Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №127/24799/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/24799/26

Провадження № 3/127/4917/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Тишківський С.Л., розглянувши адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 182 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 324193 від 09.07.2026 року: «09.07.2026 о 02 год 40 хв в АДРЕСА_2 , громадянин ОСОБА_1 порушував правила додержання тиші в громадському місці, а саме голосно кричав, чим порушував спокій громадян».

До судового засідання ОСОБА_1 з`явився, суду повідомив, що не порушував правила додержання тиші в громадському місці.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 9 КУпАП: адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Диспозиція ч. 2 ст. 182 КУпАП передбачає відповідальність за порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення.

Означена норма є бланкетною, тобто відсилає до конкретних нормативно правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму, зокрема до Закону України «Про систему громадського здоров`я» або до локальних правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, затверджених органами місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 32 Закону України «Про систему громадського здоров`я» регламентовано, що шум на захищених об`єктах під час здійснення будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівні, встановлені державними медико-санітарними нормативами для відповідного часу доби.

Захищеними об`єктами, за переліком, визначеним в частині 1 статті 32 Закону України «Про систему громадського здоров`я», є:

- приміщення житлових будинків і на прибудинковій території;

- приміщення закладів охорони здоров`я, санаторно-курортних закладів, закладів соціального захисту населення, надавачів соціальних послуг, закладів освіти, культури;

- приміщення готелів і гуртожитків;

- приміщення закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, розташованих у межах населених пунктів;

- приміщення інших будівель і споруд, в яких постійно чи тимчасово перебувають люди;

- території парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.

Відповідно до частини 3 статті 32 Закону України «Про систему громадського здоров`я», на захищених об`єктах із 22 години до 8 години забороняються гучний спів і гучні вигуки, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів.

Згідно з ч. 5 ст. 32 Закону України «Про систему громадського здоров`я», передбачені частинами другою, третьою і четвертою цієї статті вимоги щодо додержання тиші та обмеження певних видів діяльності, що супроводжуються шумом, не поширюються на випадки:

1) здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяльності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають проникнення шуму за межі таких приміщень;

2) запобігання виникненню та/або ліквідації наслідків аварій, стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій;

3) надання невідкладної допомоги, запобігання або припинення правопорушень;

4) запобігання крадіжкам, пожежам, а також виконання завдань цивільної оборони;

5) проведення зборів, мітингів, демонстрацій, походів, інших масових заходів, про які завчасно сповіщено органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування;

6) роботи обладнання і механізмів, що забезпечують життєдіяльність житлових і нежитлових громадських будівель, за умови вжиття вичерпних заходів для максимального обмеження проникнення шуму до прилеглих приміщень, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди;

7) відзначення встановлених законом святкових і неробочих днів, дня міста, інших свят відповідно до рішення місцевої ради, проведення спортивних змагань.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 282 КУпАП, полягає у порушенні вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення.

Оцінюючи доведеність наявності вказаної об`єктивної сторони правопорушення, суд приймає до уваги, що згідно ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Судом встановлено, що до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено жодного з перелічених джерел доказів, а додано лише складений працівником поліції рапорт та постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 1913513 від 09.11.2025 року, які не можуть слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, адже мають бути підтверджені доказами. Відомості, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та в рапорті працівника поліції, який є службовим документом підлеглого, адресованим керівникові в ієрархічних взаємовідносинах несення служби в поліції та самостійного доказового значення щодо фіксації та закріплення відомостей про вчинене адміністративне правопорушення не має.

У протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 324193 від 09.07.2026 року зазначено, що ОСОБА_1 порушував правила додержання тиші в громадському місці, а саме голосно кричав, чим порушував спокій громадян. Однак, працівником поліції у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 324193 від 09.07.2026 року не зазначено, які саме вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, затверджених органом місцевого самоврядування, порушив ОСОБА_1 ..

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, за відсутності інших доказів, не може бути достатнім доказом винуватості особи.

Інших доказів, які підтверджували обставини зазначенні в протоколі про адміністративне правопорушення, суду надано не було.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б доводили, що в діях ОСОБА_1 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 182 КУпАП.

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку, що наданими матеріалами не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 182 КУпАП.

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі й закріплених в статті 62 Конституції України.

Положення статті 62 Конституції України встановлюють, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні від 10.02.1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 р.), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» (Заява № 39598/03) Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на вищевикладене, провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 182 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 182, ст. ст. 7, 9, 221, 245, 247, 251, 252, 276, 279, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності – закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: