Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №132/4214/25 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/4214/25

Провадження № 2/132/368/26

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2026 року місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/4214/25 за позовом ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Калинівської міської ради Вінницької області, в якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що після смерті спадкодавця відкрилася спадщина, до складу якої входили житловий будинок з господарськими будівлями, а також земельні ділянки, розташовані за вказаною адресою.

Позивач зазначає, що відповідно до заповіту від 07 серпня 2000 року, посвідченого виконавчим комітетом Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 249, ОСОБА_3 заповів йому усе належне майно, незалежно від місця його знаходження та складу, у тому числі спірний житловий будинок із належною до нього земельною ділянкою.

Позивач вказує, що на момент відкриття спадщини він постійно проживав разом зі спадкодавцем у спірному житловому будинку, у зв`язку з чим відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України вважається таким, що прийняв спадщину. Факт його постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини встановлений рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2025 року у справі № 132/1991/25, яке набрало законної сили.

Також позивач зазначає, що у встановленому законом порядку звернувся до державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину. У подальшому ним були оформлені спадкові права на земельні ділянки площею 0,2500 га. та 0,3500 га., про що державним нотаріусом видано відповідні свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Разом із тим нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо житлового будинку, оскільки відповідно до правовстановлюючих документів будинок був зареєстрований за колгоспним двором, головою якого був ОСОБА_3 , а визначення складу членів такого двору та розміру їхніх часток не належить до компетенції нотаріуса.

На підтвердження цього позивач посилається на постанову державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. від 08 грудня 2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Позивач зазначає, що спірний житловий будинок був збудований та зареєстрований у період дії законодавства Союзу РСР і Української РСР, яке регулювало правовий режим майна колгоспного двору. Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння від 30 грудня 1988 року будинок належав колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_3 .

На думку позивача, станом на 15 квітня 1991 року, тобто на момент припинення існування правового інституту колгоспного двору, членами такого двору були лише ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4 , у зв`язку з чим кожному з них належала 1/2 частка спірного домоволодіння на праві спільної сумісної власності.

Позивач вказує, що після смерті ОСОБА_4 її спадщину фактично прийняв чоловік - ОСОБА_3 , який продовжував проживати у спірному будинку, користувався ним, здійснював його утримання, ремонти, обробляв присадибну земельну ділянку, а тому набув право на іншу 1/2 частку домоволодіння як спадкоємець першої черги за законом.

У зв`язку з цим, на момент смерті ОСОБА_3 йому належав увесь житловий будинок, який і увійшов до складу спадщини, відкритої після його смерті.

Позивач вважає, що відсутність можливості оформити право на спадщину в нотаріальному порядку обумовлена виключно особливостями правового режиму майна колишнього колгоспного двору, а тому є підставою для звернення до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 01 січня 2026 року відкрито провадження у справі, визначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи та призначено підготовче судове засідання.

На підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року, закрите підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду.

Сторони до суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку, реалізували своє процесуальне право на власний розсуд.

Дослідивши матеріали цивільної справи, надані сторонами письмові докази, оцінивши їх відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджуються належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною першою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як убачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 14 липня 2021 року Калинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Павлівка Калинівського району Вінницької області, що відповідно до статті 1220 Цивільного кодексу України є днем відкриття спадщини.

Факт смерті спадкодавця сторонами не оспорюється та підтверджується належними письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Судом також встановлено, що за життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 07 серпня 2000 року виконавчим комітетом Павлівської сільської ради Калинівського району Вінницької області та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 249.

Із тексту зазначеного заповіту вбачається, що спадкодавець заповів ОСОБА_1 усе належне йому майно незалежно від місця його знаходження, складу та виду, у тому числі житловий будинок з господарськими будівлями і належною до нього земельною ділянкою, розташований у АДРЕСА_1 .

Таким чином, судом встановлено, що позивач є спадкоємцем за заповітом.

Факт прийняття позивачем спадщини підтверджується рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2025 року у справі № 132/1991/25, яким встановлено факт його постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Вказане судове рішення набрало законної сили, не скасоване та є обов`язковим до виконання відповідно до статті 18 ЦПК України.

Отже, зазначена обставина не потребує повторного доказування відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.

Із матеріалів справи встановлено, що 30 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Факт заведення спадкової справи підтверджується довідкою державного нотаріуса, долученою до матеріалів справи.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що державним нотаріусом позивачу видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,2500 га., кадастровий номер 0521686100:01:021:0014, а також земельну ділянку площею 0,3500 га., кадастровий номер 0521686100:01:021:0013.

Отже, нотаріус визнав позивача спадкоємцем за заповітом та оформив його спадкові права на земельні ділянки, що додатково підтверджує відсутність спору щодо статусу позивача як спадкоємця.

Разом із тим постановою державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. від 08 грудня 2025 року № 810/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо житлового будинку.

Із змісту постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що підставою для відмови стало те, що правовстановлюючий документ посвідчує право власності не конкретної фізичної особи, а колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_3 , а визначення складу членів такого двору та належних їм часток не належить до компетенції нотаріуса.

Суд бере до уваги зазначену постанову як належний доказ того, що позивач позбавлений можливості оформити право на спадщину в позасудовому порядку.

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння від 30 грудня 1988 року житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був зареєстрований за колгоспним двором, головою якого був ОСОБА_3 .

Право власності було зареєстроване у Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 419.

Зазначені документи відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент їх видачі, сумнівів у їх достовірності судом не встановлено.

Відповідно до виписки з погосподарської книги Павлівського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області та його ж довідки № 779 від 28 квітня 2025 року судом встановлено, що станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були лише: ОСОБА_3 - голова двору; ОСОБА_4 - дружина голови двору.

Інших осіб у складі колгоспного двору на зазначену дату матеріали справи не містять.

Також зазначеною довідкою підтверджено, що саме ці особи були зареєстровані у спірному житловому будинку.

Будь-яких доказів існування інших членів колгоспного двору або осіб, які мали право на частку в майні цього двору станом на 15 квітня 1991 року, матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів суду не подано.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто раніше за ОСОБА_3 .

Довідкою Павлівського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області № 783 від 09 грудня 2025 року підтверджується, що після смерті дружини ОСОБА_3 продовжував постійно проживати у спірному будинку, користувався ним, здійснював його утримання, проводив ремонтні роботи, обробляв присадибну земельну ділянку та фактично вступив у володіння спадковим майном.

Будь-яких доказів відмови ОСОБА_3 від спадщини після смерті дружини або неприйняття ним спадкового майна суду не надано.

Також матеріалами справи встановлено, що іншим заповітом ОСОБА_3 заповів земельну частку (пай) своїй дочці ОСОБА_5 .

Після смерті останньої її спадкові права на зазначений пай оформив її син ОСОБА_2 , який залучений до участі у справі як третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору.

При цьому судом встановлено, що предметом цього спору земельна частка (пай) не є, а спір стосується виключно житлового будинку з господарськими будівлями, який був заповіданий позивачу окремим заповітом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наведені вище письмові докази є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою, не містять суперечностей, відповідають вимогам належності, допустимості та достовірності, а тому приймаються судом як належна доказова база для встановлення фактичних обставин справи.

У сукупності досліджені докази підтверджують, що: спірний житловий будинок належав колгоспному двору; станом на 15 квітня 1991 року членами цього двору були лише ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; після смерті ОСОБА_6 її спадщину фактично прийняв ОСОБА_3 ; після смерті останнього спадщину за заповітом прийняв позивач ОСОБА_1 ; оформлення права на спадщину щодо житлового будинку в нотаріальному порядку стало неможливим через правовий режим майна колишнього колгоспного двору, що й зумовило необхідність звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці неодноразово наголошував, що право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає обов`язок національного суду надати належне обґрунтування прийнятого рішення. При цьому рішення суду повинно містити достатні мотиви, які дають можливість сторонам зрозуміти причини, з яких суд дійшов відповідних висновків, а також забезпечують ефективність судового контролю.

Суд враховує також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої при виборі способу захисту порушеного права суд повинен застосувати саме той спосіб, який є ефективним, відповідає характеру порушення та забезпечує реальне поновлення порушеного права.

У даній справі встановлено, що: ОСОБА_3 був головою колгоспного двору, якому належало спірне домоволодіння; станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були лише ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; кожному із них належала 1/2 частка житлового будинку на праві спільної сумісної власності; після смерті ОСОБА_4 її спадщину фактично прийняв чоловік - ОСОБА_3 , який набув право власності і на належну їй частку домоволодіння; на момент смерті ОСОБА_3 весь житловий будинок належав йому на праві приватної власності; позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, належним чином прийняв спадщину та реалізував своє право на її прийняття відповідно до вимог цивільного законодавства; оформлення права на спадщину в нотаріальному порядку стало неможливим виключно через особливості правового режиму майна колишнього колгоспного двору та відсутність у нотаріуса повноважень встановлювати склад членів такого двору і визначати їх частки.

Суд зазначає, що сама по собі відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину не свідчить про відсутність у позивача права на спадкове майно. Така відмова лише підтверджує неможливість оформлення спадкових прав у позасудовому порядку та обумовлює необхідність судового захисту.

Відповідачем не надано жодного належного і допустимого доказу, який би спростовував доводи позивача або підтверджував наявність інших осіб, які мають право власності на спірне майно чи право на його спадкування.

Так само матеріали справи не містять доказів того, що будь-які інші спадкоємці заявили свої права на спірний житловий будинок або оспорюють право позивача.

Наявність у спадкодавця іншого заповіту щодо земельної частки (паю) на користь ОСОБА_5 не впливає на вирішення даного спору, оскільки предметом цього позову є виключно житловий будинок із господарськими будівлями, який був заповіданий позивачу окремим заповітом від 07 серпня 2000 року.

Суд також враховує, що позивач вже оформив право на спадщину щодо земельних ділянок, які входили до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , а тому відсутні будь-які сумніви щодо його статусу спадкоємця за заповітом.

Застосовуючи принцип верховенства права, суд виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між вимогами закону та ефективним захистом права особи. Відмова у задоволенні позову лише з формальних підстав призвела б до фактичного позбавлення позивача можливості реалізувати гарантоване законом право на спадкування, що суперечило б статтям 3, 8, 41 та 55 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принципу правової визначеності.

За таких обставин суд дійшов переконання, що заявлені позовні вимоги є доведеними, відповідають вимогам закону та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач просив суд не стягувати судові витрати з відповідача, суд не вбачає підстав для їх розподілу.

Керуючись статтями 3, 8, 41, 55, 124, 129 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 15, 16, 317, 318, 321, 328, 355, 368, 370, 372, 392, 1216, 1217, 1220, 1222, 1223, 1233, 1235, 1268, 1269 Цивільного кодексу України, статтями 120, 123, 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, статтями 4, 5, 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», а також враховуючи правові висновки Верховного Суду щодо вирішення спорів про майно колишніх колгоспних дворів та визнання права власності на спадкове майно, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_2 , який згідно Технічного паспорту, виготовленого 17 жовтня 2025 року Калинівським відокремленим підрозділом Комунального підприємства «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», складається з житлового будинку літ.А, веранди літ.а, загальною площею 57,2кв.м., житловою площею 33,1кв.м., сараю літ.Б, криниці літ.К, ринкова вартість якого відповідно до Звіту щодо вартості нерухомого майна, складеного 09 грудня 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Техбудвін», становить 150417грн.00коп., в порядку спадкування за заповітом як спадкоємцем після смерті діда – ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Павлівка Калинівського району Вінницької області.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя