Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №754/1823/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/5092/26

Справа №754/1823/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Панченко О.М.,

за участю:

секретаря судових засідань - Сарнавського М.О.,

представника позивача - ОСОБА_3,

відповідачки - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Загороднього С.С. звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики у загальному розмірі 2 505 516 грн. та витрат по сплаті судового збору.

10 травня 2019 року ОСОБА_2 було надано у борг ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 28 000 (двадцять вісім тисяч) доларів США. В розписці зазначалось щодо обов`язку Відповідачем повернути грошові кошти в повному обсязі до кінця року, а саме до 31.12.2019 року. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, засвідчуючи отримання боржником грошової суми. До кінця 2019 року, а саме до 31.12.2019 року, грошові кошти Відповідачем повернуті не були, а з часом взагалі контакт між Позивачем та Відповідачем обірвався. Відповідно до відомостей з офіційного сайту НБУ, станом на 03.02.2026 курс гривні до долару США складає 43 грн. 26 коп., таким чином заборгованість відповідача складає 1 211 280 грн. Прострочення кредитного зобов`язання Відповідача мало місце починаючи з 01.01.2020 року по 03.02.2026 рік. Таким чином, три відсотки річних від простроченої суми боргу становить 221 612,12 (двісті двадцять одна тисяча шістсот дванадцять). Інфляційні збитки за вказані періоди складають - 1 072 624,78 грн. Враховуючи наведене, сума заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми складає 1 211 280 грн. + 221 612,12 грн. + 1 072 624,78 грн. = 2 505 516,9 грн. Враховуючи той факт, що останнім днем повернення боргу за розпискою є 31.12.2019 рік, позовна давність починалась з 01.01.2020 року. Та вже 02 квітня 2020 року строки були призупинені, та поновлені лише 04 вересня 2025 року. Виходячи з вищевикладеного, підставами для продовження строку позовної давності є прийняті законодавчі акти, що дають підставу позивачу для звернення в суд з позовними вимогами.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2026 року справу передано головуючій-судді Панченко О.М.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 10.02.2026 року позовну заяву залишено без руху.

17.02.2026 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків відповідно до ухвали суду від 20.05.2025 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 28.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

19.03.2026 року від Відповідачки до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому не погоджується з позовними вимогами та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Зазначає, що оскільки перебіг позовної давності почався з 01.01.2020 року, то позовна давність сплила 01.01.2023 року. Позов подано до суду лише 17.02.2026 року, тобто після спливу позовної давності більш ніж на 3 роки. Вважає, що посилання позивача на COVID-19 та воєнний стан є формальними та не можуть вважтися поважною причиною пропуску строку. Окрім того, зазначає, що постійно проживала за адресою зазначеною у розписці і була доступною для комунікації, а твердження позивача про втрату зв`язку є недостовірними та не підтверджені жодними доказами. Враховуючи усе вищевикладене просить застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

31.03.2026 через «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Шляхової М.Р. надійшла відповідь на відзив в якій заперечує щодо посилань Відповідача про сплив строків давності, просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 24.04.2026 року, що занесена до протоколу судових засідань закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі відповідно до викладеного у позові та відповіді на відзив.

Відповідач у судовому засіданні просила застосувати строки позовної давності та відмовити повністю у задоволенні позову.

Суд вислухавши думку учасників справи, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Щодо посилань Відповідача про застосування строку позовної давності.

Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону №540-ІХ викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22), а також у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі №487/1342/21 (провадження №61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі №728/1765/21 (провадження №61-6640св22).

Таким чином, на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02 квітня 2020 року) зобов`язання позивача перебувають у межах продовженої позовної давності. Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.

Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України.

Аналогічним є питання щодо продовження строків давності на строк дії воєнного стану в Україні.

Так, у розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України внесені доповнення пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, який триває по сьогоднішній день.

Також 4 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності», згідно з яким п. 19 розділу виключається. Набрання чинності Законом фактично скасувало «воєнне» призупинення строків, повернувши застосування загального та спеціальних строків позовної давності, встановлених ЦК України.

Відповідно до постанови ВП ВС від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зроблено висновок, що коли позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим, у разі якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 2 квітня 2020 року.

Враховуючи той факт, що останнім днем повернення боргу за розпискою є 31.12.2019 рік, позовна давність починалась з 01.01.2020 року. Та вже 02 квітня 2020 року строки були призупинені, та поновлені лише 04 вересня 2025 року, а отже суд приходить до висновку про безпідставність застосування строків позовної давності до позовних вимог.

Щодо вимог Позивача про стягнення боргу за розпискою, то суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Вимогами ч.1 ст.1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

В свою чергу, приписами ч. 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 10 травня 2019 року ОСОБА_2 було надано у борг ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 28 000 (двадцять вісім тисяч) доларів США.

Відповідно до наданої розписки, Відповідачка зобов`язалась повернути грошові кошти в повному обсязі до кінця року, а саме до 31.12.2019 року.

Таким чином, під час розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що ним було надано у позику відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у сумі в сумі 28 000,00 доларів США, а відповідач ОСОБА_1 зобов`язалася повернути позивачу ОСОБА_2 суму грошових коштів у розмірі 28 000,00 доларів США не пізніше 31.12.2019 включно, доказів, що відповідач ОСОБА_1 у встановлений строк виконала свої зобов`язання за вказаним договором позики, матеріали справи не містять.

В свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В той же час, Відповідачем ОСОБА_1 до Відзиву на позов не було надано жодних доказів сплати боргу.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, щодо стягнення з Відповідачки за розпискою 28 000 доларів США.

Проте, в той же час, суд не погоджується із розрахунком Позивача відповідно до наданого еквіваленту долару до гривні.

Так, згідно офіційного сайту НБУ станом на 03.02.2026 року, курс долару США = 42,9697 грн.

Отже, еквівалент 28 000 доларів США станом на 03.02.2026 становить 1 203 151,60 грн.

Щодо вимоги сторони позивача про стягнення інфляційних витрат на суму заборгованості, то суд приходить до такого.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Крім того, Велика палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року, у справі № 686/21962/15-ц відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у: Постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Таким чином, оскільки відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем за Договором позики у розмірі 1 203 151,60 грн. що встановлено судом, з огляду на те, що відповідач порушила вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Разом з тим, з 12.03.2020 на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30.06.2023 (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих таперехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020). Однак, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України). Пунктом 15 Прикінцевих таперехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16.06.2020№ 691-ІХ«Про внесеннязмін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину. Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02.04.2020), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07.09.2022 в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16.11.2023 в справі №487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20.04.2023 в справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).

У даній справі прострочення є триваючим правопорушенням, тому у позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Отже, на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02.04.2020) прострочені з 02.04.2020 платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності. Згідно із Законом України від 15.03.2022 року №2120-ІХ«Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»(далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17.03.2022, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24.02.2022, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24.02.2022, на період дії карантину. Карантин на території України скасований з 30.06.2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, тому позивач, звернувшись до суду з даним позовом, дотримався строків позовної давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ. Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позивач не пропустив строки звернення з вимогою про стягнення інфляційних втрат та звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З урахуванням вищевикладеного, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.01.2020 по 31.01.2026, які наведені в позовній заяві, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позову частково, а саме за період з 01.01.2020 по 23.02.2022 року.

Відтак, три відсотки річних розраховуються наступним чином:

Сума санкції = C?3%? D/365?

С - сума заборгованості; Д - кількість днів прострочення;

Підставляється для всього періоду 01.01.2020 - 23.02.2022 (785 днів):

1 203 151,60 ? 3 % ? 785 / 365

= 1 203 151,60 ? 0,03 ? 785 / 365

= 77 639,98 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат, розрахунок здійснюється за формулою

(ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

......

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Щомісячні індекси інфляції: 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% .Сукупний індекс інфляції: 118,881%

Сума боргу: 1 203 151,60 грн.

Сукупний індекс інфляції: 118,881 % (коефіцієнт 1,18881).

Розрахунок:

1 203 151,60 ? 1,18881 = 1 430 338,36 грн.

Інфляційні втрати становлять:

1 430 338,36 - 1 203 151,60 = 227 186,76 грн.

Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних, а саме на суму 304 826,74 грн., що складається з: 3% річних у розмірі 77 639,98 грн. та інфляції у розмірі 227 186,76 грн.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Таким чином, інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 10.05.2019 року в розмірі 28 000 доларів США, що в еквіваленті станом на 03.02.2026 року складає - 1 203 151,60 грн., а також інфляційних втрат та 3% річних нарахованих з 01.01.2020 по 23.02.2022 року у загальному розмірі 304 826,74 грн., що складається з: 3% річних у розмірі 77 639,98 грн. та інфляції у розмірі 227 186,76 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України із ОСОБА_1 відповідно до задоволених вимог підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 015,00 грн. (1 507 978,34*16 640/2 505 516)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 533, 625, 629, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 134, 137, 141, 229, 258, 259, 263-266, 273, 352, 354, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 10.05.2019 року у розмірі 28 000 доларів США, що в еквіваленті станом на 03.02.2026 року складає 1 203 151,60 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) інфляційних втрати у розмірі 227 186,76 грн. та 3% річних у розмірі 77 639,98 грн. нарахованих з 01.01.2020 по 23.02.2022 року на суму заборгованості згідно договору позики від 10.05.2019 року.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 10 015,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.07.2026 року.

Суддя: О.М. Панченко