Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №569/26509/25 — Зарічненський районний суд Рівненської області

Справа № 569/26509/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року с-ще Зарічне

Зарічненський районний суд Рівненської області в складі:

судді – Світличного Р.В.,

з участю секретаря – Савич Ж.В.,

представника позивачки – адвоката Гарбара О.М. (дистанційно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Зарічне в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

УСТАНОВИВ:

09 лютого 2026 року від Рівненського міського суду Рівненської області до Зарічненського районного суду Рівненської області в порідку підсудності надійшов позов ОСОБА_1 , яка через свого представника ОСОБА_3 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 10 лютого 2025 року в сумі 4000,00 доларів США та 360000,00 гривень та судові витрати.

На обгрунтування позовних вимог вказує про те, що 10 лютого 2025 року між нею та відповідачем укладено договір позики у формі розписки строком до 10 квітня 2025 року. За розпискою вона надала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 4000,00 доларів США та 360000,00 грн, які останній зобов`язався повернути до 10 квітня 2025 року, проте у вказаний термін позику не повернув. Таким чином, станом на день звернення до суду відповідач заборгував їй 360000,00 грн та 4000,00 доларів США, що по курсу НБУ на вказану дату еквівалент складав 168720,00 грн, та в загальному розмірі борг становить - 528720,00 грн.

Крім того, позивачка просила стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 5287,20 грн та витрат пов`язаних із надання правової допомоги в розмірі 127000,00 грн.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Гарбар О.М. позов підтримав і з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 188403,99 гривень та 4000,00 доларів США, в порядку стягнення блоргу за договором прозики.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву не подав.

Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до таких висновків.

Згідно з ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Судом встановлено, що наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позикових відносин підтверджується наявним у ОСОБА_1 оригіналом розписки ОСОБА_2 .

Зокрема, із дослідженої судом оригіналу розписки вбачається, що 10 лютого 2025 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 4000,00 доларів США та 360000,00 грн, які останній зобов`язався повернути позивачці до 10 квітня 2025 року.

Тобто, даний документ повністю підтверджує, як факт отримання ОСОБА_2 коштів за договором позики, так і зобов`язання повернути ці кошти до 10 квітня 2025 року.

Згідно з ч.1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підтвердження невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по поверненню суми позики, позивач надав суду оригінал розписки відповідача від 10 лютого 2025 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що наявність оригіналу розписки в позивача свідчить про існування невиконаного зобов`язання відповідачем по договору позики від 10 лютого 2025 року.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 частково погасив заборгованість перед ОСОБА_1 у сумі 171596,99 грн, у зв`язку з чим позивачка зменшила позовні вимоги.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, відповідач не надав суду доказів, які б спростували твердження позивача щодо невиконання ним умов договору, наявність заборгованості за цим договором, а також її розмір.

Узяте на себе за борговою розпискою від 10 лютого 2025 року зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 не виконано, боргу позивачу ОСОБА_1 до 10 квітня 2025 року не сплачено, натомість частково борг сплачений в ході судового розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 4000,00 доларів США еквівалент якої, за офіційним курсом НБУ, станом на 10 лютого 2025 року становить 168720,00 грн, та 188403,01 грн, що в загальному розмірі борг становить - 357123,01 грн, підлягає задоволенню.

Розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує правила ч. 4 ст. 137 ЦПК України, згідно яких розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18, від 31 серпня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц, додатковій постанові Верховного Суду від 19 листопада 2020 року в справі №734/2313/17.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді позивачем надано договір про надання правової допомоги №28-11 від 03 грудня 2025 року, додаток №1 від 03 грудня 2025 року до договору №28-11 зі змісту яких вбачається, що Адвокатським бюро «Гарбар Легал» в особі керуючого Гарбара О.М. надано правову допомогу для ОСОБА_1 на суму 3000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 127000,00 грн. є очевидно завищеними та підлягають зменшенню, адже виконані адвокатом роботи не потребували багато часу та були не складними.

Виходячи з критеріїв обґрунтованості та пропорційності судових витрат, а також принципу розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача повинен становити 3000,00 грн.

Судові витрати підлягають розподілу за правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов майнового характеру задоволено повністю, відтак з відповідача на корить позивача підлягає стягненню 5287,20 грн. понесених нею витрат по сплаті судового збору.

На підставі ст. 561, 562, 625, 1047, 1053 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 223, 263 – 265, 273, 284 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10 лютого 2025 року в сумі 4000 (чотири тисячі) доларів США та 188 403,01 (Сто вісімдесят вісі тисяч чотириста три гривні одну копійку).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5287,20 (П`ять тисяч двісті вісімдесят сім гривень двадцять копійок) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000,00 грн (три тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя: Р.В. Світличний