенням та наявність у ньому майна Орендаря виключає направлення Орендарю акту приймання-передачі (повернення) до звільнення Приміщення від цього майна. До того ж, після подання апеляційної скарги ТОВ «РІЧ-СТОК» добровільно повернуло орендоване приміщення за актом прийому-передачі (повернення) приміщень і технологічного обладнання від 27.04.2026.

Позивач також вважає, що відповідачем не доведено факту неможливості користуватися отриманим в оренду приміщенням.

Ухвалою суду від 01.07.2026 було задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "РІЧ-СТОК" про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд справи №916/2075/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РІЧ-СТОК" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2026 на 22.07.2026.

У судове засідання призначене на 22.07.2026 представники учасників справи не з`явились.

При цьому, ТОВ «МІРС» 28.05.2026 було подано до суду апеляційної інстанції заяву в якій останнє просило розглянути справу № 916/2075/25 без участі його представника, за наявними в матеріалах цієї справи документами.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, невизнання судом явки представників сторін у судове засідання обов`язковою, колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 16.02.2024 між ТОВ "МІРС" (далі - орендодавець) та ТОВ "РІЧ-СТОК" (далі - орендар) було укладено договір оренди № 1772, згідно з п.1.1. якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в тимчасове платне користування на строк, що обумовлений в розділі 4 договору, нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, що розташовані у будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 84/86, а орендар за користування цим приміщенням зобов`язується сплачувати орендодавцю платежі згідно з умовами розділу 5 цього договору.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що приміщення належить орендодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нежиле приміщення магазину № 021979, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 27.09.2002, та зареєстрованого 01.10.2002 в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості в книзі за №19 неж. на сторінці 151, реєстр № 69, та в цілому складається з приміщень: першого поверху: "17, 19, 30" - торгові зали; "18" - каса; "20" - коридор; "21" - підсобне; "22, 23, 24, 25" - санвузли; "26" - приймальна; "27, 28" - кабінети; "29" - сходова клітина; "31" - толочна; та підвалу: "1, 2" - коридори; "3" - кухня; "4" - тамбур; "5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 13" - склади; "12" - ел.щитова; "14" - вент.камера; "15" - гардероб; "16" - розвантажувальна.

Відповідно до п.1.3. договору, приміщення обладнане змонтованими і працездатними інженерними комунікаціями (системи вентиляції, електро-, водо- та газопостачання, пожежною та охоронною сигналізацією, телефонними, комп`ютерними та телевізійними мережами і т. п.) і технологічним устаткуванням (кондиціонери, ліфти, підйомники, газові котли і т. п.).

Згідно з п.1.4. договору, загальна площа приміщення, що передається в оренду, становить 972,0 кв.м.

Згідно з п.2.1. договору, приміщення надається орендарю з метою використання в його господарській діяльності для торгівлі непродовольчими товарами.

В пункті 3.1. договору сторони узгодили, що приміщення та змонтовані у ньому інженерні комунікації і технологічне обладнання повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 1 місяця із дня набрання договором чинності за актом прийому-передачі, підписання якого сторонами свідчить про фактичну передачу приміщення в оренду.

За умовами п.3.2. договору, у момент підписання акта прийому-передачі орендодавець передає орендарю ключі від приміщення, після чого персоналу орендаря має бути забезпечений безперешкодний доступ у приміщення.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору, початком строку оренди приміщення вважається дата передачі приміщення орендарю, зазначена в акті прийому-передачі приміщення. Строк оренди приміщення закінчується 01.05.2026 включно. Строк оренди продовжується виключно за згодою сторін.

Згідно з п.5.1. договору, за користування приміщенням орендар, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, щомісяця сплачує орендодавцю орендну плату у такому порядку: у зв`язку з наданням орендарю строку на здійснення опоряджувальних робіт по облаштуванню приміщення орендна плата протягом перших двох місяців із дня передачі приміщення орендарю по акту прийому-передачі не сплачується (п. 5.1.1.); з наступного дня після спливу строку, встановленого пп. 5.1.1. договору, орендна плата сплачується у розмірі 250000,00 грн. на місяць, у тому числі ПДВ 20% (п.5.1.2.).

За умовами п.5.2. договору, після закінчення кожного календарного року діюча орендна плата підлягає індексації у випадку, коли загальний індекс інфляції за результатами відповідного календарного року перевищує 10%. В інших випадках індекс інфляції не застосовується.

Крім орендної плати, орендар, згідно п.5.3. договору, зобов`язаний щомісяця компенсувати орендодавцю витрати, понесені останнім на оплату послуг, пов`язаних із забезпеченням приміщення електроенергією, водопостачанням, водовідведенням, газопостачанням (комунальні послуги) та на експлуатацію, обслуговування і утримання будівлі та прилеглої до неї території (експлуатаційні витрати).

Відповідно до п.5.4. договору, орендар компенсує орендодавцю витрати, передбачені п.5.3. договору, щомісяця, після закінчення кожного розрахункового місяця, протягом 7 (семи) календарних днів із дня отримання від орендодавця відповідних рахунків на оплату.

Пунктом 5.6. договору визначено, що орендна плата сплачується в такому порядку:

- протягом 7 календарних днів з дня передачі приміщення орендарю та підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення в оренду орендар сплачує орендну плату за третій і останній місяць оренди;

- орендну плату за четвертий і подальші поточні місяці оренди орендар сплачує щомісячно до 15 числа кожного поточного місяця.

В розділах 6 та 7 договору сторони визначили свої права та обов`язки.

Згідно з п.6 договору, орендодавець зобов`язаний: своєчасно передати орендарю приміщення разом з інженерними комунікаціями і технологічним устаткуванням; забезпечувати безперешкодне використання орендарем приміщення на умовах договору; забезпечувати приміщення комунальними послугами та енергоносіями шляхом укладення договорів з їх постачальниками; не втручатися в господарську діяльність орендаря. Орендодавець має право, зокрема, достроково розірвати договір, у разі затримки сплати будь-якого платежу, передбаченого договором, більш як на 15 календарних днів.

За умовами п.7 договору, орендар зобов`язаний, зокрема, своєчасно сплачувати орендні та інші платежі у розмірах і на умовах, визначених розд. 5 договору.

Згідно з п.8.1. договору, по закінченню строку його дії або розірвання, якщо сторони не укладуть новий договір, орендар зобов`язаний звільнити від свого майна і повернути приміщення орендодавцю в стані, зафіксованому сторонами в акті приймання-передачі, згідно якого приміщення було передане орендодавцем орендарю, з урахуванням нормального зносу і виконаних орендарем невідокремлюваних поліпшень.

За умовами п.8.3. договору, звільнення приміщення орендарем від свого майна та повернення приміщення орендодавцю здійснюється по акту приймання-передачі не пізніше останнього дня строку дії договору, а якщо договір розривається достроково, то протягом 5 календарних днів з дня розірвання договору.

Відповідно до п.8.6. договору, будь-які витрати орендаря та/або третіх осіб, пов`язані зі створенням невідокремлюваних поліпшень приміщення, які не можуть бути відокремлені без завдання шкоди приміщенню або без необхідності його відновлення, в тому числі за письмовою згодою орендодавця, не підлягають відшкодуванню орендодавцем, окрім випадків, коли окремою письмовою угодою між сторонами встановлено інше.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежів, що випливають з договору, орендар сплачує орендодавцю пеню за кожен день прострочення з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від простроченої до сплати суми, за весь період прострочення.

Згідно з п.9.7. договору, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 259 Цивільного кодексу України строк для нарахування штрафних санкцій (неустойки) за прострочення виконання зобов`язань, а також позовна давність за вимогами про стягнення неустойки (пені, штрафів) за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 3 роки.

Згідно з п.11.1. договору, договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до закінчення строку оренди, зазначеного в п.4.1. договору, а стосовно невиконаних зобов`язань сторін - до їх повного виконання сторонами належним чином.

У відповідності до п.11.5. договору, сторони підтвердили, що вони ознайомлені зі змістом договору, в повній мірі усвідомлюють їх та не мають щодо них жодних заперечень та/або доповнень; укладання договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

В п.11.6. договору сторони підтвердили, що вони досягли згоди щодо всіх істотних умов, які стосуються оренди приміщення, і зафіксували їх у тексті договору.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.

Орендоване приміщення орендодавець передав орендарю за Актом приймання-передачі приміщень і технологічного обладнання від 16.03.2024, в якому вказано дату його підписання орендарем - 21.03.2024.

В Акті міститься детальний опис переданих приміщень та обладнання із зазначенням їх стану, технічних характеристик, найменувань наявних інженерних мереж, специфікації обладнання тощо.

В Акті також зазначено, що всі системи та обладнання, які знаходяться у приміщенні, виконані відповідно до вимог ДБН, державних стандартів та ТУ, знаходяться у справному робочому стані та до їхнього стану орендар претензій не має.

Водночас вказано, що системи та обладнання, які знаходяться у приміщенні, перебувають у частково справному робочому стані. Орендодавець гарантує до 15.04.2024 усунути непрацездатні інженерні комунікації та обладнання, які знаходяться у приміщенні.

Крім того, Акт містить положення про те, що вбиральня (гардероб) не придатна для використання, оскільки на стінах має грибковий наліт та водяний стік із стелі (у процесі виконання робіт з видалення грибка та водяного стоку із стелі 10-15.04.2024).

Акт підписано між сторонами без будь-яких зауважень.

За твердженням позивача, відповідно до п.5.6.1. договору відповідач за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №3 від 25.03.2024 сплатив 500000,00 грн. (250000,00 грн. за червень 2024 року та 250000,00 грн. за квітень 2024 року), а згідно з п. 5.6.2. договору ТОВ "РІЧ-СТОК" сплатило за оренду приміщення у 2024 році такі платежі:

- травень 2024 року (період з 16.05.2024 по 31.05.2024 включно) - 88709,61 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 67 від 12.07.2024;

- доплата травень 2024 року - 40322,71 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 101 від 04.09.2024;

- липень 2024 року - 250000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 68 від 12.07.2024;

- серпень 2024 року - 250000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 87 від 15.08.2024;

- вересень 2024 року - 162000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 105 від 16.09.2024 (недоплата 88000,00 грн.);

- жовтень 2024 року - 162000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 122 від 16.10.2024 (недоплата 88000,00 грн.);

- доплата вересень і жовтень 2024 року - 176000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №131 від 06.11.2024, (за вересень - 88000,00 грн., жовтень - 88000,00 грн.);

- за листопад 2024 року - 186016,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 153 від 02.12.2024 (за домовленістю сторін оплата оренди за листопад 2024 встановлена у сумі 186016,00 грн.);

- грудень 2024 року - 250000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 160 від 17.12.2024.

Щодо орендної плати за 2025 рік позивач наголошує, що ним відповідно до п.5.2. договору було здійснено перерахунок щомісячної орендної плати, тобто починаючи з січня 2025 року щомісячна орендна плата становила 280000,00 грн.

Разом з тим, платежі за оренду приміщення у 2025 році відповідач почав здійснювати лише у травні 2025 року, сплативши загалом суму 355184,00 грн, у тому числі: платіж на суму 173744,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №237 від 06.05.2025; платіж на суму 181440,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №243 від 16.05.2025. Суми цих платежів позивачем були зараховані як повне погашення боргу за січень 2025 року (280000,00 грн.) і часткове погашення боргу зі сплати оренди за лютий 2025 року (75184,00 грн.).

За розрахунками позивача, заборгованість відповідача з оплати оренди приміщення станом на час звернення з позовною заявою складає 740622,45 грн., у тому числі: недоплата орендного платежу за лютий 2025 року, несплачені орендні платежі за березень-квітень 2025 року (з урахуванням оплати за інформаційним повідомлення про зарахування коштів №3 від 25.03.2024); несплачений орендний платіж за період з 01.05.2025 по 25.05.2025 (до дня, коли позивач вважає, що приміщення мало бути звільнено відповідачем).

Листом від 07.05.2025 позивач повідомив відповідача про те, що на підставі підпункту 6.2.2.3. пункту 6.2. договору оренди, останній вважатиметься розірваним в односторонньому порядку - 20.05.2025. З урахуванням того, що останнім днем оренди є 20.05.2025, ТОВ "МІРС" просило повернути орендоване приміщення орендарю в строки і в порядку, який передбачений розділом 8 договору, провести звірку взаєморозрахунків та погасити заборгованість.

Цього ж дня, 07.05.2025 відповідач надіслав позивачу повідомлення, в якому виразив незгоду із одностороннім розірванням договору з огляду на відсутність заборгованості з орендної плати за договором. Наголосив, що ТОВ "РІЧ-СТОК" здійснено обґрунтований перерахунок орендної плати у зв`язку з тим, що частина приміщення була передана у непридатному для використання стані через технічні недоліки, про що орендодавець проінформований, проте недоліки не усунув.

Позивач стверджує, що відповідач був повідомлений, що на підставі п.8.3. договору приміщення мало бути повернуто позивачеві не пізніше 25.05.2025, проте у визначений строк відповідач приміщення позивачу не повернув і акт прийому-передачі (повернення) приміщення не підписав. Майно відповідача залишається у приміщенні позивача, а сам відповідач продовжує здійснювати у ньому господарську діяльність.

Вказане вище стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 Цивільного кодексу України, частина перша статті 283 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. У частині п`ятій цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України.

Визначаючи наявність або відсутність у відповідача заборгованості за договором оренди укладеним з позивачем, колегія суддів зазначає таке.

Так, в розділі 5 договору сторони дійшли згоди щодо розміру орендної плати та порядку розрахунків.

Згідно з п.5.1. договору, за користування приміщенням орендар, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, щомісяця сплачує орендодавцю орендну плату у такому порядку: у зв`язку з наданням орендарю строку на здійснення опоряджувальних робіт по облаштуванню приміщення орендна плата протягом перших двох місяців із дня передачі приміщення орендарю по акту прийому-передачі не сплачується (п.5.1.1.); з наступного дня після спливу строку, встановленого пп.5.1.1. договору, орендна плата сплачується у розмірі 250000,00 грн. на місяць, у тому числі ПДВ 20% (п.5.1.2.).

За умовами п.5.2. договору, після закінчення кожного календарного року діюча орендна плата підлягає індексації у випадку, коли загальний індекс інфляції за результатами відповідного календарного року перевищує 10%. В інших випадках індекс інфляції не застосовується.

Крім орендної плати, орендар, згідно з п.5.3. договору, зобов`язаний щомісяця компенсувати орендодавцю витрати, понесені останнім на оплату послуг, пов`язаних із забезпеченням приміщення електроенергією, водопостачанням, водовідведенням, газопостачанням (комунальні послуги) та на експлуатацію, обслуговування і утримання будівлі та прилеглої до неї території (експлуатаційні витрати).

Відповідно до п.5.4. договору, орендар компенсує орендодавцю витрати, передбачені п.5.3. договору, щомісяця, після закінчення кожного розрахункового місяця, протягом 7 (семи) календарних днів із дня отримання від орендодавця відповідних рахунків на оплату.

Пунктом 5.6. договору визначено, що орендна плата сплачується в такому порядку:

- протягом 7 календарних днів з дня передачі приміщення орендарю та підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення в оренду орендар сплачує орендну плату за третій і останній місяць оренди;

- орендну плату за четвертий і подальші поточні місяці оренди орендар сплачує щомісячно до 15 числа кожного поточного місяця.

Судом встановлено, що відповідно до п.5.6.1. договору відповідач за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №3 від 25.03.2024 сплатив 500000,00 грн., (250000,00 грн. за червень 2024 року та 250000,00 грн. за квітень 2024 року), а згідно з п. 5.6.2. договору ТОВ "РІЧ-СТОК" сплатило за оренду приміщення у 2024 році такі платежі:

- травень 2024 року (період з 16.05.2024 по 31.05.2024 включно) - 88709,61 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 67 від 12.07.2024;

- доплата травень 2024 року - 40322,71 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 101 від 04.09.2024;

- липень 2024 року - 250000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 68 від 12.07.2024;

- серпень 2024 року - 250000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 87 від 15.08.2024;

- вересень 2024 року - 162000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 105 від 16.09.2024 (недоплата 88000,00 грн.);

- жовтень 2024 року - 162000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 122 від 16.10.2024 (недоплата 88000,00 грн.);

- доплата вересень і жовтень 2024 року - 176000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №131 від 06.11.2024, (за вересень - 88000,00 грн., жовтень - 88000,00 грн.);

- за листопад 2024 року - 186016,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 153 від 02.12.2024 (за домовленістю сторін оплата оренди за листопад 2024 встановлена у сумі 186016,00 грн.);

- грудень 2024 року - 250000,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 160 від 17.12.2024.

У 2025 році позивачем, відповідно до п. 5.2. договору, було здійснено перерахунок щомісячної орендної плати, у зв`язку з чим починаючи з січня 2025 року щомісячна орендна плата становила 280000,00 грн.

Разом з тим, платежі за оренду приміщення у 2025 році відповідач почав здійснювати лише у травні 2025 року, сплативши загалом суму 355184,00 грн., у тому числі: платіж на суму 173744,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №237 від 06.05.2025; платіж на суму 181440,00 грн. за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №243 від 16.05.2025. Суми цих платежів позивачем були зараховані як повне погашення боргу за січень 2025 року (280000,00 грн.) і часткове погашення боргу зі сплати оренди за лютий 2025 року (75184,00 грн.).

З огляду на таке, заборгованість відповідача з оплати оренди приміщення складає 740622,45 грн., у тому числі: недоплата орендного платежу за лютий 2025 року, несплачені орендні платежі за березень-квітень 2025 року; несплачений орендний платіж за період з 01.05.2025 по 25.05.2025.

Колегія суддів зауважує, що у даному випадку, відповідачем не заперечує факт сплати орендної плати не в повному розмірі, однак, такі дії він обґрунтовує неможливістю використання частини орендованого приміщення та здійсненням у зв`язку з цим власного розрахунку орендної плати.

Щодо таких доводів відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У ч. 6 ст. 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження, а за змістом п. 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України такого вичерпного переліку обставин теж не передбачено.

У п. 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми ч. 6 ст. 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату вищезазначена норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Верховним Судом у постанові від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20 вказано, що при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20.

Однак, відповідач не надав, а наявні матеріли справи не містять доказів на підтвердження того, що він не використовував орендоване майно (його частину) з причин, які об`єктивно не залежали від нього, намагався повернути майно тощо.

Судова колегія також зауважує, що згідно з ч.1, 2 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди.

Оскільки, у даному випадку, розмір орендної плати встановлюється договором, і його зміна можлива лише за згодою сторін, то орендар не наділений відповідним правом на зменшення розміру орендної плати в односторонньому порядку, без погодження з орендодавцем.

А тому, зміна розміру орендної плати має здійснюватися за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди.

Умовами п.11.13 договору оренди від 16.02.2024 передбачено, що всі зміни та доповнення до договору в період дії договору є його невід`ємними частинами і мають чинність у разі, якщо вони укладені (складені) у тій самій формі, що й цей договір.

Проте, в матеріалах справи відсутня, а відповідачем не надана, узгоджена сторонами додаткова угода про зменшення розміру орендної плати.

Відсутні у матеріалах справи й докази на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача із відповідною пропозицією про внесення змін до договору та/або пропозицією щодо припинення правовідносин між сторонами, зокрема через неможливість використання орендованого майна (його частини).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 740622,45 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені у розмірі 82411,01 грн, судова колегія зазначає таке.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.1 ст. 230 ГК України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежів, що випливають з договору, орендар сплачує орендодавцю пеню за кожен день прострочення з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від простроченої до сплати суми, за весь період прострочення.

Згідно з п. 9.7. договору, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 259 Цивільного кодексу України, строк для нарахування штрафних санкцій (неустойки) за прострочення виконання зобов`язань, а також позовна давність за вимогами про стягнення неустойки (пені, штрафів) за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 3 роки.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Так, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем для розрахунку пені за прострочення сплати орендних платежів у березні, квітні та травні 2025 року визначено невірний період початку нарахування пені, а саме - з 16.03.2024, 16.04.2024, 16.05.2024. Так, вірним періодом є - з 16.03.2025, 16.04.2025 та 16.05.2025 відповідно.

З урахуванням наведеного судом здійснено власний розрахунок пені, у відповідності до якого розмір пені у спірний період складає 81474,91 грн.

Що стосується вимоги про розірвання договору оренди від 16.02.2024 №1772, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 909/1199/21 надано тлумачення статті 651 Цивільного кодексу України в контексті розмежування понять відмови від зобов`язання, розірвання договору в односторонньому порядку та односторонньої відмови від договору.

Зокрема Верховний Суд зазначив про існування різниці між відповідними поняттями, яка полягає у тому, що:

- одностороння відмова від зобов`язання - означає, що сторона відмовляється від виконання свого зобов`язання за договором, але договір залишається чинним. Сторона зобов`язання управомочена договором або законом здійснити односторонню відмову від зобов`язання за цей вид порушення;

- одностороння відмова від договору - це односторонній правочин направлений припинити дію договору в цілому, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Для реалізації права на відмову від договору стороні не потрібно звертатися до суду;

- розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.

Верховний Суд у постанові від 08.09.2021 у справі № 727/898/19 наголосив, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 465/5980/17).

За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у виді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлено законом або безпосередньо в договорі.

Зазначений усталений висновок щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 та в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 № 756/420/17, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).

У постанові від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору, а обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору необхідно досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів.

Систематична несплата орендної плати, яка передбачена договором, є підставою для розірвання договору оренди, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його майно використовує інша особа.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

У даному випадку, умовами п.6.2.2 пп.6.2.2.3 договору сторони визначили, що орендодавець має право, зокрема, достроково розірвати договір, у разі затримки сплати будь-якого платежу, передбаченого договором, більш як на 15 календарних днів.

Виходячи з вказаних умов Договору, позивач має право ініціювати розірвання такого договору у випадку, зокрема, наявності з боку відповідача заборгованості з орендної плати більш як 15 календарних днів.

Пунктом 5.6. договору визначено, що орендна плата сплачується в такому порядку:

- протягом 7 календарних днів з дня передачі приміщення орендарю та підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення в оренду орендар сплачує орендну плату за третій і останній місяць оренди;

- орендну плату за четвертий і подальші поточні місяці оренди орендар сплачує щомісячно до 15 числа кожного поточного місяця.

Як вже було вказано вище, платежі за оренду приміщення у 2025 році відповідач почав здійснювати лише у травні 2025 року, а тому позивач реалізував своє право на одностороннє розірвання договору та листом від 07.05.2025 повідомив відповідача про те, що на підставі підпункту 6.2.2.3. пункту 6.2. договору оренди, останній вважатиметься розірваним в односторонньому порядку - 20.05.2025.

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що відповідачем було допущено порушення умов договору в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, а тому з огляду на допущену затримку сплату орендної плати, більш як на 15 календарних днів, позивач з огляду на погоджені сторонами умови Договору реалізував своє право на розірвання договору в односторонньому порядку.

При цьому, як свідчать наявні матеріали справи, своє право на розірвання договору в односторонньому порядку позивач реалізував шляхом направлення на адресу відповідача листа (повідомлення) про розірвання Договору оренди, зокрема у зв`язку з наявністю заборгованості з орендної плати.

Судова колегія також зауважує, що в провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/2112/25 за позовом ТОВ "РІЧ-СТОК" до ТОВ "МІРС" про визнання недійсним повідомлення, визнання правомірним перерахунку орендної плати, зменшення розміру орендної плати та зобов`язання утриматися від певних дій.

Рішенням суду від 13.10.2025, залишеним в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026, у задоволенні позову відмовлено.

При цьому судом констатовано, що односторонній правочин відповідача (ТОВ "МІРС") щодо розірвання договору, оформлений листом від 07.05.2025 №2, є правомірним та цілком узгоджується з умовами договору, адже позивач (ТОВ "РІЧ-СТОК") протягом дії договору неодноразово порушував строки внесення орендної плати.

Враховуючи вищенаведене, зокрема передбачене договором оренди право на дострокове розірвання договору з ініціативи орендодавця внаслідок порушення орендарем строків оплати орендних платежів, дотримання позивачем порядку повідомлення орендаря про розірвання договору, колегія суддів вважає, що договір оренди №1772 від 16.02.2024 є розірваним з 20.05.2025.

Судова колегія зазначає, що в силу положень частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відтак, правовим наслідком розірвання Договору є припинення зобов`язань сторін за цим Договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

За умовами п.п.8.2, 8.3 договору, орендар зобов`язаний звільнити приміщення від свого майна до підписання сторонами Акту приймання-передачі щодо повернення приміщення. Звільнення приміщення орендарем від свого майна та повернення приміщення орендодавцю здійснюється по Акту приймання-передачі не пізніше останнього дня строку дії договору, а якщо договір розривається (припиняється) достроково - то протягом 5 календарних днів із дня розірвання (припинення) договору. Приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі, який складається в двох екземплярах.

У листі від 07.05.2025 позивач повідомив відповідача про те, що на підставі п. 8.3. договору приміщення мало бути повернуто позивачеві не пізніше 25.05.2025.

Проте, наявні матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів на підтвердження того, що у визначений строк відповідач повернув орендоване приміщення позивачу, про що було складено відповідний Акт прийому-передачі (повернення) приміщення.

За наведеного, беручи до уваги припинення між сторонами договірних орендних правовідносин у зв`язку з достроковим розірванням договору в односторонньому порядку, не повернення відповідачем об`єкта оренди, а також з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження існування правових підстав для продовження користування відповідачем спірним майном, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог про виселення відповідача з орендованого приміщення.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про наявність недоліків орендованого нежитлового приміщення, які були зафіксовані сторонами в Акті приймання-передачі майна, оскільки умовами укладеного між сторонами договору та/або додатками до нього не визначено, що відповідні недоліки орендованого майна будь-яким чином впливають на розмір орендної плати, надають право орендареві на зменшення орендної плати тощо.

Слід також відзначити, що з огляду на наявні матеріли справи, зокрема й Акт приймання-передачі майна, відповідач був достеменно обізнаний про наявні недоліки, однак підписав договір оренди, у якому зокрема визначено розмір орендної плати (без жодних застережень щодо її зменшення, звільнення від її сплати тощо у зв`язку з наявністю недоліків орендованого приміщення) та погодився з усіма його умовами.

При цьому, як вже було вказано вище, відповідач, у разі наявності відповідних недоліків, які на його думку унеможливлюють використання частини орендованого майна, не був позбавлений ініціювати укладення додаткової угоди щодо зменшення орендної плати, усунення відповідних недоліків або відмову від договору.

Втім, наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення відповідачем таких дій.

Колегія суддів також зауважує, що відповідач скориставшись своїм правом, звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в якому, серед іншого, просив визнати правомірним перерахунок орендної плати, здійснений ТОВ “РІЧ-СТОК” за період з травня 2024 по червень 2025; зменшити розмір орендної плати на 35,2% за весь період не переданого до експлуатації підвального приміщення з травня 2024 дотепер.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ “РІЧ-СТОК” послалось на укладення із відповідачем, як орендодавцем, Договору оренди №1772 від 16.02.2024, згідно якого ТОВ “РІЧ-СТОК” отримало у тимчасове платне користування нежитлові приміщення першого поверху та підвалу (що розташовані у будівлі по вул. Катериненській, 84/86 у м. Одесі) з недоліками, які відповідач зобов`язувався усунути в обмежені строки, проте не виконав своїх обов`язків, незважаючи на прохання позивача виконати останні. При цьому, позивач вказував, що недоліки приміщень ставлять під загрозу господарську діяльність ТОВ “РІЧ-СТОК”. З посиланням на ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України та з урахуванням площі орендованого приміщення, яка непридатна до використання, позивач здійснив перерахування орендної плати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.10.2025 у справі №916/2112/25, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026, у задоволенні позову ТОВ “РІЧ-СТОК” відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанцій, дійшли висновку про те, що позивачем не доведено факту неможливості користування частиною орендованого приміщення.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2026 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2026 по справі №916/2075/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.07.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.