Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №926/2853-б/24 (926/1382/26) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/2853-б/24 (926/1382/26)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Панова І.Ю.,

Суддів Зварич О.В.,

Шаповал Д.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю “Роско Груп” б/н від 03.07.2026 (вх. №01-05/2175/26 від 06.07.2026)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2026

у справі №926/2853-б/24(926/1382/26) (суддя Дутка В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп”

до фізичної особи – підприємця Каражова Сергія Васильовича

про стягнення донарахованого розміру 3% річних та інфляційних втрат в сумі 31 416,93 грн

в межах справи №926/2853-б/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп”

про банкрутство

В порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції.

У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ “Роско Груп”.

Постановою від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном, визнано ТОВ “Роско Груп” банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.

08.04.2026 через систему “Електронний суд” надійшла позовна заява ТОВ “Роско Груп” в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з відповідача донарахованого розміру 3% річних та інфляційних втрат сумі 31 416,93 грн у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

13.04.2026 відповідач подав до Господарського суду Чернівецької області відзив на позов, в якому просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

14.04.2026 позивач подав до Господарського суду Чернівецької області додаткові пояснення по справі, де вважає доводи відповідача про пропущення строку позовної давності помилковим та безпідставними.

Рішення господарського суду мотивовано тим, що обов`язок повернути безпідставно набуті кошти виникає з моменту їх отримання, а не з дня ухвалення судового рішення. Оскільки відповідач повернув безпідставно набуті кошти лише 27.03.2016, суд дійшов висновку про наявність прострочення виконання грошового зобов`язання, що є підставою для стягнення передбачених законом інфляційних втрат та 3 % річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, господарський суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 3 % річних за період з 20.10.2018 по 26.03.2026 у сумі 5 581,65 грн та інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2026 року у сумі 2 043,72 грн. У задоволенні вимог про стягнення 11,25 грн 3 % річних та 23 780,31 грн інфляційних втрат відмовлено у зв`язку з неправильністю їх нарахування, в частині вимог про стягнення 11,25 грн. 3 % річних, 23780,31 грн. інфляційних втрат в задоволенні позову господарський суд відмовив.

Водночас господарський суд відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, виходячи з того, що станом на 02.04.2020 трирічний строк позовної давності не сплив, а тому його перебіг був продовжений спочатку на період дії карантину (з 02.04.2020 по 30.06.2023) відповідно до Закону України № 540-IX, а надалі на період дії воєнного стану відповідно до Закону України № 2120-IX.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ТзОВ “Роско Груп” оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 06.06.2026. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 15 червня 2026 року по справі №926/2853-б/24 (926/1382/26) в частині відмови у задоволені до стягнення 23 780,31 грн. інфляційних втрат. Прийняти в цій частині нове рішення, котрим позовні вимоги ТОВ “РОСКО ГРУП” до ФОП Каражов Сергій Васильович про стягнення 23 780,31 грн. інфляційних втрат, задовольнити повністю. Стягнути із Фізичної особи-підприємця Каражов Сергій Васильович на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РОСКО ГРУП” 23 780,31 грн. у зв`язку із неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів). В іншій частині рішення Господарського суду Чернівецької області від 15 червня 2026 року по справі №926/2853-б/24 (926/1382/26) залишити без змін.

Зазначає, що місцевий господарський суд, повністю погодившись із правомірністю нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму основного боргу за весь триваючий період прострочення (з 20.10.2018 по 26.03.2026), безпідставно відмовив у задоволенні більшої частини інфляційних втрат. Суд першої інстанції в мотивувальній частині обмежився лише одним формальним твердженням про те, що за результатами його власної перевірки в онлайн-калькуляторі «ipLex» обґрунтованими є лише позовні вимоги 2 043,72 грн. Жодної іншої правової чи математичної оцінки, яка б пояснювала відхилення решти суми (23 780,31 грн), судом наведено не було.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 06.07.2026 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Шаповал Д.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю “Роско Груп” б/н від 03.07.2026 (вх. №01-05/2175/26 від 06.07.2026) на рішення Господарський суд Чернівецької області від 15.06.2026 у справі №926/2853-б/24(926/1382/26) та справу вирішено розглядати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відводів суддям в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:

Господарським судом встановлено, що за результатами вжитих арбітражним керуючим заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “РОСКО ГРУП” отримано інформацію у вигляді банківських виписок від АТ КБ “ПРИВАТБАНК” та АТ “ОТПБАНК”.

Виходячи із аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів Боржника та розпорядженням ними останнім до порушення справи про банкрутство, а також відповідно до банківських виписок встановлено, що фізичною особою – підприємцем Каражовим Сергієм Васильовичем із поточного рахунку ТОВ “РОСКО ГРУП”, відкритого в АТ КБ “ПРИВАТБАНК” було отримано грошові кошти відповідно до наступної інформації/даних:

- 19.10.2018 за госптовари, по рах.№ЧП-000661 від 16.10.2018 Без ПДВ на суму 25031,43 грн.

У зв`язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “РОСКО ГРУП” та у відповідності до норм/положень Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатором Позивача було направлено на адресу Відповідача вимогу вих. №802/25 від 18 листопада 2025 року про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості).

Однак, вимога позивача залишена без задоволення.

Позивач зазначає, що враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами цивільно правового договору у встановленому законом порядку, перераховані ТОВ “РОСКО ГРУП” на рахунок фізичної особи - підприємця Каражова Сергія Васильовича грошові кошти в сумі 25031,43 грн, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що в день їх перерахування безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, із наступного дня після їх отримання підлягають поверненню на користь ТОВ “РОСКО ГРУП”.

У зв`язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ФОП Каражов Сергій Васильович грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів), 10 січня 2026 року ТОВ “РОСКО ГРУП” звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою про стягнення із ФОП Каражов Сергій Васильович суми заборгованості у розмірі 25 031,43 грн. як безпідставно отриманих коштів 19 жовтня 2018 року.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року, задоволено позовні вимоги ТОВ “РОСКО ГРУП” до ФОП Каражов Сергій Васильович про стягнення заборгованості у розмірі 25 031,43 грн. у зв`язку із неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

27 березня 2026 року, на виконання Рішення Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року, ФОП Каражов Сергій Васильович на користь ТОВ “РОСКО ГРУП” здійснено перерахування коштів, зокрема, суми у розмірі 25 031,43 грн.

Даний факт підтверджується доданою платіжною інструкцією №938 від 27 березня 2026 року на суму 25 031,43 грн.

Отож , в період із 20 жовтня 2018 року (наступна дата після виникнення обов`язку повернення коштів) по 26 березня 2026 року (дата, що передує погашення суми основного боргу) мало місце існування зі сторони Відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

Сума нарахованих позивачем 3% річних становить 5592,90 грн.

Сума нарахованих позивачем в позові інфляційних втрат становить 25824,03 грн.

Господарським судом встановлено, що рішення Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року є таким, що набрало законної сили 07.04.2026.

Під час розгляду справи №926/2853-б/24 (926/124/26), судом було встановлено, що оскільки перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача в сумі 25031,43 грн., як оплата за шини, відбулось поза межами договору, то такі кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак вимога позивача про повернення коштів у розмірі 25031,43 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, “Справа “Совтрансавто-Холдинг” проти України” п. 72 “В. Оцінка Суду”).

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, по поверненню позивачу безпідставно набутих коштів у розмірі 25031,43 грн підтверджується рішенням Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду Чернівецької області по справі №926/2853-б/24 (926/124/26) від 17 березня 2026 року було виконано відповідачем в повному обсязі 27.03.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №938 від 27.03.2026.

Відтак, оскільки відповідачем зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів виконано лише 27.03.2026, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 5592,90 грн, інфляційних втрат 25824,03 грн за період з 20.10.2018 по 26.03.2026, які нараховані на суму безпідставно набутих коштів.

При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено у ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так за ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів вважає, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Апеляційний господарський погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України. Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, що зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів було виконано лише 27.03.2026, у зв`язку з чим мало місце прострочення виконання грошового зобов`язання, яке є підставою для нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Суд наголошує, що обґрунтування розрахунку не є тотожним (1) перевірці правильності нарахування, заявлених до стягнення позивачем вимог, у розрізі застосування норм матеріального права (зокрема, статей 530, 549, 625 ЦК України) та (2) математичному обрахуванню, що здійснюється за даними, які були предметом дослідження та оцінки, ураховуючи доводи та заперечення учасників справи, поданими/заявленими у відповідності до вимог ГПК України.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог щодо стягнення 3 % річних за період з 20.10.2018 по 26.03.2026 у сумі 5 581,65 грн та інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2026 року у сумі 2 043,72 грн. Водночас підстав для задоволення позову про стягнення 11,25 грн 3 % річних та 23 780,31 грн інфляційних втрат не встановлено, оскільки відповідні суми нараховані позивачем неправильно.

Щодо строку позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України “Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності” №4434-IX від 14.05.2025 року пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Закон №4434-IX від 14.05.2025 року набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Таким чином, оскільки станом на 02.04.2020 позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних не спливла, її перебіг був продовжений на період дії карантину, а з введенням воєнного стану — відповідно до законодавчих змін, до 29.01.2024. Після 30.01.2024 перебіг позовної давності було зупинено до 03.09.2025, а з 04.09.2025 його перебіг поновився. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у пункті 97 постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності. Відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити інфляційні втрати та 3 % річних.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення 3 % річних за період з 20.10.2018 по 26.03.2026 у сумі 5 581,65 грн та інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по березень 2026 року у сумі 2 043,72 грн. В решті заявлених позовних вимог слід відмовити.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2026 у справі №926/2853-б/24 (926/1382/26) в частині відмови у задоволені до стягнення 23 780,31 грн. інфляційних втрат ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстави для його скасування відсутні, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути достатньою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю “Роско Груп” б/н від 03.07.2026 (вх. №01-05/2175/26 від 06.07.2026) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2026 у справі №926/2853-б/24 (926/1382/26) в частині відмови у задоволені до стягнення 23 780,31 грн. інфляційних втрат - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Панова І.Ю.,

Суддя Зварич О.В.

Шаповал Д.В.