Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №545/5173/25 — Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/5173/25

Провадження № 2/545/727/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2026 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Стрюк Л.І.,

за участю секретаря судового засідання Гаврися В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, стягнення аліментів та встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з вказаним позов до Полтавського районного суду Полтавської області. В обґрунтування позову зазначав, що від шлюбу з відповідачем, який було розірвано заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29.02.2024, мають неповнолітню доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розлучення батьків малолітня ОСОБА_3 проживала з батьком. Вказував, що мати доньки залишила дитину на нього та поїхала за кордон влаштовувати своє життя, натомість позивач займався вихованням та утриманням дитини самостійно.

Стверджував, що місце знаходження матері йому не відомо, остання участі у вихованні та утриманні дитини не бере.

Таким чином, вважає, що визначення місця проживання доньки з батьком забезпечить якнайкращі інтереси дитини, бо забезпечить її розвиток у безпечному та стійкому середовищі.

Посилаючись на вище наведене та здійснення ним одноосібно усіх батьківських обов`язків, просив визначити місце проживання дитини з батьком, стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання дитини та встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком.

Відзив на позовну заяву не надходив.

У судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстави викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомленою про час та дату розгляду справи, відповідно до ст. ст. 128,129 ЦПК України.

Беручи до уваги, що представник позивача не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення, суд, відповідно до ст.280 ЦПК України, ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Як вбачається з матеріалі справи та встановлено судом, 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб у Полтавському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області за актовим записом №200.

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася дитина – ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29.02.2024 шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано. Рішення набрало законної сили 30 березня 2025 року.

Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована зі своїм батьком, ОСОБА_1 , за адресою - АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок належить батькові відповідача на праві приватної власності, у якому малолітня ОСОБА_3 має свою окрему кімнату, меблі, іграшки та одяг за сезоном.

Дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - Калашниківський навчально-виховний комплекс Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Згідно з відповіддю директора дошкільного закладу ОСОБА_3 до навчального закладу супроводжує батько, виховує та цікавиться успіхами дитини, турбується про фізичний, духовний та моральний розвиток, утримує її та матеріально забезпечує, ставиться доброзичливо та привітно, відвідує заходи. Уявлення про особу матері в навчальному закладі не сформувалось через відсутність спілкування з нею (а.с. 35-36).

Згідно з повідомленням виконавчого комітету Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області інформація про факт насильства в сім`ї з боку батька або матері до виконавчого комітету не надходило.

Відповідно до висновку про доцільність проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком ОСОБА_1 , 17.03.2026 службою у справах дітей виконавчого комітету Мучухівської сільської ради проведено обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за місцем проживання батька з дитиною. Зазначено, що помешкання має дитячу кімнату, житлову кімнату, кухню-їдальню, коридо, веранду. У дитячій кімнаті наявні ліжко, письмовий стіл, поличка для підручників, шафа для одягу, іграшки, комп`ютерна техніка. Збережено належний санітарно-гігієнічний стан житла. Під час обстеження встановлено, що створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.

Батько дитини має доброзичливі стосунки з донькою. Завжди виконує обов`язки по її вихованню та утриманні, створює для неї належні житлово-побутові умови проживання, піклується про її здоров`я, забезпечує духовний та розумовий розвиток, відводить до дитячого садочку. Має добрі характеристики з місця роботи та стабільний заробіток. У громаді зарекомендував себе з позитивної сторони: ввічливою добропорядною та врівноваженою людиною.

Відтак, орган опіки та піклування виконавчого комітету Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 94-95).

Свідок ОСОБА_4 зазначила, що вона є сестрою відповідача та пояснила, що її сестра у 2019 році одружилася з позивачем, через деякий час у них народилася дитина. У 2024 році сестра розлучилася з чоловіком і виїхала за кордон. Після від`їзду сестри з нею не спілкувалася. Малолітня ОСОБА_3 проживає з батьком, мати матеріально не допомагає, не спілкується ні з дитиною, ні з родичами.

Свідок ОСОБА_5 повідомила, що її сестра – ОСОБА_2 не спілкується ні зі своїми сестрами, ні з матір`ю, ні з дитиною. Зазначала, що сестра колись казала, що дитина їй не потрібна.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У частинах першій, другій статті 161 СК України зазначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 7 Сімейного кодексу України закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

При цьому, частиною 1 статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом частини 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі ст. 160, ч. ч. 1, 2 ст. 161 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначають за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначають за спільною згодою батьків і самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначає вона сама.

На підставі частин 1 і 2 статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

Отже, Верховний Суд у своїх постановах зазначає, що під час розгляду справ вказаної категорії суди мають ураховувати цілу низку обставин, зокрема: умови проживання, психоемоційний стан дитини, поведінку батьків щодо дитини, висновок органу опіки та піклування, погляди дитини, її індивідуальне сприйняття, оточення, становище, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, вік дитини, стан її здоров`я, сталі соціальні зв`язки дитини, місце її навчання, психологічний стан, бажання дитини на проживання з одним із батьків, особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною, можливість створення дитині умов для виховання та розвитку, тощо.

За таких обставин, беручи до уваги те, що мати дівчинки виїхала за кордон, участі в судовому засіданні не приймала, була належним чином повідомлена, шляхом надсилання повідомлень та судових викликів, в тому числі і в мобільних застосунках та месенджерах, також, беручи до уваги якнайкращі інтереси дитини, доброзичливу атмосферу проживання дитини, гарні відносини з батьком, висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання з батьком, показання свідків, які підтверджують відсутність матері в житті дитини та участі в її утриманні, вихованні та забезпеченні повноцінного та нормального розвитку, після виїзду останньої за кордон, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 .

Що стосується стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої дитини, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до положень ч.2 ст.182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з положеннями ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1). Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2).

Згідно ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці признають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здатностей та фінансових можливостей.

Згідно з ч.3 ст. 183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відтак, враховуючи те, що дитина проживає з батьком, а обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття покладається на обох батьків в рівних частках, суд вважає що вимоги того з батьків з ким проживає дитини з приводу стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 усіх видів заробітку (доходу) є обґрунтованими, достатніми та такими, що забезпечать нормальний розвиток та існування дитини, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у відповідній частці слід задовольнити.

Що стосується задоволення позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, суд зазначає таке.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним Кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів того, що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків, ухилення матері від участі у вихованні та утримання доньки.

При цьому проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дітей.

Так само під час розгляду справи не встановлено, що вказані та/або інші обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 487/11354/24 дійшов висновку, що саме по собі проживання матері окремо від дитини та її обмежена участь у вихованні не є підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком. Для цього необхідно довести обставини, які свідчать про припинення або істотне обмеження батьківських прав іншого з батьків у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволення позовних вимог в частині встановлення факту самостійного утримання батьком малолітньої доньки.

Отже підсумовуючи вищевикладене, суд частково задовольняє позовні вимоги.

Що стосується судових витрат, то суд здійснює розподіл судових витрат згідно з приписами ст. 141 ЦПК України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Беручи до уваги, що позов задоволений на 66,66%, а при зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2452,40 грн за дві позовні вимоги немайнового характеру, одна з яких задоволена – відтак, на користь позивача з відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі – 1226,20 грн.

Разом з тим, за позовну вимогу про стягнення аліментів позивач звільнений, відтак, враховуючи її задоволення, судовий збір у розмірі 1226,20 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258-259, 265, 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем його реєстрації.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, - починаючи з 14.11.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1226,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1226,20 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення.

Суддя: Л. І. Стрюк