Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №715/2761/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 715/2761/25

провадження 822/1009/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О.,

секретар судового засідання Скулеба А.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа Орган опіки та піклування Тереблеченської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області,

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 березня 2026 року,

головуючий у суді першої інстанції суддя Цуренко В.А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Тереблеченської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав.

Вказувала на те, що 31 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб у виконавчому комітеті Тереблеченської сільської ради Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області, актовий запис № 16, який рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2018 року у справі № 715/1860/18 між сторонами було розірвано.

У цьому шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_2 повністю усунувся від виховання сина ОСОБА_3 , зокрема, він не цікавиться його життям, не відвідує навчальний заклад, не спілкується з ним і не бере участі в його розвитку. Відповідач також не надає жодної матеріальної допомоги на утримання дитини, хоча відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд виходив з того, що з метою забезпечення потреб та інтересів дитини та обставин справи, розмір аліментів суд визначив у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки це є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідача не встановлена.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у вказаній частині.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та не обгрунтованим, оскільки судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 не піклується про духовний і фізичний розвиток своєї дитини, не надає матеріальної допомоги на її утримання, не спілкується з ним та не цікавиться його здоров`ям, життям, інтересами, що свідчить про його ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Також, суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку виконавчого комітету Тереблеченської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав від 25 серпня 2025 року.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

31 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб у виконавчому комітеті Тереблеченської сільської ради Чернівецького (Глибоцького) району Чернівецької області, актовий запис №16.

Від шлюбу в сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2018 року у справі №715/1860/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

08 серпня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, про що складено відповідний актовий запис №19.

У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Згідно з довідкою від 11 серпня 2025 року №277, виданою виконавчим комітетом Тереблеченської сільської ради, ОСОБА_1 проживає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 та трьома малолітніми дітьми за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 працює в Тереблеченській сільській раді Чернівецького району Чернівецької області головним спеціалістом-бухгалтером відділу бухгалтерського обліку та господарського забезпечення з 01 лютого 2017 року по теперішній час, що підтверджується довідкою Тереблеченської сільської ради від 13 серпня 2025 року №282.Спільний син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 вересня 2020 року навчається у Тереблеченському ліцеї Тереблеченської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області.

Згідно з витягом з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», наданому Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2025 року, востаннє 01 лютого 2022 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетнув державний кордон України в бік виїзду через пункту пропуску «Порубне».

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі – Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише тоді коли самі батьки не бажають та не вживають жодних дій для відновлення і покращення стосунків з неповнолітніми дітьми.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Такі висновки узгоджуються із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 150 СК України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині держави-учасниці, так і за кордоном.

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Зокрема, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках в разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Відмову у задоволенні позову суд мотивував тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами необхідність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, оскільки судом не встановлено, що батько систематично ухиляється від виконання батьківських обов`язків, які і не встановлено, що позбавлення батьківських прав відповідача буде відповідати інтересам дитини.

Судом надано оцінку висновку органу опіки та піклування, такий висновок суд вважав не мотивованим належним чином, оскільки він ґрунтується виключно на поясненнях позивачки, не містить перевірки викладених нею обставин та не містить жодної оцінки доводів зі сторони батька, не проаналізовано його ставлення до виконання батьківських обов`язків, не встановлено його винну поведінку в ухиленні від виховання сина та свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, яке має систематичний та постійний характер. Висновок суперечить інтересам дитини.

Аналізуючи висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затверджений рішення виконавчого комітету Тереблеченської сільської ради №138 від 25 серпня 2025 року, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про невмотивованість даного висновку.

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 затверджений рішенням виконавчого комітету Тереблеченської сільської ради від 25 серпня 2025 року №138 мотивований тим, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу між сторонами, залишився проживати з мамою ОСОБА_1 в селі Тереблече. Зі слів дитини біологічний батько не проявляє до нього батьківського піклування та турботи, не спілкується з дитиною, не телефонує йому. Натомість батька йому заміняє нинішній чоловік його мами ОСОБА_4 , якого дитина називає батьком «тато ОСОБА_8 ».

У висновку зазначено, що батько дитини ОСОБА_2 , в режимі відеозв`язку, просив не позбавляти його батьківських прав відносно сина ОСОБА_9 , заперечував щодо невиконання ним батьківських обов`язків, адже допомагав та буде допомагати синові, однак не надав жодних підтверджуючих документів.

У судовому засіданні 09 лютого 2026 року представник органу опіки та піклування, начальник служби у справах дітей Тереблеченської сільської ради Кожокар Михайло Аркадійович пояснив, що після надходження заяви ОСОБА_1 щодо надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 працівниками служби було проведено комплексну та всебічну роботу, зокрема проведено індивідуальні бесіди та опитування матері ОСОБА_1 , дитини ОСОБА_3 , безпосередньо батька ОСОБА_2 , а також родичів, як зі сторони матері, так і з сторони батька, та встановлено, що станом на дату розгляду питання доводи про реальну участь ОСОБА_2 у житті сина не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з відсутністю будь-яких документів чи фактичних даних.

ОСОБА_10 повідомив суду, що під час спілкування з ОСОБА_2 , в телефонному режимі, останній заперечував проти позбавлення його батьківських прав та стверджував, що матір чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином. Водночас до моменту ініціювання питання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до його сина ОСОБА_3 , від батька не надходило жодних заяв, скарг чи звернень щодо встановлення йому графіку спілкування чи усунення перешкод.

Вищевказаним спростовуються аргументи суду про врахування у висновку виключно пояснень позивачки та ненадання оцінки доводам батька.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Долучена до матеріалів справи характеристика учня 6-го класу Тереблеченського ліцею ОСОБА_3 свідчить про те, що мати ОСОБА_1 бере активну участь у шкільному житті дитини, регулярно відвідує батьківські збори, забезпечує високий рівень навчання дитини, натомість батько ОСОБА_2 із дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходив ніколи, на батьківські збори не з`являвся. Дана характеристика підписана класним керівником ОСОБА_11 та директором ліцею ОСОБА_12 .

Також стороною позивача було долучено до матеріалів справи, у якості письмового доказу заяву свідка ОСОБА_13 від 26 лютого 2026 року. З якої вбачається, що вона працює вчителем у Тереблеченському ліцеї Тереблеченської сільської ради та є класним керівником малолітнього ОСОБА_3 у період його навчання з 5-го по 6-й клас, та за весь час її роботи з учнем ОСОБА_3 вона жодного разу не бачила його біологічного батька ОСОБА_2 , він ніколи не з`являвся у школі, не брав участі у батьківських зборах і не цікавився успішністю, поведінкою чи психологічним станом сина.

Суд відхилив вказані пояснення, як недопустимий доказ обґрунтовуючи це тим, що невідомо хто технічно оформлював вказану заяву, а чинним законодавством не передбачено можливості подання письмових свідчень свідка без допиту такого свідка в судовому засіданні.

Колегія суддів не погоджується з такими мотивами відхилення. Судом було задоволено клопотання про допит свідка ОСОБА_13 , яка не змогла забезпечити свою явку у судове засідання з огляду на стан здоров`я. Представником позивачки було подано заяву ОСОБА_13 , як письмовий доказ, справжність підпису якої засвідчено секретарем виконавчого комітету Тереблеченської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області

Сторона відповідача не ставила питання про необхідність повторного виклику даного свідка у судове засідання для допиту та не спростувала відомості, які викладені у заяві. Апеляційний суд вважає, що відомості, які містяться в заяві, узгоджуються з іншими доказами у справі та мали бути враховані судом при ухваленні рішення.

В матеріалах справи наявний лист-відповідь ОСОБА_14 від 26 вересня 2025 року на адвокатський запит представника відповідача ОСОБА_15 від 24 вересня 2025 року, з якого вбачається, що остання була класоводом учня ОСОБА_3 з 2020-2021 навчального року по 2023-2024 навчальний рік, тобто з першого по четвертий класи, та за роки навчання дитини в 1-4 класах громадянин ОСОБА_2 з нею не спілкувався та у шкільному житті класу участі не брав.

Згідно з відповіддю Тереблеченської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 28 жовтня 2025 року №185 у відповідь на адвокатський запит представника позивачки №3578 від 22 жовтня 2025 року ОСОБА_2 не звертався до служби у справах дітей виконавчого комітету Тереблеченської сільської ради зі зверненнями стосовно утримання та виховання малолітнього ОСОБА_3 , встановлення способів та графіку участі у вихованні та спілкуванні з сином, а також не повідомляв службу у справах дітей про наявність перешкод з боку матері ОСОБА_1 у спілкуванні з сином. Листів, запитів чи звернень від органів Національної поліції України щодо вчинення матір`ю ОСОБА_1 перешкод у спілкування батька з дитиною або неналежного виконання нею батьківських обов`язків не надходило. Виконавчим комітетом рішення, висновки щодо встановлення конкретних термінів, графіку та способів спілкування ОСОБА_2 з сином не приймалось.

З довідки Тереблеченської сільської ради від 11 серпня 2025 року №277 вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою АДРЕСА_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

З пояснень позивачки, представника третьої особи, свідків та з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , протягом тривалого часу разом з сином не проживає, не приймає ніякої участі у його житті, з ним не спілкується, не цікавиться його життям, здоров`ям, навчанням, його відпочинком, проведенням ним часу після навчання, його проблемами, матеріально його не забезпечує.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24, від 10 червня 2026 року у справі № 126/1157/25.

Судом першої інстанції була заслухана думка малолітнього ОСОБА_3 , який повідомив, що проживає з «татом ОСОБА_8 », та не пам`ятає, як звати біологічного батька. Дитина надала пояснення, що останній раз бачила та спілкувалася із ОСОБА_2 перед тим, як піти в перший клас. Біологічний батько не телефонував та не писав йому, не приходив до школи, не цікавився його життям, не передавав подарунки, не вітав з днем народження Жодних перешкод у спілкуватися з батьком з боку матері та родичів не було. Малолітній ОСОБА_3 спростував пояснення відповідача про щомісячну передачу дитині більше 3000 гривень через бабусю. Вказав, що теперішній чоловіком його матері ОСОБА_4 , його дуже любить і бажає щоб він став його батьком.

Судом встановлено, що зростаючи без рідного батька, ОСОБА_3 не відчув і не відчуває з боку ОСОБА_2 батьківської любові, його піклування та турботи, моральної підтримки, особливо під час війни.

Суд не надав оцінки поясненням малолітнього ОСОБА_3 , внаслідок чого припустився неповного з`ясування обставин справи та помилково виснував про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не відповідатиме інтересам дитини ОСОБА_3 .

В матеріалах справи також наявний висновок практичного психолога ОСОБА_16 за результатами психологічного дослідження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також психологічна характеристика ОСОБА_3 , надану Тереблеченським ліцеєм Тереблеченської сільської ради № 75 від 08 грудня 2025 року.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що визнавши вищевказаний висновок психолога недопустимим доказом з тих підстав, що він побудований виключно на інформації, отриманої зі слів матері, суд неправильно застосував критерій недопустимості доказу, оскільки немає підстав вважати, що даний висновок одержано з порушенням порядку, встановленого законом.

Предметом дослідження вказаного висновку був психологічний стан малолітнього ОСОБА_3 за результатами діагностичної бесіди безпосередньо з дитиною ОСОБА_3 , спостереження за його зовнішніми проявами, проведення різного роду тестувань з використанням відповідних методик, дослідження малюнків дитини тощо.

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2025 року витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію - відомості щодо перетину державного кордону України громадянином України – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 , терміном за останні 7 років, починаючи з 2018 року.

З витягу з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», наданому Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, наданого Глибоцькому районному суду Чернівецької області, вбачається, що 01 лютого 2022 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетнув державний кордон України в бік виїзду через пункту пропуску «Порубне» і після цього в Україну не повертався.

Тобто судом встановлено, що відповідач покинув територію України ще в лютому 2022 року і з цього часу в Україну не повертався.

У процесуальних документах та у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що з моменту розірвання шлюбу у 2018 році ОСОБА_2 систематично та свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина, не виявляв жодної ініціативи у спілкуванні з дитиною, відвідуванні сина, участі в шкільному житті чи участі в житті сина загалом, а також що відповідач виїхав з України і після цього жодного разу з сином не спілкувався, не цікавився його життям, не надсилав кошти на його матеріальне утримання.

Апеляційний суд зауважує, що позивачка звернулася до суду з позовом у серпні 2025 року, а розгляд справи відбувався у 2025-2026 роках. Будь-яких доказів того, що відповідач з 2021 року по 2025 роки намагався підтримувати зв`язок із сином, виховувати його, піклуватися про його здоров`я, духовний та фізичний розвиток матеріали справи не містять. Факт будівництва відповідачем житла під час перебування у шлюбі з позивачкою не є доказом утримання відповідачем сина та участі у його житті, оскільки ці обставини знаходяться поза часовими межами предмету доказування. Твердження відповідача про утримання дитини та щомісячну передачу коштів не підтверджено жодними належними доказами (банківськими виписками, розписками, квитанціями про перекази). За відсутності первинних документів, що підтверджували регулярність і розмір такого суд не мав підстав вважати встановленим факт систематичного утримання відповідачем сина.

Суд першої інстанції вказав, що свідки ОСОБА_17 (матір відповідача та бабуся малолітнього ОСОБА_3 ), ОСОБА_18 (сестра відповідача та тітка малолітнього ОСОБА_3 ) та ОСОБА_19 підтвердили активну участь батька у вихованні та утриманні дитини.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду та критично оцінює вказані покази.

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що показання всіх трьох свідків стосуються періоду до лютого 2022 року, тоді як судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що саме в лютому 2022 року відповідач виїхав за кордон і з того часу в Україну не повертався. Свідки не повідомили суду обставини виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 саме по вихованню сина. Сам відповідач підтвердив в суді першої інстанції, що з 2022 року не виховував, не дбав про фізичний і моральний розвиток дитини. Свідчення матері відповідача ОСОБА_17 про передачу аліментів безпосередньо онукові на його утримання є вочевидь неспроможними, враховуючи вік дитини та не здатність дитини у малолітньому віці самостійно використовувати надані кошти на забезпечення базових потреб та спростовуються пояснення дитини, ОСОБА_1 та показами свідків .

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції зазначену вимогу закону додержано не було, показання свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .. ОСОБА_22 оцінено поза зв?язком з іншими доказами у справі.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що активна поведінка батька, а саме, звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, свідчить про те, що позивач має намір та бажання спілкуватися зі своїм сином, брати участь у його вихованні та сім`ї.

Апеляційний суд враховує, що відповідач звернувся з вказаним позовом лише у жовтні 2025 року, тобто через два місяці після подачі позову про позбавлення його батьківських прав по відношенню до його сина, та розцінює це як звернення до суду позовом, спрямованим на створення хибного враження про зацікавленість у житті свого сина та наміри брати участь у його вихованні. В суді апеляційної інстанції позивачка підтвердила, що відповідач із сином не спілкуються. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 липня 2026 року у справі №715/3792/25 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 травня 2026 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаної вимоги відмовлено.

Апеляційний суд виснував, що позивач не довів наявність у нього об`єктивних, незалежних від нього та створених відповідачем, перешкод для спілкування з дитиною, а також факт вжиття ним активних дій з метою захисту його, як він стверджує, порушених батьківських прав, з урахуванням відсутності будь-яких висновків компетентного органу, за місцем проживання дитини, щодо порядку та способів участі його, як батька, у спілкуванні з дитиною, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_23 ..

За правилами ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У наведених нижче пунктах в постанові КЦС ВС від 18 грудня 2019 у справі №761/29966/16-ц вказано наступне:

46. Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

47. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені».

Посилання відповідача на неможливість підтримувати зв`язок з дитиною та спілкування через наявність перешкод з боку позивачки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи, а подання відповідачем позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною має характер штучного, спрямованого на перекладення відповідальності з себе за ухилення від виконання батьківських образків на позивачку. оскільки і у цій справі, і у справі №715/3792/25 судами встановлено, що мати ОСОБА_1 не була проти спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною.

При цьому, у даній конкретній справі самі лише заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчать про його інтерес до дитини.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 звертав увагу, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

Також у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 Верховний Суд вказав, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позову.

На думку колегії суддів, така поведінка батька щодо дитини, ОСОБА_3 , свідчить про його свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, ухилення його від виконання батьківських обов`язків, не є таким, що не залежить від його волі, а за наявності бажання ОСОБА_2 не позбавлений можливості брати участь у виханні сина, його матеріальному утриманні, оскільки ухилившись від виконання батьківських обов`язків батько дитини в повній мірі поклав цей обов`язок на матір дитини.

Колегія суддів не вбачає об`єктивних, не залежних від волі батька дитини, причин, що перешкоджали і перешкоджають батькові ОСОБА_2 спілкуватись з сином та повноцінно брати участь у його вихованні, оскільки його проживання в іншій країні, за наявності бажання виконувати батьківські обов`язки, брати участь у вихованні дитини, не є перешкодою для вільного спілкування з дитиною та повноцінної участі у вихованні дитини, у його матеріальному утриманні. Суд дійшов правильного висновку про винну поведінку батька та свідоме нехтування ним своїми обов`язками.

У ході розгляду даної справи здобуто достатньо доказів на підтвердження того, що батько дитини, ОСОБА_2 , протягом тривалого часу свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, а саме не виявляє батьківського піклування та батьківської турботи до дитини не виявляє, не цікавиться навчанням, станом здоров`я дитини, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для навчання та проживання дитині не забезпечує, не створює умов для отримання дитиною освіти, не спілкується з дитиною, не допомагає дитині у доступі до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, до його переживань, під час війни не підтримує його морально, хоча дитина вкрай потребує такої підтримки та захисту.

За вищенаведеного, висновок суду першої інстанції про недоведеність свідомого ухилення батька дитини, ОСОБА_2 , від виконання батьківських обов`язків щодо сина, ОСОБА_3 , не відповідає фактичним обставинам справи.

Відтак апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідач не займався вихованням сина, не виявляв до нього батьківського піклування, тобто ухилився від виховання дитини.

Колегія судді зазначає, що за обставин цієї справи позбавлення відповідача батьківських прав здійснено, згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Апеляційний суд погоджується з доводами сторони відповідача про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, але з урахуванням обставин цієї справи, а саме: довготривалого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, відсутності будь-яких доказів участі батька у житті дитини з 2021 року, а також об`єктивних причин, що перешкоджали відповідачу виконувати свої обов`язки щодо дитини, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про наявність виключних обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків - позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Колегія суддів вважає наявними обставини, за яких батько дитини, ОСОБА_2 , підлягає позбавленню батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в даному випадку судом враховуються якнайкращі інтереси дитини, ОСОБА_3 , який в даний час проживає разом з матір`ю та її чоловіком, який його виховує та матеріально утримує.

При цьому суд зазначає, що у разі зміни поведінки батька і його відношення до виконання своїх батьківських обов`язків, він може бути поновлений у батьківських правах щодо сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 березня 2026 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Дата складання повної постанови – 24 липня 2026 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: О.О. Одинак

Н.К. Височанська