Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №584/1379/25 — Сумський апеляційний суд

Суд: Сумський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 27 липня 2026 р.

Справа: №584/1379/25

Суддя: Черних О. М.

Справа №584/1379/25

Номер провадження 22-ц/816/2091/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Замченко А.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого звернулась ОСОБА_2 , на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Бичкова І.Г., в цивільній справі № 584/1379/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

УСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позову

У листопаді 2025 року представник ТОВ «Коллект Центр» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 51300 грн. 36 коп. та судові витрати.

Позовна заява вмотивована тим, що ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Мілоан» договори про надання споживчого кредиту №3212054 від 06.10.2021 та №101779959 від 08.10.2021, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписавши у порядку ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». За вказаними договорами, позивач зобов`язався надати грошові кошти відповідачу: за договором №3212054 в сумі 4000,00 грн та за договором № 101779959 в сумі 5000,00 грн на умовах зворотності, платності, строковості на 15 днів, з умовами пролонгації, з процентами за користування кредитом та сплатою комісії за користування кредитом.

17.01.2022 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір факторингу № 17-01/2022-54, відповідно до якого, ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 101779959.

26.01.2022 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір факторингу № 26-01/2022-83, відповідно до якого, ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 3212054.

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь позивача право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101779959 та за договором № 3212054.

Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі, в свою чергу у зв`язку з порушенням умов договору та не сплатою боргу у відповідача утворилась заборгованість за Договором №3212054 від 06.10.2021 у розмірі 23272,00 грн., з яких: 3600,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 18512,00 грн. - заборгованість за відсотками та за Договором №101779959 від 08.10.2021 у розмірі 28028,36 грн., з яких: 4750,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 23278,36 грн. - заборгованість за відсотками.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.02.2026, у складі головуючого судді - Бичкова І.Г., було частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр». Ухвалено стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитними договорами в сумі 51300,36 грн, щодо правової допомоги вимоги позивача задовільнив частково, стягнувши 10000 грн та стягнув судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки, передбачені кредитним договором, не виконав, а тому позивач має право вимагати виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми позичених коштів та процентів за користування ними. ТОВ «Коллект Центр» отримало право вимоги до відповідача за кредитними договорами на підставі договорів про відступлення права вимоги від 17.01.2022 № 17-01/2022-54, від 26.01.2022 № 26-01/2022-83 та від 10.01.2023 договір № 10-01/2023.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Представник скаржника вважає, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.02.2026 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Вказала, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази порушуючи норми матеріального та процесуального права. Насамперед зазначила, що позивачем не доведено сам факт надання кредитних коштів, а саме перерахування кредитних коштів відповідачу, не надано до суду відповідного розрахунку заборгованості, відсутні будь-які первинні документи, які б у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджували реальний рух коштів. Вказала, що нарахована комісія за видачу кредиту є нікчемною.

Крім того, вважає, що умови договору є несправедливим у розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Просила врахувати, що відповідач є військовослужбовцем і має право на пільги передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вважає неспівмірною суму стягнутих судом витрат на правничу допомогу.

Посилаючись на норми Закону, практику Верховного Суду, просила скасувати судове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.02.2026 і ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2026 справу передано судді-доповідачеві - Черних О.М.

Ухвалами Сумського апеляційного суду від 21.04.2026, 06.05.2026, 28.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 12.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 12.06.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.02.2026 залишити без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що кредитні зобов`язання ОСОБА_1 перед банком підтверджуються договорами які підписані шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та погоджено істотні умови договору. Позивач виконав умови договору, надав відповідачу кошти відповідно до укладених договірних відносин кредитування, проте останній свої зобов`язання не виконує. Зазначила, що позивачем надані всі відповідні розрахунки заборгованості. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими.

Позиція апеляційного суду

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами частин 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказуванні сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Із урахуванням усталеної судової практики, дослідження нових доказів судом апеляційної інстанції провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Суд апеляційної інстанції не вбачає виняткових підстав, передбачених ч. 3 ст. 367 ЦПК України, для прийняття та дослідження на стадії апеляційного перегляду, поданого позивачем клопотання про витребування документів від АТ «Універсал Банк», оскільки колегія суддів перевіряє законність й обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції на підставі досліджених та оцінених зазначеним судом доказів. Позивачем не надано апеляційному суду доказів неможливості подання вказаного клопотання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає в повній мірі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 06.10.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 3212054. Вказаний договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора Z60075 та відправлено на номер мобільного телефону відповідача (а.с.11-15).

Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 4000.00 грн.

Відповідно до п.1.3. Договору кредит надається строком на 15 днів з 06.10.2021 року.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 1800.00 грн., які нараховуються за ставкою 3.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме: шляхом переказу коштів на картковий рахунок.

Відповідно до Розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.

Договір передбачає, що позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

08.10.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 101779959. Вказаний договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора F78994 та відправлено на номер мобільного телефону відповідача (а.с.16-20).

Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5000.00 грн.

Відповідно до п.1.3. Договору кредит надається строком на 15 днів з 06.10.2021 року

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 7.5 грн., які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Договір передбачає, що Позичальник може збільшити строк кредитування шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Умовами кредитних договорів передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме: шляхом переказу коштів на картковий рахунок.

Згідно Договорів основними умовами кредиту передбачено всі істотні умови договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії Договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього Договору.

Відповідно до п. 6.5. договорів цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Підписанням кредитних договорів відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма їх істотними умовами, які були погоджені сторонами, та що йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Згідно довідки про ідентифікацію, наданою ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 з яким укладено договір №3212054 - 06.10.2021 на номер телефону НОМЕР_1 , який було вказано ним в анкеті-заяві, для підписання кредитного договору було направлено одноразовий ідентифікатор Z60075 (а.с. 25).

Факт перерахування відповідачу кредитних коштів за договором №3212054 від 06.10.2021 у сумі 4000,00 грн. підтверджується квитанцією від 06.10.2021 (а.с. 26).

Згідно довідки про ідентифікацію, наданою ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 з яким укладено договір №101779959 - 08.10.2021 на номер телефону НОМЕР_1 , який було вказано ним в анкеті-заяві, для підписання кредитного договору було направлено одноразовий ідентифікатор F78994 (а.с. 46).

Факт перерахування відповідачу кредитних коштів за договором №101779959 від 08.10.2021 у сумі 5000,00 грн. підтверджується квитанцією від 08.10.2021 (а.с. 29).

Право відступлення вимоги до іншого кредитора, в тому числі щодо боржника ОСОБА_1 по спірним кредитним договорам, підтверджено актами та реєстрами боржників, платіжним дорученням щодо купівлі права вимоги від 18.0.2022 №321370005 за яким ТОВ «Вердикт Капітал» сплатило кошти ТОВ «Мілоан» за договором факторингу №17-01/2022-54 та платіжним дорученням щодо купівлі права вимоги від 27.01.2022 №324190002 за яким ТОВ «Вердикт Капітал» сплатило кошти ТОВ «Мілоан» за договором факторингу №26-01/2022-85.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за кредитним договором №3212054 від 06.10.2021 та за договором №101779959 від 08.10.2021 .

Станом на дату подання позову строк виконання зобов`язання настав, але відповідач його не виконує: кредитні кошти не повертає, проценти не сплачує, у зв`язку з чим виникла заборгованість, за Договором №3212054 від 06.10.2021 у розмірі 23272,00 грн., з яких: 3600,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 18512,00 грн. - заборгованість за відсотками та за Договором №101779959 від 08.10.2021 у розмірі 28028,36 грн., з яких: 4750,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 23278,36 грн. - заборгованість за відсотками. Розрахунок заборгованості наданий ТОВ «Вердикт Капітал» (а.с.32-35).

Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновків, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищезазначеними договорами не виконав, у передбачений у договорі строк кошти (суму позики) не повернув, унаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі зазначеному в позові.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Щодо укладення договору

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Надаючи правову оцінку кредитному договору колегія суддів враховує, що позивачем надано довідки про ідентифікацію боржника за якими ОСОБА_1 надавши свою згоду та персональні дані отримав аналог ЕЦП - одноразові ідентифікатори для підписання договорів ( F78994 та Z60075). Одноразовий ідентифікатор прирівнюється до власноручного підпису позичальника та повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю ОСОБА_1 на укладання договорів на погоджених умовах.

Отримавши одноразовий ідентифікатор та застосувавши його для укладення договорів ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісій, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

Таким чином, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Відповідно до положень статей 3, 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 207 та 639 ЦК України, такий спосіб укладення правочину за своїми правовими наслідками повністю прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Введення одноразового ідентифікатора є належним і беззаперечним аналогом власноручного підпису, що підтверджує волевиявлення особи на набуття цивільних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність факту укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» договорів про надання споживчого кредиту №3212054 від 06.10.2021 та №101779959 від 08.10.2021 (на умовах повернення в кінці строку позики), які підписані відповідачем електронним підписом, наявність якого, разом з електронним підписом первісного кредитора, підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, та те, що позичальник всі умови договору цілком зрозумів та своїм підписом письмово це підтвердив. При цьому, скріплюючи договори електронним підписом, сторони договорів діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

З приводу фактичного отримання кредитних коштів

Колегія суддів не погоджується з аргументами відповідача, щодо недоведеності позовних вимог ТОВ «Коллект Центр», у зв`язку з не наданням первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту, з огляду на таке.

Кошти кредиту надавалися позичальнику безготівково на рахунок з використанням картки № НОМЕР_2 (а.с.26, 29).

Оскільки ТОВ «Коллект Центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Таким чином, позивачем надані суду належні та допустимі докази отримання таких коштів відповідачем за кредитним договором.

Доказів протилежного суду надано не було.

Відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером йому не належить.

Відповідач, зазначаючи про відсутність доказів про отримання ним кредиту, не надав жодних доказів на підтвердження цього, зокрема не звертався до суду із позовом про визнання цього договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надав відомостей щодо неналежності йому банківської картки, зазначеної у договорі, або виписки з рахунку, з якого б вбачалось не отримання коштів тощо.

Водночас ОСОБА_1 не надав виписки з особового рахунку за картковим рахунком № НОМЕР_2 на спростування обставин отримання 06.10.2021 кредиту в сумі 4000,00 грн та 08.10.2021 в розмірі 5000,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Відповідно до пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Окрім того, відповідно до пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у цій справі, сукупність наданих позивачем доказів на підтвердження надання/ перерахування відповідачу кредитних коштів на суму 4000,00 грн та 5000,00 грн не викликає сумніву, а тому позивачем надано належні та допустимі докази як укладення кредитного договору, так і отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

При цьому, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги щодо порушення норм ЗУ «Про захист прав споживачів» є безпідставними, виходячи з наступного.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Разом з тим, ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», здійснив часткове погашення кредиту, тобто виконав умови договору, що не спростовується відповідачем, а тому апеляційний суд вважає доводи скаржника про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» безпідставними, оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нарахування відсотків та застосування норм ЗУ ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на підтвердження факту перебування його на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 надав довідку форми №5 від 18.03.2026 та копію військового квитка де зазначено, що ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом -21.10.2024 (а.с.210, 233,234).

Колегія суддів звертає увагу, що пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», підлягають застосуванню саме з моменту вступу особи до лав ЗСУ.

Позовні вимоги стосуються договірних зобов`язань за період з 06.10.2021 по 23.02.2022 та з 08.10.2021 по 23.02.2022, отже відповідач не має права на передбачені даним Законом пільги.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині розміру стягуваної заборгованості підлягають задоволенню лише частково, виходячи з аналізу безпосередніх умов самого Договору позики.

Заявлена позивачем сума до стягнення становить за Договором №3212054 від 06.10.2021 року у розмірі 23272,00 грн., з яких: 3600,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 18512,00 грн. - заборгованість за відсотками та за Договором №101779959 від 08.10.2021 року у розмірі 28028,36 грн., з яких: 4750,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 23278,36 грн. - заборгованість за відсотками.

Договори споживчого кредиту містять однакові умови щодо можливості пролонгації

Пунктом 2.3 договору передбачена пролонгація строку кредитування.

Відповідно до п. 2.3.1, 2.3.1.1, 2.3.1.2 договору продовження вказаного в п. 1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:

Пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті товариства miloan.ua (далі - сайт Товариства) за посиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т. ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту: строк продовження 3 дні - максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 3%; строк продовження 7 днів - максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 5%; строк продовження 15 днів - максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 10%. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 договору.

Пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо в позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що за змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики припиняється зі спливом визначеного договором строку кредитування. Аналогічний правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Усі нарахування процентів поза межами строку договорів здійснені неправомірно та стягненню не підлягають.

З матеріалів справи по даним договорам вбачається наступне.

Договір № 3212054 від 06.10.2021

Договір укладено між сторонами строком на 15 днів з 06.10.2021 з датою повернення 21.10.2021. Договір передбачає умови пролонгації.

Згідно умов договору комісія за надання кредиту становить 1160 грн, яка нараховується за ставкою 29% від суми кредиту одноразово, проценти за користування кредитом становлять 1800 грн, які нараховуються за ставкою 3,0% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,0% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

З урахуванням всіх умов пролонгації ( основний строк кредитування та максимальні 60 днів) кінцевим строком договору потрібно вважати - 20.12.2021, а після закінчення строку кредитування право кредитодавця на отримання відсотків припиняється.

Відповідно до розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Мілоан» (а.с.27-28), з врахуванням строку кредитування, колегія суддів дійшла висновку, що з позивача до стягнення підлягає 3600 грн - тіла кредиту та 10592 грн - відсотків ( 11540,00 нараховані відсотки за загальні 75 днів, врахування сплачених 948,00 грн відсотків та 400,00 гривень тіла кредиту).

Договір № 101779959 від 08.10.2021

Договір укладено між сторонами строком на 15 днів з 08.10.2021 з датою повернення 23.10.2021. Договір передбачає умови пролонгації.

Згідно умов договору проценти за користування кредитом становлять 7,50 грн, які нараховуються за ставкою 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,0% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

З урахуванням всіх умов пролонгації ( основний строк кредитування та максимальні 60 днів) кінцевим строком договору потрібно вважати - 22.12.2021, а після закінчення строку кредитування право кредитодавця на отримання відсотків припиняється.

Відповідно до розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Мілоан» (а.с.30-31), з врахуванням строку кредитування, колегія суддів дійшла висновку, що з позивача до стягнення підлягає 4750,00 грн - тіла кредиту та 12590,86 грн - відсотків ( 12598,36 нараховані відсотки за загальні 75 днів, врахування сплачених 7,50 грн відсотків та 250,00 гривень тіла кредиту).

Отже, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, щодо суми стягнутих відсотків, а тому рішення в цій частині підлягає зміні.

З приводу застосування правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 справа № 902/417/18 апеляційний суд зазначає наступне.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 справа № 902/417/18 вирішувалось питання щодо можливості зменшення 3% та штрафних санкції відповідно до ст. 625 ЦК України, проте у справі, яка переглядається апеляційним судом правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з кредитно-договірних зобов`язань.

Щодо комісії

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 1160,0 грн по договору № 3212054 від 06.10.2021 було визначено як плату за надання кредиту.

Водночас в матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за надання кредиту в розумінні комісії 1160,00 грн є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 комісії в розмірі 1160,00 грн за видачу кредиту відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню, є заборгованість, в межах договірного строку у загальному розмірі 31532,86 грн, а саме: за Договором №3212054 від 06.10.2021 у розмірі 14192,00 грн., з яких: 3600,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 10592,00 грн. - заборгованість за відсотками та за Договором №101779959 від 08.10.2021 у розмірі 17340,86 грн., з яких: 4750,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12590,86 грн. - заборгованість за відсотками.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 29.05.2024 у справі №545/1750/21, від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц, від 22.06.2022 у справі №296/7213/15… колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Щодо судових витрат.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн є неспівмірними зі складністю справи, то колегія суддів з ними погоджується.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн, понесені в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп. за подання позовної заяви. Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 39252,86 грн.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення заборгованості, до стягнення підлягає 31532,86 гривень, отже позовні вимоги задоволено на 61,47 % (31532,86/ 51300,36 х 100).

Оскільки позов задоволено на 61,47 %, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір сплачений при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 1489,05 грн (2422,40 х 61,47%) та витрати на правничу допомогу в сумі 1844,10 грн (3000,00 х 61,47%).

Скаржник при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 3633,60 гривень.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 38,53%, тобто підлягає стягненню з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору при звернені з апеляційною скаргою в сумі 1400,00 гривень (3633,60 х 38,53%)

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, ч.1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги може скасувати чи змінити судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити.

Керуючись ст. ст.368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.02.2026 в цивільній справі № 584/1379/25 - змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції.

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договорами №3212054 від 06.10.2021 та №101779959 від 08.10.2021 у загальному розмірі 31532,86 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір в сумі 1489,05 грн та 1844,10 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 1400,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 28.07.2026

Головуючий - О.М. Черних

Судді: Я.Л. Петен

А.О. Замченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua