Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №148/1020/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 148/1020/26

Провадження № 2/148/1107/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Дамчук О.О.,

за участю секретаря Єфіменко А.П.

розглянувши заочно у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року до суду звернулася ОСОБА_1 із позовною заявою до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією.

В обґрунтування позову вказувала що з 1961 року постійно проживала та працювала у м. Маріуполі Донецької області, в цьому ж місці уклала шлюб та народила двох синів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. В квітні 1982 отримала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та 03 березня 2004 року приватизувала її та отримала свідоцтво про право власності на останню. У даній квартирі проживала разом зі своєю родиною. Під час проживання в м. Маріуполь, позивач мала постійний доступ до моря, що надавало останній можливість повноцінно відпочивати та відновлювати фізичні й моральні сили, що позитивно впливало на її здоров`я. У зв`язку з вимушеним переміщенням позивач втратила можливість користуватися такими природними умовами для відпочинку та відновленням здоров`я, що також негативно вплинуло на її фізичний і психологічний стан.

Зазначені обставини підтверджують тривалий, безперервний та правомірний зв`язок позивача з територією м. Маріуполь, наявність усталених соціальних, сімейних та професійних зв`язків, що мають істотне значення для визначення глибини завданої моральної шкоди. Зазначена квартира була єдиним постійним місцем проживання позивача протягом тривалих років, центром сімейного життя, особистої історії та побутового укладу.

Саме у цій квартирі проходила значна частина її життя: тут формувалися сімейні традиції, відбувалися важливі події, святкувалися державні та родинні свята, дні народження та інші пам`ятні дати. У родинному колі регулярно збиралися разом, підтримували тісні родинні зв`язки, проводили час із близькими людьми.

Вранці 24 лютого 2022 року почалась збройна агресія російської федерації на територію України, м. Маріуполь почали обстрілювати військові рф, у будинку позивача спочатку зникло світло, а на наступний день не стало води, газу і тепла, а в подальшому припинився телефонний зв`язок у місті.

Відсутність електроенергії, водопостачання, тепла та зв`язку унеможливлювало нормальні умови існування, позбавляло можливості забезпечувати базові життєві потреби, створювало постійну небезпеку для життя та здоров`я, а також призводило до сильного психологічного виснаження та постійного страху за власне життя і життя близьких.

Квартира позивача зазнала значних пошкоджень вилетіли вікна, значну частину часу проживала у підвальному приміщенні, ховаючись від обстрілів, їжу готували на вогнищі біля будинку, постійно ризикуючи власним життям. У таких умовах, позивач прожила майже три місяці. Усі ці обставини спричинили значний моральний та психологічний тиск на позивача та її родину, змушуючи постійно перебувати у стані тривоги та очікування небезпеки.

У зв`язку з цим позивач з родиною були змушені прийняти важке рішення про виїзд, залишивши рідний дім, рідню, яка потребувала підтримки та допомоги, що спричинило додаткові моральні переживання, почуття безпорадності та провини.

Вимушене залишення власного житла відбувалося в умовах реальної загрози життю, що супроводжувалося сильним емоційним стресом, панікою та страхом. Позивач була змушена залишати місце, яке було її домом протягом багатьох років, залишивши особисті речі, одяг, побутове майно, сімейні цінності та майно, яке накопичувалося протягом багатьох років життя, забравши лише документи.

Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивач була змушена залишити свою квартиру, звичне соціальне середовище, родинні традиції та усталений спосіб життя. Фактично вимушене залишення власного житла, розрив соціальних зв`язків, втрата можливості підтримувати родинні традиції та звичний спосіб життя спричинили для позивача глибокі моральні страждання, відчуття втрати, тривоги та невизначеності щодо майбутнього. Пережиті події суттєво вплинули на її психологічний стан, спричинили тривалий емоційний стрес та необхідність адаптації до нових, складних умов життя у статусі внутрішньо переміщеної особи. Зазначена квартира була єдиним постійним місцем проживання.

На момент зазначених подій позивач була особою похилого віку, що істотно посилило рівень фізичних та моральних страждань, пов`язаних із перебуванням в умовах бойових дій, відсутністю доступу до базових умов життя, вимушеним проживанням у підвальному приміщенні, евакуацією в небезпечних умовах та необхідністю адаптації до нового місця проживання, як внутрішньо переміщеної особи.

Війна та пережиті обставини істотно вплинули на її життєві плани, позбавивши останню відчуття спокою, безпеки та впевненості у завтрашньому дні.

Вважає, що діями відповідача їй завданий душевний невгамовний біль та безперервні страждання, які досі тривають, та які привели до проблем зі здоров`ям, підвищенням тиску, поганого сну та кошмарів, тому змушена звернутись до суду із цим позовом та просить стягнути з відповідача за завдану моральну шкоду в сумі 3000 000,00 доларів США, що еквівалентно 13 048 380,00 грн (тринадцять мільйонів сорок вісім тисяч триста вісімдесят гривень 00 копійок) гривень по курсу НБУ станом на момент подачі позовної заяви, що є справедливою компенсацією з держави-агресора російської федерації.

Вважає зазначений розмір відшкодування справедливою компенсацією моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії держави-агресора - російської федерації.

У судове засідання позивач не прибула, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Своєю заявою від 11.05.2026 позивач просили розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує. (а.с. 29).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, відзиву не надав. Суд звертає увагу на те, що відповідач повідомлявся судом належним чином доступними та передбаченими способами згідно чинного ЦПК України, а саме поданням оголошення на веб-сайті Судової влади України, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та рф, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, відсутністю у чинному законодавстві України, у тому числі ЦПК України змін внаслідок введення воєнного стану в країні щодо надання прямих повноважень судам України здійснювати будь-які відносини з відповідними органами влади та підприємствами рф шляхом будь-якого виду листування.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, відповідно до ч. 1 ст. 191 ЦПК України, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання відповідачем заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що не суперечить положенню частини 2 ст. 191 та частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, сторони в справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене вище, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого Жовтневим РВ м. Маріуполя МУ УМВС України в Донецькій області; (а.с. 10).

Згідно довідки № 522-7000968408 від 25.04.2022 року та відповіді № 2593679 від 13.04.2026 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , визнано внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання якої: АДРЕСА_2 (а.с. 11, 24).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 15.12.2025 за № 456556460, Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.03.2004 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.03.2004 року за № 2990575, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 ; (а.с. 12-17).

Згідно трудової книжки від 23.03.1970 року, ОСОБА_1 , 1952 року народження розпочала свою трудову діяльність з 27 березня 1970 року по 01.04.2009 року, у зв`язку з виходом на пенсію; (а.с. 19)

ОСОБА_1 являється матір`ю двох синів: ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Маріуполь (Жданов) Донецької області та ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Маріуполь (Жданов) Донецької області, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 від 21.08.1979 року та серії НОМЕР_3 від 25.10.1982 року. (а.с. 21-22)

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Зокрема, визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін (пункти 1, 2, 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21, від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 6118013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Верховний Суд сформував висновок щодо обмеження судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, відповідно до якого для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну у міжнародному праві кодифікованою підставою є «деліктний виняток» (англ, «tort exception»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/ бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/ бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою (постанови Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц).

Російська федерація, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (пункти 1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 року, договори, укладені між Україною та Росією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою - агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

У даній справі, суд, з метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, що унеможливлює використання судом засобів поштового зв`язку для інформування рф про провадження у справі, повідомив відповідача про час, дату та місце судового засідання шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Судом встановлено, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни ОСОБА_1 вимушена була залишити місце свого постійного проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходиться на тимчасово окупованій території та виїхати до іншого регіону України - Вінницької області, смт Шпиків, як внутрішньо переміщеної особи. Внаслідок чого позивач втратила єдине житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, у зв`язку з чим зазнали моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя й безпеки, втраті можливості вільного спілкування з близькими, місця оздоровлення тощо.

Врахувавши встановлені у цій справі обставини, зокрема, порушення прав позивача на життя, свободу пересування, триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги характер страждань позивача, що полягають у втраті можливості користування житлом, спілкуванні із друзями та родичами, вік позивача, обсяг заподіяної їй шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, суд приходить висновку, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з держави-агресора моральної шкоди у розмірі 200 000 грн, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди в зазначеній сумі, суд врахував, характер та обсяг заподіяних моральних страждань, у зв`язку з залишенням місця свого постійного проживання внаслідок збройної агресії рф проти України, однак суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 12 848 380,00 грн не є достатньо доведеними та обґрунтованими, оскільки позивач не надала доказів, щодо житла в якому проживає як внутрішньо переміщена особа, а саме: АДРЕСА_2 - чи вказане житло належить родичам позивача, чи вона сплачує за нього орендну плату, чи вказаним житлом безкоштовно її забезпечила громада під час вимушеного переселення в квітні 2022 року.

Крім цього суд зауважує, що право на працю позивачу не могло бути порушено, оскільки 01.04.2009 року позивач звільнилася з роботи, у зв`язку з виходом на пенсію, що підтверджується трудовою книжкою долученою до матеріалів позову, інших доказів працевлаштування та території Донецької області на час вторгнення російської федерації на територію України позивач не надала, матеріали позову не містять.

Також посилання позивача в позові, що діями Відповідача їй завданий душевний невгамовний біль та безперервні страждання, які досі тривають, та які привели до проблем зі здоров`ям, підвищенням тиску, поганого сну та кошмарів, в результаті чого їй заподіяно моральну шкоду саме у розмірі 13 048 380,00 грн. суд сприймає критично, оскільки щоб обґрунтувати такі страждання, позивач повинна була надати суду докази, які підтверджують факт страждань та їхній причинно-наслідковий зв`язок із діями відповідача. До таких доказів відносяться, зокрема:

1. Медичні документи:

- довідки від лікарів, виписки з історії хвороби (епікризи);

- рецепти на заспокійливі або інші ліки, необхідні для подолання стресу чи болю;

- висновок судово-медичної експертизи (якщо було завдано фізичної шкоди);

- висновок про психологічний стан постраждалої людини після інциденту та експертний висновок психолога.

2. Фінансові документи:

- чеки на придбання ліків;

- договори та квитанції про оплату послуг психолога, реабілітолога чи інших фахівців.

3. Свідчення про зміну способу життя:

- документи, що підтверджують неможливість продовжувати роботу (наприклад, листок непрацездатності);

- довідки про те, що особа була змушена припинити заняття спортом чи іншу громадську діяльність;

4. Показання свідків:

- письмові заяви або виклик до суду осіб, які можуть підтвердити зміни у поведінці, настрої чи стані здоров`я постраждалого після правопорушення.

В свою чергу позивачем вищенаведені докази суду взагалі надані не були для дослідження у судовому засіданні та надання їм оцінки з метою визначення глибини душевних страждань.

Крім того, суд бере до уваги той факт, що ні у підготовче, ні у судові засідання позивач жодного разу не з`явилася, пояснень не надала, заяв про виклик свідків для підтвердження певних подій не заявляла, таким чином розпорядилася своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Також суд враховує, що позивачем не надано доказів того, що на окупованій території залишились її близькі родичі та вона позбавлена можливості з ними спілкуватися.

Щодо долучення позивачем двох фотокарток до позову, (а.с. 18) суд зазначає, що підтвердити подію лише за допомогою фотокартки без дати та місця, вкрай складно. Саме по собі зображення без прив`язки до часу і локації не доводить, коли, де і за яких обставин воно було зроблене, крім цього неможливо встановити, чи стосується знімок конкретної справи та ситуації позивача, без метаданих чи додаткового підтвердження неможливо перевірити, чи не було зображення змінене або створене в інший час, таким чином суд не визнає дані фотозображення належним доказом.

За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги характер страждань позивача, що полягають у втраті можливості користування житлом, спілкування із друзями та родиною, обсяг заподіяної їй шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, суд дійшов висновку, що з відповідача рф як держави слід стягнути компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн. позивачеві. Указаний розмір відшкодування суд вважає таким, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і у повній мірі відшкодують завдану позивачу моральну шкоду.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то судовий збір у розмірі 255,05 грн. підлягає стягненню з відповідача рф як держави на користь держави України в дохід держави, з урахуванням ставок, що діяли станом день подання позову фізичними особами.

Керуючись ст. ст. 13, 81, 141, 223, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з російської федерації як держави на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією, у розмірі 200 000,00 грн.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до російської федерації як держави в частині відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією, у розмірі 12 848 380,00 грн.

Стягнути з російської федерації як держави на користь держави України судовий збір у розмірі 255,05 грн.

Позивач: - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_4 , місце проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

Відповідач: рф як держава (в особі міністерства юстиції російської федерації), місце знаходження: рф, м. москва, вул. житня, буд. № 14, будівля №1, електронна пошта: info@minjust.gov.ru

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої упродовж тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня розгляду заяви про перегляд заочного рішення у разі його не скасування. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.О.Дамчук