Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №604/284/26 — Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/284/26

Провадження № 2/604/315/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року селище Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Сташківа Н.Б.

за участі секретаря судового засідання Крупи А.А.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в селищі Підволочиську Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Підволочиського районного суду Тернопільської області з позовною заявою до держави російська федерація в особі міністерства юстиції рф про відшкодування моральної шкоди, в якій просить стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації моральну шкоду в розмірі 2000000 грн.

У позовній заяві зазначає, що вона до повномасштабного вторгнення рф на територію України, разом зі своєю сім`єю проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент початку повномасштабного збройного вторгнення рф в Україну позивач перебувала зі своїм чоловіком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у власній квартирі в м. Маріуполь. Через стрес, спричинений початком активних бойових дій та постійною загрозою життю, стан здоров`я чоловіка позивача різко погіршився. У нього стався інсульт, унаслідок якого ліва сторона тіла була повністю паралізована, і він втратив здатність самостійно пересуватися. Надання професійної медичної допомоги було неможливим, оскільки медичні заклади або були пошкоджені, або недоступні через інтенсивні обстріли.

До 19 березня 2022 року вони з чоловіком залишались у власній квартирі. На той час у місті вже не було води, електроенергії, зв`язку, тепло- та газопостачання. Загроза життю та здоров`ю зростала щодня через постійні авіаудари. Однак виїхати з міста самостійно позивач з чоловіком не мали можливості. Чоловік був прикутий до ліжка, а позивач не могла покинути його самого. Позивач чекала на приїзд сина, оскільки лише з його допомогою була можлива будь-яка транспортація паралізованої людини.

19 березня 2022 року син позивача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вивіз їх з чоловіком на власному автомобілі до м. Бердянськ, де згодом через відсутність можливості будь-якого лікування ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . 08 квітня 2022 року позивач поховала свого чоловіка в м. Бердянськ. Процес поховання також супроводжувався значними труднощами для позивача через відсутність можливості проведення нормального поховання.

11 квітня 2022 року позивач змогла виїхати з м. Бердянськ автобусом Міжнародного комітету Червоного Хреста до м. Запоріжжя.

Згодом син позивача перевіз її до села Качанівка Тернопільської області, а невдовзі позивач переїхала до гуртожитку в смт. Підволочиськ, Тернопільської області, де проживає і зараз.

У 2024 році у позивача виникла необхідність захистити свою власність у м. Маріуполь, яке наразі перебуває під тимчасовою окупацією. Отримавши повідомлення від сусідки з Маріуполя позивач дізналася про так званий «Указ президента рф» щодо привласнення нерухомості, власники якої не з`явились особисто з документами у м. Маріуполь. Житло позивача, а також гараж потрапили під ризик визнання «безгосподарним». Оскільки з 2022 року дипломатичні відносини України з країною-агресором повністю розірвані, а законних способів дистанційного підтвердження власності не існує, позивач була змушена їхати через Польщу до москви. Це був єдиний фізично можливий шлях спробувати потрапити до міста, щоб не допустити незаконного захоплення власного майна загарбниками під виглядом «націоналізації». Однак спроба виявилася марною: в аеропорту «Шереметьєво» (рф) позивачу було відмовлено у в`їзді. Після отримання відмови у в`їзді позивач направила електронною поштою запит до Управління ФСБ російської федерації з метою офіційного встановлення факту її недопуску до м. Маріуполь. У відповідь позивач отримала повідомлення про те, що стосовно неї прийнято рішення про заборону в`їзду на територію рф терміном до 20 червня 2044 року відповідно до федерального закону, з метою «забезпечення обороноздатності або безпеки держави».

Внаслідок вказаних подій у позивача значно погіршився стан здоров`я.

Вищевикладені обставини свідчать про грубе порушення російською федерацією основоположних прав позивача, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на глибину та тривалість страждань, втрату найріднішої людини, житла та здоров`я, позивач вважає за необхідне стягнути з російської федерації компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 2000000 (два мільйони) гривень. Зазначену суму позивач вважає справедливою сатисфакцією.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17 березня 2026 року було прийнято до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2026 року було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, подала до суду заяву в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити та не заперечувала щодо винесення заочного рішення суду.

Відповідач, держава російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (її представник) у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомлено, хоча про місце, день і час розгляду справи було судом повідомлено належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відзив на позов відповідач не надав.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до роз`яснень Міністерства закордонних справ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України МЗС України 24 лютого 2022 року нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з російською федерацією, які були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між країнами від 14 лютого 1992 року, відтак, діяльність дипломатичних представництв України в російської федерації та російської федерації в Україні, а також будь яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції 1961 року.

Отже, подальше отримання згоди рф на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.

З інформації на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта» за посиланнями в мережі Інтернет: https://www.ukrposhta.ua/ua/news/57624-poshti-svitu-ogoloshujut-rosii-poshtovu-blokadu, відомо, що АТ «Укрпошта» припинила доставку поштових відправлень до/з російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

За інформацією Міністерства закордонних справ України 24 лютого 2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території росії та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Крім того, про дату, час та місце судового засідання відповідача повідомлено шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті Підволочиського районного суду Тернопільської області «Судова влада» в порядку ч.11 ст.128 ЦПК України, тому з опублікуванням таких оголошень про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідача, позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ст.ст.280-282 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних доказів та ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами, доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є громадянкою України, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України № НОМЕР_1 та паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 .

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 уклали шлюб 27 жовтня 1986 року. Після укладення шлюбу прізвище дружини було змінено на ОСОБА_5 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 13 квітня 2022 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Бердянськ Запорізької області.

Згідно копії довідки №6112-5001031535 від 14 квітня 2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно витягу з Держаного реєстру речових прав №340692581 від 27 липня 2023 року, ОСОБА_1 є власником 2/3 частки квартири, загальною площею 73,4 кв.м., житловою площею 49,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Держаного реєстру речових прав №430677889 від 10 червня 2025 року, ОСОБА_1 є власником гаражу, загальною площею 20 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно витягу з ЄРДР, ВП №5 Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області 18 листопада 2022 року було зареєстровано кримінальне провадження №12022211100000155 за ч.1 ст.438 КК України за зверненням ОСОБА_1 про пошкодження 17 березня 2022 року квартири за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок артилерійського обстрілу в/с російської федерації.

Згідно витягу з державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, від 26 лютого 2026 року, до вказаного реєстру 17 січня 2024 року внесено відомості про квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Загальновідомими та такими, що у відповідності до ч.3 ст.82 ЦПК України не потребують доказування, є обставини, що збройна агресія рф проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення збройними силами рф всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням рф порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і рф про статус та умови перебування Чорноморського флоту рф на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Обставини збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України є загальновідомими і, за правилом ч.3 ст.82 ЦПК України, не потребують доказування. Наслідком збройної агресії російської федерації відносно України стала окупація частини території України.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що Верховна Рада України, приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування російською федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії рф проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що рф чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань рф; відзначаючи, що дії рф на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до ст.8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022)2 про припинення членства рф у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія рф проти України є серйозним порушенням рф своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки такі дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, так як будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення рф на територію України, у зв`язку із чим Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України», в Україні введено військовий стан.

Станом на дату ухвалення даного рішення, 16 липня 2026 року, воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та все ще триває, а Україна залишається об`єктом збройної військової агресії з боку рф, яку здійснює остання.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23 (провадження № 61-456св24).

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Внаслідок порушення цивільних прав особи, згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України, вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) протиправність діяння її заподіювача, б) наявність шкоди, в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Таким чином, частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Отже, позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно інформації, викладеної в позовній заяві, та в обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що м. Маріуполь, з перших днів воєнного стану, перебувало під артилерійськими, авіаційними та іншими видами обстрілів з боку збройних сил російської федерації, що призвело до знищення об`єктів життєзабезпечення району цивільної інфраструктури. Не стало електричної енергії, води, газу та зв`язку, позивач з сім`єю опинився у повній ізоляції. З боку рф було застосовано тактику голоду та створена гуманітарна криза.

Позивач із сім`єю перебувала у стані стресу за себе та за свого чоловіка, який переніс інсульт.

Позивач разом із сім`єю 19 березня 2022 року залишили місце проживання, невдовзі після чого, ІНФОРМАЦІЯ_3 , чоловік позивача помер. Позивач була позбавлена можливості поховати чоловіка належним чином, організація можливості поховання становила для позивача значний тягар.

11 квітня 2022 року за Допомогою Міжнародного комітету Червоного Хреста позивач змогла полишити окуповану територію. Однак в процесі виїзду, під час проходження блокпостів, яких було більше 19, військовослужбовці рф здійснювали незаконні обшуки, особистих речей, перевірки мобільних телефонів та документів.

Позивач вказує, що рф їй було відмовлено у в`їзді на тимчасово окуповану територію з метою захисту свого нерухомого майна, оскільки вона є персоною «non grata».

Позивач вказує, що зазначені події призвели до погіршення стану її здоров`я.

Внаслідок збройної агресії рф проти України, позивач зазнала значної моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, зумовлених перебуванням у межах населеного пункту, який на початку повномасштабного вторгнення опинився під постійними ворожими обстрілами, що становило безпосередню загрозу для її життя та здоров`я, а також для здоров`я і життя близьких і рідних, протиправним позбавленням права володіння, користування та вільного розпорядження належним їй майном – квартирою та гаражем, позивач втратила можливість жити самостійно та вести повноцінне життя.

3 24 лютого 2022 року відчуває значні та триваючі душевні страждання, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, можливістю володіти і користуватися належним на праві власності майном вести повноцінне життя, втратою нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, позивач вимушена пристосуванням до нових життєвих умов та відновленням прийнятного для себе рівня життя, перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття та стану здоров`я.

Отже, позивач внаслідок збройної агресії рф проти України та окупації рф частини території України, певний час перебувала в окупації, була вимушена покинути житло та змінити своє місце проживання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Кожен громадянин, який не покинув територію України, відчуває себе у небезпеці після введення в Україні воєнного стану, позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями.

Проте, це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф, обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок). Стандарт доказування у вказаній категорії справи не змінний, про що неодноразово наголошує Верховний Суд у своїх постановах.

Разом з тим, на підтвердження заподіяння моральної шкоди позивач надала суду копії документів, що посвідчують її особу; довідку ВПО; витяг з реєстру територіальної громади; витяг з державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України; копію свідоцтва про укладання шлюбу; правовстановлюючі документи на нерухоме майно (квартиру та гараж).

Суд не приймає до уваги надані позивачем копії документів складених російською мовою, оскільки такі складені іноземною мовою та подані суду без перекладу. Крім того суд не може прийняти до уваги копії фотографій на яких зображені руйнування приміщення, оскільки такі не містять жодних ідентифікуючих ознак об`єкта нерухомого майна, тому суд позбавлений можливості встановити якого саме приміщення чи якого саме будинку стосується такі фотознімки. Крім того, руйнування завдані рф нерухомому майну належать до матеріальної шкоди, а на державному рівні існує Порядок, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії рф, починаючи з 19 лютого 2014 року.

Суд також критично оцінює посилання на погіршення стану здоров`я позивача, за відсутності доказів причино-наслідкового зв`язку між цим погіршенням та її вимушеним переміщенням, облаштуванням нового місця проживання, пристосування до нових умов тощо.

Слід зазначити, що наявні міжнародні та національні нормативно-правові акти не містять положень про виникнення у тимчасово переміщеної особи права на відшкодування понесених нею моральних страждань через таке переміщення від держави агресора.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що позивачем доведено заподіяння їй моральної шкоди, саме в результаті позбавлення її права на вільне користування своїм майном – квартирою та гаражем.

Щодо визначення суми відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на мету інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Жодним чином не ставлячи під сумнів наявність психотравмуючих наслідків збройної агресії російської федерації для кожного громадянина України, суд зазначає, що при визначення розміру відшкодування моральної шкоди, крім загальних засад, слід ураховувати конкретний характер обставин, за яких було завдано шкоду, та її наслідки для потерпілого.

Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України позивач, що є очевидним, зазнала душевних страждань, перенесла стрес і побоювання за свою безпеку, безпеку свого чоловіка та в цілому сім`ї, враховує відношення позивача до ситуації, позбавлення можливості вільно розпоряджатись своїм майном, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у житті у зв`язку зі зміною постійного місця проживання, звичного ритму життя, порушення її нормальних життєвих зв`язків, що потребує вчинення додаткових зусиль для організації свого життя на території іншої області налагодження ритму життя, найму житла та пошуку роботи.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що порушивши її основоположні права і свободи, російська федерація завдала їй моральних страждань, а відтак наявні підстави для відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000000 грн., що відповідає повному задоволенню позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and Others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частиною 5 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п.15 п.3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

При вирішенні вимог позивача про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Туреччини (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Туреччина зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Отже, позивач звільнена від сплати судового збору за подачу позовної заяви.

Однак, у разі подання такої заяви про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000000,00 грн. підлягав сплаті судовий збір в розмірі 16640 грн (пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»).

Оскільки суд задовольняє позовні повністю, то стягненню з відповідача підлягає вказана сума судового збору.

Керуючись ст.ст.23, 192, 1167 ЦК України, ст. 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 133, 141, 223, 244, 247, 263, 264, 265, 280-282, 354, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , моральну шкоду у розмірі 2000000 (два мільйони) гривень 00 копійок.

Стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Н.Б. Сташків