Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №173/1826/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1826/25

Провадження №2/173/99/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 липня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Кожевник О.А.

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

3-ї особи ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, згідно якого просить стягнути з відповідача на його користь 176699 грн. 03 коп. та понесені судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив таке. У серпні 2024 року позивач вирішив придбати окреме житло у зв`язку з погіршенням сімейних відносин. Згодом він зустрів відповідача, яку знав багато років, а також її родину. Дізнавшись про намір позивача придбати житло, відповідач запропонувала йому придбати будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який, зі слів відповідача, був успадкований нею від бабусі та тривалий час не використовувався.

Сторони досягли усної домовленості про продаж зазначеного будинку за 150 000 грн після завершення оформлення правовстановлюючих документів та реєстрації права власності за відповідачем. На підтвердження домовленості відповідач попросила сплатити аванс у розмірі 50 000 грн., а решту коштів - після переоформлення будинку на позивача.

16 вересня 2024 року позивач передав відповідачу авансовий платіж у сумі 50000 грн., який перерахований через додаток «Приват24» двома платежами по 25000 грн. Оскільки позивач не вмів користуватися зазначеним додатком, переказ коштів здійснювала сама відповідач. Після отримання авансу відповідач повідомила позивача, що він може проживати у вказаному будинку до завершення його оформлення та подальшого продажу.

30 вересня 2024 року позивач фактично вселився до будинку та почав ним користуватися як майбутній власник. Оскільки будинок тривалий час пустував, він здійснював роботи з його впорядкування та благоустрою: прибирав територію, вивозив сміття, видаляв старі та хворі дерева, плануючи надалі облаштувати сад та присадибну ділянку.

У листопаді 2024 року відповідач повідомила позивача про нагальну потребу в коштах та попросила сплатити решту вартості будинку. Враховуючи тривале знайомство з відповідачем та її родиною, а також те, що він уже проживав у будинку, позивач погодився. 24 листопада 2024 року відповідач особисто здійснила через додаток «Приват24» переказ решти обумовленої суми в розмірі 100 000 грн. Після цього вона намагалася передати позивачу документи на будинок, однак останній наполягав на належному оформленні договору купівлі-продажу та державній реєстрації права власності через нотаріуса.

Під час проживання у будинку позивач виявив низку недоліків. Зокрема, взимку з`ясувалося, що система опалення є несправною через її розмороження до його вселення. Після виклику майстра та понесення відповідних витрат позивач був змушений перебратися до літньої кухні з пічним опаленням. Для створення належних умов проживання ним було встановлено нові двері, утеплено стелю та виконано косметичний ремонт приміщення.

Починаючи із січня 2025 року, позивач неодноразово звертався до відповідача з питанням щодо завершення оформлення документів та укладення договору купівлі-продажу. Відповідач постійно запевняла, що документи майже готові, однак посилалася на відсутність часу для відвідування нотаріуса. У лютому 2025 року позивач почав сумніватися у реальності виконання досягнутих домовленостей, оскільки минув значний час, а переоформлення будинку так і не було здійснено. Попри неодноразові обіцянки відповідача та надіслані нею копії окремих документів, питання оформлення права власності залишалося невирішеним.

До березня 2025 року позивач не знав про те, що відповідач є власником лише 3/4 частки спірного домоволодіння, оскільки відповідач про такі обставини його не повідомляла. Після отримання цієї інформації позивач одразу намагався зв`язатися з відповідачем. Остання передзвонила лише наступного дня та запевнила, що вказана обставина не створює жодних перешкод для оформлення будинку і питання буде швидко вирішено.

Однак подальша поведінка відповідача свідчила про відсутність реальних дій щодо виконання досягнутих домовленостей. Усвідомлюючи, що переоформлення будинку найближчим часом не відбудеться, позивач припинив роботи з облаштування будинку, подвір`я та присадибної ділянки, а також відмовився від запланованого висадження фруктового саду, оскільки не був упевнений у подальшій долі спірного майна.

Протягом березня - травня 2025 року позивач неодноразово телефонував відповідачу з метою з`ясування питання оформлення права власності на будинок. У відповідь відповідач постійно посилалася на зайнятість, повідомляла про відсутність часу або стверджувала, що вже записалася до нотаріуса. Згодом відповідач повідомила, що поверне отримані за будинок кошти, оскільки у будинку зареєстровані її діти, а зняття їх з реєстрації, за її словами, неможливе через відсутність дозволу служби у справах дітей. Пізніше вона знову запевнила позивача, що питання буде остаточно вирішено до кінця травня 2025 року.

На початку червня 2025 року позивач знову зв`язався з відповідачем, яка повідомила, що поверне кошти після отримання виплат за земельні паї. З метою належного документального оформлення зобов`язання щодо повернення коштів позивач запропонував звернутися до нотаріуса для оформлення відповідної розписки із зазначенням строків повернення грошей. Проте замість вирішення питання відповідач почала висловлювати претензії щодо спилювання дерев на території домоволодіння. Позивач вважає такі звинувачення безпідставними, оскільки здійснював благоустрій території, будучи переконаним у реальності домовленості щодо придбання будинку та маючи намір постійно в ньому проживати.

У квітні 2025 року в колодязі біля будинку значно збільшився витік води, який існував і раніше, але після зими погіршився. 6 травня 2025 року позивач був змушений викликати працівників водоканалу, які відкачали воду та перекрили трубу, оскільки витік створював загрозу для сусідів. Згодом стався новий прорив за межами подвір`я, у зв`язку з чим водопостачання було повністю припинено, а водоканал повідомив про необхідність заміни зношеної труби.

Позивач вважає, що не несе відповідальності за стан водопроводу, оскільки будинок був тривалий час занедбаний до його заселення. За виконані роботи водоканалу ним було сплачено 2 031,28 грн. Через відсутність водопостачання та неможливість нормального проживання 18 травня 2025 року позивач був змушений залишити будинок і повернутися до попереднього місця проживання.

11 червня 2025 року позивач надіслав відповідачу повідомлення через месенджер «Telegram», у якому попередив, що у разі відсутності зв`язку та невирішення питання буде змушений звернутися до суду щодо повернення коштів. Повідомлення було прочитане, однак відповідач на нього не відповіла.

20 червня 2025 року позивач звернувся із заявою до поліції, про що отримав талон-повідомлення ЄО № 6614. Після контакту працівника поліції з відповідачем остання прибула, однак замість врегулювання спору подала зустрічну заяву щодо спилювання дерев, у зв`язку з чим позивач надавав відповідні пояснення.

Загальна сума коштів, понесених позивачем у зв`язку з вказаними обставинами, становить 151 503 грн. 75 коп. Окрім того, позивачем здійснено витрати на облаштування подвір`я та будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 15 195 грн. 28 коп.

Своїми діями відповідач ввела позивача в оману шляхом ненадання повної та достовірної інформації щодо неможливості відчуження спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Користуючись довірою позивача, відповідач отримала від нього грошові кошти в загальній сумі 150000 грн., однак взяті на себе зобов`язання щодо продажу будинку не виконала.

Унаслідок таких дій за доводами позивача, останній зазнав моральних страждань, оскільки тривалий час перебував у стані невизначеності щодо свого житлового становища, не мав власного житла, витратив значний час та зусилля на облаштування домоволодіння, а згодом був змушений повернутися до попереднього місця проживання.

Таким чином, позивач вважає, що йому завдано моральної шкоди, розмір якої він оцінює у 10000 грн., що є співмірним, розумним та справедливим відшкодуванням зазнаних душевних страждань.

У зв`язку із викладеним позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті кошти у розмірі 166699 грн 03 коп. та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

27 листопада 2025 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній зазначає, що у період з 24 листопада 2024 року по 16 липня 2025 року позбавлений можливості користуватися грошовими коштами, у зв`язку з чим має бути застосований цивільно-правовий захист у вигляді стягнення відсотків за користування чужими коштами, інфляційних втрат та 3% річних.

Збільшення позовних вимог є обґрунтованими, оскільки відображає реальні майнові втрати позивача, спричинені знеціненням грошових коштів і тривалим їх утриманням відповідачем.

У зв`язку із зазначеним просить стягнути з відповідача 196130 грн. 86 коп., з яких: 150000 грн. – безпідставно набуті кошти за неукладеним договором купівлі-продажу будинку, 1503 грн. 75 коп. – витрати у вигляді банківської комісії за перерахунок, 11725 грн. 60 коп. – інфляційні втрати, 2924 грн. 99 коп. – 3% річних, 14781 грн. 24 коп. проценти за користування чужими грошовими коштами, 15195 грн. 28 коп. – вартість невіддільних поліпшень будинку, здійснених позивачем за час проживання. Сума моральної шкоди залишається незмінною. Судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 25 липня 2025 року прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської областівід 23 січня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

У поданому відзиві на позов відповідач зазначила, що дійсно отримала від позивача грошові кошти у сумі 150000 грн, однак вважає їх набутими на законних підставах. За її твердженням, між сторонами існувала усна домовленість щодо купівлі-продажу належного їй житлового будинку, а передані кошти були частиною домовленостей сторін щодо майбутнього укладення договору купівлі-продажу.

Відповідач зазначила, що на момент передачі коштів позивачу було відомо про наявність не до кінця оформлених документів на нерухоме майно, що тимчасово перешкоджало офіційному оформленню правочину. Незважаючи на це, позивач погодився з такими умовами та передав грошові кошти.

На думку відповідача, у подальшому позивач змінив своє рішення щодо придбання будинку та відмовився від укладення договору купівлі-продажу. Відповідач стверджує, що погодилася повернути отримані кошти, однак позивач перестав відповідати на її телефонні дзвінки та повідомлення, а згодом заблокував її, що унеможливило узгодження порядку та строків повернення коштів.

Крім того, відповідач вказує, що позивач не вжив заходів для досудового врегулювання спору та не надав доказів звернення до неї з вимогою про повернення коштів до подання позову до суду.

Зазначає, що позивач штучно створив ситуацію для свого особистого збагачення, заявивши в позові про компенсацію моральної шкоди у розмірі 10000 гривень, та матеріальних збитків. Вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження нанесеної йому моральної шкоди та доведення будь-якого причинного зв`язку. Тому дана вимога є просто способом безпідставно збагатитися.

У поданій відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачка прямо визнала факт отримання від позивача грошових коштів у сумі 150000 грн. Крім того підтвердила, що зазначені кошти були передані в межах усної домовленості щодо майбутнього укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, а також визнала, що договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами укладений не був, право власності на будинок до позивача не перейшло, а передбачений сторонами результат не настав.

Отже, обставини, викладені у відзиві, свідчать про те, що відповідачка зберігає у себе грошові кошти позивача, не передавши натомість будь-якого майна чи іншого зустрічного надання.

Посилання відповідачки на існування усної домовленості не спростовує позовних вимог, оскільки така домовленість не була реалізована та не призвела до укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна у встановленій законом формі. Відповідно, правова підстава, на якій відповідачка отримала кошти позивача, відпала, а тому отримані нею кошти підлягають поверненню.

Зазначає, що, відповідачка у відзиві фактично підтверджує наявність у неї обов`язку повернути отримані кошти, зазначаючи, що вона «погодилася повернути гроші», передані позивачем. Таким чином, відповідачка визнає як факт отримання коштів, так і відсутність підстав для їх подальшого утримання.

Твердження відповідачки про те, що позивач не вживав заходів досудового врегулювання спору, є безпідставними, оскільки як зазначає позивач, він неодноразово звертався до відповідачки з вимогами про повернення коштів шляхом телефонних дзвінків та листування у месенджерах, повідомляючи про необхідність врегулювання спору в добровільному порядку та попереджаючи про можливе звернення до суду. Проте відповідачка отримані кошти не повернула.

Таким чином, обставини, викладені у відзиві відповідачки, не лише не спростовують позовні вимоги, а навпаки підтверджують факт отримання нею грошових коштів позивача, неукладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та наявність обов`язку повернути отримані кошти позивачу.

Оскільки відповідачка отримала від позивача 150 000 грн, однак не уклала договір купівлі-продажу, не передала право власності на нерухомість та не повернула отримані кошти, позивач вважає, що вони підлягають поверненню як безпідставно набуте майно відповідно до статті 1212 ЦК України.

Крім того, позивач зазначає, що певний час фактично користувався будинком та здійснював його ремонт і поліпшення. На його думку, у разі застосування наслідків недійсності правочину або реституції такі обставини підлягають врахуванню, а понесені ним витрати на невід`ємні поліпшення майна можуть бути відшкодовані за наявності належних доказів.

У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав та пояснив, що під час пошуку квартири відповідач запропонувала йому придбати у неї спірний будинок, після огляду якого домовилися про перерахування грошових коштів шляхом перерахування на картковий рахунок суми у розмірі 50000 грн., а решти після оформлення документів. Однак, через деякий час відповідач зателефонувала та повідомила, що їй потрібні кошти і повідомила, що документи для оформлення будинку готові. Після вказаних дій позивач перерахував відповідачу ще 100000 грн. декількома платежами. Весь час, що позивач телефонував відповідачу, остання зустріч постійно відкладала на потім. Починаючи з вересня 2024 року по лютий 2025 року позивач проживав у спірному житлі та займався його облаштуванням, ремонтними роботами та облаштуванням присадибної ділянки. Зазначив, що вважав себе господарем, тому жодних дозволів не отримував. Після звернення до селищної ради позивач дізнався, що документи на відповідача не оформлено, після чого відповідач на телефонні дзвінки не відповідала. У лютому 2025 року відповідач повідомила, що необхідно буде заплатити в БТІ 3000 грн., після чого в березні місяці 2025 року документи в решті решт будуть готові для переоформлення будинку. Коли відповідач не звернулася до нотаріуса, як обіцяла, то повідомила позивачу, що в неї проблеми з пропискою двох малолітніх дітей, тоді й домовилися про повернення грошових коштів, після того, як їй повернуть кошти за пай. Позивач запропонував написати розписку в присутності юриста, але зв`язок з відповідачем зник. Зустріч з відповідачем відбулася в поліції, після звернення позивача щодо безпідставно набутих коштів.

Відповідач в судовому засіданні підтвердила факт перерахування позивачем їй грошових коштів у розмірі 50000 грн., та передачу нею позивачу ключів від будинку. Потім отримала ще 100000 грн. З часом повідомила позивачу, що потрібно внести домову книгу, для чого потрібно ще 3000 грн. Зазначає, що відразу повідомила позивачу, що у будинку прописані двоє дітей. Однак, як зазначає, соціальна служба не надала дозвіл на виписку дітей з будинку. Грошові кошти повернути не змогла, так як в телефоні позивача її заблоковано. Відповідач зазначила, що про проживання в будинку позивача знала, однак не погоджувала з ним вирубку шести плодових дерев. Після пропозиції позивача щодо повернення коштів у липні 2025 року вона погодилась, однак лише після отримання коштів за пай. Повідомила, що 1/4 частини будинку зареєстровано за її сестрою на підставі довіреності, причому оформлення права власності було здійснено протягом кількох годин. Відповідач зазначила, що у спірному житлі й досі прописано співмешканця відповідача, її матір, її та двох її дітей. Відповідач повідомила, що до червня місяця 2025 року ставилася до позивача як до власника житла, доки останній не почав вимагати повернення коштів.

Третя особа у судовому засіданні підтвердила обставини викладені позивачем, просила позов задовольнити. Зазначила, що твердження відповідача не відповідають дійсності щодо не врегулювання цього питання досудовим шляхом. Від оформлення права власності на житловий будинок позивач не відмовлявся, навіть суд надавав сторонам строк для цього, але відповідач не виявила такого бажання. У позивача відсутнє власне житло, кошти на його придбання він потратив та зараз він проживає у третьої особи. В діях відповідача є склад шахрайства, оскільки вона нажилася на позивачеві, продала будинок дорожче, а кошти не повернула. Для них це страшний сон і вони вимушені звернутися до адвоката, витративши ще 11000 грн. Звернула увагу, що відповідач не надала доказів на підтвердження факту спилу сортових плодових дерев, в той час як позивач зазначає, що дерева поламав вітер.

Представник відповідача ОСОБА_3 заперечувала щодо задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву і обставин набуття грошових коштів «безпідставно», оскільки мала місце домовленість купівлі продажу.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що після придбання будинку позивач розпочав проведення ремонтних робіт, у виконанні яких свідок йому допомагав, зокрема демонтував старі двері та встановлював нові, а також здійснював ремонт водопровідної труби. Свідок також зазначив, що окремі дерева на території домоволодіння, які росли близько 50–60 років, були пошкоджені сильним вітром. Позивач постійно проживав не в будинку, а в літній кухні. Роки три до цього, у вказаному будинку проживали військовослужбовці.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що позивач заселився до будинку ближче до зими 2024 року, відразу після чого почав наводити лад, випилювати старі дерева, з наміром посадити нові, змінив двері. Будинок не придатний для проживання, оскільки відсутнє опалення. Роботи було багато.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до виписки по рахунку НОМЕР_1 , з карткового рахунку ОСОБА_1 16 вересня 2024 року об 11 год. 23 хв. та 11 год. 30 хв. здійснено пересилання грошових коштів у загальному розмірі 50250 грн., двома платежами по 25125 грн. кожен. Далі, 24 листопада 2026 року чотирма платежами по 25125 грн. кожен, здійснено перекази грошових коштів у загальному розмірі 100500 грн. о 16 год. 26 хв., 16 год. 27 хв. 16 год. 28 хв. 16 год. 29 хв.

Відповідно до талона-повідомлення Єдиного обліку № 6614 про прийняття та реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, за заявою позивача, яка надійшла 20 червня 2026 року до ВП № 3 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області, зареєстровано відповідне звернення до правоохоронних органів щодо обставин неповернення відповідачкою грошових коштів.

Так, відповідно до вказаного талона-повдомлення 01.09.2024 р. за адресою: АДРЕСА_2 , в вересні 2024 року заявник домовився про купівлю будинку за адресою АДРЕСА_1 з гр. ОСОБА_2 , перевів на її рахунок гроші 16 вересня 2024 року 50 000 гривень та 24 листопада 2024 року 100 000 гривень та до теперішнього часу гр. ОСОБА_2 гроші не повертає, документи на продаж не підготовила.

Матеріали справи містять також частину витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі та копію лицьової частини Технічного паспорта на садибний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки № 1880/0/2-25 від 10 липня 2025 року за даними Реєстру територіальної громади Верхньодніпровської міської ради за адресою: 51600, Дніпропетровська область, Кам`янський район, с. Богодарівка, вул. Степова, буд. 25 зареєстровано 5 осіб, з яких дві особи неповнолітні.

Згідно з товарним чеком № 00000000036 від 24 грудня 2024 року здійснено покупку на суму 2320 грн. будівельного матеріалу. Чеком № 868954 від 07 січня 2025 року підтверджується факт здійснення оплати на суму 1844 грн. Відповідно до товарного чеку від 07 січня 2025 року придбано будівельного матеріалу на суму 9344 грн.

30 червня 2025 року ОСОБА_1 та КП «ВВУВКГ» ДОР» склали Акт про те, що на підставі Договору № 59 від 30 червня 2025 року виконавцем виконано робіт на загальну суму з ПДВ у розмірі 2031 грн., факт оплати чого підтверджується доданою до матеріалів справи квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» на суму 2031 грн. 28 коп.

Таким чином позивач довів понесені ним витрати на облаштування будинку в розмірі 15539 грн. 28 коп., однак суд не виходячи за межі позовних вимог вважає за необхідне задовольнити суму у розмірі 15195 грн. 28 коп.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд зазначає, що крім платіжних інструкцій до матеріалів справи не долучено жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт набуття відповідачем грошових коштів саме без достатньої правової підстави, а не як оплату за надані послуги, поставлені товари чи з інших правомірних підстав.

Положенням ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тлумачення вказаних норм дає підстав для висновку, що якщо одна зі сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 вказано, що «відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).

В свою чергу, у поданому відзиві на позов відповідачка не заперечує, а навпаки підтверджує факт отримання від позивача грошових коштів. За її твердженням, між сторонами існувала усна домовленість щодо купівлі-продажу належного їй житлового будинку, а передані кошти були надані позивачем у зв`язку з майбутнім укладенням договору купівлі-продажу. Відповідачка також зазначила, що на момент передачі коштів позивачу було відомо про наявність не до кінця оформлених документів на нерухоме майно, що перешкоджало належному оформленню правочину.

Таким чином, відповідачка фактично визнає як сам факт передачі їй грошових коштів, так і те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами укладений не був. Водночас право власності на домоволодіння до позивача не перейшло, а отримані відповідачкою кошти йому не повернуті.

Наведені обставини свідчать про відсутність належної правової підстави для подальшого утримання відповідачкою грошових коштів позивача та підтверджують обґрунтованість заявлених позовних вимог про їх повернення.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що у даній справі позивачем належними та допустимими доказами доведено, а відповідачем не спростовано факт передачі грошових коштів, відсутність належним чином укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, не перехід права власності на спірне домоволодіння до позивача та неповернення відповідачем отриманих коштів, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, позивач передав відповідачці грошові кошти не безпідставно та не добровільно без визначеної мети, а на виконання досягнутої між сторонами усної домовленості щодо майбутнього придбання житлового будинку. Факт існування такої домовленості та отримання коштів відповідачкою прямо підтверджується її відзивом на позов.

Водночас договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами укладений не був, право власності на будинок до позивача не перейшло, а передані кошти відповідачкою не повернуті. За таких обставин відпала правова підстава, з якою сторони пов`язували передачу грошових коштів, а тому їх подальше утримання відповідачкою є безпідставним та породжує обов`язок щодо їх повернення позивачу.

Щодо стягнення відсотків, 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (п. 8.22 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За приписами ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу. До такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року у постанові № 6-2491цс15.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачка отримані від позивача грошові кошти не повернула, внаслідок чого прострочила виконання грошового зобов`язання, позивач має право на стягнення з відповідачки не лише основної суми боргу, а й інфляційних втрат та суми відсотків, нарахованих відповідно до ст. 536 ЦК України

Нарахування інфляційних втрат та відсотків у даному випадку є способом захисту майнових прав позивача та спрямоване на компенсацію втрат, спричинених знеціненням грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а також на відшкодування наслідків неналежного виконання відповідачкою свого грошового зобов`язання щодо їх повернення.

Щодо моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.

Якщо право, за захистом якого звернувся позивач, не порушено, то і підстав для відшкодування моральної шкоди (похідна вимога) немає (постанова КЦС ВС від 18.03.2020 у справі № 460/2545/17).

Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно- наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18)

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього моральної шкоди, а також причинного зв`язку між заявленою шкодою та протиправними діями відповідача. Не доведено, які саме душевні страждання були ним зазнані, їх характер, інтенсивність та тривалість у розумінні ст. 23 ЦК України, а також яким чином вони пов`язані з обставинами справи. Водночас суд зазначає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є судове рішення про повернення грошових коштів, інфляційних втрат та нарахованих відсотків.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (касаційне провадження № 61-23674св18).

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за додання до суду позову майнового характеру, поданого фізичною особою сплачується 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Враховуючи майнову вимогу про стягнення грошових коштів за моральну шкоду у розмірі 10000 грн. та вимогу про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 196130 грн. 86 коп., розмір судового збору становить 2061 грн. 30 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача у співвідношенні до частини задоволених позовних вимог у розмірі 2030 грн. 56 коп. (193205,87 * 100% :196130,86 * 2061,30).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правову допомогу позивачем долучено о матеріалів справи Договір № 23/06/25 про надання правової допомоги від 23 червня 2025 року, Додаток № 3 до договору про надання правової допомоги № 23/06/25 від 23 червня 2025 року, яким є Акт № 1 приймання – передачі послуг правової допомоги, квитанція № 1 та орієнтовний перелік та вартість правових послуг.

Згідно з ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 141 ЦПК України, а також їх документального обґрунтування.

При цьому, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони.

Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідачем не заявлено до зменшення суми витрат, судові витрати, понесені позивачем слід стягнути пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Так, на користь позивача підлягає стягненню витрати, понесені на професійну правову допомогу у розмірі 10835 грн. 95 коп. (193205,87 * 100% :196130,86 * 11000).

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 193205 ( сто дев`яносто три тисячі двісті п`ять) грн. 87 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) суму судового збору у розмірі 2030 (дві тисячі тридцять) грн. 56 коп. та витрати, понесені на професійну правову допомогу у розмірі 10835 (десять тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн. 95 коп.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 27 липня 2026 року.

Суддя О.А. Кожевник