Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №522/12730/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4759/26

Справа № 522/12730/22

Головуючий у першій інстанції Павлик І. А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом третьої особи, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садова-16» про витребування майна, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСББ «Садова-16» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності, у якій просило суд визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Тетяни Володимирівни від 30.09.2019 року № 48927382 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна – нежиле підвальне приміщення, загальною площею 62,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , а також припинити право власності ОСОБА_1 на відповідне нежиле підвальне приміщення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1925781951101.

22.11.2022 року від Одеської міської ради надійшла заява про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, яку ухвалою суду від 22.11.2022 року задоволено.

У квітні 2025 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить:

- витребувати у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежилі підвальні приміщення загальною площею 44,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з технічними паспортами, складеними Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» станом на 27.11.2008 та 10.11.2011.

- встановити, що рішення суду про витребування на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежилих підвальних приміщень загальною площею 44,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на нежиле підвальне приміщення загальною площею 62,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1925781951101).

- стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ: 26597691) судові витрати, які складаються зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 3 028,00 грн. та витрати, пов`язані з проведенням судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 22 718,40 грн. на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради, код ЄДРПОУ: 26302537, р/р UA198201720344290213000034995, ДКСУ м. Київ, МФО 820172.

Позов обґрунтовано тим, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірне нежитлове підвальне приміщення порушує права та інтереси територіальної громади м. Одеси як власника даного об`єкта нерухомого майна.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 17.04.2025 року позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – ОСББ «Садова-16» про витребування майна прийнято до спільного розгляду з позовом ОСББ «Садова-16» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Одеська міська рада про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 15.05.2025 року позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садова-16» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Одеська міська рада про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності - залишено без розгляду.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 вересня 2025 року позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садова-16» про витребування майна задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежилі підвальні приміщення загальною площею 44,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з технічними паспортами, складеними Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» станом на 27.11.2008 року та 10.11.2011 року.

Встановлено, що рішення суду про витребування на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежилих підвальних приміщень загальною площею 44,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на нежиле підвальне приміщення загальною площею 62,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1925781951101).

Стягнуто з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ: 26597691) судові витрати, які складаються зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 3 028,00 грн. та витрати, пов`язані з проведенням судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 22 718,40 грн. на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради, код ЄДРПОУ: 26302537, р/р UA198201720344290213000034995, ДКСУ м. Київ, МФО 820172.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Допоміжні приміщення житлового багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 історично розподілені між співвласниками будинку, та в теперішній час є власністю останніх відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Разом з тим, скаржник посилається на те, що у висновку експерта №ЕС-2502-1-2007.22 від 19.07.2022 року за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи, судовим експертом ТОВ «Судова незалежна експертиза України» Кріві К.В., зроблено висновок, що підвальні приміщення № 3 площею 19,0 м2, № 4 площею 3,5 м2, № 5 площею 3,2 м2, № 6 площею 1,3 м2, № 7 площею 1,5 м2, № 8 площею 7,0 м2, № 9 площею 8,1 м2, які входять до групи нежилого підвального приміщення загальною площею 62,1 м2, розташованого в будинку АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_1 , станом на даний час є нежитловими. З урахуванням викладеного, скаржник зазначає, що відсутні підстави для задоволення позову органу місцевого самоврядування, який не має законодавчих підстав для отримання у власність майна багатоквартирного будинку.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 30.06.2026 року на 14:30 год. ОСОБА_1 та представник третьої особи - ОСББ «Садова-16» не з`явилися, про причини неявки не повідомили, заяв про відкладення справи або про розгляд справи в режимі відеоконференції не подавали.

Присутній у судовому засіданні представник Одеської міської ради - Старостін Олексій Сергійович не заперечував проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 30.06.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позов про витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежилі підвальні приміщення загальною площею 44,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що:

- серед документів, наданих ОСОБА_1 для проведення державної реєстрації права власності на нежиле підвальне приміщення загальною площею 62,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , державним реєстратором зазначено договір про поділ спільного майна подружжя від 14.03.2009, довідку № 9610119, видану ТОВ «АБТІ» 12.09.2019, та технічний паспорт, виданий ТОВ «АБТІ» 12.09.2019. Разом з цим, договір про поділ спільного майна подружжя від 14.03.2009 не містить інформації про підстави виникнення права власності у ОСОБА_1 на нежиле підвальне приміщення загальною площею 62,1 кв. м., а лише визначає набуття відповідачем особистого права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 та нежиле підвальне приміщення загальною площею 23,5 кв. м., яке розташовано під даною квартирою АДРЕСА_3 . Таким чином, договір про поділ спільного майна подружжя від 14.03.2009 не є належним документом, який підтверджує право власності ОСОБА_1 на нежиле підвальне приміщення загальною площею 62,1 кв. м. за вказаною адресою;

- технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що посвідчує виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна, та не може бути єдиною підставою для реєстрації права власності на збільшений за площею об`єкт, так само, як і вказана вище довідка не входить до переліку документів, визначених законодавством, на підставі яких має проводитись реєстрація права власності на об`єкт нерухомості з відкриттям розділу;

- поряд з цим, розбіжності в площі даного об`єкту нерухомого майна відбулись саме в результаті безпідставного складання наведених вище технічного паспорту та довідки.

- при співставленні технічних паспортів, виготовлених Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» станом на 27.11.2008 року та 10.11.2011 року, а також технічного паспорту, виготовленого ТОВ «АБТІ» станом на 12.09.2019 року, вбачається, що після нібито проведення внутрішніх робіт змінилась загальна конфігурація приміщень, проте сам об`єкт нерухомого майна комунальної власності загальною площею 44,3 кв. м. за своїми зовнішніми геометричними розмірами та місцем розташування відносно інших приміщень не змінився;

- у даному випадку ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем нежилих підвальних приміщень загальною площею 62,1 кв. м., до складу яких увійшли нежилі підвальні приміщення комунальної власності загальною площею 44,3 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у відповідача відсутні документи, передбачені цивільним законодавством, які визначають виникнення права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, щодо якого 30.09.2019 року проведено державну реєстрацію речових прав;

- наявність рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.09.2019 року за індексним номером: 48927382 фактично є підтвердженням протиправного вибуття з комунальної власності поза волею Одеської міської ради нежилого підвального приміщення загальною площею 44,3 кв. м., що порушує права та законні інтереси третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору – територіальної громади м. Одеси як власника даного об`єкта нерухомого майна, та створює умови для його незаконного використання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення № 123 від 10.03.2005 року «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси», яким затверджено перелік об`єктів, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси. Зокрема, у пп. 1.1 п. 1 вказаного рішення визначено підвальне приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене рішення прийнято Виконавчим комітетом Одеської міської ради на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ, яким затверджено Перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради (додаток 1) та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування (додаток 2).

Згідно з пунктом 1 розділу «Житлово-комунальне господарство» додатку 2 до вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці міста Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів, до категорії якого, віднесено, зокрема, й нежитлові підвальні приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до вищезазначеного рішення від 10.03.2005 року № 123 Виконавчим комітетом Одеської міської ради 26.12.2006 року видано свідоцтво серії НОМЕР_2 про право власності на нежилі підвальні приміщення загальною площею 44,3 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яким посвідчено, що вказаний об`єкт належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

На підставі свідоцтва про право власності від 26.12.2006 року державним реєстратором Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 04.07.2011 року прийнято рішення про державну реєстрацію за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на нежилі підвальні приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17359400).

Надалі Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 27.11.2008 року та 10.11.2011 року виготовлено технічні паспорти на нежитлові підвальні приміщення у житловому будинку АДРЕСА_1 .

З Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на нежиле підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв. м. на підставі договору про поділ спільного майна подружжя від 14.03.2009 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ламан А.І. та зареєстрований в реєстрі за № 453; довідки № 9610119, видана ТОВ «АБТІ» 12.09.2019 року; технічного паспорту, виданий ТОВ «АБТІ» 12.09.2019 року.

Згідно із зазначеним вище договором про поділ спільного майна подружжя від 14.03.2009 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 добровільно домовилися, що після укладення цього договору особистою приватною власністю дружини буде наступна нерухомість:

- квартира під номером «ДВАДЦЯТЬ», яка знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною житловою площею – 50,3 кв. м., загальною площею – 93,8 кв. м.;

- нежиле підвальне приміщення, яке знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною площею – 23,5 кв. м.

Разом з цим, відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Джум О.О. від 27.11.2024 року № 23-6216 в ході проведення судової будівельно-технічної експертизи встановлено наступне:

«За результатами порівняння Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 279642245 від 15.10.2021 з планами підвалів, наданих у технічних паспортах:

- на нежитлові підвальні приміщення S = 44,3 м?, в будинку АДРЕСА_1 , реєстровий номер 58неж.114-3221, виготовленого КП «ОМБТІ та РОН» станом на 10.11.2011 (див. Рис. 9);

- на нежитлові приміщення підвалу S = 44,3 м?, в будинку АДРЕСА_1 , реєстровий номер б/н, виготовленого КП «ОМБТІ та РОН» станом на 27.11.2008 (див. Рис. 8), та у технічному паспорті на групу нежитлових приміщень (Інв. справа № б/н), АДРЕСА_1 , виготовленого ТОВ «АБТІ» станом на 12.09.2019 (див. Рис. 4) можливо побачити, що підвальні приміщення, загальною площею 44,3 кв. м., які зареєстровані за Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (Свідоцтво (ДУБЛІКАТ від 09.06.2011) про право власності на нежилі підвальні приміщення Серія ЯЯЯ № 362495 від 26.12.2006) та частина групи нежитлових приміщень, загальною площею, 62,1 кв. м., вхід у які здійснюється з парадної лівоворотнього флігелю літ. «Б» багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_1 ), є одними і тими самими приміщеннями…

При проведенні обстеження в натурі встановлено, що планування нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 62,1 кв. м., ідентичне планам підвалів, наданих у технічних паспортах, виготовлених КП «ОМБТІ та РОН» станом на 10.11.2011 (див. рис. 9) та станом на 27.11.2008 (див. рис. 8), а також КП «БТІ» ОМР станом на 24.03.2016. (див. рис. 5, 6) та Управлінням житлового господарства Міністерства комунального господарства УРСР станом на 12.11.1963 (див. рис. 7) і ТОВ «АБТІ» станом на 12.09.2019 (див. рис. 4).

В результаті співставлення наданої документації та аналізу даних натурного обстеження встановлено, що до складу зареєстрованих на праві власності за ОСОБА_1 нежитлових підвальних приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер нерухомого майна: 1925781951101 і відображені в технічному паспорті, виготовленому ТОВ «АБТІ» станом на 12.09.2019 увійшла група нежитлових підвальних приміщень загальною площею 44,3 м2, що складається з приміщень №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 (нумерація відповідно до технічного паспорту станом на 12.09.2019), які відображені в технічних паспортах, виготовлених КП «ОМБТІ та РОН» станом на 27.11.2008 та станом на 10.11.2011 та належать територіальній громаді міста Одеси, на підставі свідоцтва про право власності від 26.12.2006 серія НОМЕР_2 ».

Колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" був затверджений перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Зокрема, до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-XXI "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.

Отже, у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на житловий та нежитловий фонд ради виникло з 1991 року.

Згідно частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-ІУ (зі змінами та доповненнями) речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що виникли до 01 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

На виконання Закону від 01 липня 2004 року № 1952-ІУ, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311, рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-XXI, Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення від 10 березня 2005 року № 123 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси». Зокрема, у пп. 1.1 п. 1 вказаного рішення визначено підвальне приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року № 123 оформлено та видано 26 грудня 2006 року Свідоцтво про право власності на нежилі напівпідвальні приміщення, серія НОМЕР_2 , яким посвідчено, що об`єкт нежилі підвальні приміщення, що в цілому складаються з нежилих приміщень підвалу, загальною площею 44,3 кв. м, відображених у технічному паспорті від 14.03.2005 року, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування, є документом, яким оформлено відповідне право, та є правовстановлюючим документом, на підставі якого проведена державна реєстрація права власності на нерухоме майно.

Отже, оформлення права комунальної власності територіальної громади міста Одеси на нежилі підвальні приміщення, що розташовані по АДРЕСА_1 видачею 26 грудня 2006 року Свідоцтва про право власності, серія НОМЕР_2 , є посвідченням права комунальної власності територіальної громади міста Одеси на цей об`єкт нерухомого майна, яке виникло у 1991 році. Право власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на спірний об`єкт нерухомого майна набуто у відповідності до законодавства, що діяло на час виникнення права власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц вказано, що: "нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України. З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання".

Із аналізу технічних характеристик у технічних паспортах та експертному дослідженні спірного об`єкту, способу і порядку їх використання тощо встановлено, що спірний об`єкт є нежитловими приміщеннями триповерхового багатоквартирного житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду, та, відповідно, не є допоміжними приміщеннями призначеними для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування його мешканців.

Так, згідно технічного паспорта станом на 27.11.2008 року на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку АДРЕСА_1 , (реєстровий номер 58неж114-3221) загальною площею 44,3 кв. м., виготовленого комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації», замовник територіальна громада м. Одеси в особі ОМР, нежитлові приміщення підвалу за вказаною адресою складались з сімох приміщень: підсобних та основних.

Відповідно до технічного паспорта станом на 10.11.2011 року на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 44,3 кв. м., виготовленого комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації», замовник територіальна громада м. Одеси в особі ОМР, нежитлові приміщення підвалу за вказаною адресою складались з сімох приміщень: коридорів, основних, душової, туалету.

Згідно з технічним паспортом (інвентаризаційна справа № 5-2487) станом на 24.03.2016 року на нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 44,3 кв. м., виготовленого комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації», замовник територіальна громада м. Одеси в особі ОМР, нежитлові приміщення підвалу за вказаною адресою складались з сімох приміщень: коридорів, кабінетів, душової, туалету.

Відповідно до технічного паспорта на групу нежитлових приміщень станом на 12.09.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв. м., виготовленого ТОВ «АБТІ» на замовлення ОСОБА_4 , нежитлові приміщення підвалу за вказаною адресою складались з дев`яти приміщень: коридорів, основних, підсобних. Приміщення № 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 (загальна площа 43,6 кв. м.) з`єднані внутрішньокімнатними дверима з приміщеннями № 1 та 2 (загальна площа 18,5 кв. м.).

За Висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Джум О.О. від 27.11.2024 року № 23-6216 в ході проведення судової будівельно-технічної експертизи встановлено наступне:

«За результатами порівняння Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 279642245 від 15.10.2021 з планами підвалів, наданих у технічних паспортах:

- на нежитлові підвальні приміщення S = 44,3 м?, в будинку АДРЕСА_1 , реєстровий номер 58неж.114-3221, виготовленого КП «ОМБТІ та РОН» станом на 10.11.2011 (див. Рис. 9);

- на нежитлові приміщення підвалу S = 44,3 м?, в будинку АДРЕСА_1 , реєстровий номер б/н, виготовленого КП «ОМБТІ та РОН» станом на 27.11.2008 (див. Рис. 8), та у технічному паспорті на групу нежитлових приміщень (Інв. справа № б/н), АДРЕСА_1 , виготовленого ТОВ «АБТІ» станом на 12.09.2019 (див. Рис. 4) можливо побачити, що підвальні приміщення, загальною площею 44,3 кв. м., які зареєстровані за Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (Свідоцтво (ДУБЛІКАТ від 09.06.2011) про право власності на нежилі підвальні приміщення Серія ЯЯЯ № 362495 від 26.12.2006) та частина групи нежитлових приміщень, загальною площею, 62,1 кв. м., вхід у які здійснюється з парадної лівоворотнього флігелю літ. «Б» багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_1 ), є одними і тими самими приміщеннями.

Незначну відмінність у наявності чи відсутності дверних прорізів та наявності чи відчутності печей обігріву приміщень, у назвах приміщень та показниках площ цих приміщень можливо пояснити виготовлення технічних паспортів різними виконавцями, використанням у різні часи різних вимірювальних пристроїв, технічними похибками, які могли бути допущенні при обмірах та підрахунку показників, терміну експлуатації приміщень з урахуванням проведених ремонтних робіт, внутрішнього оздоблення тощо.

При проведенні обстеження в натурі встановлено, що планування нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 62,1 кв. м., ідентичне планам підвалів, наданих у технічних паспортах, виготовлених КП «ОМБТІ та РОН» станом на 10.11.2011 року (див. рис. 9) та станом на 27.11.2008 року (див. рис. 8), а також КП «БТІ» ОМР станом на 24.03.2016 року. (див. рис. 5, 6) та Управлінням житлового господарства Міністерства комунального господарства УРСР станом на 12.11.1963 року(див. рис. 7) і ТОВ «АБТІ» станом на 12.09.2019 року (див. рис. 4).

Таким чином, нежитлові підвальні приміщення, номер об`єкту в РПВН 25824264. Реєстраційний номер нерухомого майна: 1925781951101, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та були зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 30.09.2019 року та відображені в технічному паспорті виготовлену ТОВ «АБТІ» станом на 12.09.2019 року були утворені за рахунок приміщень, що розташовані у підвальному поверсі лівоворотнього флігеля літ. «Б» зазначеного багатоквартирного житлового будинку.

В результаті співставлення наданої документації та аналізу даних натурного обстеження встановлено, що до складу зареєстрованих на праві власності за ОСОБА_1 нежитлових підвальних приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер нерухомого майна: 1925781951101 і відображені в технічному паспорті, виготовленому ТОВ «АБТІ» станом на 12.09.2019 року увійшла група нежитлових підвальних приміщень загальною площею 44,3 м2, що складається з приміщень №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 (нумерація відповідно до технічного паспорту станом на 12.09.2019), які відображені в технічних паспортах, виготовлених КП «ОМБТІ та РОН» станом на 27.11.2008 та станом на 10.11.2011 та належать територіальній громаді міста Одеси, на підставі свідоцтва про право власності від 26.12.2006 року серія НОМЕР_2 ».

Таким чином, експертним дослідженням встановлено, що нежитлові підвальні приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв. м., що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 були утворені за рахунок нежитлових підвальних приміщень загальною площею 44,3 кв. м., розташованих у будинку АДРЕСА_1 , які належать територіальній громаді міста Одеси, на підставі свідоцтва про право власності від 26.12.2006 року серія НОМЕР_2 .

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що право власності на нежиле підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв. м. ОСОБА_1 набула на підставі договору про поділ спільного майна подружжя від 14.03.2009 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ламан А.І. та зареєстрований в реєстрі за № 453; довідки № 9610119, видана ТОВ «АБТІ» 12.09.2019 року; технічного паспорту, виданого ТОВ «АБТІ» 12.09.2019 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Згідно із зазначеним вище договором про поділ спільного майна подружжя від 14.03.2009 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 добровільно домовилися, що після укладення цього договору особистою приватною власністю дружини ОСОБА_1 буде наступна нерухомість:

- квартира під номером «ДВАДЦЯТЬ», яка знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною житловою площею – 50,3 кв. м., загальною площею – 93,8 кв. м.;

- нежиле підвальне приміщення, яке знаходиться в АДРЕСА_4 , загальною площею – 23,5 кв. м.

Проаналізувавши договір про поділ спільного майна подружжя від 14.03.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ламан А.І. та зареєстрований в реєстрі за № 453, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції встановив, що нежитлове підвальне приміщення загальною площею 62,1 кв. м. не входило до предмета цього правочину та не було виділено у приватну власність відповідача в межах зазначеної угоди.

Довідка ТОВ «АБТІ» від 12.09.2019 № 9610119 містить інформацію про проведення технічної інвентаризації нежилого приміщення підвалу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за результатом якого встановлено, що загальна площа складає 62,1 кв.м., основна площа 27,1 кв. м. З тексту наведеної довідки вбачається, що зміна площі відбулась за рахунок проведення внутрішніх робот, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, що не передбачає прийняття в експлуатацію згідно з Переліком будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406.

У свою чергу, технічний паспорт є документом, в якому містяться лише технічні характеристики об`єкта нерухомості, та є результатом проведеної технічної інвентаризації.

Отже, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що посвідчує виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна, та не може бути єдиною підставою для реєстрації права власності на збільшений за площею об`єкт, так само, як і вказана вище довідка не входить до переліку документів, визначених законодавством, на підставі яких має проводитись реєстрація права власності на об`єкт нерухомості з відкриттям розділу.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено те, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є єдиним належним та законним власником нежилих підвальних приміщень площею 44,3 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що офіційно визнано та підтверджено державою у встановленому законом порядку.

Висновком експерта № 23-6216 від 27.11.2024 року судової будівельно-технічної експертизи, зокрема, встановлено, що підвальне приміщення площею 62,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в РПВН 25824264, реєстраційний номер нерухомого майна: 1925781951101, власник: ОСОБА_1 , станом на дату реєстрації права власності за ОСОБА_1 30.09.2019 року не належало до допоміжних приміщень, які за функціональним призначенням передбачені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Матеріали справи не містять доказів того, що спірні підвальні приміщення у будинку АДРЕСА_1 використовувалися мешканцями для обслуговування будинку або були призначені для загального користування.

За таких обставин, посилання скаржниці на те, що спірне приміщення є допоміжним та належить співвласникам будинку АДРЕСА_1 відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не заслуговують на увагу.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач під час реєстрації права власності на нежитлове приміщення підвалу загальною площею 62,1 кв. м., яке розташовано у будинку АДРЕСА_1 , не надала державному реєстратору належних та достатніх документів, які б підтверджували правові підстави для набуття нею права власності на зазначені приміщення.

Зокрема, відсутні докази укладення будь-якого договору купівлі-продажу, міни, дарування чи іншого правочину, який би відповідав вимогам чинного законодавства та був підставою для переходу права власності.

Крім того, Одеська міська рада не ухвалювала жодних рішень щодо відчуження спірних підвальних приміщень загальною площею 44,3 кв. м., розташованих у будинку АДРЕСА_1 . Зокрема, не приймала рішень про передачу цих приміщень у власність ОСОБА_1 або будь-яких інших осіб.

Отже, державний реєстратор не мав правових підстав для реєстрації права власності на нежитлове приміщення підвалу загальною площею 62,1 кв. м. за ОСОБА_1 .

Відсутність належних правовстановлюючих документів, які б підтверджували набуття відповідачем права власності на зазначене майно, а також те, що Одеська міська рада не приймала жодних рішень щодо його відчуження чи передачі у приватну власність, свідчить про неправомірність вчинених реєстраційних дій.

Враховуючи ці обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що доводи позивача про те, що майно, яке перебувало у комунальній власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, вибуло поза волею власника, є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

Водночас реєстрація державним реєстратором права власності на це майно за відповідачем здійснена з порушенням вимог статей 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що свідчить про незаконність відповідних реєстраційних дій.

З огляду на те, що спірне майно вибуло з комунальної власності всупереч нормам чинного законодавства та без належного волевиявлення Одеської міської ради як власника, позивач має законні підстави для його витребування у відповідача відповідно до положень статті 387 ЦК України.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) виклала висновок, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18 пункт постанови 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18 пункт постанови 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19 пункт постанови 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19 пункт постанови 92).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що нежитлові підвальні приміщення загальною площею 44,3 кв. м., розташовані у будинку АДРЕСА_1 м не входили до предмета договору про поділ спільного майна подружжя від 14.03.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ламан А.І. та зареєстрований в реєстрі за № 453 та не були виділені у приватну власність відповідача в межах зазначеної угоди.

За таких обставин, колегія суддів наголошує на тому, що відповідач ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем спірних нежитлових приміщень, оскільки вони ніколи не перебувала у приватній власності та вибули незаконно із комунальної власності.

Повернення у комунальну власність нерухомого майна, яке незаконно вибуло із володіння територіальної громади, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів громади.

З урахуванням викладених вище норм права, враховуючи обставини які склались у цій справі та на які вказують наявні матеріали та докази, заявлені Одеською міською радою позовні вимоги про витребування (віндикаційний позов) є належним способом захисту порушеного права Територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради як власника спірного об`єкта нерухомого майна, а реалізація рішення суду у разі задоволення позовних вимог призведе до відновлення права користування, володіння та розпорядження майном, які наразі порушуються відповідачем.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 24.07.2026 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова