Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №147/2475/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 147/2475/25

Провадження № 22-ц/801/1261/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борейко О. Г.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокуСправа № 147/2475/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області, ухвалене 03 березня 2026 року суддею цього суду Борейко О. Г. у селищі Тростянець, дата складення повного тексту 05 березня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (далі - ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 158158 від 24 жовтня 2024 року у розмірі 10 809 гривень 58 копійок із яких: 10 366 гривень 41 копійка - основний борг (тіло кредиту); 343 гривні 17 копійок - відсотки за користування кредитом; 100 гривень - комісія.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КРЕДІПЛЮС» (далі - ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», первісний кредитор) в електронній формі було укладено вказаний кредитний договір, шляхом приєднання позичальника до умов договору та підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п. 2.2.1. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 22 892,00 грн та надавалася:

у розмірі 7 602,54 грн для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №153006 від 10.09.2024, укладеним з Кредитодавцем;

у розмірі 11 397,82 грн на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 ;

у розмірі 3 891,64 грн шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією згідно з п. 2.5 індивідуальної частини договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 330,00% річних.

Тип процентної ставки – фіксована.

Проценти нараховуються з дня, наступного за днем отримання кредиту Позичальником, протягом строку кредитування, зазначеного в п. 2.6. договору та/або графіком платежів.

Розмір процентної ставки незмінний.

Загальний строк кредитування за договором складає 126 днів з 24.10.2024 по 27.02.2025 (п. 2.6. договору).

Пунктом 2.7 договору визначено, що загальні витрати Позичальника за кредитом (без врахування суми тіла кредиту) складають (не перевищують) 20 698,91 грн.

Відповідно до п. 2.7.1. договору денна процентна ставка складає: 20 698.91 грн (двадцять тисяч шістсот дев`яносто вісім грн дев`яносто одна коп) / 22892.00 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот дев`яносто дві грн. 00 коп.) / 126 днів * 100% = 0,7176%/день.

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти на банківську картку відповідача.

Разом з тим, ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

16 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 16042025, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 158158 від 24 жовтня 2024 року перейшло до позивача, що підтверджується реєстром прав вимог та актом приймання-передачі від 04 червня 2025 року.

За таких обставин, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просило суд стягнути із ОСОБА_1 зазначену суму заборгованості, а також судовий збір 2 422 гривень 40 копійок та витрати на правничу допомогу 7000 гривень.

03 березня 2026 року заочним рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області позов ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 задоволено.

14 квітня 2026 року ухвалою цього суду заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цій цивільній справі залишено без задоволення.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не встановив фактично отриману суму кредиту. Зокрема, вказує, що загальний розмір кредиту становить 22 892 грн, із яких: 7 602,54 грн спрямовано на погашення попередньої заборгованості, 3 891,64 грн становить комісія, а 11 397,82 грн - це кошти, які він отримав особисто.

На думку апелянта, сума у розмірі 7 602, 54 грн не може вважатися кредитними коштами та включатися до тіла кредиту, оскільки на його банківську картку надійшло лише 11 397, 82 грн, а тому нарахування комісії на повну суму кредиту є несправедливим.

Крім того, зазначає, що суд не врахував здійснені ним платежі на загальну суму 24 369 грн, які повністю покривають та перевищують фактично отримані кошти.

Апелянт також стверджує, що позивач не довів належними доказами наявність заборгованості та законність переходу права вимоги за договором факторингу.

Окремо висловлює незгоду з розміром витрат на правничу допомогу у сумі 7 000 грн, стягнутих на користь позивача, вважаючи їх неспівмірними та завищеними.

Також наголошує, що є військовослужбовцем, проте суд першої інстанції не врахував цю обставину належним чином.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін за таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що 24 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису договір №158158, за умовами якого кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 22 892 грн, строком на 126 днів, зі сплатою у розмірі 330,00% річних та комісії за надання кредиту у сумі 3 891,64 грн (а.с. 77-81).

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Виконання первісним кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів відповідачеві підтверджується довідкою про проведення взаємозаліку (а.с. 82).

Виконання ТОВ «ФК«КРЕДІПЛЮС» своїх зобов`язань також підтверджується наданою банком випискою з рахунку ОСОБА_1 за період з 24.10.2024 по 29.10.2024 (а.с. 54-57).

Відповідно до Розрахунку заборгованості за договором № 158158 розмір заборгованості відповідача станом на 28.03.2025 становить 10 809,58 грн та складається з: заборгованості за тілом кредиту – 10 366,41 грн; заборгованості за відсотками – 343,17 грн; заборгованості за комісією – 100,00 грн (а.с. 83-84).

16 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 16042025, відповідно до умов якого позивачу відступлено права грошової вимоги до боржників (а.с. 85-86, 87).

Із додатку №1 до договору факторингу та реєстру прав вимоги № 3 від 04 червня 2025 року вбачається, що ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 10 809,58 грн (а.с. 88).

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 158158 від 24.10.2024 заборгованість ОСОБА_1 станом на 01.11.2025 становить 10 809,58 грн та складається з: заборгованості за тілом кредиту – 10 366,41 грн; заборгованості за відсотками - 343,17 грн; заборгованості за комісією - 100,00 грн (а.с. 88 на звороті).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено надання первісним кредитором відповідачу кредитних коштів, якими він користувався, а також доведено неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не встановлено фактично отриману суму кредиту, однак із такими доводами колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.2.1. договору сторони погодили, що сума (загальний розмір) кредиту становить 22 892.00 грн та надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку:

у розмірі 7 602.54 грн для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит № 153006 від 10.09.2024, укладеним з Кредитодавцем;

у розмірі 11 397.82 грн на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі рахунок Позичальника);

у розмірі 3891.64 грн шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно з п.2.5 індивідуальної частини договору.

Із викладеного слідує, що кредит надавася у трьох частинах, які є формами надання кредиту, що прямо передбачено умовами договору, з якими ОСОБА_1 ознайомився та погодився при його підписанні.

У даному разі зарахування частини кредиту у розмірі 7 602.54 грн на погашення попередньої заборгованості є способом виконання зобов`язань, прямо передбаченим договором та погодженим обома сторонами.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що сума в розмірі 7 602,54 грн не може вважатися кредитними коштами та включатися до тіла кредиту через те, що на його рахунок фактично надійшло лише 11 397,82 грн, а тому нарахування комісії на всю суму договору є несправедливим.

Відповідно до норм чинного законодавства кредитом є не лише кошти, видані готівкою чи зараховані на картку, а й суми, спрямовані за розпорядженням позичальника на рефінансування (погашення) його попередніх зобов`язань, що також є формою отримання та використання кредиту.

Відтак, нарахування передбаченої договором комісії на загальну суму кредитного ліміту є цілком правомірним.

Підписавши договір, ОСОБА_1 погодився, що сума 7 602, 54 грн є частиною нового кредиту та витрачена на його користь шляхом погашення заборгованості за попереднім кредитним договором № 153006 від 10.09.2024.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У даному разі проценти за користування кредитом відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України та п. 2.3. договору нараховуються на загальну суму кредиту 22 892,00 грн, а не лише на суму, безпосередньо перераховану на картковий рахунок відповідача.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував здійснені відповідачем платежі на загальну суму 24 369 грн, які начебто повністю покривають та перевищують фактично отримані кошти, апеляційний суд виходить із такого.

З долучених до апеляційної скарги платіжних інструкцій вбачається, що відповідач справді здійснив низку платежів, а саме: 22.10.2024 - 3 614,00 грн, 24.10.2024 - 7 224,00 грн, 23.11.2024 - 4 511,00 грн, 13.12.2024 - 4 510,00 грн, 21.12.2024 - 4 510,00 грн.

Разом із тим, аналіз зазначених документів свідчить, що платіжна інструкція від 22.10.2024 на суму 3 614,00 грн та платіжна інструкція від 24.10.2024 на суму 7224 грн підтверджує оплату за іншим кредитним договором № 153006 від 10.09.2024, а тому ці кошти не можуть бути зараховані в рахунок погашення заборгованості за оскаржуваним договором.

Водночас платіжні інструкції від 23.11.2024, 13.12.2024 та 21.12.2024 здійснені на виконання умов кредитного договору № 158158 від 24.10.2024.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ці кошти були зараховані відповідно до вимог закону та умов договору в такій черговості:

23.11.2024 відповідачем сплачено 4 511,00 грн, з яких: 1 696,43 грн спрямовано на погашення тіла кредиту, 2 714,57 грн - на погашення відсотків, 100,00 грн - на комісію за обслуговування;

13.12.2024 відповідачем сплачено 4 510,00 грн, з яких: 1 910,62 грн спрямовано на погашення тіла кредиту, 2 499,38 грн - на погашення відсотків, 100,00 грн - на комісію за обслуговування;

21.12.2024 сплачено 4 510,00 грн, з яких: 2 153,13 грн спрямовано на погашення тіла кредиту, 2 256,87 грн - на погашення відсотків, 100,00 грн - на комісію за обслуговування.

Таким чином, доводи відповідача про те, що внесені ним кошти перевищують розмір отриманого кредиту безпідставні, оскільки значна частина сплачених сум пішла на погашення нарахованих процентів за користування грошовими коштами та комісії, що свідчить про наявність непогашеного залишку заборгованості за тілом кредиту.

Доказів, які б спростовували правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано, а тому розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та є належним доказом.

При цьому первісний кредитор здійснював нарахування відсотків відповідно до п. 2.6. кредитного договору, а саме протягом 126 днів, а надана відповідачем довідка від 25.01.2026 про проходження військової служби не підтверджує, що він перебував на службі саме у період нарахування відсотків за кредитним договором.

Крім відсотків п.2.5 договору передбачено комісію за надання кредиту та комісію за управління та обслуговування кредиту (п. 2.4.).

Так, комісія за надання кредиту є одноразовою винагородою за конкретну фінансову послугу та є платою за окрему послугу, вартість якої погоджена сторонами та прямо включена до загальної структури кредиту. Комісія за надання кредиту у розмірі 3 891,64 грн. була погашена безпосередньо за рахунок кредитних коштів в день укладення договору, тобто фактично включена до тіла кредиту та відображена в графіку платежів.

Відповідач повністю усвідомлював та прийняв на себе всі зобов`язання, передбачені кредитним договором, а тому доводи про те, що комісія є несправедливою або прихованою, спростовується фактом підписання договору, у якому ставка 330% річних та комісії прямо зазначені в індивідуальній частині.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів належними доказами наявність заборгованості та законність переходу права вимоги за договором факторингу.

У даному разі заборгованість відповідача підтверджується випискою з особового рахунку за кредитним договором № 158158 від 24.10.2024, яка станом на 01.11.2025 становить 10809,58 грн та складається із: заборгованості за тілом кредиту -10 366,41 грн; заборгованості за відсотками - 343,17 грн; заборгованості за комісією - 100,00 грн.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У даній справі законність переходу права вимоги підтверджується укладенням 16.04.2025 між ТОВ «ФК«КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» договору факторингу № 16042025, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 158158 від 24.10.2024.

Відповідно до витягу з реєстру боржників № 3 від 04.06.2025 за договором факторингу №16042025 від 16.04.2025 від ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 10 809,58 грн.

Даний факт підтверджується актом приймання-передачі реєстру №3 від 04.06.2025 та платіжною інструкцією №464 від 05.06.2025, яка свідчить про виконання Фактором своїх обов`язків за договором факторингу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено набуття права вимоги до відповідача за договором факторингу № 16042025 від 16.04.2025.

Доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу у сумі 7 000 грн, стягнутих на користь позивача, відхиляються апеляційним судом, зважаючи на таке.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України.

Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Така правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 329/766/18.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025, додаткову угоду № 25770875528 до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025 та акт прийому-передачі наданих послуг від 10.09.2025.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025 (а.с. 89-90) та додаткової угоди №25770875528 від 11.09.2025 (а.с. 91) правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції надавало Адвокатське Бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ».

Із акту прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025 (а.с. 91 на звороті) вбачається, що Адвокатським Бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» надано такі послуги: складання позовної заяви -2 год. (5 000 грн); вивчення матеріалів справи - 2 год. (1000 грн); підготовка адвокатського запиту – 1 год. (500 грн); підготовка клопотання про витребування інформації щодо зарахування коштів на картковий рахунок боржника - 1 год. (500 грн). Загальна сума витрат 7 000 грн.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані вимоги є законними і обґрунтованими та доведеними належним доказами.

Такий розмір відшкодування, на думку колегії суддів, відповідає принципам реальності наданих адвокатських послуг у даній категорії справ, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони.

Водночас, вказуючи в апеляційній скарзі на необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, відповідач не обґрунтовує неспівмірність цих витрат, а лише обмежується самим посиланням на це, ігноруючи законодавчу вимогу про те, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається виключно на сторону, яка заявляє таке клопотання.

Окрім того, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про неврахуванням судом наявності у відповідача статусу військовослужбовця.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач подав до суду заяву, у якій повідомив про проходження військової служби та зазначив адресу електронної пошти для листування (а.с. 38-39, 40).

З огляду на це, судом було надіслано судову повістку про виклик у судове засідання, а також копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами на вказану відповідачем адресу електронної пошти (а.с. 75-76).

Разом із тим, незважаючи на належне повідомлення про розгляд справи, відповідач у судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву, а також будь-які заяви чи клопотання до суду не подав.

Оскільки доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права висновків суду не спростовують, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк