Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №489/5046/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

справа № 489/5046/26 провадження №2/489/2879/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомленням учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

У червні 2026 року ТОВ «Споживчий центр» через систему «Електронний суд» звернулося до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором № 13.08.2025-100000213 від 13.08.2025 у розмірі 23000,00 грн. та понесені судові витрати.

Як на підставу позовних вимог вказано, що між сторонами 13.08.2025 був укладений кредитний договір (оферти) № 13.08.2025-100000213, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 5000,00 грн. строком на 140 днів (до 30.12.2025) зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом в розмірі 1 % за один день, а також комісією, пов`язаною з наданням кредиту 20%, що дорівнює 1000,00 грн.

Через неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань на дату подання позову утворилася заборгованість у розмірі 23000,00 грн., яка складається із 5000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 7000,00 грн. по процентам, комісії 1000,00 грн. та 10000,00 грн. відсотків, нарахованих згідно статті 625 ЦК України.

Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов`язань позивач просить стягнути наведену заборгованість з відповідача.

02.07.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача – адвокат Захар`єва Я.В. надала відзив на позов в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю

У відзиві вказано, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів на користь відповідача, а також доказів наявності заборгованості саме в заявленому розмірі, які б відповідали вимогам процесуального закону, положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів України».

Позивачем нарахована комісія за надання кредиту у розмірі 1000,00 грн., яка задоволенню не підлягає, так як так як дана послуга відповідно Закону України «Про споживче кредитування» повинна надаватися безоплатно.

Позивач також здійснив неправомірне нарахування процентів, а їх розмір не є співмірною сумою кредиту у розмірі 5000,00 грн., що суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів, а тому їх розмір підлягає зменшенню.

Неправомірним є і нарахування 10000,00 грн. відсотків згідно статті 265 ЦПК України, так як стягнення таких відсотків не відповідає пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України.

У відповіді на відзив від 06.07.2026 ТОВ «Споживчий центр» вказало на безпідставність доводів представника відповідача та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 10.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.

Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України не надходило.

Згідно статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За частиною п`ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи встановлено, що 13.08.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір № 13.08.2025-100000213, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки кредитного договору та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору , які підписано відповідачем шляхом застосування цифрового власноручного підпису та одноразового ідентифікатора «Е393».

Кредитний договір укладено сторонами на наступних умовах: сума кредиту –5000,00 грн. строк, на який надається кредит - 140 днів з дати його надання (13.08.2025); дата повернення кредиту - 30.12.2026 (пункти 1 – 4).

Процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1 % за день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку кредитування (пункт 6 договору).

Комісія, пов`язана за наданням кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 1000,00 грн. (пункт 7 договору ).

Реквізитами належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 4731-21хх-хххх-2588.

Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання в кредит грошових коштів відповідачу (позичальнику) підтверджується звітом платіжного оператора ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» від 03.03.2026 № 1-0303, згідно якого 13.08.2025 08:20:00 успішно перераховано кошти в сумі 5000,00 грн. на платіжну картку клієнта 4731219619292588, номер транзакції в системі iPay.ua – 831266558, призначення платежу: видача за договором кредиту № 13.08.2025-100000213.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 13.08.2025-100000213 від 13.08.2025 загальний розмір заборгованості відповідача становить 22400,00 грн., яка складається із: 5000,00 грн. основний борг; 7000,00 грн. процентів; 1000,00 грн. комісії за надання кредиту, 9400,00 грн. неустойки.

Згідно довідки-розрахунку проценти по кредиту нараховані за період з 13.08.2025 по 30.12.2025, тобто у межах строку кредитування.

Правове обґрунтування та мотиви суду.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин третьої – шостої, восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно із статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із матеріалів справи та наявних у ній письмових доказів вбачається, що відповідач звернулася до позивача з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим підписала заявку, яка є частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), відповідно до умов якої отримала кредит у розмірі 5000,00 грн. шляхом перерахування коштів на електронний платіжний засіб: НОМЕР_1 , вказаний при укладенні договору.

Таким чином, укладення кредитного договору у формі електронного документу, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», на підставі якого між сторонами виникли кредитні правовідносини, відповідає законодавству та волі сторін щодо свободи договору.

Укладення між сторонами кредитного договору представник відповідача не оспорює.

Щодо доводів представника відповідача про ненадання позивачем належних і допустимих доказів отримання відповідачем кредиту, суд вважає їх безпідставними, так як у справі наявний звіт платіжного оператора про успішний переказ є самодостатнім доказом виконання кредитором своїх зобов`язань.

Так, положення статті 31 Закону України «Про платіжні послуги» зобов`язують платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (частина 4 для платника, частина 5 для отримувача, а також частина 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.

Пункти 4 та 5 частин четвертої та п`ятої вказаної статті визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи повинні фіксувати факт здійснення господарської операції.

Ця норма не встановлює вичерпного переліку таких документів, а зосереджується на їхній суті.

У випадку перерахування коштів через платіжного оператора офіційний звіт платіжного оператора, що детально описує транзакцію (дату, час, суму та реквізити карткового рахунку позичальника, на який були зараховані кошти), є належним та допустимим первинним документом, що беззаперечно підтверджує факт перерахування грошових коштів позичальнику.

Таким чином звіт платіжного оператора ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» про перерахування грошових коштів за реквізитами платіжної картки відповідача є належним доказом виконання кредитором своїх зобов`язань.

Крім того, враховуючи принцип диспозитивності цивільно судочинства, відповідач не спростувала неналежності їй платіжної картки 4731219619292588 та/або зарахування на неї коштів кредиту, згідно укладеного між сторонами кредитного договору.

Із позову та наданої позивачем довідки-розрахунку слідує, що відповідач жодного платежу на погашення заборгованості по кредитному договору не здійснила, у зв`язку із чим заборгованість по процентам становить 7000,00 грн.

Із таким розміром заборгованості суд погоджується, оскільки нарахування процентів відповідає умова кредитного договору та не суперечить статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Вказана заборгованість по процентам також відповідає розрахунку суду (5000,00 х1% х 140 = 7000,00).

Наведе спростовує доводи представника відповідача про неправомірність нарахування процентів.

Також суд не вбачає підстав для їх зменшення, оскільки з урахуванням розміру кредиту, процентної ставки та строку кредитування, їх не можна вважати надмірними відносно тіла кредиту. Крім того, саме такий розмір кредитів та строк кредитування відповідач надала свою згоду, підписавши кредитний договір та отримавши кредитні кошти.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 1000,00 грн. комісії за надання кредиту є правомірною, а доводи представника відповідача про безпідставність стягнення такої комісії помилковими.

Щодо стягнення з відповідача 10000,00 грн. відсотків, нарахованих згідно статті 625 ЦК України, суд не вбачає підстав для задоволення такої вимоги оскільки відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення в період дії воєнного стану на території України

Крім того, позивач не навів розрахунку нарахування таких процентів, а в довідці-розрахунку вказав на заборгованість відповідача по неустойці в розмірі 9400,00 грн., при тому що кредитним договором не передбачено нарахування неустойки.

При цьому суд звертає увагу, що заявлені позовні вимоги за розміром є більшими ніж підтверджено довідкою-розрахунком.

Таким чином, оцінивши наявні докази у справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача заборгованість в розмірі 13000,00 грн. (5000,00+7000,00+1000,00).

У зв`язку частковим задоволенням позову, на підставі частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1497,06 грн. (2662,40 х 56,52%).

З відповідача також підлягають стягненню понесені позивачем витрати в сумі 116,58 грн. на відправку позовної заяви засобами поштового зв`язку, що підтверджується квитанцією Поштової служби «Е-Пост» № 2061126 від 13.05.2026.

Керуючись статями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 13.08.2025-100000213 від 13.08.2025 в розмірі 13000,00 грн. (тринадцять тисяч гривень 00 коп.), а також судовий збір в сумі 1497,06 грн. (одна тисяча чотириста дев`яносто сім гривень 06 коп.) та 116,58 грн. (сто шістнадцять гривень 58 коп.) поштових витрат.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського,133-А;

відповідач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 28.07.2026.

Суддя І.В.Коваленко