Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №335/4046/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.07.2026 Справа № 335/4046/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/4046/24 Головуючий у 1-й інстанції: Ісаков Д.О.

Провадження № 22-ц/807/1494/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Онищенка Е.А.,

Полякова О.З.,

при секретарі: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року представник Концерну «Міські теплові мережі» звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення №XXXVII, площею 147,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.

Станом на 01.11.2021 Типовий індивідуальний договір № 72228961 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , між позивачем та ОСОБА_1 з 01.11.2021 є укладеним (вказаний договір приєднання розміщений на офіційному сайті Концерну «Міські теплові мережі»).

Позивачем в період з 01.01.2023 по 29.02.2024 року було надано відповідачу послугу з постачання теплової енергії на загальну суму 125 904,24 грн, що підтверджується розрахунком.

Концерном «Міські теплові мережі» були сформовані та надані відповідачу рахунки на оплату спожитої послуги.

Відповідач не виконав свої обов`язки по сплаті за надані послуги з постачання теплової енергії, у зв`язку чим виникла заборгованість у розмірі 125 904,24 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості у розмірі 125 904,24 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського (на цей час - Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2024 року позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01 серпня 2023 по 29 лютого 2024 у розмірі 125 904,24 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 жовтня 2025 року заочне рішення Орджонікідзевського (на теперішній час - Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2024 року у цивільній справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії скасовано.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2025 року справу передано для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії у розмірі 125 904 гривень 24 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень.

Не погоджуючись із рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеними позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі», оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували правильність здійснених нарахувань за послуги з постачання теплової енергії та розмір заявленої до стягнення заборгованості.

Скаржник вказує, що відповідно до наданого позивачем розрахунку за період з 01 січня 2023 року по 29 лютого 2024 року Концерном здійснено нарахування плати за послуги теплопостачання на загальну суму 125 904,24 грн. Водночас позивачем не надано доказів щодо обсягу спожитої теплової енергії, витраченої на опалення нежитлового приміщення, зокрема місць загального користування; також невідомо який був застосований тариф при здійсненні розрахунку заборгованості та не зазначена методологія розрахунку тощо. Позивачем не зазначено обсяг спожитих комунальних послуг, та на якій підставі він здійснений (визначений) на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період.

Крім того, звертає увагу, що суд першої інстанції встановив існування між сторонами правовідносин за Типовим індивідуальним договором № 72228961, укладеним з 01 листопада 2021 року, а також зазначив, що за період з 01 січня 2023 року по 29 квітня 2024 року позивачем надано послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 125 904,24 грн, разом із тим, з мотивувальної частини рішення вбачається, що до вказаної суми позивач включив донарахування теплової енергії та абонентської плати за період з листопада 2021 року по грудень 2022 року у розмірі 64 226,66 грн. з ПДВ.

При цьому, як на підставу доведеності позовних вимог суд, крім рахунків за надані послуги за Договором № 72228961 та розрахунку заборгованості, послався на такі докази: «акт прийняття на абонентський облік вузла комерційного обліку/вузла розподілу обліку/приладу-розподілювача теплової енергії від 13.03.2024; свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № СК-290224 131 від 29.02.2024, чинне до 29.02.2028; акт про зняття приладу обліку на державну метрологічну повірку (на ремонт) від 28.02.2024; акт перевірки стану вузла обліку теплової енергії по закінченню опалювального періоду 2024-2025 від 10.04.2025; акт перевірки стану вузла обліку теплової енергії по закінченню опалювального періоду 2025-2026 від 27.08.2025. Тобто, судом взято до уваги докази, які датовані лютим та березнем 2024 року, квітнем та серпнем 2025 року, хоча правовідносини, які є предметом цього спору, виникли у період з 01.01.2023 по 29.04.2024.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справисудом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що свої зобов`язання з надання комунальної послуги з постачання теплової енергії позивач виконав належним чином, що не спростовано відповідачем, який, у свою чергу, порушив свої зобов`язання та своєчасно не вносив оплату за спожиту комунальну послугу, у зв`язку з чим в період з 01.01.2023 по 29.02.2024 має заборгованість в сумі 125 904,24 грн. Тому суд виснував, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, отже, підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Предметом розгляду у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 вартості наданих позивачем послуг постачання теплової енергії у нежитлове приміщення № XXXVII, площею 147,4 кв.м., перший поверх літ. А-9, за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01.01.2023 по 29.02.2024 у визначеному позивачем розмірі, а саме, на загальну суму 125 904,24 грн.

Концерн «Міські теплові мережі»є юридичною особою, метою діяльності якої, відповідно до п. 2.1 Статуту, є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі»є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо (п. 2.2 Статуту).

02.10.2021 на офіційному вебсайті Концерну «Міські теплові мережі»опубліковано Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно п.п. 1, 2, 4 договору, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на сайті Концерну «Міські теплові мережі». Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.

Згідно пункту 5, виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Обсяг теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

Відповідно до п. 11 Типового договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика розподілу).

Згідно п. 17 Типового договору, зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії здійснюється виконавцем щомісяця.

Власник (співвласники) будівлі (багатоквартирного будинку) або його (їх) представник (представники) має (мають) право доступу до місць установлення вузлів комерційного обліку для проведення перевірки схоронності та зняття показань (п. 21).

Споживач, відповідно до п. 30, вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем. У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії, плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця (п. 32).

Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу (п. 33).

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34).

Споживач згідно п. 40 має право, зокрема, на перевірку кількості та якості послуги в установленому законодавством порядку; відключитися від систем (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, що затверджений наказом Мінрегіону від 26.07.2019 № 169; це право не звільняє споживача від зобов`язання відшкодувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).

Згідно п. 41, споживач зобов`язався оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленим відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором.

За умовами пунктів 51, 52, цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Відповідно до п. 53 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Як встановлено судом, ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення XXXVII, площею 147,4 кв.м., перший поверх літ. А-9, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення суду, серія та номер: 2-1413/04 , виданий 18.02.2004, видавник: Комунарський місцевий суд м. Запоріжжя. Дата та час державної реєстрації: 07.12.2021. Відомості про реєстрацію до 01.01.2013: реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 4537041, 26.03.2004, реєстратор: Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації».

Вказане підтверджується інформаційною довідкою №318144572, сформованою 20.12.2022, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Вказаний будинок оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.

Нежитлове приміщення XXXVII споживача ОСОБА_1 , знаходиться в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , має сумісну із будівлею систему опалення, не оснащено розподільчим приладом обліку теплової енергії.

Правовідносини між позивачем та відповідачем щодо надання послуг з постачання теплової енергії у нежитлове приміщення XXXVII, площею 147,4 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , регулюються Типовим індивідуальним договором №72228961 (за номером особового рахунку), який є укладеним з 01.11.2021.

Позивачем у період з 01.01.2023 по 29.02.2024 було надано послугу з постачання теплової енергії у нежитлове приміщення XXXVII, площею 147,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 125 904,24 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до наданого Концерном «Міські теплові мережі» розрахунку основного боргу за договором № 72228961 за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення XXXVII, площею 147,4 кв.м., за період з 01.01.2023 по 29.02.2024, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 125 904,24 гривень.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч. 1 ст. 630 ЦК України).

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

01.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» від 03.12.2020 № 1060-ІХ. Цим Законом внесено низку змін до Законів України, що регулюють житлово-комунальні відносини, в тому числі і до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема до ч. 2 ст. 12, ч. 5 ст. 13, ст. 14, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з урахуванням внесених змін, визначено, що договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до абз. 1-3 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовано особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку.

Згідно з абз. 1 ч. 7 цієї статті Закону до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Частиною 7 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 01.05.2021) послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до абз. 1. 3 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 01.05.2021) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на власному офіційному веб-сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

На підставі наданих учасниками справи та досліджених судом доказів встановлено, що нежитлове приміщення відповідачки є невід`ємною частиною житлового будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказане приміщення не підпадає під термін неопалювальне приміщення.

Відповідно до визначення, передбаченого Методикою, опалюване приміщення - це приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Враховуючи знаходження належного відповідачці нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення, таким чином, вказане приміщення є опалювальним.

За приписами частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном - стаття 322, 360 ЦК України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 24 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, які затверджені постановою КМУ № 830 розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється відповідно до «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 № 315».

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 №358 внесено зміни до Методики № 315, а саме змінено механізм визначення обсягу теплової енергії на загально-будинкові потреби (згідно п.8 розділу IV методики) (далі ЗБП).

Згідно п. 3 розділу ІІІ методики, для опалюваного приміщення, оснащеного приладом (приладами) розподільного обліку теплової енергії, крім обсягу теплової енергії, визначеного на підставі його/їх показань, донараховується обсяг теплової енергії, якщо фактичне споживання теплової енергії у такому приміщенні менше мінімальної частки середнього питомого споживання, яка визначається відповідно до пунктів 1 - 3 розділу VI цієї Методики.

Мінімальне питоме споживання теплової енергії в опалюваному приміщенні в розрахунку на 1 квадратний метр площі квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії.

Середнє питоме споживання теплової енергії визначається згідно формули 30 (п. 1 розділу VI методики).

Таким чином, споживачу у житловому будинку з власним розподільчим приладом обліку опалення нараховується ЗБП (загально-будинкові потреби), а також Гкал спожиті згідно свого власного приладу обліку або у разі, якщо Гкал по приладу менші, ніж мінімальна частка питомого споживання (50%), споживачу донараховується мінімальна частка.

Пунктами 8, 9 Правил надання послуги з постачання теплової енергії визначено, що постачання теплової енергії для потреб палення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.

Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідачки, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, відповідні рішення містяться на офіційному сайті ЗМР, знаходженням нежитлового приміщення відповідачки у багатоквартирному житловому будинку.

В житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 обсяги теплової енергії на загально-будинкові потреби визначаються як частка 20% від загальних обсягів споживання теплової енергії в розрахунковому періоді.

Загальна сума нарахувань приміщення споживача ОСОБА_1 , за послугу постачання теплової енергії умовно-змінної, умовно-постійної частини тарифу та абонентської плати за період з січня 2023 по лютий 2024 складає 125 904,24 грн з ПДВ.

Суми нарахувань помісячно наведено у таблиці (а.с. 116).

Крім того, на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було виявлено, що приміщення XXXVII житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 , тому у січні 2023 року було проведено донарахування теплової енергії та абонентської плати за період з листопада 2021 по грудень 2022 на приміщення споживача. Сума донарахувань склала 64226,66 гривень з ПДВ, що, як вірно було встановлено судом першої інстанції також зазначено в таблиці (а.с. 116).

Суд першої інстанції правильно виснував, що розрахунок позивача по заявленій сумі заборгованості відповідачем не спростовано та не надано обґрунтованих даних, з яких би вбачалося невідповідність розрахунків позивача фактичним обсягам споживання теплової енергії відповідачем.

Крім рахунків за надані послуги за Договором №72228961 та розрахунку заборгованості позивачем надано: акт приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії ГКП «Основаніє» житловий будинок по АДРЕСА_1 ; акт прийняття на абонентський облік вузла комерційного обліку/вузла розподілу обліку/приладу-розподілювача теплової енергії від 13.03.2024; свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №СК-290224-131 від 29.02.2024, чинне до 29.02.2028; акт про зняття приладу обліку на державну метрологічну повірку (на ремонт) від 28.02.2024; акт перевірки стану вузла обліку теплової енергії по закінченню опалювального періоду 2024-2025 від 10.04.2025; акт перевірки стану вузла обліку теплової енергії по закінченню опалювального періоду 2025-2026 від 27.08.2025.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач безпідставно включив до розрахунку заборгованості, заявленої за період з 01 січня 2023 року по 29 лютого 2024 року, донарахування за період з листопада 2021 року по грудень 2022 року, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг з постачання теплової енергії на підставі Типового індивідуального договору, який є публічним договором приєднання. Відповідач у спірний період була власником нежитлового приміщення, яке не було відключене від системи централізованого теплопостачання, а тому як споживач комунальної послуги була зобов`язана здійснювати її оплату.

Сама по собі обставина проведення позивачем у січні 2023 року донарахування вартості теплової енергії за попередній період не свідчить про відсутність у відповідача обов`язку оплатити фактично отримані послуги. Таке донарахування є способом відображення заборгованості в особовому рахунку споживача та не змінює моменту виникнення самого обов`язку з оплати, який виник під час дії індивідуального договору та існування у відповідача права власності на спірне приміщення.

З огляду на викладене, включення до загального розрахунку суми донарахування за попередні розрахункові періоди саме по собі не свідчить про незаконність нарахувань та не є підставою для відмови у задоволенні позову чи зміни рішення суду першої інстанції.

Надання Концерном «Міські теплові мережі» відповідачу послуги з постачання теплової енергії у спірний період не спростовано відповідачем.

Одночасно суд зауважує, що за умовами пп. 7, 9, 10 п. 40 договору відповідач як споживач має право на перевірку кількості та якості послуги в установленому законодавством порядку, без додаткової плати отримувати від виконавця детальний розрахунок розподілу обсягу спожитої послуги між споживачами будинку, без додаткової плати отримувати інформацію про проведені виконавцем нарахування плати за послугу (з розподілом її за періодами та видами нарахувань).

Між тим, відповідач не надав доказів звернення до позивача з поданням уточнюючої інформації для здійснення перерахунку обсягу наданої послуги у спірному періоді, а також з приводу невірності нарахувань вартості наданих послуг, неотримання цих послуг.

Відтак, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме: укладення сторонами Типового індивідуального договору № 72228961, реальність отриманих відповідачем за цим договором послуг, доведення наявними у справі документами їх обсягу та вартості, не оплату цих послуг відповідачем та не надання нею доказів, які б спростовували таке порушення, судом зроблено правильний висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за поставлену теплову енергію у загальному розмірі 125 904,24 грн.

З огляду на викладене, доводи скаржника в частині не підтвердження факту надання послуг з постачання теплової енергії у тому обсязі, який заявляє позивач, невірного розрахунку суми заборгованості, відхиляються колегією суддів як такі, що зводяться до незгоди відповідача з доказами, наданими позивачем, та з оцінкою цих доказів судом. Водночас сама лише незгода з наданою судом оцінкою відповідного доказу не свідчить про те, що така оцінка була здійснена з порушенням стандарту доказування. Зазначаючи про помилковість розрахунку заборгованості, відповідач контрозрахунку не надала.

Відповідачем не доведено факту припинення надання послуги у встановленому порядку та не надано доказів відключення приміщення від системи теплопостачання або звернення за перерахунком.

Відтак, доводи скаржника є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно взяв до уваги акт прийняття на абонентський облік вузла комерційного обліку, свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки, акт про зняття приладу обліку на державну метрологічну повірку та акти перевірки стану вузла обліку теплової енергії, оскільки вони датовані лютим 2024 року та більш пізнім періодом, колегія суддів відхиляє.

Сам по собі факт складання зазначених документів після початку або навіть після закінчення окремої частини спірного періоду не свідчить про їх неналежність чи недопустимість як доказів. Вказані документи не є доказами, на підставі яких визначався обсяг спожитої відповідачем теплової енергії за кожний розрахунковий місяць, а підтверджують обставини щодо наявності вузла комерційного обліку, його прийняття на абонентський облік, проходження метрологічної повірки та технічного стану, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ґрунтується не виключно на зазначених документах, а на їх сукупності з іншими наявними у справі доказами, зокрема Типовим індивідуальним договором, розрахунком заборгованості, відомостями щодо помісячних нарахувань, письмовими поясненнями позивача щодо порядку визначення обсягу спожитої теплової енергії відповідно до вимог Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг та іншими матеріалами справи, оціненими судом відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Отже, саме лише посилання скаржника на дату складання окремих документів не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин та не свідчить про недоведеність заявлених позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 27 липня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Е.А. Онищенко

О.З. Поляков