Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №205/18657/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6103/26 Справа № 205/18657/25 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Свистунової О.В., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тома Віталій Пилипович, на рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 02 березня 2026 року у складі судді Басової Н.В. у цивільній справі № 205/18657/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, переведення прав та обов`язків продавця, визнання права власності на гараж, –

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся через суд із позовом, пред`явленим до ОСОБА_2 , на предмет визнання за ОСОБА_2 права власності у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 на гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 з виходом на АДРЕСА_2 ; переведення на ОСОБА_2 прав та обов`язків продавця по договору купівлі-продажу зазначеного гаражу; визнання за ОСОБА_1 права власності на гараж № № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 з виходом на АДРЕСА_2 , обґрунтовуючи це тим, що 17 квітня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 досягли домовленості та уклали письмово попередній договір купівлі-продажу на гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 з виходом на АДРЕСА_2 , власником якого був ОСОБА_3 .. Позивач зобов`язався сплатити готівкою ОСОБА_3 гроші в розмірі 160 000 грн, що еквівалентно 4 000 доларів США, а ОСОБА_3 , в свою чергу, з моменту взятих на себе зобов`язань, передасть позивачу у власність гараж № НОМЕР_1 . Також сторони домовились, що ОСОБА_3 до 17 жовтня 2024 року звільнить приміщення для користування. Цього ж дня, 17 квітня 2024 року, позивач сплатив готівкою, а ОСОБА_3 в якості авансу отримав 160 000 грн, що еквівалентно 4 000 доларів США. З цього дня позивач володіє та користується гаражем № НОМЕР_1 як власник. Однак ОСОБА_3 зобов`язаний був протягом 6 місяців укласти з позивачем договір купівлі-продажу гаражу № 2, не зважаючи на прохання укладення договору, ухилявся від укладення договору в нотаріальному порядку по різним причинам. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, через що позивач позбавлений належним чином укласти договір. 07 жовтня 2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Журавльової Г.С. із заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , але позивачу було відмовлено постановою від 07 жовтня 2025 року, у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 склав новий заповіт посвідчений Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою 17 січня 2025 року. ОСОБА_2 , будучи особою, якій ОСОБА_3 залишив за заповітом все своє майно є спадкоємцем за заповітом. Інших осіб, які б претендували на майно після смерті спадкодавця, в тому числі осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадковому майні немає.

Рішенням Новокодацького районного суду м.Дніпра від 02 березня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, переведення прав на обов`язків продавця, визнання права власності на гараж - відмовлено (а.с.37-41).

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем виникнення у нього права власності, в силу ст. 334 ЦК України, на спірний гараж, оскільки попередній договір не посвідчений нотаріально, а переведення прав покупця за цим попереднім договором на відповідача, можуть бути заявлені лише відповідачем, яка за заповітом є спадкоємцем ОСОБА_3 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 у квітні 2026 року через свого представника — адвоката Тому В.П. засобами електронної пошти подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції помилково не взято до уваги, що ОСОБА_3 та скаржник, укладаючи попередній договір, фактично дійшли істотних умов договору, враховуючи фактичне виконання обома сторонами договору таких умов, тобто, передача грошових коштів та можливістю користування позивачем спірним гаражем. Зазначене, на думку скаржника, свідчить про наявне у ОСОБА_3 бажання продати гараж, а у позивача його купити, що фактично свідчить про виконання умов договору купівлі-продажу. При цьому скаржник зазначає, що саме смерть ОСОБА_3 позбавила його можливості належним чином укласти договір купівлі-продажу. Скаржник наголошує, що суд першої інстанції не взяв до уваги і той факт, що позивач у позові фактично просив визнати правочин дійсним, що і є підтвердженням його права власності після укладання договору купівлі-продажу. Скаржник вважає, що, в силу ст. 220 ЦК України, задоволення заявлених ним вимог є визнанням договору купівлі-продажу дійсним, а відповідач, як єдиний спадкоємець після ОСОБА_3 , не заперечувала проти задоволення позовних вимог, що є підставою для задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим т. 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавала, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, виходив з того, що предметом позову є визнання за відповідачем права власності на спірний гараж у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , переведення на відповідача права та обов`язки продавця по договору купівлі-продажу спірного гаражу. Однак, зазначені позовні вимоги можуть бути заявлені лише відповідачем. Разом з цим зазначив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено лише попередній договір, проте сторонами правочину не дотримано нотаріальної форми посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, тобто, у позивача право власності відповідно до ст. 334 ЦК України на спірний гараж не виникло та правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірний гараж відсутні.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Журавльовою Г.С. за реєстровим № 275, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався у строк до 17 квітня 2024 року укласти договір купівлі-продажу, а ОСОБА_1 купити гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з виходом на АДРЕСА_2 (а.с. 9).

Відповідно до п. 2 Попереднього договору продаж майна за Основним договором повинно бути вчинено за 160 000 грн, що еквівалентно 4 000 доларів США по комерційному курсу на момент укладення цього Договору, які ОСОБА_1 повинен сплатити ОСОБА_3 .

Згідно з п. 3 Попереднього договору за домовленістю сторін. до укладання цього Договору, з метою забезпечення виконання зобов`язань за Договором, ОСОБА_1 сплатив готівкою, а ОСОБА_3 отримав в якості авансу суму 160 000 грн, що еквівалентно 4 000 доларів США по комерційному курсу на момент укладення цього Договору. Сума авансу підлягає заліку в вартість майна, яку ОСОБА_1 повинен заплатити ОСОБА_3 при укладенні та нотаріальному посвідченні Основного договору, а саме 160 000 грн.

В той же час, п. 4 Попереднього договору передбачені правові наслідки відмови (ухилення) від укладення Основного договору, відповідно до якого ОСОБА_3 , який отримав аванс, у разі односторонньої відмови (ухилення) від укладення Основного договору у строк, передбачений п. 1 Договору, зміні в односторонньому порядку вартості та складу майна, що призвело до неможливості укладання основного договору ОСОБА_1 , зобов`язаний не пізніше десяти банківських днів після закінчення строку, передбаченого п. 1 Договору для укладення Основного договору, сплатити (повернути) ОСОБА_1 готівкою суму отриманого авансу у подвійному розмірі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 8 зворот).

07 жовтня 2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Журавльової Г.С. з заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що відкрилась після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Журавльової Г.С. від 07 жовтня 2025 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Журавльовою Г.С. 17 квітня 2024 року за реєстровим № 277, на гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з виходом на АДРЕСА_2 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки спадкодавець скористався своїм правом, передбаченим статтею 1254 ЦК України і склав новий заповіт, посвідчений Другою дніпровською державною нотаріальною конторою 17 січня 2025року за реєстровим № 3-29, 3-30 (а.с. 11-12).

Відповідно до заповіту, посвідченого 17 січня 2025 року Другою дніпровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-29, 3-30, ОСОБА_3 заповів все його майно, де б воно було та з чого б воно не складалось ОСОБА_2 (а.с. 12).

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 657 ЦК України, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності зі ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Неможливість здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, у зв`язку із ухиленням продавця та сторони в договорі купівлі-продажу від укладення письмового та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, та з чого вбачається втрата можливості з цієї причини його посвідчити, є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предметом спору - це об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18).

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Доводи скаржника про те, що предметом спору є визнання договору купівлі-продажу дійсним не відповідають дійсності та вимогам його позову, адже спір стосується прав та обов`язків відповідача, як спадкоємця ОСОБА_3 , та яка не заявляє вимог у цій справі, як це вірно встановлено судом першої інстанції.

Разом з цим колегія суддів наголошує, що доводи скаржника з підстав наявності у нього будь-яких прав на спірний гараж також належить відхилити, оскільки 17 квітня 2024 року між ним та ОСОБА_3 було укладено лише попередній договір, проте сторонами правочину не дотримано нотаріальної форми посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, а зазначений вище договір таким не є за своєю юридичною природою, в силу ст. 202,203 ЦК України.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції вірно з`ясовано характер спірних правовідносин, номи матеріального права, якими такі правовідносини регулюються, а тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про ідсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 .

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистого тлумачення норм матеріального права, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тома Віталій Пилипович — залишити без задоволення.

Рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 02 березня 2026 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “21” липня 2026 року.

Повний текст постанови складено “27” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Свистунова

М.О. Макаров