Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №481/154/26 — Миколаївський апеляційний суд

28.07.26

22-ц/812/1410/26

Провадження № 22-ц/812/1410/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 липня 2026 року м. Миколаїв

справа № 481/154/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області, ухвалене 20 квітня 2026 року під головуванням судді Іщенко Х.В., в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складено того ж дня, у цивільній справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

В лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (далі – ТОВ «Новий Колектор») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 12 травня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 0697-5173, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора (електронного підпису). Згідно вказаного договору відповідачу було надано кредит в розмірі 13 000 грн, строком на 99 календарних днів, базовий період сплати відсотків 21 календарний день, за умови сплати стандартної процентної ставки у розмірі 2,5% за кожен день користування кредитом (знижена ставка - 2% за кожен день користування кредитом), реальна річна процентна ставка 180 657%.

Кредитодавцем виконано свої зобов`язання за договором в повному обсязі, перераховано кошти позичальнику через систему EasyPay.

Відповідач зобов`язався повернути кошти та сплатити відсотки.

Однак, взятих на себе зобов`язань за цим договором відповідач не виконав, у зв`язку з чим, станом на 06 лютого 2026 року утворилась заборгованість у розмірі 39 000 грн, з яких – 13 000 грн, заборгованість за тілом кредиту, 26 000 грн, - заборгованість по процентам.

26 грудня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий Колектор» укладено Договір факторингу № УКФ-261224-2 за умовами якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за плату відступило ТОВ «Новий Колектор» своє право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0697-5173 від 12 травня 2021 року. Відповідач добровільно вказану заборгованість за кредитом не сплачує.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №0697-5173 від 12 травня 2021 року у розмірі 39 000 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13000 грн, процентів за користування кредитом у розмірі 26000 грн, а також витрати зі сплати судового збору.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 не скористався.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 квітня 2026 року позов задоволений. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Новий Колектор» заборгованість за кредитним договором №0697-5173 від 12 травня 2021 року в розмірі 39000 та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_1 у визначеному договором порядку не виконав свій обов`язок щодо повернення кредитних коштів та не сплатив проценти за користування ними, а тому з нього на користь ТОВ «Новий Колектор» в порядку переуступки слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 0697-5173 від 12 травня 2021 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Страх В.О., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції було істотно порушено право відповідача на захист, принцип змагальності сторін та принцип рівності учасників процесу. Так, після набуття повноважень представника відповідача, адвокатом було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, надання часу для ознайомлення з матеріалами справи, підготовки відзиву, заперечень та інших процесуальних документів, а також надання доступу до підсистеми «Електронний суд».

Попри це, суд першої інстанції фактично проігнорував подане стороною захисту клопотання, не забезпечив представнику відповідача доступ до матеріалів справи, не надав часу для підготовки відзиву та інших процесуальних документів, після чого розглянув справу за відсутності сторони відповідача.

Зазначає, що відповідача було позбавлено можливості подати відзив, надати заперечення щодо доказів позивача, поставити під сумнів допустимість та належність доказів, подати клопотання про витребування доказів, надати пояснення щодо укладення договору та реалізувати гарантоване законом право на ефективний судовий захист. Такі дії суду суперечать не лише положенням ЦПК України, а й практиці Європейського суду з прав людини щодо принципу «equality of arms» та права особи бути почутою судом відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказані порушення є істотними, оскільки безпосередньо вплинули на правильність вирішення справи та фактично призвели до ухвалення рішення без належного дослідження позиції сторони захисту.

Окрім наведеного, суд дійшов помилкового та передчасного висновку про доведеність факту укладення між сторонами кредитного договору.

Позивач посилався на те, що договір був укладений в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора, а суд зазначив, що договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором А180. Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме відповідач вчиняв дії щодо укладення спірного договору та підтверджував свою волю на його укладення. Позивачем не надано жодного належного доказу належності відповідачу номера телефону, на який нібито надсилався одноразовий ідентифікатор, не надано доказів направлення та отримання такого одноразового ідентифікатора, відсутні технічні логи системи, інформація щодо IP-адреси користувача, дані щодо авторизації в особистому кабінеті, електронні журнали дій користувача, підтвердження використання відповідачем засобів електронної ідентифікації, а також будь-які інші належні технічні дані, які могли б безспірно підтверджувати факт укладення електронного договору саме відповідачем. Фактично суд визнав договір укладеним виключно на підставі внутрішніх документів позивача та паперової роздруківки тексту договору, що не відповідає вимогам законодавства щодо електронних доказів.

Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять жодного належного доказу ідентифікації відповідача під час укладення спірного правочину. Сам по собі текст договору із зазначенням одноразового ідентифікатора без підтвердження належності такого ідентифікатора відповідачу не може свідчити про належне укладення договору саме відповідачем. Верховний Суд у численній судовій практиці неодноразово зазначав, що саме кредитодавець повинен довести належними та допустимими доказами факт укладення електронного договору конкретною особою та підтвердити належність засобів електронної ідентифікації позичальнику. Разом із тим суд першої інстанції взагалі не перевірив відповідність наданих доказів вимогам Законів України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг», не встановив факт належної ідентифікації відповідача та безпідставно визнав факт укладення договору доведеним.

Крім того, позивачем не доведено факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Суд послався лише на лист ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» та довідку про перерахування коштів. Разом із тим зазначені документи не є належними, достатніми та безспірними доказами фактичного отримання відповідачем грошових коштів. У матеріалах справи відсутні банківські виписки, платіжні доручення, первинні бухгалтерські документи, підтвердження зарахування коштів на конкретний банківський рахунок, відсутні докази належності платіжної картки відповідачу, відсутні документи банку або платіжної системи про успішне зарахування коштів. Надані позивачем довідки складені заінтересованими особами та фактично є внутрішніми документами кредитора або пов`язаних із ним осіб, а тому самі по собі не можуть безумовно підтверджувати факт видачі кредиту саме відповідачу. При цьому суд першої інстанції не перевірив належність та допустимість таких доказів, чим порушив вимоги статей 77, 78, 79, 80 ЦПК України.

Суд поклав в основу рішення припущення та неперевірені твердження позивача без належного підтвердження відповідними доказами.

Також суд безпідставно погодився із розрахунком заборгованості та стягнув проценти за користування кредитом у розмірі 26000 грн. Судом встановлено, що строк кредитування становив 99 календарних днів, договір укладений у 2021 році, а позов подано у 2026 році.

При цьому суд не встановив за який саме період нараховані проценти, не перевірив чи здійснювалось їх нарахування після спливу строку кредитування, не перевірив правильність розрахунку та не встановив чи відповідає такий розрахунок вимогам чинного законодавства.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №14-154цс18, від 31.10.2018 у справі №14-318цс18 та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Проте суд першої інстанції зазначених правових висновків не врахував та фактично погодився із нарахуванням процентів поза межами строку кредитування.

Судом не було надано жодної оцінки очевидній неспівмірності та кабальності умов кредитування. Суд першої інстанції взагалі не перевірив відповідність умов договору засадам цивільного законодавства та принципу добросовісності сторін.

Крім того, суд формально підійшов до питання переходу права вимоги до позивача. Судом не перевірено належність реєстру боржників, не встановлено належну ідентифікацію відповідача у такому реєстрі, не перевірено обсяг переданих прав вимоги, не встановлено факт повідомлення відповідача про відступлення права вимоги, а також не досліджено належність та допустимість документів, які підтверджують факторинг. Таким чином висновки суду про наявність у позивача права вимоги є передчасними та необґрунтованими. Фактично рішення суду містить переважно загальний виклад норм матеріального права без належного аналізу конкретних обставин справи та оцінки доказів, що не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Узагальненні доводи інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом, від позивача до апеляційного суду не надійшов.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову 39 000 грн, яка є меншою ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалено за відсутності учасників справи, повне судове рішення складено 28 липня 2026 року, датою ухвалення рішення є 28 липня 2026 року.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 12 травня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про відкриття кредитної лінії № 0697-5173 (далі – Договір), згідно з умовами якого кредитодавець зобов`язався відкрити кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом.

Вказаний договір було укладено в електронній формі шляхом його підписання відповідачем за допомогою надісланого йому кредитодавцем одноразового ідентифікатора А180, що підтверджується копією договору (а.с. 17-19).

Згідно з пунктами 2.1, 2.3, 2.5. Договору розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту – 13 000 грн; тип процентної ставки за користуванням кредитом фіксована; заявлений строк користування кредитом (обраний позичальником в момент укладання Договору строк користування кредитом, протягом якого може бути використано право користування кредитом за пільговою та/або зниженою процентною ставкою) складає 21 календарних днів з дня отримання кредиту.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, починаючи з першого дня видачі кредиту та до дати фактичного повернення всієї суми кредиту в наступних розмірах: стандартна процентна ставка - 2,5% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключення строку використання права користування кредитом за зниженою та/або пільговою ставкою), знижена процентна ставка - 2% в день (п.2.4. кредитного договору), а пільгова процентна ставка - 0,01% в день (п.4 паспорту споживчого кредиту).

Пунктом 2.8. Договору визначено, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: не більше 300 % від загального розміру наданого кредиту (у відсотковому вираженні) або 39 000 грн, та включає в себе: суму кредиту, проценти за користування кредитом не більше 200 % від загального розміру наданого кредиту (у відсотковому вираженні) або 26 000 грн, (у грошовому вираженні).

У пункті 3.1 Договору сторони домовились, що позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, проценти за користування кредитом та нараховану неустойку (якщо така буде) не пізніше ніж в останній календарний день строку кредитування, вказаного у пункті 6.6 цього договору, шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок кредитодавця.

Згідно пункту 6.6. Договору, строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 99 календарних днів з моменту перерахування кредиту Позичальнику (далі - Строк кредитування). Строк Договору є рівним Строку кредитування. В частині виконання зобов`язань Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

12 травня 2021 року відповідач також ознайомився з умовами кредитування шляхом підписання за допомогою одноразового ідентифікатора А180 паспорту споживчого кредиту (а.с. 27-28).

Відповідно до кредитного договору №0697-5173 від 12 травня 2021року кредитодавцем відкрито кредитну лінію у розмірі 13000 грн, що належним чином підтверджується Листом ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» про перерахування коштів позичальнику через систему EasyPay від 24 квітня 2025 року та довідкою про перерахування коштів за Договором про відкриття кредитної лінії (а.с. 8-9).

26 грудня 2024 року між ТОВ «Новий Колектор» (новий кредитор) та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (первісний кредитор) було укладено договір факторингу №УКФ-261224-2, за яким первісний кредитор передав (відступив) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набув права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та передав первісному кредитору під відступлення права вимоги грошові кошти за плату в порядку та строки, встановлені цим договором (а.с 54-57).

З копії реєстру боржників №1 від 26 грудня 2024 року вбачається, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (первісний кредитор) передало ТОВ «Новий Колектор» (новий кредитор) права грошової вимоги до боржників, зокрема, до відповідача ОСОБА_1 за договором №0697-5173 від 12 травня 2021 року в розмірі (а.с. 38-39).

ОСОБА_1 свої зобов`язання жодному з кредиторів не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №0697-5173 від 12 травня 2021 року загальна сума заборгованості відповідача складає 39000 грн,: основний борг – 13000 грн, заборгованість за відсотками – 26000 грн. (а.с.40-53).

Позиція апеляційного суду

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що договір про відкриття кредитної лінії №0697-5173 був підписаний відповідачем в електронній формі.

Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 цього ж закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Судом встановлено, що договір про відкриття кредитної лінії № 0697-5173 був укладений ОСОБА_1 12 травня 2021 року дистанційно, в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом надсилання кредитором Договору (оферти) та прийняття (акцептування) пропозиції (підписання Договору) позичальником накладенням електронного підпису, відтвореного шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на його мобільний номер телефону.

Відповідач заперечує факт укладання вказаного договору та отримання на його виконання коштів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладених вище встановлених судом обставин справи, положень закону, а саме, що ОСОБА_1 підписав 12 травня 2021 року договір про відкриття кредитної лінії №0697-5173 в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачу не належить, змісту довідки директора ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту укладання Договору та отримання відповідачем у розпорядження зазначених у договорі кредитних коштів.

Такі висновки ґрунтуються на правових позиціях, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність у справі належних доказів укладання Договору ОСОБА_1 та отримання останнім кредитних коштів також з огляду на те, що у Договорі викладені відомості про особу позичальника, його РНОКПП, відомості паспорту, долучені його фотокопії, фото позичальника разом з його документами, а також відсутність будь-яких доказів того, що цими відомостями заволоділа інша особа, а також того, що у зазначеній у Договорі дату відповідач не отримував переказу коштів, а також, що вказана у листі ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» кредитна картка відповідачу не належить.

Наявні у справі докази колегія суддів вважає належними та достатніми для висновку про укладання відповідачем Договору та отримання на його виконання кредитних коштів, а доводи апеляційної скарги про їх недопустимість та недостовірність відхиляє.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ставить під сумнів подані копії електронних документів, вважає їх неналежними доказами.

Так, відповідно до частини 1-3 статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Дотримавшись наведених положень процесуального закону позивач долучив до позовної заяви паперову копію укладеного ОСОБА_1 . Договору, який посвідчений накладанням електронного підпису представника позивача.

Відповідно до частини 5 статті 100 ЦПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

В суді першої інстанції та в апеляційній скарзі відповідач не заявив клопотання про витребування оригіналів зазначених електронних доказів, тому суди виходять із наявних у справі доказів.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Позивач, пред`являючи вимоги до відповідача, просив, крім тіла позики (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним, що відповідач, отримавши за Договором кредитні кошти, їх не повернув та передбачені проценти за користування коштами не сплатив, а тому стягнув заборгованість станом на 06 лютого 2026 року у розмірі 39000 грн, що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 13000 грн та нарахованими відсотками на кредит у розмірі 26000 грн.

Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів правильно встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання ОСОБА_1 договору про відкриття кредитної лінії №0697-5173 у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім зобов`язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача, до якого за договорами відступлення права вимоги перейшли права кредиторів.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 39000 грн. заборгованості за кредитом, яка відповідачем не спростована, та відхиляє як безпідставні заперечення апеляційної скарги щодо стягнення заборгованості в цій частині.

Заперечення апеляційної скарги щодо нарахування позивачем відсотків, зокрема, щодо періоду нарахування відсотків, а також неспівмірності та кабальності умов договору, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Вказані доводи апеляційної скарги суперечать умовам укладеного сторонами договору про надання грошових коштів у позику. Підписуючи вказаний договір, відповідач погодився з його умовами, зокрема, щодо розміру процентної ставки. З вимогами про визнання укладеного договору недійсним, відповідач до суду не звертався.

Як видно з розрахунку позивача, відсотки нараховані за 85 днів користування кредитом, що відповідає строку кредитування, який передбачено в договорі – 99 днів (пункт 6.6 Договору)

Крім того, заперечуючи проти розміру заборгованості за відсотками, відповідач не спростував його та не навів мотивованих обґрунтувань правильності власного розрахунку боргу.

Щодо переходу до позивача права вимоги за спірним Договором.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Апеляційний суд, дійшов висновку, що надавши укладений із первісним кредитором ОСОБА_1 договір факторингу, акт прийому-передачі реєстру боржників та витяг з реєстру боржників із зазначенням прізвища боржника, укладеного ним договору та розміру заборгованості, позивач довів, що набув право вимоги до відповідача, яке було відчужено первісним кредитором, за договором про відкриття кредитної лінії №0697-5173 від 12 травня 2021 року, оскільки таке підтверджено належними доказами, які є достатніми для такого висновку.

А тому заперечення апеляційної скарги щодо правомірності такого переходу права вимоги за спірним договором є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом права відповідача на захист є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2026 року відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду на 30 березня 2026 року.

30 березня 2026 року представник відповідача – адвокат Страх В.О. подав клопотання через «Електронний Суд» про відкладення розгляду справи та просив надати можливість ознайомитися з матеріалами справи, надати доступ до підсистеми «Електронний Суд» для ознайомлення з електронними матеріалами справи та повідомити про дату і час наступного судового засідання.

Цього дня, а саме 30 березня 2026 року розгляд справи не відбувся. Згідно судової повістки, судом здійснено повідомлення сторін про розгляд справи 20 квітня 2026 року.

Як вбачається з матеріалів справи, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи, призначеної на 20 квітня 2026 року, відповідач та його представник до суду не надавали.

Враховуючи, що судом першої інстанції надано можливість представнику відповідача в період з 30 березня по 20 квітня 2026 року ознайомитись з матеріалами справи та за відсутності клопотання про відкладення розгляду, колегія суддів вважає, що наведені обставини не дають можливості визнати, що суд першої інстанції протиправно обмежив право відповідача та його представника на участь у судовому засіданні.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 квітня 2026 року без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

СуддіТ.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року.