Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №462/2276/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/2276/25 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 22-ц/811/88/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 – Сибаля О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , за участі третьої особи: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Юлії Олегівни про визнання недійсним договору дарування, –

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2025 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , за участі третьої особи: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Юлії Олегівни про визнання недійсним договору дарування.

Позов мотивував тим, що 11 вересня 2020 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики № 1109/8, за умовами якого він позичив відповідачу грошові кошти в сумі 180 924,90 грн, що еквівалентно 6500 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 25 вересня 2021 року.

25 вересня 2021 року між ними укладено додаток №1 до договору позики, згідно з яким сума позики, що підлягає поверненню становить 5000 доларів США, а крім того, позичальник отримав додаткову позику в розмірі 39790.80 грн, що еквівалентно 1500 доларів США, відтак загальна сума заборгованості становить 6500 доларів США, яку відповідач зобов`язався повернути до 25 вересня 2022 року.

08 жовтня 2021 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики №0810/3, за умовами якого він позичив відповідачу 157988.40 грн, що еквівалентно 6000 доларів США, які відповідач зобов`язався повернути до 05 жовтня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеними договорами позики між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пелет Груп Ест» в особі директора ОСОБА_3 укладено договори поруки, за умовами яких поручитель та позикодавець несуть солідарну відповідальність перед позикодавцем за належне виконання позичальником забезпеченого зобов`язання.

Будучи боржником за договорами позики, відповідач на підставі договору дарування від 16 грудня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1120, відчужив ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , з метою ухилення від сплати боргу та приховання майна для уникнення звернення стягнення на це майно в рахунок погашення боргу.

Крім того, ОСОБА_3 не повертав кошти за передбаченим договорами позики графіками повернення коштів, що свідчить про укладення договору дарування з метою уникнення сплати боргу.

Укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору дарування від 16 грудня 2021 року не створило жодних юридичних наслідків, оскільки реального безоплатного передання майна у власність ОСОБА_1 не відбулося, що свідчить про фіктивність правочину, яким порушуються його права як позикодавця, що є підставою для визнання недійсним цього правочину.

Оскільки договір дарування укладено з метою приховання майна від звернення стягнення в рахунок погашення боргу, його правова мета є інша, ніж та, що безпосередньо передбачена договором, тому цей правочин є фіктивним та таким, що вчинений на шкоду кредитору, тобто фраудаторним, що є підставою для визнання його недійсним.

Недійсність фраудаторного правочину гарантує захист його інтересів як кредитора через можливість доступу до майна.

З наведених підстав просив:

-визнати недійним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 грудня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Ю.О. за № 1120;

-скасувати рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Ю.О. про держану реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , номер відомостей про речове право 45716784 (дата та час реєстрації 16.12.2021 року). реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 24715446101.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що укладений 16 грудня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Юлією Олегівною за № 1120.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Юлії Олегівни про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право 45716784 /дата та час реєстрації 16 грудня 2021 року/, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 24715446101, за ОСОБА_1 на 1/2 /одну другу/ частки квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1514 /одна тисяча п`ятсот чотирнадцять гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1514 /одна тисяча п`ятсот чотирнадцять гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору за заяву про забезпечення позову в розмірі 302 /триста дві/ гривні 80 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору за заяву про забезпечення позову в розмірі 302 /триста дві/ гривні 80 копійок.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року оскаржили ОСОБА_1 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на те, що висновок суду про те, що умовами договору передбачені різні варіанти виконання зобов`язань, в тому числі і готівковий.

В оскаржуваному рішенні суд взяв до уваги обставини, що встановлені в судових рішеннях, які не набрали законної сили.

Квартира АДРЕСА_1 придбана задовго до укладення договорів позики її колишнім чоловіком, тому позичені кошти на бралися у позику для придбання нерухомого майна.

Звертає увагу на наявність двох поручителів – Товариство з обмеженою відповідальністю «Пеллет Груп Ест» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Пеллет Груп Вест», які забезпечують виконання зобов`язання за основним договором в повному обсязі, включаючи суму основного зобов`язання та відшкодування збитків і сплату неустойки та солідарно відповідають перед позивачем, що свідчить про те, що грошові відносини мали місце в рамках діяльності юридичних осіб та ведення підприємницької діяльності, яка не є сімейним бізнесом, оскільки вона не є співвласником.

Після розірвання шлюбу вони з ОСОБА_3 є чужими людьми, тому розірвання договору та повернення належного їй майна у спів власність з ОСОБА_3 ставить її у залежне становище та є примусом до наслідків, що не випливають з її дій.

Зазначає, що вона одноособово використовує спірну квартиру та самостійно несе витрати на її утримання.

Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 покликається на те, що на момент укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_3 добросовісно виконував свої договірні зобов`язання, повертав позичені кошти відповідно до графіку платежів за договорами позики, а простроченої заборгованості у нього не існувало, що свідчить про відсутність умислу не виконувати договори позики та приховувати власне майно від можливого примусового стягнення.

На момент укладення договору дарування позивач не пред`являв вимог про повернення сум позики і на цей час були відсутні будь-які рішення суду чи виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості за згаданими договорами позики.

Позивач не позбавлений можливості задовольнити свої вимоги щодо повернення суми позики шляхом пред`явлення вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллет Груп Ест», яке будучи поручителем несе солідарну відповідальність перед позивачем.

Оскільки квартира не перебувала в заставі, укладення договорів позики не обмежувало право ОСОБА_6 розпоряджатися власним майном, яке не мало жодного відношення до укладення цих договорів.

Укладення договору дарування є способом позасудового поділу спільно нажитого за час шлюбу майна з метою з мінімізації витрат при оформленні операції з нерухомістю.

Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник ОСОБА_5 – ОСОБА_7 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2 а.с. 32), однак в судове засідання ОСОБА_5 та його представник – Солонець С.М. не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що ОСОБА_5 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явка в суд апеляційної інстанції не є обов`язковою, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, та з огляду на те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне розглядати справу за відсутності ОСОБА_5 та його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що за наявності невиконаного грошового зобов`язання, усвідомлюючи існування боргу та об`єктивну можливість його стягнення, ОСОБА_3 уклав договір дарування нерухомого майна, спрямований на виведення цього майна з-під можливого звернення стягнення з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання, що є підставою для визнання цього договору недійним.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не може погодитися з наступних мотивів.

Судом встановлено, що 11 вересня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір позики № 1109/8, за умовами якого позичальник отримує від позикодавця, а позикодавець передає у власність позичальникові гроші в сумі 180 924,90 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України становить 6500,00 доларів США.

Пунктом 2 договору позики № 1109/8 від 11 вересня 2020 року передбачено, що сторони за цим договором домовилися про те, що договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики та термін дії договору – 25 вересня 2021 року, з дотриманням графіку повернення коштів, яким передбачений щомісячний платіж в сумі 125 доларів США та 5125.00 доларів США – 25 вересня 2021 року.

Згідно з п. 8 договору позики № 1109/8 від 11 вересня 2020 року підтвердженням отримання коштів позичальником від позикодавця в сумі, зазначеній у п. 1 договору, є розписка позивальника, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з розпискою від 15 вересня 2020 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 180 924.90 грн, що за офіційним курсом Національного банку України з розрахунку 27.8346 грн за 1 долар США становить 6500 доларів США.

25 вересня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено додаток №1 до договору позики № 1109/8 від 11 вересня 2020 року, в якому сторони домовилися про те, що станом на 25 вересня 2021 року залишок суми позики до повернення позикодавцю становить 132 636,00 грн., яка згідно офіційного курсу обміну валют, встановленого НБУ на дату підписання цього додатку до договору становить 5000,00 доларів США.

Крім того, передбачено, що позикодавець передає, а позичальник отримує додаткову суму до позики, в розмірі 39 790,80 грн., яка згідно офіційного курсу обміну валют, встановленого НБУ на дату підписання цього додатку до договору становить 1500,00 доларів США, у зв`язку з чим сума позики за договором станом на дату підписання додатку до договору становить 176426.80 грн, що становить 6500 доларів США, повернення якої має бути здійснено не пізніше 25 вересня 2022 року з дотриманням графіку повернення коштів, яким передбачений щомісячний платіж в сумі 125 доларів США та 5125.00 доларів США – 25 вересня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним договором позики, 11 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пелет Груп Вест» та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 1109/8, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати перед позикодавцем за виконання всіх зобов`язань фізичної особи ОСОБА_3 , що виникли з договору позики № 1109/8 від 11 вересня 2020 року.

08 жовтня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір позики № 0810/3, за умовами якого позичальник отримує від позикодавця, а позикодавець передає у власність позичальникові гроші в сумі 157 988, 40 грн., що за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення договору становить 6000 доларів США. Позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику в термін та на умовах, зазначених у цьому Договорі.

Пунктом 2 договору позики № 0810/3 від 08жовтня 2021 року передбачено, що договір позики є безпроцентним, а остаточний розрахунок щодо повернення суми позики, та термін дії цього договору – 05 жовтня 2022 року з дотриманням графіку повернення коштів, відповідно до якого позичальник здійснює платежі в розмірі 250 доларів США – 05 січня 2022 року, 05 квітня 2022 року та 05 липня 2022 року, а також платіж в розмірі 5250 доларів США – 05 жовтня 2022 року.

Відповідно до п. 4 договору позики № 0810/3 від 08 жовтня 2021 року позикодавець вправі вимагати повернення повної суми позики і раніше визначеного у пункті 2 цього договору кінцевого терміну, але не раніше закінчення 6 місяців дії даного договору.

У пункті 5.1 договору позики № 0810/3 від 08 жовтня 2021 року передбачено, що у разі систематичного невиконання позичальником його зобов`язань за договором, а саме: прострочення виконання його зобов`язань щодо чергової виплати позики на 1 (один) місяць та більше, позикодавець має право пред`явити цей договір до стягнення в строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України.

Згідно з п. 8 договору позики № 0810/3 від 08 жовтня 2021 року підтвердженням отримання коштів позичальником від позикодавця в сумі, зазначеній у п. 1 договору, є розписка позивальника, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Як вбачається з розписки від 08 жовтня 2021 року ОСОБА_3 на виконання умов договору позики № 0810/3 від 08 жовтня 2021 року отримав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 157988.40 грн, що за офіційним курсом Національного банку України з розрахунку 26.3314 грн за 1 долар США становить 6000 доларів США (а.с. 24).

Крім того, 08 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пелет Груп Ест» та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 0810/3, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати перед позикодавцем за виконання всіх зобов`язань фізичної особи ОСОБА_3 , що виникли з договору позики № 0810/3 від 08 жовтня 2021 року.

Пунктом 3.1 договору поруки № 0810/3 від 08 жовтня 2021 року зазначено, що поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед позикодавцем за належне виконання позичальником забезпеченого зобов`язання. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов`язання, зазначеного в п.2.1 цього Договору.

На підставі договору дарування 1/2 частки квартири від 16 грудня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за №1120, ОСОБА_8 відчужив Погорецькій 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 421213682 від 04 квітня 2025 року підтверджується, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на /2 частку квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування №1120 від 16 грудня 2021 року.

Витягом з реєстру Львівської територіальної громади № 2025/012144919 від 24 серпня 2025 року підтверджується, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 з 19 грудня 2014 року.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2022 року у справі № 455/580/22 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який був зареєстрований 07 червня 2009 року у Хирівській міській раді Старосамбірського району Львівської області, актовий запис №12.

Платіжною інструкцією №ЗР24АР24А2110240313С3612 від 25 березня 2022 року підтверджується, що ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_5 3656.86 грн на виконання умов договору позики № 1109/8 від 11 вересня 2020 року.

Крім того, наявними в матеріалах справи дублікатами квитанцій та платіжних доручень підтверджується, що ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_5 3564.15 грн – 21 жовтня 2020 року, 3564 грн – 24 листопада 2020 року, 3574.76 грн – 24 грудня 2020 року, 3549.76 грн – 24 січня 2024 року, 3511.21 грн – 25 лютого 2021 року,3501.34 грн – 25 березня 2021 року, 3525.66 грн – 24 квітня 2021 року, 3445.74 грн – 25 травня 2021 року, 3449.61 грн – 25 червня 2021 року, 3416.02 грн –24 липня 2021 року, 3348.04 грн – 23 серпня 2021 року, 3332.56 грн – 25 вересня 2021 року, 3302.99 грн – 25 жовтня 2021 року, 3374.42 грн – 24 листопада 2021 року, 3426.48 грн – 24 грудня 2021 року, 6858.69 грн – 05 січня 2022 року, 3564.68 грн – 25 січня 2022 року, 3675.23 грн – 24 лютого 2022 року, 6858,69 грн – 01 травня 2025 року (т. 1 а.с. 144-148, а.с. 213-231).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 березня 2022 року № 11старшого сержанта ОСОБА_3 прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, призначено на посаду командира кулеметного відділення військової частини НОМЕР_1 з 13 березня 2022 року та зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення і визнано таким, що прийняв посаду та приступив до виконання своїх службових обов`язків.

У березні 2025 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелет Груп Ест» про стягнення боргу за договорами позики.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 08 вересня 2025 року у справі № 455/523/25 позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики № 1109/8 від 11 вересня 2020 року у розмірі 5 750,00 доларів США, за договором позики № 0810/3 від 08 жовтня 2021 року у розмірі 5 750, 00 доларів США, а всього на загальну суму 11 500 доларів США.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 4 762 гривні 43 копійки судового збору.

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 частково задоволено.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 08 вересня 2025 року змінено, виклавши другий абзац його резолютивної частини у новій редакції, а саме:

«Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 ) 476 242 (чотириста сімдесят шість тисяч двісті сорок дві) грн. 60 коп. заборгованості за договорами позики, що еквівалентно 11 500 (одинадцять тисяч п`ятсот) доларів США на день платежу, з яких:

-238 121 грн. 30 коп., що еквівалентно 5 750 доларів США на день платежу, - за договором позики № 1109/8 від 11.09.2020 року;

-238 121 грн. 30 коп., що еквівалентно 5 750 доларів США на день платежу, - за договором позики № 0810/3 від 03.10.2021 року».

В решті рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 08 вересня 2025 року залишено без змін.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , укладеного 16 грудня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1120, ОСОБА_5 посилався на вимоги частин першої, п`ятої статті 203, статей 215, 234 ЦК України і обґрунтовував позовні вимоги тим, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторності, оскільки вчинений сторонами з метою уникнення виконання дарувальником (відповідачем) зобов`язань за договором позики.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(І1)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що, оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України виснував, що ця мета є правомірною (легітимною).

Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2024 року в справі № 700/337/23, від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 зазначив, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року в справі № 369/8077/19.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором, тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21 та від 22 листопада 2023 року в справі № 128/1878/20.

У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки нікчемність правочину має місце тільки в разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі №369/11268/16-ц зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Тобто Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

- фіктивного (стаття 234 ЦК України):

- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значущих дій.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 910/16579/20.

Отже, Верховний Суд сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

Зазначене повністю відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11, про те, що оспорити фраудаторний правочин в судовому порядку може лише кредитор, якщо такий правочин призвів до неможливості задовольнити його вимоги за рахунок такого майна.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже, й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18 та від 17 вересня 2025 року у справі № 686/11661/21.

Встановивши, що оспорюваний договір дарування 1/2 частки квартири укладено ОСОБА_3 за наявності у нього заборгованості за договорами позики, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування, оскільки ОСОБА_3 , будучи обізнаним про наявність у нього заборгованості за договорами позики, до настання строку повернення коштів за наявними у нього зобов`язаннями, відчужив нерухоме майно за безоплатним договором своїй дружині, а відтак вчинив дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань за договорами позики шляхом недопущення звернення стягнення на майно боржника в порядку виконання судових рішень про стягнення боргу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір дарування було укладено з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_3 , тобто всупереч інтересам позивача, як кредитора,що свідчить про його фраудаторність, визнавши правочин недійним з цих підстав.

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на момент укладення ОСОБА_3 оспорюваного договору дарування 1/2 частини квартири від 16 грудня 2021 року на користь його дружини строк виконання його зобов`язань за договорами позики від 11 вересня 2020 року та 08 жовтня 2021 року ще не настав.

Підписавши додаток № 1 від 25 вересня 2021 року до договору позики № 1109/8 від 11 вересня 2020 року, сторони продовжили остаточний розрахунок за цим договором позики до 25 вересня 2022 року.

Згідно з умовами договорів позики, грошові кошти надано відповідачу до 25 вересня 2022 року – за договором позиви № 1109/8 від 11 вересня 2020 року з врахуванням додатку №1 до цього договору та до 05 жовтня 2022 року – за договором позики № 0810/3 від 08 жовтня 2021 року, з позовними вимогами про стягнення заборгованості позивач звернувся лише у березні 2025 року, тобто більш ніж через три роки після укладення договору дарування 1/2 частини квартири від 16 грудня 2021 року.

В той же час, оспорюваний договір дарування виконаний його сторонами, оскільки відбувся перехід права власності з огляду на те, що ОСОБА_1 прийняла від свого чоловіка дар, зареєструвала за собою право власності на спірне нерухоме майно, в якому зареєстровано її місце проживання.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися.

Разом з тим, ОСОБА_3 систематично щомісячно сплачував кошти на погашення заборгованості за договорами позики, виконуючи їх умови, в тому числі і після укладення ним договору дарування, до його мобілізації на військову службу, що свідчить про відсутність в його діях умислу на ухилення від виконання своїх зобов`язань.

Позивач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦК України не надав належних та допустимих доказів недобросовісності в діях відповідачів та зловживання ними правом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оспорюваним правочином права позивача не порушені.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , укладеного 16 грудня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Юлією Олегівною, зареєстрованого в реєстрі за №1120.

З огляду на те,що колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання недійним договору дарування, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , то вимога про скасування рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Юлії Олегівни про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право 45716784 /дата та час реєстрації 16 грудня 2021 року/, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 24715446101, за ОСОБА_1 також не підлягає до задоволення, оскільки є похідною від вирішення цієї вимоги.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 , то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягає стягненню по 3633.60 грн судового збору за подання апеляційної скарги на користь кожного з них.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 – задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , за участі третьої особи: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Юлії Олегівни, про визнання недійсним договору дарування – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривень 60 копійок судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривень 60 копійок судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 27 липня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.