Вирок від 26 липня 2026 р. у справі №147/1162/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1162/26

Провадження № 1-кп/147/527/26

ВИРОК

іменем України

27 липня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника – адваката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024240040001093 від 19.12.2024, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Апрєлівка, РФ, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 у військовому званні солдат, раніше судимого, востаннє: вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2019 року,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_4 15.07.2024 призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з основної діяльності) від 15.07.2024, рядового запасу ОСОБА_4 направлено для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, в складі команди військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21.08.2024 № 108-РС, солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця - снайпера другого механізованого відділення другого механізованого взводу першої механізованої роти другого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією проти України в Україні введено воєнний стан із 05:30 24.02.2022, строк дії якого продовжено по теперішній час.

Крім того, цього ж дня Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 у зв`язку з військовою агресією проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової й мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань на території України оголошено проведення загальної мобілізації.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ та організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій

Відповідно до ст. ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», останній вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану, у військовому званні - «солдат».

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян - резервістів під час мобілізації, є день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Згідно з вимогами п. п. 1, 3 ч. З ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Відповідно до вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 , під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України. Крім цього, згідно вищевказаних положень, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно зі ст. З, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, окрім іншого, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог Статутів Збройних Сил України, а також зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги Статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації солдат ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді стрільця - снайпера другого механізованого відділення другого механізованого взводу першої механізованої роти другого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 18.11.2024 у військовослужбовця військової служби за мобілізацією солдата ОСОБА_4 виник злочинний умисел тимчасово ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_4 в порушення вищевказаних нормативно - правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 18.11.2024 (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) самовільно залишив місце тимчасової дислокації другого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 та ухилявся від проходження військової служби до 07.12.2024, а саме до моменту прибуття до військової частини НОМЕР_2 , чим фактично припинив вчинення ним кримінального правопорушення.

За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв, та проводив час на власний розсуд.

Крім цього, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 21.08.2024 № 349, солдат ОСОБА_4 вважається таким, що прибув та облікований як тимчасово прикомандировани й військовослужбовець на підставі бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 11.05.2024 № 7038 та розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 08.05.2024 № 6837.

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 08.12.2024 № 381-РС, солдата ОСОБА_4 , який прибув із військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_2 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.12.2024 №351, з 09.12.2024 зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення та вважається таким, що з 09.12.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_2 .

Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації солдат ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_2 , учинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 12.02.2025, точний час в ході досудового розслідування не встановлений, однак не пізніше 12:00 год, у військовослужбовця військової служби за мобілізацією солдата ОСОБА_4 виник злочинний умисел тимчасово ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану.

Реалізую чи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_4 в порушення вищевказаних нормативно - правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 12.02.2025 (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) самовільно залишив розташування базового табору військової частини НОМЕР_2 , що дислокується у АДРЕСА_3 та ухилявся від проходження військової служби до 30.11.2025, коли повернувся до військової частини НОМЕР_2 , чим фактично припинив вчинення ним кримінального правопорушення.

За час відсутності у розташуванні військової частини НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв, та проводив час на власний розсуд.

25.03.2026 солдата ОСОБА_4 було затримано у порядку ст. 615 КПК України у приміщенні Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, що на вул. Театральна, 10 у м. Вінниця.

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України – самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та за ч.5 ст.407 КК України, тобто, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Позиції сторін кримінального провадження.

Позиція сторони обвинувачення.

Позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що складений 29 квітня 2026 року старшим слідчим в ОВС СУ ГУНП у Вінницькій області підполковником поліції ОСОБА_6 та затверджений прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 .

За змістом обвинувального акта, який підтримав прокурор, орган досудового розслідування вважав установленим те, що ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені частиною 5 статті 407 КК України.

Під час виступу у судових дебатах прокурор ОСОБА_3 , зазначив, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 407 КК України повністю доведена в ході судового розгляду, який проводився з урахуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України. ОСОБА_4 повністю визнав свою вину, його пояснення логічні і послідовні. Враховуючи тяжкість правопорушень інкримінованих ОСОБА_4 , наслідки діянь, те, що обвинувачений характеризується посередньо, раніше судимий, обставини, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, з огляду на це просить визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді 6 років позбавлення волі. Зарахувати обвинуваченому у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення. Запобіжний захід залишити без змін до набрання вироком законної сили. Зазначив, що процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Позиція сторони захисту щодо пред`явленого обвинувачення.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні не оскаржував правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, не наполягав на виклику і допиту свідків.

У судових дебатах захисник зазначив, що розглядається справа, яка вимагає глибокого людського та морального підходу. ОСОБА_8 повністю визнав свою провину, щиро розкаявся та бажає виправити свою помилку не в тюремній камері, а в окопі зі зброєю в руках з метою захисту України. Захисник звертає увагу на те, що перше діяння за ч. 5 ст. 407 КК України обвинувачений припинив самостійно прибувши до військової частини НОМЕР_2 . В лютому він знову припустився фатальної помилки і повторно самовільно залишив військову частину. Водночас на думку захисника позбавлення волі його підзахисного не принесе користі державі, в той час як йде виснажлива війна і кожен боєць на рахунку у будь якій військовій частині. Наголошує на тому, що виправлення ОСОБА_4 можливе лише через захист Вітчизни, в той час, як в матеріалах справи є оригінал письмової згоди командування військової частини НОМЕР_4 , які обізнані з процесуальним статусом ОСОБА_4 і готові взяти його під свій контроль для виконання завдань на захист України. З урахуванням наведеного, зважаючи на наявність обставин, що пом`якшують відповідальність ОСОБА_4 , а саме: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, бажання виконувати конституційний обов`язок на захист України, на думку захисника призначення реального покарання призведе до невиправданого формалізму, що зашкодить інтересам України. Просить визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні правопорушень за ч. 5 ст. 407 КК України, призначити мінімальне покарання, та звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 75 КК України з випробуванням на мінімальний строк із покладеними на нього обов`язками передбаченими ст. 76 КК України, виконання яких дозволить проходити військову службу.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України визнав повністю та надав покази, якими підтвердив обставини скоєння злочинів. Крім того, просив не досліджувати докази та не допитувати свідків у зв`язку з визнанням вини.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні та логічні, а тому не викликають сумнівів у суду в правильності розуміння ним змісту обставин злочинів, добровільності та істинності його позиції. Наведене свідчить про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

У судових дебатах обвинувачений зазначив, що визнає вину, кається у вчиненому, висловився про потребу в країні бойових солдатів, а тому він хоче поновитися на службі і знищувати ворога.

В останньому слові обвинувачений повторив, що хоче поновитися на військовій службі, його бригада нині знаходиться поблизу с. Орєхове, він хоче долучитися до них і далі захищати Україну. Висловив гасло Слава Україні!

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Показання обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у висунутих йому обвинуваченнях, а саме у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною ч. 5 ст.407Кримінального кодексу України визнав, дав показання, відповідно до яких він пояснив, що призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 09 грудня 2024 року, направлено до військової частини НОМЕР_1 . Пів року проходив військову службу. У кінці зими 2024 року поза межами військової частини був близько року, був у НОМЕР_5 штурмовій бригаді в Запоріжжі. Другий факт самовільного залишення військової частини, мав місце за таких обставин: відлучився, близько 4-х днів не було, хотів перевестися до іншої бригади (і переведення можливе було лише через СЗЧ). З Верхівки його забрала НОМЕР_5 штурмова бригада, направили на ВЛК, а працівники ВСП затримали і йому обрали запобіжний захід. Шкодує про вчинене, усвідомлює протиправність своїх дій, щиро кається у вчиненому.

Документи зібрані стороною обвинувачення.

Дані, які характеризують особу обвинуваченого, а саме: довідка №2514502410400706794 станом на 26.05.2025 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; письмова згода командира військової частини НОМЕР_4 підполковника ОСОБА_9 №4288 від 06.04.2026 на продовження проходження ОСОБА_4 військової служби з наступним призначенням його на посаду старшого стрільця-помічника гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_4 ; вимога УІАП Головного управління НП у Вінницькій області №64903-2026 від 25.03.2026 на ім`я ОСОБА_4 ; довідка про результати перевірки за відомостями інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» №0000103323 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; копія військового квитка серії НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_4 ; копії паспорта громадянина України та картки платника податків ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; витяг з реєстру територіальної громади від 01.11.2023; службова характеристика на ім`я ОСОБА_4 від 08.12.2024, згідно з якою ОСОБА_4 характеризується посередньо; картка соціально-демографічних даних на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; відповіддю Кагарлицької міської ради восьмого скликання Обухівського району Київської області від 27.05.2025 №1196/04-17, згідно із якою характеристика не надана, оскільки ОСОБА_4 не зареєстрований у Кагарлицькій громаді (знятий з місця проживання з 08.11.2003 за заявою власника будинку); лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.05.2025 №7232, зі змісту якого випливає, що ОСОБА_4 знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період на підставі Указу Президента України №69/2002 «Про загальну мобілізацію до навчального центру в/ч НОМЕР_1 ; копія вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24.12.2019 у справі №381/3919/19, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 та ч. 1 ст. 162 КК України; Аналітичне досьє на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; службова записка за запитом ОСОБА_4 ; лист КНП «Психіатрія» №061/29/1-01/4667 від 27.05.2025, згідно із якою ОСОБА_4 за медичною допомогою до закладу не звертався; оригінал Вимоги УІАП ГУНП у Вінницькій області на ім`я ОСОБА_4 №13552/14-01/25 від 25.02.2025; довідка 25056341230395245435 від 26.02.2025 на ім`я ОСОБА_4 ; копія ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 25.03.2026 у справі №127/9810/26, якою ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою; протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 25.03.2026, відповідно до якого ОСОБА_4 затримано 25 березня 2026 року о 10 годині 45 хвилин.

Обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 вказаних вище кримінальних правопорушень встановлені судом шляхом дослідження сукупності доказів, обсяг дослідження яких був визначений з урахуванням думок учасників судового провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Висновки суду.

В зв`язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою провину та погодився з кваліфікацією вчинених ним злочинів, а прокурор та захисник не висловлювали жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і під час судового розгляду обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів щодо обставин, які характеризують особистість обвинуваченого та обтяжують чи пом`якшують покарання та доказів наданих прокурором. Водночас судом з`ясовано правильність розуміння зазначеними вище учасниками судового провадження обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність їх позиції та роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 та «Боротюк проти України» від 16.12.2010, де зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).

За таких обставин, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, доведена у повному обсязі та суд кваліфікує його дії за за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтями Кримінального кодексу України чи виправдання суд не вбачає.

Мотиви призначення покарання обвинуваченому.

Відповідно до частини 1 статті 1 КК України цей кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Статтею50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, є тяжким злочином.

Суд вважає, що згідно зі ст.66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, є його щире каяття.

Суд не погоджується із стороною захисту, що визнання вини є обставиною, яка пом`якшує покарання, адже це лише позиція обвинуваченого. Також судом не встановлено такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину, адже, під час досудового розслідування та на момент складення і затвердження обвинувального акту взагалі вказувалось про відсутність обставин, що пом`якшують відповідальність. Така обставина, як щире каяття встановлена вже під час судового розгляду.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує також спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого, а також особу обвинуваченого, який не вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі строком за ч.5 ст.407 КК України.

Призначаючи такий вид покарання обвинуваченому, суд виходить із принципу законності, справедливості і індивідуалізації покарання, яке своїм видом та розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів, а також з метою припинення злочинної діяльності, як самими обвинуваченим так і іншими особами, призначення більш м`якого покарання, на думку суду, не відповідатиме даним про особу обвинувачених, та суперечитиме основним засадам призначення покарання та правовим положенням частини другої ст. 50 КК України, якою визначено мету покарання.

Суд зазначає, що статтями 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключається можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки частина 1 цієї статті прямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

А тому доводи захисника щодо можливості застосування положень ст. 75 КК України до його підзахисного суперечать імперативній нормі КК України.

Суд не має законних підстав і для призначення ОСОБА_4 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на те, що частина 1 статті 69 КК України містить пряму заборону для прийняття зазначеного рішення у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Водночас висновки суду про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням узгоджуються з висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 608/67/23, згідно з якими «звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, за обставин цього провадження, не зможе забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК України. В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування».

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, на переконання суду, захід примусу визначений судом, є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного, та зможе забезпечити виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України, та буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Щодо бажання ОСОБА_4 продовжувати проходження ним військової служби, а також наявність письмової згоди командування військової частини НОМЕР_4 на продовження проходження військової служби ОСОБА_4 , варто зазначити, що судом 06 липня 2026 року постановлено ухвалу за результатами розгляду клопотання сторони захисту поданого в порядку ч. 5 ст. 401 КК України.

Разом з тим, суд звертає увагу, що обвинувачений може скористатись правом, яке надає йому стаття 81-1 КК України, яка передбачає, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні судом встановлено, що ОСОБА_4 затриманий 23 березня 2026 року о 10:45 годині.

Водночас, суд враховує, що під час досудового розслідування обвинуваченому відповідно до ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2026 року, обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк застосування до 23 травня 2026 року.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 травня 2026 року ОСОБА_4 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 17 липня 2026 року.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року ОСОБА_4 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 03 вересня 2026 року.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30.06.1993, попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Так як обвинувачений ОСОБА_4 з 25 березня 2026 року був затриманим та перебуває під вартою, то останньому з урахуванням вимог ч.5 ст. 72 КК України варто зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

З огляду на те, що підстави для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою не перестали існувати, то вказаний запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 потрібно залишити до набрання вироком законної сили.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Викривачі у кримінальному провадженні відсутні. Винагорода викривачу не пропонувалась.

Діями ОСОБА_4 шкоди не завдано. Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, цивільний позов не заявлявся. Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб немає.

На підставі наведеного та керуючись ст. 349, 368, 369, 371, 374, 394, 615 КПК України, ст. 1, 12, 50, 65-67, 69, ч.5 ст. 407 КК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 в строк покарання строк його попереднього ув`язнення за період з 25 березня 2026 року по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід обраний ОСОБА_4 у виді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1