Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №295/3682/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/3682/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 80 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шалоти К.В.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/3682/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВФ Трейд" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Українець Оксани Леонідівни, на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 2 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л. М.,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 07.11.2023 року її прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера в ТОВ «МВФ ТРЕЙД». 06.12.2024 року її було звільнено із займаної посади за згодою сторін.

Відповідно до довідки від 05.12.2024 року № МВФ00000001 її дохід за листопад 2024 року склав 30 500,00 грн, сума до виплати після утримання податків та зборів - 24552,50 грн. Проте за листопад 2024 року їй було нараховано заробітну плату в сумі 15976,19 грн, після утримання всіх податків та зборів виплачена їй сума склала 12860,84 грн.

Оскільки її було звільнено 06.12.2024 року, вона повинна була отримати оплату за фактично відпрацьовані дні у грудні 2024 року - 6 931,82 грн.

Окрім цього, її середньоденний заробіток склав 996,63 грн, а компенсація за невикористану відпустку – 25 912,38 грн, без урахування податків та зборів.

Отже, за грудень 2024 року сума нарахованої заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористану відпустку повинна була скласти 32 844,20 грн, без утримання податків та зборів.

Натомість, за грудень 2024 року їй було нараховано заробітну плату в сумі 25050,11 грн, в тому числі оплату за відпрацьований час в сумі 1386,36 грн та компенсацію за 25 днів невикористаної відпустки в сумі 23663,75 грн.

Відповідач надав посадовим особам міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, які здійснювали перевірку щодо додержання законодавства про працю у ТОВ "МВФ ТРЕЙД" в частині невиплати їй належних розрахункових коштів в день звільнення, табелі обліку, що містять інформацію про її відсутність на робочому місці впродовж останніх 10 робочих днів у листопаді 2024 року (18-29 листопада включно); її відсутність на робочому місці впродовж 4 робочих днів у грудні 2024 року (02-05 грудня включно).

У рішенні, прийнятому за результатами розгляду її адміністративного звернення, складено висновок, згідно з яким в ході перевірки було з`ясовано, що відповідно до наданих бухгалтерських та кадрових документів, роботодавцем виплачено всі належні їй розрахункові кошти при звільненні із затримкою. За результатом проведеного заходу державного нагляду (контролю) керівнику Товариства внесено припис щодо дотримання вимог законодавства про працю.

Тобто, встановлено, що відповідачем виплачено усі належні кошти, а затримка виплати є єдиним порушенням відповідача при здійсненні розрахунку з нею.

Із даними висновками вона не погоджується, оскільки, на її думку, вони не відповідають дійсності, за період з 18 листопада по 05 грудня 2024 року вона не вчиняла жодних прогулів, була присутня на робочому місці у визначений робочий час.

Отже, відповідач не виконав свій обов`язок щодо виплати її усіх сум, що належали при звільненні, тому з ТОВ «МВФ ТРЕЙД» необхідно стягнути на її користь 22 317, 90 грн заборгованості з виплати заробітної плати, з яких: 20 069, 27 грн - заборгованість по заробітній платі та 2 248, 63 грн - компенсація за невикористану відпустку.

В обґрунтування пропуску процесуального строку для звернення до суду з даною позовною заявою зазначила, що такий строк було пропущено з поважної причини, а саме через те, що вона 10.12.2024 року звернулася до Центрально -західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці у адміністративному порядку з метою відновлення своїх порушених прав та отримання всіх належних їй виплат при звільненні, а в подальшому її представником – адвокатом Юрієм Лук`янчуком, були надіслані адвокатські запити, без яких неможливо було повно та всебічно дослідити ситуацію по даній справі. Проте, їй не вдалося досягнути результату у адміністративному порядку, тому вона звернулась з цим позовом до суду.

Таким чином, просила суд зобов`язати відповідача здійснити нарахування їй заробітної плати за листопад та грудень 2024 року; стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.11.2024 року по 06.12.2024 року в сумі 22317, 90 грн, а також середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 09.12.2024 року у розмірі 99302, 00 грн.

Також просила стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 2 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Українець О.Л., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Зокрема, зазначає, що оскільки позивачку було звільнено 06.12.2024 року, вона повинна була отримати оплату за фактично відпрацьовані дні у грудні 2024 року. Заробітна плата позивачки складала 30 500,00 грн на місяць. Грудень 2024 року містив 22 робочі дні, з яких ОСОБА_1 відпрацювала 5 робочих днів (2-6 грудня включно). 30 500,00грн / 22 * 5 = 6 931,82грн – сума, яку позивачка повинна була одержати за грудень 2024 року, без утримання податків та зборів.

Окрім цього, відповідно до довідки про нарахування відпустки №МВФ00000016 від 06.12.2024 року середньоденний заробіток позивачки становив 996,63 грн, а компенсація за невикористану відпустку – 25 912,38грн (за 26 днів), без урахування податків та зборів.

Звертає увагу суду на те, що спір у справі №295/3679/25 виник у зв`язку з різним визначенням сторонами кількості робочих днів, фактично відпрацьованих позивачкою у період 18.11.2024-05.12.2024.

Так, відповідачем до матеріалів справи долучено акти про відсутність позивачки на робочому місці у періоди з 18.11.2024 по 29.11.2024 (включно) та з 02.12.2024 по 05.12.2024 (включно), а також табелі обліку робочого часу за листопад- грудень 2024 р., згідно з якими ОСОБА_1 у вказані періоди була відсутня на роботі, у зв`язку із чим відповідачем здійснено розрахунок належних позивачці до виплати сум при звільненні, враховуючи кількість відпрацьованих днів у листопаді та грудні 2024 року: 11 днів і 1 день, відповідно.

При цьому зауважує, що в самих актах про відсутність на робочому місці посадовими особами відповідача зазначено, що головний бухгалтер ОСОБА_1 була відсутня на роботі без попередження та без поважних причин, а також те, що остання не надала письмових пояснень щодо такої відсутності.

Водночас, уповноваженими представниками відповідача, всупереч ст.149 КЗпП України, не було здійснено жодних дій щодо отримання від позивачки письмових пояснень про причини її відсутності на робочому місці у спірний період (ані шляхом направлення відповідної вимоги засобами поштового чи електронного зв`язку, ані засобами телефонного зв`язку) й такі докази в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, у вказаних актах про відсутність позивачки на робочому місці безпідставно зазначено про неповажність відсутності останньої на роботі в спірний період, а також щодо неподання нею пояснень стосовно причин такої відсутності.

Окрім того, саму позивачку з даними актами про відсутність на робочому місці представниками адміністрації ТОВ «МВФ ТРЕЙД» ознайомлено не було, про що свідчать матеріали справи та не заперечується представниками сторін.

Також надані відповідачем табелі обліку робочого часу за листопад і грудень 2024 року не містять підпису менеджера (управителя) з персоналу ОСОБА_2 . Крім того, у зазначених табелях міститься вказівка на працівника кадрової служби з посиланням на назву посади останнього саме у ТОВ «МВФ ТРЕЙД» (менеджер (управитель) з персоналу), прізвище та ім`я конкретної особи ( ОСОБА_3 ), а також передбачено місце для проставлення підпису такої особи. Проте, сам підпис ОСОБА_4 у згаданих табелях обліку використання робочого часу відсутній.

При цьому, на неодноразові виклики в судові засідання в якості свідка для надання показів у справі, остання жодного разу не з`явилася.

З огляду на зазначене, подані відповідачем акти відсутності позивачки на робочому місці у періоди: 18.11.2024 - 29.11.2024 та 02.12.2024 - 05.12.2024, а також табелі обліку використаного робочого часу за листопад-грудень 2024 року не є достовірними та достатніми для підтвердження факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці у спірний період.

Окрім того, в рішенні зазначено, що представник відповідача - директор ОСОБА_5 , у судовому засіданні 12.06.2025 року пояснив, що за місцем виконання роботи ОСОБА_1 останній заїздив регулярно, проте не кожного дня, для підписання документів та був присутнім в приміщенні від 15 хвилин до 2 годин. Зі змісту актів про відсутність на роботі ОСОБА_1 , остання була відсутня на роботі з 14 до 18 год , вказані акти підписано ОСОБА_5 . Враховуючи пояснення представника відповідача - ОСОБА_5 , акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 викликають сумнів щодо їх достовірності, оскільки перебування директора ОСОБА_5 за місцем роботи ОСОБА_1 щонайбільше 2 години на день, вказують на те, що відомості, зафіксовані актом про відсутність ОСОБА_1 на роботі в період з 14 до 18 год., є недостовірними.

Тобто, судом в оскаржуваному рішенні встановлено, що акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 є недостовірними.

Також, у рішенні судом зазначено, що знімки екрану мобільного застосунку «Google Maps» відображають хронологію поїздок та маршрутів позивачки за період з 19.11.2024 по 05.12.2024. Із даної хронології вбачається, що позивачка в даний період, кожного дня, з 14 до 17 год перебувала за адресою робочого місця м.Житомир, пров. 1-й Іподромний, 15-а, у визначені для неї робочі години. Свідок ОСОБА_6 , яка є працівником ТОВ "Житомирпусконаладка" та працювала в сусідньому офісі за тією ж адресою, в судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_1 у спірний період з 19.11.2024 по 05.12.2024 перебувала на робочому місці, надала для огляду в судовому засіданні свій мобільний телефон з перепискою між позивачкою та свідком, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 дійсно перебувала за місцем роботи.

Загалом, судом в оскаржуваному рішенні зроблено висновок, що в сукупності докази вказують, що в період з 19.11.2024 по 05.12.2024 позивачка знаходилась на робочому місці та виконувала покладені на неї посадові обов`язки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за період з 19.11.2024 по 05.12.2024 відповідачем не проведено нарахування заробітної плати позивачці та при звільненні не враховано їй 1 день невикористаної відпустки.

У мотивувальній частині оскаржуваного рішення судом здійснено посилання на ч.1 ст.233 КЗпП України.

Дійсно, відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України (чинної станом на час виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

При цьому, за змістом ч.2 ст.233 КЗпП України, зокрема, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, предметом позову в даній справі є саме вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за період затримки розрахунку.

Таким чином, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення саме ч.2 ст.233 КЗпП України, а не ч.1 цієї ж статті.

На підтвердження зазначеного свідчить й актуальна практика Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі №440/12657/25 вказано, що: «Верховний Суд констатує, що до спірних правовідносин, які полягають у невиплаті ОСОБА_1 зазначеної компенсації при звільненні, підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, яка встановлює строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, перебіг якого починається з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У зв`язку з цим, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування в цій справі строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, та, відповідно, обчислення строку звернення до суду з цим позовом з дня, коли позивач дізнався про порушення свого права.

Отже, для обрахунку строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами, щодо протиправної бездіяльності відповідача стосовно невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 по 2025 рік, суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій помилково пов`язали початок перебігу цього строку з днем ознайомлення позивача з наказом про звільнення, що не відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування положень статті 233 КЗпП України, у зв`язку з чим, суди обох інстанцій дійшли передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом».

При цьому, варто зауважити, що ТзОВ «МВФ ТРЕЙД» при звільненні ОСОБА_1 , у порушення вимог ст.116 КЗпП України, не було вручено письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, й такі докази в матеріалах справи відсутні.

Проте, цю обставину судом при ухваленні оскаржуваного рішення враховано не було, хоча в судових засіданнях стороною позивача на цьому наголошувалося.

Крім того, необхідно враховувати, що активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на зазначене вище, з врахуванням факту неотримання позивачкою при звільненні письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, передбаченого ст.116 КЗпП України, останньою не пропущено строк на звернення до суду з позовом у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 7 листопада 2023 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на умовах сумісництва на посаду головного бухгалтера у ТзОВ «МВФ Трейд», що підтверджується наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу № 31/К 2968302446 від 7 листопада 2023 року.

6 грудня 2024 року позивачка звернулася до адміністрації відповідача із заявою у про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі якої її було звільнено, що підтверджується наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) № 58-К – 2968302446 від 6 грудня 2024 року.

До відзиву на позовну заяву представником відповідача долучено ряд актів про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, складених комісією ТзОВ « МВФ Трейд» протягом періоду з 18 листопада 2024 року по 5 грудня 2024 року, які містять інформацію про те, що позивачка з 14 год. до 18 год., 18 листопада 2024 року, 19 листопада 2024 року, 20 листопада 2024 року, 21 листопада 2024 року, 22 листопада 2024 року,25 листопада 2024 року,26 листопада 2024 року,27 листопада 2024 року,28 листопада 2024 року,29 листопада 2024 року,2 грудня 2024 року,3 грудня 2024 року, 4 грудня 2024 року та 5 грудня 2024 року, була відсутня на робочому місці без поважних причин та не надала письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі. Вказані акти підписані директором ТзОВ «МВФ Трейд» Яремчуком О.С.

Допитаний в судовому засіданні представник відповідача - директор Яремчук О.С., пояснив, що за місцем виконання роботи ОСОБА_1 заїздив регулярно, проте не кожного дня, для підписання документів та був присутнім в приміщенні від 15 хвилин до 2 годин.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що зазначені акти викликають сумнів щодо їх достовірності, оскільки перебування директора товариства за місцем роботи позивачки впродовж 15 хвилин чи двох годин щодня, вказують на те, що зазначені акти є недостовірними.

З даного приводу варто зазначити, що одним із фундаментальних принципів трудового права України є принцип « сумніви на користь працівника» ( in dubio pro operario), ключовим аспектом якого є те, що під час вирішення індивідуальних трудових спорів сумніви щодо фактів, які не вдалося чітко довести, трактуються на користь працівника як слабшої сторони правовідносин. Цей принцип покликаний забезпечити реальний захист прав працівника, збалансовуючи його інтереси з інтересами роботодавця.

Якщо при вирішенні трудового спору суд має сумніви щодо достовірності доказу( тобто сумнівається, чи відповідають відомості в ньому дійсності), він діє відповідно до принципів всебічності, повноти та об`єктивності дослідження обставин справи, оскільки частиною першої статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції обгрунтовано зазначив про те, що знімки екрану мобільного застосунку «Google Maps» відображають хронологію поїздок та маршрутів позивачки за період з 18 листопада 2024 року по 5 грудня 2024 року. Із даної хронології вбачається, що ОСОБА_1 протягом цього періоду, кожного дня, з 14 до 17 год перебувала за адресою робочого місця ( м. Житомир, пров. 1-й Іподромний, 15-а) у визначені для неї робочі години.

Свідок ОСОБА_6 , яка є працівником ТОВ "Житомирпусконаладка" та працювала в сусідньому офісі за тією ж адресою, в судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_1 в спірний період перебувала на робочому місці.

Проте, при вирішенні даного спору суд дійшов висновку про те, що позивачкою пропущений передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату усіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні ( стаття 116).

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював. То зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інша заробітна плата, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Аналіз зазначених норм свідчить, що обов`язок роботодавця щодо видачі письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми є імперативним. Саме з моменту виконання роботодавцем цього обов`язку у працівника виникає повна та всебічна обізнаність про те, які саме суми йому були нараховані, які виплачені, а які безпідставно утримані.

Отже, перебіг тримісячного строку звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати (у тому числі сум, що належать при звільненні) розпочинається виключно з дня, коли роботодавець вручив працівникові письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми відповідно до статті 116 КЗпП України. Якщо таке повідомлення роботодавцем працівникові не вручалося, строк звернення до суду за захистом порушених трудових прав не вважається пропущеним, оскільки його перебіг не розпочався.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, у день звільнення позивачки, 6 грудня .2024 року (як і в подальшому), ТОВ «МВФ Трейд» не вручало їй жодного письмового повідомлення із деталізацією нарахованих та виплачених сум, що є прямим порушенням вимог частини першої статті 47 та частини першої статті 116 КЗпП України. Роботодавець не надав суду належних доказів (відмітки працівника про отримання на примірнику повідомлення, поштового опису вкладення тощо), які б підтверджували факт ознайомлення позивачки з фінансовим розрахунком підприємства.

Оскільки відповідач належним чином не виконав свій законодавчий обов`язок щодо інформування працівника про належні виплати, перебіг процесуального строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, для позивачки не розпочався.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачкою пропущений строк звернення до суду з даним позовом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 905/857/19 виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано.

Отже, за період з 19.11.2024 по 05.12.2024 відповідач не провів нарахування заробітної плати позивачці та стягненню з ТОВ «МВФ ТРЕЙД» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість по заробітній платі у розмірі 22317,90 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців ( частина перша статті 117 КЗпП України).

Оскільки відповідач не виплатив ОСОБА_1 у день звільнення заборгованість по заробітній платі, він зобов`язаний сплатити середній заробіток, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України.

Відповідно до розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, заробіток позивачки у жовтні 2024 року становив 30500 грн., у листопаді 2024 року – 30500 грн. Тоді її середньоденний заробіток становитиме 1386 грн. 36 коп. ((30500 грн. + 30500 грн.) : 44 роб.дн.)). Період невиплати заробітної плати тривав з 9 грудня 2024 року по 18 березня 2024 року ( дата звернення до суду з даним позовом), що складає 66 роб. днів. Отже, середній заробіток за цей період становить 91499 грн. 76 коп. ( 1386 грн. х 66 роб. дн.).

Варто також зазначити, що метою законодавчого врегулювання відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних та несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою, чи трудовим договором; період затримки ( прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, за наявності обставин, що свідчать про неспівмірність суми відшкодування та дійсних майнових втрат працівника.

Як встановлено судом, сума середнього заробітку ( 91499 грн.76 коп.) майже в 4 рази перевищує розмір самого боргу ( 22317 грн. 90 коп.).

Окрім того, при вирішенні спору суд враховує ту обставину, що позивачка працювала на умовах сумісництва й джерело її доходу у ТзОВ « МВФ Трейд» не було для неї єдиним, відтак дійсні майнові втрати через затримку розрахунку при звільненні у цьому випадку є менш критичними, ніж у працівника за основним місцем роботи.

Враховуючи вищезазначене, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 20000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки нарахування податків на інших обов`язкових платежів є обов`язком роботодавця, сума заборгованості по заробітній платі, а також сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначені без врахування податків та обов`язкових платежів.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь держави підлягає стягненню 3028 грн. судового збору ( 1211 грн. 20 коп. – за подання позову; 1816 грн. 80 коп. – за подання апеляційної скарги).

Враховуючи вищезазначене, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, - про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Українець Оксани Леонідівни, задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 2 березня 2026 скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВФ Трейд" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 22317,90 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20000 грн. (суми зазначені без утримання податків та обов`язкових платежів).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВФ Трейд" на користь держави 3028 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуюча Талько О.Б.

Судді: Коломієць О.С.

Шалота К.В.