Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №552/9304/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/9304/25 Номер провадження 22-ц/814/2548/26Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Дряниця Ю.В.,

судді Лобов О.А., Чумак О.В.,

секретар Чемерис А.К.,

з участю представника позивача – адвоката Януш А.І., представника відповідача – Жолонко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником – адвокатом Януш Анною Іванівною,

на рішення Київського районного суду м.Полтави від 02 березня 2026 року, постановлене суддею Турченко Т.В. (повний текст складено 04 березня 2026 року),

у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

17.11.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, у якому просила стягнути із Полтавської обласної ради на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду та пов`язану із цим моральну шкоду.

В обґрунтування вимог позову зазначає, що наказом Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів від 21.09.1995 №92-К призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико-соціальної експертизи та розпорядженням голови обласної ради від 21.05.2017 №97 звільнена з посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням терміну дії трудового договору.

На виконання указаного розпорядження, 21.05.2015 Департаментом охорони здоров`я Полтавської ОДА видано наказ №40-к, яким її, ОСОБА_1 , звільнено з посади головного лікаря Полтавського обласного Центру МСЕК на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України із 22.05.2015.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 (справа №545/1491/15-ц) указані розпорядження та наказ скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді та стягнуто із Полтавської обласної ради на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 23.05.2015 по 17.09.2015 у розмірі 32 882,76 грн.

Упродовж 2015-2020 років позивачка неодноразово зверталася до ВДВС щодо примусового виконання судового рішення, яке наразі залишається невиконаним, а вжиті державним виконавцем заходи – недієвими, у зв`язку із чим останній, серед іншого, в правоохоронні органи із поданням про притягненням боржника до кримінальної відповідальності.

Із підстав викладеного, враховуючи, що до теперішнього часу судове рішення залишається невиконаним, у порядку статті 236 КЗпП України просить стягнути із відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у розмірі 1 038 039,72 грн та моральну шкоду в розмірі 3 000 000,00 грн.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 02.03.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Позивачка, в інтересах якої діє представник – адвокат Януш А.І., оскаржила рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Із підстав, раніше детально викладених у позовній заяві, доводить, що у відповідності до вимог статті 236 КЗпП України позивачка має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, розмір якого за період із 2015 по 06.10.2025 склав 1 038 039,72 грн, виходячи із розрахунку: 2557 робочих днів х 405,96 грн середньоденної заробітної плати.

Наголошує, що 29.01.2015 Полтавською обласною радою прийнято рішення №49, одним із пунктів якого її, ОСОБА_1 , поновлено на посаді головного лікаря Полтавського обласного Центру МСЕК із 22.05.2015, а іншим пунктом – звільнено.

Відповідне рішення прийнято відповідачем усупереч приписам статті 19 Конституції України, яке фактично призвело до неможливості ОСОБА_1 приступити до виконання своїх посадових обов`язків, що суперечить позиції Верховного Суду, сформованій у справі №504/4019/21-ц від 14.12.2022.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16.04.2026 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 17.04.2026.

04.05.2026 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.

У суді апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, заслухавши пояснення представників сторін та вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приймає до уваги наступне.

Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 (справа №545/1491/15ц) позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано розпорядження голови Полтавської обласної ради «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» №97 від 21.05.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи із 22.05.2015 у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту (п.2 ст.36 КЗпП України).

Скасовано наказ Департаменту охорони здоров`я Полтавської ОДА №40-к від 21.05.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру МСЕК із 22.05.2015 у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту (п.2 ст.36 КЗпП України).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру МСЕК із 22.05.2015.

Стягнуто із Полтавської обласної ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 23.05.2015 по 17.09.2015 включно за 81 робочий день у сумі 32 882,76 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за один місяць та в частині поновлення на роботі./а.с.9-12/

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 апеляційні скарги Департаменту охорони здоров`я Полтавської ОДА, Полтавської обласної ради, Полтавського обласного центру МСЕК – відхилено; рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 та ухвалу цього ж суду від 06.11.2015 – залишено без змін./а.с.13-20/

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 касаційні скарги Департаменту охорони здоров`я Полтавської ОДА, Полтавської обласної ради, Полтавського обласного центру МСЕК – відхилено; рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 та ухвалу цього ж суду від 06.11.2015 та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 – залишено без змін./а.с.21-23/

Судом першої інстанції також установлено, що на виконання вимог зазначеного судового рішення Полтавською обласною радою прийнято рішення від 29.01.2016 №49 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015. Другим пунктом цього рішення ОСОБА_1 звільнено з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи 22.05.2015 відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України,у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту.

Указане рішення обласної ради оскаржено ОСОБА_1 в судовому порядку.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 (справа №545/1151/16-ц) позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2016 указане рішення в частині визнання незаконним і скасування рішення сесії (перше засідання) Полтавської обласної ради від 29.01.2016 №49 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», пункт 1, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015, у цій частині ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. У іншій частині рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 03.10.2018 рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2016 - скасовано, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку про законність прийнятого Полтавською обласною радою рішення від 29.01.2016 №49, а також про безпідставність доводів ОСОБА_1 про необхідність поновлення її на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 з фактичним допущенням до виконання посадових обов`язків.

Окрім того, у постанові касаційного суду зазначено, що рішення Полтавської обласної ради від 29.01.2016 №49 прийнято на виконання вимог рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 і указані обставини в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають, оскільки встановленні в судовому рішенні в цивільній справі, що набрало законної сили.

Крім того, присуджена ОСОБА_1 заробітна плата за час вимушеного прогулу в сумі 32 882,76 грн виплачена у повному обсязі, що підтверджується повідомленням про безспірне списання коштів з рахунку боржника.

Установивши викладене, а також врахувавши, що доводи позивача про невиконання судового рішення у справі №545/1491/15-ц неодноразово були предметом судового дослідження, в ході яких надано оцінку правомірності припинення трудових відносин з ОСОБА_1 , які виникли на підставі контракту, укладеного 23.05.2012 між нею та Полтавською обласною радою, районний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (постанова Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №6-435цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №711/8446/16-ц, постанови Верховного Суду: від 29.09.2021 у справі №511/1284/19, від 14.12.2022 у справі №501/4019/21-ц, від 21.06.2023 у справі №461/7423/21).

При постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції правильно застосував наведені норми матеріального права та установивши фактичне виконання судового рішення у справі №545/1491/15, як в частині поновлення на посаді, про що Полтавською обласної радою ухвалено рішення від 29.01.2016 №49, так і в частині стягнення заробітку, що підтверджується повідомленням про безспірне списання коштів з рахунку боржника, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в межах заявленого спору.

Доводи апеляційної скарги, з якими сторона позивача пов`язує наявність порушеного права та підставність його захисту в порядку статті 236 КЗпП України, колегія суддів до уваги не приймає, як такі, що зводяться до незгоди із рішенням суду у справі №545/1151/16-ц, яке підлягає обов`язковому виконанню та яким установлено: по-перше, що рішення Полтавської обласної ради від 29.01.2016 №49 прийнято на виконання вимог рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015; по-друге, правомірності припинення трудових відносин з ОСОБА_1 , які виникли на підставі контракту, укладеного між нею та Полтавською обласною радою.

Із підстав викладеного, доводи апеляційної скарги, що прийняте обласною радою рішення фактично призвело до неможливості ОСОБА_1 приступити до виконання своїх посадових обов`язків, колегія суддів до уваги не приймає, як неспроможні.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Наведений процесуальний обов`язок позивачем не виконано та не надано доказів, які б підтверджували існування невиконаного відповідачем зобов`язання у справі №545/1491/15-ц, як і доказів того, що відповідне рішення про поновлення працівника не було негайно виконано після проголошення судового рішення без поважних на те причин. Зокрема, в контексті того, що Полтавська обласна рада є колегіальним органом, який ухвалює рішення виключно на сесіях шляхом голосування депутатів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення районного суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником– адвокатом Януш Анною Іванівною, - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 02 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю.В. Дряниця

Судді О.А. Лобов

О.В. Чумак