Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №487/9437/25 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/9437/25

Провадження № 2/487/891/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

23.07.2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Нікітіна Д.Г., за участю секретаря судового засідання Марченко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Душаченко І.С., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідач є сином позивача, за вказаною адресою не проживає з 2016 року, виїхав з країни на постійне місце проживання до іншої держави. Відповідач залишився зареєстрованим за вказаною адресою, але фактично в зазначеному приміщенні не проживає, комунальні та інші платежі не сплачує, в утриманні житла участі не приймає, особисті речі за вказаною адресою відсутні, а факт його реєстрації позбавляє позивача можливості оформити субсидію на оплату комунальних послуг та зумовлює нарахування платежів у завищеному розмірі, чим порушується право позивача на вільне користування та розпорядження житлом.

Ухвалою від 22.12.2026 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою від 18.03.2026 року судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Ухвалою від 15.06.2026 року за клопотанням представника позивача витребувані докази у Державної прикордонної служби України щодо інформації про перетин державного кордону України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи за її та позивача відсутністю, позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення, надала згоду на ухвалення заочного рішення.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутністю, проти заявлених вимог не заперечують.

Відповідач, будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у нього даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, але в судове засідання повторно не з`явився та позивач проти такого вирішення справи не заперечував.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що на підставі Договору №165 найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 11.11.2025, посвідченого директором КЖЕП Центрального району м. Миколаєва Приймою Є.Т., наймачу ОСОБА_1 та членам його сім`ї - дружині ОСОБА_4 , дочці ОСОБА_3 та сину ОСОБА_2 надано у користування квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно акту про фактичне непроживання від 31.10.2025 року, складеного мешканцями будинку, вбачається, що в квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_2 не проживає з 2016 року у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до іншої країни, особистих речей за вказаною адресою не зберігає.

Згідно інформації, наданої Державною прикордонною службою України про перетин державного кордону України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 28.09.2021 року по 16.07.2026 року, останній виїхав з території України 30.09.2021 року та інші відомості про перетинання державного кордону в зворотньому напрямку відсутні.

Таким чином, між позивачем і відповідачем виникли житлово-правові відносини, що склались з приводу користування житловим приміщенням державного і комунального житлового фонду.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК України).

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Суд зазначає, що норми статей 405, 406 ЦК України, на які представник позивача посилалась у позовній заяві, регулюють право користування житлом членів сім`ї власника житла і застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, оскільки спірна квартира належить до державного і комунального житлового фонду, а позивач користується нею на праві найму, а не на праві власності. До таких правовідносин застосовуються спеціальні норми статей 71, 72 ЖК УРСР.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зроблено висновок, що: "аналіз норм статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2021 року в справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21) міститься висновок про те, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, та обставина, що ОСОБА_2 залишається зареєстрованим у квартирі, але фактично не проживає за місцем реєстрації понад встановлений законом строк без поважних причин, у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до іншої країни, дає підстави визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Будь-яких належних, допустимих та беззаперечних доказів на підтвердження того, що відповідачу чиняться перешкоди у користуванні квартирою та проживанні в ній, про поважність причин його відсутності з 2016 року, наявність між сторонами домовленості про збереження права користування житлом або передбачених законом підстав, що унеможливлюють визнання його таким, що втратив право користування житлом, в матеріалах справи відсутні та в ході судового розгляду таких фактів встановлено не було.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та задоволення позовних вимог щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Керуючись ст. ст. 76, 81, 89, 263-265, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Д.Г. Нікітін