Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №322/1866/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.07.2026 Справа № 322/1866/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №322/1866/24 Головуючий у 1- інстанції Губанов Р.О.

Провадження № 22-ц/807/1645/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Тостопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Міністерства оборони України, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 про визнання батьківства,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Міністерства оборони України, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 про визнання батьківства.

Узагальненими доводами позовної заяви було таке:

- ОСОБА_2 з січня 2010 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_7 , від яких у них, ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася донька ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_4 ;

- при реєстрації народження доньок запис про батька був зроблений зі слів матері, відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України;

- ОСОБА_7 ставився до дітей як до доньок, він купував донькам необхідні речі, вони спілкувалися, діти та ОСОБА_7 називали один одного як батько та доньки відповідно.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , зник безвісті за особливих обставин, матір`ю ОСОБА_7 - є ОСОБА_5 , а донькою від першого шлюбу - ОСОБА_6 (встановлено під час розгляду іншої цивільної справи №322/2047/24, яка також розглядалася головуючим).

Листом №2/3/4632 від 15.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 сповіщено про те, що її син, старший механік-водій 1 взводу 1 роти спеціалізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_7 , призваний на службу за мобілізацією, під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Роботине Запорізької області зник безвісти 11.10.2024.

Факт зникнення безвісті ОСОБА_7 також підтверджується витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250303-224 від 03.03.2025.

Просила:

- визнати ОСОБА_7 батьком ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області та ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області;

- виключити з актових записів про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відомості про ОСОБА_7 , як батька вказаних дітей;

- внести до актових записів про народження ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 в смт Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області та ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області, відомості, зазначивши батьком вказаних дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , громадянина України, замінити прізвище дітей з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 червня 2025 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_7 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки смт Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області.

Виключено з актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відомості про ОСОБА_10 , як батька.

Внесено до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відомості: зазначити батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , громадянина України, уродженця с. Нікольськ Ємельянівського району Красноярського краю; замінити прізвище дитини з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».

Визнано ОСОБА_7 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженки смт Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області.

Виключено з актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відомості про ОСОБА_10 , як батька.

Внесено до актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості: зазначити батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , громадянина України, уродженця с. Нікольськ Ємельянівського району Красноярського краю; замінити прізвище дитини з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_11 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду в частині задоволення позову скасувати, ухвалили нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення стосується прав та обов`язків скаржника разом з тим його не було залучено до участі у справі.

30 червня 2026 оку від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_12 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені і оцінені під час судового розгляду докази, є належним, допустимим, достовірними і достатніми, такими, які дають підстави дійти висновку, що ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області і ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт Новомиколаївка Новомиколаївського району Запорізької області.

Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до свідоцтва про народження від 25.05.2012 серії НОМЕР_2 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_10 і ОСОБА_2 .

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 24 жовтня 2024 року №00047624675 підтверджується те, що відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері).

Відповідно до свідоцтва про народження від 25.03.2014 серії НОМЕР_3 , батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є ОСОБА_10 і ОСОБА_2 .

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 24 жовтня 2024 року №0047625061 підтверджується те, що відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері).

Згідно з довідкою Новомиколаївської селищної ради №3231 від 23.10.2024 позивачка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і має такий склад сім`ї: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 – донька; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 – донька; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – співмешканець.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , зник безвісті за особливих обставин, матір`ю ОСОБА_7 - є ОСОБА_5 , а донькою від першого шлюбу - ОСОБА_6 (встановлено під час розгляду іншої цивільної справи №322/2047/24, яка також розглядалася головуючим).

Листом №2/3/4632 від 15.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 сповіщено про те, що її син, старший механік-водій 1 взводу 1 роти спеціалізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_7 , призваний на службу за мобілізацією, під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Роботине Запорізької області зник безвісти 11.10.2024.

Факт зникнення безвісті ОСОБА_7 також підтверджується витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250303-224 від 03.03.2025.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2025 року по справі №129/3077/25 оголошено померлим ОСОБА_7 .

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Добровільне визнання батьківства здійснюється шляхом подання спільної заяви батьків до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Така заява може бути подана одночасно при реєстрації народження дитини або після реєстрації. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови нотаріального засвідчення справжності підпису заявника.

За відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути визнане за рішенням суду відповідно до статті 128 Сімейного кодексу України. Позов може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття, або особою, яка вважає себе батьком дитини.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. До таких доказів належать: докази спільного проживання, ведення спільного господарства, покази свідків та висновок судово-генетичної експертизи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 травня 2009 року у справі "Калачова проти Російської Федерації" (Kalacheva v. Russia, № 3451/05) зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

У справі Mifsud v. Malta (заява № 62257/15 від 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ визнав, що тест на ДНК не суперечить принципам верховенства права та природної справедливості, особливо з огляду на законну мету виконання державою своїх обов`язків перед дитиною.

У справі Jaggi v. Switzerland (заява № 58757/00 від 13 жовтня 2006 року) ЄСПЛ вказав, що інтерес особи у встановленні свого батька не може зникнути з часом, а відібрання зразків з тіла померлої особи для встановлення батьківства не є порушенням її прав.

Верховний Суд України у постанові від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц підтвердив, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-медичної генетичної експертизи.

Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, з огляду на те, що місцезнаходження ОСОБА_13 достеменно не відоме, оскільки він зник безвісти за особливих обставин, представник позивачки відмовився від клопотання про призначення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо не з`ясування судом першої інстанції можливості призначення та проведення вказаного виду експертизи, оскільки згідно пункту 2 статті 8 Закону України №2392-ІХ «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» під час воєнного стану відбір зразків військовослужбовців здійснюється в обов`язковому порядку.

Судом першої інстанції не здійснювалось встановлення факту наявності відібраних зразків ОСОБА_7 , що істотно впливає на можливість призначення та проведення вказаного виду експертизи.

Окрім цього, ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13.03.2025 року замінено у вказаній цивільній справі первісного відповідача ОСОБА_7 на ОСОБА_5 (мати ОСОБА_7 ), ОСОБА_6 (донька ОСОБА_7 від першого шлюбу, на той час неповнолітня, в особі її законного представника ОСОБА_14 ) і Міністерство оборони України.

Згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої-другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прямо впливає на його права, як спадкоємця та права на отримання соціальних пільг та одноразової грошової допомоги, право на яку мають діти померлого військовослужбовця.

Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 зазначав, що у ОСОБА_16 і ОСОБА_17 (першої дружини ОСОБА_7 ) є син ОСОБА_18 , і ОСОБА_16 сплачував аліменти.

Таким чином, суду першої інстанції було відомо про існування іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, на права та обов`язки безпосередньо впливають заявлені позивачем вимоги.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно з пунктом 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України визначає, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Скаржником при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1 816 гривень 80 копійок, що підлягають стягненню на його користь з позивачки.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384, 444 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 18 червня 2025року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Міністерства оборони України, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 про визнання батьківства – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816 гривень 80 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: