Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №522/22683/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4766/26

Справа № 522/22683/25

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив зменшити розмір аліментів, встановлений рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2020 року по справі № 522/17897/19, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із розміру 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, до 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Позов мотивований тим, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2020 року по справі № 522/17897/19 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Заборгованості по сплаті аліментів позивач не має.

На даний час матеріальне становище позивача змінилося через сукупність деяких факторів, а саме: 18 листопада 2023 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_5 , від шлюбу якого народилася дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; дружина позивача наразі не працює, оскільки з 06 серпня 2025 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Крім того, батьки позивача також перебувають на його утриманні. Мати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має проблеми зі здоров`ям, що спричинило надання III групи інвалідності від 01 липня 2025 року, проживає в Україні на підставі посвідки на постійне проживання; батько позивача - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є людиною похилого віку, в 2022 році переїхав в Україну, наразі не працює. Інших дітей в Україні у батьків не має.

Позивач є військовослужбовцем у військовій частині № НОМЕР_1 .

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - задовольнити. Зменшивши розмір аліментів, встановлений рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2020 року по справі № 522/17897/19, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із розміру 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, до 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, посилаючись на необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на аналогічні доводи позовної заяви.

Додатково зазначає, що в нього відсутнє нерухоме майно, тому він винаймає житло, де мешкає його дружина з сином, вартість витрат на орендоване житло складає 8 000 грн.

Також зазначає про нові обставини справи, які підлягають дослідженню, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення не були йому відомі, а саме: судовий наказ від 25.12.2025 року, яким з нього стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 % розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

Також, його дружина ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до нього про стягнення з нього на свою користь аліменти на її утримання, як дружини, у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку, до досягнення дитиною трьох років. Вказав, що справа розглядається Київським районним судом м. Одеси, номер справи 947/1068/26.

Тобто, він повинен сплачувати на двох дітей та дружину аліменти у розмірі, який буде становити 67 % його щомісячного заробітку (доходу).

Вказує, що не виключає можливість сплачувати аліменти у необхідному розмірі для гідного розвитку своєї дитини.

Також зазначає, свої витрати, а саме - середня заробітна плата в середньому складає 57 500 грн, з яких: за рішеннями на двох дітей близько 28 780 грн, утримання дружини - 9 500 грн, оренда житла - 8 500 грн, комунальні послуги приблизно 4 500 грн, місячне харчування близько 10 000 грн, потреби пов`язані з несенням служби можуть досягати 3000 грн, одяг, засоби гігієни та можливі витрата на ліки до 5 000 грн, тому вважає нормальним розміром сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/6, що складає від 57 500 грн доходу на місяць - 9 583 грн.

Відзив на апеляційні скарги або пояснення (заперечення) не надходили.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ураховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є зменшення розміру аліментів, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходивіз того, що позивач не довів погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням дитини від іншого шлюбу, відповідно ст. 192 СК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалів справи вбачається та не заперечується сторона, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідачка), зареєстрований 26.12.2015 року.

Від вказаного шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.01.2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти щомісячно в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 жовтня 2019 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Довідкою про доходи № 120 від 17.07.2025 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , вбачається, що загальна сума доходу за період з 1/2025 року по 6/2025 року, за винятком утримань та аліментів, становить 289 601,10 грн (а.с. 9).

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція 1989 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до змісту ст. 18 Конвенції 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами 1 та 2 ст. 27 Конвенції 1989 року встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», Заява № 31111/04, § 54).

У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України практика ЄСПЛ застосовується апеляційним судом як джерело права.

Частиною 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. А згідно з частиною 3 вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Також, за змістом ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Апеляційний суд також враховує, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 8 ст. 7 СК України).

У пункті 23 постанови № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Також, у постанові від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18 (провадження № 61-11325св19) Верховний Суд зробив висновок про те, що «факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини…

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами при визначенні розміру аліментів не враховано його матеріальне становище є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення про стягнення аліментів, керуватися інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення.

При цьому, доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі відповідачем не надано».

Крім того, у постанові від 22 липня 2024 року по справі № 688/4308/23 (провадження № 61-5168св24) Верховний Суд дійшов до висновку, що зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дітей, які народилися в іншому шлюбі, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів.

Подібний за змістом висновок також міститься в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 565/2071/19 (провадження №61-9460 св 20) та від 28 травня 2021 року по справі № 715/2073/20 (провадження №61-1031св21).

Крім того, Верховний Суд наголошував на тому, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою (постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19).

Відповідно до змісту ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. 77 80 ЦПК України надані сторонами докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1 3 ст. 89 ЦПК України).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).

При розгляді категорії справ про зменшення розміру аліментів до предмета доказування відносяться обставини, які свідчать про існування змін, що відбулись в матеріальному чи сімейному становищі платника аліментів, у стані його здоров`я, і що саме такі зміни вплинули на його здатність сплачувати аліменти в присудженому судовим рішенням розмірі. Такі обставини повинні бути встановлені судом на підставі сукупності доказів, що узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для зменшення розміру аліментів, посилається на те, що його матеріальне становище змінилося, а саме: позивач уклав шлюб з ОСОБА_5 , від шлюбу якого народилася дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; дружина позивача наразі не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Крім того, на його утриманні знаходяться батьки.

Тобто, підстави позову мотивовані зміною сімейного стану позивача та погіршенням його матеріального стану.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 січня 2020 року по справі № 522/17897/19, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із розміру 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

18 листопада 2023 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_5 (а.с.24), від даного шлюбу народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 26).

У даному випадку для вирішення питання про зменшення розміру аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , обов`язково слід встановити, зокрема, майновий стан та, відповідно, можливість позивача чи об`єктивну неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

З довідки про доходи № 120 від 17.07.2025 року, яку було надано позивачем, вбачається, що загальна сума доходу, за винятком утримань та аліментів, становить 289 601,10 грн.

Одеський апеляційний суд, з метою перевірки доводів про зміну матеріального стану позивача, дослідив доходи починаючи з 2020 року, з часу, коли було ухвалено рішення суду про стягнення аліментів, які містяться у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи.

Так, з даного реєстру вбачається, що дохід позивача, станом на час ухвалення рішення про стягнення аліментів на дитину у 2020 році, склав 219 232,72 грн (джерело виплат: виплати військовослужбовцям (Військова частина НОМЕР_1 ), додаткове благо).

У 2021 році дохід позивача склав 263 647,37 грн (джерело виплат: виплати військовослужбовцям (Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (Військова частина НОМЕР_3 ), додаткове благо).

У 2022 році - 629 567,07 грн (джерело виплат: виплати військовослужбовцям ( ІНФОРМАЦІЯ_8 (Військова частина НОМЕР_3 ), Військова частина НОМЕР_4 ).

У 2023 році - 496 761,50 грн (джерело виплат: виплати військовослужбовцям (Військова частина НОМЕР_4 ), додаткове благо).

У 2024 році - 700 284,59 грн (джерело виплат: виплати військовослужбовцям (Військова частина НОМЕР_4 , Військова частина НОМЕР_1 ), виконавчий комітет Одеської міської ради).

У 2025 році (з січня по вересень) - 521 493,19 грн (джерело виплат: виплати військовослужбовцям (Військова частина НОМЕР_1 ), додаткове благо).

За встановлених обставин, апеляційний суд виснує про те, що дохід ОСОБА_1 є стабільним, суттєво збільшився у порівнянні з часом, коли було ухвалено рішення суду у 2020 році про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, та не зменшувався до рівня, що з урахуванням народження дитини в іншому шлюбі та інших наведених позивачем обставин об`єктивно перешкоджало б йому сплачувати аліменти на утримання сина, у встановленому судом розмірі.

Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів позивач повинен довести обставини, які мають істотне значення та є для нього перешкодою для сплати аліментів у встановленому раніше розмірі, однак позивачем не доведено наявності таких перешкод.

Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Таким чином, апеляційний суд вважає, що при вирішенні цього спору суд першої інстанції правильно врахував усі істотні обставини та прийшов до обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.

При цьому, приймаючи до уваги практику Верховного Суду, апеляційний суд нагадує, що саме по собі утримання ще однієї дитини позивача, яка народилась в іншому шлюбі, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, що стягуються з нього на утримання першої дитини, без підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами погіршення майнового стану позивача, у тому числі, у зв`язку з народженням другої дитини.

Тому, доводи апеляційної скарги щодо народження другої дитини, не приймаються.

Доводи апеляційної скарги про те, що на утриманні позивача знаходяться батьки, не приймаються, оскільки доказів того, що батьки перебуває на його утриманні, позивач не представив та не надав доказів того, що батьки потребують постійного догляду.

В апеляційній скарзі, скаржник посилається на нові обставини справи, а саме: судовий наказ від 25.12.2025 року, яким з нього стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 % розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, а також те, що його дружина ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до нього про стягнення з нього на свою користь аліменти на її утримання, як дружини, у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку, до досягнення дитиною трьох років.

Відповідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовуючи вимогу про зменшення розміру аліментів, посилався на укладення іншого шлюбу, від якого народився син, та й на те, що на його утримання знаходяться його батьки. Інших обґрунтувань (судовий наказ про стягнення з нього аліментів на другу дитину та подання його дружиною позову про стягнення на її користь аліментів до досягнення дитиною трьох років) позивачем в позовній заяві в суді першої інстанції, не наведено і судом не розглядались.

Тому, посилання на нові обставини, не можуть розглядатися в силу ч. 6 ст. 367 ЦПК України.

Обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, зокрема зобов`язання покладені на нього судовим наказом від 25.12.2025 року, яким з нього стягуються аліменти на утримання дитини -1/4 частина та дружини 1/6 частина , виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, а тому не були і не могли бути предметом дослідження та правової оцінки суду першої інстанції.

Слід зазначити, що в розумінні ч.3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

На час розгляду справи в апеляційному суді розмір всіх відрахувань з ОСОБА_1 складає 1/4 + 1/4 + 1/6 = 2/3 частини або 66.67 %, тобто не перевищує максимальний загальний розмір всіх відрахувань боржника.

Зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції в межах апеляційного провадження, оскільки апеляційний суд перевіряє правильність рішення, виходячи з фактичних обставин, які існували на момент його ухвалення. Врахування нових обставин, що виникли після постановлення рішення, фактично означало б вирішення нового спору між сторонами, а не перевірку законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Виникнення нових обставин після ухвалення рішення, які можуть впливати на матеріальний чи сімейний стан платника аліментів або іншим чином змінювати підстави для визначення розміру аліментів, відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України, є самостійною підставою для звернення до суду з новим позовом про зменшення розміру аліментів.

Отже, позивач не позбавлений права на судовий захист, у зв`язку з виникненням нових обставин, однак такі обставини мають бути предметом розгляду нового позову, а не враховуватися апеляційним судом під час перегляду рішення, ухваленого за інших фактичних обставин.

Таким чином, посилання позивача на обставини, які виникли після ухвалення рішення суду першої інстанції, не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Витрати, на які скаржник посилається в апеляційній скарзі, не підтверджені жодними належними, допустимими чи достатніми доказами. Тому, вказані доводи є безпідставними.

Також колегія суддів звертає увагу, що скаржник стверджує про зміну матеріальне становище, водночас має матеріальну можливість на витрати пов?язаних із правничою допомогою в суді першої інстанції.

Обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова